Венгер В.В. Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

151

Рівень бюджетного дефіциту належить до найважливіших ін-

дикаторів фінансової безпеки будь-якої держави. Існують різні

оцінки його граничного розміру. Наприклад, Маастрихтський до-

говір серед інших умов потенційним учасникам валютного союзу

ставить і таку, як межа дефіциту держбюджету (3 % від ВВП).

Згідно з даними міжнародної статистики, «нормальна» величина

бюджетного дефіциту в індустріально розвинутих країнах коли-

вається в межах 3—4 % від розміру ВВП за середньосвітової йо-

го величини 4,5 %. Існує тенденція до стабілізації бюджетного

дефіциту у середньосвітовому вимірі 4—5 % ВВП.

З приводу впливу бюджетного дефіциту на розвиток економі-

ки існують суперечливі погляди. Прихильники концепції дефіци-

тного фінансування бюджетних видатків виходять із того, що

бюджетний дефіцит не є деструктивним фактором. Для націона-

льної економіки він не становить загрози, оскільки всі видатки, в

тому числі й ті, що перевищують доходи, здійснюються на тери-

торії даної держави і сприяють зростанню добробуту країни. Як-

що дефіцит буде зосереджений у бюджеті розвитку, то в цьому

разі зростання дефіцитного фінансування спроможне привести до

інвестиційного та інноваційного зростання. Крім того, дефіцит

бюджету, відповідно до теорії дефіцитного фінансування, озна-

чає збільшення доходів суб’єктів господарювання і населення

(одержувачів бюджетних коштів), що стимулює зростання купі-

вельної спроможності, продуктивності праці і розширення націо-

нального виробництва. Це, в свою чергу, веде до зростання пода-

ткових надходжень.

Економісти неокласичного напряму дотримуються протилеж-

ної позиції. На їхню думку, хронічні дефіцити неминуче потре-

буватимуть вищих податків у майбутньому, що рівнозначно пе-

рекладанню поточного економічного тягаря на майбутні поко-

ління. Для фінансування дефіциту повинні залучатись емісія

грошей і позики, що веде до розладу грошово-кредитної системи,

девальвації національної валюти, зростання внутрішнього і зов-

нішнього боргу держави.

До останнього часу вважалося, що щорічно збалансований

бюджет — це одне з головних завдань бюджетної політики

держави. В основі такого підходу лежить концепція збалансова-

ності бюджету в процесі економічного циклу. Логічне обґрунту-

вання цієї концепції зводиться до такого. Для того щоб протисто-

яти спаду виробництва, уряд повинен знижувати податки і

збільшувати державні видатки, тобто провокувати дефіцит бю-

джету. Під час економічного піднесення слід підвищувати подат-

152

ки і знижувати урядові витрати. Позитивне сальдо бюджету може

бути використано на покриття державного боргу, що виник у пе-

ріод спаду. Але, як свідчить практика, спади і піднесення в еко-

номічному циклі можуть бути неоднаковими за глибиною і про-

тяжністю. Намагаючися збалансувати бюджет, уряд повинен або

підвищити ставки податків, або скоротити державні витрати,

або використовувати комбіновані заходи. Простота цих рекоме-

ндацій щодо подолання бюджетного дефіциту досить ілюзорна.

Як показує досвід багатьох країн, така політика потребує дуже

тонкого збалансованого поєднання заходів з підвищення дохідної

бази і скорочення державних видатків. Адже державні видатки

також мають різні — споживчі та інвестиційні. Тому йдеться про

скорочення непродуктивних бюджетних витрат і зростання інве-

стицій у виробництво і в «людський капітал» — освіту, охорону

здоров’я, соціальні компенсації.

В умовах ринкової економіки, як стверджують сучасні західні

фінансові теорії, дефіцит може бути корисним у випадку, коли

при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж

одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купіве-

льної спроможності населення. Споживачі починають більше ку-

пувати, підприємці — більше продавати. Внаслідок цього зрос-

тають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозво-

лити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфля-

цію. Отже, бюджет, у якому збалансовані доходи та видатки, по-

трібний не щорічно, а для певного періоду, тобто протягом

економічного циклу. В окремі роки з метою стимулювання діло-

вої активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не стосуються сучасної економіки

України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову.

У світовій практиці для фінансування дефіциту бюджету ви-

користовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела це:

 фінансування дефіциту бюджету за рахунок запозичень на

внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок вико-

ристання залишків бюджетних коштів. Внутрішні позики здійс-

нюються через продаж державних цінних паперів (облігацій, век-

селів) або через одержання кредиту в банку. Останню форму

фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада.

Залучення для покриття дефіциту державного бюджету зовнішніх

позик у таких міжнародних організацій, як Міжнародний валют-

ний фонд, Всесвітній банк і в розвинутих країнах та їх об’є-

153

днаннях типу ЄС характерні для країн, що розвиваються, а також

все більше використовуються країнами з перехідною економі-

кою, в тому числі й Україною;

 трансферти — фінансування у вигляді безоплатної і безпо-

воротної фінансової допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і накопиченням забор-

гованості — прострочення платежів за борги або за куплені това-

ри, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж не ін-

фляційні.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є

монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик цен-

трального банку урядові та купівлі центральним банком держав-

них цінних паперів.

Наприклад, кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту ши-

роко використовували в Україні. З 1991 р. до 1995 р. кредити На-

ціонального банку були практично єдиним джерелом покриття

дефіциту бюджету. З 1995 р. поряд із кредитами НБУ для фінан-

сування дефіциту стали залучати внутрішні і зовнішні запози-

чення. З 1997 р. НБУ припинив пряме фінансування бюджетного

дефіциту, і акцент було повністю перенесено на зовнішні і внут-

рішні джерела.

У країнах з ринковою економікою має місце конституційне

закріплення незалежності національного емісійного банку від ви-

конавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний

фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному

вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувалися на

замовлення уряду.

Дефіцит бюджету можуть покривати також додатковою емісі-

єю грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована

інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються

заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж — до-

ход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах пере-

вищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП,

наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це,

всі економічні агенти змушені сплачувати інфляційний податок,

який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на ко-

ристь держави.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпеч-

ніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно

впливають на економіку країни. По-перше, за певних умов уряд

вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і

154

порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових

інституцій. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули

для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів

уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку

позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту

приватними господарствами. Фірми, особливо невеликі та серед-

ні, не є для банків такими надійними позичальниками, як держа-

вні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу че-

рез нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту —

зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки ви-

користання для покриття бюджетного дефіциту зовнішніх позик.

Фінансування дефіциту бюджету розраховується на чистій ос-

нові тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів ви-

раховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення –

– Погашення боргу + Зміна залишків.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівно-

вага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

Держава зобов’язана формувати свою бюджетну політику та-

ким чином, щоб домогтися скорочення бюджетного дефіциту. До

заходів, які сприяли б, з одного боку, збільшенню доходів бю-

джету, а з другого — скороченню державних видатків, належать:

 спрямування бюджетних коштів на розвиток галузей, що ви-

значають рівень економічної могутності держави, забезпечують

впровадження передових наукових технологій у виробництво;

 створення сприятливих економічних умов для суб’єктів гос-

подарювання шляхом удосконалення податкової політики та ін-

ших складових бюджетного механізму;

 скорочення державного сектора економіки і, відповідно, бю-

джетного фінансування;

 залучення іноземного капіталу;

 зниження видатків на оборону і управління тощо.

Серед загальноприйнятих у світовій практиці методів бороть-

би з бюджетним дефіцитом існує і такий метод, як механізм сек-

вестру видатків бюджету. Він вводиться у випадку, якщо в про-

цесі виконання бюджету має місце перевищення граничного

рівня дефіциту або значне скорочення надходжень доходних

джерел бюджету. Секвестр бюджету полягає в пропорційному

зниженні бюджетних видатків (на 5,10,15 і т. д. відсотків) щомі-

155

сячно за всіма статтями бюджету протягом того часу, який зали-

шився до кінця фінансового року. Секвестру не підлягають за-

хищені статті, склад яких в Україні визначає Верховна Рада.

При розробленні стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом

необхідно керуватися ось чим:

 бюджетний дефіцит — зло, але ще більшим злом для еконо-

міки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом суто мате-

матичних операцій, тому що в цьому випадку замість «лікуван-

ня» економіки її хвороба переходить у приховані форми,

боротися з якими набагато важче. Так, нинішній бездефіцитний

бюджет України зводиться на касовій основі. Проте з цього абсо-

лютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється

на бездефіцитність реальну, коли всі видатки відповідають реа-

льному споживанню бюджетних секторів;

 баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних доходів

над видатками не завжди є невід’ємною рисою здорової, що ди-

намічно розвивається, економіки. Світовий досвід показує, що на

окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для

кожної країни, цілком допустимий бюджетний дефіцит;

 для покриття бюджетного дефіциту можуть використовува-

тися різні форми державного кредиту. Робота друкарського верс-

тата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що

грубо порушує закони грошового обігу, а тому неприпустима.

Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом

розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

 щоб подолати бюджетний дефіцит, необхідно «лікувати» саму

економіку, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реа-

льно відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стій-

кості країни, які прогресивні міри не застосовувалися б при цьому.

Розроблення і послідовна реалізація заходів, спрямованих на

збільшення доходів бюджету і скорочення його видатків, регу-

лювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його

розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими

мірами, сприятимуть поверненню нашої країни на шлях соціаль-

но-економічного розвитку.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. У чому полягає суспільне призначення доходів і ви-

датків бюджету?

2. За якими ознаками класифікують доходи бюджету?

156

3. Які ознаки покладено в основу класифікації видатків

бюджету?

4. Назвіть і охарактеризуйте принципи бюджетного

фінансування.

5. Які існують форми бюджетного фінансування?

6. Які показники характеризують стан бюджету?

7. Що таке бюджетний дефіцит і які існують джере-

ла погашення його?

8. У чому полягає суть секвестру бюджету?

157

Ìîäóëü 3

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ФІНАНСОВИХ

ВІДНОСИН І МЕТОДІВ ФІНАНСОВОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

ПОДАТКИ

ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

Ключові терміни: податок, фіскальна функція пода-

тків, регулювальна функція податків, прямі податки,

непрямі податки, загальнодержавні податки, місцеві

податки, система оподаткування, податкова систе-

ма, суб’єкт оподаткування, носій податку, об’єкт опо-

даткування, одиниця оподаткування, джерело сплати

податку, податкова ставка, прогресивна податкова

ставка, податкова квота, податкова політика, пода-

тковий кодекс.

Після вивчення цієї теми

студенти повинні знати і розуміти:

• наукові основи теорії податків та їх сутність;

• функції податків, що забезпечують реалізацію їх су-

спільного призначення;

• за якими ознаками класифікують податки і в чому

відмінності між прямими і непрямими податками;

• які існують елементи системи оподаткування;

• яким критеріям повинна відповідати податкова по-

літика держави;

• що таке «податкова система» і на яких принципах

вона ґрунтується.

8.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ПОДАТКІВ

В умовах ринкової економіки фінансова політика дер-

жави ґрунтується на системі фінансових регуляторів. Такими фі-

158

нансовими регуляторами є насамперед податки, які забезпечують

вилучення і перерозподіл створеного валового внутрішнього

продукту і формування централізованих фондів грошових ресур-

сів держави.

Податки — це економічні відносини, які виникають між

державою і юридичними та фізичними особами з приводу при-

мусового відчуження нею частини новоствореної вартості в гро-

шовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування дер-

жавних видатків. Вони є вихідною категорією фінансів, еконо-

мічною базою функціонування держави і найважливішою фінан-

совою формою регулювання ринкових відносин. Це — обов’язко-

вий елемент економічної системи держави незалежно від того,

яку модель економічного розвитку вона обирає, які політичні си-

ли перебувають при владі.

Податки — це головний фінансовий метод мобілізації держа-

вних доходів. Вони становлять 80—97 % дохідної частини дер-

жавного бюджету.

Під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів

та до державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий

внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового

фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що ви-

значаються законами України про оподаткування.

Податки — не єдина форма акумуляції грошових коштів бю-

джетом та іншими державними фондами. Податкам властиві пев-

ні риси, що відрізняють їх від понять «плата», «платіж», «відра-

хування» (рис. 8.1).

Риси податків притаманні обов’язковим платежам:

1) податкові платежі — це обов’язкові збори, які стягуються

з платників за умови конкретного еквівалентного обміну між

державою та платником (плата за воду, землю);

2) відрахування, внески — це обов’язкові збори з юридич-

них та фізичних осіб, яким притаманні ознаки цільового при-

значення.

Основні характерні особливості податку порівняно з обов’я-

зковими платежами:

 справляється на умовах безповоротності. Повернення подат-

ку можливе тільки в разі його переплати або тоді, коли законо-

давством передбачені пільги щодо цього податку;

 має односторонній характер встановлення. Оскільки податок

сплачується з метою покриття суспільних потреб, які в основно-

му відокремлені від індивідуальних потреб конкретного платни-

ка, то він є індивідуально безповоротним. Сплата податку не по-

159

роджує зустрічного зобов’язання держави вчиняти будь-які дії на

користь конкретного платника;

 може бути сплачений лише до бюджету, а не до іншого гро-

шового централізованого або децентралізованого фонду;

 не має цільового призначення;

 є виключно атрибутом держави і ґрунтується на актах вищої

юридичної сили.

Характерні особливості податк

Обов’язковість платеж

(за порушення встановленого терміну сплати,

розміру платежу чи ухиляння від сплати передбачається відповідальність)

Перехід права власност

при сплаті податку (частина коштів із власності

підприємства чи громадян переходить у власність держави)

ндивід

альна безоплатність (держава не бере на себе зобов’язання

надати кожному окремому платникові певний еквівалент його платежу)

Рег

лярність сплати (податки встановлюються винятково державою,

грунтуються на актах вищої юридичної сили)

Рис. 8.1. Характерні ознаки податків

Характеристику податку слід розглядати в таких аспектах:

— за економічною сутністю;

— за формою прояву;

— з організаційно-правової сторони.

Економічна сутність податків виявляється в грошових від-

носинах, які складаються у держави з юридичними і фізичними

особами з приводу примусового вилучення частини створеної ва-

ртості і формування фонду фінансових ресурсів держави. Процес

примусового відчуження частки доходів юридичних і фізичних

осіб та громадян на загальносуспільні потреби характеризує од-

носторонній рух вартості (від платника податку до держави) без

еквівалентного обміну.

Матеріальною основою податків є реальна сума грошових

коштів, що мобілізуються державою.

160

Конкретними формами прояву категорії податку є види по-

даткових платежів, які встановлюються законодавчими органами

влади.

З організаційно-правової сторони податок — це обов’язко-

вий платіж, який надходить у бюджетний фонд у визначених за-

коном розмірах і встановлені строки.

Податковим відносинам притаманні відміні риси, що дають

змогу виділити їх із загальної сукупності фінансових відносин.

Зокрема, це обов’язковість податків та їхня відносна безповорот-

ність.

Отже, податки — це обов’язкові платежі, які законодавчо

встановлюються державою, сплачуються юридичними та фізич-

ними особами в процесі перерозподілу частини вартості валового

внутрішнього продукту й акумулюються в централізованих гро-

шових фондах для фінансового забезпечення виконання держа-

вою покладених на неї функцій.

Функції податків як фінансової категорії випливають з функ-

цій фінансів. Таким чином, за економічною сутністю податки ви-

конують дві функції: фіскальну і розподільчо-регулювальні. Деякі

дослідники виділяють ще й контрольну

(рис. 8.2).

Фіскальна

Розподільно-

регулююча

Контрольна

Рис. 8.2. Функції податків

За допомогою фіскальної функції податків формуються фі-

нансові ресурси держави. Фіскальна функція є основною в харак-

теристиці сутності податків, вона визначає їх суспільне призна-

чення. Податкові надходження мають бути постійними і

стабільними та рівномірно розподілятися за регіонами.

Постійність означає, що податки повинні надходити до бю-

джету не у вигляді разових платежів з невизначеними термінами,

Фінанси: Навч. посібник / В. С. Загорський, О. Д. Вовчак, І. Г. Благун, І. Р. Чуй. —

К.: Знання, 2006. — С. 121—122.