Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

давством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск плом-

би тощо;

 одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобі-

льний транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних

робіт або під час перевезення вантажу з вини замовника.

При цьому вантажний перевізник зобов’язаний:

 при укладанні договору про перевезення вантажу автомобі-

льним транспортом передбачати встановлені законодавством

умови праці та відпочинку для персоналу перевізника;

 забезпечити виконання умов договору про перевезення ван-

тажу автомобільним транспортом у межах, визначених законо-

давством та цим договором;

 забезпечити збереження вантажу, прийнятого до переве-

зення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі)

у пункті призначення;

 відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або

псування вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збит-

ки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Іншим договором перевезення, який має спеціальне регулю-

вання, є договір перевезення пошти. Особливість цього договору

проявляється в спеціальному суб’єктному складі — відправни-

ком і одержувачем пошти є підприємство зв’язку. Умови здійс-

нення перевезень пошти врегульовано сумісним Наказом Мін-

трансу України та Мінзв’язку України «Про затвердження Пра-

вил перевезення пошти автомобільним транспортом» №32/76 від

12.03.97 року.

Невиконання або неналежне виконання зобов’язань, що ви-

пливають з договору перевезення автомобільним транспортом,

передбачає майнову відповідальність сторін (автотранспортних

підприємств, відправників і одержувачів вантажів та інших кори-

стувачів).

За шкоду, заподіяну під час перевезення багажу чи вантажу,

перевізник несе наступну відповідальність:

 у разі втрати або нестачі багажу чи вантажу — в розмірі вар-

тості багажу чи вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

 у разі пошкодження (псування) багажу чи вантажу — в роз-

мірі суми, на яку зменшилася вартість багажу чи вантажу;

 у разі втрати багажу чи вантажу, зданого для перевезення з

оголошенням його цінності, — в розмірі оголошеної цінності ба-

гажу чи вантажу.

Якщо внаслідок пошкодження (псування) багажу чи вантажу

його якість змінилася настільки, що він не може бути використа-

ний за прямим призначенням, пасажир має право відмовитися від

багажу, а вантажовідправник (вантажоодержувач) — від вантажу

і вимагати відшкодування завданих збитків.

Якщо багаж чи вантаж, за втрату або нестачу якого перевізник

сплатив відповідне відшкодування, буде згодом знайдено, паса-

жир має право вимагати видачі йому цього багажу, а вантажовід-

правник (вантажоодержувач) — цього вантажу з урахуванням ві-

дшкодованих збитків.

Вартість багажу чи вантажу визначається, виходячи з ціни, за-

значеної в товарному чеку, товарно-транспортній накладній або

передбаченої в договорі про перевезення, а в разі відсутності цих

документів — виходячи із середньої вартості такого самого това-

ру в місці та на час видачі багажу чи вантажу згідно з договором

перевезення багажу чи вантажу автомобільним транспортом. За

втрату, нестачу або пошкодження (псування) багажу чи вантажу

під час міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобіль-

ним транспортом перевізник несе відповідальність згідно з між-

народними договорами України.

За прострочення доставки вантажу до пункту призначення пе-

ревізник несе перед вантажовідправником (вантажоодержувачем)

відповідальність згідно з умовами договору про перевезення ван-

тажу автомобільним транспортом.

Перевізник звільняється від відповідальності за шкоду, запо-

діяну під час перевезення багажу чи вантажу, якщо доведе, що

вона настала внаслідок обставин, не залежних від нього. Ці по-

ложення закріплені в законодавстві і деталізовані в правилах

здійснення перевезень.

5.3. Претензії до перевізника, відправника

й одержувача вантажів і порядок вирішення спорів

Автомобільний транспорт як галузь транспортного права має

спеціальні правила щодо заявлення претензій та вирішення спо-

рів. Правове регулювання цих питань здійснюється цивільним,

господарським законодавством, Законом України «Про автомобі-

льний транспорт», Статутом автомобільного транспорту, Нака-

зом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 року

«Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним

транспортом в Україні» та окремими правилами перевезень.

Законодавство встановлює спеціальні вимоги щодо способів

фіксації обставин, що можуть служити підставою для матеріаль-

ної відповідальності автотранспортних підприємств або організа-

цій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобіль-

них перевезеннях та при перевезенні пасажирів. Такі обставини

підтверджуються записами в товарно-транспортних документах,

а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або

організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) —

підтверджуються актами встановленої форми.

Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в то-

варно-транспортних документах, форми актів і порядок їх скла-

дання встановлюються п.15 Наказу Міністерства транспорту

України № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил пе-

ревезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» .

До пред’явлення позову вантажовідправником або вантажоо-

держувачем автотранспортному підприємству або організації

обов’язкове пред’явлення претензій до них.

При перевезеннях вантажів автомобільним транспортом право

на пред’явлення автотранспортному підприємству або організації

претензії, а у відповідних випадках позовів у порядку, встановле-

ному Правилами, має:

а) вантажовідправник або вантажоодержувач — при втраті ван-

тажу;

б) вантажоодержувач — при недостачі, псуванні або пошко-

дженні вантажу;

в) вантажоодержувач — при прострочці в доставці вантажу.

Претензії, що випливають із перевезення вантажів, пред’яв-

ляються автотранспортному підприємству або організації, що ви-

дали вантаж, а в разі повної втрати вантажу — автотранспортно-

му підприємству або організації, які прийняли вантаж до

перевезення.

Претензії, що випливають із перевезення пасажирів або бага-

жу, можуть бути пред’явлені автотранспортному підприємству

або організації пункту відправлення або призначення на розсуд

заявника претензії.

Претензії, що випливають із перевезення вантажу в прямому

змішаному сполученні, пред’являються:

а) автотранспортному підприємству або організації, якщо кін-

цевим пунктом є вантажна автостанція;

б) іншому відповідному транспортному органу, якщо кінце-

вим пунктом перевезення є станція залізниці, порт (пристань) або

аеропорт.

Згідно з п. 16.4, п. 16.5 Наказу Міністерства транспорту Ук-

раїни № 363 від 14.10.97 року «Про затвердження Правил переве-

зень вантажів автомобільним транспортом в Україні» право на

пред’явлення претензій вантажовідправником або вантажоодер-

жувачем може бути передане юридичній або фізичній особі за

довіреністю. Передача права на пред’явлення претензії засвід-

чується написом на товарно-транспортній накладній про його пере-

уступку.

До претензійної заяви повинні бути додані документи, що під-

тверджують претензію. До претензії відносно втрати, недостачі,

псування або пошкодження вантажу, крім документів, що підтвер-

джують право на пред’явлення претензії, повинен бути доданий

документ, який засвідчив би кількість і вартість відправленого

вантажу.

Згідно зі ст. 315 Господарського кодексу України до пред’яв-

лення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення

вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії. Претензії

можуть пред’являтися протягом шести місяців, а претензії щодо

сплати штрафів і премій — протягом сорока п’яти днів.

Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і по-

відомити заявника про задоволення чи відхилення її протягом

трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому зміша-

ному сполученні — протягом шести місяців. Претензії щодо спла-

ти штрафу або премії мають бути розглянуті протягом сорока

п’яти днів.

При частковому задоволенні чи відхиленні претензії автотранс-

портне підприємство або організація, вантажовідправник або ван-

тажоодержувач у повідомленні про це повинні вказати мотиви

прийнятого рішення і повернути заявнику додані до претензії до-

кументи. У разі задоволення претензії у повній сумі подані до за-

яви документи не повертаються.

Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в

строк, заявник має право звернутися до суду протягом шести мі-

сяців із дня одержання відповіді або закінчення строку, встанов-

леного для відповіді.

Позови вантажовідправників і вантажоодержувачів автотранс-

портному підприємству або організації можуть бути пред’явлені

тільки у випадках повного або часткового відмовлення автотранс-

портного підприємства або організації задовольнити претензію або

неодержання від них відповіді протягом встановлених строків.

Для пред’явлення перевізником позовів до вантажовідправни-

ків та вантажоодержувачів встановлюється шестимісячний строк.

Щодо спорів, пов’язаних з міждержавними перевезеннями ван-

тажів, порядок пред’явлення позовів та строки позовної давності

встановлюються транспортними кодексами чи статутами або між-

народними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Вер-

ховною Радою України.

Право на подання позову у зв’язку із завданням ушкодження

здоров’ю пасажира зберігається протягом трьох років.

Право на подання позову у зв’язку з повною або частковою

втратою багажу чи його пошкодженням зберігається протягом

одного року.

Строк давності відраховується з дня прибуття транспортного

засобу до пункту призначення пасажира або у разі неприбуття з

дня, коли він повинен був прибути туди.

Подання претензії у письмовій формі призупиняє перебіг стро-

ку давності до того дня, доки перевізник у письмовій формі пові-

домить про незадоволення претензії, додавши до неї відповідні

документи. У разі часткового визнання поданої претензії перебіг

строку давності поновлюється лише стосовно тієї частини пре-

тензії, яка залишається предметом спору.

Нормативно-правові акти

 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.

 Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня

2001 р.

 Закон України «Про дорожній рух» від 16 липня 1993 р.

 Господарський процесуальний кодекс України від 6 листо-

пада 1991 року, (із змінами і доповненнями).

 Указ Президента України від 20.05.2004 року № 570/2004

«Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень

автомобільним транспортом».

 Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Го-

ловної державної інспекції на автомобільному транспорті» від

08.09.2004 року № 1190.

 Статут автомобільного транспорту, введений в дію Поста-

новою Ради Міністрів УРСР від 27 червня 1969 року № 40.

 Правила дорожнього руху, затверджені Постановою КМ

України № 1306 від 10 жовтня 2001 р.

 Положення про Державний департамент автомобільного

транспорту України, затверджене Постановою КМ України від

29 лютого 1996 року № 261.

 Наказ Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.97 ро-

ку «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобіль-

ним транспортом в Україні» .

 Правила надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту затверджені Постановою КМ України від 18 лютого

1997 р. № 176.

 Положення про національного автомобільного перевізника,

затверджене Постановою КМ України від 11 липня 1994 р. № 475.

 Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, авто-

бусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі авто-

мобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напів-

причепів та мотоколясок затверджені Постановою КМ України

від 7 вересня 1998 р. № 1388.

 Положення про порядок і умови обов’язкового страху-

вання цивільної відповідальності власників транспортних засо-

бів, затверджене Постановою КМ України від 7 червня 1994 р.

№ 372.

 Єдині правила ремонту: утримання автомобільних доріг, ву-

лиць, залізничних переїздів, правила користування ними та охо-

рони, затверджені Постановою КМ України від 30 березня 1994 р.

№ 198.

 Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів (На-

каз Міністерства внутрішніх справ України від 26.07.2004 року

№ 822).

 Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в

Україні (Наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 ро-

ку № 363).

 Правила перевезення пошти автомобільним транспортом

(Наказ Мінтрансу України від 12.03.97 року № 32/76).

Література

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-

кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-

кого, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 154—169.

Цивільний кодекс України: Коментар. — Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. —

С. 624—629, 631—632.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 74—91.

Завдання на самопідготовку за темою № 5

1. Зверніться до Закону України «Про дорожній рух» і про-

аналізуйте його основний зміст.

1) Як законодавець визначає основні поняття дорожнього руху?

2) Назвіть учасників дорожнього руху.

3) Визначте основні права і обов’язки учасників дорожнього руху.

2. Проаналізуйте чинне транспортне законодавство України і

сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Які нормативно-правові акти регулюють договір переве-

зення пошти автомобільним транспортом?

2) У чому полягає особливість цього договору?

3) Які умови здійснення перевезень пошти автомобільним транс-

портом?

3. Проаналізуйте чинне законодавство України та міжнародні

нормативно-правові акти, які регулюють міжнародні автомобіль-

ні перевезення, і знайдіть відповіді на такі запитання:

1) Які міжнародні угоди є, на Ваш погляд, основними щодо

регулювання міжнародних автомобільних перевезень?

2) Які нормативно-правові акти, що регулюють міжнародні

автомобільні перевезення, затверджуються Кабінетом Мініст-

рів України?

3) Класифікуйте нормативно-правові акти, які регулюють

міжнародні автомобільні перевезення.

4. Проаналізуйте чинне транспортне законодавство України і

сформулюйте відповіді на такі запитання:

1) Які нормативно-правові акти встановлюють форми актів

і порядок їх складання при перевезенні вантажів автомобільним

транспортом в Україні?

2) Які основні акти оформлюються при перевезенні вантажів

автомобільним транспортом?

3) Які обставини підлягають засвідченню записами в товар-

но-транспортних документах?

5. Комерційне приватне підприємство «Київтрансавто» звер-

нулося до Департаменту автомобільного транспорту з метою отри-

мання ліцензії на надання послуг по здійсненню внутрішніх транс-

портних перевезень. Департамент автомобільного транспорту від-

мовив у видачі ліцензії.

1) Які нормативно-правові акти регламентують ліцензування

підприємств автомобільного транспорту?

2) На підставі якого юридичного факту орган ліцензування

міг зробити такий висновок?

3) Чи законна відмова департаменту?

Основи залізничного права

6.1. Правові основи державного управління залізничним

транспортом України.

6.2. Правове регулювання залізничних перевезень.

6.3. Претензійно-позовна діяльність на залізничному транс-

порті.

6.1. Правові основи державного управління

залізничним транспортом України

Серед всіх підгалузей транспорту залізничний транспорт є

найбільш розвинутим у нашій країні. За загальною довжиною за-

лізничних шляхів він займає четверте місце у світі після США,

Росії і Канади. Вантажообіг, який виконує залізничний транс-

порт, складає близько 40—60 % від усіх перевезень у країні.

А залізничний пасажирообіг — 50—70 % від загального обсягу

перевезень. Шляхова мережа української залізниці досить розга-

лужена, значна частка її електрифікована (близько 40 %), майже

третина загальної довжини шляхів має двох- і багатошляхові ді-

лянки.

З економічної точки зору, залізниця є найбільш рентабельним

видом транспорту в нашій країні. Це перш за все стосується пе-

ревезень вагонних партій вантажів навалом (кам’яного вугілля,

руди, піску, сільськогосподарської і лісової продукції) і на далекі

відстані.

Однак, залізничний транспорт має досить високу зношеність

основних фондів (у певних випадках мова йде про — 80—90 %),

15—17 % шляхів непридатні для подальшого використання.

Суттєвим недоліком є те, що ширина колії вітчизняної залізниці

відрізняється від західноєвропейської. Значно зменшує обсяг

можливих міжнародних перевезень та обставина, що на захід-

них кордонах країни не вистачає спеціально обладнаних стан-

цій, пунктів перестановки вагонів на візки західноєвропейської

колії тощо.

Роль залізниці в Єдиній транспортній системі України визна-

чається і тим, що через територію держави пролягають основні

транспортні трансєвропейські коридори: Схід — Захід, Балтика —

Чорне море. Зокрема, трансєвропейська залізнична магістраль

Е-30, що бере початок у Берліні, перетинає Україну на маршруті

Мостиска — Львів — Київ і йде далі до Москви, а на території

Польщі перетинається зі швидкісними магістралями Е-59 і Е-65.

Залізничний транспорт — складова єдиної транспортної сис-

теми України. Розрізняється транспорт загального користування і

відомчий транспорт.

До складу залізничного транспорту входять підприємства заліз-

ничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван-

тажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи

сполучення, а також промислові, будівельні, торгівельні та поста-

чальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, ди-

тячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної куль-

тури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструктор-

ські організації, підприємства промислового залізничного транс-

порту та інші підприємства, установи й організації незалежно від

форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності

залізничного транспорту визначає Закон України «Про залізнич-

ний транспорт». У цьому законі приведене поняття залізничного

транспорту як виробничо-технологічного комплексу організацій і

підприємств залізничного транспорту загального користування,

призначеного для забезпечення потреб суспільного виробництва і

населення країни в перевезеннях у внутрішньому і міжнародному

сполученнях та надання інших транспортних послуг усім спожи-

вачам без обмежень за ознаками форми власності та видів діяль-

ності тощо.

Залізничний транспорт порівняно з іншими галузями є сферою

з найбільшою часткою державної власності і високим рівнем ад-

міністрування усіх транспортних відносин.

Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок організа-

ції діяльності залізничного транспорту загального користування,

сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задово-

ленні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально-технічних

і паливно-енергетичних ресурсах.

Створено спеціалізований орган управління залізницею — Дер-

жавна адміністрація залізничного транспорту (Положення про Дер-

жавну адміністрацію Залізничного транспорту України, затвер-

джене Постановою КМ України від 29 лютого 1996 р. № 262).

Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзаліз-

ниця) є органом управління залізничним транспортом загального

користування, підвідомчим Міністерству транспорту та зв’язку

України. Укрзалізниця здійснює централізоване управління про-

цесом перевезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях

та регулює виробничо-господарську діяльність залізниць у сфері

організації цього процесу.

Основними завданнями Укрзалізниці є:

1) організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з

метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення

в перевезеннях;

2) забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомо-

го складу, його ремонту та оновлення;

3) розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту;

4) вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування

залізничного транспорту, його інфраструктури та надійності його

роботи.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який признача-

ється відповідно до законодавства України.

Генеральний директор Укрзалізниці має заступників, які за

поданням Міністра транспорту призначаються Кабінетом Мініст-

рів України.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного

транспорту, вирішення найважливіших питань його господарсь-

кої діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та

положення про неї затверджуються Міністром транспорту та

зв’язку.

У складі Укрзалізниці діє шість залізниць, які є основними і

організаційними господарськими ланками галузі. Створення, ре-

організація, ліквідація та визначення територіальних меж заліз-

ниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються за рі-

шеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства

транспорту та зв’язку України.

До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львів-

ська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська за-

лізниці, а також інші об’єднання, підприємства, установи і орга-

нізації залізничного транспорту за переліком, визначеним

Міністерством транспорту та зв’язку України.

Управління залізницями та іншими підприємствами залізнич-

ного транспорту, що належать до загальнодержавної власності,

здійснюється Державною адміністрацією залізничного транспор-

ту України.