Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник

Подождите немного. Документ загружается.

2.4. Становлення конфліктології як науки в Україні

та її розвиток на сучасному етапі

Все народжується тоді, коли приходить його час.

Народна мудрість

В Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у

вищих закладах освіти.

Упродовж ХХ і початку ХХІ століття кількість конфліктів на

планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світо-

вих війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на

міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях

тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в

усіх сферах суспільного буття.

Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибо-

кого осмислення їхньої природи, динаміки, а й вимагає створення

певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вив-

чали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні ме-

тодики і навички їх розв’язання.

Отож вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні

є одним з основних напрямків роботи провідних наукових центрів

Заходу. Дослідження характеризуються взаємопов’язаністю теоре-

тичних пошуків з їхнім практичним втіленням. На військових, полі-

цейських, юридичних, економічних, політологічних, соціологічних,

психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін,

до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усві-

домлення потреб буття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо

інакше загальмується суспільний прогрес.

Останніми роками українська громадськість активізувала до-

слідження проблем діагностики, гносеології, соціології, політики та

психології конфліктів. Цьому були присвячені міжнародні конфе-

ренції, моніторингові дослідження проблеми “Соціальні конфлікти і

молодь” Українського науково-дослідного інституту проблем моло-

ді, праці науковців Інституту соціології НАН України, Інституту

психології НАПН України, Чернівецького державного університету

ім. Ю. Федьковича та Київського військового гуманітарного інсти-

туту з організації роботи, пов’язаної з виданням 25 томів п’яти між-

народних і чотирьох всеукраїнських конференцій та першого слов-

ника термінів з конфліктології, підручників, інші напрацювання.

Перед українськими дослідниками цієї проблеми постала низ-

ка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Виходячи із

проблемності людського буття, можемо вважати, що теорія та

практика конфліктів має багатоаспектний характер, а тому їх

повинні вивчати вчені різних наук і профілів: соціологи, політо-

логи, філософи, психологи, історики, педагоги, економісти, пра-

вознавці, біологи, медики. Наприклад, прогнозування конфлікт-

них ситуацій неможливе без математичного моделювання, рет-

роспективного дослідження, політико-соціопсихологічного

аналізу тощо.

Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ

конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конф-

ліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та

необхідних наук;

• інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного під-

ходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього ран-

нього виявлення з використанням сучасних системно-математич-

них методів, ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження

проблем прогнозування, запобігання та розв’язання конфліктів,

створення спецгруп практиків-конфліктологів;

• вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з кон-

фліктології за допомогою організації та проведення міжнародних

конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до ін-

ших країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння

Міжнародного фонду “Відродження”;

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і мето-

дик для практичних порад щодо розв’язання та запобігання кон-

фліктам.

Нарешті, вважаємо, що доцільно розглянути таке проблемне пи-

тання, як створення підручників і цікавих монографій у сфері кон-

фліктології, які мали б теоретико-практичний характер.

Серед праць сучасних західних конфліктологів заслуговують на

увагу книги Роджерса Фішера й Вільяма Юрі “Шлях до злагоди”

(1983 р.), Луїса Крісберга “Соціальні конфлікти” (1973, 1982 р.), Чар-

льза Тіллі “Від мобілізації до революції” (1978 р.), Антоні Обершел-

ла “Соціальний конфлікт та громадський рух” (1973 р.) та ін.

У республіках колишнього СРСР за останні роки з’явилися ціка-

ві підручники: А. Дмитрієва, В. Кудрявцева, С. Кудрявцева “Вступ в

загальну теорію конфліктів” (1993 р.); О. Г. Здравомислова “Соціо-

логія конфлікту” (1995 р.); А. Т. Ішмуратова “Конфлікт і злагода”

(1996 р.); “Словник-довідник термінів із конфліктології” (1995 р.) за

редакцією М. І. Пірен, Г. В. Ложкіна; “Конфліктологічний підхід до

сучасної ситуації в Україні” (1994 р.) І. Е. Бекешкіної та ін.

Це допомагає не лише пізнавати сутність конфліктів та їхню

функціональну роль у суспільстві, а й практично реалізувати ідею

про спеціальну підготовку фахівців-конфліктологів, які навчатимуть

людей розв’язувати проблемні ситуації в житті.

Певним внеском учених України в розвиток конфліктології як на-

уки є проведення міжнародних конференцій та видання їх матеріа-

лів, а саме: “Природа, феноменологія та динаміка конфліктів у су-

часному світі” (1993 р., м. Чернівці), “Молодь і проблеми конфлікту

в період переходу до демократичного суспільства” (1994 р., м. Чернів-

ці), “Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика” (1995 р.,

м. Київ), “Демографічна ситуація в Карпатському регіоні: реаль-

ність, проблеми, прогнози на ХХ століття” (1996 р., м. Чернівці —

Київ); “Етносоціальний розвиток в Україні та стан української ет-

нічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прог-

нози на порозі ХХІ століть” (1997 р., Київ — Чернівці); “Проблеми

безпеки української нації на порозі ХХІ сторіччя” (1998 р., Київ —

Чернівці); “Духовність та злагода в українському суспільстві на пе-

рехресті тисячоліть” (1999 р., Київ); “Українська еліта та її роль в дер-

жавотворенні” (2000 р., Київ); “Сім’я та родина в Україні” (2001 р.,

Київ). Матеріали цих конференцій становлять досить цікавий та

об’ємний банк даних, що має гносеологічну та інформаційну цін-

ність для спеціалістів-дослідників проблем конфліктології, а також

практиків-конфліктологів.

Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність

загальних концептуальних засад, які б дали змогу осмислити меха-

нізм політичних, соціальних конфліктів. Проблема полягає в тому,

що сучасна західна конфліктологічна парадигма відображає кон-

флікти стабільного громадянського суспільства, якого в Україні не-

має. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібно

розглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю

його історичного розвитку, українською ментальністю. Саме це

враховують нині як конфліктологи західних країн, так і вітчизняні

дослідники. Наприклад, Дж. Бертон, член Американського інститу-

ту миру, співробітник Центру аналітичного вивчення й розв’язання

конфліктів при університеті Дж. Мейсона (США), дійшов висновку,

що основне завдання конфліктології на сучасному етапі полягає у

створенні “техніки” розв’язання конфліктів усіх типів. Таке завдан-

ня неможливо розв’язати в межах однієї наукової дисципліни, воно

являє собою “міждисциплінарну галузь” досліджень.

Вивчення конфліктології має суттєве значення, бо знання цієї га-

лузі науки дасть змогу попереджувати й вирішувати конфлікти. Кон-

фліктологія стає надійним опертям повсякденного життя кожного,

бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей,

проблеми фізичного здоров’я кожного та нації в цілому, вирішити

завдання, які поставило перед людством ХХІ століття. Перед людс-

твом постала складна парадигма — зберегти людину й природу в

гармонійному єднанні.

Контрольні питання

1. Сформулюйте думку Геракліта щодо конфліктів.

2. Польсько-австрійський юрист Людвіг Гумплович про конфлік-

ти.

3. Коротко поінформуйте про марксистську теорію конфліктів.

4. Г. Зіммель та його теорія конфліктів.

5. Найвидатніші особистості західної науки першої половини ХХ

століття про конфлікти.

6. Погляди на конфлікти К. Юнга, Е. Берна, З. Фрейда.

7. Німецький соціолог Р. Дарендорф та його теорія “конфліктної

моделі суспільства”.

8. Становлення конфліктології як науки в Україні.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Анцупов А. Я., Шипилов А. И. Конфликтология. — М., 1999.

2. Бандурка А. М. и др. Конфликтология. — Харьков, 1997.

3. Ващенко И. В. Общая конфликтология. — Харьков, 2001.

4. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.

5. Дарендорф Р. Элементы теории социального конфликта // Социс,

1994. — № 5.

6. Дмитриев А. В. Конфликтология. — М., 2000.

7. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

8. Здравомыслов А. Г. Социология конфликта. — М., 1995.

9. Ішмуратов А. Т. Конфлікт і злагода. — К., 1996.

10. Конфликтология: проблемы, методы, перспективы. — Симферо-

поль, 1997.

11. Ложкин Г. В., Повякель Н. И. Практическая психология кон-

фликта: Учеб. пособие. — К., 2000.

12. Пірен М. І. Основи конфліктології. — К., 1997.

13. Психология конфликта / Сост. и общая редакция Н. В. Гриши-

ной. — СПб., 2001.

ПРИРОДА КОНФЛІКТІВ

Немає людини, немає проблем.

Народна мудрість

3.1. Поняття, структурні елементи конфлікту

У науковій літературі, в публіцистиці поняття “конфлікт” тракту-

ється неоднозначно. Є чимало визначень суті цього поняття. Так, у

буденному житті поняття “конфлікт” використовується стосовно

широкого кола явищ — від збройних зіткнень, протистояння різних

соціальних груп, міжособистісних розбіжностей аж до сімейних не-

порозумінь.

Саме праці Р. Дарнедорфа та Л. Козера спонукали розглядати

конфлікт з позиції чіткішого окреслення проблемних полів їхніх дос-

ліджень. Поняття конфлікту починає відокремлюватись від поняття

боротьби, набуває конкретного змісту й опису, конфлікт перестає

бути абстрактним.

Пояснення причин конфліктів американськими авторами відріз-

няється від вітчизняного, що пояснюється стилем життя і менталі-

тетом народу. Насамперед вони відзначають такі причини: взаємо-

залежність завдань, відмінність у цілях, розбіжність в уявленнях і

цінностях.

1. Можливість конфлікту існує там, де одна людина залежить від ін-

шої.

2. Ймовірність конфліктів збільшується із збільшенням спеціаліза-

ції організації та розподілом її на підрозділи. Це відбувається че-

рез те, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі й

РОЗДІЛ

прагнуть приділяти більше уваги досягненню їх, аніж цілей всієї

організації.

3. Замість об’єктивної оцінки ситуації люди вважають себе, свій

відділ найголовнішим у вирішенні будь-якого питання. Таке

трапляється, якщо організаційно-виховна робота ведеться на

низькому рівні [14, 320].

Американський соціолог та економіст К. Боулдінг, автор “за-

гальної теорії конфлікту”, прагнув створити цілісну наукову теорію

конфлікту. Термін “конфлікт” він використовує для аналізу фізич-

них, біологічних і соціальних явищ. Він, зокрема, підкреслював, що

всі конфлікти мають загальні елементи й загальні взірці розвитку, і

саме вивчення цих загальних елементів може відобразити феномен

конфлікту в різних його специфічних проявах. У працях К. Боулдінга,

Дж. Бернарда, Р. Дарендорфа, К. Дойча, М. Дойча, Г. Зіммеля, Л.

Козера, А. Раппопорта та інших дослідників наведено різноманітну

методологію, категоріальний апарат, систематизовано досвід класи-

фікації конфліктів, подано характеристики їхніх соціальних функцій.

На думку вітчизняних науковців, що займаються психологією

управління, конфлікт — це явище міжособистісних і групових від-

носин. Будь-який конфлікт є прагненням здобути перемогу, створити

ідею, здійснити вчинок. Тому управлінці твердять, що конфлікт — це

й свого роду можливий показник неправильної управлінської діяльнос-

ті [7; 8; 9].

Утвердилася стереотипна думка, начебто конфлікт — це щось ук-

рай погане та шкідливе.

Американська школа сформувала своє бачення конфлікту — ко-

ли негативно думають про конфлікт, то асоціюють його з агресією,

суперечками, війнами. Тому й конфлікти для них щось небажане

(вербівська школа) [1, 45].

Європейська “школа людських стосунків” теж вважає, що кон-

флікт — показник неефективної діяльності організації та поганого

управління. На думку вчених, доброзичливі взаємини в організації

можуть запобігти виникненню конфліктів.

Сучасні теоретики-управлінці схильні вважати, що в організаціях

з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а й

можуть бути бажаними.

Конфлікт — це не завжди погано чи добре, це певний показник

розвитку організації. Позитивна роль конфлікту полягає у його

діагностуючій сутності — він допомагає виявити “вузькі місця”,

“проблемні зони”, “наболілі питання”, оцінити процеси організації

й ефективності праці тощо.

І якщо керівник “не помічає” конфліктів, у співробітників може

знизитися інтерес до праці, що викличе плинність кадрів та інші не-

гативні дії.

Ден Тьєсвольд зазначає, що конфлікт — це викривлення нормаль-

ного виробничого процесу й існування колективу взагалі [15, 80].

Проте в такому разі не бажано бути й категоричним, бо в колек-

тиві виокремлюють конфлікти необхідні та зайві. Зайві конфлікти

можуть відбуватися паралельно чи окремо, це так звані невиробничі

конфлікти в колективі (сімейні).

Отже, конфлікти — це динаміка, джерело змін у суспільних та

особистісних відносинах. Тому найкраща стратегія управлінця в йо-

го практичній діяльності, в організації — бути “на ти” з проблемами

та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, попереджуючи їх

думкою, аби правильно відреагувати на їхні причини і дати компе-

тентні відповіді на питання, вирішити чи запобігти конфлікту.

Структурні елементи конфлікту

Із чого почати вивчення конфліктів? Найперше — з визначення

причин конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замов-

чуються, тоді як конфлікти втягують у свою орбіту нових і нових

учасників.

Розглянемо таку схему конфлікту.

Конфліктна ситуація + Інцидент

→

Конфлікт

Охарактеризуємо суть цих понять.

Конфліктна ситуація — це нагромадження суперечностей, які

містять суттєву причину конфлікту.

Інцидент — це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Конфлікт — це відкрите протистояння як наслідок взаємовик-

лючних інтересів і позицій.

Існує думка, що вирішити конфлікт — означає:

• ліквідувати конфліктну ситуацію;

• вичерпати інцидент.

Однак життєвий досвід показує: якщо конфліктну ситуацію з

об’єктивних причин подолати неможливо, то слід бути дуже обереж-

ним, аби не створити інциденту як попередника конфлікту.

Стрижневу роль у вирішенні конфлікту відіграє правильне фор-

мулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікова-

ний фахівець, добре обізнаний з причинами конфліктів.

В. А. Шейнов у праці “Конфлікти в нашому житті та їх вирішен-

ня” пропонує “Правила найбільш ефективного вивчення конфлікт-

ної ситуації” [16]. Він вирізняє шість таких правил.

Правило 1. Пам’ятайте, що конфліктна ситуація — це те, що не-

обхідно долати.

Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за кон-

флікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.

Правило 3. Опис конфліктної ситуації повинен підказувати, що

робити, як себе поводити в ній.

Правило 4. Ставте перед собою запитання “чому?” і думайте над

ним доти, доки зрозумієте першопричину виникнення конфліктної

ситуації.

Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми словами,

не повторюючи слів з опису конфлікту.

Суть цієї ситуації в тому, що при розгляді конфлікту багато гово-

римо про його видимі сторони (про конфлікт й інцидент). До розу-

міння конфліктної ситуації приходимо після певних висновків та уза-

гальнень. Таким чином, у її формулюванні з’являються слова, яких

не було раніше.

Правило 6. У формулюванні конфліктної ситуації бажано обхо-

дитися мінімумом слів (“стислість — сестра таланту”).

Таким чином, конфліктна ситуація — це діагноз хвороби під наз-

вою “конфлікт”. Тільки правильний діагноз допоможе вилікувати

таку хворобу. Як бачимо, у цьому й полягає потреба вивчати проб-

леми і теорію конфліктів (у межах можливого).

Аби проаналізувати структуру конфлікту, слід виокремити основ-

ні його складові.

І. Конфліктуючі сторони — окремі особистості або групи можуть

бути замішані у конфлікті, а інші учасники конфлікту — співчуваю-

чі (з одного або з другого боку), провокатори (підбурювачі), прими-

рювачі, консультанти, невинні.

ІІ. Зона розбіжностей — предмет, факт, проблема. Її не завжди

легко виявити. Нерідко самі учасники конфлікту її чітко не уявля-

ють. Однак коли вони почнуть конфліктувати, зона розбіжностей

розбухає, у ній з’являються нові й нові зони. Коли конфліктологи

досягають згоди в якомусь пункті, то зона розбіжностей звужується.

У разі ліквідації всіх розходжень вона зникає, що означає завершен-

ня конфлікту.

ІІІ. Уявлення про ситуацію. Кожен з учасників має своє уявлення

про конфліктну ситуацію. Конфліктанти бачать справу по-різному —

це, власне, і створює ґрунт для їхнього зіткнення. Щодо конфлікту

це означає: якщо людина вважає конфліктну ситуацію реальною, то

це викликає реальні конфліктні наслідки.

ІV. Мотиви. Чому двоє людей уявляють одне й те саме по-різно-

му? Тут існує багато причин. Вільям Шекспір писав, що кожна лю-

дина — цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати й

зрозуміти повністю. У кожної людини складається свій комплекс ус-

тановок, потреб, інтересів, думок, ідей. Мотиви можуть бути як усві-

домленими, так і неусвідомленими. Конфліктолог далеко не завжди

може легко зрозуміти мотиви, якими керуються конфліктанти. Лю-

ди нерідко приховують справжні мотиви своєї поведінки, бо самі їх

як слід не розуміють, навіть інколи щиро помиляються. Для кон-

фліктолога важливо розібратися в мотивах, прагненнях конфліктан-

тів, бо інакше складно зрозуміти їхню поведінку, щоб спрямувати

хід конфлікту на конструктивне вирішення.

V. Дії. Коли в конфліктуючих людей є зона розбіжностей, різні

уявлення про ситуацію, яка виникає у зв’язку з існуванням цієї зони,

то, природно, ці люди починають поводитися так, що їхні дії

заходять у суперечність. Дії однієї сторони заважають іншій досягти

своєї мети — тому оцінюються обома як негативні, некоректні. У зіт-

кненні спрямованих один проти одного дій та протидій конфлікто-

лог повинен бачити за видимими проявами конфлікту його невиди-

мі сторони. У цьому полягає його місія.

У конфліктних відносинах доцільно виокремити об’єктивні й

суб’єктивні фактори, які штовхають людей на конфлікт.

Об’єктивні фактори — це реально існуючі обставини, суб’єктив-

ні фактори — це чинники, що є стимулами до конфліктних дій, зу-

мовлені ілюзорними обставинами.