Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

Перевезення багажу здійснюється за умови оформлення спеціа-

льного договору між перевізником та особою, з якою транспортна

організація уклала договір перевезення.

За цим договором перевізник зобов’язується доставити багаж

у пункти призначення й видати його правомочній особі, а паса-

жир зобов’язується сплатити за це встановлену плату. Даний до-

говір є двостороннім і вважається укладеним із моменту здачі па-

сажиром відповідного майна перевізнику.

Перевезення багажу оформляється видачею пасажиру багаж-

ної квитанції, а перевезення багажу здійснюється у тому ж тран-

спортному засобі, у якому їде пасажир.

Оплата за багаж здійснюється при його здачі перевізнику і ви-

значенні його ваги. Пасажир зобов’язаний своєчасно отримати

багаж, доставлений у пункт призначення, де він безкоштовно збе-

рігається протягом 24 годин. За подальше зберігання пасажир

повинен сплатити відповідну грошову суму.

Нормативно-правові акти

 «Конвенція про перевезення морем пасажирів та їх бага-

жу», Афіни, 13 грудня 1974 року;

 «Конвенції про полегшення міжнародного морського суд-

ноплавства», Лондон, 9 квітня 1965 року;

 Закон України «Про транспортно-експедиторську діяль-

ність» від 1 червня 2004 р.;

 Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.;

 Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.;

 Закон України «Про залізничний транспорт» від 4 липня

1996 року;

 Закон України «Про трубопровідний транспорт» від 15 трав-

ня 1996 р.;

 Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р.;

 Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня

1995 р.;

 Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.;

 «Статут залізниць України», затверджений Постановою

Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457;

 «Порядок обслуговування громадян залізничним транспор-

том, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від

19 березня 1997 р. № 252;

 «Правила надання послуг пасажирського автомобільного

транспорту», затверджені Постановою Кабінету Міністрів Украї-

ни від 18 лютого 1997 р. № 176;

 «Положення про національного повітряного перевізника»,

затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лис-

топада 1996 р. № 1397;

 «Правила дорожнього руху», затверджені Постановою Ка-

бінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094;

 «Правила здійснення транспортно-експедиційної діяльності

під час перевезення зовнішньо-торгівельних і транзитних ванта-

жів», затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від

21 вересня 1993 р. № 770;

 «Положення про національного автомобільного перевізни-

ка», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від

11 липня 1994 р. № 475;

 «Правила дорожнього перевезення небезпечних вантажів»,

затверджені Наказом Міністерства внутрішніх справ України від

26.07.2004 № 822 // Офіційний Вісник України 2004, № 35,

ст. 2377;

 «Положення про порядок підготовки та подання інформації

про вантаж для його безпечного морського перевезення», затвер-

джене Наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 ро-

ку № 497;

 «Правила перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та

пошти залізничним транспортом України», затверджені Наказом

Міністерства транспорту України 28.07.98 року № 297;

 «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом

в Україні», затверджені Наказом Міністерства транспорту Украї-

ни 14.10.97 p. № 363;

 «Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеропор-

тів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної безпеки»,

затверджене Наказом Міністерства транспорту України від 16.04.

1997 р. № 140;

 «Положення про порядок контролю за переміщенням това-

рів та інших предметів між митницями на території України», за-

тверджене Наказом Держмитслужби України від 04.04.97 року

№ 150;

 «Інструкція про порядок виготовлення, зберігання, застосу-

вання єдиної первинної транспортної документації для переве-

зення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспорт-

ної роботи», затверджена Наказом Мінстату України і Мінтрансу

України від 07.08.96 р. № 228/253.

Література

Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е. Ф., Гіжевсь-

кий В. К., Демський С. Е., Мілашевич А. В.; За заг. ред. В. К. Гіжевсь-

кого, Е. Ф. Демського — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 26—50.

Хозяйственное право / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-

лин и др.; Под ред. Мамутова В. К. — К.: Юринком Интер, 2002. —

С. 733—736.

Шульженко Ф. П., Кундрик Р. С. Транспортне право: Навч.-метод.

посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2004. — С. 28—45.

Щербина В. С. Господарське право: Підручник. — К.: Юрінком Ін-

тер, 2003. — С. 343—346.

Цивільний кодекс України: Коментар. — Х.: ТОВ «Одісей», 2003. —

С. 549—559, 618—632, 647—649.

Завдання на самопідготовку за темою № 2

1. Проаналізуйте зміст глави 64 Цивільного кодексу України і

коментарі до неї.

1) Які договори законодавець відносить до договорів переве-

зення?

2) Порівняйте істотні умови цих договорів.

2. Проаналізуйте зміст статей 798—801 і 912 Цивільного ко-

дексу України і коментарі до них.

1) Чим відрізняються істотні умови договору найму (орен-

ди) транспортного засобу від договору чартеру (фрахту-

вання)?

2) Що є спільного у цих договорах?

3. Проаналізуйте зміст глави 65 Цивільного кодексу України і

коментарі до неї.

1) Які умови договору транспортного експедирування є істот-

ними?

2) Які особливості виконання договору транспортного експе-

дирування?

3) Які документи надаються експедиторові?

Організаційно-правові засади

управління транспортом в Україні

3.1. Поняття транспорту і транспортної системи Ук-

раїни.

3.2. Мета, завдання, методи та суб’єкти державного

управління транспортом України.

3.3. Основні напрями державного управління транспор-

том України.

3.1. Поняття транспорту

і транспортної системи України

Транспортне право України міцно пов’язане з поняттям транс-

порту як галузі української економіки. Ст. 1 «Транспорт у системі

суспільного виробництва» Закону України «Про транспорт» від 10

листопада 1994 р.

визначає: «Транспорт є однією з найважливі-

ших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти

потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях».

Незважаючи на труднощі, які виникли в транспортній галузі у

зв’язку з загальним послабленням у 1992—1999 роках державно-

го управління економікою, вантажообіг та пасажирообіг в Украї-

ні за останні роки стабілізувався. При загальній тенденції змен-

шення основних фондів транспорт не знаходиться у найгіршому

становищі у порівнянні з іншими галузями економіки. Основні

фонди транспорту зараз становлять близько 12 % (у 2000 році —

11,7 %, у 1990 році — 11,6 %) від загального показника всієї еко-

номіки. Проте поступово загострюється проблема, пов’язана з

ростом ступеня зносу транспортних засобів, який складає близь-

ко 50 % (50,2 % у 2001 році та 49,8 % у 2002 році)

У цих умовах держава прикладає зусилля для покращення

економічної ситуації на транспорті через посилення його органі-

заційно-правових засад. Тому з метою підвищення ефективності

державного управління цією галуззю відповідно до Закону Ук-

Відомості Верховної Ради (ВВР) України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

Див. Статистичні таблиці з послання Президента України до Верховної Ради Укра-

їни від 15.04.2003 р. / Економіст № 6 (200) 2003.

раїни від 10.10.1994 р. «Про транспорт»

останній в Україні об’єд-

наний в Єдину транспортну систему.

Законодавець визначив, що транспортна система повинна від-

повідати вимогам суспільного виробництва та національної без-

пеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комп-

лексу транспортних послуг, у тому числі для складування і

технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпе-

чувати зовнішньоекономічні зв’язки України.

До складу Єдиної транспортної системи України входять:

 транспорт загального користування (залізничний, морсь-

кий, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський елект-

ротранспорт, у тому числі метрополітен);

 промисловий залізничний транспорт;

 відомчий транспорт;

 трубопровідний транспорт;

 шляхи сполучення загального користування.

Кожна підгалузь транспорту у свою чергу складається із ціло-

го ряду матеріальних елементів, серед яких:

 підприємства залізничного, морського, річкового, автомо-

більного, авіаційного та міського електротранспорту, що здійс-

нюють перевезення пасажирів і вантажів; підприємства трубоп-

ровідного транспорту;

 засоби перевезення (рухомий склад залізничного, автомобі-

льного і міського електротранспорту, судна, літаки, транспортні

засоби підприємств, установ і організацій);

 залізничні, морські, автомобільні шляхи сполучення, аеро-

дроми та землі транспорту;

 вокзали, автовокзали, автостанції, порти, пристані, аеропорти;

 промислові, будівельні підприємства; підприємства промис-

лового залізничного транспорту; судноремонтні, суднобудівні —

судноремонтні заводи; ремонтні заводи цивільної авіації; ремонт-

но-будівельні організації; ремонтно-експлуатаційні депо; заводи

по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин; пі-

дприємства зв’язку, споруди енергетичного господарства, сигна-

лізації; системи управління повітряним рухом; водопостачання,

каналізації;

 науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, нав-

чальні заклади, технічні школи;

 підприємства, установи та заклади соціально-культурної сфе-

ри (заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культу-

ВВР України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.

ри, дитячі дошкільні заклади), постачальницькі й торгівельні підп-

риємства; інші підприємства, установи та організації незалежно від

форм власності, що забезпечують діяльність і розвиток транспорту.

3.2. Мета, завдання, методи та суб’єкти

державного управління транспортом України

Метою державного управління транспортом є організаційне

забезпечення нормального і безпечного функціонування транс-

портної системи, яка має ґрунтуватися на поєднанні приватних і

публічних інтересів.

Основними завданнями державного управління транспортом є:

 забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення

потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та

потреб оборони України;

 захист прав громадян під час їх транспортного обслугову-

вання;

 безпечне функціонування транспорту;

 дотримання необхідних темпів і пропорцій розвитку націо-

нальної транспортної системи;

 захист економічних інтересів України та законних інтересів

підприємств і організацій транспорту та споживачів транспорт-

них послуг;

 створення рівних умов для розвитку господарської діяльнос-

ті підприємств транспорту;

 обмеження монополізму та розвиток конкуренції;

 координація роботи різних видів транспорту;

 ліцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту

та охорони навколишнього природного середовища від шкідли-

вого впливу транспорту.

Державне управління транспортом України ґрунтується на від-

повідних правових засадах, які поділяються на нормативно-

правові та організаційно-правові (див. рис. 3.1).

Нормативно-правову основу державного управління транс-

портом складає транспортне законодавство України.

Правовий статус та особливості господарської діяльності під-

приємств транспорту визначаються Конституцією України, Гос-

подарським кодексом України та Законами України «Про госпо-

дарські товариства», «Про транспорт», «Про залізничний транс-

порт», «Про автомобільний транспорт» та іншими чинними нор-

мативно-правовими актами.

Міжнародні конвенції та уг

ди

Конституція України

Закон України «Про тран

порт» від 10 листопада 1994 р.

Спеціальні закони і кодекси,

які регулюють правовідноси-

ни на підгалузях транспорту

Спеціальні правила і статути

Інші підзаконні акти

Органи державної

транспортної політики

Законода

чий

Вищий викона

чий

Органи регі-

ональної

транспорт-

ної політики

Місцеві

державні

адмініст-

рації

Органи м

с-

цевого

самовряду-

вання

Органи

оперативного держав-

ного управління

на транспорті

Міністерство тран

порту та зв’язку

Органи управлі

ня підгалузями

транспорту

Органи управлі

ня безпекою руху

Інші спеціалізов

ні органи

Організаційно-кадрова пол

тика

Майнова та інвестиційна

політика

Податкова політика

Тарифна політика

Амортизаційна політика

Адміністративно-розпорядча

діяльність

Державна

реєстрація

Ліцензування

Технічний

Екологічний

Державний нагляд

Адміністративно-дозвільна

діяльність

За безпекою руху

Фінансово-кредитна п

літика

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТРАНСПОРТОМ

Оперативне управління

транспортом

Транспортна політика

ЗМІСТ

Нормативно-правова

основа

Організаційно-правова о

нова

Рис. 3.1

Основні засади діяльності підприємств транспорту визначає

Закон України «Про транспорт», у якому, зокрема, встановлено

характер відносин між підприємствами транспорту і органами

влади, які будуються на основі податків, податкових пільг, вста-

новлених нормативів та інших економічних засобів. Важливе міс-

це в процесі державного управління транспортом займають пі-

дзаконні акти. Наприклад, охорона вантажів і об’єктів

транспорту, а також проведення протипожежної профілактичної

роботи та контроль за виконанням встановлених вимог пожежної

безпеки, ліквідація пожеж на транспорті здійснюються

працівниками підприємств транспорту у встановленому порядку

(«Положення про службу пожежної безпеки в авіаційному

транспорті України», затверджене Наказом Міністерства

транспорту України № 336 від 29.10.1996 р.).

Вимоги до спеціальної охорони та супроводу вантажів вста-

новлюються Кабінетом Міністрів України (Постанова від 22 лю-

того 1994 року № 106 «Про забезпечення охорони вантажів, що

перевозяться залізничним транспортом»). Порядок охорони та

супроводу таких вантажів встановлюється Міністерством транс-

порту України (Наказ «Про охорону і супроводження вантажів,

що перевозяться залізничним транспортом України» № 18 від

20.01.1997 р.)

Перелік військових вантажів, порядок охорони і супроводу їх

караулами встановлюються Міністерством оборони України за

погодженням з Міністерством транспорту України (Наказ мініст-

ра оборони України від 9 грудня 1997 р. № 451 «Положення про

охорону та супровід військових вантажів при їх перевезенні заліз-

ничним і водним транспортом).

У зв’язку з цим необхідно підкреслити, що органи управління

можуть здійснювати тільки такі повноваження, які віднесені до їх

компетенції. У процесі реалізації своєї компетенції органи управ-

ління мають право видавати нормативні акти, що може бути від-

несено до юридичного виду управлінської діяльності.

Важливим видом управлінської діяльності є застосування пра-

вових норм у конкретних обставинах, що також постає як юри-

дичний вид управлінської діяльності.

Органи управління здійснюють управлінський вплив право-

вими методами, під якими розуміється спосіб здійснення управ-

лінських функцій відповідно до вимог чинного законодавства і

правової доктрини.

Основними правовими методами управління транспортом є

адміністративні й економічні.

Серед адміністративних методів можна назвати: видання влад-

них актів (укази Президента; постанови Уряду; накази Мініс-

терства, департаментів окремих видів транспорту тощо).

До економічних методів відносяться такі способи управління,

які базуються на використанні економічної заінтересованості пі-

дприємств транспорту і окремих їх працівників у результатах ро-

боти.

Економічні методи базуються на майновій і оперативній самос-

тійності підприємств, можливості вибору тих чи інших самостій-

них рішень у межах, передбачених статутами чи положеннями

цих підприємств.

В умовах формування в Україні ринкових відносин співвід-

ношення адміністративних і економічних методів повинно змі-

нюватися на користь останніх.

Адміністративні методи управління повинні бути економічно

обґрунтованими, тобто будь-який адміністративний акт плану-

вання, регулювання діяльності підприємств транспорту повинен

враховувати реальні виробничі умови і опиратися на економічні

закони.

Управління транспортною системою України здійснюється за

галузево-територіальним принципом.

Організаційно-правову основу державного управління транс-

портом складає система органів державної влади і місцевого са-

моврядування, наділених управлінською компетенцією щодо транс-

порту України. У цій системі виділяються три рівні органів уп-

равління:

1. Органи державної транспортної політики, до яких нале-

жать:

1.1. Законодавчий орган — Верховна Рада України.

1.2. Вищий виконавчий орган — Кабінет Міністрів України.

2. Органи регіональної транспортної політики:

2.1. Місцеві державні адміністрації.

2.2. Органи місцевого самоврядування.

3. Органи оперативного державного управління на транспорті:

3.1. Галузевий орган — Міністерство транспорту та зв’язку

України.

3.2. Органи управління підгалузями транспорту.

3.3. Спеціалізовані органи державного управління на транспор-

ті. Наприклад, спеціалізованим державним органом транспорту у

складі Міністерства транспорту України, призначеним для забез-

печення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в

умовах воєнного і надзвичайного стану (в особливий період) є

Державна спеціальна служба транспорту. Постановою Кабінету

Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1190 утворено Головну

державну інспекцію на автомобільному транспорті.

Такий поділ органів управління транспортом здійснюється за

рівнем управлінської діяльності (транспортна політика — опера-

тивне управління транспортом).

За територіально-галузевим принципом серед органів держав-

ного управління транспортом можна виділити дві групи суб’єк-

тів. Перша група — це центральні галузеві органи управління:

Міністерство транспорту та зв’язку України, департаменти окре-

мих видів транспорту, органи управління залізниць, органи юри-

дичних осіб — підприємств транспорту.

Друга група суб’єктів — місцеві органи управління. Це місце-

ві ради, державні адміністрації, інші спеціально уповноважені на

те органи відповідно до їх компетенції (наприклад, підрозділи

державтоінспекції).

Відносини підприємств транспорту загального користування з

центральними та місцевими органами виконавчої влади та орга-

нами місцевого самоврядування базуються на основі податків,

податкових пільг, встановлених нормативів та інших економіч-

них засобів.

Законодавство забороняє місцевим органам влади і самовряду-

вання втручатися у господарську діяльність підприємств транс-

порту, залучати їх експлуатаційний персонал на інші роботи.

У той же час Закон України «Про транспорт» зобов’язує орга-

ни управління транспортом сприяти місцевим органам влади і

самоврядування у виконанні ними своїх повноважень щодо соці-

ального та економічного розвитку транспорту, спільно здійсню-

вати заходи щодо захисту навколишнього природного середови-

ща, розробляти і проводити узгоджені заходи для забезпечення

безперебійної роботи транспорту у разі стихійного лиха, аварій,

катастроф та під час ліквідації їх наслідків, координувати роботу,

пов’язану з запобіганням аваріям і порушенням на транспорті,

а також організовувати взаємодію різних видів транспорту з ме-

тою більш ефективного їх використання, підвищення якості об-

слуговування.

Органи місцевої влади і самоврядування в межах своїх повно-

важень надають допомогу підприємствам і організаціям транспор-

ту у поліпшенні використання транспортних засобів відправни-

ками (одержувачами) вантажів і розвитку (у тому числі на пайових

засадах) будівельної індустрії, об’єднують кошти підприємств, ор-

ганізацій, колективних господарських підприємств і фермерських