Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

Відригування

(eructatio) — фізіологічний акт нормального харчу-

вання у великої рогатої худоби, який забезпечує звільнення рубця від

газів, що утворюються в ньому в значній кількості внаслідок бродіння

його вмісту. Відригування супроводиться характерним звуком, який

чується на деякій відстані від тварини. Відригування у тварин інших

видів є ознакою патологічного стану, яке свідчить про утворення газів у

шлунку.

Часте й голосне відригування виникає внаслідок підвищеного утво-

рення газів в рубці при згодовуванні кормів, які легко заброджуються,

перегодовуванні, в початковій стадії розвитку гіпотонії передшлунків і

тимпанії рубця.

Мляве й слабке відригування спостерігається при сильному пригні-

ченні моторної функції передшлунків, яке зумовлює висихання й ущіль-

нення вмісту їх.

При повному закритті просвіту стравоходу й отвору з рубця в сітку

помічається повне припинення відригування, що призводить до розвит-

ку вторинної тимпанії рубця.

Ремигання

(ruminatio) є складним рефлекторним процесом, який

властивий тільки жуйним тваринам і полягає у відригуванні вмісту

рубця або сітки, пережовуванні, ослиненні, формуванні і проковту-

ванні його. Ремигання здійснюється регулярно й багаторазово протя-

гом доби.

Досліджують ремигання оглядом, звертаючи увагу на час настання

його після поїдання корму, на кількість жуйних періодів протягом доби,

тривалість їх і на кількість жувальних рухів під час пережовування

однієї жуйки.

У здорових тварин протягом доби спостерігається 8 – 14 жуйних пе-

ріодів тривалістю 30 – 60 хв кожний. Починається ремигання після

приймання корму через 20 – 30, а інколи через 60 – 90 хв. На пережо-

вування харчової грудки тварина затрачає близько 1 хв, при цьому во-

на здійснює від 40 до 60 – 80 жуйних рухів.

Корови

пережовують жуйку ритмічно, неквапливо і з достатньою силою.

овець

кіз

ремигання відбувається дещо швидше і з короткими

паузами.

До розладів ремигання належать болюче, рідке, коротке, мляве ре-

мигання, а також відсутність його

Блювання

(vomitus) характеризується мимовільним викиданням че-

рез рот вмісту з шлунка. У більшості тварин блювання свідчить про па-

тологічний стан, і тільки у свиней і м’ясоїдних тварин після приймання

дуже великої кількості корму буває одноразове блювання. Блювання,

яке в цих тварин повторюється кілька разів на добу, свідчить про гостре

запалення шлунка.

Розрізняють блювання центрального й периферичного походження.

Блювання центрального походження

може виникати внаслідок мозко-

вих розладів при енцефаліті, менінгоенцефаліті, абсцесах і пухлинах

мозку, уремії та деяких отруєннях (наприклад, хлороформом, вератри-

ном тощо). У

свиней

’

ясоїдних

тварин

блювання центрального похо-

дження спостерігається в початковій стадії гарячкових захворювань

(чума та бешиха свиней, чума собак).

Блювання периферичного похо-

дження

спостерігається при захворюваннях глотки, стравоходу, шлун-

ка, очеревини, деяких органів черевної порожнини (печінка, нирки,

матка) і при непрохідності кишок.

З діагностичною метою звертають увагу на час появи блювання, його

частість, кількість і склад блювотних мас, їхній запах і реакцію, наяв-

ність домішок і жовчі.

Найтяжчий перебіг блювання у

коней

, нерідко воно закінчується за-

гибеллю їх внаслідок розриву шлунка або потрапляння блювотних мас

у дихальні шляхи. Це зумовлено анатомічними особливостями шлунка

й стравоходу. У коней сильно розвинені м’язи нижнього кінця страво-

ходу, які утворюють начебто своєрідний сфінктер.

Дослідження ротової порожнини, глотки й стравоходу.

Ротову поро-

жнину

досліджують під час огляду.

Дослідження починають з визначення стану губ і щік, правильності

стуляння ротової щілини, наявності слинотечі, свербежу й мимовільних

рухів губами. Потім звертають увагу на стан слизової оболонки рота,

язика, на стан зубів, ясен і поверхні щік, на вміст ротової порожнини і

запах.

У здорових тварин

губи

стиснуті, рот закритий, слинотечі немає.

При зниженні тонусу тканин, що спостерігається у старих знесилених і

виснажених тварин та в кобил в останній стадії жеребності, а також

при тяжких кольках, захворюваннях, які супроводяться станом непри-

томності, може звисати нижня губа, оголюючи слизову оболонку, ясна й

зуби. Звисання нижньої губи спостерігається і при паралічі лицевого

нерва, причому односторонній параліч зумовлює перекошування губи в

бік непаралізованого нерва.

При деяких захворюваннях (енцефаліт і правець коней, кетоз корів)

внаслідок підвищення тонусу м’язів губи щільно стискаються, а рот так

міцно закритий, що його не вдається відкрити навіть силою.

Рот

може не закриватися внаслідок заклинювання між зубами сто-

ронніх предметів, припухання язика, набряку й випинання твердого

піднебіння, пошкодження нижньої щелепи, а також при інфекційних

захворюваннях, які супроводяться паралічем нижньої щелепи (енце-

фаломієліт коней, сказ собак тощо).

Інколи під час огляду губ можна виявити опухання їх, порушення

цілості, різні накладання, висипання, тріщини, некрози.

Клінічне значення має також

слинотеча

. Вона може виникати або

внаслідок розладу ковтання через спазми глотки і стравоходу при

правці, сказі й фарингіті, або внаслідок гіперсалівації (підвищеного

слиновиділення) через рефлекторне збудження слиновідділення при

ящурі, пустульозному стоматиті коней та інших захворюваннях

При інфекційному енцефаломієліті у

коней

в стадії збудження спо-

стерігаються мимовільні рухи губ (гіперкінези у вигляді шльопання

губами), а при гострому розширенні шлунка та при непрохідності ки-

шок — сіпання верхньої губи.

Для широкого розкривання рота у спокійних тварин застосовують

такі способи, як і при дослідженні слизової оболонки ротової порожни-

ни. Якщо треба ретельніше обстежити рот в агресивних тварин в разі

підозри на інфекційні захворювання, його відривають тільки за допо-

могою зівників (рис. 11, 12).

При дослідженні слизової оболонки ротової порожнини звертають

увагу на колір, вологість, температуру, чутливість і цілість її.

Язик

досліджують оглядом і пальпацією, звертаючи увагу на його

цілість, розміри, рухливість, щільність і нальоти.

Опухання язика спостерігається при сибірці, пастерельозі, а при ак-

тиномікозі він може так розпухати, що не вміщується в ротовій порож-

нині. При цьому язик стає твердий, як дерево.

При сказі, лістеріозі, ботулізмі, чумі і при механічних пошкоджен-

нях можливий параліч язика, внаслідок чого він звисає з рота й не реа-

гує на подразнення.

Сірувато-білі й зеленувато-бурі пухкі або щільні накладання на

язику трапляються при стоматиті, катарі шлунка та при інших шлун-

Рис. 11. Зівники:

— Байєра (для коней і великої рогатої худоби);

— Гюнтера (ля коней);

— російський гвинто-

вий (для коней);

— Цагельмейєра (для великої рогатої худоби);

— Шаптали (для дрібної

рогатої худоби);

— російський (для коней і великої рогатої худоби;

— для собак;

— Шарабрі-

на (для свиней)

ково-кишкових захворюваннях. Язик стає

сухий та обложений при захворюваннях,

перебіг яких супроводиться гарячкою і

втратою апетиту.

Зуби

досліджують оглядом, пальпа-

цією, інколи застосовують перкусію, зон-

дування і рентгенографію. Потреба в ре-

тельнішому дослідженні зубів виникає

при розладах жування, слинотечі, появі

неприємного запаху з рота.

Під час дослідження зубів звертають

увагу на прикус, колір, будову їх, цілість,

правильність стирання і стан ясен.

Неправильний прикус (щучий, коро-

повий, хрестоподібний, східчастий) спо-

стерігається при неправильному розвит-

ку щелеп, порушенні вітамінно-міне-

рального обміну, карієсі зубів.

Наявність на поверхні зубів коричне-

вого нальоту у вигляді цяток або смужок

характерна для флюорозу; почорніння зубів і порушення цілості їх на-

стає при карієсі.

Під час огляду зубів можна також спостерігати неправильне сти-

рання (гострі зуби, утворення висунутих гачків) і розміщення їх (зуби

розміщуються поза зубною дугою), відхилення за розмірами і формою.

У молодих тварин слід враховувати зміну зубів. Розлад зміни зубів

виявляють при рахіті, гіповітамінозі, анемії. Хиткість різців у великої

рогатої худоби нерідко настає при розладі вітамінно-мінерального об-

міну.

Одночасно з оглядом ротової порожнини і органів, які в ній розмі-

щені, звертають увагу на

запах з рота

, маючи на увазі, що до запаху з

рота може домішуватись запах видихуваного повітря. Солодкуватий

нудотний запах свідчить про розкладання епітелію, що відшарувався

від поверхні слизової оболонки; запах ацетону характерний для кетозу;

неприємний (каріозний) запах — для карієсу зубів або розкладання

накладень, що утворилися на їхній поверхні; гнильний — для розкла-

дання слини, залишків корму, епітелію, що відшарувався, та ексудату.

Трупний запах виникає при виразковому стоматиті, некробактеріозі

поросят, лептоспірозі собак.

Глотку

досліджують оглядом і пальпацією. Під час зовнішнього

огляду звертають увагу на положення голови й шиї, конфігурацію ді-

лянки глотки і верхньої частини яремного жолоба. У тварин (особливо у

коней і свиней) при запаленні глотки (фарингіті) помічається витягну-

те положення голови й шиї, на ділянці глотки помітна припухлість, а

шкіра дещо напружена. Внутрішній огляд глотки неозброєним оком

можливий тільки в короткоголових собак і котів, а також у птахів. Роз-

кривши у них широко за допомогою тасьми рот і злегка натиснувши

Рис. 12. Введення зівника —

клина Байєра

шпателем на основу язика, оглядають порожнину глотки, мигдалики,

задню та бічні стінки.

великої рогатої худоби

коней

для детальнішого огляду глотки

останнім часом застосовують спеціальні шпателі з освітлювальною сис-

темою (шпатель Габрійолавічуса).

Зовнішню пальпацію глотки проводять поступовим здавлюванням її

пальцями обох рук в ділянці верхнього краю яремного жолоба, дещо

вище від гортані позаду гілки нижньої щелепи. У здорових тварин при

зустрічному здавлюванні пальці обох рук розділяються тільки тонкою

смужкою тканин. При запаленні глотки пальпацією можна виявити

інфільтрацію, набрякання й ущільнення тканин, больову реакцію і

підвищену температуру шкіри в ділянці глотки.

З метою дослідження акту ковтання тваринам дають щільний або

рідкий корм і спостерігають за ковтанням і проходженням кормової

грудки по стравоходу.

Стравохід

досліджують оглядом, пальпацією, зондуванням, а в разі

потреби — за допомогою рентгенологічних методів. Показаннями до

проведення дослідження стравоходу є розлади ковтання і порушення

проходження корму по стравоходу (дисфагія). Для огляду й пальпації

доступна тільки шийна частина стравоходу, а та, яка схована в грудній

порожнині, досліджується тільки зондуванням і рентгенологічно.

Зондування стравоходу, шлунка, рубця, вóла проводять насамперед

для визначення прохідності стравоходу і взяття вмісту шлунка, рубця, а

також шлункового соку для лабораторних досліджень. Воно дає змогу

виявити чутливість стравоходу та знайти місця його звуження або за-

купорки сторонніми предметами. В ряді випадків зондом подрібнюють і

проштовхують сторонні предмети, які закупорили стравохід, або витя-

гують їх назовні.

Через зонд можна виводити гази з шлунка (при гострому розширен-

ні шлунка) і з рубця (при гострій тимпанії рубця), промивати шлунок,

рубець і воло (у птиці), вводити лікарські засоби і здійснювати штучну

годівлю.

При запаленні стравоходу зондування викликає неспокій тварини

внаслідок різкого болю, часті ковтальні рухи і кашель. При паралічі

стравоходу зонд, не зустрічаючи звичайного опору, який буває у здоро-

вих тварин, вільно просувається по всьому стравоходу. У випадку заку-

порки стравоходу зонд, досягши предмета, який викликав обтурацію,

впирається в нього і далі не просувається.

Для зондування застосовують зонди різних систем залежно від мети

і виду тварин (рис. 13).

Дослідження передшлунків і сичуга жуйних тварин починають з до-

слідження рубця, потім досліджують сітку, книжку й сичуг.

Рубець,

який займає ліву воловину черевної порожнини від діафраг-

ми до входу в таз і частково переходить внизу на праву половину черев-

ної порожнини, досліджують оглядом, пальпацією, перкусією і аускуль-

тацією. Крім того, застосовують руменографію, тонометрію і лаборатор-

не дослідження вмісту рубця.

Під час огляду звертають увагу на ступінь заповнення голодних

ямок, на об’єм і форму живота. У здорових тварин обидві половини жи-

вота до годівлі приблизно однакові за об’ємом, а після годівлі поміча-

ється деяке збільшення лівої половини живота й виповнення голодної

ямки.

При тимпанії рубця і переповненні кормовою масою живіт округлю-

ється, голодні ямки (особливо ліва) сильно випинаються. У тварин, які

тривалий час недоїдали внаслідок поганого апетиту, голодні ямки силь-

но западають, а живіт зменшується в об’ємі.

Під час огляду лівої голодної ямки у здорових тварин можна поміти-

ти періодичне хвилеподібне випинання черевної стінки, викликане

скороченням рубця, проте краще досліджувати скорочення рубця паль-

пацією — плавним глибоким надавлюванням кулаком або пальцями

на ліву голодну ямку. При цьому слід звертати увагу на частоту, силу й

ритм скорочень рубця, ступінь наповнення, характер і консистенцію

вмісту, чутливість і напруження його стінок. Потім пальпують рубець

по всій поверхні прилягання його до черевної стінки.

малої рогатої худоби

рубець промацують пальцями. Кількість ско-

рочень рубця у корів до годівлі становить 2 – 3 протягом 2 хв або 5 – 8

протягом 5 хв; після годівлі 3 – 5 скорочень протягом 2 хв або 8 – 12

протягом 5 хв. Кількість скорочень рубця у овець становить 3 – 6, у кіз —

2 – 4 протягом 1 хв.

Рис. 13. Зонди для тварин:

— зонд Хохлова;

— ротостравохідні для великої рогатої худоби;

— носостравохідний для

коней;

— ротостравохідний для дрібних тварин

При гіпотонії частота і сила скорочень рубця зменшуються, а при

атонії скорочення рубця стають настільки слабкими, млявими і разом з

тим короткими, що їх майже не вдається виявити.

У початковій стадії гострої тимпанії, при переповненні рубця, де-

яких отруєннях (чемерицею тощо) рухи рубця стають сильними й довго-

тривалими.

При переповненні рубця вміст його стає щільним, при хронічній ато-

нії, особливо у кіз, відмічають флуктуючу консистенцію, а при тимпанії

рубця черевна стінка і стінка рубця настільки напружуються через пере-

повнення рубця газами, що навіть при сильній пальпації не вдається

відчути тістоподібної консистенції вмісту, що знаходиться в глибині.

Інколи під час сильного й глибокого натискування на черевну стінку

виявляють болючість рубця, характерну для гострих запальних проце-

сів його оболонок.

Перкусія лівої голодної ямки в нормі дає тимпанічний звук з різни-

ми відтінками, залежно від кількості газів у рубці. При гострому пере-

повненні рубця кормом чується притуплений і навіть тупий звук, а при

тимпанії рубця — тимпанічний звук, інколи з металічним відтінком.

Аускультацію рубця найкраще проводити на ділянці лівої голодної

ямки як безпосереднім методом, так і за допомогою фонендоскопа.

У здорових тварин чути своєрідні тріскучі шуми, які поступово підси-

люються і досягають найбільшої інтенсивності в період скорочення руб-

ця (при випинанні голодної ямки),а потім поступово послаблюються.

При підсиленні перистальтики рубця шуми посилюються, а при посла-

бленні послаблюються або зовсім зникають.

Руменографію, тобто графічний запис скорочень рубця, проводять за

допомогою руменографа Горяїнової.

Під час лабораторного дослідження вмісту, взятого з рубця, визна-

чають його фізико-хімічні властивості, мікрофлору і мікрофауну.

Сітку,

яка розміщується в куполі діафрагми, досліджують в основ-

ному із застосуванням проб на больові відчуття. Найпростішим методом

дослідження сітки є глибока пальпація на ділянці мечоподібного відро-

стка (хряща). Для пальпації сітки дорослої

великої рогатої худоби

треба

присісти з правого боку біля тварини, потім правою рукою обіпертися

на коліно правої ноги і кулаком правої руки натискувати на ділянку

мечоподібного відростка, підсилюючи натискання підніманням ноги на

носок. Здорова тварина при цьому поводить себе спокійно, а хвора на

травматичний ретикуліт відчуває сильний біль, стогне і ухиляється від

дослідження. При цьому треба стежити за тазовими кінцівками, щоб

тварина не вдарила по руці або по нозі. В ряді випадків доцільно під-

водити під мечоподібний відросток товсту палку і, піднімаючи її вдвох

одночасно з обох боків, натискувати на ділянку мечоподібного відростка.

овець

кіз

пальпацію сітки здійснюють правою рукою.

Під час дослідження сітки застосовують також спосіб Рюгга, суть

якого полягає в тому, що помічник піднімає голову тварини настільки,

щоб поверхня лоба набула горизонтального положення, а дослідник

одночасно з цим збирає в складку шкіру на ділянці холки. При травма-

тичному ретикуліті (ретикулоперитоніті) внаслідок вигинання спини й

напруження м’язів черевного преса стискається сітка, виникає біль, від

чого тварина прогинає хребет, намагається ухилитися від дослідження,

стогне, нерідко падає на зап’ясткові суглоби. В разі підозри на травма-

тичний ретикуліт (ретикулоперитоніт) тварину проводять по похилій

площині. При травматичному ретикуліті і ретикулоперитоніті вона

обережно і неохоче спускається згори, тоді як вгору йде порівняно доб-

ре. В ряді випадків непогані результати дає сильна перкусія по лінії

кріплення діафрагми.

Книжку

досліджують пальпацією, перкусією та аускультацією. Якщо

треба, роблять пункцію книжки. Слід мати на увазі, що дослідження

книжки утруднюється тим, що вона розміщена в правій половині чере-

вної порожнини між сіткою і сичугом, справа від рубця.

Пальпацію книжки проводять на ділянці від 7-го до 10-го ребра на

рівні плечового суглоба надавлюванням злегка зігнутими пальцями

або кулаком на міжребер’я. При закупорці книжки, запаленні й некро-

зі її слизової оболонки пальпація викликає у тварини больову реакцію.

При захворюваннях книжки перкусія її ділянки супроводиться

більш вираженою больовою реакцією, ніж реакція під час пальпації.

Під час аускультації книжки у здорових тварин чуються неголосні

крепітуючі шуми, які після прийняття корму і в період ремигання ста-

ють частішими й голоснішими. На відміну від шумів рубця, ці шуми

значно слабкіші й частіші. В разі закупорки книжки спостерігаються

ослаблення або й повне зникнення її шумів.

Сичуг

досліджують на ділянці правого підребер’я, де він прилягає

до вентральної черевної стінки, під книжкою і на ділянці реберних

хрящів оглядом, пальпацією, перкусією та аускультацією; в овець і те-

лят — зондуванням. Інколи застосовують пункцію сичуга і рентгеноло-

гічне дослідження.

Оглядом ділянки живота в разі гострого розширення сичуга, а також

при правосторонньому його зміщенні виявляють асиметрію живота і

випинання м’якої черевної стінки з правого боку внизу.

Пальпацію сичуга проводять сильним натисканням кінцями паль-

ців, підведеними під реберну дугу справа, в напрямі вперед і вниз, або

кулаком. При запальних процесах у сичузі і при його розширенні, ви-

разках, кормових інтоксикаціях, отруєннях помічаються больові реакції

і непокоєння тварини (часто вона скрегоче зубами, стогне, мукає, пере-

ступає з ноги на ногу).

Під час перкусії сичуга у здорових тварин залежно від ступеня на-

повнення і характеру його вмісту виявляють притуплений, а інколи —

тимпанічний звук. Під час аускультації прослуховуються слабкі шуми,

які при бродінні вмісту сичуга посилюються і нагадують перистальтич-

ні шуми кишок. Посилення перистальтики спостерігається також при

запаленні сичуга і накопиченні газів, а при гіпотонії і атонії периста-

льтика стає слабшою і частота її зменшується.

Дослідження шлунка й кишок. У

коней

шлунок

досліджувати важко

внаслідок особливостей його положення в черевній порожнині.

У зв’язку з цим під час діагностики захворювань шлунка у коней засто-

совують зовнішній огляд, зондування, ректальне дослідження та лабо-

раторне дослідження вмісту й соку.

Під час огляду можна виявити ряд своєрідних змін і симптомів, ха-

рактерних для гострого й хронічного гастриту, функціональних розла-

дів секреції і виразкової хвороби шлунка.

При гострому розширенні шлунка спостерігаються сильне занепоко-

єння тварин, вимушені пози (поза сидячого собаки), ядуха, блювання, а

інколи незначне випинання 15 – 17 міжреберних проміжків зліва над

серединою грудної клітки.

свиней

шлунок досліджують внизу зліва біля краю реберної дуги,

оскільки він розміщується на нижній черевній стінці в лівому підре-

бер’ї. При цьому застосовують огляд, пальпацію, перкусію та аускуль-

тацію, а якщо треба, — зондування і рентгенологічне дослідження.

У дорослих свиней внаслідок товстого шару жиру в підшкірній кліт-

ковині й сальнику, сильного занепокоєння тварин досліджувати шлу-

нок загальними клінічними методами досить важко.

Шлунок м’ясоїдних (собак, котів тощо) досліджують оглядом, паль-

пацією, перкусією, аускультацією, зондуванням і рентгенівським дослі-

дженням. Під час огляду звертають увагу на об’єм і форму живота, а

також на наявність симптомів, характерних для захворювань шлунка.

Шлунок пальпують з обох сторін позаду реберних дуг, поступово на-

тискаючи пальцями в напрямку вперед і всередину. При цьому визна-

чають розміщення шлунка, ступінь його наповнення, болючість, наяв-

ність сторонніх предметів і пухлин. Для виявлення шумів плеску засто-

совують поштовхоподібну пальпацію.

Перкусія ділянки шлунка дає тимпанічний звук при скупченні в

ньому газів і тупий — при переповненні шлунка кормовими масами.

Ефективними методами є зондування і рентгенологічне дослідження.

Дослідження шлунка у

птахів

проводять тільки пальпацією і рент-

генологічно.

Кишки

у жуйних розміщені у правій половині черевної порожнини.

Досліджують їх оглядом, пальпацією, перкусією, аускультацією і рек-

тально.

Під час огляду звертають увагу на зміни форми живота, занепоко-

єння тварини, особливості акту дефекації і фізичні властивості калу.

Основними симптомами, безпосередньо пов’язаними із захворюван-

нями кишок, є пронос або запор, повне припинення дефекації, затрим-

ка або виділення великої кількості газів, зміна консистенції, кольору,

запаху калу, наявність у них слизу, крові, гною тощо.

Пальпація з помірним здавлюванням пальцями черевної стінки в

різних місцях з урахуванням топографії кишок більш ефективна для

дослідження малих тварин. У великих тварин цей спосіб дає змогу ви-

значити в основному больову реакцію органів черевної порожнини та

очеревини. Больова реакція під час пальпації в нижній частині правого

боку стінки живота спостерігається при запаленні тонких кишок, роз-

лита болючість характерна для перитоніту.

Перкусія ділянки кишок у здорових тварин дає різні звуки залежно

від кількості, характеру вмісту і топографії їх. При метеоризмі чується

тимпанічний звук. При хімостазі або копростазі перкусійний звук стає

притупленим або тупим.

Аускультацією на ділянці правої черевної стінки визначають пери-

стальтичні шуми у тонких і товстих кишках. Характер і сила цих шумів

залежать від активності перистальтики кишок, наповнення їх газами

чи рідким вмістом. У здорових тварин ці шуми короткі й чуються порів-

няно рідко. Нагадують вони дзюрчання або звуки переливання рідини.

При цьому шуми товстих кишок більш глухі й грубі, ніж шуми тонких.

Інколи чуються періодичні буркотіння. Згодовування соковитих кормів,

пасовищне утримання тварин, напування холодною водою сприяють

посиленню перистальтичних шумів, а стійлове утримання, відсутність

прогулянок, годівля грубими й сухими кормами призводять до ослаб-

лення шумів перистальтики. Посилення шумів вказує на посилення

перистальтики кишок або скупчення в них великої кількості газів і рід-

кого вмісту. Найчастіше воно спостерігається при запаленні кишок й

ентералгії. Інколи при метеоризмі кишок перистальтичні шуми набу-

вають дзвінкого (металічного) відтінку. Атонія кишок і їх непрохідність

супроводиться ослабленням і навіть припиненням перистальтичних

шумів.

Кишки у

коня

досліджують оглядом, перкусією, аускультацією і внут-

рішньою пальпацією (ректально).

Доступна для зовнішнього дослідження частина тонких кишок ле-

жить в основному з лівого боку. Товсті кишки розміщуються більшою

частиною в правій половині черевної порожнини і з лівого боку — в

нижній її частині.

Оглядом визначають збільшення живота, особливо на правій клубо-

вій ділянці внаслідок скупчення газів в товстих кишках.

Перкусія кишок можлива лише на ділянках безпосереднього приля-

гання їх до черевної стінки. У здорових тварин перкусія дає різні звуки,

гучність і характер яких залежать від ступеня наповнення кишок та

характеру їх вмісту.

Особливо уважно під час дослідження кишок у коней проводять аус-

культацію. За характером перистальтичних шумів судять про приско-

рення, посилення, ослаблення або повне припинення перистальтики

кишок. Шуми тонких кишок нагадують звук рідини, що переливаєть-

ся, — плескіт, полоскання, булькотіння, дзюрчання. Шуми перисталь-

тики товстих кишок більш глухі й нагадують буркотіння, віддалене гу-

ркотання грому та ін. Сила й характер перистальтичних шумів зале-

жать від ступеня напруження кишкової стінки, кількості і властивостей

кишкового вмісту. Щільні маси зумовлюють слабкі шуми, рідини й га-

зи — сильні. Так, після згодовування грубих кормів без зерна й конце-

нтратів перистальтичні шуми стають рідшими і менш гучними, а після

згодовування трави вони посилюються і прискорюються.

Посилення перистальтичних шумів помічається після згодовування

тваринам недоброякісних кормів, при запаленні слизової оболонки ки-