Солдатенко В.Ф. Україна в революційну добу. Т. ІV. Рік 1920

Подождите немного. Документ загружается.

271

ни, що формувалася у м. Олександрівську, перейшло декілька де-

сятків українців з врангелівських військових частин. Подібні укра-

їнські бойові підрозділи у складі врангелівських військ формували-

ся і в інших містах Півдня. Зокрема Г. Гордієнко в числі підрозді-

лів врангелівської армії, які воювали під українським прапором, на-

зиває курінь Катеринославського повстанського коша «Визволення

України», Мелітопольський курінь та ін.

П. Врангель спробував здійснити певні кроки щодо об’єднання

антибільшовицьких сил. У травні 1920 р. головнокомандувач видав

таємний наказ, у якому наголошувалося на необхідності встанов-

лення контакту з отаманами повстанських загонів, які перебували

в тилу червоних військ

. П. Врангель вважав, що повстанство може

бути використане у боротьбі з радянським режимом, особливо ті

формування, на чолі яких стояли прихильники Білого руху. Згід-

но даних центрального управління Надзвичайних комісій (ЦУНК)

при Раднаркомі УСРР у 1920 р., у південноукраїнському регіоні ді-

яло немало повстанських загонів під керівництвом колишніх дені-

кінських офіцерів

. До складу підпільних організацій часто входи-

ли представники як врангелівського, так і петлюрівського таборів.

Такі організації діяли в Єлисаветграді та Одесі

. Поява об’єднаних

білогвардійсько-петлюрівських організацій свідчила про спроби

консолідації антирадянських сил на Півдні України. Члени згаданої

одеської групи навіть намітили контури майбутнього коаліційного

уряду, що включав би представників як українського національно-

го, так і врангелівського таборів. Як зазначається у звіті ЦУНК, се-

ред учасників організації були старші офіцери П. Врангеля, отаман

петлюрівських банд, секретар «Просвіти», галицькі офіцери, солда-

ти та інші

Воєнна ситуація на Півдні України в 1920 р. зумовлювала по-

шук П. Врангелем контактів з Директорією УНР, яка була у ви-

гнанні на польській території, через своїх представників у Румунії.

У серпні 1920 р. барон направив до ставки Головного отамана деле-

гацію на чолі з полковником Я. Ногою. С. Петлюра розумів мотиви

кроків П. Врангеля, хоча й явно переоцінював власні потенції, коли

писав: «Врангель без мого війська буде знищений більшовиками,

Гордієнко Г. Назв. праця – С. 243, 248–249, 278.

Ушаков А. И., Федюк В. П. Белый Юг. Ноябрь 1917 – ноябрь 1920. –

М., 1997. – С. 61–62.

На защите революции. Из истории Всеукраинской Чрезвычайной ко-

миссии 1917–1920 гг.: Сборник документов и материалов. – К., 1971. – С. 240.

Маймескулов Л. Н., Рогожин А. И., Сташис В. В. Всеукраинская

Чрезвычайная комиссия (1918–1922). – Харьков, 1971. – С. 240.

Див.: Турченко Г. Ф. Південноукраїнський регіон у контексті форму-

вання модерної української нації (ХІХ – перша чверть ХХ ст.): Навчальний

посібник. – Запоріжжя, 2008. – С. 259.

272

бо його армія буде в такому стратегічному становищі, що без спів-

ділання з моєю не в силі буде далеко на північ просуватись від Тав-

рії. Лише тоді, коли моя армія забезпечить його ліве крило, він змо-

же щось зробити»

Уряд УНР також відрядив на переговори спеціальну військову

делегацію на чолі з полковником І. Литвиненком, яка 28 серпня при-

була до Севастополя, де розташовувалася штаб-квартира П. Вран-

геля – для з’ясування ставлення останнього до українського питан-

ня і перспективи укладення з ним військової угоди

Білогвардійцям були подані офіційні тези українського коман-

дування: 1) визнання України самостійною державою; 2) передача

УНР Чорноморського флоту; 3) налагодження воєнної співпраці в

боротьбі з більшовиками, а також допомога в забезпеченні Україн-

ської армії амуніцією та технічним спорядженням; 4) встановлення

роздільної смуги в оперативній діяльності армій по Дніпру; 5) орга-

нізація української національної влади в запіллі П. Врангеля. Деле-

гація мала також з’ясувати умови воєнної співпраці з боку П. Вран-

геля та його уряду

Під час зустрічі 10 вересня 1920 р. представник П. Врангеля Ша-

тілов від імені барона запропонував: 1) визнати П. Врангеля головою

союзних армій; 2) не встановлювати роздільної смуги, бо це може за-

шкодити військовим потребам; 3) врангелівське командування не за-

цікавлене в існуванні російської влади в Україні, але там, де перебу-

вають російські війська, влада повинна бути саме російською; там же,

де українська армія перебуватиме на російській території, влада має

бути українською

. Тобто, П. Врангель ухилився від визнання неза-

лежності УНР.

Продовженням переговорів стало вироблення військової кон-

венції головою дипломатичної місії УНР в Румунії К. Мацієвичем

і представником П. Врангеля в Румунії генералом Геруа. Сторони

погодилися на створення єдиного антибільшовицького фронту, ко-

ординацію планів воєнних операцій, взаємодопомогу, припинення

агітаційної боротьби тощо

12 жовтня 1920 р. на засіданні уряду в Станіславові Голова Ради

народних міністрів В. Прокопович зробив доповідь «в справі пере-

трактації з урядом генерала Врангеля». Було ухвалено виробити не-

обхідні інструкції

. Наступного дня уряду УНР було представлено

Цит. за: Гаврилюк Г. Спроба укладення військової конвенції УНР з «Уря-

дом Півдня Росії» в 1920 р. // Київська старовина. – 1997. – № 3–4. – С. 152.

Літопис «Червоної калини». – 1933. Ч. 7–8. – С. 5.

Там само. – С. 7.

Там само.

Див.: Турченко Г. Ф. Назв. праця. – С. 260–261.

Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республі-

ки. 1918–1920. – Т. 2. – С. 260.

273

кілька варіантів договору з врангелівцями, основний з яких перед-

бачав: «…Уряд генерала Врангеля, з однієї сторони, визнаючи пра-

во українського народу на самостійне державне існування, …визна-

ючи фактичне право на владу існуючого уряду Української Народ-

ної Республіки на територіях, заселених українським народом, і, з

іншого боку, – уряд УНР, заявляючи, що проти відродженої Росії…

він не буде мати ворожих намірів у своїй політиці чи господарських

відносинах – обидва уряди …приступають до підписання …умов

загальної боротьби з більшовиками»

Поступово схилявся до політичної угоди і П. Врангель. Однак

зроблені його представниками кроки назустріч позиціям українців

виявилися запізнілими

Значно більше уваги за А. Денікіна барон П. Врангель надавав

питанням соціальної політики, намагаючись «навести мости» з се-

лянством, залучити на свій бік його симпатії, зокрема коригуван-

ням заходів у аграрній сфері

. Згідно виробленого «Закону про зем-

лю» частина поміщицьких земель (у маєтностях зверх 600 деся-

тин) могла відійти у власність селянства з викупом землі по 5-крат-

ній вартості врожаю з розстрочкою на 25 років. Замість повітових і

сільських рад передбачалося створення земств і общин як органів

селянського самоврядування. Декларувався «державний захист»

робітників від володарів підприємств.

Сподіваючись на власну силу, П. Врангель не погодився на ко-

ординацію дій з польською армією (французькі фахівці, зокрема,

пропонували запровадити єдине командування), розробив власний

план дій Русской армии.

Передбачалося захоплення Північної Таврії, Донбасу, Таман-

ського Півострова, затим – вторгнення на Дон і Північний Кавказ і,

зрештою, після проведення мобілізацій (особливий розрахунок був

на підтримку козацтва) – похід на Москву. Однак намічені плани

почали руйнуватися через небажання селянства й козацтва підтри-

мати чергову воєнну кампанію – втома виявилася настільки силь-

ною і загальною, що навіть міцніше селянство (куркулі) прагнули

закінчення безкінечної розрухи й бажали мирного життя.

В тилу врангелівців розвивалася повстансько-партизанська бо-

ротьба. Її організаторами були підпільні більшовицькі організації,

яких скеровував Закордонний відділ ЦК КП(б)У. Практично на всій

зайнятій білими території спалахували вогнища спротиву – здій-

снювалися диверсії (порушення комунікацій), напади на військови-

ків, збройні арсенали, організовувалися страйки. Розрізнені парти-

занські загони «Зелених» об’єдналися у Кримську повстанську ар-

Цит. за: Турченко Г. Ф. Назв. праця. – С. 261.

Там само. – С. 261–262.

Див. Корновенко С. В. Білий рух Півдня Росії: аграрна політика

урядів А. Денікіна, П. Врангеля (1919–1920 рр.). – Черкаси, 2009. – 438 с.

274

мію під командуванням С. Бабаханяна, здійснили ряд бойових опе-

рацій, сміливих рейдів. Каральні заходи врангелівців не могли зага-

сити полум’я боротьби

Війська П. Врангеля не змогли досягти стратегічного успіху в

розпочатому на початку червня наступі у Північній Таврії. Вони

були зупинені на лінії Олешки–Мелітополь–Каховка, а розпоча-

тий наприкінці того ж місяця контрнаступ радянських військ по-

вернув білогвардійців мало не на висхідні позиції. Ситуація майже

повторилася в кінці липня. Врангелівцям спочатку вдалося захопи-

ти Оріхів і Олександрівськ, однак після кровопролитних боїв дове-

лося знову відійти, дозволивши червоним створити знаменитий Ка-

ховський плацдарм, що не лише перерізав шлях на Північ та Дон-

бас, відтягував на себе чималі сили супротивника, а й становив без-

посередню загрозу білим за Чонгарським перешийком. Відчайдуш-

ні спроби повернути втрачені позиції, крім численних втрат у жи-

вій силі й техніці, ні до чого не привели

Зазнавши також невдач з висадкою десантів у Північному

Приазов’ї й на Кубані, білогвардійці розпочали у вересні 1920 р. ак-

тивні дії, спрямовані на захоплення Донбасу. З воєнно-технічного

боку (гармати, танки, аероплани) вони були забезпечені краще, ніж

усі їх попередники. Чисельність армії сягала 65–70 тис. військових

(антантські військові кораблі переправили на підмогу П. Врангелю

влітку 1920 р. 35–40 тис. денікінців з Кубані)

Радянське командування також вжило заходів до зміцнення сво-

їх сил в Північній Таврії, сконцентрувавши на кримському напрям-

ку Південно-Західного фронту на середину вересня понад 45 тис.

бійців, значну частину наявної техніки. На допомогу свіжим части-

нам, сформованим в різних регіонах, знятих з інших фронтів, сюди

направлялась і 1-ша кінна армія С. Будьонного

Комуністична партія, радянська влада провели масштабну полі-

тичну кампанію задля мобілізації якомога більших ресурсів для до-

помоги силам, зосередженим на антиврангелівському фронті. Пар-

тійні організації повсюдно приймали рішення про делегування до

Червоної армії комуністів

. Такими ж були численні ухвали без-

партійних конференцій

. Чимало зробили в цьому напрямку ком-

Див.: Українська РСР в період громадянської війни. 1917–1920 рр. – В

3-х т. – Т. 3. – С. 371–388.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 492–495.

Там само. – С. 492.

Там само. – С. 493–495, 505; Тюленев И. Первая Конная в боях за со-

циалистическую родину. Очерк боевых действий. – М., 1938. – С. 189.

Гражданская война на Украине (1918–1920)... – Т. 3. – С. 453, 454, 643,

644 та ін.; Українська РСР в період громадянської війни. – Т. 3. – С. 391, 393.

Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 452, 502, 503, 545, 632–633,

668–669, 695.

275

сомол

, профспілки

. Збереглося чимало різних документів про мо-

ральну підтримку Червоної армії (резолюції зборів, мітингів, листи,

телеграми, звернення тощо

Повсюдно проводилися тижні допомоги фронту, боротьби з

Врангелем, сім’ї червоноармійця

. До лав Червоної армії вливалися

тисячі молодих бійців, в частини надходила фінансова, матеріальна

допомога, агітаційна література

Згідно з планом, розробленим М. Фрунзе, розгром врангелівців

передбачалося здійснити шляхом оточення і знищення ворожих сил

в Північній Таврії. Головний удар завдавався в напрямку Перекопу,

щоб відрізати білогвардійцям шлях відступу в Крим. Вирішальну

роль у здійсненні цього плану мала відіграти кіннота, тому насту-

пальні операції не починались до підходу 1-ї Кінної армії

Довідка:

ФРУНЗе Михайло Васильович (псевд. – Арсеній трифонич,

21.І(2.ІІ)1885. Бішкек (Киргизія) – 31.Х.1925, Москва) – партійний,

державний і військовий діяч.

Народився в сім’ї військового фельдшера молдаванина. Член пар-

тії більшовиків з 1904 р. Навчався в Петербурзькому політехнічно-

му інституті.

За участь в революційній діяльності двічі засуджувався до страти,

однак обидва рази вирок замінювався на довічне заслання, звідки

здійснював втечі. В 1917 р. брав участь в революційному русі в Біло-

русії, в Жовтневому збройному повстанні в Москві. В 1918 р. на пар-

тійній і державній роботі в центральних губерніях РСФРР.

З лютого 1919 р. М. Фрунзе в Червоній армії на Туркестанському

і Східному фронтах, керує низкою пееможних операцій. У вересні

1920 р. призначений командуючим Південним фронтом, розробляє

й здійснює військові операції проти армії П. Врангеля і С. Петлю-

ри. З грудня 1920 р. до березня 1924 р. був уповноваженим Реввійсь-

кради РСФРР в Україні, командуючим збройними силами України і

Криму. Водночас М. Фрунзе був членом Політбюро ЦК КП(б)У і за-

ступником голови РНК УСРР. З березня 1924 р. – заступник голо-

ви РВР СРСР і наркома військових і морських справ, з квітня 1924 р.

водночас – начальник Штабу РСЧА і начальник військової академії.

Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 448, 520, 590 и др.

Там же. – С. 438, 474, 475; Українська РСР в період громадянської ві-

йни. – Т. 3. – С. 392–393 та ін.

Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 459, 465, 466, 477, 478, 497,

577 и др.

Там само. – С. 529, 591, 593–595, 600, 640, 681, 720, 728 и др.

Там само. – С. 665–666 и др.; Українська РСР в період громадянської

війни. – Т. 3. – С. 395–398.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 507; Тюленев И. Назв. праця.

– С. 188–189, 197–198.

276

За активної участі М. Фрунзе закладалися основи радянського воєн-

ного мистецтва, розроблялась воєнна стратегія і принципи військо-

вого будівництва.

Помер під час медичної операції.

Захоронений в Кремлівській стіні.

Втілення в життя виробленого плану було пов’язано з подолан-

ням значних труднощів: не вистачало боєприпасів, військового спо-

рядження, продовольства. До того ж противник безперестанно ата-

кував.

Після того як зазнали невдачі спроби врангелівців оволодіти

Донбасом, вони 8 жовтня почали наступ на правому березі Дніпра в

напрямку Олександрівськ–Нікополь, намагаючись до прибуття но-

вих підкріплень радянських військ розгромити Нікопольську групу

(частини 2-ї Кінної, 6-ї і 13-ї армій), захопити Каховський плацдарм

і просунутися вглиб Правобережної України. Дії П. Врангеля були

також розраховані на те, щоб не допустити перемир’я між Польщею

і радянськими республіками.

Проте війська Південного фронту (рішення Реввійськради

РСФРР про його створення було ухвалене 21 вересня 1920 р.

) свої-

ми діями зірвали плани врангелівців. У запеклих боях, що розгорі-

лися 12–16 жовтня в районі Апостолове–Нікополь, 2-га Кінна армія

(командувач – О. Городовиков) у взаємодії з частинами 13-ї і 6-ї ар-

мій завдала серйозної поразки білогвардійцям і відкинула їх на лі-

вий берег Дніпра.

З великими втратами для ворога був відбитий і його наступ на

Каховський плацдарм, який захищали 51-ша дивізія і 44-та брига-

да 15-ї стрілецької дивізії

. Неабияку мужність виявили радянські

бійці під час танкових атак противника; кілька танків було підбито

і захоплено. Зірвавши плани врангелівців, радянські частини на де-

яких ділянках фронту перейшли в контрнаступ. Противник, зазна-

вши великих втрат, змушений був відступити.

Довідка:

ГоРодоВиКоВ ока Іванович (1879–1960) – радянський

військовий діяч, генерал-полковник.

Походив з селян. Служив у царській армії старшим урядником. З

1918 р. – в Червоній армії. В 1919 р. вступив до РКП(б). Командував

ескадроном, полком, бригадою. В серпні 1919 р. – квітні 1920 р. – на-

чальник Четвертої кавалерійської дивізії, яка брала участь у боях

з денікінцями, зокрема в Харківськеій і Донбаській наступальних

операціях 1919 р. В липні-вересні 1920 р. командував Другою кін-

ною армією на Польському фронті. З жовтня 1920 р. командував

Красный архив. – 1935. – № 5. – С. 11–12.

Перекопская в боях за Октябрь. (Краткая история 51-й Перекопской

дивизии). – Одесса, 1927. – С. 25–27.

277

Шостою кавалерійською дивізією на врангелівському фронті і в бо-

ротьбі з махновцями.

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу, ав-

тор кількох книг про кіннотні з’єднання часів Громадянської війни.

Так звана задніпровська операція П. Врангеля зазнала цілкови-

того краху. Три кавалерійські і дві піхотні дивізії противника були

повністю розгромлені. Червона Армія остаточно вирвала ініціативу

у ворога

. В 20-х числах жовтня П. Врангель почав відтягувати свої

основні сили за лінію мелітопольських укріплень.

Натомість усі війська Південного фронту приготувалися до рі-

шучого наступу на врангелівців. На цей час вони уже мали значну

перевагу. У війська фронту влилася новоутворена 4-та армія в скла-

ді 23-ї, 30-ї і зведеної курсантської стрілецької дивізій. Південний

фронт отримав велику кількість зброї і боєприпасів. Перед насту-

пом радянські війська мали близько 100 тис. багнетів і понад 33 тис.

шабель, 527 гармат, 2664 кулемети, 57 бронеавтомобілів, 17 броне-

поїздів і 45 літаків

28 жовтня 1920 р. почався вирішальний наступ Червоної армії

проти П. Врангеля. Наступ відбувався у надзвичайно важких умо-

вах: вдарили ранні морози, які досягли 15 градусів, не вистачало

взуття, теплого одягу (більшість червоноармійців була ще в літній

формі) тощо.

Врангелівці чинили серйозний опір. Та все ж після дводенних

боїв білогвардійці змушені були залишити мелітопольські укрі-

плення. 30 жовтня радянські війська вступили в Мелітополь. Час-

тини 1-ї Кінної армії, які наступали з Каховського плацдарму, ви-

йшли в тил військ П. Врангеля. Але радянська кіннота не змогла пе-

решкодити відступу в Крим значного угруповання ворога

Після успішного завершення першого етапу боїв з врангелівця-

ми перед військами Південного фронту постало нове завдання – по-

долавши сильні укріплення ворога, оволодіти Кримом. Білогвардій-

ці побудували вздовж Турецького валу три лінії дротяних загоро-

джень і окопів.

Перед валом було вирито глибокий (до 10 м) рів шириною в 20 м.

В середині валу споруджені бліндажі й обладнані артилерійські по-

зиції з великою кількістю гармат і кулеметних гнізд. Із заходу пере-

копські укріплення вогнем гармат прикривав флот противника, а зі

сходу знаходився Сиваш (Гниле море). Трохи на південь від Турець-

кого валу проходила друга лінія оборони білогвардійських військ

– так звані Ішунські позиції. Кримські укріплення, які являли со-

бою досконалу систему інженерних споруд, були побудовані під ке-

Українська РСР в період громадянської війни. – Т. 3. – С. 401–403.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 507.

Тюленев И. Назв. праця. – 198–213.

278

рівництвом досвідчених англійських і французьких інженерів. Вій-

ськові фахівці Заходу вважали ці укріплення неприступними

За перекопськими укріпленнями П. Врангель на початку лис-

топада 1920 р. зосередив 1-й і 2-й армійські корпуси, а підступи до

Чонгарського півострова захищав Донський козачий корпус. Біло-

гвардійська армія на цей час налічувала до 30 тис. чоловік піхоти і

кавалерії; вона мала 200 гармат, п’ять бронепоїздів, 20 броньовиків

і три танки

. Врангелівці сподівалися, що за міцними укріпленнями

їм вдасться в тривалих оборонних боях обезкровити радянські вій-

ська, а потім, зібравши сили, знову перейти в наступ. Але цим пла-

нам не судилося здійснитися.

В ніч на 8 листопада за наказом командуючого Південним фрон-

том М. Фрунзе почався штурм перекопських укріплень. Форсуючи

у крижаній воді Сиваш, бійці несли на собі кулемети, снаряди, тяг-

нули гармати. Попереду наступали штурмові колони, які складали-

ся переважно з комуністів. Їм показували шлях місцеві жителі. На

ранок у запеклому бою вдалося опанувати усім Литовським півост-

ровом.

Паралельно почався штурм Турецького валу. Кілька перших

атак не принесли успіху – ураганний вогонь зупиняв червоноармій-

ців. Але вони знову й знову піднімалися в атаку. Розриваючи ко-

лючий дріт лопатами, сокирами, прикладами гвинтівок, червоно-

армійці видиралися зледенілими стінами на вал, долали одна за од-

ною всі три ланцюги укріплень, просувалися вглиб півострова

11 листопада розпочався штурм Чонгарських укріплень, було

зайнято ст.Ішунь

Слідом за піхотними частинами в Крим у район Чонгару ввій-

шли бійці 1-ї Кінної армії, а в район Перекопу – 2-ї Кінної армії. Під

натиском радянської кінноти врангелівці почали масовий відступ

13 листопада радянські війська зайняли Сімферополь, 15 листопа-

да – Севастополь і Феодосію, 16 листопада – Керч, Алушту і Ялту.

Того ж дня М. Фрунзе повідомив В. Леніна про остаточний розгром

Врангеля і ліквідацію Південного фронту. Рештки білогвардійських

військ, а також тих, хто скупчився навколо них на платформі воро-

жості до радянської влади, (близько 80 тис. чоловік), евакуювалися

до Туреччини на іноземних кораблях та захоплених суднах Чорно-

морського флоту.

Свій внесок у розгром врангелівців внесли й партизани, здійсню-

ючи з тилу напади на супротивника, перерізаючи комунікації тощо.

Див.: Українська РСР в період громадянської війни. – С. 406–407.

Історія Української РСР. – Т. 5. – С. 508.

Українська РСР в період громадянської війни. – Т. 3. – С. 410–413.

Там само. – С. 413–414.

Див.: Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 692, 694, 700, 702,

725, 726, 737, 741–744, 754, 763, 764, 770 и др.

279

Ще в момент, коли визначилася перевага червоних і ставало де-

далі ясним, що опір білих ось-ось буде остаточно зломлено, 11 лис-

топада 1920 р. останнім було передано ультиматум Реввійськради

Південного фронту. Ось його повний зміст:

«Головнокомандуючому всіх збройних сил Півдня Росії генера-

лу Врангелю.

Через очевидну марність подальшого спротиву ваших військ,

який загрожує лише даремним пролиттям нових потоків крові, про-

поную вам негайно припинити боротьбу і наказати всім підлеглим

вам військам армії і флоту скласти зброю.

У разі прийняття вищеназваної пропозиції революційна вій-

ськова рада південного фронту, на підставі наданих їй Централь-

ною Радянською владою повноважень, гарантує вам усім, хто скла-

де зброю, повне вибачення щодо вчинків, пов’язаних з громадян-

ською війною.

Всім, хто не бажає працювати в Радянській Росії, буде забезпе-

чена можливість безперешкодного від’їзду закордон у разі відмови

під чесне слово від будь-якої участі в подальшій боротьбі з Радян-

ською Росією.

Відповідь по радіо очікується не пізніше 24-х годин 12 листопа-

да за новим стилем.

Командуючий арміями південного фронту Фрунзе

Члени Ревввійськради Смілга, Владимиров, Бела Кун»

Аналізуючи наведений документ, важливо звернути увагу на

два моменти.

Ультиматум направлявся персонально П. Врангелю, не був звер-

ненням «до кожного солдата, до кожного білого офіцера особисто,

а не до командування Російської армії…», як це стверджує В. Голо-

ванов

Укладачі Повного зібрання творів В. І. Леніна зробили до згада-

ного звернення примітку, буцім-то П. Врангель не відповів на про-

позицію М. Фрунзе і приховав його від своїх військ

. Однак, у тій

же примітці говориться, що звернення було здійснено «по радіо».

Отже про його зміст могли дізнатися й ширші кола учасників бойо-

вих дій.

Стверджувати, що на останніх це справило серйозний психоло-

гічний вплив, в результаті призвело до відповідної зміни фронтової

ситуації непросто – білі вояки здебільшого рятувалися втечею до

Севастополя у розрахунку на евакуацію морем. Ті, хто опинявся в

ар’єргарді, природно, відстрілювалися.

Гражданская война на Украине. – Т. 3. – С. 729–730; Перекопская в

боях за Октябрь. – С. 29–30; М. В.Фрунзе на фронтах Гражданской войны.

– М., 1941. – С. 439.

Голованов В. Нестор Махно. – М., 2008. – С. 365.

Див.: Ленін В. І. Повне зібр. тв. – Т. 52. – С. 343–344.

280

В історіографії відомий факт про розмножену польовою типо-

графією листівку, звернену безпосередньо до рядових бійців і офі-

церів – захисників Перекопа. Підписана В. Блюхером, вона розки-

далася над позиціями супротивника з аероплана, однак не привела

до бажаних результатів. Врангелівці тоді вважали своє становище

безпрограшним

Мабуть, В. Голованов дещо змістив у часі події, коли саме з уль-

тиматумом М. Фрунзе пов’язав дещо пізніші акції радянської влади.

12 листопада В. Ленін направив шифром по прямому проводу

телеграму Реввійськраді Південного фронту (копію – Л. Троцько-

му): «Тільки що дізнався про Вашу пропозицію Врангелю здатися.

Вкрай здивований непомірною поступливістю умов. Якщо проти-

вник прийме їх, то слід реально забезпечити взяття флоту і невипуск

жодного судна; якщо ж противник не прийме цих умов, то по-моєму,

не можна більше повторювати їх і слід розправитися нещадно»

Ні про повторні ультиматуми, ні про реакцію на документ

М. Фрунзе як командування, так і офіцерства врангелівських військ

невідомо.

Широкого розголосу набула інформація про масові розстріли бі-

лих офіцерів у Криму уже після зайняття червоними півострова – в

останні дні листопада і в грудні 1920 р. і про причетність до них од-

ного з лідерів Компартії України Г. Пятакова.

Те, що відомо про тогочасні трагічні події, в основному зводить-

ся до наступного.

Коли, після розгрому П. Врангеля, півострів ставав радян-

ським, наділена Всеросійською ЧК особливими повноваженнями

місцева влада оголосила, що всі білогвардійські офіцери повинні

обов’язково пройти реєстрацію (ті, хто відмовиться – вважатимуть-

ся поза законом) і потім самі мають визначити подальшу долю: ви-

їхати, емігрувати, або ж працювати у згоді з радянською владою.

«Мені рідко доводилось спостерігати таке почуття загального по-

легшення, як після цієї об’яви; – свідчив письменник В. Вересаєв,

– молоде біле офіцерство, яке складалось переважно із студентства,

аж ніяк не чорносотенне, логікою речей загнане в боротьбу з біль-

шовиками, за якими вони не зуміли розгледіти найширших трудо-

вих мас, давно уже вважало свою роль обтяжливою і з відчаєм по-

чувало, що пішло хибним шляхом, але що виходу на інший шлях

йому немає. І ось раптом цей вихід відкривався – вихід до чесної

роботи у рідній країні»

. Проте тих, хто повірив представникам ра-

дянської влади, з’явився на реєстрацію (їх було немало – «тисячі

людей») віроломно заарештували і розстрілювали.

Ленін В. І. Телеграма Реввійськраді Південного фронту // Повне зібр.

тв.. – Т. 52. – С. 9.

Перекопская в боях за Октябрь. – С. 34–35.

Вересаев В. В. В тупике // Огонек. – 1988. – № 30. – С. 30.