Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Українська революція

давати пояснення урядові не довелося Жовтневе

повстання в Петрограді відкрило нову сторінку в

історії революції

Жовтневі події 1917 р.

у Києві.

Проголошення Української

Народної Республіки

* елеграфні повідомлення про більшовицький

переворот у Петрограді почали надходити до

Києва з другої половини дня 25 жовтня Але

заклики київських більшовиків на спільному

засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських

депутатів підняти повстання і захопити владу не ма-

ли успіху

Того самого дня на вечірньому засіданні Малої

ради з участю представників різних політичних і

громадських організацій було створено Крайовий

комітет охорони революції в Україні, який підлягав

Центральній Раді Йому підпорядковувалися з ме-

тою охорони революції всі органи влади означеної

території, а також усі сили революційної демократи

До комітету поряд з представниками УЦР та ук-

раїнських політичних партій увійшли представники

російської та єврейської демократи, зокрема біль-

шовики ГПятаков, И Крейсберг, В Затонський

Події у Петрограді й пов'язані з ними місцеві

проблеми перебували в центрі київського політич-

ного життя Українська більшість УЦР не вислови-

ла співчуття Тимчасовому урядові, але й не підтри-

мала більшовиків, а відповідальність за те, що

діялося в Петрограді, покладала як на уряд, так і на

більшовиків

Звичайно, цієї позиції не поділяли проурядові

кола Києва, зокрема командування штабу КВО,

вороже наставлене до українців Воно засудило

створення Крайового комітету охорони революції

Присутність у цьому комітеті більшовиків послу-

жила формальною причиною для невизнання його

чинності Напруження у стосунках штабу з УЦР

чимдалі зростало

Щоб не роздмухувати конфлікт і максимально

розширити свою платформу, тобто привернути на

свій бік якнайбільше демократичних організацій

УЦР 27 жовтня ухвалила резолюцію про владу в

країні, де наголошувалося на необхідності переходу

влади „до рук усієї революційної демократи', а не

до рад робітничих і солдатських депутатів, які „ста-

новлять лише частину революційної демократи"

Висновок був такий „українська ЦР висловлю-

ється проти повстання в Петрограді й енерпйно бо-

ротиметься з усякими спробами підтримати бунти в

Україні" До Крайового комітету додатково було

включено двох представників козачого з'їзду, двох

— міської думи й представника військового округу

Проте наслідки виявилися невтішними Штаб

округу, знехтувавши резолюцію, відмовився від

співробітництва з Крайовим комітетом, а більшови-

ки заявили про свій вихід з Малої ради В ніч на 28

жовтня Крайовий комітет охорони революції прий-

няв рішення про саморозпуск і виніс це питання на

розгляд Малої ради, аргументувавши свою дивну

за екстремальних умов акцію, небажанням

відповідати за можливий розвиток подій Мала ра-

да, обговоривши на своєму надзвичайному

засіданні рішення Крайового комітету, почала шу-

кати виходу із становища, що склалося

28 жовтня до Києва прибула з фронту підтрим-

ка штабові КВО козача дивізія та загони чехосло-

ваків Командування округу вважало, що в нього

достатньо сил, аби перехопити ініціативу і завдати

удару найрадикальніше настроєним елементам —

більшовикам Оточивши о 18 год Марийський па-

лац, частини штабу КВО заарештували утворений

напередодні більшовицький ревком

Контроль над становищем у місті було втраче-

но,

що призвело до збройних інцидентів на Пе-

черську Радянська література зображала їх як ге-

роїчний збройний виступ робітників і солдатів на

підтримку радянської влади, перемогою якого

„підступно скористалася Центральна Рада" На

наш погляд, жовтневі події у Києві ще чекають

спеціального неупередженого дослідження

З того, як розгорталося повстання, можна зро-

бити висновок про його цілковиту непідготов-

леність Не було ні оперативного плану, ні чітко ви-

значеної мети Сутички, що мали локальний харак-

тер,

точилися, в основному, на Печерську, навколо

заводу „Арсенал" У неділю там налічувалося 200-

250 бійців, частину яких становили робітники, а в

понеділок — до 700 чоловік Дивує і мізерна кіль-

кість військ, задіяних штабом КВО проти повстан-

ців,

і їх швидка капітуляція

Події у Києві свідчили про загальну кризу вла-

ди, дезорієнтованість суспільства та його політич-

ної верхівки Провінція звикла жити за імператива-

ми центру Коли ж вони несподівано перестали над-

ходити, вона розгубилася, і лише потім постала

проблема вибору

28 жовтня Генеральний секретаріат, який кілька

193

Історія України

днів залишався в тіні, перебрав функції ліквідовано-

го Крайового комітету охорони революції 29 жовт-

ня В Винниченко інформував сьомі загальні збори

УЦР, що Генеральний секретаріат внаслідок

політичних подій у Роси вирішив взяти у свої руки

справи військові, продовольчі та шляхи сполучення

ЗО

жовтня загальні збори УЦР заслухали доповідь

М Грушевського про проект конституції України

Йшлося в ній про Українську республіку як складо-

ву частину федеративної Російської держави Нас-

тупного дня загальні збори УЦР поширили владу

Генерального секретаріату на Херсонську, Катери-

нославську, Харківську, Таврійську (без Криму),

Холмську й частково Курську та Воронезьку гу-

бернії Тоді ж розпочала свою роботу узгоджуваль-

на комісія, якій доручалося розробити умови, не-

обхідні для припинення воєнних дій у Києві До її

складу увійшли всі більш-менш впливові

ПОЛІТИЧНІ

сили міста, в тому числі й більшовики На засіданні

комісії було вирішено відновити мир у Києві, виве-

сти з нього викликані штабом війська, розформува-

ти офіцерські й добровольчі загони, а також реор-

ганізувати і демократизувати штаб КВО Рішення

засідання повністю спростовує поширену тезу про

захоплення влади у Києві Центральною Радою

„Повнота влади щодо охорони міста, — зазначало-

ся в цьому рішенні, — покладається на Українську

Центральну Раду, яка діє разом з органами місько-

го самоврядування і радами селянських та робітни-

чих депутатів"

1 листопада Генеральний секретаріат призначив

на посаду командуючого КВО підполковника Пав-

ленка Того самого дня припинився страйк

робітників Києва Значна частина червоног-

вардійців міста перейшла до загонів вільного козац-

тва Хоч більшовицький ВРК продовжував існува-

ти, він не претендував на владу 1 листопада Л Пя-

таков надіслав Раді народних депутатів телеграму, в

якій повідомлялося „Дружними зусиллями більшо-

вицьких і українських солдатів та озброєних черво-

ногвардійців штаб змушений здатися"

Можна сказати, що на той час в Україні не існу-

вало політичних сил, впливовіших за Центральну

Раду Але питання влади на місцях потребує ре-

тельного й ґрунтовного дослідження, бо воно, по-

перше, замовчувалося радянською історіографією

або грубо фальсифікувалося, а по-друге, вирішува-

лося не скрізь однаково Так, у Харкові з надход-

женням повідомлення про повстання в Петрограді

виник військово-революційний комітет, а рада

робітничих і солдатських депутатів проголосувала

за утворення об'єднаного демократичного уряду

країни По кількох днях вона схвалила акт проголо-

шення Центральною Радою Української Народної

Республіки

Однак у загальноукраїнському масштабі аль-

тернативи УЦР не було Київ поступово перетво-

рювався на важливий політичний центр Навколо

нього гуртувалися як українські політичні сили, так

і організації російських та єврейських революційно-

демократичних партій Ця тенденція виразно про-

стежується у виступі М Рафеса 26 жовтня на

засіданні Київської міської думи Лідер бундівців

під впливом більшовицького перевороту заявив

„Наше щастя, що ми живемо в Україні, де є Ук-

раїнська Центральна Рада, до голосу якої прислу-

хається все населення"

Повалення Тимчасового уряду пришвидшило

політичну дезінтеграцію Роси, спричинивши утво-

рення на її теренах регіональних урядів і проголо-

шення автономних державних утворень У листо-

паді Білоруська рада у „Грамоті до білоруського на-

роду" засудила ди більшовиків у Петрограді й

підтримала Комітет порятунку батьківщини і рево-

люції, створений у Ставці верховного головноко-

мандуючого „Союз об'єднаних горців Кавказу"

започаткував уряд Гірської республіки, а в грудні

— Тимчасовий Гірсько-Дагестанський уряд 29

листопада в Уфі татарські Національні збори засну-

вали Урало-Волзькі штати У грудні загальнока-

захський з'їзд проголосив на території Казахстану

(тоді Киргизи) Алаську автономію і обрав пар-

тійно-урядовий центр „Алаш-орда" Надзвичай-

ний загальносибірський обласний з'їзд у Томську

прийняв рішення про автономію Сибіру Було ство-

рено також Кримсько-татарський національний,

Військовий Донський, Кубанський крайовий уряди

7 листопада Центральна Рада ухвалила 3-й

Універсал, який проголосив створення Української

Народної Республіки у федеративному зв'язку з

Російською державою Як територія УНР ним ви-

значалися „землі, заселені у більшості українцями",

тобто ті, що на них кількома днями раніше було по-

ширено юрисдикцію Генерального секретаріату

Крім того, Універсал декларував програму соціаль-

но-економічних і політичних реформ, націоналі-

зацію землі, запровадження 8-годинного робочого

дня, встановлення державного контролю над ви-

робництвом, розширення місцевого самоврядуван-

ня, забезпечення свободи слова, друку, віри,

зібрань, союзів, страйків, недоторканність особи і

житла

194

Украї нська революція

Проголошення Української Народної Рес-

публіки стало визначною історичною подією, яка

знаменувала відродження української державності

у XX ст Однак, з погляду сьогодення, текст 3-го

Універсалу не може не викликати критичних заува-

жень Проголошуючи створення Української На-

родної Республіки з метою захисту українського

народу від петроградських заколотників, Цен-

тральна Рада водночас прагнула „дружнього вели-

кого будівництва нових державних форм, які дадуть

великій і знеможеній Республіці Роси здоров'я, си-

лу і нову будучність" Таким чином, зваливши на

свої плечі основний тягар перетворення Роси на фе-

деративну республіку, УЦР добровільно зобов'язу-

валася „силами нашими помогти Роси, щоб вся рес-

публіка Російська стала федерацією рівних і

вільних народів" На думку Д Дорошенка, „це бу-

ло явно непосильне й непотрібне для України зав-

дання"

У листопаді 1917 р Центральна Рада діяла, ке-

руючись власною ідеологією Навіть 3-й Універсал

дався їй не просто До цього акту п підштовхнули

зовнішні чинники — події у Петрограді та захоп-

лення влади більшовиками Не вірячи в можливість

їхньої остаточної перемоги, УЦР зробила ставку на

федеративну Росію У листопаді в „Народній волі"

Грушевський закликав рятувати Російську феде-

рацію „Висловивши своїм Універсалом тверду во-

лю силами Української республіки рятувати

цілісність і єдність Федеративної Роси, ми мусимо

негайно вжити всіх заходів до того, щоб виявити цю

волю в ділі ( ) Федеративна Росія для нас цінна і

потрібна, і ми мусимо іі порятувати вами силами"

Далі ми побачимо, як багато енергії і часу Цен-

тральна Рада витратила, намагаючись витворити

демократичну, федеративну Росію Але іі спроби

виявилися марними Більше того, вона вступила в

конфлікт з більшовиками, змарнувавши час, необ-

хідний для консолідації українських сил

Українсько-більшовицька

війна

||. іквідувавши Тимчасовий уряд у Петрограді,

І * більшовики не змогли до кінця року поши-

*/ рити свій вплив за межі Центральної Роси,

їм не завжди вдавалося швидко зосередити владу

на місцях у руках рад, які до того ж не були готови-

ми виконувати функції державних органів, бо не

мали ні відповідних структур, ні досвіду Чимало з

них і більшість регіональних урядів Роси прямо ви-

словлювалися за оформлення однорідного демокра-

тичного уряду країни Великі надії покладалися на

Всеросійські установчі збори, вибори до яких

відбулися в листопаді—грудні 1917 р Вони показа-

ли, шо більшовиків підтримує неповних 25% ви-

борців, тоді як партію есерів — понад 40% В Ук-

раїні за більшовиків голосувало заледве 10% ви-

борців, а за українські парти — понад 75%

Хоч політичне становище в країні, що звикла до

централізованих форм управління, скидалося на ха-

ос,

справа демократи, принаймні самим демокра-

там, не здавалася безнадійно програною Однак

Роси не вдалося стати на шлях демократи, для Ук-

раїни ж він був сповнений грізних випробувань

Захопивши владу в Петрограді, Ленін точно

визначив, що для іі збереження контроль над

армією куди важливіший за результати виборів до

Установчих зборів Протягом 1917 р більшовики

чи не повністю розклали стару російську армію, во-

роже до них наставлену, одначе з нею та іі гене-

ралітетом не можна було не рахуватися Вона по-

всякчас загрожувала їхньому перебуванню при

владі Це добре розумів Ленін

9 листопада Раднарком видав наказ про заміну

верховного головнокомандуючого генерала Ду-

хонша, який відмовився коритись більшовикам,

прапорщиком Криленком Водночас полковим і

дивізійним комітетам надавалося право вести пере-

говори з противником про перемир'я на своїх ділян-

ках оборони „Братання" з ворогом швидко поши-

рювалося вздовж лши фронту Ленінському ударові

не бракувало точності „З моменту надання такого

права полкам і дивізіям, — писав М Криленко, —

і наказу розправлятися з кожним, хто посміє чини-

ти перепони переговорам, справу революції в армії

було виграно, а справу контрреволюції безнадійно

програно"

Повалення Тимчасового уряду, розклад старої

армії, вихід із світової війни шляхом братання з во-

рогом остаточно підірвали соціальні та економічні

підвалини, на яких трималася країна, розпочалася

ланцюгова руйнівна реакція у всіх сферах держав-

ного,

політичного, економічного і соціального жит-

тя Цю реакцію пришвидчила червоногвардійська

атака на капітал Буквально за кілька місяців Росія

перетворилася на крашу маргіналіє, людей, позбав-

лених соціального статусу й безвідповідальних пе-

ред законом і моральними нормами Якраз такими

стали мільйони безробітних і демобілізованих

Після розгону більшовиками Установчих зборів

суспільство втратило можливість мирним демокра-

195

Історія України

тичним шляхом впливати на владу Кілька років ос-

новною формою політичного діалогу в країні була

збройна боротьба Недовойована світова війна

обернулася на страхітливішу — громадянську

Центральна Рада, як і більшість російської ре-

волюційної демократи, засуджувала деструктивну

руїнницьку політику більшовиків У заяві Генераль-

ного секретаріату ЗО листопада їх було названо

„безвідповідальними людьми, які розуміють рево-

люцію як долання всякого організованого життя"

УЦР прагнула припинення війни правовими засо-

бами В 3-у Універсалі наголошувалося на не-

обхідності „примусити спільників і ворогів негайно

розпочати мирні переговори" Це свідчило українці

й більшовики по-різному бачать механізм завер-

шення війни За Універсалом до офіційного підпи-

сання миру кожен громадянин Республіки України

разом з громадянами всіх народів Російської Рес-

публіки повинен стояти твердо на своїх позиціях як

на Фронті, так і в тилу" І ще одна суттєва деталь

Центральна Рада вважала, що повноважним

суб'єктом ведення переговорів від Роси має висту-

пати не Рада народних комісарів, а створений за

згодою всіх соціалістичних політичних сил країни

центральний уряд 9 листопада Генеральний секре-

таріат прийняв постанову про необхідність завер-

шення війни і порядок підписання мирного догово-

ру Ця постанова, як і 3-й Універсал, різко негатив-

но відреагувала на заклик Леніна до солдатів само-

чинно оголошувати перемир'я, бо це неминуче

віддаляло початок організованих переговорів і дез-

організовувало армію, що, своєю чергою, відкрива-

ло ворогові шлях в Росію і неминуче б призвело до

окупації України німцями Цього УЦР у той час не

хотіла

Центральна Рада й Генеральний секретаріат з

метою стабілізації становища в країні і недопущен-

ня анархії в армії закликали регіональні уряди ство-

рити однорідний соціалістичний уряд 17 листопада

було прийнято рішення взяти ініціативу формуван-

ня такого уряду в свої руки, а 23 числа ухвалено

об'єднати Південно-Західний і Румунський фрон-

ти в один — Український

Не всі з цих заходів виявилися ефективними

Намагання створити федеральний уряд — далі

намірів і балачок справа не просунулася, що, зви-

чайно, було на руку більшовикам, які вбачали у

Центральній Раді свого основного суперника в бо-

ротьбі за владу Вони спрямували проти неї цілу

низку політичних і воєнних ударів Розгорнулася

шалена пропагандистська кампанія, в перебігу якої

Центральну Раду змальовували як контррево-

люційну, буржуазно-націоналістичну організацію,

що веде таємні переговори з генералом Каледіним

Це — по-перше По-друге, вживалися заходи для

підриву єдності Центральної Ради Важливу роль у

цьому мали відіграти ліві елементи у фракціях ук-

раїнських соціал-демократів та есерів По-третє,

через більшовицькі організації України проводилась

ідея переобрання Центральної Ради на Всеу-

країнському з їзді рад шляхом забезпечення на ньо-

му необхідного більшовикам складу делегатів І, по-

четверте, чинився силовий тиск 27 листопада в

Могилеві при ставці більшовики створили рево-

люційний польовий штаб для боротьби з військами

Каледша, Дугова і Центральної Ради їх оголосили

контрреволюційними

У відповідь на дії червоного Петрограда Гене-

ральний секретаріат наказав розрізненим українізо-

ваним частинам, що перебували за межами України,

перебазуватися в УНР, а

ЗО

листопада обеззброїв і

вислав з Києва по-більшовицькому настроєні час-

тини міського гарнізону 23 листопада на Ук-

раїнському фронті було укладено перемир'я

Врешті, Центральна Рада дала згоду на проведен-

ня у Києві з'їзду представників робітництва, вояц-

тва та селянства України (Всеукраїнського з'їзду

рад)

Не можна не завважити, що дії УЦР і Гене-

рального секретаріату стосовно Петрограда мали

оборонний характер Більшовики випереджали

лідерів УЦР на крок чи два у політичній грі,

нав'язуючи їм зручні для себе умови Так, звинува-

тивши їх в обеззброєнні пробільшовицьких частин у

Києві більшовики те саме робили з українізовани-

ми частинами на Північному та Західному фронтах,

блокуючи їхню передислокацію в Україну Крилен-

ко чинив всілякі перепони на шляху створення Ук-

раїнського фронту Яскравим виявом агресивності

Петрограда щодо України став ультиматум РНК

до УЦР від 4 грудня — класичний зразок рево-

люційної демагоги, яким створювався черговий пре-

цедент для розпалювання конфлікту У чому ж зви-

нувачував цей документ Центральну Раду

Насам-

перед у тому, що вона „веде двозначну буржуазну

політику" Далі цей невиразний аргумент розшиф-

ровувався, як небажання Ради скликати Всеу-

країнський з'їзд рад, що, мовляв, заважало РНК

визнати УЦР повноважним представником трудя-

щих мас України Звинувачення було надуманим,

бо згаданий з'їзд мав відкритися 4 грудня в Києві,

про що, звичайно, не могли не знати в Петрограді

196

Українська революція

Як бачимо, ультиматум нехтував об'єктивні обста-

вини Натомість мовилося в ньому про „кроки" Ра-

ди, які унеможливили угоду, бо накази Генерально-

го секретаріату про передислокацію українізованих

частин на територію України призвели до дезор-

ганізації фронту Розмежування між фронтами, за-

значалося в ультиматумі, могло бути проведене „ли-

ше шляхом організованої угоди урядів обох рес-

публік" Що ж, більшовики, розваливши стару

армію, намагалися звинуватити в цьому Централь-

ну Раду Після преамбули йшлося про те, що

найбільше турбувало Смольний обеззброєння Ра-

дою пробільшовицьких частин і пропуск на Дон ко-

зачих підрозділів Але якщо на початку ультимату-

му РНК визнавав Українську Народну Республіку

і навіть її право повністю відділитися від Роси, то

останні з його претензій були не чим іншим, як

без-

церемонним втручанням у внутрішні справи УНР

У завершальній частині цього документа повторю-

валися ті самі звинувачення й висувалася вимога

взяти участь у боротьбі „з контрреволюційним ка-

детсько-каледінським повстанням" У разі неприй-

няття означених вимог протягом 48 годин РНК

оголошував Центральну Раду „в стані відкритої

війни проти Радянської влади в Роси і на Україні"

Принизлива й неприйнятна для Центральної

Ради форма ультиматуму, очевидно, була

необхідною Раднаркомові для збройного втручання

у внутрішні справи України Це засвідчив у „Запи-

сках о гражданской войне" В Антонов-Овсієнко

„Зіткнення з Радою уявлялось абсолютно невідво-

ротним, і при мені тов Криленко, за вказівкою

Смольного, відправив у Київ ( ) ультиматум"

4 грудня в Києві відкрився з'їзд представників

робітництва, вояцтва та селянства України (Всеу-

країнський з'їзд рад), в роботі якого взяли участь

понад 2,5 тис делегатів Більшовики, виявившись у

значній меншості, з самого початку з'їзду зро-

зуміли, що їм не вдасться не лише переобрати склад

Центральної Ради, а й внести суттєвий розкол у

національний рух Ультиматум РНК делегати

розцінили як замах на УНР „Всеукраїнський з'їзд

рад селянських, робітничих і солдатських депутатів

стверджує, що централістичні заміри теперішнього

московського (великоруського) правительства, до-

водячи до війни між Московщиною і Україною, за-

грожують до решти розірвати федеративні зв'язки,

до яких прямує українська демократія" Висловив-

ши повну підтримку Центральній Раді, з'їзд

вирішив недоцільним переобирати іі склад, тим

більше, що 9 січня 1918 р мали відбутися Всеу-

країнські установчі збори, яким УЦР повинна була

передати владу Більшовики-делегати не могли дати

жодних пояснень проголошенню ультиматуму, що

став для них цілковитою несподіванкою

Українські більшовики опинилися в складній си-

туації 5 грудня вони та їхні прибічники (загалом

124 делегати) залишили зал Всеукраїнського з'їзду

рад у Києві, мотивуючи це рішення неправо-

чинністю з'їзду Того самого дня Генеральний сек-

ретаріат дав офіційну відповідь Раднаркомові на

його ультиматум, в якій, зокрема, зазначалося, що

„неможливо одночасно визнавати право на самови-

значення „аж до відокремлення" і робити грубий

замах на це право, накидаючи свої форми політич-

ного ладу державі, яка самовизначилася" Рішуче

відкидалися спроби Раднаркому втрутитись у дер-

жавне й політичне життя УНР „Претензії народ-

них комісарів на керування українською демо-

кратією, — наголошувалось у відповіді, — тим

менше можуть мати якесь виправдання, що ті фор-

ми політичного правління, які накидають Україні,

дали на території самих Народних комісарів такі

наслідки, що цілком не викликають заздрості До-

ки у Великороси розвивається анархія, економічні,

політичні та господарчі розрухи, доки там панує

груба сваволя та нищення всіх свобод, які одвоюва-

ла в царизму революція — Генеральний секретаріат

не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу

на території українського народу" Як бачимо, це не

було пошуком компромісу з Петроградом

Разом з тим Центральна Рада недооцінювала

тієї загрози, що виходила від більшовиків Із груд-

ня на загальних зборах УЦР В Винниченко висло-

вився так „Ці комісари — люди відірвані від жит-

тя Вони відвикли від практичного життя, перебу-

ваючи довгий час емігрантами за кордоном

Національних здобутків вони так само не вміють

цінити, як той панич, що не працював тяжко, не

вміє цінити кришки хліба Від своєї програми ми ні

на крок не відступимо Можна сподіватись, що

прийде ще і такий час, коли нам доведеться борони-

ти здобутки революції від загальноросійської ре-

акції, котра неодмінно почнеться, коли впаде пра-

вительство народних комісарів Тоді в Роси знову

може запанувати Микола Другий, і він не схоче

терпіти у себе під боком вільного народу Через те

Генеральний секретаріат весь час готується до бо-

ротьби з цією небезпекою"

Насправді ж більшовики виявилися спритними

практиками, обізнаними з життям До того ж вони

остаточно відкинули моральні принципи в політиці

197

Історія України

Мета виправдовувала будь-які засоби. Хоч їхній

ультиматум визнавав право українського народу на

самовизначення аж до повного відокремлення, це

не завадило Раднаркомові послати в Україну свої

війська. Перші ешелони під командуванням

Ховріна і Сіверса прибули до Харкова 9 грудня.

Місцевий ревком на чолі з більшовиком Артемом

застерігав радянські частини „від будь-яких воро-

жих дій проти харківських радівців". З останніми,

читаємо в Антонова-Овсієнка, „місцеві більшовики

об'єднано працювали у „Ревштабі" й не вважали

можливим стати у конфлікт з Центральною Ра-

дою".

Однак за наказом Сіверса в ніч на 10 грудня

було обеззброєно українізований бронедивізіон. 11

грудня до міста прибув командуючий російськими

радянськими військами В.Антонов-Овсієнко.

Харків став їхнім форпостом. Там було встановлено

жорсткий режим. Штаб загону Сіверса перетво-

рився на судилище, В Антонова-Овсієнка є згадка

про члена революційного суду матроса Грушина,

який „вважав, шо кожен білоручка підлягає зни-

щенню".

В цей час до Харкова приїхала група делегатів,

яка залишила київський з'їзд рад. 11—12 грудня

під охороною радянських військ нашвидкуруч було

інсценізовано альтернативний з'їзд рад. На ньому

200 делегатів представляли лише 89 рад (із понад

300 існуючих в Україні) і військово-революційних

комітетів. Незважаючи на це, правочинність з'їзду,

на відміну від київського, сумнівів не викликала. За

сценарієм більшовиків цей, так званий, з'їзд схва-

лив повстання у Петрограді та політику Раднарко-

му, проголосив встановлення радянської влади в

УНР і обрав Центральний виконавчий комітет рад

України, який своєю чергою створив Народний сек-

ретаріат — радянський уряд України. ЦВК рад

України і Народний секретаріат були маріонеткови-

ми утвореннями червоного Петрограда й не мали

особливого авторитету навіть серед більшовиків

Харкова. Зате це була справжня знахідка для Рад-

наркому, яка дала йому змогу формально залишати-

ся осторонь подій в Україні, представивши їх як

внутрішній конфлікт між радами робітничих та сол-

датських депутатів і Центральною Радою. 17 груд-

ня ЦВК рад України опублікував маніфест про по-

валення Центральної Ради й Генерального секре-

таріату, а наступного дня створив крайовий комітет

боротьби з контрреволюцією. Тим часом з Росії

прибули радянські частини під командуванням Єго-

рова, Сіверса та Сабліна й повели наступ на Донбас

і південь України.

Центральна Рада й Генеральний секретаріат

вживали заходів для припинення агресії. 15 грудня

було створено Особливий комітет оборони України

(М.Порш, С.Петлюра, В.Єщенко), а 18 грудня

призначено полковника Капкана командуючим всім

українським військом для боротьби з більшовика-

ми. 26 грудня Генеральний секретаріат прийняв по-

станову про створення армії УНР на засадах доб-

ровільності та оплати. Але й цього було замало. Не

розпустивши харківського „уряду" й не заборонив-

ши більшовицьку партію, що діяла цілком легально,

відіграючи роль п'ятої колони, УЦР поставила се-

бе й Українську державу у надзвичайно складне

становище. 25 грудня Антонов-Овсієнко віддав

наказ про загальний наступ радянських військ про-

ти УНР. Першим зазнав більшовицького удару Ка-

теринослав, де заздалегідь було підготовлено пов-

стання робітників. Відтак настала черга Олек-

сандрівська (2 січня), потім Полтави (6 січня).

Для Центральної Ради такий поворот справ

виявився цілком несподіваним. Не могли змінити

становища й відозви Генерального секретаріату до

Симон Петлюра

198

Українська революція

громадян України та солдатів 2 січня, де йшлося

про те, що „Центральна Рада не допустить, аби

всякі попихачі імперіалістичної великоруської бур-

жуазії зруйнували власть відродженої великої На-

родної Республіки Української". На засіданні Ма-

лої ради, що відбулося 6 січня у зв'язку з наступом

більшовицьких військ, представник Одеси у своїй

промові зазначив: „Большевизм росте, як пошесть"

і для успішної боротьби з ним запропонував оголо-

сити самостійність України. Цю думку підтримали

кілька промовців. Власне, з аналогічною пропо-

зицією ще 20 грудня 1917 р. виступав на засіданні

Генерального секретаріату М.Шаповал, а 26 груд-

ня її знову висунув М.Ковалевський. Обміркував-

ши цю проблему, Мала рада 11 січня ухвалила 4-й

Універсал, який проголошував самостійність УНР.

Перш ніж зачитати текст 4-го Універсалу,

М.Грушевський у короткому виступі в Малій раді

наголосив на двох основних мотивах прийняття

рішення: „дати нашому правительству змогу дове-

сти справу миру до кінця і захистити від усяких за-

махів нашу країну".

Історичне значення 4-го Універсалу загаль-

новідоме. Проголосивши Україну незалежною су-

веренною державою, він завершив процес складно-

го,

суперечливого розвитку українського національ-

но-визвольного руху, який врешті-решт відкинув

ідеї автономії та федералізму. Але знову ж таки не

можна не побачити, що цей кульмінаційний момент

в історії державотворення України не збігається з

найвищим піднесенням українського національного

руху, більше того, він настав в один з кризових йо-

го періодів. Характеризуючи стан тогочасного ук-

раїнського суспільства, М.Грушевський змушений

був констатувати: „Більшовицька агітація не мину-

ла без сліду. У війську і в тилу розграбовували й

розкрадали військове майно, решту кидали на поги-

бель і розходилися самочинно додому, в додатку

грабуючи та розбираючи часом і те, що стрічалося в

дорозі. У села все більше напливало елемента

анархічного, що поривав за собою частини селянст-

ва й тероризував навіть найбільш відпорні. Грабу-

вання і нищення панських маєтків, фабрик і заводів

приймало все більш масовий характер. Гинуло ба-

гатство краю, підтинались його продуктивні сили".

14 січня спалахнули інспіровані більшовиками

збройні виступи проти влади УЦР в Миколаєві та

Одесі. Того самого дня у Києві було запроваджено

стан облоги. 16 січня в столиці розпочався зброй-

ний виступ окремих частин міського гарнізону і

робітників заводу „Арсенал", спрямований проти

УЦР. Та й у ній самій діяла група лівих українських

есерів, яка намагалася підірвати її зсередини. Цих

людей вдалося вчасно заарештувати. На такому тлі

гідним пошани й пам'яті прийдешніх поколінь по-

став подвиг кількасот київських студентів і гімна-

зистів, які 16 січня неподалік станції Крути вступи-

ли у нерівний бій з переважаючими силами ворога й

геройськи загинули за українську ідею.

22 січня війська УНР під командуванням

С.Петлюри та Є.Коновальця придушили повстан-

ня в Києві, однак ця перемога не мала стратегічно-

го значення. Наступ більшовицьких військ продов-

жувався. 25 січня члени Малої ради й Ради народ-

них міністрів (таку назву дістав Генеральний секре-

таріат після проголошення 4-го Універсалу) зали-

шили Київ. Спочатку вони перебралися до Жито-

мира, а потім — до Сарн. Тепер врятувати УЦР

від остаточного більшовицького розгрому могла ли-

ше допомога країн Четверного союзу.

Брестський мирний договір:

підготовка й підписання

сінь 1917 р. була четвертою в історії світо-

| ' вої війни. Росія однією з перших серед вою-

V*,.,.- ючих сторін не витримала воєнних випро-

бувань, — їхнім безпосереднім відлунням стали

Лютнева й Жовтнева революції. Активно викори-

стовуючи гасло негайного припинення війни,

більшовики прийшли до влади в Росії.

Боротьба за мир, розгорнута Леніним в кінці

1917—

на початку 1918 р., була добре продуманим

засобом боротьби за владу в партії, державі й

міжнародному революційному русі.

Радянська історіографія завжди подавала

ленінську лінію на переговорах у Бресті як єдино

правильну, що уможливила країні здобуття „мирно-

го перепочинку". У що вилився цей „перепочинок"

для Росії? Рівень життя 1918 р. катастрофічно зни-

зився навіть порівняно з 1917 р., голод став жор-

стокою реальністю для міського населення, зупини-

лося промислове виробництво, війна перетворилася

із зовнішнього чинника на внутрішній. Втративши

союзників на міжнародній арені, Росія на довгі ро-

ки опинилася в самоізоляції. Зате вистояла і навіть

зміцнила свої позиції влада більшовицької партії та

її вождя.

Якщо сепаратний мирний договір і дав перепо-

чинок, то лише країнам Четверного союзу. Ліквіду-

вавши у листопаді 1917 р. Східний фронт, Німеччи-

на і Австро-Угорщина перекинули свої війська на

199

Історія України

захід, де вперше отримали кількісну перевагу Війна

точилася ще майже рік, сіючи руйнування і смерть

Брестський мирний договір вніс значні коректи-

ви у розвиток міжнародного революційного руху,

переписавши сценарій передбачуваної світової ре-

волюції За соціал-демократичними канонами, роз-

робленими ще задовго до війни, світова революція

мала розпочатися в Німеччині, бо лише там могла

здобути перемогу На початку 1918 р ця країна, й

особливо Австро-Угорщина, стояли на порозі вели-

ких соціальних струсів, і якраз на них розраховува-

ли ліві комуністи на чолі з М Бухаріним, обстоюю-

чи гасло світової революції та революційної війни

Ленін доклав чимало сил до нейтралізації лівих ко-

муністів, знову продемонструвавши свою необме-

жену владу над верхівкою більшовицької парти

Внаслідок підписання Брестського миру питання

про революцію у Німеччині було відкладене до

осені Таким чином, головним плацдармом світової

революції стала Росія, а отже, й незмірно зріс авто-

ритет Леніна 1918 р його постать набула плане-

тарного масштабу, відтіснивши на задній план

вождів німецької соціал-демократи К Лібкнехта та

Р Люксембург

9 листопада, коли Ленін запропонував солдатам

самочинно на рівні полків і дивізій вести перегово-

ри про перемир'я, Українська Центральна Рада, як

уже зазначалося, оприлюднила 3-й Універсал, в

якому не могло не знайти місця питання миру В но-

тах, відозвах, постановах Генерального секретаріату

й УЦР засуджувалися дії більшовиків, які виходи-

ли за межі загальновизнаних норм міжнародного

права, нехтуючи зобов'язання, взяті перед союзни-

ками Українські політики намагалися апелювати до

суспільної свідомості громадян Роси та України, але

це не вплинуло на Раду народних комісарів

2 грудня у Брест-Литовському більшовицька

делегація підписала з представниками командуван-

ня німецького та австро-угорського Східного фрон-

ту договір про перемир'я, який передбачав підго-

товку й підписання найближчим часом мирного до-

говору

За обставин, що склалися, діячі УЦР почали

усвідомлювати вони не встигають за розвитком

подій Тож постала дилема залишатися на старих

позиціях, остаточно втративши вплив на армію, чи

змінити тактику

Про свій намір стати на шлях самостійних

міжнародних відносин Генеральний секретаріат ого-

лосив у ноті до всіх воюючих і нейтральних країн у

справі миру від 11 грудня Попередньо нота обгово-

рювалась і була схвалена Малою радою В ній дек-

ларувалися принципи, на яких УНР вважала за не-

обхідне вести мирні переговори Зокрема, мир мав

бути загальним, забезпечити всім народам право на

самовизначення, не допускати ні анексій, ні контри-

буцій Посилаючись на проголошення 3-м Універ-

салом Української Народної Республіки, Генераль-

ний секретаріат обстоював своє право на міжна-

родні зносини й застерігав, що влада РНК „не про-

стягається на Українську Республіку", а також, що

мир „може мати силу для Української Республіки

тільки тоді, коли його умови прийме і підпише пра-

вительство Української Народної Республіки" За-

являючи про свій намір взяти участь у Брестських

мирних переговорах, Генеральний секретаріат напо-

лягав на тому, щоб справу миру було остаточно за-

вершено на міжнародній конференції всіх воюючих

держав

Обставини спонукали українців втягнутись у

переговорний процес, ініційований більшовиками й

представниками Четверного союзу Зважитися на

подібний крок керівникам УНР було нелегко, їхні

зовнішньополітичні симпатії залишалися на боці

Антанти, до того ж російська громадська думка не

раз звинувачувала і Грушевського, і Винниченка в

австро- і германофільстві, тож переговори могли

викликати нову хвилю нападок Про намір ук-

раїнців іти своїм шляхом, не спалюючи мостів у сто-

сунках з країнами Антанти, свідчив виступ гене-

рального секретаря міжнародних справ

О Шульпна на восьмих загальних зборах УЦР, які

відкрилися 12 грудня „Більшовики хотять заклю-

чити сепаратний мир, ми ж на це не згодні, ми не

допустимо, щоб німці та австрійці перекидали свої

полки на англійців, французів та інших Ми стоїмо

за загальний мир" Ясна річ, це говорилося з

наміром бути почутими у Парижі та Лондоні Од-

наче напівофіційні стосунки з Антантою так і не

стали офіційними

Розуміючи, що присутність у Бресті українців

— це додатковий важіль впливу на переговорний

процес, 13 грудня 1917 р делегації Німеччини та її

союзників висловили згоду на участь у мирних пе-

реговорах повноважних представників УНР Після

кількаденного бурхливого обговорення восьмі за-

гальні збори УЦР ухвалили послати до Брест-Ли-

товського делегацію, склад якої визначили цен-

тральні комітети УПСР і УСДРП її головою було

призначено В Голубовича, а членами — М Ле-

витського, М Любинського, М Полоза та О Сев-

рюка

200

У краї нська революція

28 грудня 1917 р (9 січня 1918 р за н ст ) у

Брест-Литовському розпочалося перше пленарне

засідання мирної конференції В ній брали участь

близько 400 офіційних представників краін-учас-

ниць Хоч українській делегації, одній з наймалочи-

сельніших, ще бракувало досвіду, вона виявляла не-

абияку активність, завзято захищаючи національні

інтереси Керівник австро-угорської делегації граф

О Чернін записав у своєму щоденнику „Українці

значно відрізняються від російських делегатів Во-

ни менш революційні й незмірно більше цікавлять-

ся власним краєм, аніж загальним соціалізмом ( )

їхні змагання спрямовані на те, щоб стати якнайш-

видше самостійними Вони ще не зовсім ясно уяв-

ляють, чи це має бути повна міжнародна са-

мостійність, чи самостійність у рамках російської

федеративної держави Видно, що дуже

інтелігентні українські делегати мають намір вико-

ристати нас як трамплін для наскоку на більшо-

виків Вони йшли на те, аби ми визнали їхню са-

мостійність, а тоді виступлять із цим гаїї ассотрії

(довершеним фактом) перед більшовиками, які бу-

дуть приневолені прийняти їх як рівноправних при

підписанні миру"

Як слушно завважив О Чернін, першим нагаль-

ним завданням делегації УНР було утвердити себе

повноправною і окремою політичною стороною 29

грудня це питання розглянула й позитивно виріши-

ла конференція Від імені держав Четверного сою-

зу О Чернін офіційно заявив „Ми визнаємо ук-

раїнську делегацію самостійним і повноважним

представництвом самостійної Української Народної

Республіки" Аналогічну заяву зробив Л Троць-

кий, оголосивши, що „не бачить жодної перешкоди

для участі української делегації в мирних перегово-

рах" Остання, підкреслив нарком іноземних справ

РСФСР, „виступає тут як самостійна делегація, і

такою визнає іі російська делегація

Декларуючи власну позицію, українська деле-

гація спиралася на ноту Генерального секретаріату

від 11 грудня Але однозначно негативне ставлення

країн Антанти до переговорів перекреслювало

надію на загальний характер миру Він мав носити

сепаратний характер Тож і делегацію, і Централь-

ну Раду хвилювало питання, наскільки прийнятним

буде цей мир для України

Українці зажадали забезпечення територіальної

цілісності УНР, тобто „приєднання до України

Холмщини та Підляшшя, й плебісциту в Східній

Галичині, Північній Буковині та Закарпатській Ук-

раїні"

Така позиція скидалася на територіальну пре-

тензію до Австро-Угорщини й викликала різке за-

перечення австрійської делегації Врешті українці

задовольнились обіцянками створення автономного

коронного краю з українських земель Галичини

Характеризуючи перебіг цих загалом успішних для

української сторони переговорів, член уряду,

міністр УНР М Ткаченко 22 січня на дев'ятих за-

гальних зборах УЦР зазначив „Умовами згоди до-

сягнуто з нашого боку найбільшого, чого тільки

можна було досягти Українському народові забез-

печено право національного самовизначення всюди,

де він живе в більшості, в тому числі в Холмщині та

на Підляшші 3 Галичиною справа вирішується на

користь нашого народу, тобто панування ук-

раїнського народу забезпечується в тій частині, яку

він заселяє Згідно з торговельною частиною мир-

ного договору, ввіз товарів із-за кордону і вивіз їх з

України є монополією Української держави ( )

Договір буде сприятливий для нас і убезпечує Ук-

раїну від усяких зазіхань з боку середньоєвропей-

ських держав Дев'яті загальні збори 220 голосами

„за" („проти" — 1, „утрималося" — 16) надали

Раді народних міністрів право підписати договір

Власне, це право за кілька днів до того було декла-

роване 4-им Універсалом

В уряді не виникло якихось принципових запе-

речень щодо вироблених умов, бо у зв'язку з насту-

пом більшовицьких військ становище в Україні за-

гострилося В Києві панувала гнітюча атмосфера

„Непевність у завтрашньому дні була такою вели-

кою,

— згадував О Севрюк, — що Центральна

Рада делегувала нам право ратифікувати майбутній

мирний договір на випадок, коли б вона сама не в

стані була цього зробити"

Українська делегація повернулася до Бреста, де

розпочався останній, найдраматичніший етап мир-

них переговорів Росіяни привезли у своєму обозі

представників харківського Народного секре-

таріату й намагалися подати ситуацію так, ніби вла-

ди Центральної Ради в Україні вже не існує, а пов-

ноправними представниками українців можуть бути

лише уповноважені радянського уряду Інсинуації

Троцького українська делегація відкинула Не

знайшли вони розуміння і в представників Четвер-

ного союзу Однак для австрійської сторони це по-

служило нагодою домагатися зняття з обговорення

галицької проблеми як своєї внутрішньої „Тими

днями, — згадував один з керівників німецької де-

легації генерал Гофман, - я дивувався з молодих ук-

раїнців, які цілком певно знали, що крім евентуаль-

201

Історія України

ноі допомоги німців вони нічого за собою не мають,

і що їхній уряд є поняттям фіктивним, а проте рішу-

че стояли в переговорах з графом Черніним при ви-

могах, які зголосили, і не відступали від них ані на

крок" Австро-Угорщині, що знемагала під тягарем

воєнних, особливо продовольчих проблем, мир був

необхідний так само, як і Україні, й Чернін відсту-

пив з умовою, що проблема Східної Галичини стане

предметом окремої таємної угоди з Україною Таку

угоду про створення з українських земель Галичини

й Буковини окремого коронного краю в складі Ав-

стро-Угорщини було укладено 26 січня А наступ-

ного дня (точніше ночі) представники країн Чет-

верного союзу і УНР підписали мирний договір, в

преамбулі якого договірні сторони відзначили, що

„вони хочуть сим вчинити перший крок до тривало-

го і для всіх сторін почесного світового миру, котрий

має не тільки покласти кінець страхіттям війни, а й

вести до привернення дружніх відносин між наро-

дами на полі політичному, правному, господарсько-

му та умовому"

Відповідно до преамбули було укладено й ос-

новний текст договору Він засвідчував завершення

стану війни між договірними сторонами та їхнє ба-

жання жити в мирі й дружбі Не було в ньому жод-

них анексюністичних та контрибуційних вимог, кор-

дони між УНР і Австро-Угорщиною збігалися з

довоєнними російськими, а в межах передбачуваної

Польщі їх мала остаточно визначити спільна

комісія на підставі „етнографічних відносин і з ура-

хуванням бажань населення" Сторони відмовляли-

ся від взаємних претензій на відшкодування

збитків, заподіяних війною, домовилися про обмін і

військовополоненими й надлишками сільськогоспо-

дарських та промислових товарів зобов'язалися

відновити взаємні економічні відносини і встанови-

ти паритетні курси нащошальних валют (1000

німецьких державних марок у золоті прирівнювали-

ся до 462 золотих карбованців УНР)

Підписання Брестського мирного договору

свідчило про успіх молодої непрофесійної ук-

раїнської дипломати Це був перший серйозний акт

УНР на міжнародній арені Але за тодішніх обста-

вин в Україні він сам собою мало що вирішував На

той час УЦР і уряд УНР змушені були відступити

до Житомира, їхнє важке становище могла

поліпшити лише воєнна допомога країн Четверного

союзу Це питання 30 січня обговорювала Рада на-

родних міністрів за ініціативою М Порша Сумнів у

доцільності такої допомоги висловив М Ткаченко

„ мабуть, краще дати большевизму вмерти влас-

ною смертю, почекати, доки народ знову не звер-

неться до нас, а тим часом формувати нове війсь-

ко"

Однак голосував він за німецьку допомогу, як

і чотири з п яти інших присутніх міністрів

Того самого дня О Севрюк, М Левитський та

М Любинський підписали заклики до народів Ав-

стро-Угорщини й Німеччини з проханням про допо-

могу Особлива надія покладалася на украшців-га-

личан „Гадаємо, настав час, коли ці наші брати

рам'я об рам я з повертаючими військовополонени-

ми підуть на бій проти спільного ворога нашого во-

лелюбного українського народу і принесуть йому

сили для будови нової, свіжої потуги Це хочемо

сказати у важку годину з надією, що наш голос бу-

де вислуханий"

Для німців і австрійців такий поворот подій не

став несподіванкою, адже не з альтруїстичних

міркувань підписували вони угоду з делегацією

УНР „І для нас Україна була необхідною як сила

економічна, і, очевидно, ми не могли відступити її

більшовикам, — писав генерал Е Людендорф —

Треба було задушити більшовизм на Україні й за-

СН«№ 1016 р

Німецько-австрійська інтервенція 1918 р

202