Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

МЕНЕДЖМЕНТ

РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

МОНОГРАФІЯ

За редакцією О. В. ВАСИЛЬЄВА, К. А. ФІСУНА

Харків

ХНАМГ

2010

УДК 332.14:658

ББК 6504

М50

Автори:

Андренко Олена Анатоліївна, асистент;

Богдан Наталія Миколаївна, асистент;

Васильєв Олексій Вікторович, доцент, кандидат економічних наук;

Жовтяк Ганна Анатоліївна, асистент;

Одаренко Тетяна Євгенівна, ст. викладач, кандидат економічних наук;

Пашков Володимир Іванович, асистент;

Поспєлов Олександр Васильович, доцент, кандидат економічних наук;

Пушкарь Тетяна Андріївна, доцент, кандидат економічних наук;

Родченко Володимир Борисович, доцент, кандидат економічних наук;

Фісун Костянтин Анатолійович, доцент, кандидат економічних наук;

Шевченко Вікторія Сергіївна, асистент.

Рецензенти:

А. Є. Ачкасов, зав. каф. економіки підприємств міського господарства ХНАМГ, доктор

економічних наук, професор;

Ю. Г. .Лисенко, віце-президент асоціації економістів-кібернетиків, академік АТН України, доктор

економічних наук, професор;

О. М. Тищенко зам. директора по науковій роботі науково-дослідницького центру

індустріальних проблем розвитку НАН України, доктор економічних наук, професор.

Рекомендовано до друку

Вченою радою Харківської національної академії міського господарства,

протокол № 8 від 30.04.2010 року

М50

Менеджмент регіонального розвитку: монографія. / за ред.

О. В. Васильєва, К. А. Фісуна; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. –

Х.: ХНАМГ – 2010. – 375с.

ISBN 978-966-695-173-4

Монографія присвячена проблемам розвитку соціально-економічної

системи регіону й програмуванням їх можливих напрямків. Це визначається

тим, що регіон є відкритою економічною системою. Отже зовнішні фактори

можуть відігравати в ній досить значну роль. Дана обставина обумовлює

істотне значення для ефективності менеджменту та вибору стратегії

розвитку системи в плані формування потенціалу регіону. Рекомендовано

для наукових і виробничих працівників, які займаються питаннями

планування та економічного розвитку регіонів України, а також для

аспірантів, студентів вузів.

УДК 332.14:658

ББК 6504

і колектив авторів, 2010

ISBN 978-966-695-173-4 © ХНАМГ, 2010

ВСТУП

Останнім часом в Україні досить істотно підсилилася регіональна соціально-

економічна диференціація. Це відображає не тільки об'єктивний процес розвитку

регіоналізації, але й недоліки існуючих процедур управління й стимулювання

менеджменту регіонального розвитку. Сучасний механізм менеджменту регіонального

розвитку припускає, при створенні необхідної нормативно-правової бази, розробку й

впровадження організаційно-економічних процедур прискорення трансформаційних

процесів у регіональній економіці. Найважливішим завданням є об'єднати можливості й

скоординувати діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади, включаючи

органи місцевого самоврядування, у забезпеченні соціально-економічного розвитку.

Для того, щоб уникнути невизначеності в поняттях і не заплутатися в теорії

сучасного управління, важливо виробити системне розуміння окремих проблем і теорії

менеджменту. А це можливо за умови осмислення менеджерської діяльності з погляду

системної організації всіх ланок структур менеджменту регіонального розвитку України.

Таким чином, стає зрозумілим, що будь-яка управлінська інновація може бути

впроваджена за умови її ефективного застосування для вирішення конкретних завдань

удосконалювання діяльності в галузі регіонального менеджменту.

Усвідомлення реалій в умовах специфічного стану економіки України в період

2005-2010 рр. вимагає вирішення нових проблем і питань. Загальні проблеми управління

й зокрема регіонального менеджменту України обумовлюють необхідність

переосмислення теоретичних положень, закономірностей, принципів і процедур, а також

системи планування, включаючи тактику використання економічного потенціалу регіону,

на найближчий і довгостроковий період. Саме це завдання переслідують автори

колективної монографії «Менеджмент регіонального розвитку».

Основні аспекти, які розглядаються авторами колективної роботи, стосуються

насамперед проблематики управління системами регіонального розвитку в Україні.

Розділ 1 відображає головні складові ефективності регіонального менеджменту розвитку

організаційно-територіальної структури. Питання планування є першим етапом будь-якої

системи менеджменту. Інвестиційні можливості й інструменти їхньої реалізації

відображають перспективи фінансового забезпечення регіону. Інноваційна складова в

керуванні є одним з найважливіших факторів розвитку будь-якої соціально-економічної

системи, включаючи адміністративно-територіальні утворення держав сучасного світу.

Науково-технологічний потенціал регіону є відбиттям можливостей прогнозувати участі

в міжнародному поділу праці й легкість підключення до процесів світового розвитку в 21

столітті.

Умови реалізації менеджменту регіонального розвитку в оптимальному форматі

повинні припускати можливості ефективного використання систем розподілу

регіональних ресурсів. Розділ 2 присвячений саме цьому питанню. Тут знайшло

відображення дослідження факторів територіальної організації продуктивних сил регіону.

Менеджмент ресурсів, які складають соціально-економічний потенціал регіону,

пред'явлений як механізм взаємодії окремих активних підсистем. Формування

організаційних форм і структур у управлінні розвитком територій є найважливішим

етапом при побудові менеджменту розвитку регіонів України. Необхідність моніторингу

в системі регіонального розвитку і його управління відбиває аналітичну сторону

статистичного дослідження й ранжуванні областей і районів України по різних факторах

функціонування.

Соціальні фактори в житті регіонів заслуговують не меншої увага щодо фінансової

діяльності суб'єктів регіону в плані керування ресурсами.

У Розділі 3 розглянуті питання аналізу соціальних факторів регіонального

керування. Необхідність формування маркетингової стратегії в системі розвитку,

планування й регулятивної діяльності менеджменту не викликає в дослідників сумнівів.

Маркетингові стратегії, бренди регіону, імідж регіону, пропаганда вітчизняних

(регіональних) виробників розглядаються як основа інвестицій, розвитку науково-

технологічного потенціалу територій. Середовище перебування людей у регіоні

визначається безліччю факторів. Аналіз перспектив розвитку екологічної безпеки регіонів

України є відображенням практичних прийомів в галузі дослідження цього фактору.

Пропонована монографія «Менеджмент регіонального розвитку» присвячена

надзвичайно складному й багатогранному дослідженню - регіональний менеджмент.

Вітчизняні й закордонні дослідники у своїй більшості схиляються до думки, що більшість

інвесторів ставлять на перше місце у своєму рейтингу прозорість оцінок, виникнення

довіри до менеджменту регіону за рахунок зусиль , спрямованих на роз'яснення стратегії

й поточної ситуації. Важливо, що довіра до системи формування «менеджменту» регіону

не може бути сформована без участі самого «регіонального менеджменту».

Стратегія регіонального розвитку визначається, у тому числі й ефективністю

менеджменту регіональної системи, що дозволяє управляти й оцінювати економічними,

соціальними й політичними параметрами життєдіяльності регіону. Основою є концепції

використання основних ресурсів розвитку територій, створення фінансових можливостей

самозабезпечення, стимулювання точок економічного росту в регіоні, реалізація

конкурентних переваг регіонів. Дана монографія не претендує на загальне уявлення всієї

проблематики менеджменту регіонального розвитку. Багато питань регіонального

розвитку й управління (контроль, мотивація, координація, інформаційне забезпечення,

проектування змін і т.п.) не включені в дану монографію. Вони вимагають подальших

розробок й оцінок параметрів розвитку систем керування в регіонах України, зарубіжних

країнах, транснаціональних співтовариствах.

В умовах процесу глобалізації світової економіки й досить складного етапу

пошуку соціально-економічних компромісів між об'єднаннями країн виникає проблема

статусу регіону як територіальної, соціально-економічної, природно-ресурсної бази

формування основ розвитку економіки. Наведені дані в роботах, на наш погляд,

відображають напрямки (або прогноз) рішення ситуації в сфері регіонального

менеджменту.

Авторський колектив сподівається, що ця монографія буде корисна фахівцям,

аспірантам і студентам, що вивчають питання регіонального менеджменту. Кафедра

"Менеджменту міського й регіонального розвитку" Харківської Національної Академії

Міського Господарства дякує рецензентам даної роботи, а також всіх учасників

обговорення проведених досліджень, висновків по розглянутої проблематики.

Більшу допомогу в написанні цієї праці зробили ректор Харківської

Національної Академії Міського Господарства проф. д-р. техн. наук Шутенко Л.М. і

декан факультету ФПО та ЗН проф. д-р. экон. наук Ачкасов А. Є.

І. ОСНОВИ СУЧАСНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ

РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

1.1. Систематизація планування програм розвитку регіонів

Фісун К.А., к.т.н, доцент каф. ММіРР ХНАМГ

1.1.1. Основні положення програмування регіонального розвитку

Нові умови економічної дійсності України тільки прискорили появу

сучасних типів моделей, що поєднують у собі матеріально-речовинні, фінансові

й адміністративні аспекти функціонування господарства регіонів. Предметом

пильної уваги стають проблемні регіони, де на певній території

концентруються проблеми державного рівня й де, отже, необхідна участь

держави. Причому останнє є актуальним для країн з будь-яким соціальним

устроєм і економічним укладом. Одними з найважливіших напрямків

досліджень у даному руслі є: розвиток проблемних регіонів ресурсного типу

(наприклад - Донецька, Луганська області), формування нової ресурсної бази

замість вибулої (створення альтернативних джерел енергії), забезпечення

ресурсонезалежності країни ( постачання нафти й газу із сусідніх країн) тощо.

Усі ці напрямки потребують розробки відповідного апарата наукового

супроводу програм розвитку регіонів, включаючи моніторинг ходу реалізації

програм та їх адаптації до мінливих умов. Важливими умовами є також

виявлення інтегрального ефекту й управління ним при розробці програм

розвитку, зацікавленість усіх учасників у досягненні компромісу.

Напрями досліджень, пов'язаних з розробкою теорії й практики реалізації

регіональних програм, знайшли відображення в роботах багатьох вітчизняних

учених [1,2,3-16]. Об'єктивна потреба виникнення цього напряму була пов'язана

з тим, що механізми реалізації таких методологічних принципів управління, як

цілеспрямованість, комплексний розвиток території, сполучення галузевих і

територіальних інтересів тощо, у практиці були відсутні, що наочно

відображалось на розвитку кожного регіону. Постановка великих

загальноукраїнських проблем, для розв'язання яких необхідні великі ресурси,

викликає до життя необхідність програмно-цільового підходу, що забезпечує

можливість вирішення великих міжгалузевих задач із урахуванням тривалості

строків здійснення, необхідність чіткої синхронізації взаємозалежних заходів,

консолідації засобів [17]. Серйозна увага в роботах приділяється сутності

соціально-економічних інтересів учасників реалізації програм, визначенню

напрямків їх взаємодії й вироблення погоджених рішень.

Програма - документ, що уявляє собою пов'язаний з ресурсами,

виконавцями та строками здійснення комплекс соціально-економічних або

інших завдань і заходів, спрямованих на реалізацію певної проблеми. Часто

програми є складовою частиною прогнозу або плану й покликані виділити

пріоритетні проблеми розвитку регіонального господарства (забезпечення

населення деякими видами продуктів, розвиток окремих видів промислового

виробництва, інфраструктури та ін.). Програми мають самостійне значення.

Можливість програмного управління обумовлена наступними умовами:

− економічний і правовий статус програм повинен забезпечувати їхній

безумовний пріоритет у використанні ресурсів і виробничих потужностей;

– вирішення проблем вимагає цілеспрямованих сполучених зусиль різних

суб'єктів господарювання з різними формами власності й організації діяльності;

− довгочасним характером і строками реалізації окремих об'єктів

програми та її в цілому.

Цільові програми можна класифікувати за низкою ознак:

− за рівнем управління (міждержавні, загальнонаціональні, регіональні);

− за функціональним призначенням (науково-технічні, інвестиційні,

інноваційні, соціальні, екологічні та ін.);

− за строками реалізації: короткострокові й середньострокові.

Проблеми, що вирішуються в регіоні, можна умовно розділити на декілька

груп:

1) реалізація державних пріоритетів у галузі розвитку великих

промислових об'єктів, у тому числі техноцентрів і державних наукових центрів;

2) розвиток сировинних баз на території низки регіонів, включаючи

розвиток сільськогосподарського виробництва;

3) соціально-економічний розвиток найбільш економічно відсталих

регіонів;

4) заходи щодо стабілізації соціально-політичного й економічного

становища в прикордонних регіонах;

5) соціальний захист населення окремих територій, у тому числі

превентивні заходи щодо статусу національної громади;

6) заходи щодо попередження природних катастроф, ліквідації наслідків

техногенного впливу, розвитку транспортної інфраструктури й зв'язку;

7) умови функціонування особливих територій і розвитку зон

рекреаційного значення.

Перша група передбачає заходи, як на регіональному, так і на

національному рівні. У п. 1-3 розглядаються питання структурної перебудови

виробництв, їх технічного переозброєння й розвитку. Суть прийнятих рішень

полягає в державній підтримці певних сфер: налагодженні найважливіших

економічних зв'язків з метою виходу на міжнародний ринок з експорту й

імпорту готової продукції, сировини й нових технологій; формуванні товарного

наповнення кредитів, наданих іноземними банками й іншими організаціями під

гарантію держави; погашенні зазначених кредитів і всіх платежів за рахунок

власних коштів позичальників.

Проблема п. 2 стосується регіонів, де сконцентровано паливні або

сировинні ресурси національного значення (існуючі й потенційні). У зв'язку з

важливістю розвитку рудно-сировинної бази України у ряді регіонів актуальні

цільові програми освоєння ресурсного потенціалу рудно-сировинних баз без

зв'язку з адміністративними межами суб'єктів.

Третя група належить до проблемних регіонів, що потребують у суттєвій

державній підтримці.

Заходи для п. 4 стосуються регіонів, що мають велике стратегічне значення

й тих, що потребують спеціальних заходів державного регулювання.

Програми, що передбачають заходи щодо вирішення проблем

малочисельних народів, біженців і переселенців із районів з несприятливими

умовами, визначають завдання п. 5.

Шоста група поєднує цільові програми попередження природних

катастроф і ліквідації техногенних наслідків в окремих регіонах.

Сьома позиція визначає завдання загальнонаціонального й місцевого

значення: збереження історичних цінностей, відновлення рекреаційного

потенціалу регіону, підтримка з боку міжнародних програм і участь у їхній

реалізації тощо.

Типова структура програми включає: характеристику проблеми, основні

цілі й завдання, систему заходів, ресурсне забезпечення, механізм реалізації,

організаційний аспект, способи управління й контролю над ходом її реалізації,

а також оцінку очікуваної ефективності й соціально-економічних наслідків від

реалізації програми.

Довгострокові цільові програми можуть розглядатися органом виконавчої

влади регіону, органом місцевого самоврядування й підлягають затвердженню

відповідним законодавчим (представницьким) органом, представницьким

органом місцевого самоврядування.

Реалізація великих регіональних програм - це кінцевий результат, якому

повинне передувати чітке виділення й систематизація проблем, що стоять перед

регіоном, по суті й важливості їх розв'язку.

Відбір регіонів і конкретних об'єктів, яким необхідно надати державну

підтримку, здійснюється шляхом проведення взаємозалежних процедур,

установлених даної програмою. В основу відбору регіонів покладені критерії

найбільших відносних розходжень у соціально-економічному розвитку при

відсутності на регіональному й місцевому рівні ресурсів для самостійного

їхнього зниження. Відбір об'єктів здійснюється за критеріями зниження

відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів у найменший термін

з найбільшою ефективністю [18].

Слід зауважити, що найважливішим розділом програми будь-якого рівня є

опис механізму її здійснення. Цей розділ повинен включати:

− стимулювання (перелік пільг) виконання замовлень на постачання

продукції й виконання робіт (послуг) для державних потреб;

− перелік заходів щодо організації управління реалізацією програми

(вибір головного замовника й відповідального розроблювача програми,

призначення керівника програми, що здійснює контроль над ходом реалізації

програми відповідно до сіткового графіка);

− контроль над ходом виконання програми відповідно до затвердженого

плану, етапів і фінансування реалізації регіональних програм;

− ув'язування строків надходження коштів на фінансування програми з

різних джерел (загальний бюджет, позабюджетні фонди, іноземні або

вітчизняні приватні інвестиції та ін.);

− оцінка очікуваних соціально-економічних і екологічних наслідків

затримки ходу реалізації програми й вироблення своєчасних рекомендацій

щодо запобігання порушення строків розв'язку проблеми.

Незважаючи на важливість цього розділу, часто розділ про механізм

реалізації програми заміняється переліком заходів, націлених на досягнення

накреслених результатів, або зводиться до перерахування функцій органу

управління програмою. Програми, в яких знаходять висвітлення конкретні

економічні регулятори, зустрічаються рідко. І практично немає програм, де ці

регулятори погоджувалися б із цільовими настановами. Ця обставина є однією з

причин, через яку більшість програм реалізується з порушенням строків.

Тому рекомендовані в ході реалізації програми економічні регулятори

повинні бути попередньо оцінені з точки зору їх сумісності з уже діючими на

конкретній території економічними регуляторами. А якщо ні, то несумісні

набори економічних регуляторів можуть змінити мету й сферу застосування

передбаченого в програмі методу регулювання й призвести до несподіваного

для розроблювачів програми результату.

Зв'язок рекомендованого механізму реалізації програми й організаційно-

економічних заходів щодо стимулювання реалізації програми повинен

послідовно охоплювати наступні етапи:

− перший етап - аналіз соціально економічної ситуації, що склалася, й

структурування проблем;

− другий етап - вибір пріоритетних проблем (цілей), що вимагають

програмного розв'язання;

− третій етап - розробка методів регулювання й стимулювання виконання

цільової програми (здійснюється для кожної проблеми, мети, підцілі);

− четвертий етап - оцінка соціально-економічних наслідків реалізації

цільової програми;

− п'ятий етап - оцінка результатів вирішення проблем у передбачений

програмою термін (з урахуванням оцінки ступеню ефекту від розв'язання

проблеми).

Із цього випливає, що, крім ув'язування цілей, строків, обсягів

фінансування заходів і організаційних заходів, на кожному етапі реалізації

цільової програми доцільно під кожну мету, подцель і завдання запропонувати

конкретний адміністративний або економічний регулятор, який стимулює

реалізацію того чи іншого завдання. А якщо ні, то невиконання якої-небудь

мети або підцілі ставить під сумнів досягнення наміченого ефекту. У результаті

від одного етапу реалізації програми до іншого буде наростати показник

втраченої вигоди, що в остаточному підсумку вплине на строки виконання

програми. Ігнорування даного фактора (поряд з недофінансуванням прийнятих

програм) дискредитує програмний метод.

Іншою причиною порушення строків реалізації програм є недостатнє

фінансування. Досвід розробки й реалізації цільових регіональних програм

свідчить, що жодна офіційно прийнята програма, як правило, ніколи не

фінансувалася в обсязі, спочатку передбаченому відповідними законодавчими й

виконавчими документами.

Керівна ідея, загальний задум, тобто основний шлях проходження для

досягнення поставленої мети в прогнозі, плані або програмі, визначається

концепцією, яка являє собою цілісну систему принципів, спрямованих на

розвиток регіону.

До основних елементів організаційно-економічного механізму управління

проектами планів, як правило, відносять наступні: погоджений між замовником

і розроблювачем проекту фонд фінансування; вимоги до споживчих

властивостей кінцевого продукту, що забезпечують одержання достатнього

інтегрального економічного ефекту (робіт); змінні інтенсивності виконання

робіт, рівновигідні для виконавців; економічно доцільний варіант реалізації

плану, що враховує змінні інтенсивності виконання робіт; гнучкі організаційні

структури колективів виконавців етапів проектування планів. Однак будь-який

механізм управління формується з урахуванням обмежених ресурсів при даних

тимчасових параметрах. Якщо говорити про планування цільових проектів

розвитку регіону, то неминуче виникає питання про попередню оцінку

економічного потенціалу регіону. Економічний потенціал можна розглядати як

узагальнену характеристику рівня розвитку (стану) економіки регіону. Іншими

словами - економічний потенціал регіону являє собою сукупність усіх наявних

у його межах ресурсів: матеріальних, природних, трудових - як уже залучених у

процес відтворення, так і тих, які можуть бути реалізовані й використані при

плануванні цільових проектів. Як правило, розробляються одночасно кілька

планів, що торкаються різних аспектів соціально-економічної сфери розвитку

території.

У цьому зв'язку можна виділити типові проблеми, з якими доводиться

зустрічатися регіональним органам влади при управлінні проектами: не

витримуються споконвічно встановлені строки; у ході виконання вноситься

занадто багато змін у план; відсутні або затримуються необхідні ресурси; іде

постійна боротьба за те, який проект більш пріоритетний; перевищується

бюджет; деякі роботи доводиться виконувати повторно. Зазначені проблеми

неминуче ведуть до того, що споконвічно багато зобов'язань, які беруть на себе

розроблювачі проектів планів, опиняються в конфлікті між собою.

Традиційний метод управління проектом визначається в такий спосіб:

увесь проект розбивається на окремі етапи, для кожного з яких установлюється

тривалість і виділяються ресурси. Учасники проекту повинні забезпечити, щоб

кожне окреме завдання було закінчено вчасно, і, таким чином, вчасно

завершити проект. Даючи оцінку того, скільки часу може піти на виконання

своїх робіт, кожний з учасників прагне підстрахувати себе. Тобто йде

"боротьба" за локальний оптимум: кожний переживає за строк виконання свого

завдання й вірить, що цим допоможе всьому проекту. А якщо проект

затримується або перевищує бюджет, усі починають доводити, що це відбулося

через те, що їм не дозволили закласти у свою оцінку достатнього

підстрахування на не передбачені обставини. Складність управління й кількість

конфліктів при розподілі ресурсів в умовах мультипроектного середовища, у

яких ті самі ресурси, задіяні в декількох проектах, зростають на порядок. Яким

способом можна розв’язатити цю ситуацію?

Останнім часом до популярних теорій додалася так звана теорія обмежень

систем (Theory of Constraints (TOC)). Успіх цієї теорії обумовлений її

винятковою прагматичністю. Методологія ТОС визначає загальний шлях

мислення, що дозволяє проаналізувати поточну ситуацію розвитку подій і

змоделювати шляхи поліпшення [19 - 21]. Застосування ТОС як методу

планування проектів дозволяє використовувати потужності й підстрахування,

споконвічно закладені в план, таким чином, щоб виконати всі три зобов'язання

щодо проекту (строк, бюджет, зміст). Передбачувані ресурсні й тимчасові

підстрахування проекту викидаються на вітер через традиційний метод, що

вимагає встановлення строків закінчення кожного окремого завдання, замість

того, щоб захистити від невизначеності весь проект.

Перший крок розв’язання - зрозуміти те, що нам необхідно скоротити час,

який іде на завершення етапу або проекту в мультипроектному середовищі.

Потрібно не проштовхувати нові проекти в систему, а притримати їх і

працювати тільки над якоюсь конкретною їх кількістю. Повинні бути

встановлені пріоритети щодо черговості виконання проектів за часом

(ступінчастий графік). Необхідно ввести в дію механізм синхронізації проектів.

Слід визначити, якого ресурсу найбільше не вистачає, тобто необхідно

виділити найбільш задіяний і "завантажений" ресурс щодо всіх проектів. Цей

ресурс - обмеження системи управління. Через нього відбувається запізнення

строків виконання проектів. Оскільки він використовується паралельно на

багатьох етапах, бажано вирівняти навантаження найбільш завантаженого

ресурсу й перепланувати етапи проектів так, щоб усунути конфлікти через

даний ресурс. Необхідно синхронізувати ресурси за часом і після цього всі

проекти зрушуються відповідно до графіка роботи найбільш завантаженого

ресурсу.

Після того, коли домоглися, щоб проекти не заважали один одному,

необхідно шукати можливості подальшого поліпшення й синхронізації етапів,

робіт. Отже, наступні кроки будуть давати можливість підвищувати

ефективність виконання всіх завдань. Тобто кожне наступне обмеження дає

можливість визначити "вузьку ланку" у виробництві й стає координуючим

механізмом управління.

Таким чином, планування необхідно побудувати так, щоб ця система

працювала в циклічному режимі, включаючи п'ять основних кроків:

встановлення обмежень системи; ухвалення рішення про максимальне

використання обмеження; усі етапи й роботи за часом і ресурсами

настроюються на ці обмеження; знаходиться спосіб усунути обмеження

(перевести в розряд керуючих впливів; повернутися до початку процесу (пошук

нового обмеження).