Православна церква під тиском Москви стала відриватися від
вікових традицій українського народу, у всьому наслідуючи Москву.
Це мало негативні наслідки, бо вищі суспільні верстви та інтелігенція
стали шукати нових шляхів для задоволення своїх релігійних потреб.
В Україні, зокрема в більших містах, з'явилися масонські ложі, а
серед селянських мас — різні релігійні секти, зокрема баптисти,
відомі під назвою "штунди".
З початку XVIII ст. у Російській Православній Церкві закріпився
погляд, що цар є і головою церкви. З половини XVIII ст. кожний член
Святішого Синоду, що замість патріарха завідував церквою, мусів
складати присяг/, до тексту якої Теофан Прокопо-вич ввів такі слова:
"визнаю найвищим суддею духовним цієї Колегії одинокого
всеросійського монарха". Це було вже найвищою формою
цезаропапізму у православній Церкві
1
. При впровадженні цієї
присяги ніхто із застрашеної московської ієрархії не запротестував, за
винятком єдиного українця Арсена Мацієвича, митрополита
Ростовського. Він вніс прохання, щоб текст присяги змінити в той
спосіб, аби головою Синоду вважати Ісуса Христа, а не монарха. Але
тодішня цариця Єлизавета на це не погодилася. Внаслідок того
Мацієвич присяги не зложив і зрікся членства на Синоді
2
. Коли цим
найвищим суддею Синоду стала одна з Найбільших розпусниць
Катерина II, вона посилила ще більше омос-ковлення Української
Православної Церкви і в цьому їй допоміг київський митрополит
українець Самуїл Миславський (1783-1796), який у церквах
запровадив московську вимову, а в Могилянській Академії виклади
російською мовою
3
.
Від 1799 р. на Київській Митрополичій кафедрі засідали виключно
москалі і для всіх них інтереси Української Церкви були чужі. Але
траплялися ще українці єпископи. Всі митрополити були виконавця-
ми волі Святішого Синоду. Зовнішнє управління Церкви, втиснене до
складу загальнодержавної адміністрації, щодалі тратило характер уста-
нови суто церковної і вже не співпрацювало з державою, а служило їй
4
.
Від 1812 p., тобто від усунення архієпископа Варлаама Шишацького,
який з приходом Наполеона до Могилева в Білорусі, став по стороні
Наполеона, єпископами Православної Церкви в Україні призначалися
Синодом виключно чужинці, або омосковлені українці-малороси
5
.
1
ВласовсыашІ. Нарис історії Української Православної Церкви.— Нью-Йорк, 1957.-
Т. 3.- С 122-123.
2
Огієнко І. Українська Церква.- Прага, 1942.- Т. 2.- С 87, 89; Власовський І. Вказ.
праця.- Т. 3.- С 133.
3
Там же.- С 47.
4
Лотоцькіт О. Автокефалія //Праці українською наукового інституту (Серія правни
ча ).- Т. 2: Нарис історії автокефальних церков.- Варшава, 1938.- С. 452.
3
Полонська-Василенко Н. Історичні підвалини УАПЦ.- 2-е вид.- Мюнхен. 1964.-С.
86-87.
106
Наказом від 1801 р. було заборонене будівництво церков "в ма-
лоросийском вкусе", тобто в українському стилі. Вслід за тим були
заборонені містерії, вертепи, коляди, щедрівки й давні обряди,
пов'язані з релігійними уявами, як пережитки поганства. Заборонено
різьблені скульптури в церквах та ікони в українському стилі, як
Божа Мати в короні, або простоволоса та ін. У богослужениях за-
боронено вживати книжки, видані Києво-Печерською лаврою та
взагалі друковані у Львові, Луцьку, а зокрема требник митрополита
Петра Могили. Всі богослужебні книжки замінено московськи-ми-
синодальними. Поліція стала гонити лірників та бандуристів, які по
базарах співали давні чудові українські псалми. Заборонено вживати
українську мову в проповідях, ліквідовано церковні братства, а на
священиків все більше призначали нсукраїнців. Духовна школа була
знаряддям політичного й церковного омосковлення кандидатів на
священиків, а духовенство було зобов'язане перед поліцією стежити
та повідомляти про політичні рухи
1
.
Старі церкви високомистецької архітектури, стилю знаменитого
українського барокко та ампіра, з шедеврами різьблених іконостасів
та з іншими мистецькими виробами, не ремонтувалися. Отже, ті
церкви поступово нищилися й перебудовувалися в державному
російському стилю з небаченими в Україні та чужими для неї
"кокошниками" та цибульчастими банями
2
. Православна Церква, що
колись була основою українства, під тиском Москви стала на службу
інтересів Російської імперії та засобом русифікації українського
народу.
За царя Миколи І міністр освіти граф Сергій Уваров виступив з
теорією, що основою потужності Росії є три принципи: православ'я,
самодержавство і народність. Це офіційно проголошено як напрямні
майбутньої політики уряду. Отже, в межах Російської імперії не
могло бути місця для різних народів і релігій, і все тс мало
перетопитися в один православний російський народ.
Тодішній оберпрокурор Н.А. Протасов використовував Церкву як
інструмент для об'єднання різних народів Російської імперії та
здійснення націоналістичної політики уряду
3
. Відомий російський
критик того часу Віссаріон Бєлінський писав, що "Православна
Церква завжди була слухняним знаряддям на службі деспотизму", а
"духовенство було об'єктом загального презирства російського сус-
пільства і російського народу", який, "якщо приглянутися ближче, то
можна завважити, що він глибоко атеїстичний народ"
4
.
1
Полонська-Васнленко Н. Вказ. праця.- С 88-89.
2
Міллер М. Знищення православної церкви большевиками //Український збірник.—
(Мюнхен), 1957.- Ч. 10.- С 41.
3
Florinsky M. Russia, a history and interpretation.- New York, 1953.- Vol. 2.- P. 798.
4
Seton-Watson H. The Russian Empire, 1801-1917.- Oxford, 1967.- P.262.
107