Судаков М.О. та ін. Внутрішні незаразні хвороби тварин

Подождите немного. Документ загружается.

користуватися такими поправочними коефіцієнтами: для

великої рога-

тої худоби

— 1,45;

овець

— 2,3;

коней

— 1,5;

поросят

— 1,40.

Коливання кількості еритроцитів в одиниці об’єму крові (табл. 4),

розмірів і площ їх поверхні залежать від виду тварини, статі, породи,

конституції, віку, пори року, вагітності та інших фізіологічних і патоло-

гічних факторів. Так, у новонароджених тварин у периферичній крові

міститься більше формених елементів крові, у тому числі еритроцитів.

У високопродуктивних тварин помічається більша кількість еритроци-

тів та інших формених елементів крові. У тварин гірських місцевостей

у крові міститься більше еритроцитів і гемоглобіну, ніж у тварин низо-

вин. Фізичне навантаження підвищує вміст еритроцитів і лейкоцитів в

крові.

Таблиця 4.

Кількість формених елементів крові у здорових тварин

Еритроцити,

млн/мкл (Т/л)

Лейкоцити,

тис./мкл (Г/л)

Тромбоцити,

тис./мкл (Г/л)

Види тварин

середня

міні-

мальна

макси-

мальна

середня

міні-

мальна

макси-

мальна

міні-

мальна

макси-

мальна

Велика рогата худоба 6,0 4,5 7,5 8,0 6,6 9,5 260 710

Вівці 9,4 7,6 11,2 8,2 5,8 10,6 170 980

Кози 13,1 8,0 18,2 9,6 5,1 14,1 310 1020

Яки 7,1 3,6 10,5 9,4 6,3 12,5 — —

Буйволи 6,0 3,2 8,7 8,8 5,5 12,1 311 391

Верблюди 13,6 10,6 16,6 16,0 11,5 20,5 367 790

Коні 8,5 5,5 11,5 9,0 6,0 12,0 200 900

Свині 5,7 3,4 7,9 15,5 10,0 21,0 130 450

Собаки 6,5 5,6 7,4 9,0 6,0 12,0 190 577

Кролі 6,0 3,9 8,1 7,6 4,6 10,6 125 250

Кури 3,5 2,5 5,0 30,0 9,0 51,0 22 41

Гуси 3,3 2,2 4,6 30,8 6,8 54,8 40 120

Качки 3,0 2,0 3,7 25,0 20,0 30,0 35 80

Індики 2,7 2,5 3,5 34,1 20,0 40,0 30 70

Найбільше кількість еритроцитів у крові змінюється при захворю-

ваннях тварин. Частіше помічається зменшення кількості еритроци-

тів —

еритроцитопенія

, яка буває при анеміях, захворюваннях з вира-

женою інтоксикацією організму, при отруєннях тварин гемолітичними

отрутами, кровопаразитарних та інвазійних хворобах, променевій хво-

робі й лейкозі (гемобластозі).

Збільшення кількості еритроцитів у крові —

еритроцитоз

виявляють

при захворюваннях, які супроводяться згущенням крові, а також при

альвеолярній емфіземі легень і серцевій недостатності.

Для того щоб зробити висновок про зміни співвідношення кількості

еритроцитів і лейкоцитів, треба визначити клітинний коефіцієнт, який

знаходять діленням кількості еритроцитів на кількість лейкоцитів в

1 мкл крові. У більшості здорових тварин він становить близько 100.

Під час морфологічного дослідження червоної крові слід звертати

увагу не тільки на кількісні, а й на

якісні зміни

еритроцитів. При цьо-

му виявляють гіпохромазію, гіперхромазію, поліхромазію, анізоцитоз,

пойкілоцитоз, гранулофілоцитоз, базофільну пунктацію, тільця Жоллі,

Гейнца – Ерліха, кільця Кебота і ядерні еритроцити.

Гіпохромазія

(

олігохромазія

) характеризується появою блідо-забарв-

лених (гіпохромних) еритроцитів, виявляється при гіпохромній анемії,

гіпокупрозі, гемолітичних процесах, інтоксикаціях і свідчить про під-

вищення еритропоезу.

Гіперхромазія

(

плейохромія

) характеризується наявністю в перифе-

ричній крові інтенсивно забарвлених (гіперхромних) еритроцитів. Її

спостерігають при гіперхромній анемії, гіпокобальтозі, захворюваннях,

які супроводяться вираженим токсикозом (інфекційні хвороби, отруєн-

ня). Гіперхромазія є ознакою пригнічення еритропоезу.

Для точнішого судженні про ступінь гіпо- і гіперхромазії та для ди-

ференціальної діагностики гіпо- і гіперхромної анемії визначають се-

редній

вміст гемоглобіну

в еритроциті в пікограмах (СГЕ пг). Цей пока-

зник визначають діленням концентрації гемоглобіну в 1 мкл крові, ви-

раженої в пікограмах, на кількість еритроцитів у тому самому об’ємі

крові. Практично СГЕ пг отримують множенням вмісту гемоглобіну

(в г/100 мл) на 10 і діленням на кількість (в млн) еритроцитів в 1 мкл.

Для переведення пікограмів у фемтомолі множать на 0,06206.

Поліхроматофілія

— властивість еритроцитів сприймати не тільки

кислі, а й лужні фарби. Ця властивість характерна для недостатньо

зрілих клітин, які забарвлюються в фіолетовий колір з різними відтін-

ками, тому поява їх у периферичній крові свідчить про підвищення

еритропоезу.

Анізоцитоз

— наявність у крові еритроцитів різних розмірів. Малі

еритроцити (мікроцити) характерні для пригнічення еритропоезу, а

великі (макроцити) — для підвищення еритропоезу. Анізоцитоз є озна-

кою анемій різного походження.

Пойкілоцитоз

характеризується появою в крові еритроцитів зміненої

форми. Проявляється він при анеміях, токсикозах, септичних процесах.

Гранулофілоцитоз

характеризується підвищеною кількістю молодих

еритроцитів з наявністю в них своєрідної зернистої субстанції, яку ви-

являють за допомогою вітального фарбування мазків. У здорових тва-

рин міститься не більше ніж 1,5 – 2 % гранулофілоцитів. Збільшення

вмісту їх у крові є ознакою підвищення, а зменшення — зниження ерит-

ропоезу.

Базофільна пунктація

(

крапчастість

) відрізняється від гранулофіло-

цитозу більш грубою базофільною зернистістю в еритроцитах, яку ви-

являють звичайними способами фарбування мазків крові. Вона трап-

ляється при анеміях, інтоксикаціях, септичних процесах.

Тільця Жоллі

кільця Кебота

відповідно у вигляді невеликих чер-

воних овальних включень і зерняток, зібраних у кільце, ланцюжок, ха-

рактерні для анемії, особливо злоякісної.

Тільця Гейнця – Ерліха

— це круглі включення розміром 1 – 2 мкм,

розміщуються по периферії зрілих еритроцитів в кількості 1, рідше 2 – 3,

інколи знаходяться поза еритроцитом, виявляються забарвленням сві-

жої краплини крові метилвіолетом. Вони є ознакою тяжких інтоксикацій.

Еритроцити, які містять ядро, — це незрізі клітини, поява яких в

периферичній крові вказує на різке підвищення або спотворення ерит-

ропоезу.

Вміст гемоглобіну в крові визначають у ветеринарній практиці ко-

лориметричним методом за допомогою гемометра

ГС-3, фотоелектрич-

ного еритрогемометра або фотоелектроколориметра. Стандартним вва-

жають гемоглобінціанідний метод. Вміст гемоглобіну, який виражений

в г/100 мл або г/л крові здорових тварин, коливається у певних межах

(табл. 5.)

Таблиця 5.

Вміст гемоглобіну в крові здорових тварин

Середній Коливання

Види тварин

г/100 мл г/л г/100 мл г/л

Велика рогата худоба 11,0 110 10,8 – 12,0 108 – 120

Вівці 11,6 116 10,6 – 13,3 106 – 133

Кози 10,7 107 8,3 – 12,5 83 – 125

Яки 9,6 96 6,0 – 13,0 60 – 130

Буйволи 8,3 83 4,7 – 11,7 47 – 117

Верблюди 14,4 144 10,0 – 19,0 100 – 190

Коні 13,6 136 11,3 – 17,0 113 – 170

Свині 10,2 102 9,2 – 13,1 92 – 131

Собаки 13,6 136 10,8 – 15,0 108 – 150

Кролі 11,7 117 10,8 – 13,3 180 – 133

Кури 12,7 127 9,0 – 17,1 90 – 171

Гуси 16,1 161 13,3 – 18,3 133 – 183

Качки 13,6 136 10,6 – 15,8 106 – 158

Індики 11,2 112 9,0 – 15,0 90 – 150

При різних захворюваннях у тварин найчастіше виявляють зни-

ження вмісту гемоглобіну в крові, що називається

олігохромемією

. Вона

буває при гіпо- і нормохромних анеміях, кровопаразитарних та інфек-

ційних хворобах.

Підвищений вміст гемоглобіну (

гіперхромемія

) травпляється при гі-

перхромних анеміях, захворюваннях, які супроводяться згущенням

крові, міоглобінурії і кровоплямистій хворобі коней.

Для ранньої діагностики гіпо- і гепірхромної анемії, крім визначан-

ня вмісту гемоглобіну й кількості еритроцитів, слід підраховувати

ко-

льоровий показник

за формулою

де

H і

— середній вміст гемоглобіну і кількість еритроцитів у

крові здорових тварин даного виду;

вміст гемоглобіну й кіль-

кість еритроцитів у крові досліджуваної тварини.

У здорових тварин кольоровий показник, який показує ступінь на-

сичення еритроцитів гемоглобіном, дорівнює одиниці або близький до

неї. При гіпохромній анемії він значно менший, а при гіперхромній —

більший за одиницю. Поряд з кольоровим показником доцільно врахо-

вувати СГЕ (середній вміст гемоглобіну в еритроциті)

Кількість тромбоцитів

підраховують на спеціально виготовленому

мазку крові, яку беруть після попереднього нанесення на місце уколу

голкою краплини 14 %-го розчину магнію сульфату, який запобігає коа-

гуляції тромбоцитів. Визначають, скільки тромбоцитів припадає на

1000 еритроцитів, використовуючи спосіб Фоніо. Знаючи кількість ери-

троцитів в 1 мкл крові й кількість тромбоцитів на 1000 еритроцитів,

обчислюють кількість тромбоцитів у цьому об

’ємі крові. Кількість тром-

боцитів у різних тварин коливається в певних межах.

Тромбоцити беруть участь у зсіданні крові, а також у захисті органі-

зму від мікроорганізмів і токсинів. Зменшення їх кількості (

тромбоци-

топенія

) виявляють при багатьох інфекційних захворюваннях, гемора-

гічних діатезах, анеміях, променевій хворобі, лейкозі. Збільшення кі-

лькості тромбоцитів (

тромбоцитоз

) має місце при захворюваннях, які

супроводяться згущенням крові, при опіках, механічних травмах та

після хірургічних операцій.

Кількість лейкоцитів

в 1 мкл крові визначають у лічильній камері

під мікроскопом і за допомогою електронних лічильників формених

елементів крові. Підрахувавши лейкоцити у камері Горяєва, кількість

їх визначають за формулою

1600

4000

де

— кількість лейкоцитів в 1 мкл крові;

— кількість лейкоцитів у

100 великих або 1600 малих квадратах лічильної камери;

— ступінь

розведення крові.

У ряді випадків для термінового визначення кількості лейкоцитів їх

підраховують у 25 великих або 400 малих квадратах лічильної камери,

а потім, користуючись формулою, обчислюють їх кількість:

400

4000

= або ,10

де

— кількість лейкоцитів у 25 великих або 400 малих квадратах.

Кількість лейкоцитів у периферичній крові здорових тварин неод-

накова.

У ветеринарній практиці слід звертати увагу як на кількісні, так і

на якісні зміни лейкоцитів. Збільшення кількості лейкоцитів у пери-

феричній крові називають

лейкоцитозом

, а зменшення —

лейкоцито-

пенією

(

лейкопенією

Лейкоцитози можуть бути загальними й видовими. Під

загальним

лейкоцитозом

розуміють збільшення загальної кількості лейкоцитів в

одиниці об’єму крові без істотних змін співвідношення різних видів

лейкоцитів. Загальний лейкоцитоз є ознакою підвищення, а нерідко й

порушення лейкопоезу.

Видовий лейкоцитоз

характеризується збіль-

шенням кількості лейкоцитів у крові за рахунок якогось одного виду

лейкоцитів. Лейкоцитози бувають фізіологічними й патологічними.

Фізіологічні

за походженням поділяють на харчотравні, м’язові, лейко-

цитози вагітних і новонароджених. На відміну від патологічних, вони

короткочасні й менш різко виражені.

Патологічні лейкоцитози

бувають

при різних захворюваннях, часто інфекційних, які супроводяться запа-

льними процесами в організмі, а також при цілому ряді патологічних

станів (алергічні стани тощо).

Найточніші дані для розпізнавання і визначення діагностичного і

прогностичного значення лейкоцитозів, особливо видових, отримують

за допомогою

лейкограми

, яка показує процентний вміст і співвідно-

шення різних лейкоцитів у периферичній крові. Для виведення лейко-

грами треба приготувати і зафарбувати мазок крові. Найкращим і уні-

версальним для крові тварин способом виведення лейкограми є спосіб

Філіпченка. Лейкограма здорових тварин наведена в табл. 6.

Таблиця 6.

Лейкограма здорових тварин

Кількість нейтрофілів (спеціальних

лейкоцитів), %

Види тварин

Кількість

базофілів, %

Кількість

еозинофілів,

метамієло-

цитів

(юних)

паличко-

ядерних

сегментоя-

дерних

Кількість

лімфо-

цитів, %

Кількість

моно-

цитів, %

0,75 6,5 — 6,5 20 59,25 7 Велика рогата

худоба 0 – 1,5 3 – 10,0 — 3 – 10,0 10 – 30 40 – 77 4 – 10

Коні 0,6 4 — 1,2 50 39 3

0,1 – 1,2 2,6 – 6,2 — 0,9 – 1,5 40,1 – 55,1

29,9 – 50,6 0,1 – 4,0

Вівці 0,4 0,5 — 0,9 34 52 3

0,2 – 0,8 2 – 8 — 0,4 – 2,0 27 – 41 43 – 68 1,4 – 5,8

Кози 0,8 3 — 1,4 41 50 4

0 – 2 2 – 7,5 — 0,5 – 4,0 28,7 – 56,7

32 – 68 2,5 – 6

Яки 1 5 0,25 3,5 28 58 4

1 – 1,1 4,8 – 5,1 0,24 – 0,26 2,7 – 3,3 27,9 – 28 40 – 76 4 – 4,7

Буйволи 0,7 6 — 3,5 35 55 3,5

0 – 2 3 – 10 — 1,5 – 6 24 – 46 45 – 66 2 – 5

Верблюди 0,6 6 — 12,5 38 40 3

0 – 1,2 1,5 – 10,5 — 8 – 17 29 – 47 31 – 49 1,5 – 4,5

Свині 1,2 3 2,1 4 39 47 2,1

0 – 2,4 0 – 6 0 – 4,1 1 – 7 18 – 60 29 – 65 0 – 4,2

Собаки 1 6 — 3 60 25 7

0,4 – 1,6 3 – 9 — 0 – 6 45 – 75 10 – 40 4 – 10

Кролі 4,7 0,8 0,1 2,7 29,4 57,2 3,7

1 – 8 0,5 – 1,2 0 – 0,5 0,5 – 4,2 14 – 47 39 – 83 1,1 – 5

Кури 3,2 15,2 — 0,5 23,5 58 6

1,5 – 5 4 – 26,5 — 0 – 1 14 – 33 34 – 83 3 – 9,5

Гуси 2 3,5 — 6,5 30 55 4,2

0,5 – 4 2 – 6 — 2 – 10 10 – 60 19 – 91 0 – 8,5

Качки 2 8 — 1 35 49 5

0 – 5 4 – 12 — 0,3 – 1,5 30 – 39 42 – 59 2 – 7

Індики 2,5 1 – 4 — 23 46 42,5 – 64,5 0,5 – 1,5

Під час аналізу лейкограми особливу увагу звертають на нейтрофі-

ли, або спеціальні лейкоцити. Так, збільшення вмісту молодих нейтро-

філів (мієлоцитів, метамієлоцитів, паличкоядерних) часто супроводжу-

ється зменшенням вмісту зрілих (сегментоядерних) нейтрофілів. Це є

ознакою підвищення регенеративної здатності кісткового мозку та лей-

копоезу. Таку зміну лейкограми називають

регенеративним зрушенням

ядра нейтрофілів

, або

зрушенням вліво

. Назва «зрушення вліво» стає

зрозумілою, якщо згадати порядок запису лейкограми (лейкоцитарної

формули), яку в свій час запропонував Арнет:

При регенеративному зрушенні ядра нейтрофілів (зрушення вліво)

загальна кількість нейтрофілів збільшується. При цьому розрізняють:

просте регенеративне зрушення ядра

, коли відбувається збіль-

шення вмісту переважно паличкоядерних нейтрофілів (наприклад, у

коней до 13 %) і утворюється не більш як 1 – 2 % нейтрофільних метаміє-

лоцитів (юних нейтрофілів); мієлоцитів немає;

гіперрегенеративне зрушення ядра

, коли вміст паличкоядерних

нейтрофілів значно збільшується (наприклад, у коней до 25 %) і з

’явля-

ється багато нейтрофільних метамієлоцитів (до 10 – 12 %) і навіть міє-

лоцитів (до 5 %);

лейкомоїдне зрушення ядра

характеризується появою в перифе-

ричній крові незрілих клітин — нейтрофільних мієлоцитів, промієло-

цитів і мієлобластів. На відміну від лейкемічної форми лейкозу (гемо-

бласту), загальна кількість лейкоцитів збільшується в меншій мірі, а

поява незрілих лейкоцитів буває порівняно короткочасною.

Лейкограма дає також уявлення про дегенеративні зміни крові і при-

гнічення лейкопоезу. У цих випадках аналіз лейкограми показує

дегене-

ративне зрушення ядра нейтрофілів

(

зрушення

вправо

), яке характеризу-

ється зменшенням вмісту молодих і збільшенням вмісту зрілих і старих

нейтрофілів. При цьому загальна кількість нейтрофілів, на відміну від

зрушення вліво, зменшена внаслідок загибелі їх під дією отрут, токсинів,

продуктів запалення, а також внаслідок пригнічення лейкопоезу.

Дегенеративне зрушення ядра нейтрофілів назване так тому, що в

нейтрофілах (спеціальних лейкоцитах) виявляють дегенеративні зміни

у вигляді токсичної зернистості цитоплазми, вакуолізації цитоплазми і

ядра, набухання або пікнозу ядра. Поява токсичної зернистості цито-

плазми у вигляді базофільних гранул різних розмірів зумовлена коагу-

ляцією білка цитоплазми під дією токсинів (отрут), а поява вакуоль у

цитоплазмі і ядрі нейтрофілів та інших лейкоцитів може бути викли-

кана жировою дегенерацією клітин (краплини жиру, які утворюються,

розчиняються спиртом під час фіксації і фарбування мазків крові).

Нейтрофіли

Б Е

М Ю П С

Л Мон. Кл. Т Г

Зрушення ядра нейтрофілів:

вліво

вп

аво

Лейкограма, поряд з визначенням загальної кількості лейкоцитів в

1 мкл крові, виявляє видові лейкоцитози: нейтрофільний, еозинофіль-

ний, базофільний лейкоцитози, а також лімфоцитоз і моноцитоз.

Нейтрофільний лейкоцитоз

(нейтрофілія, нейтрофільоз) спостеріга-

ється при багатьох гострих інфекційних захвороюваннях, запальних

процесах (особливо гнійних), при інтоксикаціях, злоякісних новоутво-

реннях і стресах.

Еозинофільний лейкоцитоз

(еозинофілія) найчастіше буває при але-

ргіях, які дуже часто виникають у тварин при гельмінтозах, а також

при опіках, шкірних захворюваннях, бешисі свиней, бронхіальній аст-

мі, хронічній альвеолярній емфіземі легень.

Базофільний лейкоцитоз

(базофілія) частіше виявляється поряд з

еозинофілією, а також при голодуванні, гемофілії.

Лімфоцитоз

є ознакою хронічних інфекційних захворювань, особли-

во туберкульозу, сапу, а також чуми свиней, лімфолейкозу, стадії виду-

жання після гострих інфекційних захворюваннях.

Моноцитоз

найчастіше буває при кровопаразитарних захворюван-

нях (піроплазмідозах), інфекційній анемії коней, а також при септич-

них процесах в організмі.

З метою точнішого аналізу лейкограми і точнішого виявлення видо-

вих лейкоцитозів у тварин виводять лейкоцитарний і гематологічний

профілі.

Лейкограма показує, як уже зазначалося, процентний вміст і віднос-

ну кількість різних лейкоцитів, а лейкоцитарний профіль — абсолютну

кількість їх, що точніше характеризує зрушення в лейкопоезі й організ-

мі тварини.

Для виведення

лейкоцитарного профілю

потрібно визначити загаль-

ну кількість лейкоцитів в 1 мкл крові і вивести лейкограму, після чого

обчислити абсолютний вміст у цій одиниці об’єму крові різних лейкоци-

тів і визначити їх співвідношення за способом, розробленим Мошков-

ським.

Гематологічний профіль

складають за методикою Домрачева: на

спеціально розроблену варіаційну сітку основних гематологічних пока-

зників наносять дані дослідження крові хворої тварини і з

’єднують на-

несені точки прямими лініями. При цьому отримують ламану лінію —

гематологічний профіль, який дає змогу виявляти як виражені, так і

незначні початкові відхилення в гемопоезі та організмі тварини.

Під час дослідження білої крові у тварин треба звертати увагу не

тільки на збільшення загальної кількості лейкоцитів і окремих видів

цих клітин крові, а й на зменшення їх. Зменшення загальної кількості

лейкоцитів без істотних змін лейкограми (лейкоцитарного профілю)

називається

загальною цитопенією

(

лейкопенією

). Зменшення кількості

лейкоцитів за рахунок лейкоцитів певного виду називається

видовою

лейкоцитопенією

(

лейкопенією

)

Загальна лейкоцитопенія вказує на пригнічення і значне порушен-

ня лейкопоезу.

До видових лейкоцитопеній належать: нейтропенія, еозинопенія і

анеозинофілія, базопенія й анбазофілія, лімфоцитопенія, моноцитопенія.

Нейтропенія

трапляється при стахіботріотоксикозі, в стадії виду-

жання після гострих інфекційних захворювань.

Еозинопенія

анеозинофілія

бувають при гострих септичних захво-

рюваннях, при піроплазмозі.

Базопенія

анбазофілія

відмічаються частіше поряд з еозинопенією і

анеозинофілією, що нерідко вказує на несприятливий прогноз захворю-

вання.

Лімфоцитопенія

звичайно супроводить нейтрофілію в перші дні гос-

трих інфекційних захворювань, а також є одним з провідних симптомів

розвитку променевої хвороби.

Моноцитопенія

виникає на початку гострих інфекційних захворю-

вань та при тяжких формах анемії.

У діагностиці лейкозу (гемобластозу) велике значення мають мор-

фологічні дослідження крові.

Біохімічні дослідження крові. В умовах концентрації і спеціалізації

тваринництва перед ветеринарними спеціалістами постають нові від-

повідальні завдання, спрямовані на профілактику захворювань проду-

ктивних тварин. Особливу увагу слід приділяти розробленню заходів

профілактики внутрішніх незаразних хвороб, причиною яких є, насам-

перед, порушення обміну речовин. В основі дійової економічно ефекти-

вної профілактики патології обміну речовин лежить рання діагностика

її, яка забезпечується головним чином біохімічними дослідженнями

крові тварин. Без цих досліджень і правильної оцінки біохімічних по-

казників крові не можна, наприклад, розробляти й проводити коригую-

чу терапію і профілактику порушення білкового, жирового, вуглеводно-

го й мінерально-вітамінного обміну речовин у молочних корів. Такі до-

слідження дають змогу контролювати не тільки рівень і характер об-

мінних процесів в організмі, від яких залежить стан здоров

’я і продук-

тивність тварин, а й повноцінність годівлі.

Під час біохімічних досліджень крові тварин визначають лужний ре-

зерв і РН крові, вміст у ній цукру, білка, кетонових тіл, важливих макро-

й мікроелементів, вітамінів і провітамінів, ферментів та ізоферментів.

Контрольні запитання

1. За яким планом досліджують систему крові?

2. Які є способи взяття крові?

3. Як виготовляють і фарбують мазки крові?

4. Які фізико-хімічні властивості крові та як вони змінюються у здорових

хворих тварин?

5. Що таке генез формених елементів крові?

6. У чому полягають особливості формених елементів крові у різних тварин?

7. За якою методикою визначають кількість еритроцитів і лейкоцитів у пе-

риферичній крові?

8. Як визначають вміст гемоглобіну?

9. У чому полягає значення якісних змін еритроцитів?

10. Що таке лейкограма і яке її діагностичне значення?

11. Що таке лейкоцитози?

12. Що таке лейкоцитопенії?

13. Яке значення мають біохімічні дослідження крові в діагностиці пору-

шень обміну речовин?

§ 11. Історія хвороби

Історія хвороби — це запис усіх відомостей про хвору тварину, які

відображують причини й умови виникнення хвороби, результати кліні-

чних і лабораторних досліджень, діагноз, перебіг хвороби й ефектив-

ність застосованого лікування.

Вона є офіційним ветеринарним клініч-

ним документом, який оформляється на кожну тварину, що перебуває

на стаціонарному лікуванні у клініці лікувального закладу або безпо-

середньо в господарстві. Цей документ характеризує діяльність ветери-

нарного спеціаліста, дає змогу оцінити якість діагностичної і лікуваль-

ної роботи ветеринарної установи, бо, користуючись ним, можна легко

відновити все те, що було помічено, і все те, що було зроблено під час

лікування хворої тварини. Крім того, історія хвороби є цінним матеріа-

лом для науково-дослідної і статистичної роботи.

Правильне ведення історії хвороби дає змогу вести облік захворю-

вань, вивчати умови, причини й динаміку розвитку хвороби протягом

ряду років, оцінювати ефективність лікувальних і профілактичних за-

ходів.

Робота над історіями хвороби потребує систематичного вивчення

спеціальної літератури і тим самим сприяє підвищенню кваліфікації

ветеринарного спеціаліста.

Історія хвороби складається з чотирьох розділів:

1) загальні відомості про хвору тварину;

2) дані дослідження хворої тварини в день переведення її на стаціо-

нарне лікування;

3) опис перебігу хвороби, додаткових досліджень і застосованого лі-

кування;

4) висновок про хворобу (епікриз).

Історію хвороби пишуть на спеціальному бланку, який складений

відповідно до форми

№ 1а-вет., сільгоспоблік.

першому розділі

записують реєстраційні відомості про тварину, а

потім анамнестичні дані, які сповіщає господар або особа, що доглядає

тварину.

другому розділі

(Status praesens) записують відомості про загальне

клінічне дослідження і дослідження систем організму з урахуванням

результатів спеціальних (інструментальних) і лабораторних дослі-

джень. На основі всебічного дослідження хворої тварини пишуть почат-

ковий і остаточний діагнози.

третьому розділі

історії хвороби (Decursus mobri et therapia) запи-

сують щоденні спостереження за перебігом хвороби і результати ліку-

вання хворої тварини за такою формою:

Т П Д

Дата

Р В Р В Р В

Перебіг

хвороби

Лікування

Температуру тіла, частоту пульсу й частоту дихання визначають і

записують два рази на день (вранці і ввечері), а в тяжко хворих тва-

рин — частіше (наприклад, через кожні дві години протягом доби).

У графі «Перебіг хвороби» вказують всі зміни стану тварини після

надходження її на стаціонарне лікування або при щоденному спостере-

женні в господарстві. Записи мають відбивати з вичерпною повнотою всі

зміни, які відбулися протягом доби в загальному стані хворої тварини та

в окремих її органах і системах. У цій же графі записують дані різних

досліджень, які проводились у процесі спостереження за твариною, а та-

кож помічені поліпшення або погіршення (ускладнення) її стану.

В останній день перебування тварини в стаціонарі слід більш дета-

льно описати її стан і кінець хвороби.

У випадку набряку легень, тимпанії рубця, кровотеч, отруєння та

інших захворювань з гострим перебігом клінічні спостереження за хво-

рими тваринами треба записувати частіше — через одну-дві години, а

інколи й через кілька хвилин. При затяжному перебігу хвороби, коли

виявляються значні порушення функцій органів і доводиться змінюва-

ти план лікування, доцільно записувати етапні висновки про захворю-

вання, де слід характеризувати стан організму на даний день і давати

обґрунтування зміни курсу лікування.

В графі «Лікування» записують весь комплекс лікувальних заходів

за кожний день. Режим утримання і дієту можна призначати на кілька

днів наперед, але в день зміни слід записати нові призначення. В цій

же графі записують і всі лікувальні процедури, повні рецепти лікарсь-

ких форм із зазначенням доз і способів застосування.

Результати досліджень крові, сечі, шлункового вмісту або шлунково-

го соку, калу, ексудатів, транссудатів, оформлених на відповідних блан-

ках, а також електрокардіограми і рентгенограми підшивають у вигля-

ді додатку до історії хвороби.

четвертому розділі

історії хвороби (Epicrisis) відмічають особливос-

ті захворювання і результати лікування, дають аналіз випадків, які

спостерігалися.

Епікриз пишеться в кінці історії хвороби у стислій резюмуючій фор-

мі: записують діагноз і його обґрунтування, етіологію і патогенез захво-

рювання, особливості перебігу хвороби, ефективність проведеного ліку-

вання, стан тварини в момент виписки, подальший режим утримання і

використання, а також лікування, якщо в ньому є потреба. Господар-

ству даються рекомендації з профілактики подібного захворювання се-

ред інших тварин.

В академічних історіях хвороби епікриз пишуть більш детально, з

аналізом захворювання на основі наявних матеріалів. Такий аналіз

привчає спеціалістів-початківців до логічного мислення і є важливим

етапом поєднання теорії і практики. Епікриз у цих історіях хвороби слід

писати за таким планом.

1. Визначення хвороби. При цьому треба дати загальний опис за-

хворювання і охарактеризувати форму його прояву в конкретному ви-

падку.