Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

Збільшення об

’

єму шкіри

частіше спостерігається на обмежених і

рідше на обширних ділянках її поверхні. Воно виникає внаслідок нако-

пичення в підшкірній клітковині газів, транссудату, ексудату, крові, а

також внаслідок розростання сполучної тканини і розвитку пухлин.

Збільшення об’єму шкіри проявляється у вигляді емфізем, набряків,

абсцесів, флегмон, гематом, лімфорагій, слоновості й новоутворень.

Підшкірні емфіземи

характеризуються ділянками шкіри із збільше-

ним об’ємом, які випираються у вигляді подушки. Виникають підшкір-

ні емфіземи при накопиченні в підшкірній клітковині повітря (асепти-

чна емфізема) або газів (септична емфізема). Емфізематозні ділянки

шкіри на дотик холодні, але чутливі й еластичні (функції її збережені).

Пальпацією можна виявити крепітацію (легке потріскування).

Набряки

— це збільшення об’єму шкіри, пов’язане з накопиченням

рідини в позаклітинних тканинних просторах шкіри і в підшкірній кліт-

ковині. Залежно від причин виникнення набряки можуть бути застій-

ними, нирковими, ангіоневротичними, кахектичними, токсичними й

запальними.

Своєрідні набряки (мікседема) виникають при різкому зниженні

функції щитоподібної залози. Такі набряки у

великої рогатої худоби

та

овець

локалізуються в міжщелепному просторі, а в

поросят

— на ниж-

ній частині шиї.

Шкірні висипи

(

екзантеми

) являють собою своєрідні морфологічні

зміни шкіри, різноманітні за формою, розмірами, кольором, поширенням

і стійкістю (рис. 4). Розрізняють висипи первинні і вторинні. До первин-

них висипів належать плями, вузлики, горбики, пухирці й пухирі.

Пляма

— це обмежене почервоніння, яке не виступає над поверхнею

шкіри і виникає внаслідок розширення шкірних судин (гіперемія) або

порушення щільності (геморагія). Плями часто спостерігаються при

бешисі й чумі свиней, сибірці, геморагічній септицемії та ін.

Рис. 4. Екзантема у поросяти (за С. М. Чевським)

Вузлик

(папула) являє собою округле блідо-червоне або червоне ма-

леньке (розміром від макового зерна до горошини) підвищення шкіри, в

якому немає рідини. Вузликові висипи на шкірі губ, щік, навколо носа

можна спостерігати при контагіозному стоматиті коней, а в ділянці шиї,

бічних поверхонь грудної клітки і живота — при чумі і злоякісній ката-

ральній гарячці великої рогатої худоби та при миті, грипі і контагіозній

плевропневмонії коней.

Горбик

— таке саме щільне підвищення шкіри, як і вузлик, але бі-

льших розмірів (від горошини до лісового горіха). На відміну від вузли-

ка, при утворенні горбика уражуються всі шари шкіри, внаслідок чого

він може розпадатися з утворенням виразок, а при загоюванні — руб-

ців. Горбики з’являються при шкірному сапі (за ходом лімфатичних

судин) і туберкульозі.

Пухирець

(везикула) — округле або конічне підвищення шкіри роз-

міром до горошини утворюється внаслідок відшарування епідермісу

серозним випотом. Наявність пухирців (афт) біла рота і в ділянці між-

копитної щілини є ознакою ящуру жуйних і свиней. Вони спостеріга-

ються і при віспі (надалі перетворюються на гноячки).

Гноячок

(пустула) являє собою пухирець, наповнений гнійним ексу-

датом. Спостерігаються гноячки при екземах і захворюваннях сальних

залоз. Вони можуть бути і при чумі великої рогатої худоби, контагіоз-

ному пустульозному стоматиті коней (переважно на шкірі губ і щік), а

також при чумі, віспі й ензоотичній пневмонії свиней.

Пухир

— це овальне, округле або неправильної форми різко обмежене

щільне підвищення шкіри, яке утворюється внаслідок серозної інфільт-

рації мальпігієвого шару і має порівняно великі розміри (від горошини

до курячого яйця і більше). Виникнення пухирів супроводжується силь-

ним свербежем, що можна спостерігати при кропивниці коней.

Дослідження видимих слизових оболонок проводять в основному

оглядом. Досліджують кон’юнктиву, слизову оболонку носа, губ, рота й

піхви. За змінами цих оболонок можна визначити порушення кровообі-

гу, кількісні і якісні зміни складу крові, порушення газообміну в леге-

нях, захворювання печінки тощо.

Під час дослідження слизових оболонок слід звертати увагу на ко-

лір, вологість, цільність, припухання і накладення.

Зміни кольору слизових оболонок.

Для правильного визначення

змін кольору слизових оболонок треба знати, який вони мають колір у

здорових тварин.

коней

кон’юнктива рожева. Відтінки її можуть варіювати від блі-

до-рожевого до рожево-червоного. Слизова оболонка носа — рожева із

синюватим відтінком, слизова оболонка губ і ротової порожнини блідо-

рожева (часто пігментована), корінь язика має жовтуватий відтінок.

великої рогатої худоби

кон’юнктива, слизова оболонка носа і рото-

вої порожнини блідо-рожеві, слизова оболонка піхви — блідо-рожева з

жовтуватим відтінком.

овець

кіз

свиней

кон’юнктива, слизові оболонки носа й рота сві-

тліші, ніж у великої рогатої худоби.

собак

котів

кон’юнктива блідо-рожева, а при збудженні тварин

швидко стає рожево-червоною. Слизова оболонка рота блідо-рожева,

часто з пігментацією.

птиці

слизова оболонка рота блідо-рожева або рожева.

Із змін кольору слизових оболонок діагностичне значення мають по-

червоніння, блідість, синюшність і жовтяничність.

Почервоніння

(

гіперемія

)

слизових оболонок

виникає і в здорових

тварин при напруженій роботі, збудженні й підвищенні зовнішньої те-

мператури внаслідок гіперемії судин. Патологічні гіперемія слизових

оболонок завжди характерна для процесів, які супроводяться пропас-

ницею. Різко виражена гіперемія спостерігається при сибірці, злоякіс-

ній катаральній гарячці великої рогатої худоби, сказі, чумі та бешисі

свиней.

На слизових оболонках можуть бути й геморагічні почервоніння

(крововиливи), різні за формою та розмірами. Вони з’являються при

інфекційних (сибірка, інфекційна анемія, септицемія), кровопаразитар-

них (піроплазмідози) захворюваннях, лейкозі тощо.

Блідість

(

анемічність

)

слизових оболонок

виникає при значних кро-

вовтратах, анеміях, колапсі.

Синюшність

(

ціаноз

)

слизових оболонок

спостерігається при захво-

рюваннях серця (перикардит, хвороби міокарду, вади серця, тяжкі ток-

сичні ураження серця при багатьох інфекційних і незаразних хворобах)

і при розладах кровообігу в малому колі.

Жовтяничність

(

іктеричність

)

слизових оболонок

є ознакою захворю-

вань печінки й гемолізу еритроцитів (отруєння гемолітичними отрута-

ми, піроплазмідози). Поряд з цим, жовтяничність слизоваих оболонок

спостерігається при інфекційній анемії, інфекційному енцефаломієліті,

миті і грипі у коней, при лептоспірозі у великої рогатої худоби.

Вологість слизових оболонок.

Слизові оболонки у здорових тварин

помірно вологі. При тяжких запальних процесах з явищами гарячки

вологість цих оболонок може знижуватись. При катаральному кон’юнк-

тивіті, інфлюенці та контагіозній плевропневмонії коней, чумі й зло-

якісній катаральній гарячці великої рогатої худоби, чумі собак спосте-

рігаються серозні й слизово-гнійні витоки з кон’юнктивальних мішків.

Порушення цілості слизових оболонок

відмічають при ряді інфек-

ційних хвороб, а також внаслідок механічного й хімічного впливу на

них. Ці порушення можуть бути у вигляді везикул, папул, афт, ерозій,

виразок, тріщин, ран і рубців. Механізми виникнення і прояви їх такі

самі, як і при ураженні шкіри.

Припухання слизових оболонок

зумовлюються серозним просочу-

ванням їх або застоєм крові. При грипі, миті й контагіозній плевропнев-

монії коней; сибірці, чумі, злоякісній катаральній гарячці великої ро-

гатої худоби; чумі собак і птиці спостерігаються припухлості кон’юнкти-

ви і збільшення її об’єму. При гастриті в ротовій порожнині коня часто

виникають припухлості слизової оболонки твердого піднебіння внаслі-

док застою крові, які нерідко опускаються у вигляді валика нижче від

різців.

Накладення на слизових оболонках

спостерігають у вигляді слизо-

вих і фібринозних мас, які утворюються внаслідок виділення серозно-

фібринозного ексудату з великою кількістю епітеліальних клітин. На-

кладення частіше спостерігаються при кровоплямистій хворобі коней,

злоякісній катаральній гарячці великої рогатої худоби, чумі собак, диф-

терії курей.

Дослідження лімфатичних вузлів. У здорових тварин для дослі-

дження доступні лише поверхнево розміщені лімфатичні вузли. У

ко-

ней

звичайно досліджують підщелепні лімфатичні вузли й вузли ко-

лінної складки; у

великої рогатої худоби

— підщелепні, передлопаткові,

колінної складки і надвим’яні лимфатичні вузли; у

свиней

— заглот-

кові; у

собак

котів

— пахвинні. При лейкозі та деяких гострих інфек-

ційних хворобах збільшуються всі поверхневі лімфатичні вузли. В та-

ких випадках у

коней

можна дослідити привушні, верхні, середні й ниж-

ні шийні, передлопаткові, ліктьові, поперекові й пахвинні лімфатичні

вузли, а у

великої рогатої худоби

— ретрофарингіальні, привушні, три

пари шийних і лімфовузли голодної ямки. Для дослідження лімфатич-

них вузлів застосовують огляд, пальпацію, а інколи навіть пробний

прокол і екстирпацію їх.

Під час дослідження лімфатичних вузлів звертають увагу на їхні

розміри, форму, рухомість, болючість, характер поверхні, температуру

шкіри над вузлом.

Розміри лімфовузлів залежать від виду, розмірів і віку тварини. Так,

розміри підщелепних лімфатичних вузлів у

коней

становлять 0,2 – 3,5,

колінної складки 6 – 10 см. У

великої рогатої худоби

розміри підщелеп-

них лімфовузлів становлять 3 – 5, передлопаткових — 7 – 10, колінної

складки — 6 – 11, надвим’яних — 1 – 1,2 см.

Збільшуються лімфатичні вузли при гострому паренхіматозному за-

паленні їх, яке супроводжується значною інфільтрацією, болючістю,

ущільненням, обмеженням рухомості і підвищенням температури; по-

верхня вузла залишається рівною і гладенькою. Гостре запалення лім-

фатичних вузлів виникає при флегмоні й таких інфекційних хворобах,

як мит, сап, інфекційна анемія, грип.

При гнійному запаленні лімфатичних вузлів можливе утворення

абсцесів з наступним розкриттям їх і виділенням гною. Сильне нагно-

єння лімфовузлів спостерігається при миті, фарингіті, рідше — при са-

пі, туберкульозі.

При хронічному запаленні лімфовузлів відбувається розростання

сполучної тканини як в самому вузлі, так і в прилеглій до нього під-

шкірній клітковині. Вузол стає нерухомим, щільним, бугристим і небо-

лючим. Таке ураження лімфатичних вузлів характерне для хронічного

сапу. При запальній інфільтрації лімфатичних вузлів може спостеріга-

тись набухання зв’язаних з ними лімфатичних судин, внаслідок чого

вони значно потовщуються, з наступним утворенням за ходом судин

вузлуватих набухань, абсцесів і виразок. Шкіра над ними набрякає,

стає малорухомою і болючою. Такі зміни виникають, наприклад, при

епізоотичному лімфангоїті, сапі, інколи — при миті коней.

Лейкоз великої рогатої худоби часто супроводжується значним збіль-

шенням усіх поверхневих лімфатичних вузлів.

Вимірювання температури тіла (термометрія) дає змогу визначати

порушення терморегуляції в організмі тварини, які трапляються при

інфекційних та інвазійних захворюваннях. За змінами температури

тіла ветеринарні спеціалісти можуть контролювати перебіг хвороби,

виявити ускладнення, судити про ефективність лікування і прогнозу-

вати закінчення хвороби.

Температуру тіла у тварин вимірюють переважно максимальним

ртутним термометром з шкалою, проградуйованою від 34 до 42 °С.

Перед введенням термометра у прямі кишку або в клоаку його

струшують і змазують вазеліном, вазеліновим маслом або іншим нейт-

ральним жиром. Норовливих і лякливих тварин надійно фіксують.

Температура тіла у здорових тварин різних видів неоднакова. У тва-

рин одного і того самого виду вона коливається в певних межах (табл. 1)

і залежить від статі, породи та віку тварини. Крім того, температура

коливається також залежно від пори року, температури навколишнього

середовища, прийняття корму і води, довготривалих м’язових наван-

тажень та інших факторів. У здорових тварин температура змінюється і

протягом доби залежно від процесів обміну речовин, але коливання її

не повинні перевищувати 1 °С. Найнижча температура буває вранці, а

максимальна — ввечері.

Таблиця 1.

Середні фізіологічні коливання температури тіла тварин

Види тварин

Температура

тіла, °С

Види тварин

Температура

тіла, °С

Велика рогата худоба

Телята:

новонароджені 39,2

10-денного віку 39,1

30-денного віку 38,9

Дорослі тварини 37,5 – 39,5

Вівці

Ягнята:

новонароджені 40,0

10-денного віку 39,8

30-денного віку 39,9

Дорослі тварини 38,5 – 40,0

Кози

Дорослі тварини 38,5 – 40,5

Коні

Лошата:

10-денного віку 39,0

30-денного віку 38,9

Дорослі тварини 37,5 – 38,5

Свині

Поросята:

10-денного віку 38,8

30-денного віку 39,1

Дорослі тварини 38,0 – 40,0

Буйволи

Дорослі тварини

Верблюди

Дорослі тварини

Собаки

Дорослі тварини

Коти

Дорослі тварини

Кролі

Дорослі тварини

Песці

Дорослі тварини

Сріблясто-чорні

лисиці

Дорослі тварини

Норки

Дорослі тварини

Птиця

Дорослі особини

37,5 – 39,0

35,0 – 38,6

37,5 – 39,0

38,0 – 39,5

38,5 – 39,5

39,4 – 40,0

38,7 – 40,7

39,5 – 40,5

40,0 – 42,0

В амбулаторно хворих тварин температуру тіла треба вимірювати

один раз, а в тварин, які перебувають на стаціонарному лікуванні, —

не менш як два рази на добу, до того ж в один і той самий час: вранці

між 7 і 9, а ввечері між 17 і 19 годинами. У хворих тварин, які перебу-

вають у тяжкому стані (при інфекційних і кровопаразитарних хворобах,

а також при туберкулінізації і малеїнізації), температуру вимірюють

через кожні дві години і записують у відповідному журналі.

Для зручності аналізу температурного стану температуру щодня

помічають у певних графах температурного листка крапками, які спо-

лучають між собою лініями і одержують таким чином температурну

криву, характерну для деяких захворювань.

Гарячка (febris) являє собою своєрідну захисну реакцію організму на

вплив патологічних факторів. Супроводжується гарячка розладом об-

мінних процесів, теплорегуляції і підвищенням температури тіла. При

гарячці спостерігаються порушення функцій всіх систем і органів орга-

нізму (пригнічення тварини, зниження апетиту, озноб з ритмічним

скороченням м’язів всього тулуба, тахікардія або збільшення частоти

серцевих скорочень, збільшення частоти дихання, розлад моторної і

секреторної функцій травного каналу).

Причиною гарячки можуть бути інфекційні й інвазійні хвороби,

гнійно-септичні процеси в органах і тканинах, розпад тканин (роздроб-

лення тканин і переломи кісток), а також подразнення чутливих нер-

вових закінчень у внутрішніх органах (шлунку, кишках, жовчному мі-

хурі тощо).

За висотою температури гарячка може бути субфебрильною (слаб-

кою), коли температура тіла підвищується на 1 °С, фебрильною (помір-

ною) при підвищенні до 2 °С, піретичною (високою) при підвищенні на

3 °С і гіперпіретичною (дуже високою) при підвищенні більш як на 3 °С

понад норму.

Слабка

гарячка спостерігається при фарингіті, мікробронхіті, плев-

риті, ентериті та інших захворюваннях,

помірна

— при миті, грипі,

пневмонії тощо.

Висока

дуже висока

гарячка буває при тяжких гост-

рих інфекційних і септичних захворюваннях.

Зниження температури до норми може відбуватися швидко (протя-

гом доби — критичне зниження) і повільно (протягом кількох днів —

літичне зниження).

Критичне зниження температури

(crisis) супроводжується рясним

потінням тварини, уповільненням до норми частоти пульсу й дихання,

поліпшенням загального стану. Криза часто буває при крупозній пнев-

монії і гострих інфекційних хворобах.

Інколи, внаслідок різкого розширення периферичних судин при

критичному зниженні температури, може розвиватися гостра серцево-

судинна недостатність — колапс (collapsus). У таких випадках темпера-

тура тіла різко знижується (до 4 °С нижче норми), охолоджується вся

поверхня тіла, спостерігається занепад серцевої діяльності (пульс при-

скорений, слабкий, ледве вловимий) і загальна слабкість.

На відміну від кризи, коли одночасно із спадом температури тіла

сповільнюється серцебиття, при колапсі температура тіла спадає, а сер-

цевий поштовх, навпаки, дедалі прискорюється. Типова картина колап-

су розвивається при розривах матки і піхви у корів, при розриві шлунка

й кишок у коней, при кормових отруєннях.

Літичне зниження температури

(lysis) спостерігається при багатьох

хворобах у період видужання і є ознакою поліпшення загального стану

тварини.

Як у здорових тварин, так і в хворих (з гарячкою) спостерігаються

добові коливання температури тіла. Вранці температура звичайно ниж-

ча, а ввечері — вища. Але інколи (при туберкульозі) трапляється зворо-

тний тип гарячки, коли температура тіла вранці вища, ніж увечері.

Визначення добових коливань температури має велике діагностичне

значення. Залежно від характеру цих коливань розрізняють п’ять ос-

новних типів гарячки: постійну, послаблювальну, переміжну, зворотну

й атипову.

Контрольні запитання

1. Яке діагностичне значення має визначення габітусу?

2. Що дає визначення конституції і темпераменту в дослідженні і діагнос-

тиці захворювань тварин?

3. Які ознаки шерстного (волосяного) покриву у здорових і в хворих тварин?

4. Яке діагностичне значення має зміна кольору шкіри тварини?

5. Від чого залежать зміна еластичності і порушення цілості шкіри при

захворюваннях?

6. Чому трапляються набряки шкіри й підшкірної клітковини?

7. Як різняться кольори слизових оболонок у здорових і хворих тварин?

8. Що призводить до порушень цілості видимих слизових оболонок і в чом

полягає діагностичне значення цих порушень?

9. Як змінюються лімфатичні вузли при різних захворюваннях?

10. Що таке термометрія і в чому полягає її діагностичне значення?

11. Як змінюється температура тіла у здорових і хворих тварин?

§ 5. Дослідження серцево-судинної системи

План дослідження. Серцево-судинну систему, як одну з найважли-

віших систем організму, прийнято досліджувати за певним планом:

1) огляд і пальпація серцевої ділянки (дослідження серцевого по-

штовху); 2) перкусія серцевої ділянки; 3) аускультація серця; 4) дослі-

дження пульсу і периферичних судин; 5) додаткові дослідження: електро- і

фонокардіографія, сфігмо- і флебографія, артеріо- і флеботонометрія,

визначення швидкості кровообігу, рентгенологічне дослідження, функ-

ціональні проби.

Огляд, пальпація і перкусія серцевої ділянки. Оглядом і пальпацією

досліджують серцевий поштовх — коливання грудної стінки в момент

кожної систоли серця. При цьому серце зміщується і доторкується у бі-

льшості тварин бічною поверхнею лівого шлуночка (у собак і хутрових

звірів — верхівкою) до грудної стінки, спричинюючи незначне випи-

нання її.

Визначають місце, силу, поширеність і характер поштовху. У дорос-

лої

великої рогатої худоби

поштовх виявляється зліва, в 4-му міжре-

бер’ї, на 6 см нижче від лінії плечового суглоба; у коней — зліва, в 5-му,

а справа — в 4-му міжребер’ї.

Малі тварини

не мають серцевої вирізки

легень, тому серцевий поштовх трохи дифузний, позбавлений чіткої

локалізації. Пальпацією досліджують поштовхи з лівого і правого боків.

У більшості здорових тварин серцевий поштовх за силою помірний,

локалізований у певному місці грудної стінки і може в деяких випадках

трохи зміщуватися вперед, назад, вгору, вправо. Зміщення вперед спо-

стерігається при тимпанії рубця, метеоризмі кишок, гострому розширенні

шлунка. Зміщення назад буває при гіпертрофії, дилатації серця. Одно-

часне зміщення назад і вгору характерне для ексудативного перикарди-

ту, особливо травматичного перикардиту великої рогатої худоби, а також

гідроперикарду. Зміщення вправо може бути при лівосторонній альвео-

лярній емфіземі легень, травматичному перикардиті, гідроперикарді.

Посилення серцевого поштовху

буває у тварин поганої вгодованості,

а також у всіх тварин при збудженні, після фізичного навантаження,

при гіпертрофії і дилатації серця, інтоксикації, гарячці, міокардиті.

При гострому міокардиті поштовх часто стає стукаючим (гранично по-

силеним і поширеним).

Ослаблення серцевого поштовху

помічається у тварин м’ясних порід,

при ожирінні, недостатності моціону, при пониженому тонусі міокарда

й послабленні скорочувальної здатності його (міокардоз, міокардіофіб-

роз), при ексудативному перикардиті, плевриті, альвеолярній емфіземі

легень, гідроперикарді й гідротораксі.

Поширений

(

дифузний

)

серцевий поштовх

може бути при ексудатив-

ному перикардиті, плевриті, гідроперикарді, гідротораксі, гіпертрофії і

особливо дилатації серця та альвеолярній емфіземі легень.

При дослідженні серцевого поштовху звертають увагу і не характер

його. Наприклад, при гіпертрофії серця він тривалий, а при дилатації —

короткий.

Після огляду й пальпації серцевої ділянки грудної клітки перехо-

дять до перкусії її. Способом легато визначають перкусійні межі серця.

У більшості сільськогосподарських тварин вдається виявити верхню і

задню межі серця, за змінами яких можна судити про захворювання

серця або сусідніх органів.

Верхню межу

виявляють перкусією по лінії від заднього кута лопат-

ки до ліктьового суглоба (у більшості тварин по четвертому міжребер’ю)

за переходом ясного легеневого звуку в притуплений. У здорової

вели-

кої рогатої худоби

верхня межа знаходиться на лінії плечового суглоба

(на горизонтальній лінії, проведеній через середину плечового суглоба),

овець

кіз

— трохи нижче від цієї лінії, у

коней

— на ширину двох

пальців,

верблюдів

— чотирьох пальців нижче від лінії плечового суг-

лоба, у більшості

дрібних тварин

— на цій лінії.

Зміщення верхньої перкусійної межі серця вгору трапляється при

ексудативному перикардиті, гідроперикарді, ателектазі лівої легені, а

зміщення вниз — при лівосторонній альвеолярній емфіземі легень.

Задню перкусійну межу серця

визначають під час перкусії по лінії

від ліктьового горба вгору й назад, приблизно під кутом 45° до горизон-

ту, за переходом притупленого звуку в ясний легеневий. У більшості

здорових сільськогосподарських тварин вона досягає 6-го, а в собак і

хутрових звірів — 7-го ребра.

Зміщення задньої перкусійної межі серця вперед буває при альвео-

лярній емфіземі легень, тимпанії рубця, метеоризмі кишок, гострому

розширенні шлунка, а зміщення назад — при гіпертрофії, дилатації

серця, ексудативному перикардиті, гідроперикарді.

При топографічній перкусії серця важливо досліджувати ділянки

відносного серцевого притуплення та абсолютної тупості серця.

Віднос-

не серцеве притуплення

знаходять перкусією частини серця, вкритої

краєм легень.

Абсолютну тупість серця

виявляють перкусією над серце-

вою вирізкою легень, де серце безпосередньо прилягає до грудної стінки.

Для виявлення цих ділянок проводять перкусію способом легато по 3 –

7-му міжребер’ях, зверху вниз, виявляючи при цьому точки притуплено-

го й тупого звуків. При ексудативному перикардиті ці ділянки збіль-

шуються і зливаються. При ателектазі лівої легені ділянка відносного

притуплення зменшується, а ділянка абсолютної тупості збільшується.

При лівосторонній альвеолярній емфіземі легень ці ділянки зменшуються.

Перкусією (способом стакато) серцевої ділянки виявляють болючість,

яка може бути при перикардиті, плевриті, міокардиті, а також тимпа-

нічний звук у верхній частині її, який разом з болючістю буває при тра-

вматичному перикардиті великої рогатої худоби.

Аускультація серця — один з найефективніших клінічних методів

дослідження серця і серцево-судинної системи. Частіше користуються

посередньо-інструментальною аускультацією.

Функціонування здорового серця тварин супроводжується звуками,

які прийнято називати

тонами.

З фізичного погляду вони являють со-

бою шуми певної частоти. При аускультації серця у тварин звичайно

виявляють два чітко виражених постійних тони — перший і другий.

Перший тон

виникає під час

систоли

, тому називається

систоліч-

ним.

Він утворюється рядом звукових компонентів, головними з яких є

звуки від закривання атріовентрикулярних клапанів і від скорочення

шлуночків. На відміну від другого перший тон сильніший, довший і

нижчий. М’язові компоненти надають йому деякої глухості.

Другий тон

прийнято називати

діастолічним

, оскільки він при

звичайній аускультації чується

на початку діастоли

. Головними звуко-

вими компонентами його є звуки від закривання клапанів аорти й ле-

геневої артерії та звуки від коливань стінок цих судин. Другий тон по-

рівняно з першим слабкіший, коротший, вищий і виразніший.

При прискореному серцебитті важко відрізнити перший тон від дру-

гого, а тому слід пам’ятати, що перший тон збігається з серцевим по-

штовхом і майже збігається з артеріальним пульсом. У здорових тварин

перший тон більш виразний у точках найкращої чутності атріовентри-

кулярних клапанів, а другий — у точках найкращої чутності клапанів

аорти й легеневої артерії.

Тони серця можуть змінюватися під впливом фізіологічних і особли-

во патологічних факторів.

Посилення обох тонів буває у тварин поганої вгодованості, після фі-

зичного навантаження, при збудженні, вагітності, гарячці, гіпертрофії

міокарда.

Послаблення обох тонів спостерігається у тварин вищої за середню

вгодованості, при недостатності моціону, при виражених деструктивних

змінах міокарда, ексудативному перикардиті, плевриті, гідроперикарді

і гідротораксі.

Посилення першого тону виявляється на початку розвитку гострого

міокардиту, при гіпертрофії шлуночків, анемії. При вираженій анемії

він стає «хлопаючим», інколи «дзвінким» (внаслідок недостатнього на-

повнення шлуночків кров’ю).

Послаблюється перший тон при недостатності атріовентрикулярних

клапанів (вади серця), а також при деструктивних змінах міокарда.

Подовження, розщеплення і роздвоєння першого тону можуть бути

при різночасному скороченні шлуночків, різночасному закриванні атріо-

вентрикулярних клапанів, виділенні звіку коливання стінок аорти і

легеневої артерії у випадку ураження їх (зниження тонусу, склероз,

аневризма). Роздвоєння відрізняється від розщеплення чіткішою пау-

зою між півтонами. Такі зміни першого тону можуть мати функціо-

нальне й органічне походження. Прогонка тварини знімає подовження

і розщеплення.

Посилюється другий тон при підвищенні кров’яного тиску у велико-

му або малому колах кровообігу. У цих випадках акцент другого тону

виявляється відповідно на аорті або на легеневій артерії.

Послаблюється другий тон при зниженні кров’яного тиску в колах

кровообігу, при колапсі, ураженні клапанів аорти і легеневої артерії

(вади серця).

Розщеплення і роздвоєння другого тону виникає при різночасному

закриванні клапанів аорти і легеневої артерії внаслідок ураження їх

(вади серця) або внаслідок функціональної слабкості одного з шлуноч-

ків серця і зміни тиску крові у великому або малому колах кровообігу.

Найчастіше такі зміни другого тону бувають при пневмонії та альвео-

лярній емфіземі легень. Виражене роздвоєння і посилення другого тону

при наявності тахікардії являє собою феномен, який називається

рит-

мом «перепела».

У тяжко хворих тварин прослуховуються триударний ритм «галопу»

або ембріокардія.

Ритм «галопу»

характеризується трьома тонами, які чуються один за

одним майже через рівні проміжки часу, частіше з наголосом на остан-

ньому з них. Завжди супроводжується тахікардією. Основна причина

його — роздвоєння першого тону в зв’язку з різночасним скороченням

шлуночків при різко вираженій функціональній слабкості одного з них.

Ембріокардія

нагадує ритм серця ембріону й характеризується чер-

гуванням цілком однакових тонів, які йдуть один за одним через рівні