Шульженко Ф.П., Гайдулін О.О., Кундрик Р.С. Транспортне право (укр)

Подождите немного. Документ загружается.

управління. Він може збігатися з перевізником, коли транспорт-

ний засіб знаходиться у його власності. Якщо власник і перевіз-

ник різні особи, то вони можуть знаходитися у відносинах орен-

ди, лізингу, фрахтування.

1.4. Вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовлас-

ник) — фізична чи юридична особа, яка передає вантаж у відання

інших осіб чи компаній (агенту-експедитору чи експедитору, пе-

ревізнику чи оператору перевезення) для його доставки одержу-

вачу

1.5. Вантажоодержувач (одержувач вантажу, вантажовлас-

ник) — зазначена у документі на перевезення вантажу (наклад-

ній) юридична чи фізична особа, яка здійснює приймання ван-

тажів, оформлення товарно-транспортних документів та розван-

таження транспортних засобів у встановленому порядку

1.6. Пасажир — особа, яка перевозиться на транспортному

засобі за договором перевезення. На морському транспорті до па-

сажирів можуть бути віднесені особи, які супроводжують авто-

машини або живих тварин за договором перевезення вантажів і за

згодою перевізника

Легальні дефініції перевізника містяться у таких нормативно-правових актах:

пункт 1 «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затвер-

джених наказом Міністерства транспорту України 14.10.97 p. № 363; пункт 1.2 «Інструк-

ції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної

документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспорт-

ної роботи», затвердженої наказом Мінстату України і Мінтрансу України від 07.08.96 р.

№ 228/253; пункт 6 «Статуту залізниць України», затвердженого Постановою Кабінету

Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 457; розділ 3 «Положення про порядок підготов-

ки та подання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення», за-

твердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.12.98 року № 497.

Визначення вантажоодержувача див.: пункт 1 «Правил перевезень вантажів авто-

мобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту

України 14.10.97 p. № 363; пункт 1.2 «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання,

застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів ав-

томобільним транспортом та обліку транспортної роботи», затвердженої наказом Мін-

стату України і Мінтрансу України від 07.08.96 р. № 228/253; пункт 6 «Статуту заліз-

ниць України», затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 6 квітня

1998 р. № 457.

Див. статтю 1 Афінської конвенції про перевезення морем пасажирів та їх багажу

1974 року, складеної в Афінах 13 грудня 1974 року; пункт 2 «Положення про взаємодію

в контрольованій зоні аеропортів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної без-

пеки», затвердженого Наказом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р.

№ 140; пункт 1.9 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою Кабінету мініст-

рів України від 31 грудня 1993 р. № 1094; пункт 2 «Правил надання послуг пасажирсько-

го автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету міністрів України

від 18 лютого 1997 р. № 176; пункт 1.8 «Правил перевезень пасажирів, багажу, вантажо-

багажу та пошти залізничним транспортом України», затверджених Наказом Міністерс-

тва транспорту України 28.07.98 року № 297.

2. Суб’єкти-посередники основних суб’єктів транспортних

правовідносин:

2.1. Фрахтівник — особа, що уклала договір фрахтування суд-

на (чартер), за яким зобов’язується перевезти доручений їй відп-

равником вантаж із порту відправлення в порт призначення і ви-

дати його уповноваженій на одержання вантажу особі — одер-

жувачу (ст. 133 Кодексу торгівельного мореплавства України від

23 травня 1995 року).

2.2. Експедитор (агент-експедитор, експедитор з перевезення

вантажів) — посередник, який організовує перевезення вантажів

і/або надання супутніх послуг за дорученням вантажовідправника.

3. Суб’єкти, які забезпечують правовий режим на транспор-

ті. Серед них можна також виділити суб’єктів приватно-правових

відносин, якими є:

3.1. Страховики — юридичні особи, предметом безпосеред-

ньої діяльності яких є страхування, перестраховування і фінансо-

ва діяльність, пов’язана з формуванням, розміщенням страхових

резервів та їх управлінням (стаття 2 Закону України «Про страху-

вання» від 7 березня 1996 року).

До суб’єктів публічно-правових відносин належать певні пра-

воохоронні органи, які діють на транспорті. Серед них необхідно

виділити:

3.2. Митні органи.

3.3. Податкові органи.

3.4. Органи Міністерства внутрішніх справ.

До об’єктного складу правовідносин на транспорті належать

(див. рис. 2.2.):

1. Об’єкти транспортування:

1.1. Вантаж — будь-які товари і предмети, які перевозяться

на транспортному засобі. До багажу не відносяться пошта, бор-

тові припаси, запасні частини і знаряддя, особисті речі екіпажу і

багаж. Багаж, як правило, перевозиться у спеціально призначе-

ному для цього вантажному рухомому складі

Законодавство України не містить легального визначення загального поняття ба-

гажу. Дефініція, що пропонується, побудована через узагальнення визначень вантажу у

нормативно-правових актах, які регулюють різні підгалузі права. Такі визначення міс-

тяться у підрозділі А розділу 1 «Конвенції про полегшення міжнародного морського суд-

ноплавства», (Лондон, 9 квітня 1965 року); пункті 2 «Правил надання послуг пасажирсь-

кого автомобільного транспорту», затверджених Постановою Кабінету міністрів Украї-

ни від 18 лютого 1997 р. № 176; статті 1 Закону України «Про залізничний транспорт»

від 4 липня 1996 року; пункті 2 «Положення про взаємодію в контрольованій зоні аеро-

портів та авіапідприємств щодо забезпечення авіаційної безпеки», затвердженого Нака-

зом Міністерства транспорту України від 16 квітня 1997 р. № 140.

Особливо виділяється небезпечний вантаж — речовини, ма-

теріали, вироби, відходи, які за наявності певних факторів вна-

слідок притаманних їм властивостей можуть під час перевезення

спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів,

пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збит-

ки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмуван-

ня або отруєння людей.

1.2. Багаж. Відповідно до ст. 1 Афінської конвенції про пе-

ревезення морем пасажирів та їх багажу 1974 року від 13 груд-

ня 1974 року багаж означає будь-який предмет чи автомашину,

що перевозяться перевізником за договором перевезення, за

винятком: а) речей або автомашин, що перевозяться за догово-

ром фрахтування, коносаментом чи іншим договором, який

стосується головним чином перевезення вантажів; b) живих

тварин.

1.3. Вантажобагаж — це поняття, яке використовується у за-

лізничному законодавстві і означає вантаж, що перевозиться в

пасажирських і поштово-багажних поїздах (ст. 1 Закону України

«Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 року).

1.4. Пошта як об’єкт транспортування — це сукупність пош-

тових відправлень та закритих поштових речей

1.5. Пасажири є особливим об’єктом транспортування, які

водночас належать і до суб’єктного складу правовідносин на тра-

нспорті.

2. Транспортні засоби

2.1. Залізничні транспортні засоби — це залізничний рухомий

склад (вагони всіх видів, локомотиви, моторейковий транспорт) і

контейнери (ст. 1 Закону України «Про залізничний транспорт»

від 4 липня 1996 року).

2.2. Повітряні судна — літальні апарати, що тримаються в

атмосфері за рахунок їх взаємодії з повітрям, відмінної від взає-

модії з повітрям, відбитим від земної поверхні, і здатні манев-

рувати в тривимірному просторі (див. ст. 15 Повітряного кодек-

су України від 4 травня 1993 року). До повітряних суден на-

Див. підрозділ А розділу 1 «Конвенції про полегшення міжнародного морського

судноплавства», (Лондон, 9 квітня 1965 року); пункт 1.6 «Правил перевезення пошти

автомобільним транспортом», затверджених Наказом Міністерства зв’язку України,

Міністерства транспорту України від 12.03.97 року № 32/76 ); пункт 1.1 «Правил пе-

ревезення пошти та експлуатації поштових вагонів на залізницях України», затвер-

джених Наказом Міністерства зв’язку і Міністерства транспорту України від 20.03.97

року № 26/90.

Загальне визначення транспортних засобів містить стаття 1 «Конвенції про транзит-

ну торгівлю внутрішньоконтинентальних держав» від 8 червня 1965 року.

лежать: літаки, аеростати, вертольоти, надлегкі повітряні судна

(моторні), планери

2.3. Морські та річкові судна. Найбільш загальним визначенням

поняття «судно» є його розуміння як «плавуча інженерна споруда,

що використовується або може бути використана як засіб для пере-

везення вантажів і пасажирів та виконання інших робіт на воді»

Найближче за змістом до визначення транспортних засобів водного

транспорту поняття «торговельне судно», яке «... означає самохідну

чи несамохідну плавучу споруду, що використовується: 1) для пере-

везення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншо-

го морського промислу, розвідки і добування корисних копалин, ря-

тування людей і суден, що зазнають лиха на морі, буксирування

інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт

чи піднімання майна, що затонуло в морі…» Проте торговельне су-

дно може використовуватися для виконання робіт, які явно не на-

лежать до транспортування: «… 2) для несення спеціальної держав-

ної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна служби,

захист моря від забруднення тощо); 3) для наукових, навчальних і

культурних цілей; 4) для спорту; 5) для інших цілей» (Ст. 15 Кодек-

су торговельного мореплавства України, 23 травня 1995 року). Для

морських торговельних перевезень в основному використовуються

такі типи суден: пасажирські судна, судна, призначені для круїзів,

суховантажні судна (суховантажі), танкери, контейнеровози тощо.

2.4. Рухомий склад автомобільного транспорту, до якого на-

лежать: вантажні автомобілі і автомобільні причепи різної ван-

тажопідйомності (бортові, самоскиди, фургони, цистерни, авто-

мобілі і автомобільні причепи з ізотермічними та іншими спе-

ціалізованими кузовами), автомобілі підвищеної прохідності, ав-

томобілі-тягачі з напівпричепами, автобуси різних типів і легкові

автомобілі, включаючи таксомотори.

2.5. Трубопроводи, які поділяються на магістральні і промис-

лові трубопроводи (ст. 1 Закону України «Про трубопровідний

транспорт» від 15 червня 1996 р.).

3. Шляхи сполучення:

3.1. Залізничні шляхи сполучення — залізничні мережі, лінії,

колії, перехрещення, мости та їх обладнання, залізничні станції,

платформи тощо).

Легальні визначення наведених видів повітряних суден у пункті 2.1 «Правил видачі

свідоцтв авіаційному персоналу в Україні», затверджених Наказом Міністерства транс-

порту України 07.12.98 р. № 486.

Див. пункт 2 «Положення про прикордонний режим», затвердженого Постановою

Кабінету міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147.

3.2. Повітряні шляхи сполучення — повітряні траси і місцеві

повітряні лінії, повітряні коридори для перетинання державного

кордону, встановлені та невстановлені маршрути польотів, аеро-

дроми, лінійні та зовнішні станції технічного обслуговування, ае-

ронавігаційна система (системи зв’язку, навігації, спостережен-

ня/організації повітряного руху (системи CNS/ATM) у цивільній

авіації) та інші комунікації, що забезпечують життєдіяльність та

безпеку польотів.

3.3. Водні шляхи сполучення — траси, переправи, канали, гли-

боководні судноплавні шляхи, фарватери та їх навігаційне облад-

нання, порти, пристані, причали, бази-стоянки тощо.

3.4. Автомобільні шляхи сполучення — траси, магістралі, до-

роги, зупинки, стоянки, станції, служби міжнародних автомобі-

льних перевезень, пункти автомобільного сервісу, автопорти (ав-

тотермінали).

3.5. Особливе місце займають трубопроводи, які є водночас

транспортними засобами і шляхами сполучення.

Необхідно зазначити, що транспортне право не розглядає усю

сукупність правовідносин на транспорті, а тільки ті правовідно-

сини, до матеріального змісту яких належить саме транспортна

діяльність. Так, власне факт участі транспортного підприємства

чи організації в певних правовідносинах не дає підстави вважати

таку діяльність транспортною. Прикладом цього можуть бути ві-

дносини підряду на капітальне будівництво, кредитні відносини

та інші, де однією із сторін може бути транспортне підприємство

чи організація. За матеріальним змістом такі відносини фактично

не стосуються транспортування.

Так, не можуть бути віднесеними до предмета транспортного

права зобов’язання, що виникають на підставі ст. 68 Повітряного

кодексу України «Про виконання авіаційних робіт». Наприклад,

аерофотозйомка, авіаційно-хімічні роботи, використання гелікоп-

терів на будівництві висотних споруд здійснюються на підставі

договору на виконання цієї роботи або разової заяви юридичної

чи фізичної особи, узгодженої з органом державного регулюван-

ня діяльності авіації України.

У цьому випадку послуги у вигляді польотів повітряного суд-

на не мають самостійного значення, а являють собою лише один

із засобів виконання робіт, для чого договір і укладається. Подіб-

ні відносини повинні регулюватися нормами договору підряду,

що передбачений главою 61 Цивільного кодексу України.

Проблемним є визначення юридичної природи відносин, що

виникають у зв’язку з користуванням трубопроводами. У порів-

нянні з відносинами, що виникають у зв’язку з іншими переве-

зеннями, ці відносини мають подібний матеріальний зміст

(транспортування), але можуть мати зовсім іншу юридичну

природу. Так, транспортування з використанням магістральних

трубопроводів матеріально є не тільки перевезенням, а й пос-

тійним протягом довгого часу розподілом продукції спожива-

чам за попередньою домовленістю. Це суттєво впливає на юри-

дичний зміст правовідносин, що виникають у зв’язку з такою

діяльністю.

вантаж багаж

вантажо-

багаж

пошта пасажири

Об’єкти транспортування

ТРАНСПОРТНІ

ЗАСОБИ

водночас належать і до суб’єктного

складу правовідносин

Шляхи сполучення

Рухомий

склад

залізниць

Авто-

мобільний

парк

Морські

та річкові

судна

Повітряні

судна

Трубо-

проводи

Залізничні

шляхи

сполучення

Водні

шляхи

сполучення

Повітряні

шляхи

сполучення

Автомобіль-

ні шляхи

сполучення

ОБ’ЄКТНИЙ СКЛАД

ТРАНСПОРТНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Рис. 2.2.

Експлуатація трубопроводів, як це випливає зі ст. 16 Закону

України «Про трубопровідний транспорт» від 15.05.1996 р., є по-

стачанням споживачам продукції, яке по суті об’єднує у собі пос-

тавку і транспортування. Тому, на наш погляд, при відсутності у

суб’єктному складі цих відносин саме перевізника (матеріально і

юридично відокремленої транспортної організації або установи)

відносини повинні регулюватися нормами договору поставки як

окремого виду договору купівлі-продажу, що регулюється стат-

тею 712 Цивільного кодексу України.

Правовідносини, що виникають у зв’язку з використанням

трубопроводів постають правовідносинами на трубопровідному

транспорті лише за умови укладення багатосторонніх договорів

між організацією — постачальником (відправником) продукції,

транспортною організацією, у володінні (або управлінні) якої

знаходиться трубопровід, та споживачами (отримувачами) про-

дукції, які розташовані по трасі цього трубопроводу.

Аналогічно перевезення пошти, якщо вони здійснюються

транспортними засобами, що належать органам зв’язку, не скла-

дають матеріальний зміст правовідносин на транспорті. А у ви-

падку, коли пошта перевозиться транспортною організацією за

окремими договорами з органами зв’язку, ми будемо мати спра-

ву з економічно відокремленим напрямком діяльності транс-

портного підприємства, що регулюється договором перевезення,

який породжує зовсім інші за юридичною природою зобов’я-

зання.

Проте до правовідносин на транспорті, які вивчає наука транс-

портного права, необхідно віднести зобов’язання, що ґрунту-

ються на договорах оренди транспортних засобів: рухомого

складу залізниць, морських та річних суден, повітряного, авто-

мобільного транспорту. Усі вони укладаються з приводу вико-

ристання засобів перевезення і, незважаючи на те, що мають

іншу правову природу у порівнянні з договорами перевезення,

міцно пов’язані з транспортуванням. Тому договір найму (орен-

ди) транспортного засобу, який регулюється ст. 798—805 Циві-

льного кодексу України, в юридичній літературі має назву

«фрахтування». Схожу назву має договір чартеру (фрахтування)

як різновид договору перевезення (ст. 912 ЦК, ст. 61 ПК Украї-

ни, ст. 22 Статуту залізниць України, затвердженого Постано-

вою КМУ від 6 квітня 1998 р.), який в літературі також назива-

ють «рейсовий чартер». Він має складний юридичний зміст,

який поєднує ознаки як договору перевезення (його предметом є

доставка об’єкта транспортування до пункту призначення), так і

договору найму (фрахтівнику надається певна місткість транс-

портного засобу).

Отже, матеріальний зміст правовідносин на транспорті істотно

пов’язаний з їх юридичним змістом.

2.2. Юридичний зміст

транспортних правовідносин

Юридичний зміст правовідносин — це зафіксовані у правових

нормах суб’єктивні права та юридичні обов’язки сторін.

Правовідносини виникають, змінюються і припиняються на

підставі юридичних фактів. Юридичними фактами, що поро-

джують правовідносини на транспорті, є:

 юридичні акти — це перш за все договори про надання тра-

нспортних послуг, а також певною мірою плани перевезень (ст. 8

Закону України «Про залізничний транспорт»);

 акти управління;

 певні правопорушення в сфері транспортної діяльності.

За своєю природою акти управління принципово не відріз-

няються від адміністративних актів, що мають місце в інших га-

лузях господарства і тому докладно не розглядаються у даному

посібнику. Аналізу деліктів на транспорті спеціально присвяче-

на тема № 4. Тому зосередимо основну увагу на аналізі юри-

дичного змісту саме цивільно-правових договірних відносин на

транспорті.

До договірних правовідносин на транспорті належать відно-

сини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів:

1.1. Договори перевезення — це основний вид договорів, які

регулюють транспортну діяльність.

Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає,

що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим

документом

. Загальні умови перевезення визначаються міжна-

родними угодами, законами України та низкою спеціальних нор-

мативних актів. Основним законом, який містить загальні поло-

ження щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.

Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визна-

чення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це

положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою

У зв’язку з цим див. частину 3 статті 909 і частину 2 статті 910 Цивільного кодексу

України.

транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологіч-

ним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового

характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду

перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які

позбавляються диспозитивного характеру і набувають імператив-

ності.

Основними видами договору перевезення є:

— Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (пере-

візник) зобов’язується доставити довірений їй другою стороною

(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його

особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а від-

правник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встанов-

лену плату (ст. 909 Цивільного кодексу України).

— Договір перевезення пасажира та багажу

, за яким одна

сторона (перевізник) зобов’язується перевезти другу сторону

(пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу —

також доставити багаж до пункту призначення та видати його

особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобо-

в’язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі зда-

вання багажу — також за його провезення (ст. 910 Цивільного

кодексу України).

— Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона

(фрахтівник) зобов’язується надати другій стороні (фрахтуваль-

никові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох

транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення

вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це

не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам

(ст. 912 Цивільного кодексу України).

До допоміжних договорів перевезення можна віднести на-

ступні

— Договір надання транспортних засобів і пред’явлення ван-

тажу до перевезення, який передбачений ст. 917 Цивільного ко-

дексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні

правовідносини. Так, перевізник зобов’язаний надати транспортні

засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відп-

равник вантажу має право відмовитися від наданого транспорт-

На окремих підгалузях транспорту договір перевезення пасажира розглядається

окремо від договору перевезення багажу, а також виділяється договір перевезення пош-

ти і договір перевезення вантажобагажу.

Підставою для віднесення нижченаведених договорів до договорів перевезення є

те, що статті Цивільного кодексу, які їх регулюють, законодавець розташував у главі 64

«Перевезення».

ного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього ван-

тажу. Відправник повинен пред’явити у встановлений строк ван-

таж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаков-

ці; вантаж має бути також замаркований відповідно до вста-

новлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийнят-

тя вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відпо-

відають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або

неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання

цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі,

не виключає централізованого визначення подачі транспортних

засобів.

— Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визна-

чення умов договору завантаження та вивантаження вантажу,

який за ст. 918 Цивільного кодексу України повинен відповідати

певним правилам, встановленим транспортними кодексами (ста-

тутами) та іншими нормативно-правовими актами.

Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що

регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також пе-

редбачають інші допоміжні транспортні зобов’язання, які забез-

печують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під’їз-

них шляхів тощо.

Законодавець особливо виділяє:

— Договірні правовідносини, що виникають між різними ор-

ганізаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійс-

нюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполу-

ченні за єдиним транспортним документом (ст. 913 Цивільного

кодексу України).

— Довгострокові договори, за якими перевізник зобов’язує-

ться у встановлені строки приймати, а власник (володілець) ван-

тажу — передавати для перевезення вантаж у встановленому об-

сязі (ст. 914 Цивільного кодексу України).

Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на

залізничному транспорті застосовується місячне планування пе-

ревезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів

на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відп-

равників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням на-

даються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст.ст. 17, 18

Статуту залізниць України)

Таким чином, правовідносини, що виникають на підставі планування, не можна

вважати позадоговірними, бо вони уточнюють правовідносини, які встановлені довго-

строковими договорами.