Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Під владою Російської і Австрійської імперій

ної Ради у Відні і 29 — до крайових сеймів (12 —

в Галичині і 17 — на Буковині). Завдяки цьому ук-

раїнці дістали можливість обстоювати свої права в

парламенті і сеймі.

Активізація політичного життя й зростання неза-

лежницьких настроїв у Галичині і Буковині мали

значну притягальну силу для політичного підпілля й

політичної еміграції з Наддніпрянщини. Тривалий

час там знаходили пристанище і простір для політич-

ної діяльності політемігранти з України Д.Антонович,

В.Винниченко, М.Вороний, Д.Донцов, В.Дорошен-

ко,

А.Жук, М.Залізняк, С.Петлюра, М.Русов,

ГХоткевич, Б.Ярошевський та ін. Львівський жур-

нал "Правда" першим опублікував реферат з

програмними засадами ранніх наддніпрянських са-

мостійників — членів Братерства тарасівців (1893).

Терени Галичини і Буковини стали ареною ор-

ганізаційної діяльності першої на Наддніпрянщині

української партії — РУП. У Львові було опубліко-

вано її трактат "Самостійна Україна", підготовлений

М.Міхновським. У Львові й Чернівцях 1902-1904

рр.

перебували закордонні комітети РУП. Львів став

місцем проведення її другого

з'їзду

(1904). Там зна-

ходилась також партійна друкарня, де випускались

у світ партійні видання, політичні органи "Добра но-

вина" (1903), "Селянин" (1903-1905), "Праця"

(1904-1905),

а також брошури, листівки, відозви. В

Чернівцях виходив орган РУП "Гасло" (1902-1903).

"Згодом аналогічну діяльність проводила у Львові

УСДРП (1905-1907). Львів був також місцем за-

снування Української соціалістичної партії (1900).

Таким чином, західноукраїнські землі відіграли роль

бази патріотичних сил Наддніпрянської України, їх

організаційно-політичної діяльності, спрямованої

проти імперського самодержавницького режиму в

Росії.

Зрушення

на культурному полі

ривалими зусиллями народовців і представ-

ників інтелігенції Наддніпрянщини 1894 р.

відкрито кафедру історії України у Львівсько-

му університеті, яку зайняв прибулий з Києва

український історик Михайло Грушевський (1866-

1934 ). Активно включившись у політичне життя, він

разом з І.Франком став незабаром ідейним лідером

національного руху і символом його єднання обабіч

австро-російського державного кордону.

З приїздом М.Грушевського до Львова активізу-

валася боротьба за український університет. Хоча

українці й мали підготовлені власні наукові сили, їм

удалося до 1914 р. забезпечити собі лише 7 звичай-

них кафедр та три доцентури у Львівському, а також

три кафедри в Чернівецькому університетах. Львів-

ський університет на той час уже значною мірою був

полонізований, а заміщенню українських кафедр чи-

нились усілякі перешкоди. Тому українське студент-

ство наприкінці 90-х рр. почало домагатися відкрит-

тя у Львові окремого українського університету.

Широкого резонансу набув демонстративний

вихід 600 українських студентів з Львівського універ-

ситету (1901) на знак протесту проти

дискримінаційної політики ректорату й професури

щодо українців. Питання про український універси-

тет жваво обговорювалося на студентських вічах, на

всеукраїнському студентському

з'їзді

(1913), на

сторінках преси

в українському сеймі, у Віденсько-

му парламенті. Його вирішення домагалися під час

демонстрацій, заворушень. Наболіле університетсь-

ке питання тримало в напруженні ціле суспільство.

Питання українського університету не знімалось з по-

рядку денного до 1918 р.

Українці Галичини наполегливо домагалися ство-

рення широкої мережі українських середніх шкіл. За

50 років крайової автономії ціною різних поступок їм

удалося домогтися від сеймової більшості згоди на за-

снування у Східній Галичині лише 6 українських

державних гімназій (у Львові, Перемишлі, Коло-

миї, Тернополі, Станіславі, Бережанах і Стрию).

Вони були змушені вдатися до заснування приватних

українських середніх шкіл. 1908-1911 рр. під егідою

Руського педагогічного товариства було засновано 6

приватних гімназій, один ліцей та чотири вчительські

семінарії.

На Буковині перед Першою світовою війною ук-

раїнці мали дві українсько-німецькі та дві українські

гімназії і одну учительську семінарію. Українських на-

родних шкіл напередодні війни в Галичині налічувалося

2510,

Буковині — 216, на Закарпатті ж з наявних

1883 р. 282 українських шкіл до1914 р. не залиши-

лось жодної. Велике значення для консолідації

національних сил мало утвердження в Галичині й Бу-

ковині завдяки спільним зусиллям національної еліти

усіх частин України єдиної з Наддніпрянщиною літе-

ратурної мови та запровадження в шкільне навчання

(1892.),

а згодом у діловодство фонетичного право-

пису. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові

під керівництвом М.Грушевського з 1897 по 1913 р.

перетворилось фактично в неофіційну всеукраїнську

академію наук. Члени товариства підготували близь-

ко 3 тис. томів різних видань з українознавства, в тому

173

Історія України

числі 8 томів написаної М.Грушевським монументаль-

ної праці "Історія України-Руси" — найвидатнішого

твору української наукової історіографії, який дав

історичне обгрунтування української державності й

справив значний вплив на державницьке виховання

цілих поколінь. Поряд з М.Грушевським головними

діячами товариства були І.Франко та В.Гнатюк.

Діяла широка мережа культурно-освітніх осе-

редків.Товариство "Просвіта" 1914 р. мало по всьому

краю 78 філій, 2944 читальні і 109 950 членів. Своїми

бібліотеками, курсами для неписьменних, хорами,

театральними виставами, концертами та популярни-

ми виданнями " Просвіта" підіймала політичну й

національну свідомість мас. Завдяки підтримці ми-

трополита Андрея Шептицького у Львові засновано

український національний музей (1913).

Поряд з окрасою української літератури —

І.Франком розквітнув талант молодих письменників

Василя Стефаника і буковинки Ольги Кобилянської.

Редагований М.Грушевським ті І.Франком "Літера-

турно-науковий вісник" (1898-1907) став всеукра-

їнським літературним органом, на сторінках якого

друкувалися найкращі літературні сили України:

М.Вороний, М.Коцюбинський, Леся Українка,

В.Винниченко, П.Грабовський, Б.Грінченксіі

А.Кримський, М.Кропивницький, О.Кобилянська,

О.Кониський, Б.Лепкий, О.Маковей, І.Нечуй-Ле-

вицький, О.Олесь, В.Самійленко, В.Стефаник,

М.Старицький, І.Тобілевич та ін. Кращі твори світо-

вої і української літератури популяризувала Україн-

сько-руська видавнича спілка, яка

1899-1917 рр.

випускала понад 300 видань белетристичної і науко-

во-популярної літератури.

Справі утвердження національної ідеї велику по-

слугу робило театральне мистецтво. Великі заслуги

в цьому мав театр "Руської бесіди" у Львові, який

1905-1906 рр. на чолі з його керівником Миколою

Садовським та незрівнянною актрисою Марією Зань-

ковецькою здійснив постановку кращих творів

української драматургії (п'єс М.Старицького, І.Кар-

пенка-Карого). Загальне визнання здобули

заснований відомим українським письменником Гна-

том Хоткевичем Гуцульский театр (1910-1912) та

Буковинський народний театр (1904-1910).

Упевнено ставало на професійну основу музичне

життя краю. 1903 р. у Львові відкрито Вищий музич-

ний інститут^ якому 1907 р. присвоєно ім'я

М.Лисенка. Його діяльність сприяла вихованню

цілої плеяди обдарованих музикантів і композиторів,

серед яких виділявся Станіслав Людкевич (1879-

1979) — творець знаменитої кантати-симфонії на

слова Т.Шевченка "Кавказ". У розвиток і популяри-

зацію національного хорового мистецтва великий

внесок зробило засноване у Львові співоче товари-

ство "Боян' ' (1891) та аналогічні товариства в інших

містах краю. Значну роль у пропаганді української му-

зики відіграли співаки світової слави Олександр

Мишуга, Соломія Крушельницька, Модест

Менцінський та ін.

Виразних національних рис набуває образотвор-

че мистецтво. Організатором митецького руху були

засновані у Львові Товариство для розвою руської

штуки (1889) та Товариство прихильників української

літератури, науки і штуки (1905). Організовані ни-

ми у Львові виставки (1889,1900) відкрили нові

сторінки в розвитку західноукраїнського мистецтва,

а виставка 1905 р. — перша Всеукраїнська мис-

тецька виставка — стала справжньою маніфестацією

духовного єднання західноукраїнських і наддні-

прянських митців. Душею національного мистецького

життя в Галичині був талановитий художник (пейза-

жист-лірик і портретист) Іван Труш (1869-1914),

поряд з яким творили визначні живописці Модест Со-

сенко,

Юліан Панькевич, Ярослав Пстрак, Антон

Манастирський, Йосип Курилас, Олекса Но-

ваківський, Олена Кульчицька. Серед буковинських

митців набув широкого визнання Микола Івасюк.

Іван Франка

174

Під владою Російської і Австрійської імперій

З-поміж українських скульпторів світову славу

здобув Михайло Паращук, котрий (разом з Антоном

Попелем) створив пам'ятник Адамові Міцкевичу у

Львові та скульптурні портрети І.Франка, В.Стефа-

ника, М.Лисенка і С.Людкевича.

На основі використання традицій і форм ук-

раїнського народного зодчества формується

національний стиль в архітектурі. Його зразками є

споруджені у Львові за проектами Івана Лечицько-

го та інших архітекторів будинки страхового

товариства "Дністер" (1905), бурси Українського

педагогічного товариства, Академічного дому, "На-

родної гостиниці", Вищого музичного інституту ім.

М.Лисенка, Академічної гімназії та ін.

У народних масах західноукраїнських земель

міцніло відчуття власної сили, зростала їх переко-

наність у можливості здобути національні права

наполегливою працею, консолідацією національних

сил, організованою боротьбою за свободу.

З усіх західноукраїнських земель у найтяжчому

становищі залишалося Закарпаття. Внаслідок

асиміляторської політики урядових кіл Угорщини та

безініціативності й консервативності місцевої, пере-

важно московської і так званої мадяронської

інтелігенції українці на початку XX ст. перебували

там, засвідченням народознавця В.Гнатюка, "майже

на тім становищі, на якім стояли галицькі українці на

початку XIX ст, так що там народне відродження ще

не розпочиналося". Лише невелика група молодих на-

родовців, таких, як Юрій Жаткович та Августин

Волошин, намагалася чинити опір мадяризації й

тяжіла до національно-патріотичних сил Галичини й

Буковини, всієї України. Започатковану ними

традицію продовжило і розвинуло покоління 20-х

рр.

XX ст.

Українські емігранти

на Американському

континенті

% /' арактерні для життя західноукраїнського се-

Ж, лянства у другій половині XIX — на початку

XX ст. явища безземелля і малоземелля,

безробіття через надлишок робочих рук, тягар не-

стерпних податків призвели до масової еміграції,

переважно спрямованої на Американський конти-

нент, де ще тоді було чимало територій, неосвоєних

народногосподарською діяльністю людини, і уряди та-

ких країн, як США, Канада, Бразилія, заохочували

масове переселення з-за кордрну.

Першими українськими переселенцями до США

у 70-х рр. XIX ст. були закарпатці. Найбільше їх бу-

ло серед шахтарів, яким заробітки діставалися

найважче через вкрай тяжкі умови праці, постійний

ризик підземних аварій з небезпекою для життя,

хронічні хвороби легенів тощо.

Духовним життям українських переселенців опіку-

валися церковні пастирі. З 1884 р. і до кінця 90-х рр.

українські поселенці спорудили понад півсотні цер-

ков і каплиць. Церковне життя поєднувалося з

культурно-просвітнім, що сприяло підтриманню

національної самосвідомості переселенців. Для дітей

українців при церквах відкривалася школи україноз-

навства. І діти, і дорослі охоче відвідували там же

створені українські самодіяльні хорові, музичні, тан-

цювальні й драматичні гуртки. Організовані у багатьох

місцях компактних поселень українців їхні громадські

об'єднання — так звані "братські союзи" — нала-

годили видання українських часописів. Заснована

1893 р. священиком Григорієм Грушкою як друкова-

ний орган Українського народного союзу україномовна

газета "Свобода" видається в США й донині.

На кінець XIX ст. українська громада в США

налічувала більше 200 тис.чоловік. І хоч у масі своїй

вона жила тоді ще у нестатках, але, завдяки піклуван-

ню національно свідомих церковних і світських

просвітників, зберігала народні традиції і громадсь-

кий побут, усвідомлювала себе єдиною спільнотою.

Кількісно набагато меншою наприкінці XIX ст.

була українська громада Канади. За десятиріччя з ча-

су прибуття туди 1891 р. перших переселенців вона

зросла до 24 тис. чоловік. Переважну їх більшість ста-

новили колишні галичани й буковинці. Земельні

ділянки від уряду одержували у безлюдних лісових

хащах.

Сяк-так спорудивши землянку для тимчасового

мешкання, майбутні фермери вдень і вночі (і то про-

тягом не одного

року),

щоб мати ділянку поля,

корчували ліс. А щоб придбати робочу худобу, плуг,

борону, інше сільськогосподарське знаряддя, щоро-

ку на кілька місяців залишали свої господарства і

наймалися працювати на шахти й заводи, на прокла-

дання шосейних доріг і залізниць, на спорудження

міст.

Здебільшого воліли жити селищами з обов'язко-

вою наявністю церкви, школи, пошти тощо. Так само,

як це зробили українські першопереселенці у США,

їх земляки у Канаді одне з перших своїх селищ, яке

виросло на цілинних землях за 200 миль від Вінніпе-

га, назвали "Україною". Потім новоутворені селища

називали іменами існуючих на Україні міст і сіл, а та-

кож видатних синів українського народу —

175

Історія України

Б Хмельницького, І Сірка, Т Шевченка та ш Наз-

ви селищ — Воля, Свобода, Згода, Мир

Найтяжчими на американському континенті вия-

вилися труднощі, яких зазнали українські

першопереселенці у Бразилії та Аргентині Природні

умови тут були зовсім інші, ніж на Батьківщині

Одинаками перші сміливці з Галичини і Буковини

прибули сюди ще в 70-80-х рр ХРХ ст Далеко не

всім в умовах незвичного тропічного клімату серед не-

заселених пустель, прерій і джунглів удалося здійснити

мрію про створення власного фермерського господар-

ства Хронічні хвороби, великий відсоток смертності

через брак елементарної медичної допомоги та анти-

санітарно, побутових умов призвели до того, що

чимало українців повернулося до дому

І все ж переселення українців на Американський

континент продовжувалося і в перше десятиріччя

XX ст Тоді сюди приїхало близько 300 тис чоловік

з Галичини і Буковини, а 40 тис — із Закарпаття

Проте не лише у фермерстві та робітництві шукали

тепер поселенці шляхів до свого працевлаштування

Серед них з'являються й перші підприємці, щоправ-

да, на той час переважно у сфері обслуговування

Вони відкривали корчми, крамниці, ремісничі май-

стерні, склади постачання населенню палива, пекарні,

які своєю високоякісною продукцією (хлібобулочні ви-

роби, печиво медівники, торти та ін ) набули доброї

слави і серед корінного населення

Апогеєм українського національного руху в США

стало створення у 1915-1916 рр двох великих край-

ових суспільно-політичних організацій —"Федерації

українців у Злучених Державах" і "Української Ра-

ди в Америці"

Розвивалося й громадське життя українців Кана-

ди, кількість яких за перше десятиріччя XX ст

зросла на 85 тис чоловік На 1904 р в українських

поселеннях Канади налічувалося 40 початкових шкіл,

хоча цієї кількості було замало тисячі українських

дітей не мали змоги навчатися грамоти Загострила-

ся потреба в учителях української мови Для їх

термінової підготовки у штаті Манітоба відкрилися

вчительські курси За період їх роботи з 1905 до

1911 р вони випустили понад 300 учителів Отже,

навчання було двомовним — англійсько-українським

Використовувалися підручники, надіслані з Галичи-

ни В свою чергу, серед українських поселенців

збиралися кошти для фінансування українських шкіл

у Галичині, приймалися резолюції на підтримку ви-

моги відкриття українського університету у Львові

Великого розмаху серед канадських українців

набув культурно-просвітницький рух Відкриті в

різних поселеннях Канади українські читальні не

тільки популяризували твори класиків української

художньої літератури, а й стали місцем вечірнього нав-

чання дорослих, влаштування театральних вистав і

концертів Зростаючий громадський авторитет ук-

раїнців серед корінного населення Канади відкрив їм

шлях до загальної суспільно-політичної діяльності Ук-

раїнців стали обирати до органів міського або

провінційного управління

Україна в роки

першої світової

війни

„Українська карта"

в передвоєнних

міжнародних стосунках

одна із війн в світовій історії не обходи-

лась без жертв і розрух Особливих мас-

штабів вони віщували набути в ході війсь-

кового зіткнення, до якого з невідворотністю

наближались провідні європейські країни а за ни-

ми і держави на інших континентах уже з рубежа

XIX і XX століть

З метою перерозподілу світу оформились два

угруповання — Четверний (спочатку троїстий)

союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина,

Болгарія) та Антанта (Англія, Франція, Росія до

яких пізніше, вже в ході війни, приєднались Італія,

США, Японія та деякі інші держави)

Серед основних суперечностей, що викликали

перманентну напругу та конфлікти, були стосунки

між Росією та Австро-Угорщиною, Росією та

Німеччиною І вже через своє особливе геополітич-

не становище Україна з неминучістю потрапляла

у сферу першочергових інтересів ворогуючих ко-

аліцій, ставала одним із епіцентрів майбутнього

військового протиборства

На момент вибуху світової війни українські

землі продовжували бути поділеними між двома

найкрупнішими імперіями - Російською та Австро-

Угорською І обидві імперії не приховували своїх

давніх задумів — територіального розширення, пе-

редусім за рахунок українських земель

Росія планувала силою зброї довести "спокон-

вічність" своїх прав на Галичину і Прикарпатську

Україну Австро-Угорщина, природно, не збиралася

не лише поступатися жодною із етнічних ук-

раїнських територій — Східна Галичина, Буковина,

Закарпаття (Карпатська

Русь),

але і мріяла про

те,

щоб захопити всі західноукраїнські землі Не

відходили в минуле висунуті ще наприкінці

XIX століття, плани реалізації під зверхністю

Німеччини Пангерманського союзу, згідно яких

в сферу життєвих інтересів останнього потрапляла

Україна Навіть сили, що лише розраховували на

відродження в ході війни польської державності,

й ті беззастережно включили до майбутнього утво-

рення галицькі та західноукраїнські землі як "істо-

рично польські"

На приєднання до себе українських земель Бе-

сарабії й частини Буковини за сприятливого роз-

витку військового конфлікту сподівалася Румунія

Тонкий аналітик В Липинський передбачав такі

найголовніші гіпотетичні можливості для України

в разі військового зіткнення Роси та Австро-Угор-

щини

1) Якщо на території України залишиться все

як і було й війна закінчиться розширенням Австрії

в напрямі Адрюнополя, то тоді Україна заплатить

за цей конфлікт кров'ю українських солдатів з ро-

сійської та австрійської армій і в результаті вия-

виться ще більше ослабленою,

2) Якщо ж Росія у війні з Австрією захопить

Східну Галичину й Буковину, то це для українсько-

го національного руху буде катастрофою,

3) Якщо Австрія окупує частину Правобереж-

ної України, то захоплена територія опиниться в та-

кому ж становищі, в якому тоді знаходилась Східна

Галичина — тобто неминуче стане об'єктом поль-

ської експансії

Посилена увага до українського питання пояс-

нювалась не лише далекосяжними планами тери-

торіальних надбань, але й стратегічними розрахун-

ками на ближчу перспективу — майбутні військові

суперники прагнули підірвати потенціал, могутність

противної сторони через свідоме провокування у іі

стані сепаратистських рухів Зрозуміло, що ідео-

логічні зусилля тут спирались на досить масштабну

державну підтримку, ставали обопільним місцем

докладення зусиль різних спеціальних служб тощо

Наприклад, значну увагу до України напередодні

війни виявляли міністерства закордонних справ

і преса Англії та Франції Вони прагнули так "зре-

жисерувати" прийдешні події, щоб в результаті роз-

гортання українського сепаратистського руху ос-

177

/сторія України

лаблялася Австро-Угорщина Швеція ж, навпаки,

слідом за Німеччиною, чекала на такий результат,

але вже щодо Роси

Найбільших і безпосередніх зусиль тут докла-

дали найближчі сусіди України Так, при міністер-

стві закордонних справ Австро-Угорщини виник

спеціальний відділ "Українська агітація" Його

мета була цілком конкретною — ідеологічна „об-

робка" українців

В Державному історичному архіві Росії в

Санкт-Петербурзі у фондах вищих органів управ-

ління Російської імперії збереглося багато доку-

ментів, в яких напередодні і в ході війни фігурувало

українське питання У щотижневих і щоденних до-

повідях цареві Миколі II, Голові кабінету міністрів,

міністрам — внутрішніх справ,закордонних справ,

військовому та ш — оглядах зарубіжної преси, у

доповідях, складених на основі розвідувальних да-

них, завжди існував розділ „Українське питання"

Нерідко він набував досить значного обсягу, іноді

складав окремі папки

Зібрані в тих фондах матеріали свідчать, що на-

передодні і в ході Першої світової війни у Австро-

Угорщині та Німеччині практично щоденно публі-

кувалась маса матеріалів з "українського питання"

В Роси український визвольний рух незмінно

вважали плодом австрофільських, германофільсь-

ких зусиль, а в Австро-Угорщині по ньому наноси-

ли постійні удари, інкримінуючи українцям моск-

вофільство

Отже, посилення шовіністичних настроїв як не-

обхідний складовий елемент підготовки і роз-

в"язання Першої світової війни створювали вкрай

несприятливі обставини для розвитку українського

національного руху, породжували наростаючі реп-

ресії проти нього в обох ворогуючих коаліціях

Аналізуючи на основі численних фактів розви-

ток визвольної боротьби в Україні, М Грушевський

доходив висновку, що терор і репресії, в тому числі

й такі масовані, яких зазнало суспільство після

1907 р , не зламали волі українців "Навпаки, —

стверджує видатний історик, — на загальнім тлі

всеросійської реакції й спаду революційної хвилі,

в порівнянню з пониженням громадянської енерпї,

яке давало себе знати в сих роках в громадянстві

російськім, український рух з його неослабною во-

лею до розвитку і боротьби ставав явищем все

більше яскравим і політичним"

З українським рухом, як важливим реальним

чинником, почали рахуватись і власті, що вдавались

лише до окремих ударів по ньому, не маючи вже

змоги здійснити фронтальну атаку, і загально-

російські революційні організації, що намагалися

встановити контакт з визвольними тенденціями

народів національних окраїн, влити їх потенціал

в єдине русло антисамодержавної боротьби На

силу й значення українського руху дедалі більшу

увагу почала звертати й російська інтелігенція

в Україні

Як виявиться врешті-решт, український фактор,

українське питання стануть вагомою причиною

розвалу в ході війни обох імперій Ромашвської та

Габсбургської, приведуть до лопчної появи на гео-

політичній карті світу української держави Однак,

цьому передуватумуть роки неймовірних людських

випробувань, незчисленних страждань і бідувань

Війна

і політичні сили

українства

А /~\

липня

(1 серпня) 1914 р державний кор-

I док між Росією і Австро-Угорщиною

*г перетворився на лінію фронту А розкрая-

на навпіл Україна мала стати не просто одним із

плацдармів кровопролитних, спустошливих боїв,

але й місцем, де реалізовувались стратегічні на-

прямки світового конфлікту І так уже судилось до-

лею,

що реалізовувались значною мірою за участі

українців, які змушені були стріляти один

в одного, нищити своїх етнічних братів, їх добро за

чужі анексіоністські інтереси Трагізм ситуації при-

множувався тим, що питома вага українського "гар-

матного м'яса" у російській та австрійській арміях

була дуже значною Так в Росії на 1917р із 15,5

млн чоловік, мобілізованих на війну, 4,5 млн скла-

дали українці

В австрійській армії

відсоток

українців був

порівняно меншим, зважаючи передусім на питому

вагу українського населення у складі габсбургської

монархії Однак, тут була і своя специфіка

На підтримку віденського уряду з перших днів

війни висловився „Український січовий союз", за-

снований ще в 1912 р На початок війни у ньому

об'єднувалось 16 тисяч юнаків-добровольців За

перші два тижні серпня 1914р виявили бажання

приєднатися до них ще близько 14 тисяч Авс-

трійський же уряд дозволив сформувати украї-

нський регіон, який би не перевищував 5 тисяч чо-

ловік Його командиром було призначено ректора

приватної української гімназії в Рогатині М Галу-

178

Україна

роки

першої світової

війни

щинського Однак блискавичне захоплення росій-

ською армією Галичини на початковому етапі війни

зашкодило повномасштабній реалізації починання

2 тисячі легіонерів переїхали в район Стрия-Мука-

чевого, де створили перший полк січових стрільців

(командир ГКоссак), а також резервний баталь-

йон, які невдовзі влилися у відповідні підрозділи

австрійської армії

Політична еліта українства розбилась на три ос-

новних табори

Більшість діячів українських партій і ор-

ганізацій виступили на підтримку воєнних зусиль

царського уряду за ' російську орієнтацію" Лідери

ТУ Па ліберали Д Дорошенко, А Вязлов,

А Ніковський ввійшли до створених повсюдно

відділень Всеросійського союзу земств 1

МІСТ

1916 р до Союзу вступив С Петлюра і одержав

призначення по мічника уповноваженого Союзу на

Західному фронті Так же чинили і деякі інші діячі

УСДРП та ' Спілки' За оцінкою В Винниченка ці

люди орієнтувались на добре широке серце русь-

кої демократи на грім перемоги, який зм ягчить

ММиароиіаа «ослон І»І4

р Ч 0 ? Н ї

МОРІ

Літя фронту

м*ст«м 1915

р.

.. - _

Лмія *ро#»гу грудей*

1917

Україна

першій світовій війні

круте серце царизму аж до народоправства, до пар-

ламентаризму й до волі націй, що благоденственно

мовчали тоді по всіх іі неосяжних просторах Це

були ті з українців, які корінням свого особистого

життя занадто глибоко зрослися з життям руським

Виявилася орієнтація і на ' німецький штик'

Звичайно, в межах російської України вона знахо-

дилась у латентному стані Розрахунок тут був на

те,

що в ході війни буде знищено основу національ-

ного гніту — царизм "А німецький імперіалізм —

експлуататор культурний і розумний

Третій табір політично активного українства

дотримувався не російської і не німецької орієн-

тації, а власної, з опорою на власну націю, на влас-

ний народ За оцінкою В Винниченка, таких по-

глядів дотримувались переважно соціалістичні течи

Однак це твердження вірне лише до певної

міри Соціалісти теж переживали складні часи, роз-

диралися внутрішніми суперечностями, наочним

прикладом чого була ситуація в УСДРП Більша її

частина пройнялась відверто оборонськими на-

строями і мала своїм рупором газету , Украинская

жизнь що виходила в Москві

У спеціальній декларації якою видання відгук-

нулось на початок війни, містився заклик у виборі

між Росією і Австро Угорщиною стати на сторону

Роси більше того „сприяти успішному виконанню

російською армією надзвичайно важливого завдан-

ня, яке випало на іі долю' Там же викривалась

нещира політика Відня щодо українців

Інша ж частина УСДРП на чолі з А Жуком та

В Дорошенком, блокуючись із колишніми "спілча-

нами" М Меленевським (Баском) та О Скоропис-

Иолтуховським обрала пронімецьку орієнтацію

Разом з Д Донцовим, М Залізняком та іншими

діячами українського руху вони створили 4 серпня

1914 р у Львові " Союз визволення України'

(СВУ) як позапартійне об'єднання СВУ виступав

за перемогу у війні кайзеровської Німеччини У по-

ширеній Союзом відозві , До українського народу

в Роси на Росію покладалася вся відповідальність

за розпочату війну, доводилося, що не варто боя

тись приходу австрійського війська (в ньому сотні

тисяч галичан, "Січові стрільці"), яке допоможе

стати господарем власної долі, принесе "свободу

і волю" і врешті "вільним і незалежним краєм стане

Україна в злуці з Австрією"

В результаті розгрому Роси СВУ сподівався

домогтися "державної самостійності України" у

формі конституційної монархи з демократичним

політичним внутрішнім устроєм, однопалатною за-

179

Історія України

конодавчою системою, громадянськими мовними

і релігійними свободами, самостійною українською

церквою Союз не виключав можливості залишен-

ня у складі Австро-Угорщини частини етнічних

українських територій і в такому разі розраховував

на створення осібного автономного краю (корон-

ного краю)

В аналогічних тонах було витримано і Маніфест

Головної Української Ради, утвореної з представ-

ників усіх політичних партій Галичини 3 серпня

1914р "Побіда австро-угорської монархи буде

нашою побідою, — наголошувалось у документі

— І чим більше буде пораженнє Роси, тим швидше

виб'є година визволення України"

Союз визволення України самочинно взяв на

себе репрезентацію інтересів Великої України пе-

ред зарубіжним світом

"Послами" відбули до

Берліна — О Скоропис-Иолтуховський, Стамбула

— М Меленевський, Софи — Л Ганкевич, Рима

— О Семенів, Швеції та Норвегії — О Назарук,

Швейцари — П Чикаленко

Центральні держави розглядалися при цьому як

дружні, союзні щодо майбутньої Укранської держави

СВУ видавав значну кількість літератури, пері-

одики, що поширювалася серед українського насе-

лення країн Четверного Союзу, емігрантів та війсь-

ковополонених Деякі видання "Союзу", наприклад

історичні праці М Грушевського та географічні тво-

ри С Рудницького, виходили німецькою мовою

Крім "Вісника Союзу визволення України" виходи-

ли журнали у Відні та Лозанні, цілий ряд газет у

таборах військовополонених "Розсвіт" (Раштат),

"Ві-льне слово" (Зальцведель), "Громадська дум-

ка" (Вецляр), "Розвага" (Фрайштадт), "Наш

голос" (Иозефштадт)

Робота серед військовополонених українців бу-

ла однією з важливіших завдань СВУ Завдяки їй

вдалося уже в перший період війни домогтися дея-

кого покращення умов перебування українців в

таборах Німеччини та Австро-Угорщини 3 часом

вдалося сконцентрувати значні маси українців

у окремих таборах Фрайштадт і Дуна-Сердатель

(Австро-Угорщина) — близько ЗО тисяч, а також

Раштат, Зальцведель, Вецляр (Німеччина) —

більше 50 тисяч Туди направлялися вчителі,

інструктори з українців, які відкривали і забезпечу-

вали функціонування шкіл грамоти, бібліотек, чита-

лень,

курсів української історії та літератури,

політичної економи, кооперації, німецької мови,

створювали аматорські театри, хори, оркестри Бу-

дувались церкви, засновувались каси взаємодопо-

моги, відкривались кооперативні крамниці та чайни

До діяльності СВУ явно неприхильно постави-

лись лідери національно-визвольного руху у Ве-

ликій Україні, зокрема М Грушевський Насторо-

женість, підозра і зневага щодо лідерів СВУ, особ-

ливо через їх контакти з деякими керівними колами

Німеччини і Австро-Угорщини, збереглись і надалі,

відчутно давали себе знати навіть у 1917-1918 рр

Не виправдились надії "Союзу" і на серйозну

державну підтримку у країнах Четверного Союзу

Відень явно схилявся до пропольської орієн-

тації, дедалі скептичніше ставився до далекосяжних

пла-нів "Союзу", волів бачити останнього лише

власним знаряддям у розв'язанні внутрішніх про-

блем Врешті уряд Австро-Угорщини публічно

відмежувався від СВУ Аналогічно вчинив і уряд

Німеччини, хоч військові кола, приватні особи обох

країн продовжували свої контакти і зв'язки з Со-

юзом

До всього врешті додавалося ще й те, що уже на

початку війни СВУ, інші українські організації зму-

шені були евакуюватись з Галичини до Відня,

відірватись від своєї природної основи

Невеличка група членів УСДРП на чолі з

Л Юркевичем з початку імперіалістичної війни

зайняли осібну (центристську) позицію, спробу-

вавши відмежуватись як від русофілів із "Украин-

ской жизни", так і від германофілів із СВУ Вони

започаткували у Женеві видання газети "Бороть-

ба", на сторінках якої відстоювали погляди на укра-

їнське питання з позицій "інтернаціонального

соціалізму"

Водночас Л Юркевич (псевдонім — Рибалка)

втягнувся у затяжну полеміку з В Леніним, викри-

ваючи суперечності в більшовицькій теорії, її свідо-

ме чи несвідоме протиставлення демократичним

засадам розв'язання національного питання

Природно, що все це викликано зворотну ре-

акцію — і Л Юркевича критикували як одно-

партійці, так і вождь РСДРП

Спочтатку до позицій "Боротьби" схилявся і

В Винниченко Але невдовзі він віддав перевагу

співробітництву в "Украинской жизни", що призве-

ло до розриву з соціал-демократами, які групували-

ся навколо "Боротьби" Взагалі ж, бажання сидіти

водночас на двох стільцях, закінчилося невдачею і

лише завдало додаткової шкоди загальнопартійним

інтересам

180

Україна в роки першої світової війни

Україна —

арена військових дій.

Загострення

українського питання.

очаток війни на українських теренах вия-

вився вдалим для російської армії

. Російські війська зайняли частину Букови-

ни (разом з Чернівцями), захопили Східну Галичи-

ну, вступили в Карпати Після чотирьохмісячної

облоги на початку березня було взято фортецю

Перемишль

Уже в процесі відступу з етнічних українських

земель австро-угорська влада, командування армії

вдалися до масштабних репресій проти місцевих

жителів У пошуках винних за провал кампанії вони

охоче схопились за версію польської адміністра-

ції провінції, згідно якої невдачі стали наслідком

"зради українців", які начебто таємно симпатизува-

ли й допомагали росіянам

Русофілів, а відтак і всіх підряд українців, поча-

ли заарештовувати, страчувати без суду Тисячами

їх гнали до австрійських концентраційних таборів

Лише у сумнозвісному Талергофі, в Штирп, де в

жахливих умовах (особливими звірствами, за

свідченнями очевидців, відзначались мадьяри) ут-

римувалися більше ЗО тисяч українофілів і ру-

софілів Внаслідок тифу протягом короткого часу

загинуло більше тисячі чоловік І хоч в епідемія

пішла на спад, щоденні смерті з різних причин, в

тому числі через погане харчування, стали звичним

явищем Незважаючи на запаморочення

шовіністичним чадом, навіть австрійський парла-

мент змушений був реагувати на нелюдське став-

лення до українців

Із завойованих російською армією територій

Галичини й Буковини було створено чотири губер-

нії (Львівська, Перемишльська, Тернопільська,

Чернівецька), які об'єднали у військове генерал-гу-

бернаторство на чолі з чорносотенцем графом

О Бобринським, який заходився "розпеченим залі-

зом ' викорінювати мазепинство", обертати місце-

ве населення на "настоящих русских", а греко-като-

ликів на православних "Восточная Галиция й Лем-

ковщина — испокон коренная часть единой вели-

кой Руси — заявив голова новоствореної адміні-

страції у Львові, — в зтих землях коренное населе-

ние всегда бьіло русским, устройство их посему

должно бьіть основано на русских началах Я буду

вводить здесь русский язьік, закон и устройство"

Сам Микола II демонстрував серйозність росій-

ських намірів, особисто прибувши на початку квіт-

ня 1915 р до Львова та Перемишля на оглядини

новоприєднаних територій

Спираючись на москвофільські елементи, зок-

рема створений у Києві „Карпато-русский освобо-

дительньїй комитет", здійснювалися рішучі заходи

щодо явних і удаваних австрофілів, а відтак і укра-

їнства в цілому Так, членом згаданого комітету

капітаном Наркевичем у видавництві Штабу

Головнокомандуючого арміями Південно-Західно-

го фронту у липні 1914 р було випущено брошуру

„Современная Галичина Зтнографическое и куль-

турно-политическое состояние ея, в связи с нацио-

нально-общественньїми настроениями" Де власне

була записка, підготовлена в стінах російської вій-

ськової контррозвідки під грифом "Доверительно

Для широкого ознакомления офицеров Действую-

щей армии"

В брошурі (вона повністю передрукована в пра-

ці Д Солов'я „Винищення українства — основна

мета Роси у війні 1914 року Матеріали до історії

України за часів Першої світової війни" —

Венншег, 1963 — С 49-70) годі й шукати терміну

"українець" То — „русский злемент", 1/4 млн

якого "страдает во всех отншениях от культурного

и политического засилия поляков, а также от зко-

номического засилия евреев"

Водночас в брошурі акцентується увага на тому,

що існує "украинский лагерь" — "своеобразное

те-чение русской национальной жизни в Галичине,

известное (под) названием "украинофильства"и

получившее кое-где кличку „мазепинства" за изме-

ну исконнимь русскимь началамь"

Наслідків кампанії з таким ідеологічним забез-

печенням чекати довго не довелось На захоплених

землях оперативно почали закривати українські ча-

сописи, книгарні, школи, костьоли, установи

Замість них відкривались російські видання, уста-

нови, учбові заклади, навіть православні церкви

Уже в перші дні після захоплення Галичини було

вислано 34 греко-католицьких священники, серед

них митрополит А Шептицький Згодом

кіль-

кість досягла сотень Почалася масова депортація

підозрюваних у будь-яких "гріхах" місцевих жите-

лів Лише через Київ протягом кількох тижнів

"прослідували" на Схід понад 12 тисяч галичан,

інших жителів з прифронтової смуги

Панування росіян в Галичині виявилось нетри-

валим В результаті контрнаступу австро-німецьких

військ, розпочатого між Горлицею та Тарновим 18

181

Історія України

квітня 1915 р , більша частина втраченої у 1914 р

території вже в травні — червні була повернута,

а в липні вся Галичина і значна частина Волині

перейшла до їх рук

Це стало новим актом трагедії Відступаючі

російські війська взяли заручниками кілька сотень

провідних українських діячів 3 ними евакуювались

в глиб Роси і тисячі русофілів та тих, хто протягом

кількох останніх місяців з різних прічин співпра-

цював з російською адміністрацією, і кому могли

інкримінувати антиавстрійські настрої і ди

Узагальнюючи численні конкретні приклади

масового терору, що містяться у працях М Грушев-

ського та Д Дорошенка, інших істориків, Н По-

лонська-Василенко подає таку жахливу картину

тих днів "У зв'язку з відступом російського війсь-

ка на схід, виселяли людей з Холмщини, Волині,

Поділля Села палили, щоб залишити ворогові пус-

телю Люди йшли з малими дітьми, із злиденним

майном, гнали худобу, для якої не було фуражу, і

вона дохла по дорозі Коли валка доходила до

залізничної станції, людей напхом садовили

у вагони і днями-тижнями везли за Урал, до Пер-

мі тощо Коли нарешті відкривали вагони, то були

випадки, що знаходили там самі трупи Так

у XX ст Україна зазнала того ж лиха, що пере-

несла у 1670-их роках під час "великого згону" До

жаху руїни приєдналися пошестя тифу, червінки,

які косили „виселенців"

Новий прихід в Галичину, інші західноукра-

їнські землі австрійців, німців, поновлення польсь-

кої адміністрації, їх прагнення якомога швидше ви-

коренити все, пов'язане із російськими впливами,

вилилось у нові репресії проти українства

Відновлений у травні 1915 р у Відні представ-

ницький орган — Загальна Українська Рада —

спробував було декларувати необхідність завою-

вання незалежності „російською" Україною і запро-

вадження автономії для Східної Галичини та Буко-

вини Однак, дедалі відвертіші схиляння офіційного

Відня у бік поляків, нові обіцянки розширення вла-

ди останніх на українських територіях, змусили За-

гальну Українську Раду на знак протесту самороз-

пуститися Звісно, то був акт відчаю Надалі

західноукраїнські інтереси відстоювала укра-інська

парламентська репрезентація (український клуб

віденського парламенту) на чолі з Є Петрушеви-

чем Постійних нищівних ударів зазнавало ук-

раїнство і в Україні Ліквідовувались будь-які осе-

редки українського культурного життя, українські

організації, переслідувались періодичні видання

Незважаючи на те, що київська газета "Рада"

з перших днів війни намагалася демонструвати

свою підтримку позиції самодержавства, вона була

закрита Та ж доля спіткала "Українську хату",

тижневик „Село" Із запровадженням в Україні

війсь-кового стану ситуація ще погіршала На по-

чатку 1915 р було заборонено видавати журнали

"Дзвін", "Україна", "Рідний край", "Літературно-

науковий вісник", "Записи українського наукового

товариства", "Наша кооперація"

Зважаючи на умови військового часу, царські

сановники планували новий наступ на українство

Міністр закордонних справ С Сазонов доводив

"Тепер настав слушний момент, щоб раз і назавжди

позбутися українського руху" Однак, після відчут-

них невдач і величезних територіальних втрат саме

українських земель у 1915 р самовпевненість

царського уряду дещо згасла

Поразки російської армії на фронті та невіра у

виправлення становища, у можливість стабілізації

фронту через катастрофічний розвал економіки і

поглиблення політичної кризи тримали у крайній

напрузі населення всієї Правобережної України

Паніка особливо поширилася з фактичним почат-

ком евакуації з цього району восени 1915 р

Губернські установи з Кам'янця-Подільського

перенесли до Вінниці Київський університет пере-

базувався до Саратова, а Політехнікум — до Во-

ронежа Обговорювалось питання про евакуацію

святинь Києво-Печерської Лаври Почалось пере-

везення на схід державних закладів і установ

Тим часом нависла нова небезпека над Галичи-

ною Після брусилівського прориву навесні 1916 р ,

затяжних торгів між Берліном і Віднем щодо май-

бутнього польських земель, колишня територія Ко-

ролівства Польського була віддана у повне розпо-

рядження Пруси

Австрійський уряд крок за кроком розширював

реальну владу поляків над українцями, не лишаючи,

по суті, сумнівів щодо майбутнього українських зе-

мель у складі відроджуваної Польщі Українство

Австро-Угорщини, таким чином, зазнавало дедалі

нових відчутних ударів і все ясніше розуміло

без-

перспективність домогтися своєю відверто авст-

рофільською позицією не те що прихильного став-

лення, а хоч мінімальних поступок Отже, напруга

навколо українського питання впродовж всієї

імперіалістичної війни не вщухала Навпаки, час від

часу вона досягала крайніх меж, об'єктивно при-

множуючи, розширюючи передумови для прийдеш-

нього вибуху українського руху

182