Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

Вчення веданти потребує, щоб учень покірно наслідував

учителя (що був присвячений до мудрості веданти), брав участь

у спогляданні та в постійних роздумах над джерелом істини

доти, поки не досягне постійного споглядання істини.

Як і Шанкара, Рамануджа стверджував, що Бог є єдина ре!

альність. Але Шанкара вважав, що в самого Бога немає ніякої

безлічі окремих речей і їх властивостей. Рамануджа ж учив, що

в Бога існує безліч матеріальних речей і душ. Бог створив ма%

теріальні речі з матерії, яка вічно перебуває в самому Богові.

Бог не тільки втілює в собі цю безліч, але, крім того, він має

найвищі властивості, серед яких – всемогутність і всезнання.

Пов’язана із своїм тілом душа не вільна, вона хоче чуттєвих

задоволень і випробовує низку перетворень. Перемога над не%

знанням, що пригнічує душу, досягається вивченням веданти.

Веданта – вчення об’єктивного ідеалізму, яке веде до місти%

ки, до споглядання, до відмови від боротьби, до підкорення

філософії релігії. На вчення веданти спирались реформатори

індуїзму Гадатуар Чаттерджи (Рамакришна), Нарендранатха

Датта (Вивекананда), Рамана Махараши та інші мудреці.

Внаслідок відсутності точно датованих літературних пам’ят%

ників питання про хронологічну послідовність і про дати виник%

нення вчень і школ стародавньоіндійської філософії залишаєть%

ся невизначеним. У всякому випадку можна вважати, що вже в

період панування релігійних і міфологічних поглядів, які відоб%

разились у «Ведах» і в «Упанішадах», виникли перші елементи

філософської свідомості і почалось оформлення перших філо%

софських вчень як ідеалістичних, так і матеріалістичних.

У VI–V ст. до н. е. У Стародавньому Китаї з’явилися

залізні знаряддя, які спричинили корінні зміни в усіх галузях

виробництва. В цей час широко використовувалась рабська

праця, розвивався обмін, виникла приватна власність на зем%

лю. З’явилися і приватні ремісницькі майстерні. Почався ви%

пуск металевих монет. У ході класового розшарування суспіль%

ства розорялись общинники, швидко зростала економічна і

політична могутність нових земельних власників і міських ба%

гатіїв. Йшла гостра боротьба між рабами і рабовласниками, між

Є. А. Подольська «Філософія»

простим народом і знаттю. Безперервно велись війни, зникали

дрібні і посилювались великі царства. В цих умовах і виникли

різні філософські течії, які з різних класових позицій ставились

до подій, що відбувались у суспільстві.

У Стародавньому Китаї в VII–VI ст. до н. е. як в ідеології,

так і в політиці чітко вимальовувались дві тенденції – консер%

вативна і прогресивна, містична і атеїстична. У ході боротьби

цих двох тенденцій все ширше розповсюджувалися наївно%ма%

теріалістичні думки про п’ять першоелементів і речей (метал,

дерево, вода, вогонь, земля), про протилежні сили (інь і ян), про

природний шлях (дао) в природі та інші, що виникли ще на

початку II–І тисячоліття до н. е. внаслідок узагальнення пер%

шопочаткових знань того часу. Проте формування філософсь%

ких течій відноситься до VI–V ст. до н. е. Між цими течіями

велась напружена боротьба протягом трьох століть, яка, без

сумніву, була пов’язана зі зламом в історії стародавньокитайсь%

кого суспільства.

У V–ІІІ ст. до н. е. утворюються основні філософські школи:

1) конфуціанство;

2) моїзм;

3) школа закону фа%цзя;

4) даосизм;

5) школа інь%ян (натурфілософія);

6) школа імен шін%цзя та ін.

У першій половині І тисячоліття до н. е. і в період ста шкіл

(VI–II ст. до н. е.) виникли класичні книги китайської освіче%

ності, які включають стародавню поезію, історію, законодавство

і філософію. Книга пісень (Ши%цзин – XI–VI ст. до н. е.) –

збірник народної поезії, який містить також культові пісні,

містичне тлумачення походження ремісництва та речей. Книга

історії (Шу%цзин – початок І тисячоліття до н. е.) – відома та%

кож як Шан%шу (Шанські документи) – є збірником офіційних

документів, описом історичних подій. Книга порядку містить у

собі опис правильної організації, політичних і релігійних цере%

моній, норм соціальної і політичної діяльності. Книга Весни і

Осені (Чунь цю) є хронікою держави Лу (VII–V ст. до н. е.) –

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

зразок вирішення етичних і фор%мальнолітературних питань.

Книга змін (І%цзин – XII–VII ст. до н. е.) – містить перші уяв%

лення про світ і людину у китайській філософії.

В історії давньокитайської філософії важливе місце посідає

конфуціанство, засновником якого був Конфуцій (латинізо%

вана версія імені Кун%Фу%цзи – вчи%

тель Кун, 551–479 рр. до н. е.). Йому

приписується укладання низки старо%

давніх книг («Книга пісень», літопис

«Весна і осінь» та ін.), в яких зібрана

культурна спадщина минулого. Він

висловлював ряд глибоких думок з

питань виховання. Наприклад, він го%

ворив, що «всі люди близькі одне од%

ному за своєю природою, а розходять%

ся між собою у ході виховання», що треба «вивчати старе для

того, щоб пізнати нове», що «вчення без роздумів – марне, а

роздуми без вчення – пусте».

Вчення Конфуція було суперечливим, у ньому були консер%

вативні сторони, оскільки воно вимагало відновлення патріар%

хально%родових відносин і традицій, що вже віджили свій вік.

Головним у етиці Конфуція є поняття «жень» (гуманність) –

моральний закон, який визначає взаємини людей у сім’ях,

суспільстві і вимагає беззастережної покори молодших стар%

шим за віком або за соціальним становищем. Згідно з конфуц%

іанством воля людини визначається «небесною волею», тому

поділ суспільства на «шляхетних» і «низьких» не може бути

змінений. Кожна людина повинна точно знати своє місце в

суспільстві і сумлінно виконувати покладені на неї обов’язки.

Конфуцій висуває вчення чжень%мін (виправлення імен),

суть якого полягає в тому, що назва речі повинна відповідати її

сутності. Це значить, що місце кожної людини в суспільстві, її

поведінка має суворо відповідати соціальному стану людини.

В книзі «Лунь%юй», у якій зібрані вислови Конфуція, говорить%

ся: «Господар повинен бути господарем, підданий – підданим,

батько – батьком, син – сином».



Є. А. Подольська «Філософія»

Із вченням про виправлення імен пов’язаний принцип «лі»

(етикет), що включає в себе норми поведінки, права, звичаї,

ритуали, в яких ніби відбивається воля неба, «верховного бо%

жества». Етикет був розрахований на те, щоб чітко регламен%

тувати життя кожної людини.

Обґрунтовуючи свої соціально%етичні погляди, Конфуцій

стверджував, що «життя людей залежить від долі, а багатство і

знатність – від неба».

Таким чином, він дотримувався традиційних релігійних

поглядів давнього Китаю, згідно з якими небо як верховне бо!

жество диктує свою волю людині.

Консервативні і ідеологічні сторони вчення Конфуція знай%

шли подальший розвиток у поглядах його послідовників. На%

приклад, у написаній послідовниками Конфуція книзі «Чжу%

нюн» висувається містичне поняття «чен» (абсолютна істина,

духовний початок). На думку конфуціанських філософів, чен

являє собою «небесний закон» (тянь дао), а його здійсненням на

землі (в суспільстві) є закон людського життя (жень дао). Той

чи інший суспільний порядок є проявом цього «небесного за%

кону», тому суспільна нерівність постає як природне явище.

Найбільш видатним послідовником Конфуція був Мен!цзи

(372–289 рр. до н. е.). Розвиваючи ідеалістичні погляди Конфу%

ція, він стверджував, що людське життя підкорене небесній волі,

носієм якої є мудрий цар – «син неба». На його думку, людина

народжується доброю, їй властиві чотири вроджені якості:

співчуття, почуття сорому, скромність і уміння відрізняти істи%

ну від брехні. Але вроджені якості людини внаслідок поганого

впливу суспільства швидко втрачаються. Мен%цзи бачив своє

завдання в тому, щоб шляхом виховання і удосконалення осо%

бистості захистити народ від впливу противників конфуціанства.

Проти конфуціанської школи виступив Мо!цзи (Мо%ді)

(479–381 рр. до н. е.). Він висунув ідею загальної любові, зак%

ликав людей надавати одне одному допомогу незалежно від

соціального стану. Піддаючи критиці конфуціанство, він ствер%

джував, що наперед визначеної долі немає. Доля людини зале%

жить від того, як вона буде здійснювати в житті принцип

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

«загальної любові». Залежно від цього «небесний володар»

відповідним чином нагороджує або карає її. Мо%цзи виступав

проти загарбницьких війн, проповідував мир і взаємодопомогу

між державами.

Стосовно теорії пізнання у вченні Мо%цзи містяться деякі

елементи матеріалізму. Наприклад, він говорив, що знання ви%

никає з безпосереднього вивчення дійсності. В подальшому

послідовники Мо%цзи – моїсти – звільнили раціональні ідеї

свого вчителя від містичної оболонки і розвинули їх з позицій

наївного матеріалізму.

Моїсти розробляли головним чином логіку і теорію пізнан%

ня. Вихідним положенням в їх філософському вченні було виз%

нання об’єктивного існування речей поза нашою свідомістю. Всі

наші знання, як учили моїсти, є наслідок спільних зусиль наших

органів чуття (у%лу) і мислення (сін). Моїсти підкреслювали, що

вироблення правильних понять («імен») є дуже важливим фак%

тором у процесі пізнання. «Загальне ім’я – поняття, що означає

групу споріднених одне одному речей. Приватне ім’я – це кор%

дон, що означає дійсність», тобто та межа, за якою людині вже

немає необхідності далі розчиняти річ у своїх поняттях.

Моїсти висунули категорію «бянь» (судження) як основний

логічний метод. За допомогою неї визначається істина і помил%

ка, законна і незаконна дія, встановлюється тотожність і різни%

ця: з’ясовується співвідношення між іменами (поняттями і

дійсністю), усуваються сумніви.

Матеріалістичне вчення моїстів було спрямоване головним

чином проти софістів Хуей Ши (IV–III ст. до н. е.) та Гунсунь

Луна (III ст. до н. е.). Виявивши суперечності кінцевого і без%

кінечного, відносного і абсолютного, Хуей Ши намагався звес%

ти їх до тотожності, розчинити їх у великій єдності». За допо%

могою софістики він заперечував якісну різницю речей. Гунсунь

Лунь вважав, що конкретні речі є результатом поєднання само%

стійно існуючих окремих ідей.

У розвитку філософії Стародавнього Китаю чільне місце

посідає даосизм, вчення Лао!цзи про Дао, про загальний при%

родний закон світу речей.

Є. А. Подольська «Філософія»

Основна ідея філософського вчен%

ня Лао%цзи (VI–V ст. до н. е.) поля%

гає в тому, що життя природи і людей

не керується «волею неба», а тече за

визначеним природним шляхом –

Дао. Дао – це природний закон самих

речей, який разом із субстанцією «ці»

становить підвалини світу. Сутність

Дао полягає в тому, що в світі все

знаходиться в русі і зміні, і в процесі

цієї зміни всі речі обов’язково перехо%

дять у свою протилежність. При цьо%

 

му Лао%цзи вважав, що в процесі безкінечних змін «у світі най%

слабші перемагають найсильніших».

На думку Лао%цзи, людина не повинна втручатись у природний

процес розвитку речей. Хто намагається змінити цей процес, підко%

рити його особистим інтересам, той неминуче зазнає поразки.

Із вчення Лао%цзи про Дао логічно витікає, що все зло і

нещастя в житті людей походять від того, що, втручаючись у

природний плин речей, вони порушують закон Дао. Лао%цзи

закликав людей відмовитися від розкошів і багатства і повер%

нутися до первіснообщинного життя.

Вчення Лао%цзи суперечливе, воно реакційне, оскільки ви%

магає повернення до минулого, але разом з тим воно прогре%

сивне, оскільки його викриття соціального зла сприяло боротьбі

проти консервативного суспільно%політичного ладу того часу.

Одним з видатних послідовників Лао%цзи був Ян!чжу, який

жив у VI ст. до н. е. Ян%чжу заперечував існування надприрод%

них сил і виступав проти культа предків. Він вважав, що світ

речей керується власними законами і знаходиться в безпе%

рервній зміні. Згідно з вченням Ян%чжу, людина відрізняється

від інших істот тим, що вона найрозумніша серед тварин. Душа

людини невіддільна від її тіла і зникає разом з її смертю. За

життя людина повинна мати змогу задовольнити всі свої по%

треби. Ян%чжу вчив, що все існує для людини, висунув ідею «все

для себе» (Вей во).

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

Важливим етапом у розвитку стародавнього даосизму є вчен%

ня Чжуан!цзи (IV–III ст. до н. е.). Чжуан%цзи, як і Лао%цзи, вва%

жав, що в світі речей існує природний закон Дао, характерною

рисою якого є безперервність оновлення речей. Чжуан%цзи ствер%

джував, що від найдрібніших органічних істот у воді – цзі –

пішли тварини, а від останніх – людина. Єдиним матеріальним

початком ці наповнена вся піднебесна, пронизаний весь світ.

Ці висновки Чжуан%цзи вміщують елементи наївного матеріа%

лізму і стихійної діалектики. Проте в цілому вчення Чжуан%цзи

має діалектичний характер. Наприклад, він заперечував існу%

вання об’єктивної істини, життя оголосив ілюзією.

Прихильники даосизму з «Палацу науки Цзися» Сун Цзін,

Інь Вень та інші розвивали вчення про матеріальну субстанцію.

Вони вважали, що основою усіх речей є ці (повітря, ефір), яким

внутрішньо притаманний рух і зміна. Ці у них поділяються на

дві групи – на «найтонші» і «грубі». Людина, на їх думку, на%

роджується внаслідок поєднання цих двох родів ці. Причому

душа людини складається з «найтонших» ці, а тіло – з «грубих».

Головну роль в організмі людини відіграють перші, від них за%

лежать і розумові здібності людини. Мудрість їй не дається від

Бога, а є дією тонких ці. Давні матеріалісти вважали, що тонкі

ці можуть залишати людину, коли вона «вмирає», і утворюва%

ти те, що люди називають «демоном» або «богом».

Наївно%матеріалістичні погляди прихильників даосизму

мали великий вплив на філософів інших течій, у тому числі і

на конфуціанців. Наприклад, Сюй Сін, який був, на думку су%

часних китайських вчених, вихідцем з конфуціанської школи,

пов’язав ці з п’ятьма першоелементами. Таким чином, ці, які

виникли як єдине нерозрізнене поняття, тепер розділилися на

п’ять видів: ці дерева, ці металу, ці вогню, ці води і ці землі. Ці

п’ять першоелементів взаємно породжуються, наприклад, во%

гонь – деревом, дерево – водою. Разом з тим залежно від пори

року вони взаємно переборюються: вогонь – водою, дерево –

металом, метал – вогнем і тому подібне.

Наївно%матеріалістичні погляди отримали подальший роз%

виток у вченні одного з найвидатніших представників конфу%

Є. А. Подольська «Філософія»

ціанства – Сюнь!цзи (288–238 рр. до н. е.). Сюнь%цзи, на відміну

від інших конфуціанців, вважав, що небо є складовою частиною

природи – матеріалістичний початок. У поняття «небо» вхо%

дять такі природні явища, як зірки, сонце, місяць, пори року,

світло і темрява, вітер і дощ. Зміна небесних явищ плине за

певними природними законами і пов’язана з існуванням муд%

рого або нерозумного управління в країні. Долі людей не виз%

начаються небесною волею, її немає в дійсності, все залежить

від самих людей.

Сюнь%цзи стверджував, що, на відміну від тварин, люди

вміють об’єднувати свої зусилля і жити суспільним життям.

Крім того, людина вміє пізнавати явища, що її оточують, і ви%

користовувати їх у своїх інтересах. Пізнання в неї починається

з відчуттів. Проте органи чуття підкоряються нашому мислен%

ню (сін) і дотримуються природних законів. Згідно з ученням

Сюнь%цзи, всі люди рівні за своєю природою. У природу люди%

ни закладено не добрі, а злі якості. Вона народжується егоїстом.

Обов’язок мудреця полягає в тому, щоб виховати в людині

добрі якості в дусі конфуціанства, конфуціанської етики.

Як ідеолог пануючих класів Сюнь%цзи вважав, що в

суспільстві повинні існувати люди, які керують, і люди, якими

керують, одні мають займатися фізичною працею, інші – розу%

мовою. У вченні Сюнь%цзи знайшла широке відображення ево%

люція давнього конфуціанства, яка проходила під впливом змін

у соціально%економічних відносинах давньокитайського сусп%

ільства з часу заснування цієї школи. До III ст. до н. е. конфу%

ціанство вже втратило свою опору – родову знать, яка прийш%

ла до повного занепаду. Багато представників конфуціанства

слугували тепер новим господарям і багатим купцям, які вели

боротьбу проти родової знаті. У зв’язку з цим вони перегляда%

ли свої переконання і пристосовували їх до нових умов.

Фацзя («законники») були прихильниками державних ре%

форм як знаряддя перетворення старого суспільства. Основні

положення школи сформулював Шан%Ян (IV ст. до н. е.). Один

з найвидатніших представників цієї школи – учень Сюнь%цзи –

Хань Фей (III ст. до н. е.), стверджував, що природний шлях

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

розвитку дао є підґрунтям усіх законів природи – лі. У людсько%

му суспільстві, як і в природі, існують, закони (Фа), які є для лю%

дей критерієм їхніх дій. Ці закони повинні стати мірилом у виз%

наченні добрих і злих намірів людини, змінюватися згідно з

вимогами часу, зробитися могутньою зброєю в укріпленні країни.

Хань Фей засуджував релігійну містику. Він говорив, що

існування богів не може бути доведене: люди часто посилають%

ся на «волю неба» лише для того, щоб не дотримуватися дер%

жавних законів. Хань Фей, як і інші представники школи фац%

зя, виправдовував поділ суспільства на багатих і бідних,

проповідував ідею необмеженого збагачення меншості за раху%

нок експлуатації більшості, ідею подальшого зміцнення класо%

вої нерівності.

До кінця III ст. до н. е. філософсько%політичні ідеали фацзя

втілилися в життя. Китай був об’єднаний під владою першого

імператора Цінь Ши%хуанді. Однак незабаром почалося по%

встання рабів, вільних землевласників і ремісників проти різних

груп старої аристократичної знаті. Династія Цинь була знище%

на, її змінила нова династія Хань.

У перший період династії Хань (II–І ст. до н. е.) стан народ%

них мас залишався дуже тяжким. У цих умовах почали розви%

ватися містика, магія і ворожіння. В результаті виникла нова

релігія так званої лаоської секти, яка жахливо перекрутила вчен%

ня Лао%цзи про Дао, піднесла давцього філософа до божества.

Подальшим розвитком містики є вчення одного з конфуц%

іанців – Дун%чжун!шу (ІІ–І ст. до н. е.). На його думку, всі

стихійні явища є формою виявлення небесної волі. Людина

відрізняється від тварини тим, що вона здійснює волю неба.

На початку нашої ери проти релігійної містики, зокрема

проти конфуціанської теології, виступала низка філософів, се%

ред яких особливо виділявся матеріаліст Ван Чун (27 – близь%

ко 97 р. н. е.). В його книзі «Лун%хен» («Критичні роздуми»)

знайшли подальший розвиток матеріалістичні елементи попе%

редніх філософських вчень. Ван Чун вважав, що світ складається

з вічно існуючої матеріальної субстанції ці, де Дао діє як зако%

номірність розвитку самої дійсності. Одні ці знаходяться звер%

Є. А. Подольська «Філософія»

ху, в небесному просторі, у вигляді туманних мас, а інші – зни%

зу, на землі, у згущеному вигляді, у вигляді різних тіл. Два види

ці, розріджені (Ян%ці) і згущені (Інь%ці), на думку Ван Чуна, існу%

ють довічно і від їх взаємодії народжуються всі речі.

Людину він розглядає як природну істоту, що складається

з матеріальної субстанції. В ній, як і в будь%якому живому

організмі, втілена життєва енергія – цзінь%ці, тобто духовний

початок, вироблений у процесі кровообігу в організмі. Припи%

нення кровообігу в організмі веде до зникнення життєвої

енергії і смерті.

У своєму матеріалістичному вченні Ван Чун викриває кон%

фуціанську теорію про вроджене знання, стверджує, що істину

можна довести лише через дослід. Однак без розуму дослідні

дані, чуттєві сприйняття ще не дають достовірних доказів.

Єдність досліду і розуму є основою теорії пізнання у Ван Чуна.

Матеріалізм Ван Чуна має метафізичний характер. Філософ

стверджував, що «небо і земля не змінюються» і що випадко%

востей як у природі, так і в суспільстві не буває. Але у вченні

Ван Чуна були і деякі діалектичні здогадки.

У Стародавньому Китаї розвиток матеріалізму пройшов

три етапи.

 На першому етапі на межі другого і першого тисячоліть

до н. е. виникли наївно%матеріалістичні і атеїстичні погляди,

що, з одного боку, були примітивними узагальненнями пер%

шопочаткових знань того часу, а з іншого – стихійним проте%

стом проти соціальної нерівності і насилля пануючої родової

знаті в умовах формування і розвитку рабовласницького кла%

сового суспільства.

 На другому етапі (в V–III ст. до н. е.) матеріалізм Старо%

давнього Китаю виступає як систематичне вчення, свідомо про%

тиставлене ідеалізму і містиці.

 У період розпаду рабовласництва, що отримав відобра%

ження в містичних вченнях, з критикою ідеалізму і містики

виступив матеріаліст Ван Чун, вчення якого стало завершаль%

ним, третім етапом розвитку матеріалістичної філософії Старо%

давнього Китаю.