Сургай Г.І., Слюсаренко А.Г., Гусєв В.І. Новітня історія України 1900-2000

Подождите немного. Документ загружается.

Українська революція, що так вдало розпочалася для україн-

ства, той величезний вклад, який зробила в повалення романівської

монархи, жертовність, покладена на вівтар боротьби за незалежність,

у кінцевому підсумку закінчилася трагічно для великої волелюбної

державотворчої нації Революція зазнала поразки Проте боротьба

народу за своє визволення не закінчилася Революція продемонст-

рувала великий потенціал українства до визвольних змагань і

збагатила людство досвідом, який заслуговує глибокого аналізу та

вивчення

Досвід Української революції став предметом дослідження пред-

ставників різних галузей знань Ось уже понад вісім десятиліть цей

досвід вивчається елітою українства як в самій Україні, так і за п

межами До його аналізу звертаються і зарубіжні автори різних країн

За минулі десятиліття накопичена справді величезна кількість

наукових досліджень Різні, інколи діаметрально протилежні як за

концепцією, так і за політичною та ідеологічною спрямованістю ці

дослідження потребують своєї класифікації та загального аналізу

виключно на основі принципів об'єктивності й історизму Враховую-

чи велику кількість фундаментальних колективних та авторських

досліджень, а також невеликих за обсягом змістовних праць, в цьо-

му історіографічному огляді не ставиться за мету залучити до аналі-

зу ті з них, які чітко окреслюють протилежні концептуальні підходи

в оцінці подій та явищ, владних структур і політичних лідерів до

цієї проблеми

Усі дослідження, що вивчали Українську революцію, можна класи-

фікувати за основним принципом ставлення до української держав-

-юсті в будь-якій формі за умови, що ця держава має бути незалежною

суверенною Українською державою Саме на цьому засновувалася

стратегія національно-визвольних змагань українського народу

До першої групи належать дослідження, в яких намагалися прав-

диво відтворити події Української революції в різних її періодах

До них варто віднести праці самих учасників революційних подій

Насправді в їх роботах відбивалися події з ідеологічною упередже-

-істю,

обґрунтовувалися концепції, розроблені задовго до револю-

ції, а з п початком впроваджувалися в практику державного будів-

ництва

Насамперед це дві домінуючі концепції — автономістів-федералістів

-а самостійникш-соціалістгв На наступних етапах накопичення істо-

ричних знань вони і склали основу різних підходів до оцінки виз-

вольних змагань і Центральної Ради, що їх очолила Прибічники

Центральної Ради ідеалізували п діяльність, не помічаючи принци-

~звих помилок, яких та допускала, інші продовжували відстоювати

•^.мостійницькі позиції і зосереджувались на критиці її помилок Так

нормувалися два напрями в зарубіжній історіографи української

- аспори, які співіснували в постійній боротьбі

^ГРАІНА В 1917—1920 рр ІСТОРІОГРАФІЯ

231

Свої витоки історіографія діаспори бере з праць діячів Центральної

Ради, їх спогадів, виданих як в Україні, так і за кордоном Передусім

треба назвати роботи М. Грушевського, В. Винниченка, Н. Григо-

рггва, О. Шульггна, М. Шаповала. Зважаючи на федералістські

переконання, на їх прагнення в практичній діяльності Центральної

Ради, слід підкреслити, що їх праці відрізняються і за обгрунтова-

ністю цих ідей, і за джерельною базою та спрямованістю Якщо відо-

мий історик М Грушевський, до кінця зберігши свої федералістські

переконання, послідовно обґрунтовував їх у своїй творчості, то

В Винниченко, голова уряду Центральної Ради і автор багатьох дер-

жавотворчих актів, відрізнявся неврівноваженістю та непослідов-

ністю, що знайшло відбиток у його роботах

Крім М Грушевського та В Винниченка проблеми визвольних

змагань за доби Центральної Ради з достатньою глибиною в істо-

ричній послідовності були досліджені в роботах Д. Дорошенка та

П. Христюка {Дорошенко Д Історія України 1917—1923 рр Т І Доба

Центральної Ради — Ужгород, 1930, Христюк П Замітки і матеріа-

ли до історії Української революції — Київ, Відень, 1921), проте

написані з позиції різних концепцій Д Дорошенко був прихильником

державницької концепції, а П Христюк подав свою історію визволь-

них змагань з позиції соціал-революцюнерів

Глибоким патріотизмом пронизані праці самостійників-соціалістш,

що виходять з теоретичних підвалин, започаткованих Д. Донцо-

вим та М Міхновським (Донцов Д Історія розвитку української

державної ідеї — К, 1991, Самостійна Україна Збірник програм

українських політичних партій поч XX ст — Т, 1991) їх кон-

цепція грунтувалася виключно на принципах державної незалеж-

ності України з усіма наслідками, що звідси випливали Предметно

і послідовно національно-визвольний рух доби Центральної Ради роз-

глядається у працях самостійників-соціалістш — Д. Гирського,

Р.

Млиновецького, І. Нагаевського (Гирський Дмитро Дивні спро-

би виправдовування антидержавної політики (Відгук на фальсифі-

кації соціалістів з табору УНР) — Торонто, 1973, Млиновецький Р

Нариси з історії українських визвольних змагань 1917—1918 рр —

Л,

1994, Нагаєвський І Історія української держави двадцятого

століття — К, 1993) та ш У них проаналізовано державно-правові

документи Центральної Ради та Генерального Секретаріату, значну

увагу приділено боротьбі українських політичних партій у питаннях

політики та практики державного будівництва часів визвольних

змагань Зокрема, в праці І Нагаевського простежуються нові під-

ходи до вивчення проблеми, зважено аналізується як внутрішня,

так і зовнішня політика Центральної Ради, п досягнення і помилки

Крім того, має під собою підґрунтя і висновок, що «Українська Рада

мала добру нагоду закріпити українську державність, але моло-

ді романтики свято вірили в соціалістичне «братерство народів»

232 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

(Нагаєвський І. Історія української держави двадцятого століття. —

С. 407).

Водночас оформилася і протилежна ідеологічна концепція на тео-

ретичних засадах соціал-демократів (більшовиків). Вони розглядали

Центральну Раду виключно з великодержавницьких шовіністичних

позицій, як буржуазно-націоналістичну організацію. В історичній науці

ця концепція закріпилася в радянській історіографії.

Проте така історіографія проблем українських визвольних зма-

гань досі не досліджена. Це зумовлювалося причинами політичного

та ідеологічного характеру. Аксіомою було те, що української револю-

ції не могло бути, оскільки події в Україні були частиною загально-

російської революції. Події в Україні розглядалися лише під кутом

зору Жовтневої революції в Росії.

Тільки наприкінці 20-х — на початку 30-х років у радянській

історіографії почала складатися концепція історії революції та гро-

мадянської війни в Україні, основана на марксистсько-ленінських

ідеологічних засадах з національного питання. Відповідно до неї

український національний рух було визначено як буржуазно-націо-

налістичний, антинародний, а усі його прояви віднесено до контр-

революції. На багато років Центральна Рада була затаврована як

буржуазно-націоналістична організація, що згадувалася в історичній

літературі лише як об'єкт, проти якого вели боротьбу робітники та

селяни України на чолі з більшовицькою партією (Яворський М. На-

риси з історії революційної боротьби на Україні. — X., 1927; Рево-

люції на Вкраїні в її головніших етапах. — X., 1928; Річицький А.

Центральна Рада від лютого до жовтня. Нариси з історії української

революції. — X., 1930; Історія КП(б)У в стислому нарисі. — X., 1932;

Волин М., Попов М. Очерки истории Коммунистической партии (боль-

шевиков) Украиньї. — Харьков, 1931).

На цій основі грунтувалась уся наступна радянська історіографія.

З кінця 40-х років вона поновлюється нескінченною кількістю великих

і малих «наукових розробок», назва яких засвідчує їх суть і спрямова-

ність (Лихолат А. В. Разгром буржуазно-националистической контрре-

волюции на Украине (1917—1922 гг.). — М., 1954; Короливский С. М.,

Рубач М. А., Супруненко Н. И. Победа Советской власти на Украи-

не.—

М., 1967; Гарчев П. І. Червона гвардія України в боротьбі за

створення і зміцнення Української Радянської держави. — К., 1983).

Аналіз як радянської літератури, так і праць істориків україн-

ського зарубіжжя засвідчує, що протягом десятиліть не відбулося

істотних змін у методології дослідження проблеми українських

зизвольних змагань та Центральної Ради.

Тільки на початку 90-х років намітилися принципові зміни в концеп-

туальному підході вітчизняних і зарубіжних вчених до висвітлення

проблем Української революції. Критично проаналізувавши усю по-

передню історіографію, джерела, на які вона спиралася, українська

УКРАЇНА В 1917—1920 рр.: ІСТОРІОГРАФІЯ

233

історична наука мобілізувала наукові кадри до концептуального пе-

регляду та широкого вивчення проблем визвольних змагань

Ініціативу на себе взяв Інститут історії України Академії наук

України Наукові співробітники інституту видали серію історичних

зошитів, якими охопили широку тематику Української революції

(Гриценко А П Українські робітники на шляху творення націо-

нальної держави І Всеукраїнський робітничий з'їзд 11—14 (24—27)

липня 1917 року — К , 1992, Хміль І В Перший Всеукраїн-

ський селянський з'їзд (28 трав — 2 черв 1917 р) — К, 1992,

Шусь О Й Всеукраїнські військові з'їзди — К, 1992, Галенко О І,

Яновський Д Б Перший уряд демократичної України — К, 1992,

Хміль І В Український Національний конгрес-з'їзд 6—8 квіт

1917 р — К, 1994, Яновський Д Б Маловідомі конституційні акти

України 1917—1920 рр — К, 1991 р) Чимало наукових статей з

новими підходами на дану проблему опублікував «Український істо-

ричний журнал» (Гамрецький Ю М Універсали — визначні віхи історії

Центральної Ради // УІЖ — 1991 — № 8 — С 23—30, Солдатен-

ко В Ф Становлення української державності і проблема збройних

сил Березень 1917 — квітень 1918 р // УІЖ — 1992 — № 5 —

С 38—40, № 7, 8 — С 24—39, № 12 — С 14—19 та ш)

Опублікована і двохтомна історіографічна праця «Українська рево-

люція Концепція та історіографія» В. Солдатенка. В ній аналізуються

не лише історіографічні роботи, а й чисельні концепції проблеми

української державності (Солдатпентсо В Ф Українська революція

Концепція та історіографія — К, 1997)

Новітнім підходом до висвітлення національно-демократичного

руху у різні періоди української революції відрізняються відповідні

розділи узагальнюючих колективних праць «Історія України» та «Істо-

рія України нове бачення», написаних М. Литвином та В. Верстю-

ком (Історія України — Л, 1996 — С 213—252, Історія України

нове бачення У2т—Т2—К, 1996 — С 3—100)

На рубежі 90-х років історики глибоко проникли в фонди держав-

них архівів України Широкому вивченню архівних джерел допомо-

жуть видання документальних збірників Побачили світ збірники до-

кументів з історії Центральної Ради (Українська Центральна Рада

Документи і матеріали У 2 т — Т 1 — К, 1997, Україна в XX столітті

36 документів і матеріалів 1900—1939 — К, 1997) У них наведено

багато документів, стенограм та протоколів, які можуть дати об'єк-

тивну оцінку її діяльності

Криза Центральної Ради призвела до падіння створеної нею дер-

жави — Української Народної Республіки На зміну їй у результаті

державного перевороту прийшла принципово нова держава — Ук-

раїнська держава гетьмана Павла Скоропадського Закономірне її

покликання — внести спокій та стабільність у знесилену і розорену

Україну Проте вона проіснувала недовго, всього сім з половиною

234 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

місяців Проте і за цей короткий період було досягнуто значних успіхів

у внутрішній політиці та на міжнародній арені Саме ці чинники стали

домінуючими і привернули увагу наукової громадськості

Новий етап Українських визвольних змагань на чолі з традицій-

ною для українства гетьманською владою значно менше вивчений,

ніж попередній Досвід гетьманату аналізували його прибічники і

нещадно критикували опоненти в особі соціалістичної опозиції Саме

їх спадщина заклала історіографічну основу гетьманату, яка форму-

валася в основному в українському зарубіжжі

Початок дослідження Української держави П Скоропадського

поклали спомини самого гетьмана, праці діячів, що формували по-

літику гетьманату Емігрувавши за кордон після повалення гетьма-

нату, вони заклали основи досліджень істориків української діас-

пори (Павло Скоропадський Спомини — К, 1992, Дорошенко Д

Історія України 1917—1923 рр — Т 2, Нагаєвський І Історія Укра-

їнської держави двадцятого століття — К, 1993, Коваль Б Дер-

жавним курсом Гетьманщини — Торонто, Нью-Йорк, 1981, Гир-

ський Д Дивні спроби виправдовування антидержавної політики —

Торонто, 1973) Історіографи гетьманату спиралися, по-перше, на

послідовність широкого загалу мас, які зневірилися в обіцянках Цент-

ральної Ради в проведенні реформ По-друге, вони безмежно вірили

в патріотичні настрої самого гетьмана, який сміливо пішов на скасу-

вання усіх законів і розпоряджень Центральної Ради та п уряду і

запровадив реформи, що грунтувалися на приватній власності На

думку історіографів, повернення до приватної власності буде тим

фундаментом, що приведе до нової відбудови культури і цивілізації

з Українській державі

З огляду на соціальну базу гетьманської держави та до її харак-

теристики зверталися як у той час, так і в подальших дослідженнях

чимало авторів Власне, йшла відверта дискусія між прибічниками

'а противниками гетьманату Повставало питання, які верстви насе-

іення можуть бути опорою гетьманської влади, а отже, які полі-

тичні

сили потрібно залучити до управління

3 кого потрібно фор-

мувати управлінський апарат

Безумовним є те, що повернення до приватної власності визначило

також соціальну базу — власників у всіх сферах господарювання Ця

"ооблема знайшла відображення в роботах Д Дорошенка, 1 Нагаєв-

ського, Д. Гирського Слід зазначити, що саме за це критикували

гетьманат у проведенні внутрішньої політики в мемуарних виданнях

лідери соціалістичної опозиції

Не менше діставалося П Скоропадському за формування уряду

Незважаючи на те що уряд було сформовано на професійній основі

з людей, які були українцями або довгий час працювали в Україні,

--оптики з опозиції постійно закидали гетьманові, що його «прави-

•ельство, цілком буржуазне, російське, украшожерське» (Христюк П

Т&АІНЛ В 1917—1920 рр ІСТОРІОГРАФІЯ

235

Замітки і матеріали з історії Української революції 1917—1920 рр —

Т 3 — С 11)

Гетьманом та його урядом була розроблена широка програма стабі-

лізації національної економіки, торгівлі, побудови фінансової системи,

формування нових аграрних відносин, відродження освіти і культу-

ри В реалізації цієї програми гетьманським урядом чимало було

зроблено Незважаючи на надзвичайно складні умови розрухи, за

короткий час було відтворено виробництво на заводах і фабриках,

стабілізовувалась діяльність залізниць, відкривалися банки, рефор-

мувалася фінансова система, створено національну грошову одини-

цю,

відкрито нові навчальні заклади тощо

Ці здобутки гетьманського уряду привертали увагу дослідників

Проте об'єктом цих досліджень виступали окремі складові державо-

творчого руху, економічні аспекти розвитку України висвітлювались

лише у невеликому обсязі У зв'язку з цим найбільшу увагу привертає

ґрунтовне дослідження Д. Дорошенка, в якому аналізується еконо-

мічна політика гетьманату Праця містить надзвичайно багатий мате-

ріал щодо діяльності міністерств, спрямований на стабілізацію і роз-

виток національної економіки (Дорошенко Д Історія України 1917—

1923 рр — Т 2 Українська гетьманська держава — Ужгород, 1930)

Побіжно розглянуто діяльність уряду Української держави також

у роботах представників соціалістичного державотворчого напряму —

В.

Винниченка, І. Мазепи, П. Христюка (Мазепа І Україна в огні

й бурі революції 1917—1920 рр Т 1—3 — Прага, 1942, Більшовизм і

окупація України — Л, 1922) їх праці мають тенденційний харак-

тер Саме вони поклали початок новому етапу боротьби різних полі-

тичних угруповань навколо гетьманської держави уже в еміграції

(Австрії, Франції, Канаді, Швейцари)

Безперечний науковий інтерес для дослідників являє присвячена

вивченню стану різних галузей промисловості України праця В. Мазу-

ренка (Мазуренко В Економічна самостійність України в числах —

Відень, Київ, 1921) На широкому статистичному матеріалі автор

намагається довести можливість і необхідність існування України як

економічно незалежної держави

Серед важливих напрямів діяльності гетьманської держави була

зовнішня політика Саме в цей період розгорнулась найактивніша

дипломатична робота, коли Українська держава була визнана як

великими країнами Європи, так і найближчими сусідами, що утво-

рилися на теренах Російської імперії Білорусією, Доном, Кримом,

Кубанською Народною Республікою Цей аспект був предметом уваги

як авторів загальних праць, так і окремих істориків 3 останніх най-

більшу увагу привертає ґрунтовне дослідження Д Дорошенка, який

багато уваги приділяв проблемам зовнішньої політики на основі ве-

ликого фактичного матеріалу Він переконливо доводив, що керів-

ництво Української держави, обмежене у своїх діях рядом зовнішніх

236 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

та внутрішніх чинників, головну увагу спрямовувало на розбудову

державності

Зовнішньополітична діяльність гетьманського уряду знайшла відо-

браження також у працях опозиційного, соціалістичного спрямуван-

ня — В Винниченка, І Мазепи, П Христюка Проте ідейно-політичні

суперечності прихильників соціалістичного режиму з державниками

не сприяли підвищенню наукового рівня досліджень Недостатність

архівних матеріалів підмінялася особистими спостереженнями, емо-

ційним викладенням своїх поглядів, відвертою апологетикою тієї

форми влади, що імпонувала авторові Тенденційний підхід був ха-

рактерний як для дослідникш-соціалістш (Мазепа І Україна в огні й

бурі революції 1917—1920 рр—Т 1—3, Мірчук П Украінсько-москов-

ська війна 1917—1919 рр), так і для послідовників державницького

напряму (Солоуха П Договір з Москвою проти гетьмана Павла Ско-

ропадського, 1973, Коваль Б Державним курсом Гетьманщини —

Торонто, Нью-Йорк, 1981)

Суттєві зрушення у підходах до висвітлення визвольних змагань

доби гетьманської Держави відбулися після проголошення незалеж-

ності України Розширилася тематика досліджень, до наукового обігу

було залучено велику кількість раніше невідомих архівних матері-

алів,

переглянуто концептуальні підходи з позицій об'єктивності,

серед дослідників з'явився цілий ряд нових імен, автори яких дос-

ліджували проблеми Української держави на основі справді науко-

вих методологічних принципів

Теоретичні й методологічні основи нових досліджень були розробле-

ні В. Потульницьким у ряді робіт з історії української політологи

Він одним із перших сучасних українських дослідників дав характе-

ристику Українській гетьманській державі 1918 р, визначив п со-

ціально-економічну та політичну спрямованість, зробив спробу об'єк-

тивно оцінити п роль і місце у визвольних змаганнях (Потульниць-

кийВ Історія української політологи Концепції державності в ук-

раїнській зарубіжній історико-політичній науці — К, 1992, Теорія

української політологи Курс лекцій — К, 1993)

Конфлікт серед національних сил, що призвів не тільки до падіння

Української держави у 1918 р, а й обумовив поразку української

визвольної боротьби у 1917—1920 рр, грунтовно проаналізовано у

працях Я. Пеленського (Пеленський Я Гетьманат П Скоропадського

Міфи та дійсність // Останній гетьман Ювілейний збірник пам'яті

Павла Скоропадського 1873—1945 —К, 1993 —С 5—12, Спадщина

В'ячеслава Липинського і сучасна Україна (В'ячеслав Липинський

// Історико-політолопчна спадщина і сучасна Україна — Киш, Філа-

дельфія, 1994 — С 15—29, Передмова Спогади гетьмана Павла Ско-

ропадського (Павло Скоропадський Спогади (кінець 1917 — гру-

день 1918) — Київ, Філадельфія, 1995 — С 11—34) Він довів, що

розкол в українському національному русі між його народницько-

УКРАІНА В 1917—1920 рр ІСТОРІОГРАФІЯ

237

соціалістичним крилом і національно-консервативною течією був

однією з фатальних помилок, зроблених на початку визвольних

змагань (Леленський Я Передмова Спогади гетьмана Павла Скоро-

падського — С ЗО—31)

Тематично нові аспекти проблеми гетьманської держави були дос-

ліджені на основі нових методологічних принципів сучасними історика-

ми — С Кульчицьким, А. Буравченковим, П. Захарченком,

М. Скрипником (Кульчицький С Українська держава часів Скоро-

падського — 1992 — № 7—8, Буравченков А Час відновлення істо-

ричної пам'яті, або дещо про гетьманат з погляду сьогодення //

Останній гетьман —К, 1993 —С 25—32, Скрипник М Гетьманство

П П Скоропадського в історії української державності // Там само —

С 19—55, Захарченко П Селянська війна в Україні Рік 1918 — К,

1997,

Клименко-Мудрий В Ставлення українських національно-де-

мократичних сил до гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року —

К, 1996, Реєнт О П Українська революція робітництво соціально-

політичні та економічні зміни 1917—1920 рр — К, 1996) та ін Знач-

ною мірою цьому сприяла наукова конференція, присвячена пам'яті

П Скоропадського

Наведеними працями не вичерпується перелік досліджень з цієї

проблеми, оскільки багато питань не були висвітлені в історіографи

Гетьманська держава припинила своє існування так само зненаць-

ка, як і з'явилася Інакше й не могло бути Зруйновану Україну

продовжували роздирати політичні чвари, що наближали п до трагіч-

ної межі Не зміг зупинити цей хаос і гетьман Опозиція, використо-

вуючи внутрішні та зовнішні чинники, робила все, щоб приблизити

загибель Української держави Зважаючи на всі ці чинники, П Ско-

ропадський зрікся влади грамотою від 14 грудня 1918 р Саме тоді до

влади прийшла Директорія Української Народної Республіки

В історії України немає більш сфальсифікованої проблеми, ніж

проблема Директори УНР В енциклопедичному словнику «Великий

жовтень і громадянська війна на Україні» читаємо «Директорія —

контрреволюційний, буржуазно-націоналістичний орган на Україні,

створений 13 12 1918 р лідерами дрібнобуржуазних і буржуазно-націо-

налістичних партій До Д ввійшли представники укр с-д партій,

укр партій соц-рев, украшських-самостійників та один позапар-

тійний»

Серед перелічених партій немає буржуазних націоналістів, а пріз-

вища членів Директори трималися в таємниці

Крім того, в словнику була дана оцінка соціально-політичної н

спрямованості «Внутрішня політика Д була спрямована на збере-

ження буржуазних порядків і відвернення мас від класової боротьби

шляхом як соціального маневрування, так і репресій»

Проте це підсумкове визначення, що ввійшло до енциклопедії

а витоки його потрібно шукати в зародженні радянської історіографії,

238 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ

що склалася на основі більшовицької ідеологічної платформи Вона

пов'язана з іменами лідерів більшовизму — В Леніним, Л Троцьким

та ш Саме вони заклали антинаукову концепцію, яка проникла в істо-

ричні пращ під ідеологічним тиском правлячої парти

У 20—30-ті роки така концепція утвердилася в мемуарній літера-

турі, авторами якої були, як правило, учасники подій, що бороли-

ся проти української демократи (Антонов-Овсиенко В Записки о

гражданской войне — М, Л — 1928—1933, Ейдемн Д, Какургн М

Громадянська війна на Україні — X, 1931) Отже, розраховува-

ти на об'єктивну оцінку цієї демократи було б марним сподіванням

На їх думку, Директорія УНР була політично розмитою, непос-

лідовною владою, яка не мала ні чіткої програми, ні політичної орієн-

тації

У подальших роботах А. Лихолата, І. Рибалки діяльність Ди-

ректори розглядається суто з ідеологічних позицій (Лихолат А В

Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине —

М, 1949, Рибалка І К Розгром буржуазно-нацюналістичної Дирек-

тори на Україні — X, 1962) Вона характеризується як буржуазно-

націоналістична, антинародна, владна структура, на боротьбу проти

якої піднявся весь народ

Відверта фальсифікаторська характеристика Директори продов-

жувала побутувати в радянській історіографи

До другої групи досліджень про Директорію належать праці, ви-

дані авторами українського зарубіжжя Проте однозначної оцінки

доби Директори УНР в ній також немає В цій групі робіт помітні дві

тенденції щодо характеристики Директори

Одна тенденція закладена п політичними противниками — В. Ли-

пинським, Д. Донцовим та ш, які розглядали Директорію одно-

бічно, вбачаючи в п діяльності лише сукупність безперервних по-

милок та провалів Так, В Липинський зазначав «Коли б наші рево-

люційні отамани та інтелігенти в 1918 році визнали б і піддержа-

ли місцеву консервативну владу гетьмана Павла Скоропадського,

то по цей день існувала б Українська Держава Місцеві консер-

вативні хліборобські, промислові і військово-бюрократичні елементи

не оглядались би тоді, рятуючи себе від українських революціо-

нерів,

на поміч «общеруських добровольців», вони сполучили б СВІЙ

досвід влади і організації держави з молодим загонистим україн-

ським імперіалізмом та вірою в Україну місцевих українських рево-

люціонерів і дали б спільними силами відсіч більшовикам Бо сла-

бенький напір більшовиків в 1918 р на Україну вдався (як і всі вза-

галі чужоземні напори на нашу землю) тільки завдяки внутрішній

різні українських революціонерів і українських консерваторів між

собою» [Липинський В Листи до Братів-Хліборобш про ідею і орга-

нізацію Українського монархізму Писані 1919—1920 рр — Відень,

1926)

УКРАЇНА В 1917—1920 рр ІСТОРІОГРАФІЯ

239

Друга тенденція, що отримала подальший розвиток, була сфор-

мульована членами та прибічниками Директори В Винниченком,

А.

Андргєвським, М. Шаповалом, І. Мазепою та ін (Винниченка В

Відродження нації — Київ, Відень, 1920 — Ч 1—3, Андргєвський А

Директорія —- Берлін, 1941, Шаповал М Гетьманщина і Директо-

рія — Нью-Йорк, 1958, Мазепа І Україна в огні й бурі революції

1917—1921 — Прага, 1942 — Т 1—3) Відповідно до цієї тенденції

Директорію представлено з позицій патріотичного прагнення до від-

родження незалежної УНР Це ближче до об'єктивності, хоча

діяльність Директори далеко не завжди втілювалася в практику дер-

жавотворення

На цій основі створювалася і розвивалася історіографія останньо-

го етапу визвольних змагань, українського зарубіжжя Серед істо-

риків діаспори, які займалися цією проблемою, слід назвати видан-

ня І Мазепи та М. Стахгва (Мазепа І Україна в огні й бурі рево-

люції 1917—1921 У 3 т — Прага, 1943, Большевизм і окупація

України Соціально-економічні причини недозрілості української ре-

волюції — Львів, Киш, 1922 р, Стахгв М Україна в добі Директори

УНР У 7 т — Скрентон, 1965, Україна проти большевиків (Нариси з

історії агресії Советської Роси) Кн 2 — Т , 1993) Подібні за темати-

кою,

ці праці відрізняються між собою змістом, стилем та класифі-

кацією викладення матеріалу Якщо І Мазепа послідовно викладає

факти та події з належним науковим аналізом, що розкриває

діяльність Директори УНР з часу п створення до падіння, то праця

М Стахша швидше уособлює системне зібрання джерел з відповід-

ними коментарями та характеристиками Треба додати, що з усієї

історіографи, яка досліджує добу Директори УНР, саме вони мо-

жуть претендувати на відповідну історичну об'єктивність

Проблематика Директори тематично досліджується також у інших

працях Зокрема, безпосередні учасники тих подій М. Капустян-

ський, О. Удовиченко, С. Шелухгн, Ю Тютюнник та ін зосереджу-

ють увагу на військовій політиці Директори, висвітлюють бойові дії

Українських збройних сил (Капустянський М Похід українських

армій на Київ—Одесу в 1919 році (короткий воєнно-історичний ог-

ляд) — Л, 1921, Удовиченко О Україна в боротьбі за державність

Історія організації і бойових дій Українських збройних сил 1917—

1921 — Вінніпег, 1954, Шелухгн С Варшавський договір між С Пет-

люрою й поляками 21 квітня 1920 р — Прага, 1926, Тютюнник Ю

З поляками проти Вкраїни — X, 1924)

До числа досліджених сьогодні питань можна віднести проблему

селянсько-повстанського руху в Україні Ця надзвичайно складна

і дуже важлива проблема впливала на різні складові в тогочасних

подіях Селянсько-повстанський рух позначився на існуванні не тільки

Директори, а й інших політичних і воєнних сил За визнанням гене-

рала А Денікша, махновське повстанство нанесло чи не ВИріПіаЛЬ-

240 УКРАЇНА В РОКИ ВИЗРІВАННЯ ПЕРЕДУМОВ І ТВОРЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОЇ ДЕРЖАВИ