Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

341

Продовження табл. 3.3.1

1 2 3 4 5 6 7 8

Дніпродзержинськ

268,2 84,6 105,0 126,1 128,1 120,7 110,3

Донецьк 171,0 298,7 197,9 168,9 140,0 125,9 101,7

Запоріжжя 246,3 143,4 135,5 153,9 149,5 147,5 130,4

Зеленодольськ ... ... 79,4 108,6 150,4 142,6 146,0

Комсомольське ... ... 95,2 104,4 123,6 98,8 115,5

Кривий Ріг 1041,7

454,7 443,4 523,9 577,5 608,5 449,4

Курахове ... ... 117,2 103,4 139,1 160,2 162,8

Ладижин ... ... 62,9 87,1 115,3 132,0 105,3

Луганськ 204,4 75,5 144,2 118,8 140,8 150,6 175,8

з нього Щастя ... ... 140,4 112,9 131,8 140,2 168,2

Маріуполь 610,2 340,4 340,4 425,7 397,3 421,1 359,3

Макіївка 305,2 121,2 103,7 124,8 123,5 131,5 110,1

З метою охорони атмосферного повітря та клімату підприємства здійснили

597 заходів, на які було витрачено 1267,4 млн. грн. Впровадження

природоохоронних заходів сприяло зменшенню надходжень небезпечних

речовин у повітряний басейн на 37,3 тис. т [4].

Основними чинниками антропогенного впливу є порушення земель під

діяльність підприємств такими об'єктами, як кар'єри, відвали, сховища.

Технологічна діяльність гірничодобувних підприємств обов'язково пов'язана з

відведенням земель для складування багатотоннажних відходів (розкривні

породи і хвости збагачення).

Найбільш гострою залишається проблема знешкодження та утилізації

небезпечних відходів у Автономній Республіці Крим, Житомирській,

Запорізькій, Харківській та Черкаській областях, де частка оброблених та

перероблених відходів склала менше 10% від загальної кількості утворених. А в

Донецькій, Одеській, Хмельницькій областях та м. Севастополі частка відходів,

що були використані або знешкоджені, у загальному обсязі утворених відходів

не перевищує 20%, що вдвічі менше, ніж у середньому по країні.

Станом на 1 січня 2009 р. у спеціально відведених місцях чи об’єктах та на

території підприємств країни накопичилось 21,0 млн. т небезпечних відходів, з

них 34,7 тис. т (0,2% до загальної кількості) належать до І класу небезпеки і

2,2 млн. т (10%) – до ІІ класу небезпеки [3].

На території шести регіонів країни зберігається 95% відходів, що належать

до І-ІІІ класів небезпеки, зокрема, в Запорізькій (39%, або 8,2 млн. т), Донецькій

(31%, або 6,5 млн. т), Сумській (9%, або 1,9 млн. т), Дніпропетровській і

Луганській (по 4%, або 0,9 млн. т) областях та в Автономній Республіці Крим

(7%, або 1,5 млн. т).

Майже три чверті відходів І класу небезпеки знаходяться у місцях

видалення в Івано-Франківській та Луганській областях.

342

Табл. 3.3.2 - Утворення, розміщення та наявність відходів І-ІІІ класів

небезпеки за регіонами у 2008 р. [3]

Утворилось

відходів

тис. т З них розміщено, тис. т

Наявність у спеціально

відведених місцях чи

об’єктах та на території

підприємств

на 1 січня 2009р.

у спеціально

відведених

місцях чи

об’єктах

у місцях

неорганізованого

складування тис. т

тис. т

у розрахунку

на 1 км

, т

Україна 2301,2 1066,3 4,8

21017,2

34,8

Автономна

Республіка

Крим

219,0 202,2 – 1528,7

58,6

Вінницька

4,1 0,0 – 0,3 0,0

Волинська

1,2 0,5 – 1,7 0,1

Дніпропетровська

306,3 12,8 1,0 932,3

29,2

Донецька

642,5 337,9 – 6515,2

245,9

Житомирська

4,6 3,8 0,0 31,5 1,1

Закарпатська

3,6 0,2 0,0 0,5 0,0

Запорізька

380,4 423,1 – 8199,9

301,5

Івано

Франківська

7,0 0,0 – 56,8 4,1

Київська

9,0 0,4 – 158,7

5,6

Кіровоградська

2,7 0,0 – 15,3 0,6

Луганська

27,9 3,7 0,0 921,7

34,5

Львівська

1,4 0,0 – 237,6

10,9

Миколаївська

203,0 34,5 0,0 413,8

16,8

Одеська

8,0 0,0 0,2 1,2 0,0

Полтавська

183,3 2,5 – 14,6 0,5

Рівненська

1,4 0,0 – 12,5 0,6

Сумська

150,3 39,7 – 1850,8

77,8

Тернопільська

0,3 0,0 0,0 0,1 0,0

Харківська

83,2 3,3 0,0 103,4

3,3

Херсонська

30,3 0,2 – 10,6 0,4

Хмельницька

1,7 0,4 0,0 2,3 0,1

Черкаська

9,2 0,8 3,6 2,0 0,1

Чернівецька

0,2 0,0 – 0,1 0,0

Чернігівська

9,0 0,1 – 2,6 0,1

Київ

10,9 0,1 – 2,8 3,5

Севастополь

0,7 0,1 – 0,2 0,2

У загальній кількості відходів, що зберігаються у сховищах організованого

складування та на території підприємств, найбільшу питому вагу складають

відходи, що містять метали та їхні сполуки (10873,3 тис. т, або 52% до

загального обсягу), відходи, що містять неметали та їхні сполуки (5631,8 тис. т,

343

або 27%), відходи, що містять корозійні речовини (1749,4 тис. т, або 8%),

відходи виробництва і застосування органічної хімії та відходи, що містять інші

органічні сполуки (538,1 тис. т. або 3%), відпрацьовані нафтопродукти,

нафтошлами та нафтовідходи (439,9 тис. т, або 2%). Надзвичайно небезпечними

для навколишнього середовища є відходи, що містять стійкі органічні

забруднювачі, яких станом на 1 січня 2009 р. було в наявності 11,1 тис. т, з них

99,5% припадає на відходи, що містять гексахлорбензол, а також відходи

пестицидів і агрохімікатів, непридатні чи заборонені пестициди (7,5 тис. т) [3].

3.3.2 Світовий досвід і міжнародне співробітництво у сфері екології

Сучасна екологічна ситуація в системі природокористування в світовому

масштабі характеризується певними особливостями, які відчутно впливають на

стан навколишнього природного середовища. Це, зокрема:

- кількісне і масштабне розширення енергоречевого обміну між суспільством і

навколишнім середовищем;

- глобалізація впливу людства на біосферу;

- постійне зростання негативного антропотехногенного навантаження на

довкілля, тощо.

Сучасним методам і способам природокористування притаманні такі

особливості, як висока ресурсомісткість та відходоємкість, марнотратство та

антиекологічність, Нераціональність та неефективність як з позиції економіки,

так і екології.

Проведені вченими

дослідження свідчать, що відносно благополучні в

екологічному аспекті території швидко зменшуються, так як не уділяється

належної уваги цьому питанню, в той же час виникають нові, ще більш

складніші проблеми, пов'язані з серйозними соціально-економічними і

політичними суперечностями.

Дослідження соціально-продуктивної діяльності людей дає можливість

пізнати закономірності процесу взаємодії природи і суспільства. Як відомо,

людина не може існувати не споживаючи природних ресурсів та не змінюючи

довкілля. Використання сил і ресурсів природи відбувається в процесі праці,

яка спрямована на задоволення власних потреб як людини, так і всього

суспільства. В нинішніх умовах господарювання залежність людини від

довкілля набуває нових форм, а суперечливий характер взаємовідносин з

природою поступово стає помітнішим. Чим глибше і повніше людина

використовує природу в процесі своєї трудової діяльності, тим вищого рівня

розвитку досягають її продуктивні сили і знання природних закономірностей.

Одночасно природа протистоїть людині як своєрідна система зі своїми

внутрішніми законами, екологічними взаємозв'язками та взаємо залежностями,

здатністю до самовідновлення та саморозвитку. Досвід показує, що людська

діяльність найчастіше здійснюється всупереч закономірностям функціонування

багатоаспектних екологічних відносин, а це призводить до порушення

рівноваги та відповідних змін в природному навколишньому середовищі. Такі

зміни спричиняють передбачувані наслідки для самих людей і суспільства.

344

Таким чином взаємодія суспільства і природи розгортається за принципом

зворотного зв'язку, що призводить до істотних змін взаємодіючих сторін аж до

якісного їх перетворення. Ці перетворення можуть бути настільки потужними,

що їх вплив один на одного неможливо об'єктивно оцінити без урахування дії

антропотехногенних навантажень. Отже пізнання соціальних явищ потребують

відповідного вивчення і оцінки особливостей та дії екологічного чинника.

Оцінюючи сучасну обстановку щодо екологічної ситуації в світі можна

констатувати, що людство планети опинилося у пастці гострих екологічних

проблем власного соціально-економічного розвитку. Постійне нарощування

обсягів енергоречовинного обміну між суспільством і природним навколишнім

середовищем шляхом прискорення зростання темпів науково-технічного

прогресу, залучення в господарський оборот всезростаючі обсяги природних

ресурсів та посилення антропотехногенного тиску на довкілля - створює

напружену ресурсно-екологічну ситуацію. Оскільки навколишнє природне

середовище є не лише джерелом виробничої і перетворювальної діяльності

людини, а й виконує важливу позавиробничу функцію фізичного,

психологічного, естетичного середовища людського буття, то зрозуміло, що

деградована, забруднена природа об'єктивно перешкоджає процесам

суспільного відтворення, є загрозою здоров'ю та життєдіяльності людини.

Невиважена антропотехногенна діяльність тим гостріша, чим активнішим і

масштабнішим є суспільне споживання природних ресурсів та благ. За умов

демографічного «вибуху» і науково-технічної революції діє своєрідний

«екологічний бумеранг», який завдає як природі, так і людству щораз більшої

шкоди.

За оцінкою Міжнародного ґрунтового центру (Нідерланди) внаслідок

антропотехногенної діяльності вже деградовано понад 15% світового суходолу.

В загальному обсязі цієї площі майже 6% земель зруйновано водною ерозією,

28% - вітровою, понад 12% засолено через неправильне зрошення, 5% -

виведено з обороту внаслідок надмірного забруднення хімічними речовинами

та деструкції (знищення лісів, розорювання земель, промислове будівництво

тощо).

Наукові дослідження і підрахунки засвідчують, що кожної години на

планеті 1700 акрів продуктивних грунтів стають пустелею через нераціональне

використання, п'ять-шість видів тваринного і рослинного світу зникають,

знищується понад 3000 акрів тропічних лісів. Через втрату родючості грунтів,

опустелювання територій, вирубування лісів лише в Африці наприкінці 80-х

років минулого століття постраждали біля 30 млн. осіб у 21 країні, з яких

10 млн. змушені були стати «екологічними біженцями», тобто змінити місце

проживання саме через кризову ситуацію.

За даними ООН майже 900 млн. осіб нині проживають у посушливих

регіонах нашої планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання

та виснаження природних ресурсів. Соціально-економічні й екологічні втрати

оцінюються в 40 млрд. дол. Біля 100 країн світу зазнають негативного впливу

345

опустелювання, причому 81 з них належить до слаборозвинутих, де населення

потерпає ще і від злиднів, хвороб, голоду тощо.

Одним із головних факторів є забезпечення населення планети питною водою.

Нині біля 250 млн. осіб у багатьох державах світу споживають неякісну питну воду.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, внаслідок вимушеного

користування забрудненою питною водою, щорічно хворіє понад 500 млн. осіб в 75

країнах світу. В той же час до природних водойм, що використовуються, щорічно

надходить майже 500 млрд. тонн промислових і побутових стоків, декілька

мільйонів тонн нафти. Слід пам'ятати, що однієї літри нафти достатньо, щоб

зробити непридатним для вживання (пиття, зрошення, технічних потреб) одну

тонну води (1 млн. літрів). Окремі моря, прісні водойми, яким людство зобов'язане

водою, теплом, відпочинком, киснем, харчуванням, перетворюються на величезні

«сміттєзбірники сучасності». За рахунок екологічного чинника серед інших

погіршення стану здоров'я людей оцінюється фахівцями й 30-40%, а стосовно

онкологічних захворювань - понад 50%.

Майже в усіх країнах світу серйозну тривогу викликає надмірне забруднення

шкідливими викидами атмосферного повітря. Динамічна рівновага, яка донедавна

існувала в природі стосовно виділення і поглинання кисню, вуглекислоти й азоту,

невпинно порушується, особливо в останній період в зв'язку з розвитком

автомобілізації, урбанізації, електрифікації та індустріалізації діяльності людства.

Наукові дослідження і підрахунки доводять, що за останні 50 років було

використано кисню приблизно стільки ж, скільки за попередній мільйон років, або

0,02% від його запасу в атмосфері.

Як уже вище було сказано, забруднення атмосфери негативно впливає на

здоров'я людей. За тривалої дії запилення і насиченого шкідливими газами

повітря розвиваються пневмонія, бронхіт, бронхіальна астма та інші хвороби

органів дихання. Проведені дослідження медиків-науковців підтверджують, що

забруднення повітря пошкоджує шкіру, знижує опір організму і в кінцевому

рахунку призводить до погіршення загального стану здоров'я, росту

захворюваності і смертності населення, виснаження трудового потенціалу будь-

якої держави.

Забруднення атмосферного повітря промисловими викидами сприяє появі

кислих дощів, «озонових дір», розвитку «парникового ефекту» на планеті. За

даними наукових досліджень до 60% озонового шару над Антарктидою вже

знищено, а над Північною частиною земної кулі - від 9 до 20%. Це спричиняє

зниженню захисної дії озону від сонячного ультрафіолетового опромінення і

поширення захворювань шкіри, зору тощо.

Прогнози вчених засвідчують, що до 2025 р, світовий сумарний викид

двоокису вуглецю від двигунів внутрішнього згорання може зрости з 25 до

44%, що в свою чергу зумовить посилення дії «парникового ефекту»

(потепління клімату), а потім - танення льодовиків і значне підвищення рівня

світового океану, яке призведе до порушення нормального функціонування

екосистем. До 2030 р. очікується зростання середньорічної температури на

планеті на 1,5 - 4,5°С, а це призведе до підняття рівня океану на 20-140см. Для

346

економіки країн світу, особливо тих, що межують з океанами, будуть величезні

матеріальні додаткові втрати. Наприклад, для економіки США матеріальні

втрати оцінюються в межах 60 млрд. дол. Для країн інших континентів

розташованих нижче рівня океану та для острівних держав втрати будуть ще

більшими [5].

За даними Світової статистики нанесені щорічні збитки від деградації

природи оцінюються у відсотках до ВНП: 0,4-2 - у розвинутих країнах (США,

ФРН, Велика Британія, Нідерланди, Японія); 3-5 - у державах Східної Європи;

6-15 - у країнах СНД (на Україні - 10-15%); 6-18 - у країнах «третього світу»

(Нігерія, Буркіна-Фасо, Ефіопія тощо) [6].

Через кризовий стан навколишнього природного середовища окремі

території планети мають міжнародно визнаний статус зон екологічного лиха.

До них, зокрема, належать: Азовське, Чорне, Балтійське та Японське моря,

Урал, Арал, Приаралля, Перська і Мексиканська затоки, Кузбас, Тюменський

нафтопромисловий регіон, Нова Земля, Сахель, Ефіопія та інші.

Серед Європейських країн Україна має найвищий інтегральний показник

антропотехногенних навантажень на навколишнє природне середовище

практично на всій території. Величезних розмірів набрали забруднення

повітряного басейну, водних і земельних ресурсів у Чорнобильській зоні

(Житомирська, Київська і Чернігівська області). Більшість населення України

споживає неякісну питну воду, забруднені продукти харчування. Це в великій

мірі сприяло стійкій тенденції до депопуляції населення. За останній період

кількість населення України зменшилось майже на 5 млн. осіб. Практично йде

процес виснаження національних продуктивних сил, який сьогодні уже досяг

критичної межі.

Огляд світової екологічної ситуації і її оцінка наочно підтверджують

наявність складних екологічних проблем, які мають важливе соціально-

економічне підґрунтя і потребують термінового їх вирішення з метою

едопущення переходу цих явищ за межу критичного стану.

Зростання просторових масштабів природокористування та посилення

інтернаціоналізації господарських зв'язків призвело до екологічної

взаємозалежності держав, виникнення транскордонних екологічних ефектів

антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних

проблем за кордон. Тому проблеми сучасної екологічної ситуації практично

торкаються всіх держав світу і їх вирішувати необхідно спільними зусиллями,

маючи єдину програму розроблену і узгоджену з усіма зацікавленими

державами і термінами її практичного втілення в життя.

Розвиток людської цивілізації на сучасному етапі, об'єктивно висуває

спільне для всього людства завдання - всебічний захист, охорона та збереження

земної біосфери шляхом об'єднання зусиль усіх держав світу. Саме завдяки

спільним цілеспрямованим діям світового співтовариства можна усунути

загрозу глобальної екологічної кризи, вирішити проблеми ресурсно-екологічної

безпеки. Так як сучасні форми міжнародної економічної взаємодії прямо або

опосередковано віддзеркалюють систему відносин щодо привласнення,

347

використання, обміну, розподілу, відтворення національних і світових

природних ресурсі в та умов, то від напрямів удосконалення цієї взаємодії

великою мірою залежать перспективи забезпечення ресурсно-екологічної

безпеки розвитку будь-якої країни, вирішення глобальних екологічних проблем

та зрештою - життя і добробут нинішнього і майбутніх поколінь людства.

Інтеграція України до системи міжнародної екологічної безпеки вимагає

нового перегляду проблеми екологізації суспільного виробництва і приведення

національного законодавства у сфері охорони довкілля у відповідність з

існуючими нормами міжнародного права. Наявна у світовому господарстві й

посилювана під впливом науково-технічної революції нерівномірність

економічного розвитку окремих країн зумовлює і нерівномірність процесів

природокористування та неоднаковість екологічних ситуацій у різних регіонах

Земної кулі. Екологічні чинники потребують певних змін у розміщенні

продуктивних сил як у межах національних кордонів, так і в масштабах

світового господарства. Отже розвиток природних та соціальних продуктивних

сил, диференціація ресурсно-екологічних потенціалів окремих країн

викликають зрушення у міжнародному поділі праці та появу нових форм

міжнародного екологічного співробітництва.

Відчутний вплив на міжнародні економічні зв'язки справляють

природоохоронні заходи. Як правило, вони здійснюються відповідно до чинних

у різних країнах законів, регламентів, стандартів, стану навколишнього

середовища та інших екологічних нормативів, В залежності від економічного

стану тої чи іншої країни є різний рівень природоохоронних інвестицій і

поточних витрат, що спрямовуються на впровадження природоохоронних

заходів.

Міжнародні зобов'язання України, які викладені в угодах, договорах,

Деклараціях про співробітництво з охорони та оптимального природно-

ресурсного використання вимагають невідкладних заходів, які мають бути

спрямовані на ці цілі. Головні із них повинні бути такі [5]:

♦

розробка конкретних заходів щодо виконання Україною фінансових зобов 'язань

відповідно до міжнародних договорів України з природоохоронних проблем;

♦ завершення процесу приєднання до міжнародних конвенцій та угод, зокрема

запобігання опустелюванню та співпраці з використання та експлуатації природних

ресурсів і умов, що належать до категорій «спільної спадщини людства» (світовий

океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір);

♦ вдосконалити структуру та принципи побудови національного екологічного

законодавства;

♦ провести аналіз нормативно-правових актів України щодо їх відповідності

вимогам законодавства Європейського Союзу;

♦ створення міжнародних банків екологічної інформації;

♦ співробітництво у справі ліквідації наслідків екологічних і техногенних катастроф;

♦ узгодження національної екологічної політики і природоохоронних

економічних програм з метою послаблення їхнього можливого негативного впливу на

розвиток міжнародних економічних відносин;

348

♦ координація національних природоохоронних заходів і програм з огляду на

екологічну взаємозалежність держав.

Розв'язання цих екологічних проблем можливе при активній участі

міжнародного співробітництва. Воно зумовлено:

- глобальним характером багатьох екологічних проблем;

- транскордонним характером забруднення;

- міжнародними зобов'язаннями України щодо охорони довкілля;

- вигодами від міжнародного обміну досвідом та технологіями, можливостями

залучення іноземних інвестиції.

В умовах глобального характеру економічного розвитку міжнародне

співробітництво розцінюється як найважливіший інструмент вирішення

національних і міжнародних проблем збереження біологічного і ландшафтного

різноманіття. Пріоритетами міжнародного співробітництва України у галузі

охорони навколишнього природного середовища є:

• участь у керівних органах конвенцій, стороною яких є Україна, виконання

взятих міжнародних зобов'язань та приєднання до інших важливій угод і

договорів;

• залучення урядових і неурядових організацій до виконання міжнародних

зобов'язань, спрямованих на розв'язання глобальних і європейських проблем

охорони довкілля;

• покращення обміну інформацією, технічна допомога у створенні

комп'ютерних мереж, інформаційних та видавничих центрів;

• підтримка створення й діяльності національних і регіональних систем

територій, що охороняються, та їхня подальша інтеграція в європейську

екологічну мережу;

• сприяння Міжнародним науковим центрам, діяльність яких пов'язана з

природоохоронними заходами в Україні;

• систематичний аналіз міжнародного досвіду в галузі збереження

біорізноманіття, проведення спільних з іноземними колегами семінарів і

нарад, закордонне навчання українських спеціалістів щодо екологічного

управління, екологічної освіти, підтримки громадської активності;

• розвиток екологічного туризму.

Враховуючи наведене у найближчі роки слід очікувати значного

збільшення міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка

конвенцій, приєднання до яких мало б для України суттєве політичне значення

та значно посилило б можливості галузі охорони довкілля, використання і

відтворення природних ресурсів. В перспективі важливе значення має

подальше розширення міжнародного співробітництва за такими напрямками:

• співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі

охорони довкілля (ЮНЕП - Програма ООН з навколишнього природного

середовища, ЄЕК ООН - Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН -

Програма розвитку ООН, МАГАТЕ - Міжнародне агентство з атомної

енергетики ООН, ФОА - Організація з продовольства та сільського

349

господарства, Центр ООН з населених пунктів, Комісія сталого розвитку,

Глобальний Екологічний Фонд та інші);

• співробітництво на двосторонній основі в галузі охорони довкілля,

раціонального використання природних ресурсів та ядерної і радіаційної

безпеки з урядами сусідніх держав, держав - стратегічних партнерів та донорів

у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

• участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря,

Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас тощо);

• участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії,

зокрема Меморандуму про взаємопорозуміння між урядами «Великої сімки»,

Європейської Комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС.

Підсумовуючи наведене можна зробити висновок, що міжнародне

екологозрівноважене економічне співробітництво має стати надійним і

ефективним інструментом зміцнення екологічної безпеки життєдіяльності

людини на планеті та вирішення достатньо складних соціальних проблем як в

Україні, так і в багатьох країнах світу.

3.3.3. Система управління екологічною безпекою регіонів України

Зважаючи на виключно важливе значення стану природного середовища на

розвиток та існування здорового суспільства Україною визнано право громадян

на екологічну безпеку, яке забезпечується комплексом юридичних,

економічних, технологічних і гуманітарних чинників. Найбільш суттєві

правила екологічної поведінки закріплюються державою у законодавстві і

стають загальнообов’язковими для виконання та дотримання нормами права.

Серед перших законів суверенної України було прийнято Закон України «Про

охорону навколишнього природного середовища», яким було визначено

приорітетність забезпечення екологічної рівноваги в умовах постійного

антропогенного тиску на навколишнє середовище. Згодом ці вимоги було

розширено в інших спеціальних законодавчих актах.

На сьогодні екологічна безпека регіонів забезпечується правовими,

організіційними, економічними та соціальними факторами [2].

Правові основи управління

Основними законодавчими актами, що направлені на забезпечення

екологічної безпеки, є:

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»,

прийнятий 25.06.1991 р. [7];

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» [8];

«Водний кодекс України», прийнятий 6.06.1995 р. [9];

«Земельний кодекс України», прийнятий 25.10.2001 р. [10];

Кодекс України «Про надра», прийнятий 27.07.1994 р. [11];

«Лісний кодекс України», прийнятий 21.01.1994 р. [12];

Закон «Про природно-заповідний фонд України», прийнятий 16.06.1992 р. [13].

350

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» є

основоположним законодавчим актом, який регулює відношення в області

охорони, використання та відтворення поновлюваних природних ресурсів,

забезпечення екологічної безпеки, запобігання та ліквідація наслідків діяння

господарської та іншої діяльності на природне середовище [7].

Цей закон регламентує пріоритетність вимог екологічної безпеки в усіх

видах діяльності, гарантує тим самим екологічно сприятливі умови для життя

та здоров’я людей. Закон регламентує і найбільш загальні правові питання

природокористування. Більш конкретні питання охорони та використання

земельних, водних, лісних ресурсів, надр, атмосферного повітря, включаючи

питання, які присутні екологічним проблемам регіонів, що регламентовані

іншими законодавчими актами.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря» із усіх

природоохоронних законодавчих актів в найбільшій мірі зачіпає правове

регулювання суто міських проблем. Законом установлені єдині для України

нормативи екологічної безпеки атмосферного повітря, до яких відносяться

гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин в

атмосферному повітрі та гранично допустимі рівні акустичного,

електромагнітного, іонизуючого та інших видів шкідливого фізичного та

біологічного впливу на атмосферне повітря. Передбачається можливість

установлення більш жорстких екологічних нормативів для атмосферного

повітря курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших районів, де

ставиться підвищена вимога до якості повітряного середовища [8].

На підприємствах повинні бути передбачені заходи щодо запобігання над

помірних екологічних ситуацій при аваріях і небажаних метеоумовах

(довготривалий штиль, туман).

Відповідно до міжнародних угод, до яких приєдналася Україна,

підприємства та інші об'єкти повинні скоротити і надалі повністю припинити

виробництво і використання хімічних речовин, що надають шкідливу дію на

озоновий шар атмосфери, скоротити викиди діоксиду вуглецю та інших

речовин, накопичення яких в атмосфері може привести до негативної зміни

клімату, скоротити викиди сірчистих та інших кислото-утворюючих газів,

наявність яких в атмосферному повітрі наводить до випадання кислотних

дощів.

«Водний кодекс України», регулюючи в правовому відношенні питання

водокористування, встановлює наступні нормативи в області використання та

охорони вод [9].

Нормативи екологічної безпеки водокористування встановлені для оцінки

можливостей використання води із водних об’єктів для нужд населення та

галузей економіки. До них відносяться ГДК речовин, включаючи радіоактивні,

у воді водних об’єктів, використаних для задоволення питних, господарсько-

побутових та інших потреб населення, і ГДК речовин для води водних об’єктів,

використаних для рибогосподарських цілей. У випадку необхідності для водних

об’єктів, використаних для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та