Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство у схемах та визначеннях

Подождите немного. Документ загружается.

Право є нормативно закріпленою і реалізованою справедливістю

(оптимальне поєднання свободи та справедливості). Основу

справедливості права має забезпечити його відповідність загальним

принципам гуманізму, забезпечення пріоритету прав і свобод людини і

громадянина, загальної рівності тощо

Право є засобом захисту інтересів особи, перешкоджає незаконним

втручанням у сферу її особистої правомірної діяльності; відповідно

протиріччя, що виникають в суспільстві, повинні вирішуватися

виключно на основі права.

Право це показник рівня цивілізованості суспільства (елемент культури і

здобуток цивілізації), адже в праві закріплений історичний досвід певного

народу, його досягнення в різних галузях суспільного життя, ставлення до

суспільства, держави, особистості.

Право є важливим засобом врегулювання міжнародних і

міжнаціональних стосунків, розв’язання конфліктів, забезпечення

стабільності та правопорядку в суспільстві і державі.

Право є мірою свободи поведінки особи, визначає межі дозволених і

заборонених дій

Право забезпечує вимоги, відповідність та точність змісту суспільних

відносин, адже воно закріплює найважливіші норми і принципи

моралі, перетворює їх на загальнообов'язкові, встановлені та

гарантовані державою правила поведінки.

Право є регулятором суспільних відносин, воно є необхідним і

корисним для суспільства, адже врегульовує суспільні відносини,

забезпечує правопорядок. Право поєднує інтереси особи, держави і

суспільства в цілому, що відповідно характеризує право як унікальний

феномен, здатний забезпечити організованість, узгодженість,

стабільність та динамічність суспільним відносинам

Соціальна цінність права

Функції права – основні напрямки впливу права на особу, державні

органи і суспільні відносини, які виражають його сутність та зміст, а також

соціальне призначення в державі та суспільстві.

Регулятивна

–

напрямок впливу

права з метою врегулювання

суспільних відносин, забезпечення

механізму їх функціонування

шляхом закріплення правового

статусу особи, встановлення прав,

свобод та обов’язків громадян у

нормативно-правових актах.

Охоронна

–

напрямок правового впливу,

який реалізується, передусім,

компетентними державними органами

шляхом прийняття державно-владних

рішень, спрямованих на охорону

позитивних (політичних, економічних,

національних, колективних та

індивідуальних) суспільних відносин,

забезпечення їх недоторканності з боку

правопорушників.

Загальносоціальні функції

характеризують соціальний вплив

права на суспільне життя: політику,

економіку, культуру тощо,

виключаючи застосування спеціальних

юридичних засобів.

Юридичні (спеціально

соціальніі) – розкривають

сутність та зміст юридичного

призначення права, його

специфічну регулятивну природу.

Функції права

регулятивну охоронну

гуманістична

організаційно-

управлінська

інформаційна

орієнтаційна

пінавальна

виховна

регулятивну

статичну

регулятивну-

динамічну

охоронну

компенсаційну

охоронну

відновлювальну

охоронну

обмежувальну

Співвідношення між

державою і правом

виникають і розвиваються

спільно

Типи

співвідношення

Єдність Відмінність

якщо держава є особливою

організацією політичної влади,

то право — соціальним

регулятором

якщо держава виражає силу,

то право — волю

покликані поєднувати та

забезпечувати особисті, групові і

суспільні інтереси

як

що первинним елементом

держави є державний орган, то

первинним елементом права —

норма

засновані на єдиній базі,

визначаються соціально-

економічними і духовними

факторами та ін.

вони не співпадають за

формами, функціями тощо

коли держава стоїть над

правом, виступаючи

визначальним фактором

розвитку соціальних відносин

(характерно для

антидемократичних держав)

коли право стоїть над

державою, обмежуючи її

(характерно для правових

держав)

мають однакові підходи до

сутності та типології

виступають засобам

управління, інструментами влади

Економіка

визначає право; цей

вплив може бути як прямим (право

держави розпоряджатися засобами

виробництва, які знаходяться у її

власності), так і опосередкованими

(визначеннядержавою розміру

податків, визначення мінімуму

заробітної платні та ін.)

Економіка впливає на право і через

соціальну структуру суспільства,

політику, правосвідомість тощо).

Право

залежить від політики, є

формою прояву політики домінуючої

частини суспільства; політика у праві

формується у вигляді формально

закріплених прав і обов‘язків.

Право впливає на політику:

конституційно закріплює політичний

лад, механізм дії політичної системи,

політичні права і свободи громадян;

робить легітимними політичні рішення;

гарантує політичні права і свободи

громадян, забезпечує механізм їх

реалізації.

Політика залежить від права, яке є:

засобом вираження і реалізації

політики; своєрідним індикатором

зрілості політики того чи іншого класу,

народу, нації, держави; гарантом

пропаганди на користь певної політики.

Право

і закон не одне й теж. Право

основне своє вираження одержує у

формах: нормативно-правового акту,

правового прецеденту, нормативно-

правового договору та ін. Основним є

закон. Відтак, лише праву має надаватися

законна сила; закон має бути завжди

правовим, щоб бути обов‘язковим – «дух

закону» і «буква права» не повинні мати

розбіжностей.

Співвідношення

економіки і права політики і права

права і закону

закріплює сформовані

економічні відносини

стимулює

виникнення і розвиток

нових економічних

відносин

підтримує і охороняє

існуючі економічні

відносини

Дія права на економіку

Правова система і система права

Правова система – комплекс взаємозалежних і узгодженних

юридичних засобів, призначенних для регулювання суспільних відносин, а

також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові

норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини,

юридичні установи, юридична техніка, правова культура, стан законності та її

деформації, правопорядок та ін.)

інституціональна – суб’єктний склад: індивідуальні й колективні

(суб’єкти права), включаючи державу, соціальні спільноти

нормативна (регулятивна) – правові норми і принципи, об’єктивовані в

нормативно-правових актах, правових прецедентах, нормативно-правових

договорах, правових звичаїв та ін.

ідеологічна (доктринальна) –

сукупність уявлень про правові норми і

принципи, що характеризують ступінь усвідомленості правомірної

поведінки суб’єктів права, вступу їх у правовідносини, юридичну

діяльність – праворозуміння; правові ідеї, концепції, правосвідомість і

правова культура.

функціональна

–

сукупність причинно

наслідковихзвязків між

субєктвми права, що виникають у процесі їх юридичної діяльності:

правореалізація, правозастосування, правомірна поведінка, юридична

практика – через них відбувається дія норм права в соціумі, визначається

режим функціонування правової системи.

комунікативна – закономірності взаємовідносин між взаємодіючими і

взаємообумовленими підсистемами, що відсутні у них в ізольованому стані:

інтегральні зв’язки між підсистемами, зв’язки правової системи в цілому,

зв’язки з міждержавними регіонально

континентальними правовими системами.

Підсистеми, виражені через власні елементи

Предмет

правового

регулювання –

сукупність якісно

однорідних

суспільних

відносин,

урегульованих

правовими

нормами

(відповідає на

питання «що?»)

Інтерес

Суб’єктний

склад- сукупність

осіб, що беруть

участь у

правовідносинах

Метод правового

регулювання –

сукупність

способів, прийомів

і засобів правового

впливу на суспільні

відносини

(відповідає на

питання «як?»)

Змішаний (конвергентний, або дуалістичний) тип (сім’я) правових систем

виник на стику двох класичних сімей правових систем: романо-германської і англо-

американської та має специфічні риси. Скандинавська група- Данія, Швеція,

Норвегія та ін. Латиноамериканська група – Аргентина, Парагвай, Чілі та ін.

Релігійний тип (сім’я) правових систем:

Мусульманське право (Іран, Ірак, Пакистан та ін.)

Індуське право (Індія, Сінгапур, Бірма та ін.)

Іудейське (єврейське) право.

Характерні риси: домінування релігійних норм; джерелом права виступають священні

книги; синкретична єдність норм права і норм релігії; право не структуроване; у

правовому регулюванні переважають зобов’язання.

Традиційний тип (сім’я) правових систем

Далекосхідна, або традиційно-ідеологічна група (основні підгрупи – китайська,

японська);

Африканська, або звичаєво-правова група (країни Африки, Мадагаскар).

Характерні риси: провідним джерелом права є завичай, негативне ставлення до

законодавства, ігнорування державних структур в процесі реалізації норм права; слабкий

розвиток юридичної інфраструктури.

публічний

(державний)

приватний

індивідуальні

колективні

суб’єкти

держава

імперативний

диспозитивний

Англо

американський тип (сім’я) правових систем. Англійське загальне право

Англія, Ірландія та ін. Американське право - США, Канада, Австралія, Нова

Зеландія, деякою мірою – колишні колонії Британської імперії (нині 36 країн є

членами Британської Співжружності) та ін.

Характерні риси: спільність походження; спільні джерела – загальне право Англії

та «право справедливості»; джерелом права є судовий прецедент; відсутність поділу

на публічне і приватне; норми права носять конкретно-казуїстичний характер;

головну роль у правотворчості відіграють суди; панує доктрина верховенства права.

Романо

германський тип (сім’я) правових систем

Романська група

Італія,

Франція, Іспанія, Португалія та ін. Германська - ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.

Характерні риси: виник і розвивався у континентальній Європі; рецепція римського

права; струнка система джерел права; основна форма - нормативно-правовий акт;

право чітко структуроване; домінування матеріального права

над процесуальним

Типи правових систем світу

Критерії поділу права на галузі

Структура права - це внутрішня будова права (система права), спосіб

організації та взаємодії його елементів.

Регулятивне

це

сукупність норм права,

які регулюють поведінку

суб’єктів права шляхом

закріплення суб’єктивних

прав та юридичних

обов’язків.

Охоронне

це сукупність норм права, які маю

ть на

меті охорону суспільних відносин, забезпечення їх

недоторканності з боку правопорушників,

недопущення та зменшення правопорушень, а

також витіснення тих негативних відносин, які не

відповідають об’єктивним законам розвитку

суспільства, шляхом застосування засобів

державно-владного впливу.

Процесуальне

це сукупність норм права, які

регулюють порядок застосування норм

матеріального права, а саме: відносини, що

виникають в процесі розгляду і вирішення,

оскарження кримінальних, цивільних та

господарських справ, мету, завдання і обов’язки

суду при здійсненні правосуддя, права і обов’язки

сторін. Воно походить від матеріального, має на

меті обслуговування його інтересів, хоча

характеризується відносною самостійністю,

єдністю та диференціацією процесуальних норм

на галузі та інститути.

Матеріальне

це

сукупність норм права, за

допомогою яких держава

безпосередньо регулює

суспільні відносини, а

саме: конституційні,

адміністративні, фінансові,

кримінальні, земельні,

цивільні, трудові, сімейні

тощо.

Імперативний

(метод владного

зобов’язання) — заснований на владних

приписах державних органів, які чітко

встановлюють порядок виникнення права

і обов’язків суб’єктів, санкції за

порушення цих обов'язків у вигляді

заборон та покарань (притаманний

переважно для публічних галузей права).

Диспозитивний

передбачає

можливість обрання суб’єктами

правових відносин варіанту

поведінки у межах чинного

законодавства (притаманний

переважно для приватних галузей

права).

Методи правового

регулювання

За субординацією

За функцією призначення

Об’єктивне

це система норм права, що

встановлюються державою і містяться у

виданих компетентними державними

органами нормативно-правових актах.

Виконання норм об`єктивного права не

залежить від волі суб’єкта (наприклад,

обов’язок сплачувати податки, захищати

Вітчизну, заборона переходити дорогу у

невстановлених для цього місцях тощо).

Суб’єктивне

це вид і міра індивідуальних

можливостей суб`єкта права щодо виконання

певних дій, реалізації встановлених нормами

об`єктивного (позитивного) права прав і свобод

людини і громадянина. Право в суб’єктивному

значенні є персоніфікованим, тобто належить

конкретній особі, а його реалізація

безпосередньо залежить від волі суб`єкта

(наприклад, реалізація права на освіту, на

звернення, на підприємницьку діяльність тощо).

Публічне

сукупність норм права, які

регулюють відносини та закріплюють

порядок організації, формування,

структуру, правовий статус державних

органів, захисту суверенітету,

територіального устрою та

правопорядку, міждержавні стосунки

тощо. процесуальне тощо.

Приватне

це сукупність норм права, що

регулюють суспільні відносини у сфері

приватного інтересу (майнові, особисті

немайнові, шлюбно-сімейні, трудові

відносини тощо). Відповідно до приватних

галузей права відносяться: цивільне,

сімейне, трудове, авторське, житлове,

міжнародне приватне тощо.

Основні ознаки

Публічне право Приватне право

Орієнтується на задоволення публічних

інтересів

Характеризується однобічним

волевиявленням суб’єктів права

Має широку сферу обговорення

Передбачає ієрархічні (субординаційні)

відносини суб’єктів

Містить норми загальні і безособові, що

мають нормативно-орієнтуючий вплив

Характеризується перевагою директивно

обов’язкових норм, розрахованих на пряме

застосування санкцій, пов’язаних з

обмеженнями у використанні ресурсів

Широко використовує новітні технічні

прийоми

Орієнтується на задоволення

приватних, корпоративних інтересів

Характеризується вільним

волевиявленням суб’єктів при

реалізації своїх прав

Шир

око використовує договірну

форму регулювання

Передбачає рівні відносини суб’єктів

права

Містить норми, що звернуті до

суб’єктивного права і гарантують

судовий захист

Характеризується перевагою

диспозитивних норм, розрахованих на

самовідповідальність за своїми

обов’язками

і діями;

Зберігає класичну юридичну техніку.

Залежно від

обов’язковості

За предметом і методом правового регулювання

Система законодавства

Система законодавства - це всі впорядковані нормативно-правові акти

окремої держави. Структура системи законодавства — це внутрішня

організація системи нормативно-правових актів, яка виражається в їх єдності,

об’єктивності, визначеності, а також у розподілі законів і підзаконних

нормативно-правових актів за галузями.

Галузева

поділ нормативно-правових актів за

предметом регулювання: цивільне законодавство,

кримінальне законодавство, адміністративне

законодавство та ін.

Субординаційна

поділ нормативно-правових

актів на певні групи за їх юридичною чинністю:

закони, укази, уряду, нормативні акти місцевих

органів влади та ін.

Державно

організаційна (вертикальна)

поділ

нормативно-правових актів за територіальним

значенням: законодавство федеральне і

законодавство суб’єктів федерації.

Система законодавства

Публічне

Приватне

Конституційне право

це сукупність

норм, що регулюють основи суспільного і

державного ладу, закріплює основні права

і свободи людини та громадянина,

визначає форму держави, повноваження

вищих органів державної влади та органів

місцевого самоврядування, державні

символи, територіальний устрій.

Цивільне

сукупність норм

права, що регулюють

майнові та пов’язані з ними

особисті немайнові

відносини, засновані на

рівності і майновій

самостійн

ості їх учасників.

Адміністративне

сукупність норм, що

регулюють відносини в сфері державної

виконавчої влади та державного

управління, а саме систему і

повноваження виконавчих органів влади

і посадових осіб, закріплює права і

обов’язки громадян у їх

взаємовідносинах з цими органами,

визначає поняття і види

адміністративних правопорушень тощо.

Сімейне

сукупність норм, що

регулюють відносини у галузі

шлюбу і сім’ї, а саме: умови і

порядок укладання шлюбу,

розірвання шлюбу,

регулювання особистих

немайнових і майнових

відносин між членами сім’ї

тощо.

Галузі матеріального права

Трудове

сукупність норм,

що регулюють трудові

відносини між роботодавцем

і працівником, визначаючи

основні трудові права і

обов’язки працівників,

порядок укладання і

розірвання трудового

договору, робочий час і час

відпочинку тощо.

Міжнародно

приватне

–

це відносини цивільно-

правового характеру, що

виникають у міжнародному

житті і пов’язані з

розширенням міжнародного

торгово-економічного,

науково-технічного і

культурного

співробітництва.

Кримінальне

сукупність норм, що

закріплюють підстави і принципи

кримінальної відповідальності,

встановлюють види покарань за скоєння

злочинів, з метою охорони прав і свобод

людини, громадянина, громадського

порядку, власності, забезпечення миру та

запобігання злочинам.

Фінансове

сукупність норм, що

регулюють відносини, які визначають

порядок формування і розподілу

бюджетних коштів, затвердження

бюджету, а також порядок грошового

обігу, оподаткування, діяльності банків.

Міжнародно

публічне

–

особл

ива

система юридичних принципів і норм,

якими регулюються відносини між

владними, суверенними суб‘єктами

міжнародних відносин – державами,

міждержавними організаціями та якими

визначаються їх взаємні права і обов‘язки.