Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Україна в роки першої світової війни

Визрівання передумов

української революції

*~~ї~

огочасна українська еліта групувалася в То-

1 варистві українських поступовців (ТУП)

і навколо нього Вона дедалі гучніше подава-

ла свій голос проти війни, що принесла стільки

нещастя українському народу, за корінний пере-

устрій Роси, розв'язання в ній національного пи-

тання "Ми, українські поступовці, — говорилось у

декларації Ради ТУП "Наша платформа" (грудень

1916 р ), — стоїмо на основі автономного устрою

тих держав, з якими нас поєднала була історична

доля, державу ми розуміємо як вільну спілку рівно-

правних та рівноцінних націй, серед яких не повин-

но бути ні гнобителів, ні гноблених Отже, боро-

лись ми і боротимемось за демократичну автономію

України, гарантовану такою ж федерацією рівно-

правних народів, за цілковите забезпечення куль-

турно-національних вартостей і політичних прав

українського народу, за добрі способи йому

самостійно розвиватися і поступовуватись еконо-

мічно,

а єдиним простим шляхом до цього ува-

жаємо нащоналізування всіх форм приватного і

громадського життя школи, суду, церкви, адмі-

ністративних і громадських установ, органів само-

врядування і таке інше"

Подібні погляди поділяли і поширювали шляхом

пропаганди й інші українські організації, в першу

чергу молодіжні, що змушені були розгортати свою

діяльність в підпіллі

Поряд з ними виникали і осередки, що відстою-

вали принцип незалежності України Так, восени

1915 р у Катеринославі виник Ініціативний комітет

Українського самостійного союзу

Національно-визвольний рух в Україні щонай-

тісніше пов'язувався з іншими проявами суспільно-

го протесту, що неухильно наростали на фоні по-

глиблення економічної кризи, зростання бідувань

народних мас

Війна суттєво підірвала продуктивні сили Про-

тягом 1914-1916 рр в Україні закрилися більше

1400 підприємств, було задуто 26 доменних печей

У сільському господарстві виявлявся гострий

брак робочої сили, тяглової сили, реманенту Посі-

вні площі в Україні зменшились в 1916 р на 1,9

млн десятин, а збір збіжжя впав на 200 млн пудів

порівняно з 1913 р Найбільше потерпіли малоземе-

льні селяни на 1917 рік з 3 млн 980 тис селянсь-

ких господарств 640 тис не мали засівів, 1,4 млн

не мали коней, а 1 млн 142 тис не мали корів

З року в рік піднімалася хвиля непокори, заво-

рушень як стихійних, так і зорганізованих різними

антиурядовими партіями і організаціями — від ліво-

радикальних (анархісти, більшовики) до лібераль-

них (кадети)

Робітники України дедалі активніше включали-

ся в страйкову боротьбу, поступово надаючи їй і

політичного характеру В 1915 р в Україні відбуло-

ся 113 страйків, в яких взяло участь 48 тис ро-

бітників В 1916 кількість страйків зросла до 218, а

страйкарів — до 193 тис Наростали й селянські

виступи, частішали розгроми і підпали поміщиць-

ких маєтків та економій Всього за час війни в Ук-

раїні стався 161 селянський виступ

Посилювалися антивоєнні, антиурядові настрої

і в солдатському середовищі, в тому числі і серед

військовослужбовців Південно-Західного та Ру-

мунського фронтів і залог, дислокованих в Україні

Національно-визвольна боротьба, суспільний

рух в Україні могутнім потоком вливалися в єдине

русло загальноросійської боротьби проти самодер-

жавства Набираючи дедалі більших масштабів і

гостроти в умовах тотальної кризи існуючого ладу,

боротьба ця віщувала невідворотні грандіозні по-

трясіння уже в недалекому майбутньому

Українська

революція

Створення

Української Центральної Ради

априкшщ лютого 1917 р несподшанно для

багатьох сучасниікв, але цілком зако-

номірно відбулася фінальна сцена в історії

імператорської (романовської) Роси 24 лютого в

Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового

руху, наступними днями до страйкарів приєдналися

частини столичного гарнізону, а Державна дума,

діяльність якої призупинив цар, стала в опозицію

до уряду 27 лютого самодержавство впало, влада

зосередилася в руках Тимчасового комітету Дер-

жавної Думи 2 березня члени цього комітету прий-

няли від царя акт про зречення і сформували новий

Тимчасовий уряд країни

Революція перемогла Активну участь у петро-

градських подіях взяли українці, що становили

значну частину особового складу гвардійських

полків Підтримавши вимоги страйкуючих

робітників, ті стали на бік Державної Думи На по-

чатку березня в Петрограді утворився Тимчасовий

український революційний комітет, який 2 березня

опублікував відозву до українців Петрограда, за-

кликавши їх спрямувати свою енергію „на завою-

вання власних національно-політичних прав", на-

повнити її „свідомістю власних національних інте-

ресів"

Загалом політична діяльність українців у

Петрограді 1917 р мала свою складну історію, до

якої нам доведеться раз

раз повертатися

Відзначимо ще одну особливість Лютневої ре-

волюції В ті дні, коли в столиці імперії нуртували

політичні пристрасті, решта території і населення

країни перебували в стані політичної летарпї. Чи не

найбільшою мірою це стосувалося України

Перші телеграми про революційні події в Пет-

рограді почали надходити в Україну 28 лютого

Голова міської думи Ф Бурчак просив Петро-

град підтвердити достовірність отриманої інфор-

мації І лише вранці 3 березня київська преса

повідомила своїх читачів про крах самодержавства

Коли всі сумніви розвіялись, у Києві стали форму-

ватися нові революційні органи влади Найавтори-

тетнішим серед них була Рада об'єднаних гро-

мадських організацій, її виконком очолив відомий

лікар,

громадський діяч М Страдомський Подібні

ради почали діяти у більшості українських міст З

— 5 березня на території України практично було

ліквідовано органи царської адміністрації, владу пе-

ребрали призначені Тимчасовим урядом губернські

й повітові комісари

Перемога революції відкрила широкі можли-

вості для легалізації діяльності політичних партій,

створення різноманітних громадських організацій

Як і в Петрограді, в Україні в першій декаді берез-

ня виникають ради робітничих і солдатських депу-

татів Але якщо в російській столиці рада робітни-

чих депутатів становила серйозну політичну силу й

мала реальний вплив на Тимчасовий уряд, то в Ук-

раїні ці ради не відігравали провідної ролі й на вла-

ду не претендували, тому про існування тут двов-

ладдя не доводиться говорити Зазначимо, шо ради

робітничих і солдатських депутатів фінансувалися

Тимчасовим урядом

Демократизація суспільства, що відбулася під

впливом революційних змін,, не могла не позначити-

ся на українському русі Його потенційна енергія,

накопичена у народній гущі протягом десятиліть,

ще шукала виходу, тоді як провідники інтелігенції

не залишалися бездіяльними в калейдоскопі

політичних змін початку березня 1917 р Українці

мали кілька своїх представників у Київській раді

об'єднаних громадських організацій, а також у раді

робітничих депутатів Але цього було не досить для

відродження національно-визвольного руху 3 бе-

резня в клубі „Родина" Товариства українських по-

ступовців (ТУП) зібралося понад 100 представ-

ників київських і деяких провінційних українських

організацій Якраз на цих зборах народилася ідея

заснування Центральної Ради Однак принципи її

творення, завдання і програмні гасла викликали

гостру полеміку, що не вщухала кілька днів Стар-

ше покоління української інтелігенції — С Єфре-

184

Українська революція

мов,

Д Дорошенко, А Ніковський, Л Старицька-

Черняхівська — вважало, що саме ТУП, до якого

воно належало, має стати центром єднання ук-

раїнських сил Молодше покоління на чолі з Д Ан-

тоновичем, сповідуючи соціал-демократичні погля-

ди, наполягало на утворенні принципово нового

центру, де були б представлені всі українські ор-

ганізації За цим, власне, принципом 7 березня

відбулися вибори керівного ядра Центральної Ра-

ди Головою УЦР обрали М Грушевського, який на

той час ще не повернувся до Києва з Москви, де

добував своє заслання Заступниками голови стали

Ф Крижановський — представник кооперативних

організацій Київщини, Д Дорошенко — від ТУПу

і Д Антонович — від українських соціал-демо-

кратів Крім того, було обрано секретаря та скарб-

ника Ради 7 березня, очевидно, і слід вважати да-

тою створення Української Центральної Ради

Відразу Центральна Рада відігравала лише

роль київської міської організації Не змогла вона

одразу сформулювати й політичної платформи своєї

діяльності 9 березня Центральна Рада закликала

український народ домагатися від Тимчасового уря-

ду „всіх прав, які тобі природно належать", обме-

живши їх, проте, публічним використанням ук-

раїнської мови в державних, судових та освітніх ус-

тановах Не йшлося у відозві 9 березня ні про

місце, ні про роль Центральної Ради в цих дома-

ганнях Можна стверджувати що вона в перші

тижні свого існування переживала процес ор-

ганізаційного та ідейного становлення

У подібному стані перебував увесь український

національно-визвольний рух Надто сильного уда-

ру завдано було царизмом упродовж попередніх де-

сятиліть українським організаціям, аби вони спро-

моглися за лічені дні відновити свою діяльність І

все ж успіхи не забарилися Вони були тісно

пов'язані з поверненням в Україну чільного

політичного і громадського діяча, відомого історика

М Грушевського, про високий авторитет якого се-

ред інтелігенції, а відтак і широкого загалу, свідчи-

ло хоча б те, що 1917 р не було, либонь, випадку,

аби той чи інший з'їзд не засвідчив шанобливого

ставлення до голови Центральної Ради Цьому

енергійному лідеру судилося відіграти важливу роль

в історії України, надто в період розвитку рево-

люції

На час його повернення Центральна Рада, як,

зрештою, і весь український рух, була одним з ліво-

флангових у громадсько-політичному житті, посту-

паючись ініціативою російським політичним

партіям і організаціям Грушевський вирішив зла-

мати цей статус-кво

Важливим кроком у цьому напрямі стало прове-

дення у Києві 19 березня української маніфестації

Стотисячна колона під національними синьо-жов-

тими прапорами заповнила центральні вулиці міста

Віче, що завершило маніфестацію, підтримало ре-

золюції, підготовлені Центральною Радою, і на-

самперед про автономію України Для чіткого ви-

значення основних політичних гасел М Грушевсь-

кий наприкінці березня — в першій половині квітня

1917 р виступив із низкою публікацій, починаючи з

програмної статті „Велика хвиля", де, полемізуючи

з поміркованим крилом українського руху — чле-

нами ТУПу, заявив, що „нічого більш помилкового

не може бути тепер, як витягувати старі українські

петиції і подавати їх наново правительству як наші

домагання в данім моменті", й зажадав негайно пе-

рейти від культурно-освітніх вимог до політичних

Остаточно викристалізувати політичну програ-

му Центральної Ради і завершити іі організацію

мав Всеукраїнський національний конгрес Про йо-

го скликання Рада оголосила наприкінці березня

Підготовка конгресу активізувала українські

політичні сили, які вирішили негайно провести свої

партійні з'їзди 25 — 26 березня це зробило Това-

риство українських поступовців, воно не лише

підтримало гасло автономії, а й змінило свою назву

на Союз автономістів-федералістів 4 — 6 квітня у

Києві одночасно відбулися установчий з'їзд Ук-

раїнської парти соціалістів-революцюнерів і конфе-

ренція Української соціал-демократичної робітничої

парти 6 — 7 квітня після багаторічної перерви

відновила свою діяльність Українська радикально-

демократична партія Тими самими днями в Києві

зібралися на з їзд діячі українського села, які ство-

рили Українську селянську спілку

Провідні українські політичні сили продемонст-

рували одностайність програмної вимоги національ-

но-територіальної автономії України, а також при-

хильність до ідей соціалізму Консервативна

політична течія в українському русі на той час була

представлена поодинокими діячами, заклики яких

потонули в хорі голосів радикалів і соціалістів Усі ці

з'їзди, безпосередньо пов'язані з підготовкою і

проведенням Всеукраїнського національного кон-

гресу, надавали йому ваги, політичної заангажова-

ності та резонансу

Конгрес відкрився 6 квітня у Києві в присут-

ності дев'ятисот делегатів від різних українських

політичних, громадських, культурно-освітніх і про-

185

Історія України

фесійних організацій. На ньому були представники

Галичини, Буковини, Холмщини, Кубані, Москви,

Петрограда. Вся попередня українська історія не

знала подібних форумів. Не якась там невеличка

групка свідомої української інтелігенції зібралася на

таємну сходку, щоб декларувати національні гасла й

привернути до них увагу народу, а сам він, пробуд-

жений і розкріпачений революцією, приїхав до

Києва викласти свої вимоги. Журналіст „Києвской

мьісли", вражений масовістю і ентузіазмом учас-

ників конгресу, назвав його „українським

патріотичним паломництвом". Спогади М.Гру-

шевського, В.Винниченка, М.Галагана, М.Кова-

левського, С.Русової передають враження епохаль-

ності й національної єдності цього конгресу. Ця ро-

бота зводилася врешті-решт до двох речей: обгово-

рення різноманітних аспектів національно-тери-

торіальної автономії України і виборів нового скла-

ду Ради. Обидва завдання вдалося блискуче

вирішити. Ще першого дня делегати одностайно

оголосили, що „тільки широка національно-тери-

торіальна автономія України забезпечить потреби

нашого народу і всіх інших народностей, котрі жи-

вуть на український землі". 8 квітня конгрес обрав

новий склад Ради. Загалом було обрано 118 осіб, у

тому числі М.Грушевського — на голову УЦР і

двох його заступників — В.Винниченка та

С.Єфремова. Мандати членів Ради отримали доб-

ре знані в українському русі діячі: І.Стешенко,

Л.Старицька-Черняхівська, С.Русова, Д.Доро-

шенко, В.Леонтович, В.Прокопович, Є.Чикален-

ко,

Ф.Матушевський, І.Шраг, С.Шелухін,

М.Міхновський.

На конгресі висувалися вимоги розширити

склад Ради й збільшити представництво окремих

організацій. УЦР було надано право кооптувати

нових членів, яким вона користувалася, включивши

спочатку до свого складу обрані на всеукраїнських

з'їздах Всеукраїнські ради військових, селянських

та робітничих депутатів, а потім великий загін пред-

ставників національних меншин (202 дійсних

членів і 51 кандидата). Таким чином, у серпні 1917

р.

мандатна комісія шостих загальних зборів УЦР

зареєструвала 639 дійсних членів і 4 кандидатів.

На той час розрахунковий склад Ради становив

798 мандатів.

Повний склад УЦР збирався лише на загальні

збори (сесії чи пленум) Ради. Іноді ці збори нази-

валися Великою радою. Таких відбулося 9. Між за-

гальними зборами діяв спочатку Комітет Цен-

тральної Ради, а на початку липня його було реор-

ганізовано в Малу раду, яка відігравала ключову

роль у діяльності УЦР — формувала її політику,

виступала із законодавчими ініціативами. І Велика,

і Мала ради формувалися на фракційних

(партійних) засадах. Найчисельнішою у Раді була

фракція українських есерів; українські соціал-демо-

крати кількісно поступалися їй, але тривалий час

(до січня 1918 р.) відігравали у Раді провідну роль.

Якої ми хочемо автономії

"Дробивши основною стратегічною метою

•

-'"'.і.

Центральної Ради гасло національно-тери-

торіальної автономії, М.Грушевський доклав

чимало зусиль, щоб розкрити його глибинний

внутрішній зміст. З цією метою 1917 р. він

опублікував кілька брошур, як-от: „Вільна Ук-

раїна", „Якої ми хочемо автономії та федерації",

„Хто такі українці і чого вони хочуть", „Звідки

пішло українство і до чого воно йде". У брошурі

„Якої ми хочемо автономії та федерації" йдеться

про національно-територіальну автономію пере-

Портрет М.Грушевського (Львів (?), 1906—1907 рр.)

186

Українська

революція

довсім ях — про територіальне об'єднання всіх ет-

нічних українських земель. „Ся українська тери-

торія, — зазначав Грушевський, — має бути ор-

ганізована на основах широкого демократичного

(нецензованого) громадського самоупорядкування,

від самого споду („дрібної земської одиниці") аж

до верху — до українського сейму. Вона має вер-

шити у себе вдома всякі свої справи — економічні,

культурні, політичні, содержувати своє військо,

розпоряджатися своїми дорогами, своїми доходами,

землями і всякими натуральними багатствами, мати

своє законодавство, адміністрацію і суд". Отже, за

Грушевським, автономна Україна повинна мати всі

державні атрибути.

Грушевський добре розумів деспотичний, мерт-

вущий для суспільства характер „единой й недели-

мой" Росії, несумісність демократії з такою формою

російської держави: „Ми всі стомлені й знеохочені

страшним і прикрим централізмом старого російсь-

кого режиму і не хочемо, щоб він жив далі, хоч би й

під республіканським червоним стягом. Ми хочемо,

щоб місцеве життя своє могли будувати місцеві лю-

ди і ним порядкувати без втручання центральної

власті". У федерації він бачив об'єднання в одній

союзній (федеративній) державі кількох національ-

них (білоруси, литовці, латиші, ести, грузини та

ін.),

а до функцій федеративної влади відносив:

„справи війни і миру, міжнародні трактати, завіду-

вання воєнними силами республіки, пильнування

одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, на-

гляд за поштами, телеграфами (...), надавання пев-

ної одностайності карному й цивільному праву

країв,

стеження за додержуванням певних прин-

ципів охорони прав національних меншостей у

краєвгм законодавстві".

Таким чином, можна говорити, що Грушевський

розумів федералізм не як повне заперечення неза-

лежної української державності, а як крок їй на-

зустріч. У квітні 1917 р. йому здавалося можливим

і реальним налагодити національно-державне жит-

тя України.

Перші кроки до здійснення

національно-територіальнї

автономії.

1-й Універсал УЦР

Ц аціональний конгрес, стимулюючи розгор-

тання українського руху, надав йому ор-

ганізаційних форм, усталив стратегічні зав-

дання. Резолюції конгресу набули широкого розго-

лосу. Найбільшого політичного звучання вимоги

національно-територіальної автономії набули в ре-

золюціях 1-го Всеукраїнського військового з'їзду

(5 — 8 травня 1917 р.). На нього з'їхалося понад

700 делегатів, що представляли 900 тис. ук-

раїніців-військових армії і тилу.

Резолюції з'їзду були гострими й однозначни-

ми: „...вимагати від Тимчасового правительства та

Ради солдатських і робітничих депутатів негайного

оголошення особливим актом національно-тери-

торіальної автономії України". Цю вимогу посилю-

вав цілий пакет резолюцій із закликами до УЦР

чинити активний тиск на Тимчасовий уряд. З'їзд

розгорнув кампанію боротьби за українізацію

військових частин, обстав Український військовий

генеральний комітет. Його у повному складі (18

осіб) було кооптовано до складу УЦР. Все це

сприяло зміцненню становища Ради.

До Всеукраїнського військового з'їзду УЦР

виявляла нерішучість у стосунках з Тимчасовим

урядом. Назвемо хоча б побіжно кілька основних

причин. Якщо в березні 1917 р. російські політичні

сили ставилися до Центральної Ради, як і до всьо-

го українського руху, без особливої цікавості, то пе-

ред Національним конгресом і особливо після ньо-

го не упускали нагоди вдатися до випаду проти них.

Холодне ставлення уряду з його прагненням

будь-що дистанціюватися від УЦР та активізація

російського націоналізму в Україні, особливо чор-

носотенців, не створювали грунту для переговорно-

го процесу. Рада ж не наважувалася на рішучий

крок. „Перший Український військовий з'їзд, який

зажадав, аби Центральна Рада негайно вжила

рішучих заходів щодо здійснення данних їй

Національним конгресом доручень, і обрав для до-

помоги майбутній делегації Центральної Ради до

Петрограда свою спеціальну військову делегацію,

поклав край ваганням і нерішучості Центральної

Ради", — писав П.Христюк у „Замітках і ма-

теріалах до історії української революції 1917 —

1920".

16 травня до Петрограда прибула повноважна

представницька делегація УЦР на чолі з заступни-

ками голови Ради В.Винниченком та С.Єфремо-

вим. У портфелі делегації лежали наказ від Цен-

тральної Ради і проекти декларацій Тимчасового

уряду в справі автономії України, утворення Край-

ової ради і Крайового комісаріату. Проекти були

підготовлені М.Грушевським на випадок, якщо

уряд погодиться на пропозиції УЦР. Головна з них

полягала в тому, щоб Тимчасовий уряд висловив

187

Історія України

Державний герб

Української Народної Республіки

прийнятий Центральною Радою 22 III 1918

своє позитивне ставлення до автономії України

Не дійшовши порозуміння з Тимчасовим уря-

дом і Петроградською радою робітничих депутатів,

українська делегація наприкінці травня повернулася

до Києва Однак ця поїздка багато що прояснила й

створила умови для переходу в наступ „Наша ек-

скурсія до Петрограда, — згадував лідер парти ук-

раїнських есерів, член УЦР М Ковалевський,—

упевнила нас у тому, що демократичний режим

Роси не матиме життя й нові революційні події мо-

жуть цілком змінити і політичні умови, в яких пере-

бувала українська справа Баланс петроградських

переговорів виявився цілком негативним Треба бу-

ло йти революційним шляхом, шляхом доконаних

фактів І цим шляхом Українська Центральна Рада

після деяких вагань пішла"

Внаслідок невдалих переговорів у Петрограді в

Україні вибухнули політичні пристрасті До того ж

Керенський заборонив проведення 2-го Всеу-

країнського військового з'їзду 28 травня відкрився

Всеукраїнський селянський з їзд, на який прибуло

понад 2500 делегатів з вирішальним і дорадчим го-

лосами Зал Київського купецького зібрання, де

проходив з'їзд, був переповнений Провідною інто-

нацією на засіданнях стали вимоги самочинного

проголошення автономії „Діти нам не простять, як-

що ми не доб'ємося найменшого — нацюнально-

територіальної автономії Коли не допомагають

слова, то допоможуть шаблі Настав для нас час

узяти своє Просити, кланятись ми не будемо, бо то

— наше'" — так категорично закликав вирішити

Великий державний герб

Української Народної Республіки,

прийнятий Центральною Радою 22 III 1918

справу солдат Білик, селянин з Черкащини Про-

лунали на з'їзді й голоси критики УЦР за її

нерішучість, але в ухвалених резолюціях домагання

Ради щодо автономії України дістали підтримку, а

позиції уряду зазнали осуду Не випадково

„Києвская мисль" 6 червня змушена була визнати,

що „минулого тижня хвиля українського народного

руху здійнялася високо й круто" На цій хвилі чет-

верті загальні збори Української Центральної Ради

З червня вирішили звернутися до українського на-

роду із закликом „організуватися і приступити до

негайного закладання підвалин автономного ладу

на Україні" Збори зобов'язали Центральну Раду

негайно підготувати універсал

Робота над ним тривала тиждень 10 травня на

засіданні Комітету Центральної Ради в остаточно-

му читанні було ухвалено й того ж дня на 2-му

Всеукраїнському військовому з'їзді оприлюднено

документ, який дістав назву 1-го Універсалу Ук-

раїнської Центральної Ради 2,5 тис делегатів

з'їзду, які, попри заборону уряду, приїхали до

Києва і ще напередодні поклялися, що „не вернуть-

ся до своїх частин без автономії матері-Украши", в

урочистій тиші переповненого залу напружено слу-

хали кожне слово декларованого В Винниченком

тексту „ Хай буде Україна вільною Не одділяю-

чись від усієї Роси, не розриваючи з державою

російською, хай народ український на своїй землі

має право сам порядкувати своїм життям Хай по-

рядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним,

рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні

188

Українська революція

Українські Збори (Сейм) ( ) І через те ми, Ук-

раїнська Центральна Рада, видаємо цей Універсал

до всього нашого народу й оповіщаємо однині бу-

демо творити наше життя'

Українці зустріли проголошення Універсалу з

радістю і захопленням На адресу УЦР надходили

сотні вітальних телеграм від найрізноманітніших

організацій, деякі з них складали присягу на

вірність Раді Проголошення Універсалу викликало

в Україні друге за силою після повалення царизму

піднесення революційного ентузіазму мас Енергія,

з якою вибухнув український рух, змусила російсь-

ку революційну демократію в Україні переглянути

свої позиції і визнати, що відкриту боротьбу з УЦР

безпрецедентно програно Безумовно, революцій-

ний за формою і змістом акт проголошення Універ-

салу не сприяв загальному зміцненню політичної

ситуації в Роси, ставши, як твердять нині деякі

російські історики, причиною дестабілізації Але

річ у тім, що був він наслідком небажання Тимчасо-

вого уряду принципово розв'язати проблему дер-

жавного устрою Роси після повалення самодержав-

ства і зволікання з цим до розгляду питання на Все-

російських установчих зборах, що, по суті, означа-

ло прагнення російського політичного й державного

істеблішменту зберегти Росію централізованою,

єдиною і неділимою Універсал Центральної Ради

став провісником неминучої децентралізації Роси в

разі її перетворення на крашу демократичну

Українська Центральна Рада

і Тимчасовий уряд:

від протистояння до компромісу

* " ажаючи довести, що декларовані Універса-

|' -* лом слова „однині будемо творити наше жит-

ії...-*

тя" не пустопорожні, Комітет Центральної

Ради 15 червня створив Генеральний секретаріат —

виконавчий орган Ради Першими генеральними

секретарями було обрано В Винниченка (голова),

X Барановського, С Єфремова, Б Мартоса, С Пе-

тлюру, В Садовського, М Стасюка, І Стешенка

Проголошення Універсалу, створення Генераль-

ного секретаріату й активна підтримка цих актів

широкими верствами народу та армії справили

відповідне враження і на Тимчасовий уряд, і на

російську демократію Це змусило уряд шукати ви-

ходу із становища, що склалося не на його користь

29 червня до Києва прибули три міністри Тимчасо-

вого уряду — О Керенський, М Терещенко та

І Церетелі Останній, ключова постать урядової де-

легації, тут-таки відверто заявив, що головна тема

переговорів — налагодження взаємин з Централь-

ною Радою Уряд був готовий піти на серйозні по-

ступки, але зберігши своє реноме Як заявила деле-

гація, він не заперечуватиме проти автономії Ук-

раїни, одначе просить утриматися від декларування

цього принципу й залишити остаточне санкціону-

вання автономії Всеросійським установчим зборам

І Церетелі не приховував нагальної необхідності

для Тимчасового уряду відновити єдність з україн-

цями, аби довести країні, а можливо, й усьому

світові, що „все тут робиться зі згоди центральної

влади і для Установчих зборів" Центральній Раді

пропонувалося укласти угоду з підписанням двома

сторонами спеціальних декларацій, які б свідчили

про одностайність дій, а також порозумітися з

представниками неукраїнської революційної демо-

крати в Україні й надати їй місця у Раді, що сприя-

ло б перетворенню її із суто національного органу

на територіально-національний Уряд наполягав на

відкритому осуді Радою методів захоплення влади

Зі свого боку делегація обіцяла, що уряд, прий-

маючи Закони стосовно України, узгоджуватиме їх

з УЦР Вона висловилася за створення крайового

органу влади, фінансування його з державного

бюджету, запровадження при Тимчасовому уряді

посади комісара з українських справ Не викликала

категоричного несприйняття, як це було раніше,

ідея українізації військових частин

Такий підхід сіворював грунт для порозуміння і

конструктивного діалогу, хоч це й вимагало від

УЦР певного компромісу і відступу

2 липня з Петрограда до Києва надійшла теле-

грама з текстом урядової декларації, де мовилося

про визнання Генерального секретаріату як вищого

розпорядчого органу України, а також про те, що

уряд „прихильно поставиться до опрацювання Ук-

раїнською Радою проекту національно-політичного

статусу України в тому розумінні, в якому сама Ра-

да вважатиме це суголосним з інтересами краю" У

відповідь Центральна Рада проголосила 2-й Уні-

версал Там, зокрема, зазначалося „із задоволен-

ням приймаємо заклик правительства до єднання"

Далі йшлося про поповнення УЦР представниками

національних меншин і перетворення її на єдиний

найвищий орган революційної демократи України

Рада обіцяла твердо йти „шляхом зміцнення нового

ладу, утвореного революцією", підготувати „проек-

ти законів про автономний устрій України для вне-

сення їх на затвердження Установчим зборам"

Українська громадськість сприйняла 2-й Уні-

Історія України

версал як ще один крок до омріяної автономії, хоч у

ньому УЦР вимушена була відмовитися від спроб

„самочинного здійснювання автономії України"

Переговори з урядом В Винниченко назвав пере-

могою українства, якій „було надано правової сили

в юридичних актах державного характеру" „Поро-

зуміння Української Центральної Ради з Російсь-

ким центральним урядом, — писав М Грушевсь-

кий, —відкрило собою нову сторінку в житті Ук

раши'

„Статус автономії країни"?

Ні.

„Інструкція уряду

Генеральному секретаріатові"

І""'

ісля досягнення угоди з Тимчасовим урядом

І і УЦР ретельно дотримуючись узятих на се-

ІІ і бе зобов язань, почала втілювати здобуті

права

Насамперед вона порозумілася з неукраїнською

революційною демократією Це виявилося справою

неважкою, бо ще до приїзду міністрів Тимчасового

уряду до Києва було зроблено зустрічні кроки 11

липня представники національних меншин уперше

взяли участь в роботі Малої ради М Грушевський

привітав їх як товаришів-співробітників і висловив

сподівання, що спільна праця українців з росіянами,

поляками та євреями „виведе Україну на шлях

розквіту і повної згоди' Того дня різних привітань

було чимало Складалося враження, шо неук-

раїнська сторона, змінивши своє ставлення до ук-

раїнського руху, визнала його провідну роль

Навіть меншовик Таск, котрий напередодні

Національного конгресу погрожував розігнати Ра-

ду багнетами, заявив „Революція створила друге

чудо Треба бути сліпим, аби не бачити того могут-

нього національного руху, що охопив всю Україну

Разом з тим, зникла й та недовіра у меншостей, яка

була на початку революції І я вітаю цей день щиро

як день нашого порозуміння" Однак подальші

події показали, що бажане не стало дійсним

Під час поповнення Ради представниками неук-

раїнської демократи виникла потреба визначення

чисельності українського і неукраїнського пред-

ставництва Після бурхливих дебатів було виріше-

но,

що останні становитимуть 30% від загальної

кількості членів УЦР До складу Малої ради

увійшли 18 представників неукраїнських політич-

них і громадських об'єднань

У зв'язку із зростанням обсягу роботи розши-

рювався і вищий виконавчий орган — Генеральний

секретаріат До раніше створених додавалися нові,

як-от секретарства шляхів, торгівлі й промисло-

вості, пошт і телеграфів, державного контролю

Повний склад Генерального секретаріату був сфор-

мований Малою радою 15 липня в такому складі

голова — В Винниченко, члени — Б Мартос,

X Барановський, В Садовський, І Стешенко,

М Стасюк, С Петлюра, В Голубович, О Шульгш,

О Зарубш, М Рафес Представником Генерально-

го секретаріату при Тимчасовому уряді було запро-

поновано П Стебницького Того ж 15 липня

В Винниченко, в супроводі X Барановського та

М Рафеса, вирушив до Петрограда для затверд-

ження складу Генерального секретаріату Тимчасо-

вим урядом, як того вимагала досягнута в Києві

угода У портфелі української делегації лежав

підготовлений Центральною Радою Статут вищого

управління України, який в остаточному варіанті

було названо Статутом Генерального секретаріату

В його преамбулі зазначалося, що Центральна Ра-

да є органом революційної демократи всіх народів

України, її мета — остаточне запровадження авто-

номії України, підготовка Всеукраїнських і Все-

російських установчих зборів Далі у більшості (з

21) статей окреслювалися права й обов'язки Гене-

рального секретаріату За Грушевським, Централь-

на Рада надавала особливого значення Статутові як

першому актові своєї законодавчої діяльності, „ду-

же уважно і пильно стараючись знайти той

спільний грунт, який би об'єднав демократію Ук-

раїни в спільних змаганнях забезпечення інтересів

краю і його людності, їх свобідного і успішного роз-

витку без нарушення відносин до демократи

російської"

Одностайне схвалення Статуту Малою радою в

присутності делегатів національних меншин свідчи-

ло,

що досягнуто результату, якого прагнула Рада і

про який говорив М Грушевський Проти підготов-

ки такого документа не заперечував І Церетелі на

переговорах у Києві, а в декларації від 3 липня, зга-

даймо, наголошувалося, що „прихильно уряд поста-

виться до опрацювання Українською Радою проек-

ту національно-політичного статусу України в тому

розумінні, в якому сама Рада вважатиме це суго-

лосним з інтересами краю" Тож УЦР не забарила-

ся винести Статут на суд петроградського

істеблішменту

Тим часом у столиці 2 липня на квартирі

прем'єр-міністра кн Львова відбулося засідання

Тимчасового уряду, присвячене підсумкам перего-

190

краї нська революція

ворів у Києві Проект декларації уряду, оголоше-

ний Керенським, Церетелі й Терещенком, та їхнє

попередження, що за домовленістю з Центральною

Радою його необхідно прийняти без будь-яких

змін, викликали протест міністрів кадетів Шин-

гарьова, Мануйлова, Некрасова, Шаховського,

Переверзєва, Степанова Незважаючи на це, уряд

більшістю голосів ухвалив декларацію Після цього

міністри-кадети дружньо подали у відставку, що

призвело до чергової урядової кризи

Ситуація загострилася через спробу більшо-

виків 3 — 5 липня підняти повстання в Петрограді

й захопити владу 8 липня Тимчасовий уряд визнав

за необхідне надати пост прем'єр-міністра О Ке-

ренському

Якраз із цим складом уряду, де вже не було

І Церетелі — головного ініціатора й прихильника

досягнутої у Києві домовленості, довелося мати

справу делегації Генерального секретаріату її наче

навмисне послали до Петрограда як „хлопчика для

биття" Згадуючи про стосунки з урядом, голова

Генерального секретаріату згодом писав, що вони

для українців були образливими й огидними Деле-

гація ледве стримувалась, аби не перервати перего-

ворів і повернутися до Києва Урядова комісія кате-

горично відкинула Статут Генерального секре-

таріату як такий, що вийшов за межі досягнутих у

Києві домовленостей, і замінила його 4 серпня на

„Тимчасову інструкцію Генеральному секре-

таріатові", яка, по суті, перекреслювала попередні

домовленості, ставлячи все з ніг на голову Цен-

тральна Рада згадувалася в цій інструкції лише

побіжно, наче й не було переговорів з нею у Києві

Генеральний секретаріат перетворювався на місце-

вий орган Тимчасового уряду, тобто ординарний

адміністративний апарат, який майже не відрізняв-

ся від губернського комісаріату Про ознаки Гене-

рального секретаріату як вищого виконавчого орга-

ну автономної України в інструкіці не було й слова

Його правочинність поширювалася лише на 5 із

9 українських губерній Київську, Волинську,

Подільську, Полтавську і частково Чернігівську,

значно звужувалась компетенція Він втрачав сек-

ретарства військових, продовольчих, судових

справ,

шляхів сполучення, пошт і телеграфів, по-

збавлявся прерогативи призначення на державні

посади Уряд залишав за собою право в окремих ви-

падках звертатися до органів влади України, обми-

наючи Генеральний секретаріат „Інструкція була не

чим іншим, як цинічним, безсоромним і прово-

каційним зламанням угоди 16 липня й одвертим ба-

жанням видерти з рук українства всі його рево-

люційні здобутки, — підбивав підсумок своєї пет-

роградської міси В Винниченко — І, зрозуміло,

делегація в жодному пункті своєї згоди не дала"

Тиск Тимчасового уряду на делегацію Генераль-

ного секретаріату не обмежувався кулуарними й

кабінетними дискусіями з юристами-фахівцями та

затвердженням урядової „Інструкції" 26 липня в

Києві донські козаки й кірасирський полк вчинили

збройну провокацію проти українського полку

їм Б Хмельницького, внаслідок якої 20 богданівщв

було вбито, а ще більше поранено Наприкінці лип-

ня в російській пресі почали з'являтися інсинуації

про таємні зносини УЦР з правлячими колами Ав-

стро-Угорщини та Німеччини Немов за командою

активізувалася діяльність чорносотенних російсь-

ких шовіністичних організацій, які, протестуючи

проти „примусової українізації", намагалися дове-

сти, що політика УЦР є ворожою Роси і супер-

ечить бажанням більшості місцевого населення, а

українська мова — штучна, тож її запровадження

гальмуватиме розвиток освіти і науки Звичайно,

все це, і насамперед урядова позиція, викликало се-

ред українців рішучий опір 6 серпня „Робітнича га-

зета" в передовій статті „Дрібне шахрайство у ве-

ликій справі" так охарактеризувала рішення уряду

„Коли правительство мусило сплатити свого вексе-

ля, з'ясувалося, що Тимчасовий уряд — не є пра-

вительство, гідне великої держави, а є дрібний

крутій, який своїми шахрайствами хоче залагодити

великі політичні проблеми"

У серпні на адресу УЦР надійшли сотні теле-

грам з рішеннями й резолюціями зборів

МІТИНГІВ,

які засуджували дії Тимчасового уряду та його

„Інструкцію" Наведемо одну з таких резолюцій,

опубліковану в „Робітничій газеті" за 12 серпня

1917 р, „Об'єднане засідання представників ор-

ганізацій Олександрівська на Катеринославщині,

парти соціалістів-революцюнерів, соціал-демо-

кратів, залізничних товариств, січі „Хортиця" й то-

вариства „Просвіта", обміркувавши інструкцію

Временного правительства Генеральному секре-

таріатові, гостро засуджує політику буржуазних

членів правительства в українській справі, протес-

тує проти звуження компетенції Генерального сек-

ретаріату шляхом несправедливого обмеження ав-

тономії України й рішуче заявляє, що всіма силами

підтримуватиме Раду в її боротьбі за втілення в

життя конституції України, розробленої Централь-

ною Радою"

„Інструкція" знайшла підтримку лише серед

191

/сторія України

представників парти кадетів Решта учасників шос-

тих загальних зборів УЦР засудивши позицію уря-

ду, шукала виходу із становища, що склалося На

той час існували дві тенденції, два різних погляди на

розвиток революційної ситуації і в Україні, і в Роси

Радикально настроєні учасники шостих загаль-

них зборів УЦР, насамперед представники

нацюнал-революцюнерів і частина українських

есерів, вважаючи, що революція „стоїть напере-

додні свого поглиблення", наполягали на розриві

стосунків з Тимчасовим урядом і самочинному

впровадженні „Статуту Генерального секре-

таріату" Для цього були навіть формальні підстави

УЦР могла розцінювати рішення уряду як розрив

київських угод, бо в „Інструкції" взагалі не згадува-

лося про автономію України, навіть про те, що це

питання розглядатимуть Всеросійські установчі

збори Таким чином, 2-й Універсал втрачав усякий

компромісний сенс і його денонсація УЦР загос-

трила б політичну ситуацію Рада принаймні мала

змогу повернути собі авторитет революційного

лідера, яким свідомо поступилася задля державо-

творчої діяльності, хай і не повновартісного, але

конкретного закладання підвалин автономної Ук-

раїни

Неважко уявити наслідки відкритої конфрон-

тації з урядом Мабуть, Центральна Рада зазнала

б такої самої долі, як і розігнаний російськими

військами сейм Фінляндії Хтозна, чи це поставило

б крапку в історії українського руху 1917р чи, на-

впаки, надало б нового імпульсу його подальшому

розвиткові В українських сил через їхню слабку

організованість було мало шансів стати переможця-

ми у боротьбі, яка б розгорнулася за таким сце-

нарієм Певно, розуміючи це, більшість у Цен-

тральній Раді обрала іншу тактику Вона полягала в

тому, щоб засудити рішення Тимчасового уряду як

недемократичне і навіть імперіалістичне, одначе не

припиняти співробітництва з ним Загальні збори

прийняли резолюцію, запропоновану фракцією ук-

раїнських соціал-демократів, яка констатувала по-

рушення Тимчасовим урядом угоди від З липня, але

обходила мовчанням питання про прийняття чи не-

прийняття „Інструкції" Було подано урядові на за-

твердження 9 (із 14) секретарів Ради, як вимагала

„Інструкція"

Чи не найширше прокоментував ситуацію,

пов'язану з рішенням шостих загальних зборів,

П Христюк „ До рішучої боротьби з російською

буржуазією і Временним правительством, що пере-

бувало під її впливом, не були належно підготовлені

в той час українські народні маси Центральна Ра-

да і Генеральний секретаріат перед цим всіх старань

докладали до поширення між селянством,

робітництвом і солдатами 2-го Універсалу Цен-

тральної Ради й декларації Временного правитель-

ства — ідеї примирення з правительством і не-

обхідності вкласти революційний український рух у

звужені національні й соціальні рамки Отже, не

можна було так різко й раптово міняти свою попе-

редню позицію"

Погоджуючись з деякими наведеними П Хри-

стюком аргументами на користь прийнятого рішен-

ня, зазначимо, однак, що УЦР, давши втягти себе в

коло політичних компромісів угодою

ВІД

З липня,

так і не змогла виборсатись із цього кола Держав-

на влада, якої прагнула Україна протягом кількох

століть, здавалась близькою і доступною, тож ук-

раїнські діячі, політики-аматори, повірили, що от-

римають її з рук росіян в обмін на невеликі поступ-

ки Повірили і в те, що, зробивши 1-м Універсалом

імпульсивний рух уперед, до автономії, вони наля-

кали Тимчасовий уряд рішучістю, якої від них не

чекали Але ця рішучість, породжена скоріше

зовнішніми чинниками, аніж внутрішньою го-

товністю до практичного державного життя, вияви-

лася несподіванкою і для самої Центральної Ради

Опинившись у незвичному становищі переможців,

розгублені провідники Ради вдалися до рефлекси

— отих болісних роздумів, притаманних іноді

творчій інтелігенції і згубних для політиків

Виявом згаданої рефлекси був епізод двотижне-

вої „міністерської кризи" в серпні 1917 р , коли

Центральна Рада ніяк не могла в^ізначитись із

складом Генерального секретаріату Його формува-

ли то В Винниченко, то Д Дорошенко, й лише 21

серпня Мала рада ухвалила запропонований

В Винниченком список Генерального секретаріату,

а 1 вересня Тимчасовий уряд затвердив його

„Інструкція" формально взяла гору над „Стату-

том" Щоправда, конструктивної співпраці між

Тимчасовим урядом і Генеральним секретаріатом

(за винятком спільної боротьби із заколотом гене-

рала Корнілова), по суті, не було Офіційний Пет-

роград зволікав із наданням відповідних повнова-

жень Генеральному секретаріатові, а в жовтні

внаслідок заяви УЦР про проведення Українських

установчих зборів між ними спалахнув новий

конфлікт Цей акт уряд розцінив як намір УЦР

підірвати державну владу В Винниченка виклика-

ли до Петрограда для пояснень, пригрозивши роз-

пустити Раду 22 жовтня він виїхав з Києва, однак

192