Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

господарств, а також бюджетні та позабюджетні кошти для вдос-

коналення транспортної мережі, будівництва вокзалів, шляхоп-

роводів та інших об’єктів транспорту.

Органи управління транспортом та органи місцевої влади

об’єднують кошти державного і місцевого бюджетів та підпри-

ємств транспорту для будівництва вокзалів, станцій, портів, при-

станей, аеропортів, пішохідних мостів, тунелей, пасажирських

платформ, метрополітенів, придбання пасажирського рухомого

складу, утримання і впорядкування шляхів сполучення та інших

об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням пасажирів і перевезення-

ми вантажів.

3.3. Основні напрями державного управління

транспортом України

За своїм змістом державне управління транспортом поділяєть-

ся на дві основні підсистеми:

1. Транспортна політика, основними напрямами якої є:

1.1. Організаційно-кадрова політика держави на транспорті.

1.2. Майнова та інвестиційна політика.

1.3. Фінансово-кредитна політика.

1.4. Податкова політика.

1.5. Тарифна політика.

1.6. Амортизаційна політика на транспорті.

2. Оперативне управління транспортом.

2.1. Адміністративно-дозвільна діяльність.

2.2. Державний нагляд.

2.3. Адміністративно — розпорядча діяльність.

Завдання державного управління реалізуються в процесі по-

всякденного функціонування органів управління, зв’язаних з під-

приємствами транспорту управлінськими відносинами.

Державне управління діяльністю транспорту здійснюється

перш за все шляхом проведення та реалізації економічної і соціа-

льної політики, включаючи надання дотацій на пасажирські пе-

ревезення.

Держава встановлює тарифи на транспортні послуги відповід-

но до законодавства України. Рівень тарифів на транспорті ви-

значається згідно з нормативними витратами на одиницю транс-

портної роботи, рівня рентабельності та оплати податків. Розра-

хунки із споживачами послуг транспорту загального користуван-

ня проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному

кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими ак-

тами законодавства України.

Відшкодування збитків від безплатних перевезень пільгових

категорій громадян регулюється нормативними актами Кабінету

Міністрів України.

Збір за користування шляхами сполучень України транспорт-

ними засобами іноземних власників і плата за транзитні переве-

зення здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом

Міністрів України.

Особливий режим майна підприємств транспорту проявляєть-

ся у встановленому особливому порядку набуття та реєстрації

прав на транспортні засоби (Цивільний кодекс України визначає

транспортні засоби як джерела підвищеної небезпеки, як майно,

на яке поширюються режим нерухомого майна (ст. 181) і підви-

щені вимоги щодо технічного стану цього майна та умов експлу-

атації). Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устатку-

вання транспорту, шляхи сполучення, закріплені за підприєм-

ствами, об’єднаннями, установами та організаціями Міністерства

транспорту України, є загальнодержавною власністю і належать

до єдиної транспортної системи. У загальнодержавній власності

можуть також перебувати транспортні засоби, споруди, устатку-

вання транспорту, закріплені за підприємствами, об’єднаннями,

установами та організаціями інших міністерств і відомств (ві-

домчий транспорт).

Транспортні засоби, споруди, фінансові ресурси, устаткування

транспорту та дорожнього господарства, закріплені за підприємст-

вами, установами та організаціями місцевих рад, належать до ко-

мунальної власності.

Транспортні засоби, споруди, устаткування транспорту мо-

жуть перебувати у власності підприємств, об’єднань, установ, ор-

ганізацій і громадян.

Транспортні засоби, які належать транспортним підприємст-

вам та особам, які здійснюють їх експлуатацію, повинні відпові-

дати вимогам безпеки, охорони праці та екології, державним стан-

дартам, мати відповідний сертифікат.

Правовий режим земель транспорту має спеціальне регулюван-

ня. Землями транспорту визнаються землі, надані в користування

підприємствам і організаціям транспорту згідно з Земельним кодек-

сом України для виконання покладених на них завдань щодо екс-

плуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об’єктів транспорту.

Основні засади виконавчо-розпорядчої діяльності визнача-

ються чинним законодавством, зокрема, Господарський кодекс

накреслив у ч. 2 ст. 12 засади управління господарською діяльні-

стю взагалі, у т. ч. і транспортною діяльністю. Господарський ко-

декс засобами регулюючого впливу держави на діяльність

суб’єктів господарювання визначає:

 державне замовлення, державне завдання;

 ліцензування, патентування і квотування;

 сертифікацію та стандартизацію;

 застосування нормативів та лімітів;

 регулювання цін і тарифів;

 надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

 надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та суб-

сидій.

Запроваджено режим ліцензування транспортних послуг. Лі-

цензування вирішує такі завдання: забезпечення безпеки і надій-

ності роботи транспорту; обмеження монополізму та розвиток

конкуренції; створення рівних умов для розвитку господарської

діяльності підприємств транспорту. Ліцензії на здійснення транс-

портної діяльності видаються Міністерством транспорту України

та іншими уповноваженими на це органами в порядку, встанов-

леному Кабінетом Міністрів України та Міністерством транспор-

ту та зв’язку України.

Особливе місце у наглядовій діяльності держави на транспорті

займає нагляд за забезпеченням безпеки руху транспортних засо-

бів, який здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Мі-

ністрів України.

Питання безпеки руху транспортних засобів на території

України, пов’язані з діяльністю транспорту інших держав, ре-

гулюються на основі норм, прийнятих в Україні, та міжна-

родних договорів України (Конвенція про тривалість робочо-

го часу і відпочинку на дорожньому транспорті № 67 від

28.06.1939 р.).

Перевезення пасажирів і вантажів повітряним, а в окремих

випадках й іншими видами транспорту, підлягають обов’язково-

му контролю на відповідність їх вимогам безпеки.

Під безпосереднім державним контролем знаходиться охорона

громадського порядку, забезпечення особистої безпеки громадян,

захист їх прав, свобод і законних інтересів, запобігання правопо-

рушенням та їх припинення, виявлення і розкриття злочинів, ро-

зшук осіб, які їх вчинили, захист власності від злочинних пося-

гань, державний пожежний нагляд на транспорті забезпечуються

органами Міністерства внутрішніх справ України при сприянні

підприємств транспорту.

Нормативно-правові акти

 Закон України «Про Державну спеціальну службу транспор-

ту» від 5 лютого 2004 р.;

 Закон України «Про транспорт»від 10 листопада 1994 р.;

 Указ Президента України № 811/2004 від 16 червня 2004 ро-

ку «Про утворення Міністерства транспорту та зв’язку Ук-

раїни»;

 Указ Президента України №678/2000 від 11 травня 2000 ро-

ку «Про Положення про Міністерство транспорту України»;

 Указ Президента України № 1572/99 від 15 грудня 1999 ро-

ку «Про систему центральних органів виконавчої влади»;

 Указ Президента України № 1573/99 від 15 грудня 1999 ро-

ку «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої

влади»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 1190 від 8 верес-

ня 2004 року «Про утворення Головної державної інспекції на ав-

томобільному транспорті»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 лис-

топада 2000 р. «Про затвердження переліку органів ліцензу-

вання»;

 Постанова Кабінету Міністрів України від 17 серпня 1995 р.

№ 656 «Про вдосконалення системи ліцензування внутрішніх

і міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним

транспортом»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 135 від 22 лютого

1995 року «Положення про державне регулювання цін (тарифів)

на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народ-

ного споживання, роботи і послуги монопольних утворень»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 733 від 21 жовт-

ня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформування еконо-

міки»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 106 від 22 лютого

1994 року «Про забезпечення охорони вантажів, що перевозяться

залізничним транспортом»;

 Постанова Кабінету Міністрів України від 4 червня 1994 р.

№ 360 «Про повноваження на встановлення тарифів на послуги

транспорту»;

 Постанова Кабінету Міністрів України № 83 від 2 лютого

1993 р. «Про порядок збору та використання коштів для фінан-

сування витрат, пов’язаних з будівництвом, реконструкцією,

ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального корис-

тування».

Література

Гіжевський В. К., Мілошевич А. В. Правове регулювання транспорт-

ною системою України. — К.: 2000. — С. 12—98.

Мякенькая Н. Минтранс Украины: 10 лет становления / Весь транс-

порт. — 2001. — № 8. — С. 20—26.

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-

кий В. К., Демський С. Е., Мілошевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-

кого, Е. Ф. Демського. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 51—98.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. — К.:КНЕУ, 2004. — С. 45—56.

Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-

лин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком Интер, 2002. —

С. 721—736.

Завдання на самопідготовку за темою № 3

1. Проаналізуйте зміст Концепції реформування транспортно-

го сектора економіки, яка затверджена Постановою Кабінету Мі-

ністрів України від 9 листопада 2000 р. № 1684.

1) Які мета та завдання Концепції?

2) Розкрийте зміст основних напрямів Концепції.

2. Зверніться до чинного законодавства України і визначте:

1) Який нормативно-правовий акт містить норми з держав-

ного управління у сфері перевезення небезпечних вантажів?

2) Які державні органи здійснюють державне управління в

сфері перевезення небезпечних вантажів?

3. Зверніться до чинного законодавства України і визначте:

1) Які нормативно-правові акти регулюють функціонування

транспорту в особливий період?

2) Які державні органи здійснюють управління транспортом

в особливий період?

Транспортні правопорушення

та юридична відповідальність

4.1. Поняття та види правопорушень на транспорті.

Транспортні злочини.

4.2. Адміністративні та дисциплінарні проступки на

транспорті та відповідальність за їх скоєння.

4.3. Особливості цивільно-правової відповідальності на

транспорті.

4.1. Поняття та види

правопорушень на транспорті.

Транспортні злочини

Правопорушення на транспорті мають загальні родові ознаки

злочинів і проступків і класифікуються, як і в інших галузях сус-

пільної діяльності. Вони поділяються на:

 кримінальні злочини;

 адміністративні проступки;

 цивільно-правові делікти;

 дисциплінарні проступки.

Усі види правопорушень на транспорті мають деякі спільні

ознаки:

 Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері

безпечної роботи транспорту або суспільна безпека. Суспільна

безпека в якості об’єкта цих правопорушень означає сукупність

відносин, що забезпечують охорону життя і здоров’я людей, ма-

теріальних цінностей, навколишнього природного середовища,

безаварійну роботу транспорту в цілому.

 Наслідками таких правопорушень часто бувають аварії, ка-

тастрофи, нещасні випадки з людьми, що спричинюють шкідливі

наслідки для здоров’я і майна людей, навколишнього природного

середовища або викликають загрозу для них. Часто в результаті

транспортних правопорушень не витримується графік руху транс-

портних засобів, затримка перевезення вантажів і пасажирів, дез-

організується робота транспортних підприємств.

Суспільна небезпека цих правопорушень має два аспекти:

по-перше, виникає небезпека життю та здоров’ю людей;

по-друге, спричиняється матеріальна шкода або виникає її за-

гроза, і разом з цим, порушується безпечне функціонування са-

мого транспорту.

 Особливістю транспортних правопорушень є те, що шко-

да особі або майну завдається в основному при порушенні

правил використання джерел підвищеної небезпеки, а також

шляхом порушення правил безпеки. Це дає підстави виділити

транспортні правопорушення у відокремлену самостійну гру-

пу. Як свідчить аналіз, всі транспортні правопорушення мають

єдиний родовий об’єкт, багато загального в ознаках об’єктив-

ної і суб’єктивної сторін, усі вони скоюються у певній сфері

діяльності як результат взаємодії людини з транспортним за-

собом.

Чинне кримінальне законодавство містить у собі групу норм,

які передбачають відповідальність за злочинні посягання на без-

пеку руху і експлуатацію різних видів транспорту. У Криміналь-

ному кодексі України законодавець виділяє їх в окремий розділ

«Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту». Крім

того, деякі склади злочинів передбачають зв’язок з транспортом

як кваліфікуючу ознаку.

Згідно з чинним Кримінальним кодексом України систе-

му транспортних злочинів утворюють наступні склади зло-

чинів:

Стаття 276. Порушення правил безпеки руху або експлуатації

залізничного, водного чи повітряного транспорту;

Стаття 277. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних

засобів;

Стаття 278. Угон або захоплення залізничного рухомого скла-

ду, повітряного, морського чи річкового судна;

Стаття 279. Блокування транспортних комунікацій, а також

захоплення транспортного підприємства;

Стаття 281. Порушення правил повітряних польотів;

Стаття 282. Порушення правил використання повітряного

простору;

Стаття 283. Самовільне, без нагальної потреби, зупинення пої-

зда;

Стаття 284. Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали

лиха;

Стаття 285. Неповідомлення капітаном назви свого судна при

зіткненні суден;

Стаття 286. Порушення правил безпеки дорожнього руху або

експлуатації транспорту особами, які керують транспортними за-

собами;

Стаття 287. Випуск в експлуатацію технічно несправних тран-

спортних засобів або інше порушення їх експлуатації;

Стаття 288. Порушення правил, норм і стандартів, що стосу-

ються убезпечення дорожнього руху;

Стаття 289. Незаконне заволодіння транспортним засобом;

Стаття 290. Знищення, підробка або заміна номерів вузлів та

агрегатів транспортного засобу;

Стаття 291. Порушення чинних на транспорті правил;

Стаття 292. Пошкодження об’єктів магістральних нафто-, га-

зо- та нафтопродуктопроводів.

Підкреслимо, що основною умовою віднесення зазначених

складів злочинів до цієї групи є єдиний їх родовий об’єкт: суспі-

льні відносини в сфері безпечної роботи транспорту або суспіль-

на небезпека.

Деякі з названих норм мають бланкетні диспозиції; для з’ясу-

вання того, які правила руху чи експлуатації транспорту були

порушені, необхідно звернутись до нормативних актів, чинних

на залізничному, повітряному, водному та автомобільному тра-

нспорті (наприклад, Правил дорожнього руху; Статуту автомо-

більного транспорту; Правил технічної експлуатації залізниць;

Інструкції з руху потягів та маневрової роботи на залізницях;

Правил технічної експлуатації метрополітену; Єдиних пра-

вил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізнич-

них переїздів, правил користування ними і охорони; Кодексу

торговельного мореплавства України; Статуту внутрішнього вод-

ного транспорту; Правил технічної експлуатації суден; Повітря-

ного кодексу України; Положення про організацію та забез-

печення польотів повітряних суден цивільної авіації літерни-

ми та підконтрольними рейсами; інших статутів, правил, поло-

жень, інструкцій та наказів Мінтранспорту та керівників депар-

таментів).

Деякі транспортні злочини мають формальні склади, тому вва-

жаються закінченими в момент скоєння передбаченої в законі дії

чи бездії. Такими є: ненадання допомоги судну і особам, що за-

знали лиха (ст. 284 КК України); неповідомлення капітаном назви

свого судна при зіткненні суден (ст. 285 КК України); незаконне

заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України); угон

або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного мор-

ського чи річкового судна (ст. 278 КК України).

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони деяких транспорт-

них злочинів, як передбачає законодавство, є вказівка на шкідли-

ві наслідки. Зокрема, це: порушення правил безпеки руху та екс-

плуатації транспорту (ст. 276 КК України); порушення правил

безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують

транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуа-

тацію технічно несправних транспортних засобів або інше пору-

шення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил,

норм і стандартів, що стосуються убезпечення дорожнього руху

(ст. 288 КК України); порушення чинних на транспорті правил

(ст. 291 КК України).

Під поняттям «наслідки» необхідно розуміти нещасні випадки

з людьми (спричинення потерпілому середніх або тяжких тілес-

них ушкоджень, а також смерті); катастрофи (зіткнення рухомого

складу або суден, повне чи часткове затоплення судна, викидання

на берег, посадка на мілину, якщо це спричинило каліцтво або

смерть членів екіпажу або пасажирів чи призвело до знищення

або істотного пошкодження локомотивів, рухомого складу, шля-

хів сполучень, повітряних, річкових, морських суден); аварії (зітк-

нення суден, сходження потягів з рейок, інші аварійні випадки,

які не призвели до загибелі людей, але заподіяли значну шкоду

чи істотні порушення роботи транспорту).

Шкідливими наслідками законодавець визначає також заги-

бель цінного вантажу, велику перерву в русі поїздів або суден, іс-

тотне порушення розкладу їх руху та інше.

З суб’єктивного боку, деякі злочини, передбачені криміналь-

ним законодавством, характеризуються наявністю прямого умис-

лу, серед них: порушення правил міжнародних польотів (ст. 281

КК України); пошкодження шляхів сполучення і транспортних

засобів (ст. 277 КК України); пошкодження об’єктів магістраль-

них нафто-, газо- та нафтогазопродуктопроводів (ст. 292 КК

України); ненадання допомоги судну і особам, що зазнали лиха

(ст. 284 КК України); неповідомлення капітаном назви свого суд-

на при зіткненні суден (ст. 285 КК України); незаконне заволо-

діння транспортним засобом (ст. 289 КК України); угон або захоп-

лення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи

річкового судна (ст. 278 КК України); блокування транспортних

комунікацій, а також захоплення транспортного підприємства

(ст. 279 КК України).

Суб’єктивна сторона транспортних злочинів може характери-

зуватись і необережною виною, серед яких порушення правил

безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують

транспортними засобами (ст. 286 КК України); випуск в експлуа-

тацію технічно несправних транспортних засобів або інше пору-

шення їх експлуатації (ст. 287 КК України); порушення правил,

нормі і стандартів, що стосуються гарантування безпеки дорож-

нього руху (ст. 288 КК України); порушення діючих на транспор-

ті правил (ст. 291 КК України)) — особа передбачає можливість

настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно роз-

раховує на їх відвернення або не передбачає можливості настан-

ня таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Суб’єктивна сторона самовільної, без потреби, зупинки пої-

зда (ст. 283 КК України) характеризується як умисною, так і

необережною виною. При з’ясуванні суб’єктивної сторони транс-

портних злочинів необхідно виходити з того, що при порушен-

ні діючих правил безпеки руху та експлуатації транспорту осо-

ба може їх порушувати як з необхідності, так і навмисно, але

стосовно тяжких наслідків мова може вестись лише про необе-

режність. Якщо особа мала умисел скоїти вбивство іншої осо-

би, нанести їй тілесні ушкодження, знищити або пошкодити

державне чи колективне майно і при цьому планувалося засто-

сування транспортного засобу, то такий злочин не може бути

віднесеним до транспортних і винний повинен притягатися до

відповідальності за відповідними статтями Кримінального ко-

дексу України.

Суб’єктами транспортних злочинів можуть бути особи, які або

керували транспортними засобами, або займалися їх експлуатаці-

єю чи ремонтом, або знаходилися в сфері дії транспортних засо-

бів і були зобов’язані виконувати встановлені правила безпеки.

Тобто суб’єктами цих правопорушень можуть бути як робітники

відповідних видів транспорту, так і інші особи, як громадяни

України, так і іноземці, а також особи без громадянства.

До кримінальної відповідальності за транспортні злочини мо-

жуть притягатися фізичні осудні особи, яким на момент вчинення

злочину виповнилося 16 років. Згідно зі ст. 22 Кримінального ко-

дексу України у деяких випадках, а саме: пошкодження шляхів

сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон або захоплення

залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річко-

вого судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засо-

бом (частини друга, третя ст. 289), суб’єктами злочину можуть

бути фізичні осудні особи 14-річного віку.

Проте, хоч законодавець і визначив, що по більшості транспорт-

них злочинів суб’єктами можуть бути фізичні особи, що досягли

16-річного віку, окремим транспортним злочинам притаманний