Тимченко С.М., Коломоєць Т.О. Правознавство у схемах та визначеннях

Подождите немного. Документ загружается.

Громадянське суспільство: поняття, етапи становлення, риси

Громадянське суспільство система взаємодії в межах права вільних і

рівноправних громадян, їх об’єднань, що добровільно сформувалися і

перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім

утручанням держави, призначеної створювати умови для їх вільного розвитку.

(Х

–

ІІ ст.): процес визрівання передумов (економічних, політичних,

ідеологічних) розвитку буржуазного суспільства, усунення юридичної

нерівності, обмеження політичної влади правом

(кінець ХVІІ

–

кінець ХІХ ст.): формування громадянського суспільства в

найбільш розвинених буржуазних країнах на засадах загальної юридичної

рівності, вільного підприємництва і приватної ініціативи

(рубіж ХІХ

–

ХХІ ст.): розвиток постіндустріального суспільства з

машинним виробництвом, фабричною організацією праці,

загальнонаціональним ринком; відокремлення влади від власності; перехід

управління громадськими справами практично в руки вчених-спеціалістів

(менеджерів) із збереженням інститутів традиційної демократії та

політичного плюралізму; розширення і поглиблення рівноправності людей

Основні риси

громадянського суспільства

Визнання людини, її інтересів,

прав і свобод основною цінністю

громадянського суспільства

Відкритість громадянського

суспільства

Плюралізм громадянського

суспільства, наявність різних

суспільних груп, вільна та рівна

конкуренція між політичними

силами

Самоуправління

громадянського суспільс

тва

Приватна власність, вільна

праця, підприє

мництво

Наявність правової держави

Етапи становлення

Правова держава: поняття: ознаки і принципи

Правова держава – тип держави розвинутого громадянського

суспільства, у якому організація і діяльність влади засновані на принципі

верховенства права, визнанні і забезпеченні прав і свобод людини, взаємної

відповідальності держави й особи, дотриманні реального поділу влади з їх

ефективною взаємодією і взаємним контроль. Правова держава ґрунтується на

конституційному режимі і потребу несуперечливої правової системи.

Верховенство права

–

основоположний принцип правової

держави, що включає умови: пріоритет

прав людини; відповідність закону

праву (панування правових законів);

правова визначеність та ін.

Громадянське суспільство

–

суспільство з високорозвиненою

системою взаємодії вільних і

рівноправних громадян та їх об’єднань:

реальне забезпечення здійснення

принципу рівних можливостей людей

вільно і безпечно розпоряджатися

своїми силами, здібностями, майном,

керуючись діючим правом і власною

правосвідомістю; утвердження прав

народу і його суверенітету як єдиного

джерела і носія державної влади.

Взаємна відповідальність особи і

держави – визнання правової рівності

сторін у конкретних правовідносинах: з

одного боку, відповідальність особи як

об’єкта влади, з іншого –

відповідальність держави як суб’єкта

влади

Поділ державної влади

між

законодавчими, виконавчими і

судовими органами.

Принцип конституційності

Принцип законності

Висока управлінська правова

культура державного апарату,

ефективна професійна робота системи

правоохоронних і контрольно-

наглядових органів.

Розвинута правосвідомість

правова культура суспільства,

соціальних груп, громадян.

Принципи Ознаки

Джер

ела як

правової держави

, так і

соціальної держави

варто шукати у далекій давнині. Уже відомі

мислителі античності (Платон, Аристотель та ін.) зверталися до пошуків принципів, форм і

конструкцій погодженої взаємодії влади і права. Протягом історії сенс і зміст ідеї про правову державу

в різних мислителів, політичних і суспільних діячів значно розрізнялися. Філософську основу сучасної

концепції правової держави заклав німецький філософ І. Кант, у вченні якого центральне місце займає

людина як член суспільства і як особистість.

Уперше термін «правова держава» вжив К. Т. Велькер (1813), І. X. Фрайхер фон Аретин (1824).

Узагальнене поняття «правова держава» пов'язують з ім'ям Р. Моля, що ввів його в загальний

державно-правовий і політичний вжиток. У 1829 році він дав визначення правової держави як

конституційної держави, що має ґрунтуватися на закріпленні в конституції прав і свобод громадян, на

забезпеченні судового захисту особи.

Отже, історично правова держава — це конституційна держава. Ідея правової держави охопила

країни Західної Європи, Північної Америки, розвиваючись і збагачуючись протягом десятиліть.

Домінуючою стає ідея про те, що в правовій державі відносини між людьми і державою регулюються

нормами, які встановлюють порядок і виключають безвладдя і застосування насильства.

Соціальна держава – правова держава розвинутого громадянського

суспільства із соціально орієнтованим ринковим господарством, яка здатна

створити умови для реалізації економічних, соціальних і культурних прав

людини, гарантувати соціальну справедливість і соціальну безпеку особи,

встановити соціальну згоду в суспільстві.

Наявність правової держави

і розвинутого громадянського

суспільства як умови його

функціонування

Термін

«соціальна держава»

виник до Другої світової війни в працях Ад. Пренса, Г.Ф.

Шершеневича. Майже одночасно з ними О.Гірке (1841 - 1921) ввів у науковий обіг

термін «соціальне право». Поняття «соціальна держава» сформульовано в 1929 році

німецьким державознавцем Х. Хеллером, після чого воно поширилося в Європі. У США

ідея соціальної держави була сприйнята пізніше, ніж у країнах Європи, оскільки тип

свідомості американського суспільства був орієнтований на принцип індивідуалізму, а не

на колективну свідомість.

Після Другої світової війни ідея соціальної держави набула особливого значення.

Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги

материально незабезпечиним громадянам, але і, перш за все, бере на себе

відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян,

збереження в суспільстві соціального миру. Ідея соціальної держави одержала

закріплення в конституціях ряду країн Західної Європи (ФРН, Іспанія та ін.).

Зближення правової держави і соціальної – найбільш сприятливий результат для

громадянського суспільства, оптимальний варіант його розвитку без класово

ворожих конфліктів і соціальних потрясінь

Наявність економічної основи

– соціально орієнтованого

ринкового господарства

Наявність юридичної основи

– соціального законодавства і

здійснення на його основі

соціальної політики

Гарантування реалізації

економічних, соціальних і

культурних прав людини

Гарантування соціальної безпеки особи,

здатної самостійно забезпечувати

необхідний (достатній) рівень матеріального

добробуту для себе і членів своєї сім’ї

(професійне навчання, перекваліфікація,

рівність стартових можливостей для молоді)

Нада

ння державою соціальної допомоги

громадянам хоч би на рівні прожиткового

мінімуму, які неспроможні нести

відповідальність за свій добробут – соціально

ураженим шарам населення: старим,

непрацездатним (хворим), безробітним з

незалежних від них причин

Ознаки

Проведення соціальної політики держави,

спрямованої на зміцнення соціальної

справедливості і соціальної злагоди в

суспільстві, зведення до мінімуму надмірного

майнового розшарування населення,

формування «середнього класу» (розумне

обкладання доходів)

політична організація влади

народу, при якій забезпечується:

рівна участь громадян в управлінні

державою і суспільними справами;

виборність основних органів

держави і законність у

функціонуванні всіх суб‘єктів

політичної системи суспільства;

реалізація, охорона і захист прав і

свобод людини і меншості

відповідно до міжнародних

стандартів.

виборність органів держави

й постійний контакт із ними

населення

підкорення меншості інтересам більшості

Ознаки

Принципи

Моделі сучасної

соціальної держави

«позитивн

а держава»

(США), у якій найменший

ступінь втручання держави

в економіку і соціальне

забезпечення орієнтовано на

додержання індивідуалізму і

захист корпоративних

інтересів (соціальна

політика держави виступає

як засіб контролю)

держава

соціальної

безпеки»

(Великобританія), у якій

забезпечується

гарантований мінімальний

рівень життя і рівність

стартових можливостей

(соціальна політика дер-

жави як засіб забезпечення

повної зайнятості)

«держава добробуту»

(Нідерланди), у якій

забезпечується мінімальний

рівень життя і встановлюється

максимальний рівень доходів,

зменшується різниця в зарплаті,

гарантується повна зайнятість

(соціальна політика держави як

засіб забезпечення «рівності,

кооперації і солідарності»).

Демократія

політична свобода

рівноправність громадян

поділ влади

прийняття рішень із волі

більшості при обов’язковому

дотриманні прав меншості

плюралізм

визнання народу вищим (єдиним) джерелом

влади

формування основних державних органів

шляхом вільних і справедливих виборів

єдність та розподіл державної влади

наявність механізму реалізації прав і свобод

людини і громадянина, їх пріоритет над правами

держави

рівність усіх перед законом і судом

верховенство права та верховенство

правового закону

повага до прав меншості, визнання

свободи їх волевиявлення

Поняття

Функції демократії

Організаційно

політична

– організація політичної влади на демократичних

началах. Вона містить у собі підфункцію самоорганізації народу

(самоврядування) як джерело державної влади й виражається в наявності

організаційних зв'язків між суб'єктами демократії: органами держави,

державними організаціями, суспільними об'єднаннями, трудовими

колективами

Регулятивно

компромісна

–

забезпечення плюралізму діяльності суб'єктів

демократії в цивілізованих рамках співробітництва й компромісу,

концентрації й консолідації різних політичних сил навколо інтересів

громадянського суспільства й держави

Суспільно

стимулююча

–

забезпечення оптимального служіння держави

суспільству, стимулювання, облік і використання суспільної думки й

активності громадян (консультативних референдумів, наказів, листів, заяв і

т.п.) при розробці й прийнятті державних рішень

Установча

– формування органів державної влади й органів місцевого

самоврядування демократичним шляхом (конкурс, вибори)

Контрольна

– забезпечення діяльності органів держави в межах їхньої

компетенції відповідно до приписань нормативно-правових актів;

підконтрольність і підзвітність всіх ланок державного апарата (наприклад,

контроль представницьких органів над виконавчими органами, звіт останніх

перед першими)

Охоронна

– забезпечення державними органами безпеки, честі й

достоїнства кожної людини, охорони й захисти прав і свобод особи,

меншості, форм власності, попередження й припинення правопорушень

Форма

забезпечення

(реалізації, охорони

і захисту) прав,

свобод і обов’язків

людини і

громадянина

відповідно до

міжнародних

стандартів

Форма реалізації

демократичних принципів

законності, гласності,

виборності, змінюваності,

децентралізації влади та ін., що

запобігають зловживанню

службовим становищем і

суспільним авторитетом, сприяють

прогресивним перетворенням в

суспільстві

Форма участі

народу в

управлінні

державними і

суспільними

справами

(народовладдя),

що має два

різновиди

Форми демократії

Інститути демократії та їх види

це легітимні

легалізовані елементи політичної системи суспільства, що

безпосередньо створюють демократичний режим у державі

через втілення в них принципів демократії

Вибори

–

форма особистої

участі громадян в управлінні

державою шляхом

формування вищих

представницьких органів,

органів місцевого

самоврядування, їхнього

персонального складу

Референдум

спосіб рішення шляхом

голосування кардинальних проблем

загальнонаціонального й місцевого значення

(прийняття конституції, інших важливих законів

або внесення в них зміні, а також інших рішень

по найважливіших питаннях). Референдум є

одним з важливих інститутів безпосередньої

демократії, проводиться з метою забезпечення

народовладдя - особистої участі громадян у

керуванні державою й місцевими справами

пряма (безпосередн

я)

–

форма

народовладдя, за якої влада

здійснюється через безпосереднє

виявлення волі народу або певних

соціальних груп – народне вето,

народна ініціатива, плебісцит,

референдум, вибори

непряма

–

представницька

(виборна) – форма народовладдя,

за якої влада здійснюється через

виявлення волі представників

народу у виборних органах –

парламенти, органи місцевого

самоврядування та ін.

ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА

Загальне вчення про право

Соціальні норми - правила поведінки загального характеру, що

регулюють взаємовідносини між людьми в суспільстві, є проявом їх волі та

забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу. Ці правила

поведінки встановлюють напрямки і межі дій суб’єктів суспільних відносин,

вони створюються з урахуванням досвіду, волі та інтересів людей. Основними

рисами соціальних норм є – об’єктивність, нормативність, обов‘язковість,

процедурність, санкціонованість, системність.

Норми –звичаї –

правила поведінки, що

стали звичкою у

результаті багатократного

повторення протягом

тривалого часу.

Моральні – правила

поведінки, які

регулюють відносини

між людьми з точки

зору добра та зла,

справедливості і

несправедливості.

Мононорми –

нерозчленовані, єдині

норми (табу, таліон).

Норми – традиції –

правила поведінки, які

закріплюються у

свідомості людей та

виконуються ними не

через необхідність, а

внаслідок власного

переконання і

передаються із покоління

в покоління в сім’ї, у

певній місцевості тощо.

Види соціальних

норм

Релігійні- норми, що

регулюють поведінку і

специфічні культові дії,

які засновані на вірі в

існування Бога. Вони

відображені в статутах,

священних і релігійних

книгах.

Політичні- правила

поведінки, що регулюють

відносини між суб’єктами

політики (політичними

партіями, громадськими

організаціями та ін.) щодо

реалізації ними політичної

влади.

Корпоративні-це

правила поведінки

внутрішнього характеру,

що встановлюють,

регулюють та

забезпечують діяльність

об’єднань громадян,

трудових колективів і

спрямовані на

досягнення тієї мети,

заради якої вони були

створені.

Правові- це

встановлені або

санкціоновані

державою,

загальнообов’язкові,

формально визначені

правила поведінки, які

мають на меті

впорядкування

відносин між людьми.

Право – система норм права (правил поведінки), що встановлюються

або санкціонуються державою (компетентними державними органами, іншими

суб’єктами, які наділені такими повноваженнями, або населенням у результаті

референдуму), гарантуються нею, містяться в нормативно-правових актах і

регулюють найважливіші сфери суспільних відносин.

Право

Загальносоціальне

право

випливає безпосередньо із

громадського життя і не залежить від

держави. Існує у вигляді звичаїв,

традицій, природни прав, моральних

та інших норм.

Спеціально

–

соціальне (юридичне)

–

наслідком державної діяльності, втіленням

волевиявлення держави та існує у вигляді

приписах законів, принципах і нормах

ратифікованих міжнародних договорів та ін.

Природне право

–

право

яке, має

глибший, обгрунтованіший,

вихідний у житті людей норматив

поведінки, джерелом якого є сама

природа.

Позитивне право

–

це є штучне

право, що виходить від держави і

суспільства, виражене в писаних

нормах, міститься в нормативно-

правових документах: законах, судових

прецедентах, актах виконавчої влади.

Об’єктивне право

–

система

діючих у державі правових норм і

принципів, встановлених чи

санкціонованих дерржавою як

регуляторів суспільних відносин,

забезпечуваних нею.

Суб

’єктивне право

–

правові норми і

принципи як певні юридично визнані

можливості (свободи) суб’єкта права

задовольняти власний.

Матеріальне

право

це

сукупність норм права за

допомогою яких держава

безпосередньо регулює суспільні

відносини, а саме: конституційні,

адміністративні, фінансові,

кримінальні, земельні, цивільні,

трудові, сімейні тощо.

Процесуальне

право

це сукупність

норм права, які регулюють порядок

застосування норм матеріального права, а

саме: відносини, що виникають в процесі

розгляду і вирішення, оскарження

кримінальних, цивільних та господарських

справ, мету, завдання і обов’язки суду при

здійсненні правосуддя, права і обов’язки

сторін. Воно походить від матеріального

та має на меті обслуговування його

інтересів, хоча характеризується

відносною самостійністю.

Публічне право

сукупність норм

права, які регулюють публічні

відносини та закріплюють порядок

організації, формування, структуру,

правовий статус державних органів,

захисту суверенітету,

територіального устрою та

правопорядку, міждержавні

стосунки тощо.

Приватне

право

це сукупність норм

права, що регулюють суспільні

відносини у сфері приватного інтересу

(майнові, особисті немайнові, шлюбно-

сімейні, трудові відносини тощо). До

приватних галузей права відносяться:

цивільне, сімейне, трудове, авторське,

житлове та ін.

Принципи права

—

це своєрідна система координат, у межах якої розвивається

право, і одночасно вектор, що визначає напрямок його розвитку. Вони служать

нормативними основами права (позитивними зобов'язаннями), що покладені в його

зміст, виступають як орієнтири його формування, відображають його сутність і

основні зв'язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджений

світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна

назвати ціннісним стрижнем правової матерії, своєрідним «вищим правом».

Принципи права можуть бути прямо сформульовані в законодавчих актах чи

виникати із загального змісту таких актів, зумовлювати тим самим напрямки

правотворчої, правозастосовної та іншої юриди

чної діяльності.

Принципи права і норми права

мають нормативний

характер

Спільне

Відмінне

прияють

подоланню прогалин у праві.

Беруть участь у

подоланні прогалин у

законі.

їх поява об'єктивно

зумовлена

Принципи права

Норми права

Не мають власної, притаманної

лише

ним, зовнішньої форми - розчиняються

у безлічі норм, пронизують усю

правову матерію, виводяться з неї або

виникають у вигляді окремих

правоположень законодавчих актів.

стрижнем

усієї системи

права,

спрямовують розвиток і функціонування

правової системи суспільства.

Не мають конкретики і подробиць

—

не вказують прав і обов'язків, тобто

мають вищий рівень абстрагування

відрегульованих відносин.

Знаходяться над

рівнем норм,

визначають їх ціннісну орієнтацію

(спрямованість), служать позитивним

зобов'язанням.

Не мають засобів регулювання

—

їх

провідним елементом є повинність

(те, що повинно бути), яка

безпосередньо відображає існуючу в

конкретному суспільстві систему

цінностей та обґрунтовується

нею.

Мають тривалу стабільність і

зворотну дію в часі.

Мають

власну, притаманну лише ним

зовнішню форму — виникають в

нормативних приписах як

загальнообов'язкові формальновизначені

правила поведінки.

частинками (клітинками

)

системи

права, яка набуває логічності та

збалансованості завдяки принципам права

Закріплюють типові конкретні

соціальні процеси, поведінку людини;

являють собою модель (зразок, масштаб,

еталон) регульованих суспільних

відносин — указують на права і

обов'язки.

Знаходяться

під

прин

ципами, під їх

ціннісною орієнтацією, і мають

конкретну функціональну

спрямованість (регулятивну та

охоронну).

Мають засоби регулювання (дозволи,

зобов'язання, заборони), через які

притаманна їм повинність не

безпосередньо, а опосередковано

відображає існуючу в суспільстві

систему цінностей.

Як правило, не мають тривалої

стабільності і зворотної дії в часі.

Принципи права

Національні (внутрішньодержавні)

характеризують певні положення, що

покладені в основу змісту права, визначають

його характер та ознаки, розвиток і

формування правової системи держави. Вони

діють у всіх галузях права, визначають якісні

особливості всіх правових норм національної

правової системи незалежно від специфіки

регламентованих ними суспільних відносин.

Загальнолюдські

(загальноцивілізаційні)- діяють у

межах міжнародного

правопорядку, визначаються

досягнутим рівнем розвитку

людства. Це такі принципи:

гуманізму, юридичної рівності,

свободи, демократизм, законності,

справедливості.

Види за сферою дії

Галузеві принципи

права притаманні

передусім конкретній

галузі права,

визначають її

специфіку, їх дія

обмежується

відповідним

предметом правового

регулювання цієї

галузі (наприклад,

принцип свободи

праці, притаманний

для трудового права).

Міжгалузеві принципи

права притаманні кільком

близьким галузям права

одночасно (наприклад,

принципи гласності,

змагальності сторін і

незалежності судочинства,

здійснення правосуддя

виключно судом притаманні

як кримінально-

процесуальній, так і цивільно-

процесуальній галузям права.

матеріальної відповідальності

— для цивільного та

трудового права).

Принципи інститутів

права покладені в основу

побудови певного

інституту права,

визначають його

особливості (наприклад,

принцип несприйняття

подвійного громадянства

— інститут громадянства

в конституційному праві,

принцип добровільності

цивільно-правових угод

— інститут цивільно-

правових угод у

цивільному праві та ін.).

Інструментальна

–

один із проявів

його загальносоціальної цінності –

полягає у тому, що право є

регулятором суспільних відносин,

інструментом для вирішення різних

завдань, у тому числі для

забезпечення функціонування інших

соціальних інститутів (держави,

соціального керування, моралі та ін.)

Власна цінність права

–

як

соціального явища полягає у тому, що

право виступає як міра свободи та

справедливості. У цій якості право

може надавати людині, різним

організаціям простір для свободи,

активної діяльності й у той же час

виключати сваволю і свавілля , тобто

служити гарантом вільного, гідного та

безпечного життя.

Соціальна

–

полягає у тому, що в

оно, втілюючи загальну,

групову та індивідуальну волю (інтерес) учасників суспільних

відносин, сприяє розвитку тих відносин, у яких зацікавлені як

окремі індивіди, так і суспільство в цілому.

Основні прояви цінності права