Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

— Договір перевезення транспортом загального користуван-

ня, який є публічним договором і тому перевезення за цим дого-

вором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст. 915 Ци-

вільного кодексу України).

— Державний контракт, державне замовлення. Якщо за до-

помогою державного замовлення держава на договірній (кон-

трактній) основі розміщує державні контракти на надання тра-

нспортних послуг серед суб’єктів господарювання, незалеж-

но від їх форми власності, то державний контракт — це дого-

вір, укладений державним замовником від імені держави з

суб’єктом господарювання — виконавцем державного замов-

лення, в якому визначаються економічні та правові зобов’я-

зання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст. 13

Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про

транспорт»).

1.2. Договір транспортного експедирування, за яким одна

сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок дру-

гої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання

визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням ван-

тажу.

1.3. Договори найму (оренди) на транспорті, до яких нале-

жать:

— Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом

якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також на-

земні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму тра-

нспортного засобу може бути встановлено, що він передається у

найм з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Ци-

вільного кодексу України).

— Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторо-

на (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій

стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний за-

сіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний

строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

1.4. Договори зберігання, які укладаються для забезпечення

транспортування. За такими договорами одна сторона (збері-

гач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою сто-

роною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схо-

ронності (ст. 936 Цивільного кодексу). Транспортне право роз-

глядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими до-

говорами:

— Договір зберігання речей у камерах схову організацій, пі-

дприємств транспорту, який має публічний характер.

У зв’язку з цим виділяються два види договорів, за якими,

по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здій-

снює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-дру-

ге, — надає фізичним особам для використання автоматич-

ні камери зберігання. Останній договір містить у собі елемен-

ти договорів оренди і охорони (ст. 972 Цивільного кодексу

України).

— Договір зберігання речей пасажира під час його переве-

зення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є

транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспорт-

ний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання

багажу, а її контрагентом є пасажир (ст. 974 Цивільного кодек-

су України).

— Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та

гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов’язується

не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транс-

портний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст. 977 Циві-

льного кодексу України).

1.5. Договори страхування на транспорті. Видами доброві-

льного страхування на транспорті можуть бути: страхування за-

лізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водно-

го транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного

транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу);

страхування цивільної відповідальності власників наземного,

повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність

перевізника) (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про

страхування»). Видами обов’язкового страхування на транспор-

ті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповіда-

льності морського перевізника та виконавця робіт, пов’язаних із

обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування

збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим

користувачам морського транспорту та третім особам; страху-

вання цивільної відповідальності власників транспортних засо-

бів; страхування засобів водного транспорту; страхування від-

повідальності суб’єктів перевезення небезпечних вантажів на

випадок настання негативних наслідків при перевезенні небез-

печних вантажів; страхування відповідальності морського суд-

новласника (ст. 6 Закону України від 7 березня 1996 року «Про

страхування»).

Таким чином, договірні зобов’язання на транспорті мають ба-

гатогранний характер (див. рис. 2.3.).

Основні

Перевезення вантажу

Договори перевезення

Перевезення пасажира

і багажу

Чартер (фрахтування)

Допоміжні

Особливі

Надання транспортних

засобів і пред’явлення

вантажу до перевезення

Завантаження та

вивантаження вантажу

Довгострокові договори

Договори перевезення

транспортом загального

користування

Державний контракт,

державне замовлення

Перевезення у прямому

змішаному сполученні

Договір транспортного

експедирування

Договори найму (оренди)

на транспорті

Договір найму (оренди)

транспортного засобу

Договір лізингу

транспортних засобів

Договори зберігання

Зберігання

автотранспортних засобів

Зберігання речей

пасажира під час його

перевезення

Зберігання речей

у камерах схову

Договори страхування

Добровільного

страхування

Обов’язкового

страхування

ДОГОВІРНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НА ТРАНСПОРТІ

Рис. 2.3

2.3. Основні зобов’язання

за договорами перевезення

Основу правовідносин на транспорті складають договори пе-

ревезення. Тому більш детально розглянемо зобов’язання саме за

цими договорами.

Зобов’язання за договором перевезення вантажу. Від імені

залізниць і пароплавств договір перевезення вантажу укладають

керівники станцій, портів і пристаней, від інших підприємств

транспорту — органи цих юридичних осіб, призначені або обрані

у відповідності до їх статутів чи положень (ст. 909 Цивільного

кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України).

За своїм змістом договір перевезення вантажу є двостороннім:

кожен з його учасників наділений правами і обов’язками. Договір

перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу

перевізником. З цього моменту перевізник несе відповідальність

за втрату, пошкодження, псування, прострочку доставки вантажу,

а відправник — за несвоєчасну оплату перевезення і зазначення

неправильного найменування зданого до перевезення вантажу.

Договір перевезення вантажу укладається між перевізником і

відправником, як правило, на користь відсутнього одержувача

(третьої особи). За таким договором одержувач набуває право

вимагати видачі вантажу, а у разі втрати або пошкодження — ві-

дшкодування його вартості.

Одержувач зобов’язаний прийняти і здійснити перевізні пла-

тежі, що не внесені відправником при здаванні вантажу для пере-

везення.

Договір перевезення оплатний, оскільки кожна із його сторін

має за мету задоволення майнового інтересу.

Внутрішні перевезення здійснюються за плату, яка визнача-

ється у відповідності з затвердженими у встановленому порядку

тарифами (ст. 916 Цивільного кодексу України, ст. 311 Госпо-

дарського кодексу України, ст. 7 Закону України «Про транс-

порт») і не може бути предметом угоди сторін. Розмір плати за

перевезення вантажів залежить від ваги, відстані і способу пе-

ревезення.

Як правило, перевізні платежі й додатковий збір нарахову-

ються при укладенні договору перевезення і відправник здійснює

попередню оплату транспортної послуги. У випадках, передбаче-

них договором чи транспортними правилами, допускається пере-

ведення платежів на одержувача.

Правові наслідки несплати перевізних платежів у встановлені

договором чи правилами терміни полягають у сплаті штрафу на

залізничному і річковому транспорті; окрім цього залізниця і річ-

кове пароплавство можуть затримати відправлення вантажів до

сплати транспортної послуги, а підприємства повітряного транс-

порту приймають вантаж для перевезення тільки після здійснен-

ня оплати відправником.

У разі, якщо за договором перевезення на морському транспор-

ті сплата за перевезення чи інші послуги була покладена на одер-

жувача, перевізник може не видавати вантаж до виплати відпо-

відних сум (оплата фрахту, оплата за простій, відшкодування ви-

трат перевізника, пов’язаних з вантажем, та ін.).

Пред’явленням вантажу до відправлення закінчується підго-

товча стадія укладення договору перевезення вантажу, а прий-

мання вантажу перевізником є фактом, що свідчить про його укла-

дення. Ці зобов’язання можуть бути встановлені окремими дого-

ворами: договором надання транспортних засобів і пред’явлення

вантажу до перевезення і договором завантаження та виванта-

ження вантажу.

Доставка вантажу в пункт призначення — основний обов’язок

перевізника. Останній повинен забезпечити доставку вантажу у

терміни, передбачені транспортним законодавством або угодою

сторін.

Вручення вантажу одержувачеві завершує виконання догово-

ру перевезення. Перевізник зобов’язаний повідомити одержувача

про час і адресу прибуття вантажу. Порядок повідомлення вста-

новлюється перевізником і узгоджується з одержувачем. Остан-

ній зобов’язаний одержати вантаж, який прибув на його адресу.

Ця процедура здійснюється шляхом розкредитації документації

товарною конторою станції чи порту, яка вносить в перевізні до-

кументи відповідні відомості про видачу вантажу, що прибув.

З моменту видачі вантажу і відповідного про це документаль-

ного підтвердження припиняється відповідальність перевізника

за збереження вантажу, починається перебіг строку позовної дав-

ності.

У залежності від виду транспорту і засобів перевезення можна

виділити такі договори перевезення вантажу: договір залізнично-

го перевезення і перевезення внутрішніми водними шляхами, до-

говори повітряних, морських та автомобільних перевезень.

Залізничні перевезення і перевезення внутрішнім водним тра-

нспортом поділяються на перевезення місцевого і прямого спо-

лучення.

Перевезенням місцевого залізничного сполучення є переве-

зення між станціями однієї залізниці, а перевезенням прямого за-

лізничного сполучення — між станціями різних залізниць.

Перевезенням місцевого сполучення внутрішніми водними

шляхами вважається перевезення на суднах порту або пристані в

межах закріплених за ними районів діяльності; перевезенням у

прямому водному сполученні — між різними портами. Морські

перевезення поділяються на каботажні (перевезення між портами

України) та міжнародні.

Існує ще один вид перевезення: перевезення вантажів у пря-

мому змішаному сполученні, тобто перевезення вантажів, у яко-

му беруть участь різні види транспорту (насамперед, залізнично-

автомобільні, залізнично-водні перевезення). Правовою особли-

вістю договору перевезення вантажу у прямому змішаному спо-

лученні є його оформлення одним транспортним документом на

весь шлях слідування від пункту відправки до пункту призначен-

ня, незалежно від кількості й виду транспортних організацій, які

беруть участь у перевезенні. При здійсненні перевезення у тако-

му сполученні вантаж із одного виду транспорту на інший пере-

дається без участі вантажовласника.

Вантажовідправник укладає договір перевезення у прямому

змішаному сполученні з транспортною організацією пункту від-

правлення. Ця організація виступає представником усіх транс-

портних організацій, що беруть участь у перевезенні, але різні

види транспорту виступають у цьому випадку як самостійні

учасники відносин, які виконують зобов’язання кожен на своїй

дільниці.

Статути залізниць і внутрішнього водного транспорту перед-

бачають спеціальні норми, які регулюють перевезення у прямому

змішаному сполученні.

Усі договори перевезення вантажів укладаються в письмовій

формі. При цьому складаються перевізні документи: накладна;

при перевезенні багажовантажу — іменна багажна квитанція; до-

кументами, що підтверджують наявність і зміст договору морсь-

кого перевезення вантажу, є рейсовий чартер, коносамент, інші

документи.

Зміст перевізних документів та їх форма встановлюються тра-

нспортними кодексами і статутами, а також правилами переве-

зень.

Зобов’язання за договором надання транспортних засобів і

пред’явлення вантажу до перевезення. Кількість вантажу, що

пред’являється для перевезення, визначається угодою сторін або

планом чи графіком перевезень.

Відправник вантажу зобов’язаний подати всі відомості сто-

совно нього: точне найменування за виробничим чи споживчим

призначенням і властивості. Окрім цього, відправник повинен

своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно ванта-

жу, як цього вимагають митні, санітарні та інші адміністративні

правила.

Водночас відправник зобов’язаний забезпечити транспортабе-

льність вантажу: повинні бути виконаними зафіксовані у прави-

лах перевезення окремих видів вантажів вимоги стосовно тари.

Це має велике значення для забезпечення зберігання вантажів, а

також для виконання навантажувально-розвантажувальних робіт

і раціонального використання засобів перевезення.

При прийманні вантажів, для яких встановлений вид тари і

упаковки, вимоги зводяться до того, щоб вона забезпечувала пов-

не зберігання вантажу при перевезенні. При прийнятті до переве-

зення вантажу з порушенням правил стосовно тари чи упаковки

на перевізника може бути покладена відповідальність за пошко-

дження або втрату вантажу під час транспортування.

Суттєвою умовою договору, яка має велике правове значення,

є визначення ваги вантажу. Розрахунок перевізної плати при ук-

ладенні договору перевезення і видача вантажу одержувачу як

завершальна стадія договору пов’язані з визначенням ваги ван-

тажу.

Вага вантажу може бути визначена відправником і перевізни-

ком окремо або разом. Правове значення участі представника пе-

ревізника у визначенні ваги вантажу полягає у підтвердженні дос-

товірності ваги, яка вказана відправником у накладній. Якщо

перевізник приймає вантаж без перевірки його ваги, то він несе

відповідальність за зменшення ваги при видачі вантажу, якщо не

буде доведена наявність обставин, які впливають на цю відпові-

дальність.

Спосіб визначення ваги встановлений транспортними стату-

тами, кодексами і правилами перевезень. Про спосіб визначення

ваги повинно бути зазначено в перевізних документах, і він (спо-

сіб) повинен бути ідентичним як при прийнятті, так і при видачі

вантажу.

Одним із заходів, що забезпечує збереження вантажів при пе-

ревезенні, є його маркування, яке полягає в нанесенні на вантаж

надписів та умовних знаків для визначення належності вантажу і

його особливостей.

Маркування є важливою умовою прийняття вантажу для пере-

везення, і тому ця процедура ретельно відображена в транспорт-

ному законодавстві.

Виконання правил маркування вантажів значною мірою за-

безпечує їх збереження, а у разі втрати перевізних документів дає

можливість встановити їх належність та пункт призначення. Мар-

кування вантажу здійснюється відправником і незалежною транс-

портною організацією.

Зобов’язання за договором завантаження та вивантажен-

ня вантажу. Обов’язки сторін по навантаженню і розвантажен-

ню розподіляються таким чином:

 навантаження і розвантаження здійснюється засобами транс-

портних організацій на складах і шляхах загального користуван-

ня, які знаходяться у віданні транспортних організацій;

 навантаження і розвантаження здійснюється засобами відп-

равників і одержувачів у місцях незагального користування, за

межами вантажних станцій, портів, пристаней, на під’їзних шля-

хах і пристанях відправників і одержувачів.

Особливості навантаження і розвантаження регламентовані

правилами перевезення вантажів залізничним, автомобільним,

повітряним, морським і річковим транспортом.

Окрім цього, транспортне законодавство встановлює норматив-

ні строки навантаження і розвантаження вантажів. У деяких ви-

падках термін, протягом якого вантаж повинен бути навантаже-

ний чи вивантажений, може бути визначений угодою сторін. По-

чатком терміну навантаження і розвантаження вважається мо-

мент надання засобів перевезення для навантаження чи розван-

таження. Задля боротьби з нераціональним використанням засо-

бів перевезень практично на всіх видах транспорту (крім повіт-

ряного) існує система санкцій (у вигляді штрафів) за несвоєчасне

виконання навантажувально-розвантажувальних робіт.

Однією з умов збереження вантажу при перевезенні є його пра-

вильне розміщення, улаштування і кріплення при навантажен-

ні. Відповідальність за це покладається на сторону, яка здійснює

навантаження. Але вказівки перевізника відносно завантаження,

кріплення і сепарації вантажу обов’язкові для юридичних і фізич-

них осіб, які виконують вантажні роботи (зокрема ст. 146 Кодек-

су торговельного мореплавства України).

Після закінчення вантажних робіт одержувачем вантажу засо-

би перевезення повинні бути очищені, а в необхідних випадках,

на вимогу перевізника, помиті і піддані дегазації, дезинсекції або

дезинфекції. Якщо ці заходи не будуть здійснені, транспортна ор-

ганізація має право відмовитися від прийняття неочищених засо-

бів перевезень і стягнути з одержувача вантажу штраф за їх про-

стій з цього приводу.

Зобов’язання за договором експедирування. З перевезенням

вантажів тісно пов’язане експедиційне обслуговування (ст.ст. 929—

935 глави 65 Цивільного кодексу України, ст. 316 Господарського

кодексу України) Закон України «Про транспортно-експедиторську

діяльність» від 01.07.2004 р.

Договором транспортного експедирування може бути встанов-

лено обов’язок експедитора організувати перевезення вантажу

транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієн-

том, зобов’язання експедитора укласти від свого імені або від

імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправ-

ку і одержання вантажу, а також інші зобов’язання, пов’язані з

перевезенням, у т. ч. додаткові послуги експедитора (перевірка

кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження,

сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання

вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання не-

обхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних

формальностей тощо).

Правове регулювання зобов’язань з експедирування поширю-

ється також на випадки, коли обов’язки експедитора виконують-

ся перевізником.

Договір транспортного експедирування укладається у письмо-

вій формі. Відносини по транспортно-експедиційному обслугову-

ванню регулюються цим договором, а також вимогами спеціаль-

них актів, які регламентують порядок і умови надання подібних

послуг.

Права і обов’язки сторін за договором експедиції полягають в

зобов’язанні експедитора здійснити доручені операції і обов’язку

клієнта сплатити встановлену плату за ту чи іншу послугу. Опе-

рації, які доручені експедитору, можуть бути різними: підготовка

та відправлення вантажів, проведення взаєморозрахунків, конт-

роль за проходженням і одержанням вантажів та інше, але у

будь-якому договорі експедиції до них належать укладення дого-

вору перевезення або завершення договору перевезення і дії, що

сприяють цим операціям. Клієнт повинен видати експедиторові

довіреність, якщо вона є необхідною для виконання експедитор-

ських обов’язків.

Зобов’язання за договором перевезення пасажира та бага-

жу. Основні зобов’язання за цим договором наведені в ст. 910

Цивільного кодексу України. Детально відносини з перевезення

пасажирів і багажу регламентуються в транспортних статутах,

кодексах і правилах, які діють на залізничному, автомобільному,

повітряному, морському і річковому транспорті. Зокрема, паса-

жир зобов’язується не тільки сплатити встановлену за проїзд

плату, а й виконувати правила користування транспортними за-

собами.

Договір перевезення пасажира є оплатним, оскільки пасажир

сплачує перевізнику встановлену плату, і двостороннім, оскільки

кожна із сторін має як права, так і обов’язки: пасажир має право

на перевезення, але зобов’язаний сплатити за проїзд плату, а пе-

ревізник має право на отримання плати, але зобов’язаний надати

послугу (виконати перевезення).

Документом, що свідчить про укладення цього виду договору,

є квиток на проїзд. Виключенням є легкове немаршрутне таксі,

де укладання договору здійснюється в усній формі пасажира з

водієм, а сплата за проїзд здійснюється після надання транспорт-

ної послуги.

У квитку на проїзд вказуються основні умови договору: пункт

призначення, ціна послуги, дата і час її виконання, назва станції

(пункту) відправлення транспортного засобу та інше.

На повітряному транспорті видаються іменні квитки і у ра-

зі їх передачі іншим особам такий договір вважається недійс-

ним.

Безквитковий проїзд не породжує жодних прав і обов’язків.

Перевізник зобов’язаний надати пасажиру вказане у квитку міс-

це. У виняткових випадках у разі ненадання місця у вагоні згідно

з придбаним квитком транспортна організація зобов’язана надати

пасажиру за його згодою місце в іншому вагоні, можливо, і вищої

категорії, але без додаткової оплати. Якщо пасажиру надається

місце нижчої категорії, йому повертається різниця вартості прої-

зду.

У випадках, якщо пасажир відмовляється здійснити поїздку і

своєчасно повертає квиток, йому компенсується вартість проїз-

ного квитка з утриманням у деяких випадках певної суми. Пе-

ревезення пасажира повинно бути здійснено у визначений тер-

мін, що передбачений розкладом, але за його порушення пе-

ревізником транспортне законодавство відповідальності не пе-

редбачає.

Разом із пасажиром на один квиток можуть перевозитися діти

до 5 років, транспортне законодавство передбачає можливість

зупинки пасажира з продовженням терміну дійсності квитка.

Серед послуг, які повинна надати транспортна організація, за-

конодавство передбачає облаштування залів чекання, камер схову,

багажних і вантажних сховищ, кімнат для тривалого відпочинку,

кімнат для матері і дитини; забезпечення поїздів трьохразовим

чаєм, інші послуги.

Деякі особливості мають зобов’язання з перевезення багажу.

Багаж необхідно відрізняти від ручної поклажі, яка не прийма-

ється перевізником, а лише допускається до перевезення під осо-

бисту відповідальність пасажира.