Шепітько В.Ю., Коновалова В.Ю., Журавель В.А. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

181

Розділ 15. Слідчий огляд

умови їх виконання, кількість кадрів, дані про чутливість плівки, ви-

держку). В заключній частині має знайти своє відображення інформа-

ція про додані плани, схеми, малюнки, фотознімки. Наприкінці про-

токолу наводяться зауваження понятих та учасників огляду щодо

здійснених слідчим дій. За відсутності зауважень у протоколі робить-

ся відмітка про те, що таких

зауважень не надійшло. Протокол підпи-

сують слідчий і всі особи, які брали участь в огляді, та поняті.

До протоколу огляду місця події мають додаватися плани місця події

(схематичні чи масштабні), схеми, фотознімки, плівки відеозапису.

При складанні протоколу огляду місця події необхідно додержува-

тися вимог щодо термінології. Не слід вживати невизначені

поняття:

«біля», «неподалік», «ліворуч», «праворуч», «поряд» тощо.

У протоколі також не можуть мати місця чіткі найменування тих

предметів чи слідів, характеристику яких під час проведення огляду

не визначено. Наприклад, не слід писати «плями крові», «гільза від

патрона пістолета «Макарова»», «шматочки мозкової речовини» тощо.

У таких випадках у протоколі виявлене треба

зазначати виразами типу

«плями, що нагадують кров», «шматочки речовини, що нагадує моз-

кову речовину».

Протокол повинен відображати своєрідну логіку огляду місця події,

тобто послідовність усіх виконаних дій. Такий опис дозволить досить

повно уявити картину місця події, а відтак, і побудувати уявну модель

події злочину.

Одними із способів фіксації місця події

є фотозйомка та відеозапис.

Традиційні види фотозйомки — орієнтуюча, оглядова, вузлова, деталь-

на. У випадках, коли на місці події знайдено сліди або речові докази

(дрібні частки, сліди рук) і вони не можуть бути вилучені через різні

причини, використовуються методи масштабної та великомасштабної

фотозйомки.

Поряд з фотозйомкою може бути здійснений відеозапис. Він

за-

стосовується у випадках, коли подія ще не завершена (пожежа, еколо-

гічна катастрофа, автопригода), або в інших випадках, якщо слідчий

вважає це за потрібне.

Додатками до протоколу огляду місця події можуть бути плани та

схеми. План — це графічне площинне зображення (креслення) даного

місця, виконане у масштабі чи схематично (у вигляді

схеми). Різниця

між планом і схемою полягає в тому, що перший виконується у масш-

табі, другий — без масштабу, орієнтовно, із зазначенням розмірів

об’єктів, їх форм та відстаней між ними.

182

Частина третя. Криміналістична тактика

Плани та схеми можуть бути загальними, що охоплюють примі-

щення чи значну частину місцевості, та окремими, що відображають

лише безпосередньо місце події або його найважливішу частину (на-

приклад, кімнату, де вчинено злочин).

Залежно від місця події складаються плани відкритої місцевості і

приміщень. План приміщень може бути площинним простим (рис. 26) або

розгорнутим

(рис. 27). На останньому зображують не тільки підлогу

кімнати з розташованими на ній речами, а й у розгорнутому вигляді стіни

кімнати з усіма предметами і слідами, що є на них, а також стелю, коли

на ній є якісь ознаки, що підлягають фіксації. У разі потреби на стіни на-

носять проекцію предметів

обстановки, що розташовані біля них.

1 — письмовий стіл;

2 — тумбочка;

3, 4, 5 — крісла;

6 — платяна шафа;

7 — диван;

8 — книжкові стелажі;

9 — труп.

Слідчий

Поняті

(підписи)

Рис. 26. Схематичний площинний план кімнати

1 — письмовий стіл;

2 — телевізор;

3, 4, 5 — стільці;

6 — сервант; 7 — шафа; 8 — диван;

9 — книжкові полиці; 10 — труп;

11, 12 — кульові пробоїни у вікні.

Слідчий

Поняті

(підписи)

Рис. 27. Розгорнутий масштабний план кімнати

183

Розділ 15. Слідчий огляд

План місцевості викреслюється методом вимірів за спрямованістю

або за способом засічок. Останній полягає в тому, що виміри між дво-

ма об’єктами і відображення на плані відрізка у відповідному масш-

табі проводять лише після першого візирування. Інші об’єкти візують

як з початкової точки, так і з точки, на яку проводилося

перше візуван-

ня. У цьому разі відрізок між двома даними точками слугує базою

зйомки. Таке перехрестя відображає місце розташування об’єкта, на

який проводилося візування. Оскільки база зйомки і дві лінії візування

утворюють трикутник, то вирахувати відстань від одного об’єкта до

іншого нескладно (рис. 28).

Слідчий

Поняті

(підписи)

Рис. 28. Схема викреслювання плану місцевості

за способом подвійних засічок:

А — вихідна точка; Б — перший з об’єктів, що наноситься на план;

1, 2, 3, 4, 5 — об’єкти, на які провадилося візування з точок А і Б.

На кожному плані або схемі повинні бути: заголовок із зазначенням,

що саме накреслено, стрілка з позначенням «північ — південь» для

орієнтування на сторони світу, масштаб (на планах), пояснювальні

написи про те, що являють собою ті чи інші зображені об’єкти.

При складанні плану чи схеми використовують умовні позначення

(табл. 3). Плани і

схеми місця події підписують слідчий і поняті.

184

Частина третя. Криміналістична тактика

Таблиця 3

Умовні позначення при складанні схем і планів

Умовне

позначення

Найменування

Умовне

позначення

Найменування

Кам’яна будівля

Міст кам’яний

(залізобетонний)

Дерев’яна будівля Шосе

Споруджувана будівля Ґрунтовий шлях

Зруйнована будівля Стежка

Окремий двір

Одноколійна залізниця:

а — насип;

б — полустанок;

в — труба

Кам’яний паркан Двоколійна залізниця

Дерев’яний паркан Кілометровий стовп

Одностулкові двері Автомобіль

Двостулкові двері

Мотоцикли:

а — з коляскою;

б — без коляски

Вікно на дві рами Велосипед

Вікно на одну раму Труп

Плита газова Місце злому

Плита електрична Знаряддя злому

185

Розділ 15. Слідчий огляд

Унітаз Сокира

Ванна Ніж

Колодязь Речові докази

Сходи Сліди пальців рук

Город

Сліди ніг:

а — поверхневий;

б — вдавлений

Лука

Сліди транспортних

засобів:

а — поверхневі;

б — вдавлені

Трав’яне болото Гільза

Виноградник Пляма

Окремий кущ Стіл

Окреме дерево:

а — хвойне;

б — листяне

Шафа

Мішаний ліс Ліжко

Яма, балка Диван

Горб, пагорб Стілець

Ставок Рояль

Міст дерев’яний Пляшка

Запитання для самоконтролю

Що таке слідчий огляд?1.

Які існують види слідчого огляду?2.

186

Частина третя. Криміналістична тактика

У чому полягають особливості огляду місця події?3.

Яким принципам підпорядковане проведення огляду 4.

місця події?

З яких елементів складається підготовка до огляду 5.

місця події?

Які методи визначають послідовність проведення огля-6.

ду місця події?

Які стадії виокремлюють при проведенні огляду місця 7.

події?

Які питання можуть бути з’ясовані у процесі

огляду 8.

місця події?

Що являють собою негативні обставини?9.

Які ситуації можуть виникати залежно від характеру 10.

відображення злочину на місці події?

Які існують системи тактичних прийомів огляду місця 11.

події?

Які існують особливості проведення огляду трупа?12.

Що є основним способом фіксації результатів огляду 13.

місця події?

Які види фотозйомки використовуються при

проведен-14.

ні огляду місця події?

Які плани та схеми можуть складатися при проведенні 15.

огляду місця події?

У чому полягають особливості складання плану місце-16.

вості за способом засічок?

187

Розділ 16

Допит

§ 1. Поняття та види допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє собою регламентований

кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний

процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований

на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що ма-

ють значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. У той

же час допит — одна

з найбільш складних слідчих (судових) дій; його

проведення вимагає від слідчого високої загальної та професійної

культури, глибокого знання психології людини. Мета допиту полягає

в одержанні повних показань, що об’єктивно відображають дійсність.

Ці показання є джерелом доказів, а фактичні дані, які в них містять-

ся, — доказами.

Процесуальний порядок допиту регламентовано

нормами КПК

(ст. ст. 107, 143–146, 166–171, 201, 300, 303, 304, 307, 308, 311), до-

держання яких є обов’язковим. Недодержання процесуальних правил

проведення допиту є порушенням закону і тягне за собою недійсність

проведеної дії та неприпустимість одержаних показань як джерела

доказів.

Згідно зі ст. ст. 143, 167 КПК допит можна проводити у місці про-

вадження досудового слідства або за місцем перебування

допитуваного,

як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч зі

слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність

захисника, педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі необхідності упевнюється в особі

допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки, з’ясовує відо-

мості

анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну

відповідальність за відмову від давання показань та за давання завідо-

мо неправдивих показань. Конституція України у ст. 63 проголошує

імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за відмову давати

показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів,

коло яких визначається законом».

188

Частина третя. Криміналістична тактика

Допит свідка по суті справи розпочинається з пропозиції розповісти

все відоме йому про обставини, у зв’язку з якими він викликаний на

допит. На початку допиту обвинуваченого слідчий повинен запитати

його, чи визнає він себе винним у пред’явленому обвинуваченні, після

чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Після

вільної

розповіді свідка або обвинуваченого слідчий має право поста-

вити свої запитання. Показання заносяться до протоколу і викладають-

ся у першій особі та по можливості дослівно. Допитуваному може бути

надана можливість власноручно написати показання.

Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати шляхом допиту,

називається предметом допиту. До їх числа

належать обставини, пов’язані

з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслід-

ками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчинен-

ні певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть

бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини у

справі. Предмет допиту залежить

як від процесуального становища до-

питуваного, так і від того, яку інформацію він може мати у своєму розпо-

рядженні. Слідчий визначає предмет допиту під час підготовки до його

проведення. Предмет допиту конкретно виражається у плані допиту у

вигляді переліку обставин, які підлягають з’ясуванню.

Допит являє собою процес спілкування, в

якому слідчий завжди

повинен зберігати ініціативу в регулюванні процесу обміну інформа-

цією. Він зобов’язаний керувати особами, які беруть участь у справі.

Одержання інформації під час допиту має свої особливості, що визна-

чаються процесуальним становищем допитуваного, зайнятою ним

позицією, зацікавленістю у результатах справи, індивідуальними осо-

бливостями особи та деякими іншими обставинами

Залежно від різних підстав допит може бути поділений на ті чи інші

види. Так, залежно від процесуального становища допитуваного роз-

різняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, об-

винувачений, підсудний, експерт. За віковими особливостями допиту-

ваного допит подiляється на допит неповнолітнього, допит дорослого,

допит особи похилого віку. За

послідовністю проведення — допит

первинний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний

вже давав показання під час попереднього допиту); додатковий (одер-

жання показань щодо обставин, про які не йшлося під час попередніх

допитів). За суб’єктом проведення — допит, який проводиться слідчим,

дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами допиту є

допит під час очної

ставки та перехресний допит.

189

Розділ 16. Допит

§ 2. Процес формування показань

Сприйняття, запам’ятовування та відтворення є взаємопов’язаними

етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів

сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, пра-

вильній оцінці показань.

Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Це не тіль-

ки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за

змістом джерелом, а тому

відчуття і сприйняття певним чином залежать

від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвит-

ку людини.

Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи

сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається,

спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають

на сприйняття, його емоційне

забарвлення, належить темперамент. Пра-

вильність сприйняття залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників:

суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість

правильно сприймати дійсність, а об’єктивні — умови сприйняття, по-

года, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають.

Розглядаючи об’єктивні чинники, що впливають на правильність

сприйняття, не

можна відокремити їх від суб’єктивних особливостей

особи, які «забарвлюють» сприйняття дійсності. До таких особливостей

належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість

сприйняття залежить від того, було воно умисним чи ні. Неумисне

сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо

до нього, воно виникає раптово і триває доти, доки діє

відповідний по-

дразник. Умисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а

тому є повнішим і пов’язаним з так званою професійною увагою. Сприй-

няття особою предметів чи явищ, пов’язаних з її професією, часто є

більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

Другим етапом формування показань є запам’ятовування як здат-

ність утворювати

умовні зв’язки, зберігати та відновлювати їхні сліди.

Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує

не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі пережи-

вання чи має для неї істотне значення.

Експерименти з перевірки пам’яті людини свідчать про те, що вона

часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про

те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується

через найкоротший від події проміжок часу.

190

Частина третя. Криміналістична тактика

У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не

ставили собі за мету обов’язково запам’ятовувати факти для подаль-

шого їх викладу на допиті. Цією обставиною і визначаються складність

відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей та

деталей події.

Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою

увагу фактами, які найсильніше вплинули

на його психіку. Наприклад,

свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста — показав,

що він не запам’ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду авто-

машини. Він запам’ятав тільки те, як з неї на велосипедиста упав

ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, пере-

вертаючись, вдарив ще раз і придавив його,

розтрощивши голову і

плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання

в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому

разі сприяла кращому запам’ятовуванню окремих обставин.

Дослідження мимовільного запам’ятовування, як і досвід прове-

дення допитів, показують, що особи запам’ятовують не тільки те, що

справляє яскраве враження

, а й фонові обставини, на які не спрямова-

на безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми

допиту з використанням асоціативних зв’язків, до яких належать:

а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань

осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спо-

стереження події;

б) постановка нагадуючих запитань (витяги

з показань допитува-

ного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в

пам’яті обставин події, що спостерігалася);

в) пред’явлення під час допиту речових доказів;

г) допит на місці події.

Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого,

яке залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного

стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває

здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної лю-

дини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту,

словникового запасу. При цьому значну роль відіграють вислови, які

використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання

запитань.

У психології відомі

два типи відтворення: а) вільне відтворення

смислового змісту з відхиленням від форми та б) відтворення змісту

із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показан-