Васильєв О.В., Фісун К.А. (ред.) Менеджмент регіонального розвитку

Подождите немного. Документ загружается.

просторі параметрів. Природно, що найбільш імовірним вважається положення

системи на осі конуса.

Керуючі впливи призводять до зсуву положення системи у просторі

параметрів. У цьому випадку також доцільно розглядати лише дискретні

крапки, найбільшу увагу приділяючи при цьому найбільш імовірним крапкам

[56,57]. При такому аналізі необхідно передбачити можливість виникнення

додаткових внутрішніх напружень між елементами системи, оскільки вони

також можуть змінювати положення системи в просторі параметрів. Для оцінки

напруг можуть бути використані відповідні індикатори, зокрема, економічного,

технологічного, управлінського або соціального характеру, а також граничні

значення індикаторів, при перевищенні яких, положення системи може значно

змінитися.

Сучасний етап розвитку України характеризується зростанням соціально-

економічних відмінностей між регіонами, появою багатьох проблемних

регіонів, дезінтеграцією звичного економічного простору, політичними

змінами, ускладненням відносин між центром і регіонами. Будь-який процес у

складних системах протікає під впливом великої кількості зовнішніх і

внутрішніх факторів, що часто носять імовірнісний характер, а траєкторія

розвитку системи виступає як результат взаємодії безлічі процесів. Регіон - це

складна система й діагностика цієї системи, прогноз напрямку її розвитку часто

залежить від змін зовнішніх факторів. Отже, для управління процесом розвитку

регіону необхідно використовувати методологію ситуаційного аналізу.

1.1.6. Формування критериальной оцінки напрямку розвитку регіону

Перший етап планування розвитку регіону неминуче сполучений з

вибором мети розвитку регіону. Будь-який розвиток соціально-економічних

систем передбачає зміни як соціального, так і економічного характеру.

Спрямованість змін визначається головною метою (місією) розвитку регіону й

визначає політику регіональної адміністрації. Припускаючи розвиток як

зростання яких-небудь показників (соціальних, технологічних, економічних,

наукових та ін..) відбувається вибір стратегії й формування ієрархії цілей

розвитку регіону. Розвиток як покращення має завжди соціальну спрямованість,

тобто підвищення життєвого рівня населення регіону й підвищення якості

середовища проживання. У сучасному розумінні розвиток регіону

розглядається, насамперед, з позиції соціального результату (покращення

якості життя людей).

Розвиток як покращення визначається факторами внутрішнього й

зовнішнього порядку. Динаміка макроекономічних показників держави формує

зовнішні імпульси для регіонального розвитку. Потреби світового ринку

впливають на зміни в галузевій структурі регіону й фактично "прогнозують

стабільність" розвитку регіональної економіки. Здатність соціально-

економічних систем адаптуватися до швидкозмінного зовнішнього середовища

так само залежить від комбінації факторів внутрішнього середовища,

включаючи показники економічного потенціалу регіону, спроможності

розвиватися з боку соціальних інститутів, якості й повноти інформаційного

простору регіону, досконалості використовуваних методів управління.

Безумовно, розглядаючи розвиток, насамперед, з позиції покращення

якості життя населення регіону ми передбачаємо багатооаспектність цього

напрямку. Покращення повинне включати діагностику й планування не тільки

соціальних аспектів життєдіяльності, а й економічних, управлінських,

інформаційних, екологічних, психологічних. Усі ці аспекти в остаточному

підсумку визначають здатність регіону до тривалого сталого розвитку.

Існує досить багато концепцій, які визначають зміст економічного

розвитку з позиції різних соціальних і економічних наук. "Нове уявлення, що

часто виникає при розгляді ситуації "під новим кутом", розшорює рамки

бачення предмета. Наші теорії … ґрунтуються на метафорах …, які

припускають певний спосіб мислення й розуміння проблем, виражають те, як

ми бачимо світ у цілому" [58]. В узагальненому вигляді ці концепції можна

уявити у вигляді 7 основних типів. Саме вибір типу концепції формує ієрархію

цілей і спрямованість стратегічного планування розвитку регіону. Основні

змісти концепцій подані в табл. 1.1.2.

Таблиця 1.1.2 – Типи концепцій розвитку

№ п/п Назва концепції Основний зміст

1 2 3

1. Економічний

розвиток як

розвиток проблеми

Головне в цій концепції полягає у визначенні

проблеми. Для цього, насамперед,

встановлюються чіткі просторові або соціальні

межі, тобто вирішують на яку територію регіону

або соціальну групу слід орієнтуватися при

вивченні проблеми. Критерієм відбору й збору

даних є не вичерпна повнота, а їх корисність для

постановки й розв'язання проблеми. Далі

формують основні етапи прийняття рішень,

порядок реалізації обраного рішення, зворотний

зв'язок.

2. Економічний

розвиток як

управління

підприємницькою

активністю

Ключова ідея полягає в тому, що роль бізнесу в

економічному розвитку є визначальною в

порівнянні з роллю органів управління, які

регулюють соціальні очікування відповідно до

потреб економіки. Відзначається, що місцеві

уряди, діючи в дусі підприємництва, можуть

забезпечити умови економічного зростання.

Відповідно до основного напрямку розвитку,

провідним двигуном прогрессу виступають

колишні капіталовкладення, що спричиняють

економічне зростання, тобто розробки в рамках

сучасного підприємницького менеджменту.

Продовження табл. 1.1.2

1 2 3

3. Економічний

розвиток як

створення "машини

зростання"

В основі цієї концепції лежить системний підхід

до економічного розвитку. Економічний

розвиток розглядається як система, яка

перетворить такі ресурси, як земля, робоча сила

й капітал, у валовий регіональний продукт.

Системний підхід приділяє особливу увагу

взаємозв'язку між цими складовими частинами,

застосовуючи складні статистичні й

математичні методи, такі як аналіз входу-

виходу й економічне моделювання. Усе це

підноситься як складна система взаємозв'язків,

що вимагає впорядкованої координації.

4. Економічний

розвиток як

збереження

природного й

соціального

середовища

У рамках цієї концепції особлива увага

приділяється не зовнішнім економічним

стимулам, а місцевим інтересам і тим

внутрішнім каталізаторам, які сприяють

розвитку місцевих співтовариств. Крім того, ця

концепція враховує більш глибокі взаємозв'язки

між минулим і майбутнім.

5. Економічний

розвиток як

вивільнення

людського

потенціалу

Головна ідея концепції - необхідність посилення

уваги місцевих органів управління до

максимального використання потенціалу

населення як найважливішої умови

економічного розвитку.

Підкреслюється, що економіка значною мірою

спирається на результати емпіричних

досліджень, які доводять, що рівень і якість

загальної освіти впливають на якість і

продуктивність праці, а також на обсяг витрат,

що повинні брати на себе підприємства для

підготовки своїх працівників.

6. Економічний

розвиток як

результат

керівництва

Узагальнено образ керівників економічним

розвитком бачиться або у вигляді елітних груп,

які роблять усе для того, щоб забезпечити

економічне зростання, добродійність і чуйне

реагування на соціальні кризи, або у вигляді

окремих осіб, здатних до подолання

бюрократичних перешкод, будь то, наприклад,

банківські обмеження або проблеми планування

розвитку регіону.

Продовження табл. 1.1.2

1 2 3

7. Економічний

розвиток як пошук

соціальної

справедливості

Розвиток місцевих співтовариств полягає в ідеї

практичної допомоги населенню регіону (при

переході зі стану об'єктів впливу в стан суб'єктів

дії) активно діяти в складних й динамічно

мінливих ситуаціях, а не просто реагувати на

них. Крім того, вона є багатоплановою

політикою, яка включає набагато більше, ніж

просто ринкові цінності.

1.1.7. Організація планування реалізації регіональних программ

Для вирішення складних проблем, що стоять перед регіональним

господарством, формуються завдання в рамках соціально-економічних і

виробничо-технічних систем. Вони передбачають ієрархічний принцип їх

дозволу. Ефективність роботи цих систем значною мірою залежить від

організаційної структури регіонального управління. Логіка прийняття рішень

щодо розвитку й управління соціально-економічними і виробничо-технічнихми

системами регіону, насамперед, визначається обсягом фінансування на

підтримку сталого стану й розширення можливостей відтворювального

регіонального процесу.

Складові програми розвитку матеріальної й нематеріальної сфери

стратегічного планування [46] можна подати у вигляді схеми (рис. 1.1.6).

Розвиток регіону, насамперед, спирається на три основні фактори:

- природно-ресурсний потенціал і можливості його оптимального

використання;

- фінансове забезпечення суб'єктів економічної діяльності в плані

можливості впливу з боку регіональної адміністрації;

- організаційно-правове забезпечення ефективної діяльності соціально-

економічних систем.

Поряд з фінансово-економічними аспектами стандартних моделей аналізу

факторів, що забезпечують сценарій плану розвитку регіону, існують окремі

напрямки у вирішенні завдань програмування сталого розвитку окремих

галузей і регіонів України. Це, насамперед, стосується побудови бюджетно-

податкової системи в рамках регіонального утворення. Аналіз побудови

бюджетно-податкових систем у різних державах дозволяє виділити наступні

універсальні положення, які в сукупності виражають суть моделі формування

бюджету країни з урахуванням регіональних інтересів:

- формується кілька рівнів бюджетно-податкової системи, відповідних до

рівнів територіально-державного й територіально-адміністративного устрою

країни;

- законодавчим і договірним способом розподілені повноваження між

рівнями в адміністративній владі й закріплена відповідальність кожного рівня

за конкретний напрямок і види діяльності на підвідомчій території;

- існують науково обґрунтовані уявлення про розмір необхідних і

достатніх витрат для самостійної реалізації кожним рівнем влади його

виняткових повноважень і відповідальності;

- є законодавчо встановлені методи урахування індивідуальних

особливостей територіальних утворень для коректування обсягів витрат (їх

нормативів) відповідних бюджетів;

- існує встановлене правовими актами закріплення бюджетами всіх рівнів

влади (державним, регіональним, місцевим) дохідних джерел (податків), що

виходить із критерію достатності для покриття нормативно-розподілених

витрат.

Рис.1.1.6 – Стратегія розвитку регіону з урахуванням основних напрямків у 2011 р.

(на прикладі Харківської обл.)

У типологізації витрат державного й регіональних бюджетів повинні

передбачатися спеціальні позиції фінансування таких напрямків регіональної

політики країни, як компенсація бюджетам, що стоять нижче, недостатності їх

власних коштів для покриття нормативно-встановлених витрат, як реалізація

Стратегічні напрямки розвитку економіки Харківської області

Сфери розвитку

Матеріальна Нематеріальна

Пріоритетний розвиток

індустріально-аграрного й енерго-

виробничого сектора

Пріоритетний розвиток окремих

сфер охорони здоров'я

Селективний розвиток галузей

газоенерго-хімічного комплексу

Селективний розвиток сфери освіти

Селективний розвиток

машинобудівної й металообробної

галузі

Селективний розвиток сфери науки

й наукових послуг

Технічний вибір і розвиток

високотехнологічних виробництв

селективної підтримки розвитку окремих регіонів, як вживання заходів щодо

надзвичайної підтримки депресивних територій, як виділення додаткових

коштів на підтримку й розвиток крапок "технологічного прориву" в окремих

галузях та ін.

Крім організаційно-правових заходів щодо формування фінансової бази

соціально-економічної діяльності регіону необхідно враховувати цілий ряд

факторів, що визначають інвестиційну привабливість для джерел фінансових

надходжень, відмінних від державних (приватні інвестори, підприємства,

транснаціональні компанії, фонди міжнародних програм тощо). Процедура

прийняття рішень щодо інвестицій в розширення регіональних бізнес-процесів

представлена на рис. 1.1.7.

Малюнок 1.7. - Фактори, що впливають на програмування інвестиційної

привабливості регіону

Рис.1.1.7 – Процедура прийняття рішень щодо інвестицій в розширення

регіональних бізнес-процесів

ІНВЕСТИЦІЙНА ПРИВАБЛИВІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

РОЗШИРЕННЯ ІСНУЮЧОГО БІЗНЕСУ

ІНВЕСТИЦІЇ В НОВИЙ

БІЗНЕС

Маркетингові дослідження

Оцінка емності

ринку

Ціна придбання

Прибуток

Розподіл

доходів

Бренд регіона

Імідж

підприємства

Участь в PR -

акціях

Рейтингові

оцінки

Рівень

соціально-

економічної

стабільності

Інформаційний простір

Рівень

розвитку

інфраструктури

засобів звязку

Публічність

процесу

прийняття

рішень

адм

страц

ії

Вартість

підключення до

информаційн

ої

мережі

Технологічна

забезпечен-

ність

ДИВЕРСИФІКАЦІЯ

СТВОРЕННЯ НОВИХ

КЛАСТЕРІВ

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ

ІНФОРМАЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ

СТРАТЕГІЧНІ ПЕРЕВАГИ ЩОДО ІНШИХ РЕГІОНІВ

На теперішній час підхід до регіонального розвитку, заснований на створенні

регіональних і міжрегіональних кластерів усередині країни, все більш активно

починає входити у практику планування в Україні. У ході своїх досліджень відомий

фахівець в галузі стратегічного планування Майкл Портер визначив, що кластер -

це група взаємозалежних компаній, що географічно сусідять (постачальники,

виробники та ін.) і пов'язаних з ними організацій (освітні заклади, органи

державного управління, інфраструктурні компанії), що діють у певній сфері та

взаємодоповнюють один одного.

Вважається, що конкурентоспроможність країни слід розглядати через призму

міжнародної конкурентоспроможності не окремих її фірм, а кластерів - об'єднань

фірм різних галузей, причому принципове значення має здатність цих кластерів

ефективно використовувати внутрішні ресурси. Система детермінант конкурентної

переваги країн, що одержала назву "конкурентний ромб"

(або "алмаз") за кількістю основних груп таких переваг включає:

- факторні умови (людські й природні ресурси, науково-інформаційний

потенціал, капітал, інфраструктура, у тому числі фактори якості життя);

- умови внутрішнього попиту (якість попиту, відповідність тенденціям

розвитку попиту на світовому ринку, розвиток обсягу попиту);

- суміжні й обслуговуючі галузі (сфери надходження сировини й

напівфабрикатів, сфери надходження устаткування, сфери використання сировини,

обладнання, технологій);

- стратегія та структура фірм, внутрішньогалузева конкуренція (цілі, стратегії,

способи організації, менеджмент фірм, внутрішньогалузева конкуренція).

У ході своїх досліджень Майкл Портер проаналізував конкурентні

можливості більше 100 галузей у десяти країнах. Виявилося, що найбільш

конкурентоспроможні транснаціональні компанії, звичайно, не розкидані

безсистемно різними країнами, а мають тенденцію концентруватися в одній країні,

а часом навіть в одному регіоні країни. Це пояснюється тим, що одна або кілька

фірм, досягаючи конкурентоспроможності на світовому ринку, поширює свій

позитивний вплив на найближче оточення: постачальників, споживачів і

конкурентів. А успіхи оточення, в свою чергу, впливають на подальше збільшення

конкурентоспроможності даної компанії [46].

Як підсумок, формується "кластер" - співтовариство фірм, тісно зв'язаних

галузей, що взаємно сприяють збільшенню конкурентоспроможності один одного.

Для всієї економіки держави кластери виконують роль крапок зростання

внутрішнього ринку. За першим часто утворюються нові кластери, і міжнародна

конкурентоспроможність країни в цілому збільшується. Вона тримається саме на

сильних позиціях окремих кластерів, тоді як поза ними навіть найрозвиненіша

економіка може давати тільки посередні результати. У кластері вигода

поширюється в усіх напрямках зв'язків.

Згодом, ефективно діючі кластери стають причиною великих капіталовкладень

і пильної уваги уряду, тобто кластер стає чимось більшим, ніж проста сума окремих

його частин. Центром кластера найчастіше буває кілька потужних компаній, при

цьому між ними зберігаються конкурентні відносини. Цим кластер відрізняється від

картелю або фінансової групи. Концентрація суперників, їх покупців і

постачальників сприяє збільшенню ефективної спеціалізації виробництва. При

цьому кластер дає роботу й безлічі дрібних фірм і малих підприємств. Крім того,

кластерная форма організації приводить до створення особливої форми інновації -

"сукупного інноваційного продукту". Об'єднання в кластер на основі вертикальної

інтеграції формує не спонтанну концентрацію різноманітних наукових і

технологічних винаходів, а певну систему поширення нових знань і технологій.

При цьому найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в

інновації, а інновацій у конкурентні переваги є формування мережі сталих зв'язків

між усіма учасниками кластера.

Ось чому в низці країн в останні десятиліття набули таке значення ефективні

"кластерні стратегії", які будуються на центрах ділової активності, що вже довели

свою силу й конкурентоспроможність на світовому ринку. Уряди концентрують

зусилля на підтримці існуючих кластерів і створенні нових мереж компаній, що

раніше не контактували між собою. Держава при цьому не тільки сприяє

формуванню кластерів, а й сама стає учасником мереж, кластерні стратегії широко

використовуються в країнах Європи. На цей час експертами описані основні

характеристики кластерів, на комбінації яких базується вибір тієї чи іншої

кластерної стратегії:

- географічна: побудова просторових кластерів економічної активності,

починаючи з суто місцевих до справді глобальних (аерокосмічний кластер);

- горизонтальна: кілька галузей/секторів можуть входити в більший кластер;

- вертикальна: в кластерах можуть бути присутніми суміжні етапи

виробничого процесу. При цьому важливо, хто саме з учасників мережі є

ініціатором і кінцевим виконавцем інновацій у рамках кластера;

- латеральна: у кластер поєднуються різні сектори, які можуть забезпечити

економію за рахунок ефекту масштабу, що призводить до нових комбінацій

(наприклад, мультимедійний кластер);

- технологічна: сукупність галузей, що користуються однією й тією ж

технологією (як, наприклад, біотехнологічний кластер);

- фокусна: кластер фірм, зосереджених навколо одного центра -

підприємства, НДІ або навчального закладу;

- якісна: тут суттєве не тільки питання про те, чи дійсно фірми

співробітничають, а й те, яким чином вони це роблять (мережа далеко не завжди

автоматично стимулює розвиток інновацій).

Кластерний підхід, початково використовуваний у дослідженнях проблем

конкурентоспроможності, згодом став застосовуватися при вирішенні все більш

широкого кола завдань, зокрема :

- при аналізі конкурентоспроможності держави, регіону, галузі;

- як основа загальнодержавної промислової політики;

- при розробці програм регіонального розвитку;

- як основа стимулювання інноваційної діяльності;

- як основа взаємодії великого й малого бізнесу.

Саме у розвитку кластерної стратегії регіону лежить програмування розвитку

малого й середнього бізнесу, об'єднаного спільною територією, економічними

зв'язками, правовим простором, спільним відкритим інформаційним середовищем.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Шаблій О. Деякі питання методології і теорії макрорегіоналізації

України // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. геогр. – 1999. – Вип. 24

2. Регіональна політика: методологія, методи, практика / НАН України.

Інститут регіональних досліджень: Редаол.: відповідальний редактор академік НАН

України М.І. Долішній. – Львів, 2001. – 700 с.

3. Денисов Ю.Д., Савельєв Л.А., Шевчук Л.Т. Регіональний дискурс:

сутність, еволюція, сучасні уявлення, перспективи розвитку // Регіональна економіка.

– 2003. – № 1. – С. 179-185.

4. Багров Н.В. Региональная геополитика устойчивого развития.- К.:

Лыбидь, 2002.- 256 с.

5. Бобух Б.Д. Оцінка ефективності функціонування спеціальних

економічних зон у контексті регіонального розвитку // Економіка України. – 2002. –

№ 11(492). – С. 42-47.

6. Браян Т., Пат Г., Крайник О.П. Регіональний економічний розвиток:

Навч. посібн. / Під ред. О.П. Крайник. – Львів: Ліга-Прес, 2003. – 280 с.

7. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: методологія

формування, механізми реалізації. – Луцьк: Надстир’я, 2001. – 528 с.

8. Долішній М.І. Актуальні проблеми регіональної політики в Україні //

Регіональна економіка. – 1999. – № 3. – С. 11-17.

9. Долішній М.І. Глобальні детермінанти регіонального розвитку і

регіональної політики // Соціально-економічні дослідження в перехідний період.

Вип.. ХХІІІ. – Львів: ІРД НАН України, 2001. – С. 13.

10. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред.

акад.. НАН України В.М. Геєця. – К.: Ін-т екон. прогнозув.; Фенікс, 2003. – 1008 с.

11. Макроекономічне моделювання та короткострокове прогнозування / За

ред. Крючкової І.В. – Харків: Форт, 2000. – 336 с.

12. Мельник С.А. Управління регіональною економікою: Навч. посібн. – К.:

КНЕУ, 2000. – 124 с.

13. Методологічні засади розробки стратегій регіонального розвитку /

Романюк С.А., Внукова Н.М., Лимонова Л.О., Лямець В.І. – Харків, 2001. – 20 с.

14. Регіональна політика в країнах Європи. Уроки для України // За ред. С.

Максименка. – К.: Логос, 2000. – 171 с.

15. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. – К.: Вища школа,

2000. – 223 с.

16. Шевчук Я.В. Механізми санації депресивних територіальних суспільних

систем в контексті формування регіональної політики: Наук. вид. – НАН України,

ІРД. – Львів, 2004. – 63 с.

17. Україна в ХХІ столітті: концепції та моделі економічного розвитку //

Матеріали доповідей V Міжнародного конгресу українських економістів, м. Львів,

22-26 травня 2000 р. В двох ч. / Відпов. ред. акад. НАН України М.І. Долішній / НАН

України. Ін-т регіональних досліджень – Львів, 2000.

18. Розанова Т.Г. Экономика региона: теория и практика. – М.: Издательство

МГТУ им. Н.Э. Баумана, 2004. – 360 с.

19. Goldratt E., Cox J. The Goal Groton-on-Hudson: North River Press, 1986.

20. Элия М. Гольдратт, Джефф Кокс. Цель. Процесс непрерывного

улучшения. – СПб.: Нева ИД, 2004.

21. Элия М. Гольдратт, Джефф Кокс. Цель II: Дело не в везении.- Талин:

Goldratt Baltic. Network, 2002. – 287 с.

22. Экономический потенциал региона: анализ, оценка, диагностика:

Монография/Тищенко А.Н., Кизим Н.А., Кубах А.И., Давыскибы Е.В. – Х.: ИД

«ИНЖЕК», 2005. – 176 с.

23. Fishburn P.S. The theory of social choice. – Prenseton Univ Press. – 1973. –

437 с.

24. Миркин Б.Г. Проблемы группового выбора. – М.: Наука, 1974. – 256с.

25. Литвак Б.Г. Экспертная информация: методы получения и анализа. – М.:

Радио и связь, 1982. – 184 с.

26. Розміщення продуктивніх сил і регіональна економіка: Підручник / За

загл. ред. д-ра екон. наук, проф., чл.-кор. НАН України С.І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ,

2005. – 988 с.

27. Лукін С.О. Економічний потенциал регіону та регулювання його

розвитку (в умовах ринкових перетворень): Автореф. на здоб. наук. ступ. к.е.н. –

Львів: Ін-т регіон. дослідж. НАН Украіни, 2001.- 20 с.

28. Максимов В.В. Экономический потенциал региона (анализ, оценка и

использование). – Луганск: ВНУ им Владимира Даля, 2002. – 360 с.

29. Шелегда Б., Савченко М., Савченко І. Економічний потенціал регіону:

закони формування і методи оцінки //Схід. – 2003. - № 5 (54). – С. 25-29.

30. Шутенко Л.М., Семенов В.Т., Ковалевський Г.В., Тітяєв В.І., Карпушин

Е.І., Великих О.О., Тимошенко В.М., Ткачов В.О. Концепція комплексного соціально-

економічного розвитку м. Харкова до 2010р. // Коммунальное хозяйство городов:

Науч. – техн. сб. – Вып. 24. – К.: Техніка, 2000. – С. 3-43.

31. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 // Редкол.:...С.В. Модерний

(відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2000. – 864 с.

32. Поповкін В.А. Регіонально-цілісний підхід в економіці. – К.: Наукова

думка, 1993. – 219 с.

33. Чумаченко М.Г. Нариси з економіки регіону. – К.: Наукова думка, 1995. – 338 с.

34. Макконел К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика. В 2-

х тт.: Пер с англ. – Т.2. – М.: Республика, 1992. - 400 с.

35. Социально-экономические аспекты рационального природопользования

в регионе / Е.Л. Каплан, Э.А. Новиков. – Л.: Наука, 1989. – 144 с.

36. Социально-экономический потенциал региона: проблемы оценки,

использования и управления / Под ред. А.И. Татаркина.- Екатеринбург: Институт

экономики УрО РВАН, 1997. – 380 с.

37. Инструментарий экономической науки и практики. Научно-популярный

справочник/ А.М. Румянцев, Е.Г. Яковенко, С.И. Янаев. – М.: Знание, 1985. – 304с.

38. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. – М.:

Сов. энциклопедия, 1988. – 433 с.

39. Данилишин Б.М. Природно-ресурсный потенциал сталого розвитку

України/ Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В.С. Міщенко.- К.: РВПС України; НАН

України, 1999. – 257 с.

40. Жулавский А.Ю., Джаин И.О. Экономическая оценка трудового

потенциала региона// Вісник Сумського державного університету. – 1998. - №3(11). –

С. 113-120.