Рудик С.К., Павловський Ю.О., Криштофорова Б.В. та ін. Анатомія свійських тварин

Подождите немного. Документ загружается.

330

Роз

іл

Виносні канальці переходять у протоку придатка сім’яника — dúctus

epididýmidis

, яка переходить у сім’явиносну протоку — dúctus déferens

Протока придатка сім’яника досягає значних розмірів (у жеребця — 20–86 м,

у бугая — 30–50, у барана й цапа — 47–58, у кнура — 17–18, у пса — 5–8, у

Рис. 8.5. Лівий сім’яник і придаток сім’яника:

— жеребця;

— бугая;

— пса;

— téstis;

— extrémitas capitáta;

— extrémitas caudáta;

— márgo

epididýmidis;

— márgo líber;

— cáput epididymídis;

— córpus epididymídis;

— cáuda epididymídis;

—

sínus epididymídis;

— funicúlus spermáticus;

— a. testiculáris;

— v. testiculáris;

— pléxus

pampinifórmis;

— dúctus déferens

331

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ

чоловіка — 11 м). У протоці придатка зберігаються статеві продукти. Прида-

ток сім’яника з’єднується із сім’яником власною зв’язкою сім’яника — lig.

téstis próprium, а із загальною піхвовою оболонкою — пахвинною зв’язкою.

Сім’явиносна протока (сім’япровід) — dúctus déferens (див. рис. 8.4,

;

рис. 8.5,

) — починається з хвоста придатка сім’яника і являє собою довгу

вузьку трубку. Стінка сім’явиносної протоки складається із слизової, м’язової

та серозної оболонок. Сім’явиносна протока проходить через пахвинний ка-

нал у черевну порожнину в складі сім’яного канатика, потім прямує в скла-

дці сім’явиносної протоки — plíca dúctus déferentis — у тазову порожнину. У

тазовій порожнині сім’явиносні протоки розміщені на дорсальній стінці се-

чового міхура в сечостатевій складці — plíca urogenitális (див. рис. 8.3,

). По-

заду шийки сечового міхура сім’явиносні протоки з’єднуються з вивідними

протоками міхурцевих залоз, утворюючи парну сім’явипорскувальну прото-

ку — dúctus ejaculatóris, яка відкривається на сім’яному горбку — collículus

seminális. У

жеребця

бугая

кінцеві відділи сім’явиносних проток утворюють

розширення — ампулу сім’явиносної протоки — ampúlla dúctus deferéntis

(див. рис. 8.3,

′). Ампули містять залозисту тканину. Між ампулами, в сечо-

статевій складці, розміщена чоловіча матка — úterus masculínus

Сім’яний канатик — funículus spermáticus (див. рис. 8.5,

) — являє со-

бою складку сім’яникової брижі, в якій розміщені сім’явиносна протока

сім’яникова артерія

і вена

, нерви, лімфатичні судини та внутрішній

підвішувач сім’яника — m. cremáster intérnus. Сім’яний канатик лежить у

пахвинному каналі, має форму конуса, розширена частина якого спрямова-

на до сім’яника і його придатка. Сім’яникова артерія знаходиться в судин-

ній складці — plícа vasculósa, яка по черевній стінці спрямовується дорсаль-

но до аорти. В складці проходять вена і нерви. Сім’яникова вена формує лозо-

подібне сплетення — pléxus pampinifórmis

. Сім’явиносна протока розмі-

щена з медіального боку брижі.

Сечостатевий канал — canális urogenitális — утворюється сечівником і

сім’явиносними протоками і призначений для виведення сечі та сперми.

Канал поділяється на тазову частину — pars pelvína, яка позаду сідничної

дуги переходить у статевочленну (губчасту) частину — pars spongiósa.

Остання розміщена на вентральній поверхні статевого члена (рис. 8.6) і на

його голівці закінчується зовнішнім отвором — óstium uréthrae extérnum

11.

При переході тазової частини в статевочленну утворюється перешийок сечо-

статевого каналу — ísthmus uréthrae. Стінка сечостатевого каналу склада-

ється із слизової, судинної (кавернозної) та м’язової оболонок. Слизова обо-

лонка вкрита перехідним епітелієм. Судинна оболонка (кавернозна) в тазо-

вій частині слабкіше виражена, ніж у статевочленній. Основою оболонки є

сполучна тканина, що містить еластичні й непосмуговані м’язові волокна та

густу сітку кровоносних судин з розширеннями — лакунами. Під час ерекції

лакуни заповнюються кров’ю, забезпечуючи зіяння сечостатевого каналу.

М’язовий шар складається з товстого шару посмугованих м’язових волокон,

які формують сечостатевий м’яз — m. urogenitális

Додаткові статеві залози (див. рис. 8.3) виділяють секрет у тазову частину

сечостатевого каналу. Секрети цих залоз є необхідним середовищем для

332

Роз

іл

сперматозоонів, виділяються в певній послідовності і мають спеціальне при-

значення. До цих залоз належать міхурцева, передміхурова та цибулино-

сечівникова. За будовою залози альвеолярно-трубчасті.

Міхурцева залоза

— gl. vesiculáris

— парна, розвинута в різних тварин

неоднаково, розміщена в сечостатевій складці дорсально від сечового міхура.

Вивідна протока залози зливається із сім’явиносною протокою, утворюючи

сім’явипорскувальну протоку. Секрет залози клейкий і виділяється в остан-

ню чергу.

Передміхурова залоза

— prostáta

— непарна, обмежує початкову час-

тину сечостатевого каналу. Вона буває застінна і пристінна. Застінна части-

на розміщена дорсально на шийці сечового міхура та початковій частині се-

чостатевого каналу. Вона відкривається численними вивідними протоками

латерально від сім’яного горбка. Пристінна, або розсіяна, частина залози —

pars dissemináta prostátae — розміщена між слизовою й м’язовою оболонка-

Рис. 8.6. Статевий член (поперечний розріз) та його голівка:

— жеребця;

— бугая,

— кнура;

— пса;

— барана;

— túnica albugínea;

— córpus cavernósus;

— canális urogenitális;

— strátum cavernósum;

— m. urogenitális;

— m. retráctor pénis;

— os pénis;

— súlcus urogenitális;

— glans pénis;

— procéssus urogenitális;

— óstium uréthrae extérnum;

—

tubercúlum sínistrum;

— pénis;

— prepútium

333

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ

ми сечостатевого каналу. Її численні протоки відкриваються в дорсальну

стінку каналу отворами, розміщеними в чотири ряди. Ступінь розвитку пе-

редміхурової залози залежить від ступеня розвитку сім’яників, тобто силь-

ніше вона розвинута у тварин з великими сім’яниками. Рідкий секрет зало-

зи виділяється разом із сперматозоонами, розбавляючи їх густу масу.

Цибулино-сечівникова залоза

— gl. bulbourethrális

— парна, розміще-

на в кінцевому відділі тазової частини сечостатевого каналу. Залоза при-

крита цибулино-печеристим м’язом

. Протока залози відкривається в дор-

сальну стінку сечостатевого каналу. Секрет залози виділяється в канал пе-

ред проходженням сперматозоонів.

До додаткових статевих залоз слід віднести розсіяні по сечостатевому ка-

налу незначні за розмірами

сечостатеві залози

— gll. urogenitáles, які виді-

ляють невелику кількість секрету. Сюди ж можна віднести залози чоловічої

матки, залозиста частина якої особливо розвинута у гризунів і кроля.

Статевий член — pénis — складається з печеристого тіла — córpus cаvеr-

nósum pénis — та сечостатевого каналу (див. рис. 8.6). Парні печеристі тіла

члена розміщені дорсально від сечостатевого каналу

і розділені поздовж-

ньою фіброзною перегородкою. Печеристе тіло складається з білкової оболо-

нки і печеристих порожнин.

Білкова оболонка

— túniсa albugínea

— щільна, фіброзна, утворює пере-

тинки, або трабекули, які обмежують печеристі порожнини (каверни). Пере-

тинки містять непосмуговані м’язові волокна. Каверни — це видозмінені су-

дини, які всередині вкриті ендотелієм. Кров до статевого члена приноситься

глибокою артерією статевого члена, а відводиться внутрішніми соромітними

венами. В стані ерекції статевий член видовжується, потовщується і стає

щільним внаслідок того, що каверни наповнюються кров’ю.

На статевому члені розрізняють голівку

, тіло

, корінь і дві ніжки. Парні

печеристі тіла члена беруть початок від сідничних горбів і утворюють ніжки

члена, які підвішують його до таза. Кожна ніжка обмежена добре розвину-

тим сіднично-печеристим м’язом (стискаючи ніжку, м’яз обмежує відтік кро-

ві під час ерекції). При сходженні між собою ніжки утворюють корінь члена

— rádix pénis, який переходить у тіло — córpus pénis, що закінчується голів-

кою — glans pénis. Тіло статевого члена на вентральній поверхні несе сечо-

статеву борозну — súlcus urethrális. На голівці статевого члена розрізняють

вінець голівки — coróna glándis, шийку — cóllum glándis — і перегородку —

séptum glándis. Розрізняють дві форми голівки: голівку — glans pénis — у

тих випадках, коли вона сильно розвинута і являє собою капелюхоподібний

утвір (кінь, пес, примати), і чохол — gálea pénis, коли потовщення на верхів-

ці члена слабко виражене і має вигляд напластування (жуйні, верблюд,

кнур, лев, тигр, гризуни). У деяких тварин вона розділена на 2–4 лопаті

(єхидна, качконіс) або подвійна (сумчасті).

У деяких тварин верхівка статевого члена зігнута назад, проте під час

ерекції вона випрямляється і спрямовується вперед (верблюд, слон, носоріг).

У передній частині статевого члена, на межі печеристих тіл сечостатевого

каналу, розвивається особлива борозенчаста кістка — os pénis (у моржа — ве-

ликих розмірів). Ця кістка є у сумчастих, хижаків, багатьох гризунів, кажа-

нів, мавп (у людини інколи спостерігається сполучнотканинний чи хрящо-

вий тяж).

334

Роз

іл

Препуцій (крайня плоть) — prepútium (див. рис. 8.6,

) — складка шкі-

ри, яка вкриває зовні голівку статевого члена. Внутрішня пластинка край-

ньої плоті дуже ніжна і переходить безпосередньо на голівку, вкриваючи її.

Вона містить видозмінені сальні залози — залози крайньої плоті — gll. pre-

putiáles, які виділяють секрет — смегму, що має специфічний запах.

Препуцій натягується на голівку статевого члена парним краніальним

м’язом крайньої плоті — m. preputiális craniális, який починається в ділянці

мечоподібного відростка груднини. Голівка статевого члена втягується в

препуцій парним м’язом — відтягувачем статевого члена — m. retráctor pé-

nis, що починається від 2–3-го хвостового хребця.

бугая

сім’яниковий мішок розміщений перед лобковими кістками, ки-

сетоподібний, шкіра непігментована. Сім’яники (див. рис. 8.3,

) розміщені в

мішку вертикально, головчастим кінцем догори. Вони добре розвинуті, ма-

ють видовжено-овальну форму, на розрізі — жовтуватий колір. Придаток

сім’яника розвинутий слабко, звужений. Власна зв’язка сім’яника не вира-

жена. Лівий сім’яник більший, ніж правий. Маса сім’яників у бугая стано-

вить 550–650 г. Сім’яний канатик звужений. Сім’явиносна протока в кінце-

вому відділі утворює розширення — ампулу (див. рис. 8.3,

′). Сечостатевий

канал має човноподібну ямку — fóssa naviculáris urogenitális, яка знаходить-

ся каудально від перешийка сечостатевого каналу. Міхурцеві залози великі,

компактні, з горбкуватою поверхнею. Застінна частина передміхурової зало-

зи має довгу середню частину (3–5 см). Пристінна частина залози концентру-

ється в основному в дорсальній стінці сечостатевого каналу.

цапа

барана

застінної частини передміхурової залози немає. Стате-

вий член (див. рис. 8.3,

) довгий, каудально від сім’яникового мішка

утворює сигмоподібний згин — fléxura sigmoídea pénis

. Згин під час

ерекції випрямляється. Печеристі порожнини (див. рис. 8.6,

) розвинуті

слабко. Голівка статевого члена потоншена і утворює шийку — сóllum

glándis, спереду від якої знаходиться чохол голівки — gálea glándis (див.

рис. 8.6,

). Зліва від чохла розміщений сечостатевий відросток

. У ба-

рана й цапа відросток довгий (3–4 см) і виступає за межі голівки статевого

члена. Порожнина крайньої плоті довга (до 40 см). Крім краніального

м’яза є каудальний м’яз крайньої плоті — m. preputiális caudális. Він почи-

нається в ділянці сім’яного канатика і відтягує крайню плоть назад, ого-

люючи голівку статевого члена. Маса сім’яників у цапа й барана відповід-

но становить 150–200 і 400–500 г.

жеребця

(див. рис. 8.3,

) шкіра сім’яникового мішка без волосся, піг-

ментована. Сім’яники в мішку головчастим кінцем спрямовані краніально і

дещо вгору. Сім’яники відносно великі (550–650 г), яйцеподібної форми, на

розрізі темно-бурого кольору. Придаток сім’яника добре розвинутий, із

сім’яником з’єднаний рухомо. Сім’яний канатик біля сім’яників дуже роз-

ширений. Ампули сім’явиносних проток широкі. Міхурцеві залози грушопо-

дібної форми, мають порожнину. Застінна частина передміхурової залози

масивна, складається з правої й лівої часток, з’єднаних перешийком. Цибу-

лино-сечівникові залози розвинені. В сечостатевому каналі розсіяні зало-

зи — gll. urethráles. Статевий член має добре розвинуті печеристі порожни-

ни. На дорсальній частині голівки виступає дорсальний відросток — pro-

335

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ

céssus dorsális glándis. Голівка на кінці потовщена у вигляді вінця — coróna

glándis. На передній поверхні голівки знаходиться ямка голівки — fóssa

glándis, з якої виступає відросток сечостатевого каналу. Крайня плоть по-

двійна: із зовнішнім і внутрішнім листками. Відповідно розрізняють два

отвори крайньої плоті — зовнішній і внутрішній. Внутрішня крайня плоть

сформована подвоєнням внутрішньої пластинки зовнішньої крайньої плоті і

називається кільцем крайньої плоті — ánulus preputiális. Пластинки край-

ньої плоті мають сальні й потові залози.

кнура

(див. рис. 8.3,

) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідни-

ка (анального отвору). Сім’яники розміщені майже вертикально, головчас-

тим кінцем вниз і дещо вперед, а придатком сім’яника вперед. Шкіра товста,

без волосся, непігментована. Сім’яники великі (900–1000 г), щільно зроста-

ються з придатком сім’яника, еліпсоподібної форми. Голівка й хвіст придат-

ка сім’яника широкі, товсті. Сім’яники на розрізі мають сіро-коричневе за-

барвлення. Сім’явиносні протоки без ампул. Сім’яний канатик широкий.

Міхурцеві й цибулино-сечівникові залози дуже великі, передміхурова зало-

за незначна. Статевий член має сигмоподібний згин. Сечостатевий канал

позаду перешийка має човноподібну ямку. Сечостатеві залози розсіяні в

слизовій оболонці. Порожнина крайньої плоті довга, на дорсальній стінці є

випин крайньої плоті — diverticú lum preputiále, який досягає значних роз-

мірів (до 15 см завширшки).

пса

(див. рис. 8.5,

) сім’яниковий мішок міститься поблизу відхідника,

його шкіра пігментована, вкрита невеликою кількістю волосся. Сім’яники

лежать у мішку головчастим кінцем уперед і дещо вниз (придаток сім’яника

лежить зверху). Сім’яники мають овальну форму, на розрізі — сіре забарв-

лення, невеликі (30 г). Придаток сім’яника добре розвинутий. Сім’яний ка-

натик широкий. Міхурцевих та цибулино-сечівникових залоз немає. Застін-

на частина передміхурової залози велика, щільна, жовтуватого кольору.

Пристінної частини залози немає. Голівка статевого члена довга, циліндри-

чна. Печеристі порожнини добре виражені. В передній частині статевого

члена міститься кістка статевого члена — os pénis (див. рис. 8.6,

). Крайня

плоть довга, у внутрішній пластинці велика кількість лімфоїдних вузликів.

Нерви:

nn. corpóris cavernósi pénis.

Судини:

a., v. pudénda intérna.



ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ САМОК

До статевих органів самок належать: яєчники, в яких утворюються жіночі

статеві клітини (яйцеклітини) і статеві гормони; маткові труби (яйцепрово-

ди) — сприймають яйцеклітини і переміщують їх у матку; матка — призна-

чена для розвитку плода; піхва — є органом парування та родовим шляхом;

присінок піхви — є продовженням піхви; зовнішні статеві органи (рис. 8.7).

Яєчник — ovárium ( рис. 8.8; див. рис. 8.7,

) — парний орган овальної

форми. Яєчники невеликі, найбільші за масою вони у

кобили

— 20–40 г,

дещо менші у

корови

— 12–16, у

свині

— 7–9 і у

собаки

— 1 г. У молодих

тварин яєчники дещо менші, ніж у дорослих, хоча в старості вони значно

зменшуються.

336

Роз

іл

Рис. 8.7. Будова статевих органів:

— корови;

— суки;

— кобили;

— свині;

— ovárium;

— túba uterína;

′ — infundíbulum;

— córnu

úteri;

— córpus úteri;

— cérvix úteri;

— vagína;

— vestibúlum vagínae;

— clitóris;

— óstium uréthrae

extérnum;

— lábium pudéndi;

— gl. vestibuláris májor;

′ — розрізана залоза;

— a., v. ovárica et

uterína;

— lig. úteri látum;

— caruncúlae úteri;

— отвори гартнерових проток;

— óstium úteri

éxternum;

— pórtio vaginális úteri;

— vesíca urinária;

— búrsa ovárica;

— gll. vestibuláris minóres

337

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ

На яєчнику розрізняють: два кінці — трубний і матковий — extrémitas

tubárius et uterínus, два краї — брижовий і вільний — márgo mesováricus et

líber — і дві поверхні — латеральну й медіальну — fácies laterális et mediá-

lis. До трубного кінця прикріплюється лійка маткової труби (див. рис. 8.7,

′),

а до маткового — власна зв’язка яєчника — lig. ovárii próprium, яка

продовжується до рога матки.

На брижовому краї (дорсальному) прикріплюється брижа яєчника —

mesovárium (див. рис. 8.8,

), яка є латеральною частиною широкої маткової

зв’язки — lig. úteri látum

. Вільний край яєчника — márgo líber — спрямо-

ваний вентрально.

Зовні яєчник вкритий не серозною оболонкою (за винятком кобили), а по-

верхневим (зародковим) епітелієм (рис. 8.9,

). Під епітелієм розміщена па-

ренхіматозна (фолікулярна) зона — zóna parenchimatósa

, яка складається

в основному з фолікулів

жовтих тіл

та інтерстиціальних

клітин. Це паренхіма яєчника.

У сполучнотканинному остові

судинної зони — zóna vasculósa

4 —

проходять судини, нерви та непо-

смуговані м’язові клітини

У фолікулярній зоні знаходять-

ся фолікули на різній стадії роз-

витку: первинні яєчникові фолі-

кули — follículi ovárii primárii

—

та вторинні фолікули — follículi

ovárii secundárii. Останні в міру

дозрівання переміщуються з гли-

бини до поверхні яєчника. Зрілі

фолікули — пухирчасті (граафові

міхурці) — follículi ovárii vesiculósi

— містять зрілі яйцеклітини.

корови

фолікули досягають

Рис. 8.8. Яєчник і маткові труби:

— корови;

— свині;

— кобили;

— úterus;

— córnu úteri;

— ovárium;

— túba uterína;

— óstium

abdominále túbae uterínae;

— lig. ovárii próprium;

— búrsa ovárica;

— mesovárium;

— lig. úteri látum

Рис. 8.9. Яєчник (розріз):

— зародковий епітелій;

— білкова оболонка;

—

фолікулярна зона;

— судинна зона;

— первинні

фолікули;

— фолікули на різній стадії розвитку;

— пухирчастий (граафів) фолікул;

— овуляція;

— жовте тіло;

— судини та нерви;

—

ворота яєчника

338

Роз

іл

0,8–1,5 см у діаметрі, у

вівці

— 0,5–0,7, у

свині

— 0,8–1,1 см. Вони добре по-

мітні на поверхні яєчника і виділяються на ній великими виступами (їх мо-

жна пропальпувати через пряму кишку). Пухирчасті фолікули лопаються,

фолікулярна рідина виходить разом з яйцеклітиною. Цей процес називаєть-

ся

овуляцією

. Після овуляції в яєчнику на місці фолікула, що лопнув, протя-

гом кількох днів формується жовте тіло — córpus lúteum

— залоза внут-

рішньої секреції, яка особливо розвивається під час вагітності. Якщо вагіт-

ність не настала, жовте тіло розсмоктується.

Яєчник тією чи іншою мірою обмежений брижею яєчника, що формує яє-

чникову сумку — búrsa ováricа (див. рис. 8.8,

). Глибина й розміри сумки у

свійських тварин різні.

корови

(див. рис. 8.7,

) яєчники овальні з гладенькою поверхнею.

Правий яєчник більший від лівого. Довжина яєчників — 2–4 см. Яєчники

підвішені на рівні крижового горба клубової кістки.

кобили

(див. рис. 8.7,

) яєчники бобоподібної форми, 8–15 см завдовж-

ки. Зовні вони вкриті серозною оболонкою. Овуляція відбувається в одному

місці — яєчниковій ямці — fóssa ovárii, де немає серозної оболонки. Яєчники

лежать позаду нирок (рис. 8.10).

свині

яєчники мають горбкувату поверхню, оточені добре розвиненою

яєчниковою сумкою. Розміщені на рівні 5–6-го поперекових хребців.

суки

яєчники невеликих розмірів і повністю знаходяться в яєчниковій

сумці. Розміщені на рівні 3–4-го поперекових хребців.

Нерви:

pléxus ováricus.

Судини:

a., v. ovárica.

Маткова труба — túba uterína, s. sálpinx, s. túba Falloppii — являє собою

парні, тонкі, дещо звивисті трубки, які з’єднують яєчники з рогами матки

(див. рис. 8.7, 8.4). Яєчниковий кінець маткової труби розширений і формує

лійку маткової труби — infundíbulum túbae uterínae (див. рис. 8.7,

). Остання

обмежена торочками труби — fímbria túbae. У глибині лійки є черевний

отвір маткової труби — óstium abdominále túbae uterínae (див. рис. 8.8,

крізь який маткова труба з’єднується з очеревинною порожниною. З про-

тилежного кінця

розміщений мат-

ковий отвір — ós-

tium uterínum tú-

bae, що веде в ріг

матки. Черевний

отвір веде в ампу-

лу маткової тру-

би — ampúlla túbae

uterínae, яка бли-

жче до матки зву-

жується і назива-

ється перешийком

маткової труби —

ísthmus túbae uterí-

nае.

339

ОРГАНИ РОЗМНОЖЕННЯ

Маткова труба лежить у брижі, що є частиною широкої маткової зв’язки.

Слизова оболонка маткової труби вкрита війчастим епітелієм. М’язова обо-

лонка складається з непосмугованих м’язових волокон, скорочення яких

сприяють просуванню яйцеклітин.

Довжина маткової труби найбільша у

кобили

— 14–30 см, у

корови

—

21–28, дещо менша у

свині

— 15–25, у

дрібних

жуйних

— 14–16 та у

суки

—

4–10 см.

Матка — úterus, s. métra — являє собою добре розвинутий порожнистий

орган (див. рис. 8.7). У свійських тварин вона дворогого типу — úterus

bicórnus. Основу матки становить непарне, дещо сплющене зверху вниз ті-

ло — córpus úteri

— з порожниною всередині. Остання добре виражена у

кобили і слабко у свині. Тіло матки краніально продовжується в парні роги

матки — córnua úteri

, форма і розмір яких у тварин значно різняться. Ду-

же довгі роги матки у свині. Тіло матки, звужуючись у каудальному напря-

мі, переходить у непарну шийку матки — cérvix úteri

. Всередині шийка

має обмежений значними поздовжніми складками звужений канал, що від-

кривається в піхву зовнішнім матковим отвором, а в порожнину матки —

внутрішнім отвором. Основу шийки матки становить сильний коловий шар

м’яза. Шийка матки в звичайному стані закрита, всередині неї є слизова

пробка, яка особливо щільна під час вагітності. Форма шийки матки у тва-

рин різна. В одних тварин вона різко виступає в піхву (у кобили, корови,

хижаків, оленів), в інших цього не спостерігається (у свині, вівці).

У стінці матки розрізняють три оболонки: слизову, м’язову й серозну.

Слизова оболонка матки

— endométrium — вистелена циліндричним епіте-

лієм з окремими війчастими клітинами, рух війок спрямований у бік піхви.

У слизовій оболонці міститься багато маткових залоз — gll. uterínae, які ви-

діляють секрет для живлення зародка. Залози в матці розміщені нерівномі-

рно, у корови вони в основному в рогах. У слизовій оболонці невагітної мат-

ки відбуваються складні циклічні зміни. Перед овуляцією вона дуже пролі-

ферує (у жінки вона досягає товщини 8 мм замість звичайних 1,5–2 мм).

Рис. 8.10. Топографія ор-

ганів розмноження:

— корови;

— кобили;

— ovárium;

— túba ute-

rína;

— córnu úteri;

—

córpus úteri;

— cérvix úteri;

′ — pórtio vaginális úteri;

′′ — óstium úteri extérnum;

— lig. úteri látum;

—

vagína;

— réctum;

—

vesíca urinária;

— m. con-

stríctor vúlvae;

— córpus

cavernósus vestibúli;

—

pudéndum feminínum;

′ —

ríma pudéndi;

′′ — commi-

ssúra labiórum dorsális et

ventrális;

— ren;

— uré-

ter;

— aórta;

— m.

urethrális;

— a., v. ovárica

et uterína;

— ánus;

—

m. sphíncter ani extérnus;

— m. levátor ani;

— m.

constríctor vestibúli;

— m.

rectococcýgeus