Шепітько В.Ю., Коновалова В.Ю., Журавель В.А. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ 1. Поняття і значення криміналістики

наук, її становище зумовлене природою та предметом криміналістич-

ної науки, залежностями в системі наук.

Криміналістика пов’язана з наукою кримінального права. На під-

ставі ознак складів злочинів, які містяться в кримінальному праві,

розробляються окремі криміналістичні методики. Аби вирішити пи-

тання про те, як розслідувати злочин, необхідно знати, що він собою

являє

, які ознаки йому притаманні. Положення кримінального права

про види злочину, його мотиви, способи тощо враховуються криміна-

лістикою при розробленні криміналістичних характеристик злочинів,

формуванні типових версій, пропонуванні найбільш оптимальних

рекомендацій в розкритті та розслідуванні певних видів злочинів.

Кримінальний закон встановлює відповідальність за вчинення різних

діянь, викриття яких можливе лише за допомогою

прийомів, засобів

та методів криміналістики.

Також існує суттєвий зв’язок криміналістики з наукою криміналь-

ного процесу. Історично криміналістика зародилась у його надрах.

Кримінально-процесуальна наука для криміналістики є материнською

наукою. Процесуальні приписи і криміналістичні рекомендації взаємо-

зумовлені. Прийоми і методи криміналістики повинні ґрунтуватися на

загальних положеннях кримінального процесу і особливо теорії

судових

доказів (про сутність доказів, предмет і межі доказування, відносність і

допустимість доказів та ін.). Кримінально-процесуальна наука визначає

межі застосування тактичних прийомів, науково-технічних засобів,

методичних рекомендацій, розглядає порядок проведення слідчих і су-

дових дій, компетенцію учасників кримінального процесу.

Криміналістика враховує положення процесуальної теорії і водночас

сприяє її розвиткові, вдосконаленню. Криміналістичні рекомендації

сприяють оптимізації розслідування та судового розгляду і у певних

випадках можуть справляти відповідний вплив на закон, його змiнення.

Саме криміналістичні рекомендації сприяли виникненню нових слідчих

дій (наприклад, перевірки показань на місці, слідчого експерименту,

зняття інформації з каналів

зв’язку тощо), визначенню їх оптимальної

процесуальної процедури. У цьому разі криміналістичні рекомендації

набували нового «статусу» — як норма закону. Завдяки криміналістиці

нові науково-технічні засоби і методи виявлення, фіксації та досліджен-

ня доказів відображені в кримінально-процесуальному законодавстві

(наприклад, використання відеозйомки, звукозапису тощо).

Взаємопов’язані певним чином криміналістика і кримiнологія, їх

співвідношення визначається завданнями щодо попередження злочи-

Частина перша. Теоретичні основи криміналістики

нів. Проте предметом криміналістики є тільки спеціальні (технічні)

засоби попередження злочинів. Доволі інтенсивно в криміналістиці

використовуються дані кримінології про особу злочинців, віктимологію

жертви, причини та умови, що сприяють вчиненню злочинів, при роз-

робленні криміналістичних характеристик і методичних рекомендацій

щодо розслідування окремих видів злочинів.

На криміналістику справляє вплив юридична (судова) психологія,

що

особливо чітко виявляється в криміналістичній тактиці. Розроблен-

ня і застосування тактичних прийомів та комбінацій неможливі без

урахування психічних процесів, властивостей та станів особи. Дані

психології сприяють формуванню науково обґрунтованих рекомендацій

криміналістики.

Криміналістика пов’язана також з такими правовими науками, як

цивільне і цивільно-процесуальне право, адміністративне і адміні-

стративно-процесуальне

право, кримiнально-виконавче право та ін.

Криміналістика вже вийшла за межі циклу кримінальних наук. Її ре-

комендації є суттєвими не тільки для розслідування злочинів. Це осо-

бливо стосується можливості використання спеціальних знань у ци-

вільному або адміністративному процесі, проведення різних судових

дій, повної фіксації судового процесу технічними засобами та ін

Запитання для самоконтролю

Які закономірності вивчає криміналістика?1.

Які розділи охоплює система криміналістики?2.

Які завдання вирішує криміналістика на сучасному 3.

етапі?

Що являє собою криміналістика за своєю природою?4.

Яким чином криміналістика пов’язана з іншими наука-5.

ми?

Розділ 2

Методи криміналістики

§ 1. Процес пізнання у криміналістиці

Загалом методологія науки — це вчення про принципи побудови,

форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою кри-

міналістики є теорія пізнання.

Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, ви-

користання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль

у криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі зі зло-

чинністю відіграють філософські положення про єдність теорії

і прак-

тики, взаємозв’язок і зумовленість, здатність матерії до відображення,

вивчення явищ у розвитку, відповідність та інваріантність, супереч-

ності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за

допомогою таких категорій, як форма і зміст, сутність і явище, необ-

хідність і випадковість, можливість і дійсність, причина і наслідок,

система, структура

та елемент, конкретне та абстрактне, загальне та

окреме тощо.

Методологія — це не тільки логіка пізнання, а й сукупність певних

методів практичної діяльності. Практика забезпечує надійність методу

науки. Метод (від грецьк. µεθοδοζ – шлях, дослідження, теорія, вчен-

ня) — спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного за-

вдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети,

а й як упорядковану діяльність

Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді під-

порядкований загальним закономірностям з урахуванням певних осо-

бливостей. Розкриття і розслідування злочинів являють собою окремий

випадок пізнання об’єктивної дійсності. Розслідування злочинів і роз-

гляд кримінальних справ у суді мають ретроспективний характер.

Слідчий або суд вивчає подію злочину за допомогою відображень, за

лишених на місці події, речових доказів, показань свідків, висновків

судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати

подію злочину, він сприймає вже її результат. Відображення злочину в

матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим

ступенем повноти або фрагментарності.

Частина перша. Теоретичні основи криміналістики

Процес пізнання при розслідуванні злочинів відбувається в уста-

новленій законом процесуальній формі, з додержанням процедури

збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів до-

казування за кримінальною справою. Встановлення істини під час

розслідування чи судового розгляду обмежено часом, передбаченими

законодавством строками.

Особливості криміналістики зумовили на найранніших етапах її

розвитку використання формально-логічних методів

пізнання (аналізу

і синтезу, індукції і дедукції, конкретизації і абстрагування, аналогії,

версії тощо). Застосування цих методів забезпечує правильність мис-

лення за формою, одержання нових знань за сутністю.

Аналіз — метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих

сторін, властивостей, складових частин чого-небудь, тобто це процес

розчленовування цілого на частини. Він є необхідним

етапом пізнання,

який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних опера-

цій, із яких формується реальний процес мислення. Аналіз є важливим

методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних

досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих

дій заснована на аналізі.

Синтез — це процес практичного або уявного возз

’єднання цілого

з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.

Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до

загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до за-

гальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка роз-

глядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну

і неповну індук-

ції. У криміналістиці індукція має важливе значення при висуванні

версій, пізнанні подій минулого.

Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виво-

диться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих

висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального,

окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є також

умови-

водом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому

мисленні в процесі пізнання істини.

Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, по-

няттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від за-

гального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить

в основі методу моделювання та теорії подібності.

У криміналістиці

застосовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за

Розділ 2. Методи криміналістики

аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, сис-

тем тактичних прийомів, таблиць Відонова та ін.

Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається

все несуттєве. Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка

полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджу-

ваного об’єкта, не бере до уваги інші

— несуттєві. Абстракція є уявним

відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або

зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.

§ 2. Класифікація методів

криміналістики та їх види

Вчення про методи криміналістики — істотний елемент її методо-

логічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Мето-

ди криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами.

Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома

рівнями:

1) методи діалектичної та формальної логіки;

2) загальнонаукові методи;

3) спеціальні методи криміналістики.

Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або

більшості наук.

До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівнян-

ня, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.

Спостереження — метод дослідження, який полягає в умисному,

систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із ме-

тою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшуковуванні

сенсу цих явищ. У криміналістиці використовується як

безпосереднє,

так і опосередковане спостереження.

Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак

об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічування кількісних чи

якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом

фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слід-

чих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.

Експеримент — метод

дослідження, який передбачає проведення

дослідів для відтворення явищ у штучно створених аналогічних умо-

вах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах.

Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встанов-

лення природи явища та ін.

Частина перша. Теоретичні основи криміналістики

Порівняння — метод, заснований на зіставленні властивостей або

ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюва-

ними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, пред-

мети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загально-

го, що є в об’єктів.

Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної

величини з однорідною величиною

, прийнятою за одиницю виміру.

Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній прак-

тиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть

бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.

Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких

явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі можуть бути ідеаль-

ними

та матеріальними. Моделі — це спеціально створені аналоги. До

моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта

неможливе чи недоцільне.

Іноді окремо виділяють математичні методи (методи математич-

ної статистики, теорії ймовірності, геометричного та графічного ана-

лізів, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в кри-

міналістиці. У криміналістиці з математикою пов’язане

використання

обчислювальної техніки. Значну роль відіграє математика і в криміна-

лістичній техніці. Особливо це стосується методів роботи з речовими

доказами, слідами злочину.

Спеціальні методи криміналістики використовуються для ви-

рішення її завдань. До таких методів перш за все належать техніко-

криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної

техніки. Так, вирізняють методи судової

фотографії (посилення кольо-

рових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигна-

літична зйомка, панорамний метод та ін.); методи судової балістики

(розгортання кулі чи гільзи, визначення місця пострілу, встановлення

моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження до-

кументів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порош-

ками, фотографічне виключення) тощо. Спеціальними

є також іденти-

фікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).

До спеціальних методів (власне криміналістичних) іноді відносять

криміналістичне версирування, криміналістичне планування, кримі-

налістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.

Джерелом формування криміналістичних методів є природничі та

технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, у

Розділ 2. Методи криміналістики

криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний

аналіз, дослiдження в невидимих променях спектру, застосування ра-

діоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін.

Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як

рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, про-

ходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і

приводить атоми речовини

в збуджений стан. Повернення до вихідно-

го стану супроводжується спектральним рентгенівським випроміню-

ванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а

за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні

різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За

допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан

парів і збуджується спектр їх випромінювання.

Проходячи далі крізь

вхідну щілину спеціального приладу — спектрографу, випромінюван-

ня за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на

окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за

допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявно-

сті або відсутності в одержаному спектрі аналітичних ліній, пропор-

ційних концентраціям елементів у пробі. Широко

використовується

для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів

і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.

Спеціальні методи криміналістики можуть бути поділені на:

1) методи науки криміналістики;

2) методи практичної діяльності (які безпосередньо використову-

ються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурора-

ми, суддями).

Методи криміналістики завжди застосовуються комплексно.

Запитання для самоконтролю

У чому полягають особливості процесу пізнання іс-1.

тини в розслідуванні злочинів?

Які методи пізнання використовуються в криміналі-2.

стиці?

Яким чином можуть бути класифіковані методи кримі-3.

налістики?

Які методи віднесені д4. о загальнонаукових?

Які існують спеціальні методи криміналістики?5.

Розділ 3

Криміналістична

ідентифікація

§ 1. Поняття ідентифікації

Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identiﬁ co — ототож-

нюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи та прийоми

встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розсліду-

вання злочину.

Питання про тотожність вирішується при розслідуванні різних

злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням істотних

у справі обставин.

Встановлення тотожності різних об’єктів дає

змогу встановити

факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одер-

жати докази.

Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами,

особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками

тощо) здійснюється за допомогою різних методів. Теорія ідентифікації

вивчає загальні прийоми, методи та принципи, притаманні усім ви-

падкам встановлення тотожності, і

тому називається загальною теорією

криміналістичної ідентифікації.

Для того щоб вирішити питання про тотожність або відмінність,

необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне досліджен-

ня (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (на-

приклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-

слідчу та експертну ідентифікації.

В усіх випадках встановлення тотожності

являє собою процес, який

охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий

процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Отже, кримі-

налістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної

тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину

або розгляду кримінальної справи.

Розроблення теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням

криміналістики. Криміналісти при з’ясовуванні всіх вузлових

питань

ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а

Розділ 3. Криміналістична ідентифікація

саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсо-

лютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний

лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.

Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної іденти-

фікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість

ознак й обу-

мовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний

тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотож-

ність при збігу комплексу ознак.

Виключно важливою для теорії ідентифікації та правильного за-

стосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є теза

про те, що «конкретна тотожність містить у

собі також розбіжності,

зміни».

Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що

відбулися, в об’єктах ідентифікації, а також те, що розходження в де-

яких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.

§ 2. Об’єкти, типи та види ідентифікації

На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в

криміналістиці можуть бути предмети (речі), тварини, особи. Об’єктами

ідентифікації вони стають тоді, коли потрапляють в орбіту судового

процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для

справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів

може виникнути при розслідуванні різних злочинів.

Неможливо на-

вести вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба вста-

новлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами

можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчи-

ненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; ви-

крадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення тоді,

коли тварина була використана

злочинцем для вивезення викрадених

цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина

була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп.

У слідчій практиці найчастіше трапляються випадки ідентифікації

особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного

трупа) та ін.

Частина перша. Теоретичні основи криміналістики

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об’єкта за ознаками, відображеними у

пам’яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки

зовнішньої будови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом

встановлення тотожності є ідентифікація цілого

за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи стано-

вили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами

одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває

шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток.

Нерідко вирішення питання про

те, чи частини предмета на місці вчи-

нення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встано-

вити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки,

вчинення або приховування злочину деякі об’єкти іноді руйнуються —

розрізаються, розпилюються — і частини цих об’єктів виявляють в

різних місцях — на місці

злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Треба розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у

вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову

ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотож-

ність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, котрий спостерігався раніше

або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується

лише

те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи

тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна

тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (від-

несення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення

для слідства, ніж встановлення

групової належності. Проте не слід

недооцінювати й групову ідентифікацію.

Значення встановлення групової належності полягає в такому:

1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним

етапом до встановлення конкретної тотожності;

2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу

об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виклю-

чення деяких версій у справі й тим

самим звужує коло пошуків по-

трібного об’єкта.