Шепітько В.Ю., Коновалова В.Ю., Журавель В.А. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

201

Розділ 16. Допит

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забутих

матеріалів у пам’яті свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрю-

ваних), може включати:

1) постановку нагадуючих запитань;

2) демонстрування доказів;

3) демонстрування іншої матеріалізованої інформації;

4) допит на місці події;

5) оголошення показань інших осіб.

Запропонована система є найбільш типовою. У процесі її викорис-

тання ефективним може

стати кожен із зазначених прийомів або їх

комплекс залежно від психологічних особливостей допитуваного та

своєрідності забутого матеріалу. Можливість реалізації окремих так-

тичних прийомів системи зумовлена ситуацією розслідування, яка

складається до проведення допиту.

Важливим прийомом, спрямованим на актуалізацію забутих об-

ставин, є постановка допитуваному нагадуючих запитань, мета яких

полягає у нагадуванні

обставин, що сприяє збудженню асоціативних

зв’язків. Дані для нагадуючих запитань слідчий одержує з матеріалів

кримінальної справи, показань інших осіб, оперативно-розшукових

відомостей.

Позитивний ефект у пригадуванні забутого має постановка запи-

тань у хронологічній або логічній послідовності про попередні, супро-

воджуючі та наступні за подією злочину обставини.

Так, в одному

з будинків було вчинено квартирну крадіжку. При-

пускалося, що злочинці могли проникнути до квартири або шляхом

підбирання ключів, або використовуючи ключі від цієї квартири, які

були загублені господаркою рік тому. За підозрою у вчиненні злочину

було затримано Г., Л. та М., які заперечували свою причетність до

крадіжки. Під час розслідування було

допитано молодшу сестру одно-

го з підозрюваних В. При її допиті слідчий спробував з’ясувати, чи не

знаходив хто-небудь з їхньої сім’ї ключі. У своїх показаннях В. повідо-

мила, що одного разу вона знайшла два ключа, які потім віддала сво-

єму братові. Однак час, коли вона знайшла ключі,

і день, коли віддала

їх братові, не пам’ятала. Слідчий вирішив поставити їй такі дві гру-

пи нагадуючих запитань: а) запитання, які б сприяли пригадуванню

часу знаходження ключів: У якому місці було знайдено ключі? Чому В.

була у цьому місці? Куди вона йшла і з ким?; б) запитання, які б спри

яли пригадуванню дня, коли ключі було передано братові: Де вона їх

віддала і за яких обставин? Чим займалася у той час? Постановка

202

Частина третя. Криміналістична тактика

цих запитань дала змогу В. пригадати обставини, які мали важливе

значення для подальшого розслідування.

Система тактичних прийомів, спрямована на актуалізацію забуто-

го, включає й такий прийом, як демонстрування свідку чи обвинува-

ченому речових або письмових доказів. Тут процес пригадування

ґрунтується не тільки на розумових асоціаціях, а й на безпосередніх

зорових

відчуттях. У процесі демонстрування тих чи інших доказів

допитуваний впізнає предмет, сприйнятий раніше, і пригадує обстави-

ни, пов’язані з ним.

Тактичним прийомом, який сприяє актуалізації забутого, є демон-

стрування допитуваному іншої матеріалізованої інформації з метою

оживити у його пам’яті обставини баченої ним події. Наприклад, для

актуалізації забутого можуть

бути успішно використані різні фото-

знімки, схеми, рисунки, макети, а також такі системи, як «фоторобот»,

рисований портрет, альбом з типовими рисунками елементів зовніш-

ності людини, альбоми зразків різних фасонів одягу, кольорові репро-

дукції вантажних і легкових автомобілів тощо. Якщо допитуваний

забув будь-яке прізвище, можна запропонувати йому ту чи іншу

довід-

кову книжку (наприклад, телефонну), з тим аби він знайшов це чи

схоже прізвище (асоціації за схожістю). Отже, сутність цього тактич-

ного прийому полягає в демонструванні (показуванні) допитуваному

аналога раніше сприйнятого предмета або його окремих ознак.

Актуалізації забутого може допомогти й такий тактичний прийом,

як допит на місці події. Його

психологічною підставою є повторне

сприйняття допитуваним обстановки, в якій вчинявся злочин. Таке

сприйняття збуджує асоціативні зв’язки і стимулює більш повне від-

творення обставин, що цікавлять слідчого. Практика свідчить про

ефективність використання допиту на місці події.

Так, Л. була зґвалтована групою юнаків за таких обставин. Біля

кінотеатру до неї підійшли хлопці

, які попросили її викликати з сусід-

нього будинку їх знайому. Л. погодилася їм допомогти. Коли вони піді-

йшли до вказаного будинку, хлопці схопили Л. за руки і завели спочат-

ку до під’їзду, а потім на горище будинку, де й зґвалтували її. На до-

питі Л. повідомила, що вона не

пам’ятає, де розташований цей буди-

нок, в якій бік від кінотеатру вони пішли, до якого під’їзду заходили.

Слідчий вирішив провести допит на місці події. Коли вони прибули до

кінотеатру, Л. згадала, якою дорогою вони йшли, впізнала будинок та

під’їзд, до якого вони заходили, і навіть пригадала, як у

розмові ґвал-

тівники одного зі своєї компанії називали «Рудий». Показання потер-

203

Розділ 16. Допит

пілої сприяли визначенню місця події, встановленню злочинців та

розкриттю злочину.

До системи тактичних прийомів, яка сприяє актуалізації забутого,

належить оголошення показань інших осіб. У процесі оголошення по-

казань треба не пред’являти протокол у цілому, а зачитувати фрагмен-

ти, що стосуються тільки обставин, за яких певний факт мав місце.

Так,

якщо слідчого цікавить розмова конкретної особи, то свідку оголо-

шується витяг з показань не про розмову, а про місце зустрічі та час,

коли ця розмова відбулася.

§ 7. Викриття неправди в показаннях

Під час допиту свідків (потерпілих) або обвинувачених (підозрю-

ваних) в їхніх показаннях можливе виникнення перекручень, які є

наслідком завідомої неправди. Попередження, виявлення та усунення

таких перекручень — важливе завдання слідчого при допиті.

Практичне значення мають запропоновані у криміналістичній лі-

тературі критерії відповідності показань допитуваного дійсності

орієнтуючого характеру. Зокрема, такі критерії включають:

компетентність допитуваного (коли характер показань останньо-

го, його особливості дозволяють дійти висновку про те, що він не

здатний вигадати повідомлене);

2) його непоінформованість (незнання допитуваним тих обставин,

які мали бути відомі та не могли бути забутими, якщо його показання

є вірними);

3) рівень мовлення допитуваного (відповідність мовних особли-

востей показань його культурному

рівню, професійній належності,

лексичному запасу);

4) унікальність показань (якщо повідомлення має власну індивіду-

альність, то більш обґрунтовано вважати його правдивим);

5) емоційна насиченість показань (правдиві показання мають по-

рівняно більшу кількість суто особистих, емоційних моментів, поси-

лань і вказівок на переживання);

6) критерій невідповідностей (добросовісний допитуваний описує

фрагменти і деталі події, не

завжди і не в усьому узгоджує їх між со-

бою; допитуваний, який повідомляє неправду, робить спроби усунути

невідповідності).

204

Частина третя. Криміналістична тактика

У криміналістичній теорії зазначається необхідність спостереження

в процесі допиту за поведінкою обвинуваченого або свідка та його психо-

фізіологічними реакціями. Виявити неправду в показаннях таке спосте-

реження не здатне, однак воно реєструє зовнішні прояви, які відображають

динаміку стану допитуваного під час допиту, різне реагування на те чи

інше запитання або пред’явлений

доказ. Ці зовнішні прояви не мають

доказового значення, а лише виконують орієнтуючу функцію.

У процесі попередньої оцінки показань можливим є виявлення не-

гативних обставин, які при допиті можуть виступати у двох формах:

а) відсутності у показаннях допитуваного даних, які повинні мати місце;

б) наявності у показаннях даних, яких не повинно

бути. Так, у разі на-

явності даних, яких не повинно бути, негативні обставини при допиті

можуть проявлятися у вигляді обмовок та винної поінформованості до-

питуваного. Значення негативних обставин у допиті полягає в тому, що

вони виступають специфічними сигналами неправди у показаннях і по-

требують застосування відповідних тактичних прийомів.

Виявлення неправди у

показаннях обвинувачених або свідків перед-

бачає їх попереднє дослідження шляхом зiставлення таких показань

з різними даними, які є у розпорядженні слідчого (зіставлення окремих

елементів у показаннях допитуваних, зіставлення з показаннями інших

осіб тощо).

Повідомлення неправди свідками чи обвинуваченими — це вольо-

вий і свідомий акт, спрямований на перекручення істини. Отже,

з метою

запобігання неправди та її встановлення слідчий повинен знати її

можливі мотиви. Засобами усунення мотивів неправди при допиті є

тактичні прийоми, розроблені на підставі методу переконання. Отже,

неправду можна відвернути на стадії встановлення психологічного

контакту з допитуваним. Використання тактичних прийомів, спрямо-

ваних на встановлення психологічного контакту, сприяє побудові без-

конфліктної

ситуації допиту і одержанню правдивих показань. Проте

усунути мотиви неправди і одержати об’єктивні показання за допо-

могою цієї системи прийомів не завжди можливо.

Побудова системи тактичних прийомів, спрямованої на викриття не-

правди в показаннях допитуваного, передбачає необхідність урахування

його процесуального становища та форми неправдивого повідомлення.

Доречним буде виділення шести

підсистем, характерних для допиту об-

винуваченого (підозрюваного), які мають таку спрямованість:

1) викриття неправди при повному запереченні обвинуваченим

своєї вини і висуненні ним власної версії;

205

Розділ 16. Допит

2) викриття неправди у ситуації часткового визнання обвинуваче-

ним своєї вини;

3) подолання замовчування обвинуваченим фактів, які цікавлять

органи розслідування;

4) викриття неправдивої заяви про алібі;

5) встановлення обмови;

6) встановлення самообмови.

Кожна з названих підсистем включає комплекс найбільш доцільних

тактичних прийомів. Наприклад, підсистема тактичних прийомів,

спрямована на викриття неправдивої заяви про алібі,

передбачає:

а) постановку деталізуючих запитань щодо перебування допитува-

ного у вказаному місці;

б) постановку контрольних запитань щодо фактів, точно встанов-

лених у справі;

в) оголошення фрагментів показань осіб, на яких посилався обви-

нувачений (підозрюваний), стосовно суперечностей, що виникли;

г) оголошення показань осіб, які спростовують заяву про алібі;

ґ) пред’явлення доказів

, які підтверджують перебування допитува-

ного у місці вчинення злочину;

д) оголошення висновку експерта, результатів окремих слідчих дій,

які свідчать про можливість перебування допитуваного на місці зло-

чину.

Розглянемо функціональне призначення та ефективність окремих

тактичних прийомів цієї підсистеми під час її використання.

При розслідуванні квартирної крадіжки як підозрюваний був до-

питаний

Г., котрий мешкав у сусідньому будинку. На допиті Г. заявив,

що він нічого не знає про вчинений злочин, оскільки тоді, коли сталася

крадіжка, він перебував у спортивному таборі за містом. Тактику

викриття неправди було засновано на використанні групи тактичних

прийомів допиту. Зокрема, слідчий поставив деталізуючі запитання

щодо тих заходів, які проходили

у таборі в той час, коли було вчинено

крадіжку (такими заходами були відвідування басейну та обід). Від-

носно відвідування басейну допитуваному було поставлено такі за-

питання: Чи відвідував Г. басейн? Коли він прийшов туди? Чи органі-

зовано проходило плавання? Хто керував спортсменами? З ким він

спілкувався? Про що вони розмовляли?

Як довго він там пробув? З ким

він пішов з басейну? Відносно обіду: Чи ходив Г. на обід? Чи не було

спізнення з приготуванням їжі? Що було подано на обід? За яким

столом він сидів? Хто обідав з ним за одним столом? Про що вони

206

Частина третя. Криміналістична тактика

говорили? Хто першим вийшов з-за столу? Після фіксації відповідей

допитуваного слідчий оголосив показання К. і С., на котрих посилався

підозрюваний Г. як на осіб, що можуть підтвердити його дані. Хоча

у цілому ці показання підтверджували факт присутності Г. і в басей-

ні, і на обіді, але в деталях їхні показання

мали істотні розбіжності.

Слідчий оголосив ті фрагменти показань, які суперечили показанням

Г. Підозрюваний пояснив їх наявність тим, що «ніхто не ставив за

мету запам’ятовувати нікому не потрібні дрібниці».

Наступним тактичним прийомом, використаним у допиті, було

оголошення показань вихователя табору В., який шукав Г. близько 12-ї

години на території табору

в той день і не міг знайти його, а зустрів-

ся з ним лише о 14-й годині.

Становить інтерес і прийом, заснований на результатах огляду

місця події. Так, попередньо у допитуваного було з’ясовано, що він

ніколи не заходив до квартири, де було вчинено злочин, а після цього

слідчий повідомив йому

про виявлені в процесі огляду місця події сліди

рук Г., роз’яснив їх значення.

Таким чином, тільки використання всього комплексу тактичних

прийомів підсистеми сприяло спростуванню заяви про алібі та одер-

жанню правдивих показань про обставини вчиненого злочину.

§ 8. Допит неповнолітніх

Підготовка і проведення допиту неповнолітніх зумовлені віковими

особливостями допитуваної особи. Знання цих особливостей має ве-

лике значення для обрання прийомів встановлення психологічного

контакту, вибору режиму проведення допиту, здійснення впливу на

неповнолітнього, оцінки його свідчень.

Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років. У психологіч-

ній літературі запропоновано шість вікових груп неповнолітніх:

дитячій вік (до 1 року);

2) раннє дитинство (від 1 до 3 років);

3) дошкільний вік (від 3 до 7 років);

4) молодший шкільний вік (від 7 до 11–12 років);

5) підлітковий вік (від 11 до 14–15 років);

6) старший шкільний вік (від 14 до 18 років).

Вікові особливості — це сукупність взаємопов’язаних типових для

певного віку процесів, станів і властивостей, що виявляються у

пове-

207

Розділ 16. Допит

дінці та вказують на загальну спрямованість розвитку особи. При

розгляді психологічних особливостей неповнолітніх деяких вікових

груп слід враховувати не тільки хронологічний вік, а й загальні якості

культури і товариства, до якого вони належать, соціально-економічний

стан, стать, індивідуально-типологічні якості.

Вік, починаючи з якого неповнолітній може виступати на допиті

як свідок

або потерпілий, у кримінально-процесуальному законодав-

стві не визначено. У п. 3 ст. 69 КПК лише зазначено, що не можуть

бути допитані як свідки особи, які згідно з висновком судово-

психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або

психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають до-

казове значення, і

давати показання про них. Характерні для неповно-

літніх особливості психіки не є психічними чи фізичними вадами,

але вони, без сумніву, впливають на процес формування і давання

показань. Практиці розслідування злочинів відомо чимало прикладів,

коли діти віком 3–5 років повідомляли на допиті дані, які сприяли

встановленню об’єктивної істини у справі. Разом з

тим дітей реко-

мендується допитувати тільки у крайніх випадках, бо допит може

негативно вплинути на їх психіку.

Для дітей дошкільної вікової групи характерна кмітливість, їх сприй-

няттю притаманна деталізація. При відтворенні події, що спостеріга-

лася, діти можуть свідчити про факти, яких не помітили дорослі. У цьому

віці діти не мають

достатньої здатності до послідовного логічного

мислення і можуть давати лише нескладні відповіді на зрозумілі їм

запитання.

Для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку характерними є

наявність підвищеного навіювання та схильність до фантазування. Ці

психологічні особливості необхідно враховувати у процесі допиту і

при оцінці показань неповнолітнього.

Підлітковий вік — це перехідний етап від

дитинства до доросло сті.

Принципово нова відмінна риса цього віку — «почуття дорослості».

Підліткам притаманні імпульсивність, швидка зміна настрою, негати-

візм. Ці якості можуть бути причиною відмови від спілкування зі

слідчим і повідомлення необхідної інформації.

Старший шкільний вік — завершальний етап переходу до дорос-

лості. У цей період визначаються життєві ідеали, обирається профе

сійна спрямованість, встановлюються мета і сенс життя. Для старшо-

го шкільного віку характерна схильність до референтної (авторитетної)

групи чи референта (найбільш авторитетної особи).

208

Частина третя. Криміналістична тактика

Якщо свідком є неповнолітній, який не досяг 14 років, допит має

проводитися у присутності педагога. Присутність педагога при до-

питі свідків віком від 14 до 16 років не є обов’язковою. Це питання

у кожному випадку вирішує слідчий. У разі необхідності при допиті

неповнолітнього свідка можуть бути присутніми лікар, батьки чи інші

законні його

представники (ст. 168 КПК). Згідно зі ст. 438 КПК при

допиті неповнолітнього обвинуваченого присутність педагога або

лікаря, батьків чи інших законних представників винесена на розсуд

слідчого чи прокурора або може бути здійснена за клопотанням за-

хисника.

Важливим питанням підготовки до допиту неповнолітнього є об-

рання місця і обстановки допиту (вдома, у школі,

кабінеті слідчого

тощо), що має сприяти встановленню психологічного контакту і одер-

жанню необхідної інформації. Треба заздалегідь підготувати запитан-

ня, які необхідно з’ясувати у неповнолітнього. Вони мають бути про-

стими, доступними для розуміння допитуваного. Виконання такого

завдання забезпечується складанням плану допиту.

У процесі допиту неповнолітнього слідчому необхідно встановити

з ним психологічний

контакт. Для цього рекомендується провести

бесіди на загальні теми (спорт, навчання, ігри, нові фільми, книжки та

ін.), продемонструвати знання його потреб та інтересів. При допиті

неповнолітнього підозрюваного або обвинуваченого слідчий має три-

матися спокійно, доброзичливо, але й достатньо твердо. Така манера

поведінки сприяє встановленню потрібного контакту з підлітком, на-

лаштовує

його на відверту розмову.

Неповнолітньому допитуваному слід допомогти у формуванні

правдивих показань. Слідчий не повинен ставити запитання, що мають

елементи навіювання (навідні запитання). Дуже обережно слід засто-

совувати оголошення показань інших осіб. Постановка навідних за-

питань нерідко є причиною виникнення добросовісних помилок у

показаннях. Неправдиві ж показання неповнолітнього можуть бути

наслідком

помилкового розуміння «геройства», «товариськості».

Специфічними тактичними прийомами, що можуть застосовувати-

ся при допитах неповнолітніх, є: роз’яснення важливості повідомлен-

ня правдивих показань; демонстрація поінформованості про обстави-

ни життя допитуваного, його потреби, інтереси; роз’яснення сутності

та значення пред’явлених і оголошених матеріалів; роз’яснення не-

правильно зайнятої позиції.

209

Розділ 16. Допит

§ 9. Тактика очної ставки.

Перехресний допит

У кримінальному судочинстві очна ставка відома як ефективний спо-

сіб перевірки і одержання нових доказів. У «Руській правді» (ХІ–ХІІ ст.)

вже зафіксовано правовий інститут «звід», який був прообразом очної

ставки.

Чинне кримінально-процесуальне законодавство (ст. ст. 172, 173,

304 КПК) регламентує порядок проведення очної ставки, розкриває її

ознаки.

Очна ставка — це слідча (

судова) дія, яка передбачає одночасний

допит раніше допитаних осіб про обставини, щодо яких були дані

істотно суперечливі показання.

Очна ставка може бути проведена між двома раніше допитаними

свідками, свідком і обвинуваченим або підозрюваним, між двома об-

винуваченими чи підозрюваними. Вона може бути проведена також у

суді.

Головні характеристики очної ставки такі

1) єдність предмета (особи допитуються за одних обставин);

2) єдність об’єкта (очна ставка являє собою процес безперервного

порівняння показань двох одночасно допитуваних осіб);

3) єдність часу (допит двох осіб здійснюється в їх присутності про-

тягом слідчої дії);

4) єдність місця (особи допитуються в одному місці);

5) допитувані повинні бути поставлені у рівні

умови сприйняття

запитань слідчого і показань один одного;

6) єдність документування (процедура очної ставки фіксується в

одному протоколі слідчої дії).

Підготовка до очної ставки передбачає вирішення таких питань:

між якими особами вона буде проведена; які запитання слід поставити;

які суперечності необхідно усунути та яким шляхом; які відносини між

допитуваними мають місце

; яка черговість допиту осіб на очній став-

ці буде ефективною; які тактичні прийоми доцільно застосувати.

Сутність очної ставки полягає в тому, що слідчий по черзі пропо-

нує кожному з допитуваних дати показання про обставини, в яких

виявлено істотні суперечності. Під час очної ставки допитуваним може

бути дозволено ставити запитання один

одному, але слідчому треба

пильно контролювати цей процес.

210

Частина третя. Криміналістична тактика

Проведення очної ставки передбачає «ефект присутності», коли

обвинуваченому треба давати показання у присутності особи, яка знає

дійсні обставини події, що відбулася. Допитувані впливають один на

одного своїм авторитетом, вольовими якостями, життєвим досвідом.

Однак такий вплив може бути й негативним, коли авторитет недобро-

совісного учасника (який може мати злочинний характер) впливає на

добросовісного. Складні психологічні стосунки можуть виникати при

очній ставці потерпілого і обвинуваченого. Якщо є симптоми нестій-

кості потерпілого, очну ставку проводити не слід.

Тактика очної ставки має певну специфіку, яка пов’язана з роз-

ширеним складом її учасників; ускладненим інформаційним обміном;

сильним психологічним впливом учасників очної ставки один на одно-

го; зниженням рівня прогнозу слідчого; можливістю зміни показань;

підвищеним ступенем тактичного ризику.

Перехресний допит є специфічним видом судового допиту. В су-

довому засіданні правом ставити запитання наділені суддя, прокурор,

захисник, експерти, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні

представники, а також підсудні та потерпілі. Допит є перехресним

тільки тоді, коли до нього

включаються рівноправні учасники

кримінально-процесуальної діяльності. Кожний учасник судового роз-

гляду має право ставити допитуваному додаткові запитання для

з’ясування чи доповнення відповідей, які були надані на запитання

інших осіб.

На перехресному допиті можуть бути допитані усі учасники про-

цесу (підсудні, свідки, потерпілі, цивільні позивачі та цивільні відповіда-

чі, а

також експерти), які допитуються у судовому засіданні. Такий допит

справляє сильний вплив на психіку допитуваного. Він передбачає одно-

часний допит кількома учасниками процесу однієї особи відносно одних

й тих самих обставин. Особлива роль у перехресному допиті належить

суду, який повинен виконувати регулятивну функцію.

Перехресний допит збільшує небезпечність виникнення навіюван-

ня. Це

пов’язано з постановкою однотипних запитань, повторюванням

однакових запитань кілька разів, різною тактикою допитуючих.

§ 10. Фіксація результатів допиту

Важливе значення для розслідування має правильна фіксація ре-

зультатів допиту в протоколі, де повинні бути повно і об’єктивно