Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

З різних цукрів у сечі тварин частіше виявляють глюкозу, тому на-

явність цукру в сечі називається глюкозурією (глікозурією). У здорових

тварин клубочковий фільтр нирок пропускає дуже незначну кількість

цукру, тому в сечі цих тварин його немає.

Глюкозурія

(

глікозурія

) може бути аліментарною (при надмірній од-

носторонній вуглеводній годівлі), токсогенною (при отруєнні ефіром,

хлороформом та іншими отрутами) і симптоматичною (при цукровому

діабеті, сказі, чумі собак, різних ураженнях центральної нервової сис-

теми).

Під

індиканурією

розуміють підвищений вміст у сечі індикану.

У здорових тварин у сечі міститься невелика кількість індикану, який

утворюється внаслідок розпаду в кишках білків корму. При шлунково-

кишкових захворюваннях, гнійно-некротичних процесах в організмі

спостерігається збільшення кількості індикану. Він утворюється з трип-

тофану, який під дією гнильної мікрофлори перетворюється на індол.

Останній всмоктується в кров і окислюється. Індоксил, який утворюється

при цьому, в печінці сполучається з сірчаною кислотою, внаслідок чого

утворюється індоксил-сірчана кислота, яка й називається індиканом.

Розрізняють кишкову і тканинну індиканурію.

Кишкова

виникає

при посиленому гнитті білків корму в кишках (лужний катар кишок,

непрохідність їх), а

тканинна

— при гнильному розпаді білків тканин

(гангрена легень, травматичний перикардит, гнилісний плеврит, вели-

кі абсцеси). При тканинній індиканурії, на відміну від кишкової, в сечі

знаходять протеози (альбумози) — продукти розпаду тканинного білка.

Нагромадження в сечі кетонових тіл (ацетооцтової кислоти, бета-

оксимасляної кислоти й ацетону) називають

кетонурією.

Вони нагрома-

джуються в організмі при кетозі, який виникає внаслідок порушення

насамперед вуглеводно-жирового, а також білкового й мінерально-

вітамінного обміну речовин у молочних корів, поросних свиноматок і

кітних вівцематок. У сечі здорових тварин міститься не більш як 8 мг

на 100 мл або 1,38 ммоль на 1 л кетонових тіл.

Гемоглобінурія

характеризується появою в сечі гемоглобіну, що бу-

ває при піроплазмідозах, лептоспірозі, ІНАН’і, післяродовій гемоглобі-

нурії корів, при отруєннях тварин гемолітичними отрутами рослинного

й тваринного походження (наприклад, отрутами жовтцю їдкого, зірчат-

ки, хвоща, гадюк, скорпіонів,бджіл). При прихованих інфекційних за-

хворюваннях в разі швидкого й різкого охолодження організму раптово

виникає короткочасна пароксизмальна гемоглобінурія.

Жовчні пігменти (в основному білірубін) виявляють в сечі при за-

хворюваннях печінки, які супроводяться механічною або паренхіматоз-

ною жовтяницею. При

білірубінурії

під час сечовиділення утворюється

піна жовтого кольору, тоді як при

протеїнурії

піна буває білого кольору.

Жовчні (холеві) кислоти знаходять у сечі при захворюваннях печінки.

Важливе діагностичне значення має

мікроскопічне дослідження

оса-

дів сечі. Умовно їх поділяють на організовані й неорганізовані осади.

До організованих належать частки організованої матерії — клітини

епітелію, формені елементи крові, циліндри, мікроорганізми. До

неорганізованих осадів прийнято відносити різні солі й кислоти, які

випадають в осад частіше в кристалічному, рідше — в аморфному ви-

гляді (рис. 15, 16).

Характер неорганізованих осадів залежить від виду тварин, складу

раціону, вмісту в ньому кислот і лужних еквівалентів, а також від пато-

логічних процесів в організмі. Наприклад, у здорових травоїдних тва-

рин виявляються осади, властиві сечі з лужною реакцією, а в здорових

м’ясоїдних тварин — осади, характерні для сечі з кислою реакцією. При

змінах у годівлі або ж при захворюваннях поряд із зміною рН сечі змі-

нюється і склад осадів. Деякі неорганізовані осади виявляються в сві-

жій сечі тільки в разі патології.

До осадів лужної сечі належать кальцію карбонат, кальцію фосфат,

гіпурова кислота, аморфні фосфати лужних земель, фосфорнокисла

аміак-магнезія (трипельфосфат), сечокислий амоній. Останніх двох со-

лей у свіжій сечі здорових тварин немає. Вони утворюються при аміач-

ному бродінні сечі або гнильному розкладанні її в сечовому міхурі або

нирковій мисці.

Кальцію карбонат

кристалізується у вигляді жовтих кульок різного

розміру, радіально почерканих, які чітко видно при середньому збіль-

шенні під світловим мікроскопом. Рідше вони мають форму точильних

каменів, колб, піскових годинників, зрізаних призм. При додаванні

хлороводневої або оцтової кислот кристали кальцію карбонату розчи-

няються з утворенням бульбашок вуглекислого газу. Так можна засто-

совувати мікрохімічні реакції, щоб відрізнити неорганізовані осади

один від одного.

Рис. 15. Кристалічні осади сечі:

— фосфорнокисла аміак-магнезія;

—

кальцію сульфат;

— кальцію фосфат;

— кальцію карбонат

Кальцію фосфат

кристалізується у вигляді тонких клиноподібних

призм, голок, зібраних у пучки, розетки. Вони розчиняються в хлоровод-

невій і оцтовій кислотах. Багато їх буває в осаді сечі при остеодистрофії.

Гіпурова кислота

— нормальна складова частина сечі майже всіх

видів тварин, частіше зустрічається в лужній сечі, кристалізується у

вигляді довгих ромбічних призм, зібраних у пучки, розетки, інколи у

вигляді віяла, волоті. Кристали розчиняються в аміаку і спирті.

Фосфорнокисла аміак-магнезія

(

трипельфосфат

) кристалізується ча-

стіше у вигляді багатокутних зрізаних призм, рідше у вигляді сніжи-

нок, пір’їн, листя папороті, ножиць. Кристали розчиняються в хлоро-

водневій і оцтовій кислотах. Виявляють у свіжій сечі при уроциститі,

пієліті, пієлонефриті.

Сечокислий амоній

кристалізується у вигляді жовто-бурих кульок з

шипами на поверхні, які за зовнішнім виглядом нагадують плоди дур-

ману або морські міни. Кристали розчиняються в оцтовій і хлороводне-

вій кислотах, у свіжій сечі виявляють при уроциститі, пієліті, пієлонеф-

риті. Особливо багато їх буває в осаді гнильної сечі.

Аморфні фосфати лужних земель

(кальцію і магнію фосфати) вияв-

ляються в сечі у вигляді білого або сіро-білого щільного осаду. На від-

міну від них, білок дає білий пухкий осад. Вони нерідко в значній кіль-

кості бувають у сечі, взятій для дослідження невдовзі після прийняття

твариною великої кількості корму (особливо у м’ясо- і всеїдних тварин).

У цих випадках сеча стає каламутною. Після центрифугування або від-

Рис. 16. Кристалічні осади сечі:

— кальцію оксалат;

— холестерин;

— гіпурова кислота;

— сечова кислота;

— урати;

— сечокислий амоній;

— лейцин;

— тирозин;

— цистин

стоювання її виникає білий або сіро-білий щільний осад, який добре

розчиняється в 3 %-му водному розчині оцтової кислоти.

До осадів кислої сечі належать кальцію оксалат, кальцію сульфат,

сечова кислота та солі — урати.

Кальцію оксалат

кристалізується у вигляді гарних октаедрів —

восьмигранників, грані яких заломлюють світло. За зовнішнім вигля-

дом вони нагадують поштові конверти, мають різні розміри, але часті-

ше малі, помітні лише при середньому збільшенні під світловим мікро-

скопом. Інколи мають вигляд піскових годинників, гир, дисків. Криста-

ли розчиняються в хлороводневій і не розчиняються в оцтовій кислоті.

З них часто утворюються сечові камені.

Кальцію сульфат

(

гіпс

) кристалізується у вигляді довгих тонких

призм, зібраних у пасма, розетки, виявляють у великій кількості в сечі

тварин, яким давали глауберову сіль, а також при катарі кишок. Крис-

тали не розчиняються в кислотах і аміаку, але розчиняються в концен-

трованому розчині питної соди.

Кристали сечової кислоти

— великі, жовто-бурого кольору, частіше

мають вигляд ромбічних пластинок, дисків, сніжинок, хрестів, гребін-

ців. Вони розчиняються в лугах. У великій кількості виявляють при

захворюваннях нирок, деяких інфекційних хворобах.

Урати

(солі сечової кислоти, здебільшого калію і натрію) кристалі-

зуються у вигляді малих кульок, зібраних в купки. При нагріванні сечі

вони розчиняються, а при охолодженні знову випадають в осад, розчи-

няються в лугах, під дією хлороводневої і оцтової кислот утворюють

кристали сечової кислоти. Підвищення вмісту їх у сечі є ознакою поси-

леного розпаду білків в організмі. Осад з уратів нерідко забарвлюється

в рожевий колір за рахунок пігментів сечі.

До неорганізованих осадів сечі, які виявляють тільки в разі патоло-

гії, належать амінокислоти (лейцин, тирозин, цистин), холестерин, бі-

лірубін, гемоглобін, індиго.

Лейцин

кристалізується у вигляді жовтих кульок, які концентрично

почеркані. За зовнішнім виглядом кристали нагадують поперечний

розпил старого дерева, розчиняються в кислотах і лугах, випадають в

осад під дією спирту й ефіру. Лейцин виявляють в осаді сечі при захво-

рюваннях печінки, отруєннях, серйозних порушеннях обміну речовин.

Тирозин

кристалізується у вигляді жовтих або жовто-бурих тонких

голівок, зібраних у пучки, снопи, волоті, розетки. Кристали розчиня-

ються в аміаку, кислотах, лугах. Тирозин виявляють в сечі при інтокси-

каціях та при захворюваннях печінки.

Цистин

кристалізується у вигляді многогранників (частіше шести-

гранників) із своєрідною «концентричною» почерканістю. Кристали

розчиняються в хлороводневій кислоті, аміаку. Тирозин виявляють в

сечі при порушеннях обміну речовин.

Холестерин

має вигляд тонких, прозорих прямокутних блискучих

пластинок з вирізаними кутами. Кристали розчиняються в ефірі й хло-

роформі, виявляють в осаді сечі при жировій дистрофії нирок.

Білірубін

знаходять в осаді сечі у вигляді червоно-оранжевих зерня-

ток або голчастих жовтих кристалів, які розчиняються у хлороформі й

лугах. Виявляється в сечі при гемолітичних процесах і захворюваннях

печінки.

Гемоглобін

(

гематин

) виявляють в осаді сечі у вигляді бурих аморф-

них брил, які часто включаються в сечові циліндри.

Індиго

— це органічний барвник, який утворюється в лужній сечі з

індикану. Кристали індиго мають вигляд тонких голок або брил, часті-

ше синього кольору, розчиняються в хлороформі. Виявляють в осаді

сечі при захворюваннях печінки, а також при інших захворюваннях, що

супроводяться вираженою індиканурією.

При

мікроскопічному дослідженні

організованих осадів сечі зверта-

ють увагу на наявність клітин епітелію, формених елементів крові, ци-

ліндрів, мікроорганізмів.

Клітини епітелію

у великій кількості виявляють при захворюваннях

нирок і сечовивідних шляхів.

Клітини ниркового епітелію

мають полігональну або овальну форму,

більші за лейкоцити, з круглим великим ядром у центрі і добре вира-

женою зернистістю цитоплазми, забарвлюються 0,5 – 1 %-м розчином

метиленового синього інтенсивніше, ніж інші епітеліальні клітини, що

є в осаді сечі. Їх знаходять частіше у вигляді скупчень по 5 – 6 і більше

клітин і навіть у вигляді епітеліальних циліндрів. Це кубічний епіте-

лій сечових канальців. Наявність таких клітин в осаді сечі буває при

нефриті й нефрозі, причому при нефрозі — у вигляді епітеліальних ци-

ліндрів.

Епітелій сечовивідних шляхів

— перехідний багатошаровий плос-

кий. За зовнішнім виглядом він відрізняється від ниркового епітелію.

Епітелій поверхневих шарів — це великі клітини овальної або поліго-

нальної форми, з невеликим ядром, частіше розміщеним ексцентрично,

із слабовираженою зернистістю цитоплазми. Такі клітини з сечового

міхура інколи мають загорнуті краї і набувають своєрідної фасетчастос-

ті. Середні шари характеризуються клітинами видовженої форми (так

званими хвостатими клітинами). Глибокі шари — невеликі базальні

клітини, частіше грушоподібної форми, з ядром у розширеній частині

клітини.

Формені елементи крові

(тільця крові) виявляють в осаді сечі при рі-

зних захворюваннях. Еритроцити виявляють при нефриті, уроциститі,

сечокам’яній хворобі, хронічній гематурії великої рогатої худоби. Лей-

коцити знаходять при пієліті, пієлонефриті, уроциститі. Вони відрізня-

ються від еритроцитів зернистістю і тим, що мають більші розміри. На

відміну від клітин ниркового епітелію, лейкоцити луголівським розчи-

ном забарвлюються не в жовтий, а в бурий колір.

Циліндри

(рис. 17) — це «зліпки» або «пробки» сечових канальців,

які мають циліндричну форму. Залежно від характеру й тяжкості за-

хворювання вони можуть бути гіаліновими, епітеліальними (з клітин

ниркового епітелію), зернистими, жировими, воскуватими, еритроцитар-

ними. Циліндри часто виявляють в осаді сечі при нефрозі. Наявність їх

у сечі (особливо жирових і воскуватих) слід вважати грізним симптомом

тяжкого ураження нирок. Під час проведення мікрохімічних реакцій

слід мати на увазі, що жирові циліндри добре розчиняються в ефірі.

В осаді сечі виявляють також кров’яні циліндри (еритроцитарні,

лейкоцитарні, змішані) і так звані несправжні циліндри, або циліндро-

їди (слизові, мінеральні тощо).

Серед мікроорганізмів, які виявляють в сечі, найбільшу небезпеку

для зараження людей і тварин становлять збудники бруцельозу, тубер-

кульозу, лептоспірозу.

Контрольні запитання

1. За яким планом досліджують сечову систему?

2. Яке діагностичне значення має дослідження акту сечовиділення?

3. Які характерні розлади діурезу і в чому полягає діагностичне значення їх?

4. Які є методи клінічного дослідження нирок і сечовивідних шляхів?

5. У чому полягають фізичні властивості сечі і як вони змінюються у здоро-

вих і хворих тварин?

6. Яке діагностичне значення хімічного дослідження сечі?

7. Що таке протеїнурія і яке її значення в діагностиці захворювань нирок?

8. Що таке протеозурія?

9. Що таке гематурія й гемоглобінурія?

10. Чим характерна глікозурія?

11. Що таке індиканурія?

12. Які ознаки має кетонурія?

13. Від чого буває уробілінурія?

14.

ля чого і як проводять мікроскопічне дослідження осадів сечі і яке йог

діагностичне значення?

15. Що таке неорганізовані осади?

16. Що таке організовані осади сечі?

Рис. 17. Сечові циліндри:

— гіалінові;

— воскуваті;

— жирові;

— епіте-

ліальний;

— еритроцитарні;

— зернистий

§ 9. Дослідження нервової системи

Нервова система, яку умовно розділяють на центральну (головний і

спинний мозок), периферичну (периферичні нерви головного і спинного

мозку) і вегетативний відділ, регулює всі функції організму, забезпечує

взаємозв’язок їх у самому організмі, а також взаємозв’язок організму й

зовнішнього середовища.

План дослідження. Дослідження нервової системи проводять за та-

ким планом: дослідження поведінки тварин, дослідження черепа й

хребта, дослідження органів чуттів, дослідження чутливості, рефлексів,

м’язового тонусу й координації рухів, судорог, парезів, паралічів.

Дослідження поведінки тварин. Поведінку тварин досліджують ме-

тодом спостереження за ними, вивченням реакцій їх на безумовні й

умовні подразники з метою визначення функціонального стану кори

великих півкуль головного мозку. Спостереження найкраще проводити

в звичайних для тварин умовах. При цьому звертають увагу на поло-

ження тіла, вираз очей, рухи вух, стан м’язів голови, характер поведін-

ки (мукання, іржання, гавкіт, облизування, виляння хвостом), ставлен-

ня до свого господаря, до однолітка або до потомства, а також на ряд

захисних реакцій, які проявляються ухиленням, переміщенням вбік,

гарчанням, оскалюванням зубів, прагненням ударити рогом, кінцівкою,

укусити.

Особливу увагу та обережність слід проявляти в тих випадках, коли

у тварин спостерігається раніше не властива їм виражена агресивність.

Порушення діяльності кори великих півкуль викликає відповідні

розлади поведінки тварин. До них належать виражені в різній мірі

пригнічення, збудження, вимушені рухи й положення тіла.

Пригнічення

є однією з найбільш поширених форм розладу поведін-

ки. Воно характеризується послабленням або відсутністю рухової актив-

ності тварин, її психічних функцій і реакції на зовнішні подразнення.

При

легкому ступені пригнічення

(млявість, апатія) помічається ма-

лорухливість тварин, байдужість до всього навколишнього. Всі функції

нервової системи при цьому зберігаються. Звичні подразники (фіксація,

окрик тощо) легко викликають реакцію, близьку до звичайної. Проте на

самоті тварини стають байдужими. Стан апатії спостерігається в почат-

ковій стадії хвороб печінки, які перебігають з явищами інтоксикації,

при порушеннях обміну речовин, гіпотрофії молодняку і багатьох інших

незаразних та інфекційних захворюваннях тварин.

Більш виражене пригнічення

—

ступор

(сонливість) характеризуєть-

ся зниженням збудливості й послабленням відповідних реакцій на по-

дразнення. Тварина майже весь час лежить; в стоячому положенні го-

лова опущена, очі напівзаплющені або заплющені. Тварина ледве пе-

ресуває кінцівки, зачіплюється ними за землю, хитається і навіть па-

дає.

Сопорозний стан

(

сопор

), або сплячка, спостерігається при глибоких

розладах функцій великих півкуль і, на відміну від ступору, межує з

втратою свідомості. Тварина впадає в глибокий сон, з якого її можна

вивести на короткий час тільки за допомогою сильних подразників

(електричний струм, обливання холодною водою).

Коматозний стан

(

кома

) характеризується повною втратою свідомос-

ті, відсутністю психічних функцій, зникненням рефлексів, крім корне-

ального. Тварина впадає в глибокий сон. Різко уповільнюються і ослаб-

люються вегетативні функції (серцебиття, дихання, обмін речовин то-

що).

Сопорозний і коматозний стан часто буває при інфекційних захво-

рюваннях, які перебігають з ураженням головного мозку (хвороба Ауєс-

кі, сказ, чума), а також при піроплазмідозах, які ускладнюються ура-

женням мозку, і кормових інтоксикаціях. У високопродуктивних молоч-

них корів вони бувають при порушенні обміну речовин з тяжкими роз-

ладами функцій кори головного мозку. Особливо типова кома при піс-

ляродовому парезі, яка перебігає з повною втратою психічних функцій,

зниженням температури тіла, відсутністю рефлексів і всіх видів чутли-

вості. Слід також відмітити розвиток коматозного стану у корів при пе-

рвинному кетозі, що виникає внаслідок розладу вуглеводно-жирового й

білкового обміну з утворенням і нагромадженням в організмі великої

кількості кетонових тіл. Дуже характерне пригнічення у телят при роз-

витку токсичної диспепсії, коли можна простежити в динаміці швидкі

зміни всіх ступенів пригнічення, аж до коматозного стану.

Збудження

являє собою порушення поведінки тварини, яке прояв-

ляється в посиленні всіх психічних і рухливих функцій (різними при-

ступами буйства і прагненням рухатись). Його слід розглядати як на-

слідок підвищеної збудливості кори головного мозку при запаленнях,

підвищенні тиску всередині черепа, дії на мозок токсичних речовин.

великої рогатої худоби

збудження може проявлятися в початковій

стадії кетозу, при отруєннях нітритами і нітратами, деякими отруйни-

ми рослинами (чемериця, віха отруйна).

коней

збудження спостерігається при захвороюваннях з явищами

кольок (гостре розширення шлунка, ентералгія, гострий метеоризм ки-

шок). При цьому вони проявляють непокоєння, переступають кінцівка-

ми, падають на землю, качаються, б’ються.

Дуже характерне збудження при сказі. У великих тварин з’явля-

ється не властива їм агресивність до інших тварин і людини. Найбільш

різко виражені явища збудження при інфекційних енцефаліті, менінгі-

ті. Для інфекційного енцефаломієліту коней особливо характерне не-

стримне прагнення рухатись вперед, не звертаючи уваги на перешкоди.

Причому після падіння коні продовжують рухати кінцівками в лежа-

чому положенні.

У більшості випадків у всіх видів тварин періоди збудження зміню-

ються періодами пригнічення.

Вимушені рухи й положення тіла

характеризуються появою незви-

чайних, не властивих здоровій тварині рухів, які спостерігаються про-

тягом тривалого часу. Вони пов’язані з ураженням ділянок центральної

нервової системи, що регулюють рухливі функції. Тварини в цих випа-

дках безперервно рухаються по колу в один бік (манежні рухи). Такий

рух виснажує тварину, нерідко вона падає і гине. Подібні явища часто

спостерігаються у

овець

при ценурозі.

Вимушені рухи можуть проявлятися нестримним рухом вперед, на-

зад, валикоподібними рухами, пересуванням убік, безцільним блукан-

ням, обертальним рухом навколо однієї з кінцівок. Ненормальні рухи

виявляються при запаленні головного мозку і його оболонок, абсцесах і

пухлинах, а також при крововиливах у мозок.

Вимушене положення тіла найчастіше буває пов’язане з вимушеним

лежанням. При цьому звертають увагу на положення голови, шиї, кін-

цівок, напруження або розслаблення м’язів. Слід звернути увагу на

таку особливість, як спроба встати, якщо тварина робить її. Вимушене

положення спостерігають в основному у

коней

при кольках, правці,

плевриті, при всіх хворобах, які перебігають з тяжкою формою задиш-

ки, при деяких ураженнях мозку, а у

великої рогатої худоби

— при тя-

жкій формі остеодистрофії.

На промислових тваринницьких комплексах та у великих спеціалі-

зованих господарствах з промисловою технологією утримання важливе

значення має

оцінка групової поведінки тварин.

Вона дає змогу визна-

чити оптимальні характеристики мікроклімату, обладнання тваринни-

цьких приміщень, кількість складу груп і способів утримання тварин.

Дослідження черепа і хребта проводять оглядом, пальпацією, перку-

сією, рентгеноскопією й рентгенографією.

Оглядом

черепа

можна виявити різні його деформації як в цілому,

так і окремих частин. Місцеві випинання лобової ділянки і черепної

кришки спостерігаються при травматичних ушкодженнях і пухлинах

стінки черепа, при новоутвореннях у мозку. Більш ретельне обстежен-

ня черепа проводять за допомогою пальпації. Вона дає змогу виявити

болючість при запаленнях мозку і його оболонок, при запаленні лобо-

вих синусів, при травмах черепа, пухлинах мозку, ехінококозі й цену-

розі (овець); підвищення температури черепа при сонячному ударі, ме-

нінгіті, інколи при інфекційному енцефаломієліті коней, гіперемії моз-

ку; м’якість і навіть прогинання кісткових пластинок при рахіті і тяж-

ких формах остеодистрофії, при розвитку пухлин мозку.

Перкусією черепа, яку проводять обушком перкусійного молоточка

на симетричних ділянках, визначають притуплений звук при наявності

ценурозних і ехінококових міхурів, щільних пухлин і водянці шлуноч-

ків мозку.

Під час дослідження

хребта

оглядом можна побачити його викрив-

лення: лордоз (прогин хребта вниз), сколіоз (дугоподібне скривлення

вбік) і кіфоз (викривлення вгору).

Найчастіше викривлення хребта спостерігається при остеодистрофії у

високопродуктивних молочних корів, коли внаслідок декальцинації кіст-

кової тканини відбувається зменшення щільності й міцності кісток. Ви-

пинання хребта на обмежених ділянках виникає внаслідок пошкоджен-

ня хребців, запалення кісткової тканини і розвитку в цих місцях пухлин.

Пальпацією за ходом хребта вдається виявити виражену різною мі-

рою болючість. Больові реакції, виявлені на обмежених ділянках, мо-

жуть бути наслідком ударів, здавлювання мозку і місцевих запалень.

Розлитий біль вздовж хребта виявляється при запаленні оболонок мозку.

Дослідження органів чуттів проводять оглядом, спостереженням і

визначенням рефлекторної збудливості організму тварини. Досліджен-

ню підлягають органи зору, смаку, слуху і нюху.

Під час дослідження

зорового апарату

звертають увагу на стан по-

вік, кон’юнктиви, склери, зіниці і сітчастої оболонки ока.

Зір

перевіря-

ють під час проводження тварини через різні перешкоди. Зряча твари-

на вільно пересувається, зупиняється перед перешкодами або пересту-

пає, перескакує, обходить їх; при втраті зору вона рухається обережно,

невпевнено, часто спотикається, наштовхується на розташовані за на-

прямком руху перешкоди. З патологічних змін органів зору важливе

діагностичне значення мають набряки повік, звуження очної щілини,

опускання верхньої або нижньої повіки, а також зміни очного яблука,

зіниці, рогівки, райдужної оболонки і сітчатки.

Набряк повік

, який зумовлює звуження очної щілини, найчастіше

виникає внаслідок травматичних ушкоджень, при захворюваннях, які

супроводяться сильним збудженням і неспокоєм тварини (менінгіт, ін-

фекційний енцефаломієліт, кольки), а також вимушеним лежанням

(паралічі, гемоглобінурія). Крім того, він може бути характерною озна-

кою набрякової хвороби свиней, деяких захворювань інфекційної або

алергічної природи (кровоплямиста хвороба коней, злоякісна катара-

льна гарячка великої рогатої худоби, чума собак, дифтерит птахів, си-

роваткова хвороба). Набряк повік спостерігається також при захворю-

ваннях нирок (нефрит, нефроз, нефросклероз).

Опускання верхньої повіки

(

птоз

) відбувається внаслідок паралічу

м’язових волокон, які її піднімають. Опускання часто виявляють при

інфекційному енцефаломієліті коней.

Опускання нижньої повіки

раннім симптомом ботулізму, а

випадання миготливої перетинки

(тре-

тьої повіки) є характерною ознакою правця у коней, отруєння нікоти-

ном і стрихніном.

Западання очних яблук

(

енофтальм

) часто спостерігається при гіпо-

функції щитоподібної залози, виснаженні та зневодненні організму.

Випадання очних яблук

(

екзофтальм

) буває при гіперфункції щитопо-

дібної залози, лейкозі (у великої рогатої худоби), сильних больових від-

чуттях.

Косоокість

(

страбізм

) є ознакою розвитку запальних процесів або пу-

хлин в середньому й центральному мозку та ураження ядер окорухових

нервів.

Дрижання очей

(

ністагм

) у вигляді мимовільних ритмічних коли-

вань очних яблук помічаються при ураженні мозочка, стовбура мозку,

захворюванні вух, ураженнях вестибулярного апарату.

Розширення зіниці

(

мідріаз

) трапляється при сильному збудженні,

менінгіті, ценурозі, отруєннях дурманом, блекотою, цикутою тощо.

Звуження зіниці

(

міоз

) можливе при підвищенні внутрішньочереп-

ного тиску та при отруєннях ареколіном, пілокарпіном, фізостигміном

(езерином).