Верстюк В.Ф., Гарань О.В. та ін. Історія України

Подождите немного. Документ загружается.

Українська революція

ти, здійснені на обробіток землі після жнив 1917 р ,

а також оренду за цю землю в розмірах третини се-

редньорічної орендної плати за 1913-1917 рр

Отже, уряд не визнав того статус-кво у земель-

них відносинах, який стихійно склався навесні 1918

р Оголосивши відновлення приватної власності,

він створив правові підстави для повернення землі й

майна поміщикам В У\ипинський (згодом ідеолог

гетьманщини) вважав, що це був стратегічний про-

рахунок влади Справді про класовий мир, заспо-

коєння суспільства при такому підході до вирішен-

ня справи не могло бути й мови

З червня ЦК УПСР, який на той час перебував

у руках лівих есерів, оголосив у декларації, що його

мета — новий вибух революції, дезорганізація уря-

ду, створення партизанських загонів для захисту

ідей соціалізації землі Того ж таки дня у Звениго-

родському й Таращанському повітах Київщини ліві

есери (М Шинкар, Ю Тютюнник) підняли пов-

стання В ньому взяли участь

ЗО

тис селян У сере-

дині червня селянські збройні виступи прокотилися

північчю Чернігівщини Велике повстання влітку

охопило Лубенський, Старокостянтинівський та

Кремшецький повіти Волинської губернії

Ще 22 травня командуючий німецькими війсь-

ками в Україні фельдмаршал Айхгорн видав наказ,

в якому ставив завдання своїм підлеглим рішуче ви

корінювати збройною силою будь-які ворожі геть-

манському урядові дії, зокрема „застосувати най-

жорстокіші заходи для придушення у зародку пов-

станського руху" Наказ командуючого війська ви-

конували з німецькою пунктуальністю Ана-

логічним чином діяли й австрійці

Повстанський рух набув великого розмаху Хоч

німці та австрійці й не припинили каральних дій, во-

ни зрозуміли, що при збереженні подібних тен-

денцій ніколи неотримають з України бажаної

кількості хліба й муситимуть знову вести боротьбу

на два фронти

Це,

своєю чергою, змусило їх вимагати від геть-

мана активних пошуків компромісу із селянством

Зробити це, на думку німців, можна було шляхом

пришвидшення земельної реформи й залучення до

уряду представників української демократи 29

червня у розмові з Ф Лизогубом німецький посол в

Україні барон Мумм дав зрозуміти, що німці

зацікавлені в запрошенні до уряду представників

українських політичних партій, насамперед

соціалістів-федералістів І Нагаєвський на підставі

вивчення дипломатичних повідомлень з Києва до

Відня влітку 1918 р дійшов висновку, що

„австрійці при кожній нагоді заохочували гетьмана

притягнути до співпраці українські політичні

парти"

За дорученням гетьмана Д Дорошенка, який

мав тісні зв'язки з українською демократією, повів

переговори про участь українських політичних сил в

уряді Тривалий час ці переговори залишалися

безплідними, бо гетьман і українські парти ніяк не

могли віднайти платформи для порозуміння Геть-

мана приваблювала національно-державна частина

програми українських партій, але насторожував

їхній соціальний радикалізм і соціалістична ідео-

логія Українські парти як виразники демократич-

них тенденцій суспільства загалом не потребували

гетьмана й змушені були з ним рахуватися лише як

з політичною реальністю

Український національний союз, що на початку

серпня постав на місці Українського національно-

державного союзу, проголосив своєю метою утво-

рення суверенної демократичної Української дер-

жави парламентського типу, а тактичною лінією —

створення єдиного національно-демократичного

фронту УНС погодився визнати гетьмана головою

держави, але вимагав сформування при своїй участі

нового уряду та обрання на Всеукраїнському кон-

гресі Державної Ради з функціями вищої законо-

давчої влади Гетьман вагався Побоювання гетьма-

на щодо радикальності настроїв представників ук-

раїнських кіл були небезпідставними, але звідси він

зробив хибний висновок про неможливість у такий

спосіб заспокоїти Україну, поліпшити її міжнародне

становище Демократична платформа була значно

ширшою за консервативну Очевидно, цей незапе-

речний факт зуміли довести П Скоропадському

німецькі урядовці під час його відвідин Німеччини

у вересні 1918 р Гетьман на переговорах з кайзером

Вільгельмом II зобов'язався повністю українізувати

уряд, а також погодився на проведення виборів до

сейму, з тим, щоб скликати його ще 1918 р Кайзер,

зі свого боку, обіцяв Україні як суверенній державі

особисту підтримку й допомогу Німеччини у фор-

муванні української армії

Повернувшись до Києва, П Скоропадський 5

жовтня зустрівся з керівниками УНС Інформуючи

про цю зустріч громадськість, Українське телеграф-

не агентство повідомило, що „для більшого збли-

ження між п гетьманом та українським громадян-

ством знайдено добрий грунт і що таке зближення

в недалекім часі здійсниться"

Головною перешкодою на шляху зближення

виявився гетьманський уряд, значну частину якого

213

Історія Украї ни

становили члени кадетської парти, що продовжува-

ли обстоювати старі позиції

В Винниченко від імені Українського національ-

ного союзу заходився нищівно критикувати уряд У

середині жовтня він підготував „Заяву про

внутрішнє й міжнародне становище України", де

заперечувалось право уряду Ф Лизогуба на повно-

правне і законне представництво Української дер-

жави на тій підставі, що цей уряд „чужий народові

національно й ворожий йому політично та соціаль-

но"

3 рази УНС оголошував, що тільки „ко-

аліційно-демократичний національний Кабінет

міністрів має право тимчасово, до нормального

сформування народної влади, стояти на чолі дер-

жавної влади" Першим завданням нового уряду

В Винниченко визначив негайне проведення аграр-

ної реформи на основі знищення великого землево-

лодіння та надання землі селянству, вибори вищого

законодавчого органу держави, забезпечення всіх

демократичних свобод

Неважко зрозуміти, що подібна програма, за

якою чітко проглядалося бажання здійснити

соціально-політичні радикальні зміни, не могла не

викликати опору уряду До того ж у жовтні почала

швидко змінюватись міжнародна політична

кон'юнктура поразка Центральних країн у світовій

війні уже не викликала сумніву За таких обставин

дев'ять членів уряду (переважно кадети) 17 жовтня

на засіданні Кабінету міністрів зробили заяву про

те,

що Україна не повинна замикатись у власних

національно-державних інтересах, залишатися бай-

дужою до боротьби з більшовиками, вона повинна

взяти на себе ініціативу цієї боротьби, чим забезпе-

чить собі свободу вільного розвитку в державнім

союзі з Росією Це був один із найзаповітніших ка-

детських планів перетворити Україну на осередок

чергового збирання єдиної і неділимої небільшо-

вицької Роси 20 жовтня Головний комітет кадетсь-

кої парти в Україні, гаряче підтримавши заяву

міністрів-кадетів, оголосив, що заява ця з'ясовує

принципи, які члени парти проводили в уряді Го-

ловний комітет вважав подальшу участь своїх

членів в уряді неприпустимою Позицію дев'яти

міністрів-кадетів підтримала Рада „Протофісу",

що висловилася за найтісніше зближення України і

Роси Голова „Протофісу" князь Голіцин намагався

застерегти гетьмана від коаліції з українськими

політичними партіями, бо це, на його думку, загро-

жувало соціалістичними експериментами

Незважаючи на досить великий тиск консерва-

тивних сил, вони зазнали поразки Старий склад

уряду було відправлено до демісії 22 жовтня

П Скоропадський у грамоті до громадян України

оголосив, що найважливішими державними про-

блемами є аграрна реформа й комплекс заходів,

спрямованих на розвиток промисловості Вирішен-

ня їх, на думку гетьмана, стало б „незрушимою

підвалиною майбутнього розквіту самостійної Ук-

раїнської держави" 24 жовтня Ф Лизогуб сфор-

мував новий склад уряду, до якого як представники

УНС увійшли О Лотоцький, П Стебницький,

А Вязлов, В Леонтович та М Славинський

Здавалося, перед Україною відкривається шлях

до реальної консолідації суспільних сил, пошуків

миру і спокою, здійснення ефективних реформ

Насправді, виявилося, що це ще одна з багатьох

ілюзій, швидкоплинна пауза перед новою грозою

Українська держава

у зовнішньополітичному

контексті

кщо в соціально-економічній галузі Ук-

раїнська держава виступила антиподом

УНР, то у зовнішній політиці вона продов-

жила курс, започаткований урядом В Голубовича

Незаперечне дотримання Брестської мирної угоди

було однією з головних вимог, які поставив перед

П Скоропадським начальник штабу німецьких

військ в Україні генерал Гренер, даючи згоду на

державний переворот Надалі ця угода та її учасни-

ки Німеччина, Австро-Угорщина та РСФРР —

стали головними об єктами докладання зовнішньо-

політичних зусиль уряду Української держави

Незважаючи на причетність зазначених країн до

одного договірного процесу, відносини України з

ними суттєво відрізнялися

Як відомо, Л Троцький на завершальному етапі

підготовки мирної угоди відмовив делегації УНР у

праві на ведення переговорів Однак 3 березня,

підписавши у Бресті мирну угоду з Центральними

державами, РСФРР визнала суверенність України

і зобов'язалася „негайно підписати мир з Ук-

раїнською Народного Республікою і визнати мирну

угоду між цією державою і державами Четверного

союзу" Перші спроби розпочати переговори було

зроблено ще за Центральної Ради, але відкрилися

вони лише 23 травня До Києва прибула російська

делегація на чолі з X Раковським, українську сто-

рону очолював С Шелухін На першому етапі цен-

тральною темою переговорів стали умови підписан-

ня перемир'я 12 червня договірні сторони уклали

214

Укрш нська революція

прелімінарну мирну угоду, за якою між двома дер-

жавами до завершення мирних переговорів

повністю припинялися воєнні ди, відновлювалося

залізничне сполучення, Україні повертався перегна-

ний до Роси при відступі українських частин рухо-

мий залізничний склад, налагоджувався поштово-

телеграфний зв язок, визначались умови товаро-

обміну й правила повернення українських громадян

з Роси та російських — з України Держави

обмінювались консульськими службами

Надалі центральне місце в переговорах посіла

проблема державних кордонів Тимчасово за уго-

дою 4 травня з участю представників німецького

командування роль кордону між Україною і Росією

відігравала демаркаційна смуга („нейтральна зона"

завширшки 10 км) Але ця лінія не могла стати

постійним кордоном Українська делегація пропо-

нувала взяти за основу етнічний принцип визначен-

ня кордонів X Раковський відкидав етнографічний

принцип і пропонував проводити плебісцит у кож-

ному окремому населеному пункті

Після довгих дискусій делегації погодились що

питання, які не будуть вирішені шляхом перего-

ворів,

розглядатимуться міжнародним судом Що

ж до кордонів, то за основу їх визначення домови-

лися взяти етнографічний принцип, а в окремих ви-

падках проводити вільний опит людності під нагля-

дом спільних комісій при умові звільнення цих

місцевостей від військових сил як однієї, так і дру-

гої сторони

Далі цієї домовленості у визначенні кордонів

піти не вдалося Ще однією непереборною переш-

кодою стали взаємини України з Доном і Кубанню

Українська дипломатія виходила з факту розпаду

старої Російської імперії і визнавала за окремими

частинами Роси, які самовизначилися, право на су-

веренітет На початку червня у Києві відбулася

зустріч П Скоропадського з повноважною деле-

гацією Кубані, а 7 серпня в Києві було підписано

попередню угоду між Українською державою і Все-

великим Військом Донським, якою встановлювали-

ся кордони між цими державами

Радянська делегація не хотіла погодитись з та-

ким станом речей 9 вересня вона оголосила декла-

рацію про те, що всі території колишньої Російської

імперії становлять невід ємну частину РСФРР

Довп дискусії не привели до порозуміння Так

само не вдалося вирішити питання поділу активів і

боргів колишньої Російської імперії

Радянська сторона, свідомо гальмуючи перего-

вори, використовувала перебування своєї делегації

на території України для реанімації більшовизму та

розгортання підривної діяльності Більшовики не

могли змиритись із втратою України Ленін ще в

травні визначив гетьманський переворот як рестав-

рацію буржуазно-поміщицького монархізму, що да-

вало ідейні підстави для боротьби з українським

урядом У Роси знайшли притулок вигнані з Ук-

раїни більшовики В липні у Москві з них було

створено Комуністичну партію (більшовиків) Ук-

раїни, на яку покладалося завдання відновити ра-

дянську владу в Україні Першу невдалу спробу

підняти на повстання селян Чернігівщини більшо-

вики зробили в серпні Повстання було придушене,

але його організатори не втрачали надій В Винни-

ченко згадував, що восени 1918 р мав таємні

зустрічі з керівниками радянської дипломатичної

делегації X Раковським та Д Мануїльським, на

яких обмірковувався план повстання проти гетьма-

на Мануїльський пропонував Винниченкові гроші

на повстання Тож не дивина, що переговори, а ра-

зом з ними і російсько-українські стосунки зайшли

у глухий кут На початку жовтня за наполяганням

російської сторони переговори тимчасово припини-

лись і вже не поновлювалися В Москві готувалися

плани експорту революції в Україну

Проблема кордонів і врегулювання територіаль-

них суперечностей становила основу зовнішньо-

політичних стосунків України з Білорусією, Доном,

Кримом, Польщею та Румунією

8 серпня Україна і Всевелике Військо Донське

підписали договір про врегулювання взаємних сто-

сунків Українська сторона пішла на певні тери-

торіальні поступки, визнавши за Доном право на

Таганрозьку округу, в решті місць кордон між цими

державами визначався за старою адміністративно-

територіальною схемою

17 червня 1918 р в Криму зі згоди німецьких

військ було сформовано уряд генерала Сулькевича,

який декларував самостійність Кримського півос-

трова Щоб подолати сепаратизм цього уряду й по-

казати певну залежність півострова від економіки

України, гетьманський уряд застосував до Криму з

середини серпня 1918 р економічну блокаду Через

місяць уряд Сулькевича повідомив, що згоден роз-

почати переговори про форми державного

об'єднання з Україною

Предметом суперечностей України з Румунією

стали землі Бессарабп, окуповані румунськими

військами в березні 1918 р Український уряд не

визнавав законності цієї акції Каменем спотикання

у стосунках України з Польщею стали західноу-

215

Історія України

крашські землі Власне, Польща ще не була віднов-

лена, їі інтереси захищала Австро-Угорщина

Поставлені у безвихідь проблемою голоду,

австрійські дипломати підписали у Бресті з деле-

гацією УНР окремий договір, за яким австрійська

сторона обіцяла не пізніше 20 липня 1918 р подати

„рейхсратові законопроект про відділення східних

районів Галичини, де більшу частину населення ста-

новлять українці, від цього коронного краю і

об'єднання зазначених районів з Буковиною в ок-

ремий коронний край" Договір, підписаний 8 лю-

того (н ст), мав таємний характер і був тісно

пов'язаний із загальною Брестською угодою Од-

нак про нього стало відомо польським політичним

силам, які вже мали аванси від австрійського уряду

Поляки крайньо вороже поставилися до ідеї мож-

ливого поділу Галичини й розгорнули сильний тиск

на австрійські урядові кола Хоч симпатії австрій-

ського імператорського двору були на боці поляків,

сподівання на український хліб змушували австрі-

йців вдаватися до дипломатичних маневрів і зволі-

кання з вирішенням питання Галичини, а одночасно

і з ратифікацією Брестської мирної угоди Влітку

1918 р Німеччина, Болгарія і Туреччина ратифіку-

вали цю угоду й обмінялися з українською сторо-

ною ратифікаційними грамотами Австро-Угорщи-

на цього не зробила 16 липня вона в одностороннь-

ому порядку скасувала таємний договір, виставив-

ши за формальну причину те, що він був підписаний

не з гетьманським, а вже неіснуючим урядом УНР,

окрім того й тим, що Україна не виконала у повно-

му обсязі взятих на себе зобов язань щодо постав-

ки хліба Розрахунок австрійців на те, що Україна,

окупована австрійськими військами, які до того ж

відігравали для гетьманського уряду роль стабілі-

зуючого чинника не вдасться до акцій широкого

протесту, виявився точним Заява гетьмана австрій-

ському послові про те, що він „не має сили проти-

витися анулюванню договору, але не може залиши-

ти його без протесту", мала формальний характер

До неї додався демарш українського посла у Відні

В Липинського, який 28 липня поштою послав

міністрові закордонних справ Австро-Угорщини

Буріану відповідний протест Напруження в авст-

ро-украінських відносинах посилювалось і пробле-

мою Холмщини, на яку поряд з Україною претен-

дували поляки, яких знову ж таки підтримував уряд

Австро-Угорщини Останній не допустив на тери-

торію 5 повітів Холмської губернії, окупованих

австрійськими військами, гетьманської адмі-

ністрації Все це, як і спроби австрійського ерцгер-

цога Вільгельма (Василя Вишиваного) відіграти

роль претендента на український монарший стіл,

негативно позначилося на австро-українських сто-

сунках І хоч вони не мали відкрито конфронта-

ційного характеру влітку 1918 р , але вже з осені,

після перемоги революції в Австро-Угорщині, вили-

лися в гострий збройний украшсько-польський

конфлікт, який безпосередньо відбився на стано-

вищі в Наддніпрянській Україні у 1919-1920 рр

У Німеччини й України не було спільних кор-

донів,

і їм не доводилось висувати одна одній тери-

торіальних претензій Але не ця обставина робила

стосунки обох держав більш „рівними" Німеччина

грала роль беззаперечного лідера Четверного сою-

зу Слово її представників залишалося вирішальним

і при визначенні курсу щодо України І якщо геть-

ман міг дозволити собі певну неузгодженість по-

зицій з Австро-Угорщиною, то з Німеччиною це

загрожувало, як показав досвід Центральної Ради,

важкими наслідками Німецько-украінські стосун-

ки розвивалися за сценарієм, розробленим у

Берліні Загалом він не виходив за межі Брестської

мирної угоди, за якою Україна зобов'язалася поста-

чати продовольство й сировину Після того, як тер-

мін підписаних з Центральною Радою економічних

угод вичерпався, у Києві розпочалися нові перего-

вори, в яких німці відігравали провідну роль Нова

угода терміном до 15 липня 1919 р була підписана

10 вересня 1918 р Німці отримали право на вивіз

75 млн пудів хліба й необмеженої кількості насіння,

великої рогатої худоби загальною вагою 11 млн

пудів,

окрім того 2 млн пудів м'ясних консервів,

300 тис голів овець, 2 млн голів домашньої птиці,

460 тис пудів сала, масла та сиру, 9 млн пудів цук-

ру А ще з України вивозилися деревина, марганце-

ва й залізна руди, спирт, шкіра, тютюн, яйця, овочі,

картопля, мед, брухт

У вересні 1918 р гетьман здійснив свій перший

і останній офіційний закордонний візит 4 вересня

він прибув до Берліна, де вів переговори з кайзе-

ром Тоді вдалося досягти низки домовленостей

Візит П Скоропадського свідчив, що Україна

залишається в полі дії німецької зовнішньополітич-

ної ініціативи Німці контролювали зовнішню

політику Української держави Влітку 1918 р вони

ставили всілякі перепони спробам українських ди-

пломатів зав'язати відносини не лише з країнами

Антанти, а й із нейтральними державами

Тим часом ситуація на фронтах світової війни

остаточно склалася на користь країн Антанти

Німці і австрійці забрали з України половину експе-

216

Українська революція

диційних військ, подальше виведення їх ставило під

загрозу існування Української держави 22 жовтня

до Берліна виїхав мицстр закордонних справ Ук-

раїни Д Дорошенко Йому було обіцяно залишити

в Україні німецькі війська Разом з тим міністр за-

кордонних справ Німеччини заявив, що в даній си-

туації його країна не перешкоджатиме можливому

порозумінню України з Антантою

На той час українці вже робили спроби встано-

вити контакт з представниками Америки, Франції,

Англії Ці контакти виявили цілком негативне став-

лення країн Антанти до самостійної Української

держави, повне нерозуміння об'єктивних причин її

утворення Представники Антанти вважали Ук-

раїну політичною інтригою свого запеклого й уже

переможеного ворога — Німеччини і перебували

під цілковитим впливом ідей єдиної і неділимої Ро-

си Дипломатичним представникам Української

держави було оголошено, що Україна — частина

Роси, тож країни Антанти поводитимуть себе з Ук-

раїною відповідно до того, яку позицію вона обере

надалі Отже, подальше існування суверенної Ук-

раїнської держави натикалося на серйозні перепони

зовнішньополітичного характеру

Дещо кращим було ставлення до Української

держави нейтральних країн Голландія, Данія,

Іспанія, Іран, Норвегія, Швейцарія, Швеція вели з

Україною переговори про встановлення дипломати-

чних відносин, окремі з них мали в Україні консуль-

ські служби, але з юридичним визнанням України і

вони не поспішали, відкладаючи його до завершен-

ня діяльності мирної конференції, яка мала підбити

підсумки світової війни

Поразка країн Четверного союзу у світовій

війні, революції в Австро-Угорщині та Німеччині

позбавляли їх можливості й надалі відігравати роль

стабілізуючого фактора в Україні, а ця обставина

своєю чергою невідворотно ставила Українську

державу перед новими соціальними й національни-

ми струсами, але не давала точної і повної відповіді

на питання, які політичні сили візьмуть гору

Крах гетьманщини

. творення 24 жовтня коаліційного кабінету

Ф Лизогубу ні на йоту на просунуло Ук-

раїнську державу на шляху консолідації

суспільства 27—ЗО жовтня у Києві відбувся 2-й

з'їзд „Протофісу", засідання якого пройшли „під

прапором опозиції до украінсько-державницьких і

демократичних тенденцій української частини но-

вого кабінету й жагучих надій на відбудову єдиної

реакційної Роси" 1 листопада провів з'їзд Союз

хліборобів-власників Його дозволила влада за

умови, що на ньому не підійматимуться питання фе-

дерації України з Росією, але про настрої з'їзду

красномовно свідчили оплески, якими делегати

вітали „єдинонеділимчу" промову Пуришкевича В

галузі земельної політики з'їзд цілком відверто ви-

словився проти проведення аграрної реформи „за-

ходи примусового перерозподілу землі не тільки

зайві, некорисні, а й небезпечні, бо вони порушують

принцип приватної власності" Німецький дипло-

мат Берхем повідомляв наприкінці жовтня з Києва

міністерству закордонних справ Німеччини, що ме-

та правих політичних сил „більш чи менш визначе-

но спрямована до возз'єднання з Великоросією,

причому Україні в кращому разі залишається деяка

видимість автономії"

Українські національні сили виступали з проти-

лежних позицій Наприкінці жовтня з'їзд парти

хліборобів-демократів наголосив, що УПХД

„стоїть за незалежну самостійну Українську держа-

ву з конституційним ладом, форми якого визначить

сам народ на 1-му українському Сеймі, що вийде з

загального, рівного, таємного й безпосереднього

голосування" Далі з'їзд доручав Генеральній

управі парти разом з Національним союзом і уря-

дом негайно вирішити питання про скликання

Національного конгресу ЗО жовтня Національний

союз підтримав цю ідею, пр^изначивши відкриття

конгресу на 17 листопада Його порядок денний

становили питання міжнародного становища Ук-

раїни, форм державного будівницва, економічна

політика Міністерство внутрішніх справ заборони-

ло проведення конгресу, й тоді питання про дозвіл

розглянула Рада міністрів Голоси в уряді розділи-

лися майже порівну 7 міністрів (представники

Національного союзу) голосували за проведення

конгресу, 8 (представники „Протофісу") вислови-

лися проти Одразу ж 5 міністрів-украшців подали-

ся до демісії

Гетьман використав цю нагоду, щоб відправити

у відставку весь уряд На той час він уже зробив

остаточний вибір між двома протилежними

політичними таборами на користь консервативних

проросійськи зорієнтованих сил 14 листопада

П Скоропадський у грамоті „до всіх українських

громадян" оголошував про зміну урядового курсу

Україні „першій належить виступити у справі утво-

рення Всеросійської федерації її конечною метою

буде відновлення Великої Роси" Для виконання

217

Історія України

цього завдання гетьман затвердив новий склад уря-

ду на чолі з С Гербелем Звичайно, в ньому вже не

могло бути представників Національного союзу

Склад цього кабінету В Винниченко визначив як

„цілком єдинонеділимський, антиукраїнський і ви-

разно реакційний"

Отже, з незалежною Україною було покшчено

В історичній літературі так і залишилося нез'ясова-

ним — наскільки самостійним був гетьман у прий-

нятті подібного рішення Д Дорошенко, щирий

прихильник гетьмана, пише, що воно здалося геть-

манові єдиним порятунком Історик не уточнює по-

рятунком кого, чого, але вважає, що це було хибне

рішення І Нагаєвський, не розкриваючи джерел,

зазначає, що сам П Скоропадський уже в еміграції

визнав грамоту 14 листопада хибною Безжально

точним в оцінці зміни курсу гетьманської влади, що

сталася 14 листопада, виявився, на нашу думку,

П Христюк „ Спершись у своїй роботі виключно

на поміщиків і капіталістів України, верстви

національно неукраїнські, генер Скоропадський

мусив, хоч би того й не хотів і мріяв про створення

української монархи, дійти до повної ліквідації ук-

раїнської державності"

Реакція Національного союзу, на оголошення

гетьманом нового державного курсу була адекват-

ною оголошення повстання проти влади гетьмана

Власне, ідею повстання сформулювали раніше, але,

як свідчить В Винниченко, спочатку її поділяли ли-

ше двоє, він і М Шаповал, тоді як більшість

Національного союзу в успіх повстання не вірила, а

отже, була проти Але з розвитком подій настав

критичний момент, і засідання Національного сою-

зу „підтвердило й ухвалило розроблений раніше

план повстання, визначило соціальні, політичні й

національні гасла, під якими мала проходити рево-

люція, й приступило до виборів Директори"

Напевно, висловлена В Винниченком думка не

в усьому відповідала історичній правді Справді, на

засіданні Національного союзу 13 листопада було

сформовано Директорію у складі В Винниченка

(голова),

С Петлюри, Ф Швеця, А Макаренка та

П Андрієвського Директорія стала керівним

політичним органом повстання Але чи існував план

повстання і чи були визначені його головні гасла

Думається, якщо й були, то в найзагальнішому ви-

гляді В усякому разі відозва, написана В Винни-

ченком 14 листопада від імені Директори, містить

лише заклики до повалення влади П Скоропадсь-

кого — „насильника й узурпатора народної волі"

— і обіцянки, що „всі соціальні й політичні здобут-

ки революційної демократії будуть повернені А Ук-

раїнські Установчі збори твердо і непохитно

закріплять їх на вільній Українській землі"

Свідомо чи несвідомо Директорія обрала найза-

гальнішу платформу боротьби з гетьманом По суті,

ця боротьба і стала її політичним кредо на першій

порі Об'єднання всіх невдоволених гетьманським

режимом національних, демократичних сил забез-

печило успіх повстанню

15 листопада Директорія виїхала до Білої Цер-

кви у розташування січових стрільців їхній коман-

дир Є Коновалець був посвячений у план повстан-

ня й обіцяв його підтримати Приклад січових

стрільців наслідували й інші військові гетьманські

підрозділи, командування яких перебувало під

впливом національних ідей У перші дні повстання

на бік Директорії перейшов отаман Болбочан, він

захопив владу у Харкові На Чернігівщині проти

гетьмана виступила Сірожупанна дивізія, у Берди-

чеві — Чорноморський козацький кіш Збройні си-

ли Директори швидко поповнювалися селянськими

загонами Розгортанню повстанського руху сприя-

ло невтручання німецьких військ у боротьбу Дирек-

тори з гетьманом Ці війська, за угодою 17 листо-

пада, підписаною в Білій Церкві представниками

німецької Великої солдатської ради і Директори,

дотримувались нейтралітету

18 листопада біля Мотовилівки у першому ж

бою війська Директорії розбили гетьманців і через

кілька днів підійшли до Києва У столиці з 14 лис-

топада діяв створений при ЦК УСДРП Ук-

раїнський революційний комітет, до складу якого

входили В Чехівський, А Пісоцький, 3 Висоць-

кий, Б Мартос, М Порш, В Мазуренко та Л Ми-

хайлів Ревком ставив собі завданням об'єднати всі

демократичні профспілки і готував міське повстан-

ня, що мало відбутися в ніч з 22 на 23 листопада

Перший наступ військ Директори на столицю геть-

манцям вдалося відбити, але вже наприкінці листо-

пада вплив Скоропадського далі Києва не сягав

Намагаючись втримати владу, гетьман 18 листопа-

да призначив головнокомандуючим усіма збройни-

ми силами Української держави російського генера-

ла Келлера Територію країни було оголошено „те-

атром воєнних дій", розпочалася мобілізація

офіцерів старої російської армії, які перебували в

Україні Навіть Д Дорошенко мусив визнати, що з

цих заходів нічого суттєвого не вийшло „Гетьма-

нові довелося дуже скоро розчаруватись у надіях,

що акт про федерацію з Росією здобуде йому ак-

тивну підтримку з боку російських і русофільських

218

У краї нська революція

кіл на Україні, особливо серед колишніх офіцерів

російської армії Навіть київська російська преса

зустріла грамоту з 14 падолиста дуже холодно

Російські

русофільські кола покладали тепер усі

надії на Антанту, помимо гетьмана й помимо Ук-

раїнської держави"

Генерал Келлер, якщо й зміг чимось відзначити-

ся, то тільки переслідуванням у Києві українських

демократичних кіл

На цьому тлі, забарвленому кольорами пожеж і

крові, абсолютно алогічним сприймався факт ство-

рення Української Академії наук Підготовча робо-

та до її відкриття розпочалася ще влітку, і лише на-

прикінці листопада УАН розгорнула свою роботу,

ставши найвагомішим внеском Української держави

у розвиток національної культури

Україна швидко занурювалась у вир грома-

дянської війни Соціальні конфлікти, стримувані

німецькими й австрійськими багнетами, вибухнули

з новою силою, щойно гетьманська влада втратила

військову іноземну підтримку 14 грудня гетьман

зрікся влади Того дня до Києва вступили частини

Директори

Українська держава впала, поховавши під

своїми руїнами ще одну соціально-політичну утопію

часів революції побудувати українську державність

на підвалинах консервативної ідеї У цієї ідеї не ли-

ше не було національного українського підґрунтя, а

й виявились надзвичайно кволими соціальні засади

її реалізацію цілком і повністю зумовив певний збіг

обставин, чинник іноземної військової присутності

в Україні Безперспективність консервативної ідеї

підтвердив подальший розвиток революції Попри

його калейдоскопічність, ця ідея не спромоглася са-

мовідтворитись принаймні ще один раз і навіть на-

гадати про себе якимось суспільно-політичним ре-

цидивом

Подібний висновок не є абсолютним заперечен-

ням консервативної ідеї Сім з половиною місяців

існування Української держави з більш-менш силь-

ною владою показали, як далеко могла б піти Ук-

раїна вперед, якби їй вдалося вирватися з рево-

люційного потоку як самостійній державі За

рівнем життя вона виглядала 1918 р куди приваб-

ливішою за свою північну сусідку, звідки не припи-

нявся потік емігрантів Важливих результатів було

досягнуто в культурно-освітній галузі

Однак не ці тенденції визначали життє-

здатність режиму Повторимо ні національний, ні

соціальний аспекти консервативної ідеї не знайшли

необхідної підтримки з боку суспільства Більше

того,

вони його помітно революціонізували Жор-

стока громадянська війна стала суворою реальністю

України

На перехресті

політичних перспектив

речення гетьманським урядом влади, вступ

до Києва Директори, парад повстанських

військ у столиці України — все це поставило

останню крапку в історії гетьманського режиму й

знаменувало відновлення Української Народної

Республіки У грудні 1918 р Директорія пережива-

ла момент тріумфу, свого найвищого злету Але пе-

ред кожною політичною силою, яка в боротьбі за

владу здобуває перемогу, неодмінно постає питан-

ня що робити далР Тривалість періоду її правління

значною мірою залежить від внутрішніх і зовнішніх

чинників, зокрема від того, наскільки правильно,

суголосно з поточним моментом обрано форму дер-

жавного ладу, закладено його соціальноекономічт

підвалини Скрутно доводиться тим політичним си-

лам, котрі стають за кермо держави лише внаслідок

заперечення програм попереднього режиму Яскра-

вий приклад цього — історія УНР доби Директори

21—24 грудня у Києві відбувся губернський

селянський з'їзд 700 делегатів висловили щиру по-

дяку Директори і обіцяли їй підтримку „в боротьбі

за Українську Трудову республіку", але лише в разі

негайного виконання нею низки завдань державно-

го й соціально-економічного характеру Як з'ясува-

лося, ні в Директорії, ні у вищих українських

політичних колах не було одностайності в поглядах

на перспективи державно-національного будівниц-

тва Єдине, що згуртовувало навколо Директорії

політичні парти, які входили до Українського

національного союзу, і повстанські селянські загони

— це ідея боротьби з гетьманським режимом В

інших питаннях позиції розбігалися, часом у діамет-

рально протилежних напрямах, тому необхідно бу-

ло шукати компромісів, а це, своєю чергою, призво-

дило до безконечного з'ясування стосунків між

різними політичними течіями і навіть окремими

діячами

Зазначена обставина далася взнаки вже під час

державної наради у Вінниці 12—14 грудня, прове-

деної Директорією з представниками політичних

партій та громадських організацій, що входили до

УНС її учасники поділилися на два табори, один з

яких обстоював парламентарну систему влади, а

інший — радянську

219

Історія України

Незважаючи на очевидні суперечності, Дирек-

торія намагалася попервах зберегти єдність ук-

раїнських політичних сил 26 грудня вона призна-

чила уряд УНР (очолив його соціал-демократ

В Чехівський), до складу якого увійшли представ-

ники всіх політичних партій, що об'єдналися в

УНС Того самого дня Директорія видала свою

програмову декларацію, побудовану на засадах т

зв трудового принципу На думку його творців, він

всотав у себе кращі риси радянської і парламентсь-

кої систем Досить швидко життя показало, що це

був паліативний вихід із ситуації

Конструктивна частина декларації містила над-

то багато загальників, бракувало їй чітких, конкрет-

них планів Директорія оголошувала себе тимчасо-

вим, хоч і верховним органом революційного часу,

який, отримавши владу від народу, народові й пере-

дасть її на конгресі трудового народу України, що

„матиме верховні права і повновласть рішати всі пи-

тання соціального економічного та політичного

життя республіки" Влада в УНР, зазначалося в

декларації, повинна належати лише „класам пра-

цюючим — робітництву і селянству" Узявши за

основу класовий метод поділу суспільства й оголо-

сивши, що „класи нетрудові, експлуататорські, які

живляться і розкошують з праці класів трудових,

класи, які нищили край, руйнували господарство й

означили своє правління жорстокостями та ре-

акцією, не мають права голосу в порядкуванні дер-

жавою"

При першому ж ознайомленні з цією декла-

рацією впадає в око наївність і короткозорість ук-

раїнських політиків Не досить, що їм бракувало

досвіду — УНР під час свого становлення потра-

пила у вкрай складне зовнішньополітичне станови-

ще 3 підписанням Брестської мирної угоди Ук-

раїна пов'язала себе з Четверним союзом, тож

країни Антанти уявляли її ворожим сателітом,

різновидом більшовизму Вигравши війну, ці ос-

танні дали зрозуміти гетьманським дипломатам, що

без особливого ентузіазму сприймають Україну як

самостійну державу Антанта з підозрою зустріла

відновлення УНР Директорією, бо дивилася на Ук-

раїну лише як на південну Росію, керуючись прин-

ципом відновлення небільшовицької єдиної 1

неділимої Роси Свої подальші плани вона пов'язу-

вала із всебічною допомогою армії Денікша, яка пе-

ребувала на Дону Наприкінці листопада одеські

газети від імені держав Антанти опублікували дек-

ларацію, де мовилося про якнайшвидший прихід в

Україну збройних сил союзників у залежній від об-

ставин кількості, щоб підтримувати тут порядок 2

грудня в Одесі з'явився перший французький

військовий корабель „Мірабо", а 15 числа розпоча-

лася висадка 15-тисячного контингенту англо-

французьких військ 18 грудня білогвардійські за-

гони при підтримці французьких військ вступили у

бій з одеською українською залогою і примусили її

залишити місто

13 січня 1919 р до Одеси прибув штаб фран-

цузької десантної дивізії на чолі з генералом д'Ан-

сельмом Він зажадав від українських військ зали-

шити район навколо Одеси й відійти на лінію Ти-

распіль — Бірзула — Вознесенськ — Миколаїв

— Херсон Одночасно вийшов його наказ, в якому

зазначалося, що „Франція і союзники прийшли в

Росію, аби дати змогу всім чинникам доброї волі й

патріотизму відновити порядок у краю" Про існу-

вання України навіть не згадувалося В січні 1919 р

війська Антанти вступили до Миколаєва

З інтервенцією військ Антанти на півдні Ук-

раїни на північних і північно-східних кордонах

УНР з'явилися війська радянської Роси Під при-

водом надання допомоги робітникам і селянам, що

повстали проти гетьмана вони розгорнули наступ у

двох напрямах Ворожба — Суми — Харків і Го-

мель — Чернігів — Київ Але й повалення влади

гетьмана не зупинило подальшого просування

більшовицьких військ 24 грудня наркомат закор-

донних справ РСФРР повідомив у пресі, що у

зв'язку з анулюванням РНК РСФРР Брестської

мирної угоди від 3 березня радянська Росія більше

не визнає Україну за суверенну державу й припиняє

діяльність усіх й представницьких установ на своїй

території Однак оголосити про відкритий наступ

військ на Україну більшовики не наважувались

Вони діяли через створений у Курську на-

прикінці листопада 1918 р маріонетковий Тимчасо-

вий робітничо-селянський уряд України На ноту

протесту уряду УНР урядові РСФРР стосовно

вторгнення радянських війск на українську тери-

торію РНК цинічно заявила, що „ніякого війська

Російської Соціалістичної Федеративної Радянсь-

кої Республіки в Україні немає Воєнна акція на ук-

раїнській території в цей момент проводиться поміж

військом Директори і військами Українського ра-

дянського уряду, який є цілком незалежним" Це

була явна брехня Українська Народна Республіка,

ще не ставши на ноги, опинилася між двома вогня-

ми

До зовнішньополітичних труднощів додалися і

внутрішні Селянство, що становило більшість на-

220

Українська революція

селення республіки, не зробило належних висновків

з подій 1917—1918 рр у плані створення власної

держави В постановах різноманітних з'їздів воно

підтримувало ідею української державності, коли ж

виникала необхідність стати на її захист, виявило

цілковиту індиферентність Анархічний менталітет

українського селянина, доброго землероба й

політичного неука, брав гору над загально-

національними інтересами Ця риса далася взнаки

восени 1918 — взимку 1919 р Створивши на хвилі

боротьби з режимом гетьмана кількасоттисячну

армію УНР, селяни-повстанці з поваленням геть-

манського режиму почали розбігатися по домівках

Армія УНР виявилася абсолютно небоєздатною

проти більшовицьких військ, легко піддавалася

їхній агітації

За умов, що склалися, Директорія і провідні

політичні сили України мали вирішити, з ким їм бу-

ти із західною демократією проти більшовиків чи з

більшовиками проти Антанти Самостійного шляху,

вочевидь, не існувало „Загальний стан війська, яке

брало участь у протигетьманському повстанні, не

давав ніяких підстав вірити в те, щоб Україна могла

вдержатися власними силами без союзу з одною

або другою із зовнішніх сил", — зазначав один із

чільних діячів УНР — І Мазепа Парламентарна

західна система з притаманними їй демократизмом,

передовими досягненнями в організації суспільства

насамперед імпонувала українській інтелігенції, яка

вбачала в ній бажану мету своєї політичної діяль-

ності, але вона погано узгоджувалася з політично

нерозвиненою більшістю населення, котра, навпа-

ки, симпатизувала радянській формі влади Однак

ця влада внаслідок більшовицької диктатури, що

лежала в її основі заплямувала себе кров'ю Пошу-

ки орієнтації розкололи українців на кілька таборів,

і якщо в 1917 р політичні уподобання цілком узгод-

жувалися з програмами окремих партій, то на-

прикінці 1918 р й особливо на початку 1919-го

проблема орієнтації остаточно розколола провідні

українські парти

На початку січня 1919 р в Києві зібрався IV

з'їзд УСДРП

Центральним моментом роботи з'їзду стало об-

говорення доповіді А Пісоцького про політичне

становище в Україні Доповідач наполягав на впро-

вадженні влади рад і організації народного госпо-

дарства на соціалістичних засадах Одним з його

аргументів було розгортання в Західній Європі

світової революції А Пісоцького підтримували

М Ткаченко, М Драгомирецький, Ю Мазуренко,

М.Авдієнко. Антирадянську позицію займали ка-

теринославці І Мазепа, П Феденко, І Романченко,

Т Грабовий, Я Капустян Всі інші, за свідченням

того ж таки І Мазепи, „не мали ясного погляду на

справу й хиталися між совітами і загальним вибор-

чим правом" Так, голова уряду УНР В Чехівський

виступив за впровадження радянської системи вла-

ди, але без більшовицьких диктаторських методів

В Винниченко, який ще у Вінниці палко підтриму-

вав цю систему, на з'їзді УСДРП відкинув її Голо-

ва уряду й голова Директори по-різному бачили

державотворчу перспективу, що було тривожним

симптомом Урешті-решт взяла гору ідея скликання

парламенту й обрання органів місцевого самовряду-

вання шляхом здійснення загального виборчого

права

З'їзд УСДРП не вніс ясності в політичну

орієнтацію суспільства, тому напередодні відкриття

Трудового конгресу Директорія вирішила провести

у Києві чергову державну нараду Вона відкрилася

16 січня Представники січових стрільців О Наза-

рук та Ю Чайківський виступили за встановлення

в Україні військової диктатури під проводом

С Петлюри, Є Коновальця та А Мельника, але

більшість учасників відкинули цю пропозицію За-

гальне резюме наради знаходимо в І Мазепи „З

членів Директори різко проти більшовиків висло-

вився Петлюра Швець говорив невиразно Винни-

ченко, як завжди, імпровізував і не мав ясного по-

гляду на справу Загалом "серед промовців перева-

жав протибільшовицький напрям, але всі знали, що

маси„нейтральні" або йдуть за більшовиками Коли

після всіх цих промов представники січових

стрільців взяли свій внесок назад, нарада нічого

іншого не могла придумати, як те, що, мовляв, не-

хай залишається все, як було" До наведеного вище

слід додати, шо позицію січових стрільців поділяла

далеко не вся армія УНР Дивізія отамана Зелено-

го стояла на радянських позиціях і в січні відмови-

лася виконувати накази вишого командування За її

прикладом пішли військові підрозділи отамана Гри-

гор'єва Загалом сваволя отаманів стала чи не

найприкметнішою рисою армії УНР, яка катаст-

рофічно втрачала боєздатність

Політику Директори не підтримала Всеу-

країнська рада селянських депутатів 14-15 січня її

виконавчий комітет провів у Києві нараду з пред-

ставниками губернських рад, на якій зажадав від

Директори негайно передати владу виконкомам

Всеукраїнських рад селянських і робітничих рад

Відкриттю у Києві (23 січня) Трудового кон-

221

Історія Украї ни

гресу передувало проголошення злуки східних 1

західних українських земель в єдину соборну дер-

жаву Ця помітна і довгоочікувана подія в історії

України не мала бажаних наслідків Соборність ли-

ше продекларували На думку одного з учасників

злуки М Шаповала, вона була „більше теоретично-

юридичною, ніж фактичною" Хоч Західноу-

країнська Народна Республіка перетворювалася на

Західноукраїнську область УНР, на її території

продовжувала функціонувати своя система влади

Ці дві влади, що діяли в українських землях, у най-

скрутннш моменти не могли порозумітися, посту-

пившись соборницькими інтересами перед власни-

ми

Із 593 депутатів, передбачених виборчим зако-

ном, на Трудовий конгрес прибуло понад 400, з них

36 репрезентували ЗУНР Найбільшою фракцією

була есерівська, селянська Вона, як зазначав П

Христюк, „могла, при умові внутрішньої спаяності,

ясності своїх позицій і рішучого переведення їх в

життя, відіграти рішаючу роль в цім важкім моменті

української революції", але „розбавлена елемента-

ми з селянської фракції, розбилась, покололася на

праве і ліве крила, які не могли знайти спільної

платформи, і в результаті виступала й голосувала

(відповідно до свого поділу) за різні резолюції"

Провідною і спрямовуючою силою конгресу

стала фракція УСДРП, за якою пішла більшість

делегатів 28 січня Трудовий конгрес висловився за

демократичний лад в Україні, підготовку закону про

вибори всенародного парламенту Було ухвалено „з

огляду на небезпечний військовий час доручити

власть і оборону краю Директори УНР, яка допов-

нена представником від Наддністрянської України

до слідуючої сесії Трудового конгресу має бути вер-

ховною властю і видавати закони, необхідні для

оборони Республіки, при чім ці закони передають-

ся на затвердження найближчій сесії Трудового

конгресу"

На рішення Трудового конгресу значною мірою

вплинув наступ російських радянських військ на

Київ,

розгорнутий у січні 1919 р Він зміцнив по-

зиції прихильнів союзу з Антантою і антибільшо-

вицькі настрої в Директорії 16 січня вона оголоси-

ла стан війни з радянською Росією 3 іншого боку,

відбувалася консолідація лівих, ворожих Дирек-

торії прорадянських сил Одразу ж після завершен-

ня конгресу в Києві відбулася онференція УПСР

(центр теч ) На відміну від фракції есерів, які про-

демонстрували розбіжність у поглядах на конгресі,

учасники партійної конференції у підсумковій резо-

люції одностайно висловилися за перехід влади „до

рук класових органів, себто рад селянських і

робітничих депутатів" В тій таки резолюції конфе-

ренція наголосила, що УПСР „як партія не може

брати на себе відповідальності за урядову політи-

ку"

Ще радикальнішу, власне, відверто ворожу до

Директори позицію зайняли ліві українські есери й

соціал-демократи-незалежники, які почали входити

у контакти з більшовиками й готувати повстання

проти Директори

Національна демократія, загалом сприймаючи і

сповідуючи ідею суверенності Української держави,

була, як і в попередні періоди, поділена на окремі

табори, що не годилися між собою в питаннях

соціально-економічної орієнтації УНР Одні бачи-

ли її демократичною, правовою республікою на

взірець західних держав, інші перебували під впли-

вом соціалістичних ілюзій Сам факт такого

роз'єднання і вкрай несприятливе зовнішньо-

політичне становище ставили під сумнів подальше

існування УНР

Орієнтація на Антанту

та її крах

ї аступ більшовицьких військ примусив Ди-

~| ректорію одразу ж після завершення робо-

л.

Л ти Трудового конгресу залишити Київ 2

лютого центром її осідку стала Вінниця Того само-

го дня Директорія провела чергову державну нара-

ду для обговорення умов, запропонованих фран-

цузьким командуванням з метою порозуміння з

Антантою Французи пропонували реорганізувати

Директорію та уряд, вивести з них Винниченка,

Петлюру й Чехівського, створити 300-тисячну

армію для боротьби з більшовиками й підпорядку-

вати її союзному командуванню Однією з умов бу-

ло тимчасово передати залізниці та фінанси України

під контроль Франції, а також звернутися до ос-

танньої з проханням прийняти Україну під фран-

цузький протекторат Питання про державну неза-

лежність України мала вирішити Паризька мирна

конференція

Ці вимоги викликали обурення в учасників дер-

жавної наради, але справи на протибільшовицькому

фронті були такими кепськими, що вони доручили

Директори, не приймаючи запропонованих умов,

продовжити пошук шляхів до порозуміння з фран-

цузами 5 лютого в Одесі командуванню ан-

тантівського військового десанту було передано

222