Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

сюджувалась на сході і на півдні Індії, на Цейлоні, в Бірмі. Інша

гілка буддизму затвердилась у Тібеті, Китаї і в Японії.

Буддизм – більше релігійна етика (бо має за мету вказати

шлях до врятування від зла), ніж теоретична філософія. У бес%

ідах мудреці буддизму вчать, що мета пізнання – звільнення

людини від страждань, пізнання шляху, який веде до цього

звільнення.

Буддизм висуває чотири положення:

 життя виповнене страждань;

 існує причина виникнення страждань;

 є можливість припинення страждань;

 існує шлях звільнення від страждань.

Отже, згідно з вченням буддизму, життя – це суцільна низ%

ка страждань. Причина цих страждань – у самій жадобі до

життя, у потягу до існування. Смерть не веде до припинення

страждань, бо за нею настає нове переродження. Подолати

страждання, врятуватися від вічного кола перевтілення (санса%

ри) можна тільки шляхом подолання в собі потягу до існуван%

ня. Необхідність страждання виводиться з обумовленості і за%

лежності усіх подій і фактів. Уже факт народження нібито

неминуче веде за собою ланцюг страждань. Життя людини,

його прагнення до насолоди обумовлені чуттєвим досвідом,

супроводжуються стражданнями. Вчення буддизму про при%

чинний ланцюг страждань не є теорією про механічну при%

чинність, бо воно пов’язане з визнанням цілеспрямованої дію%

чої «життєвої сили».

В основі етики буддизму лежить переконання в тому, що

звільненння від страждань досягається не в потойбічному, а в

теперішньому житті. Таке припинення страждань називається

у буддистів нірваною. Під нірваною (санскр., букв.% охолоджен%

ня, загасання) буддисти розуміють стан блаженного небуття,

звільнення від усього, що приносить біль, відволікання від зов%

нішнього світу, від світу думок.

Деякі положення буддійського вчення цікаві з філософсь%

кої точки зору. Це вчення про загальну мінливість і заперечен%

ня існування душі як особливої сутності. Розвиток цієї думки

Є. А. Подольська «Філософія»

привів до висновку, нібито кожна річ може існувати тільки

протягом одного неподільного (атомарного) моменту часу.

Ніщо не може тривати довше однієї миті. Звідси виходить вис%

новок про неіснування душі як тривалої в часі сутності «суб%

станції». Існує тільки потік станів свідомості які постійно зміню%

ють один одного.

Питання про практичні шляхи етичного удосконалення

розроблене у буддизмі дуже досконало. Це – вчення про «вось%

мирічний шлях», про вісім «доблестей», які досягаються тими,

хто пройде цим шляхом. Ці доблесті зводяться до правильних

поглядів, суджень, мови, поведінки, устремлінь, життя, уваги,

зосередження. Засуджується як життя, присвячене чуттєвим

задоволенням, так і шлях аскези та самознищення.

Успіх буддизму був у тому, що він став релігією порятунку,

він наповнював душі віруючих надією на те, що страждання

може бути переможене. Як і всі релігії, буддизм не прагнув до

ліквідації причин страждань у реальному суспільстві. Він був

не вченням боротьби, а релігією покірності.

У поглядах на походження і закономірність світу буддизм

виходить з концепції буття як безперервного потоку становлен%

ня, круговороту перероджень (сансара). Світ існує лише у виг%

ляді нескінченного руху вічних і незмінних психофізичних

елементів – дхарм, різноманітні комбінації яких створюють усе

багатство явищ природи. Життя, за буддизмом, є ланцюг пере%

роджень, характер яких визначається законом карми (відплата

за вчинки в попередніх переродженнях). Мета життя –

звільнитися від перевтілень і досягнення нірвани (стану абсо%

лютного спокою, де відсутні всі бажання, прагнення, пристрасті

і пов’язані з ними страждання). Головним моральним ідеалом

виступає любов до всього живого і утримання від того, щоб

завдавати йому шкоду (ахінса).

З ідей перевтілення, спорідненості всього живого випливає

принцип духовно%матеріалістичної єдності світу, відсутність

протиставлення духу і матерії, суб’єкта і об’єкта. Бог мислиться

іманентним людині і природі.

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

Найвідоміші філософські школи буддизму: мадх’яміка, йо%

гачора, ваджраяна, саутрашина та ін. Школа мадх’яміка стверд%

жувала, що немає ні матеріальної, ні духовної реальності. Все

існує лише як подоба, дійсний зміст якої утворює «шунья» (пу%

стота). Школа йогачори визнавала існуючим лише духовне

буття. Третя школа визнавала реальне існування як матеріаль%

ного, так і духовного світів. Але представники цієї школи роз%

ходилися між собою в розумінні пізнання. Школа вайбхашиків

стверджувала, що речі матеріального світу пізнаються безпосе%

редньо, школа саутрантиків – нібито предмети осягаються

тільки за допомогою умовиводу.

Про перші вчення стародавньоіндійської філософії судити

нелегко, бо твори, особливо філософів%матеріалістів, загублені,

повідомлення про найдавніші вчення, які ідуть від найпізніших

ідеалістів, сильно ними перекручені.

Найдавнішою матеріалістичною філософською течією в Індії

було вчення локаята, або чарвака (вчення, спрямоване на цей

світ – локу). Локаята заперечувала існування будь%якого іншо%

го світу, крім матеріального. Філософія локаята виникла в епо%

ху, коли давній родовий лад змінився в Індії класовою держа%

вою і коли поряд з давніми класами воїнів і духовенства

(брахманами) став підноситися клас торговців, а з середовища

землевласників почали виділятися вільні селяни і ремісники.

Згідно з вченням локаята про буття, весь об’єктивний світ

складається з матеріальних першоелементів. Віра в існування

Бога, душі, раю, потойбічного світу – неправда, а предмети цієї

віри недоступні для сприйняття. Речі природи складаються з

повітря (або вітрів), вогню (або світла), води і землі. Чарвака –

термін, який поєднуює два стародавньоіндійських слова: «чар»

(чотири) і «вак» (слово). Це і є 4 елементи світу. Після смерті

організми розкладаються на першопочаткові елементи. В лю%

дині немає нічого, що пережило б смерть. А якщо так, то необ%

хідно користуватися реальним життям, приймати те, що воно

приносить, усвідомлюючи те, що приємні сторони життя мо%

жуть урівноважити зло і страждання.

Є. А. Подольська «Філософія»

Свідомість згідно з цим вченням існує реально і усвідом%

люється сприйняттям. Але свідомість не може бути властивістю

духовної і нематеріальної сутності, вона – властивість живого

матеріального тіла. Особа невідокремлена від тіла, збігається з

ним. Матеріалістичне вчення про світ і свідомість виключає

віру в Бога. Крім матеріальних першоелементів і законів їх по%

єднання, немає ніякої іншої реальності.

На основі вчення про буття у філософії локаята будується і

етика. Існування тіла людини пов’язане водночас і з насолодою,

і з стражданням. Повністю ліквідувати страждання неможливо,

але можна їх звести до мінімуму, а насолоду зробити макси%

мальною. Неминучість страждання, яке супроводжує насолоду,

не може спричинюватися до відмови від насолоди. Що стосуєть%

ся звичайних етичних понять про доброчесність і розпусту, то

вони вигадані авторами священних книг. Вигадками ж були і

рай, і весь ритуал жертвопринесення, і пекло. Загальним для

всіх матеріалістичних напрямів є, насамперед, заперечення існу%

вання потойбічного життя, закону карми і сансари.

У теорії пізнання представники школи стояли на позиціях

матеріалістичного сенсуалізму, вважаючи єдиним джерелом

знань чуттєві сприйняття. Школа локаята відкидала містичне

одкровення, сліпу віру у Веди, заперечувала самі основи ведич%

ної релігії – карму (відплату за земне життя у потойбічному

світі й усіх наступних перевтіленнях), сансару (коло земних

перевтілень душі) і мокшу (звільнення від них).

Соціальні погляди представників локаяти були прогресив%

ними. Вони захищали інтереси пригноблених верств суспіль%

ства, відстоювали право людини на щастя на землі, а не в ілю%

зорному потойбічному світі. Свої погляди локаятики

обґрунтовували логічними положеннями, піддавали сумніву

традиційні доктрини. Наприклад, ставились питання: Якщо при

принесенні жертви тварина потрапляє на небо до богів, то чому

не приносять у жертву своїх близьких, щоб допомогти їм швид%

ше потрапити на небо? Чому душі померлих не попереджують

людей про погані вчинки? Виступали вони і проти кастової

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

системи, надавали критиці ритуальну практику жерців і авто%

ритет священних текстів.

У VI ст. до н. е. вчення локаята поширював Аджи%та%Кеша%

комбасеїн. Потім у вчення локаята проникає елемент скепти%

цизму, який полягав в утриманні від суджень щодо питань, на

які існують суперечливі відповіді. Згідно з цим новим варіан%

том вчення локаята, не можна впевнено говорити про те, існує

чи ні потойбічний світ, чи є життя після смерті, чи немає.

Дуже давньою формою філософії в Індії було вчення санк/

х’я. Засновником його був Капіла, що жив близько 600%х років

до н. е. Філософія санкх’я, як і низка інших шкіл стародавньоі%

ндійської філософії, головною мудрістю вважає пізнання

шляхів і засобів, які ведуть до повного звільнення людини від

страждань і нещасть. Вчення санкх’я передбачає два початки:

матеріальний і духовний. Для пояснення світу санкх’я вважає

вихідним поняття про матеріальну першопричину всіх речей і

явищ, у тому числі явищ психічних. Наслідками першопричи%

ни є не тільки тіла, а й душі. Першопричина має бути настільки

тонкою і всепроникаючою, щоб вона могла пояснити виникнен%

ня найтонших породжень, таких, наприклад, як розум. Першоп%

ричина не може бути породжена ніякою попередньою її при%

чиною. Вона – вічна самопричина, вічне підґрунтя всього світу.

Усі без винятку предмети здатні викликати у нас або задо%

волення, або біль, або байдужість. Причиною їх є три складові

частини предметів, які називаються гунами і безпосередньо не

сприймаються. З цих трьох складових частин утворені не тільки

первинні субстанції, а й усі речі світу. Але пракриті (матеріаль%

ний субстрат світу у його неподільному, непроявленому стані),

згідно філософії санкх’я, – не єдина первинна субстанція. Прак!

риті – причина існування тільки тіл, почуттів, емпіричного

розуму, інтелекту. Крім цього, існує, згідно з вченням санкх’я,

свідомість, яка перебуває вище від будь%яких змін і за своєю

природою вже нематеріальна. Безліч предметів реального світу

виникає за допомогою процесу, який починається, коли нема%

теріальна причина – пракриті – вперше випробує вплив з боку

пуруша, або «Я». Розум, який пішов від пракриті, невічний, він

Є. А. Подольська «Філософія»

складний і являє собою суб’єкт, який виникає і руйнується з

часом. Розвиваючись, пракриті породжує як фізичні елементи

природи, так і елементи свідомості: розум, самосвідомість, орга%

ни чуття і дії.

Отже, філософія санкх’я має дуалістичний характер, бо виз%

нає дві реальності: матеріальну – пракриті – й духовну – пуру%

ша. Вічна, всюдисуща, активна, але позбавлена свідомості прак%

риті складається з трьох гун (субстанційних сил), взаємодія

яких утворює багатоманітність природи.

Пуруша – пасивна, але наділена свідомістю. Поєднання

пракриті і пуруша зумовлює початок еволюції індивіду і Все%

світу. В етичних поглядах санкх’я виходила з ідеї універсаль%

ності страждання, яке проголошувала найвищою сутністю тілес%

ного існування. У звільненні душі від пут емпіричного світу, в

загальмуванні всіх природних прагнень та споглядальному ас%

кетизмі вбачали теоретики санкх’я мету людського життя.

Із вчення про буття філософії санкх’я походить вчення

про пізнання. Крім сприйняття і логічного висновку, санк%

х’я визнає джерелом пізнання також і свідчення давніх свя%

щенних книг – «Вед». Достовірне пізнання виникає тоді, коли

інтелект приймає в себе відображення не предмету, а самої

свідомості, або «Я».

У багатьох відношеннях близькою до системи санкх’я була

система йога. Засновником йоги вважається мудрець Патанд%

жалі. Найдавнішим твором йоги вважають «Йога%Сутру», яка

також називається по імені засновника «Патанджалі%сутра».

Важливим елементом йоги є опис правил психологічно орієн%

тованого тренування. Його окремі ступені включають самовла%

дання (яма) , оволодіння диханням за певних положень тіла

(асана), ізоляцію почуттів від зовнішнього впливу (прат’яхара),

концентрацію думки (дха%рана), медитації (дх’яна) і стану зо%

середження (самадхи) – звільнення від тілесної оболонки.

Йога вчить, що найвищого блаженства людина може досяг%

ти не зміною об’єктивних умов свого життя, а повним звільнен%

ням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягнен%

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

ням особливого психічного стану «самадхи» (зосередження),

коли згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь

внутрішній точці. Порушується зв’язок з основним світом і ніби%

то з’являється здатність інтуїтивного бачення істини.

Дух розглядається як незалежний, який не піддається нія%

ким обмеженням: ні тілесним, ні психічним. Система йога виз%

нає існування Бога. Віра в Бога – це елемент теоретичного

світогляду, а також умова успішної практичної діяльності, спря%

мованої на звільнення від страждань. З тих засобів, які йога

рекомендує для звільнення, частина належить до практики

аскетизму, частина – до принципів етики, заснованої на

співчутті всім формам і видам життя. Приклад перших – пра%

вила, які вимагають придушення чуттєвих бажань і пристра%

стей. Приклад других – правила, які забороняють завдавати

шкоди живій істоті. Серед правил йоги є низка раціональних,

якоюсь мірою перевірених досвідом наказів, що стосуються

гігієни дихання, режиму харчування.

Засновником системи ньяя (правила міркування, логічний

висновок) вважається мудрець Гаутама. Найбільш давні тексти

школи походять з III ст. до н. е., останні написані не раніше, ніж

у перших століттях нашої ери згідно ньяя. об’єктивний світ

складається з вічних, якісно різнорідних дрібних часток (ану)

води, землі, повітря і вогню. Основну увагу послідовники Гау%

тама зосереджували на проблемах теорії пізнання і логіки. Вони

визнавали чотири джерела пізнання: чуттєве сприймання, точ%

не свідчення, аналогію та умовивід. Вони розробили вчення про

пізнання і про логічний висновок, яке розвивалося на основі

матеріалістичної теорії буття. Цікавим є введення поняття си!

логізму. У більшості шкіл використовується п’ятичленний си%

логізм: 1) теза (прамтиждня) – на горі вогонь; 2) довід (хету) –

(тому що там) дим; 3) приклад (удахарана) – де дим, там і во%

ронь, як у вогнищі; 4) аплікація (упанаяна) – те саме й тут;

5) висновок (нігамана) – тоді це так (тобто відповідає тезі). У

найдавніші часи логічне вчення ньяї було тісно пов’язане з

матеріалістичним розумінням предмета знання. У пізніші часи

Є. А. Подольська «Філософія»

представники школи ньяї досліджували головним чином спо%

соби пізнання, визначення, а також висновок. Засновником цієї

тенденції став Гангеши (у XII ст. н. е.).

Теорія буття ньяї слугувала не теоретичному, а практич%

ному завданню – звільненню людини від усіх страждань. Філо%

софія ньяї розглядала джерела і методи пізнання, класифіку%

вала предмети пізнання, саму реальність. Істинне знання

може бути або осягненням через сприйняття, або пізнанням

через висновок. Сприйняття обумовлене органами чуття і

дає безпосередньо знання про предмети. Для логічного

пізнання треба вилучати ознаки, які необхідно пов’язати з

предметом, що пізнається.

У цілому філософія ньяя наївно матеріалістична. І за поход%

женням, і за змістом вона ставить істину в залежність від ре%

альної природи об’єктів, що пізнаються. Предмет існує раніше,

ніж знання про нього. Згодом у цей матеріалістичний зміст

проникли елементи релігії та ідеалістичної психології.

Однією з найбільш зрілих систем стародавнього індійсько%

го матеріалізму є система вайшешика. Назва школи пішла від

слова «вішеша», яке означає «особливість» і вказує, що для

вайшешика засади реальності – в особливих властивостях

атомів і душ. Вайшешика виникла приблизно в VI – V ст. до н.

е. Засновником її був мудрець Канада. Філософія вайшешика

виникла спочатку як вчення про буття, як матеріалістичне вчен%

ня про природу і теорія атомізму. Згодом в коло питань вай%

шешики були включені і питання логіки.

Вчення пройшло складну еволюцію від дуалізму до ідеаліз%

му. Згідно з вайшешикою, світ складається з елементів (води,

землі, повітря і вогню), утворених неподільними матеріальни%

ми частками (атомами) – ану. Всі комбінації ану, внаслідок

яких здійснюється процес виникнення і зникнення конкретних

речей, підпорядковані світовій душі (адришті). Ану розрізняють%

ся за якістю, розміром і формою. Як і ньяя, вайшешика бачить

мету мудрості у звільненні людського «Я» від страждань і за%

лежності. Оскільки причина страждання – незнання, то шлях

Розділ другий. Становлення і розвиток метафізичної структури філософії

до звільнення лежить через знання, тобто через істинне відоб%

раження реальності.

Таке пізнання передбачає дослідження категорії реальності,

тобто вищих родів буття. Категорія – це не поняття розуму, але

перш за все предмет, позначений терміном. Тому класифікація

категорій збігається з класифікацією предметів або об’єктів.

Матеріальним носієм усіх якостей речей, особливостей, дій, а

також причиною всього складного є субстанція. З різних видів

субстанцій лише п’ять (земля, вода, світло, повітря, ефір) утво%

рені з фізичних елементів, які самі складаються з вічних непо%

дільних атомів. Саме вони не сприймаються почуттями, і про

їх існування дізнаємося тільки за допомогою висновку.

Характерна особливість вчення вайшешики про атоми –

визнання якісної різниці між ними. Якості, на відміну від вла%

стивості, розглядаються як початкове. Рух, наприклад, є не

якість, а властивість, оскільки він передається від одного пред%

мета до іншого. Носіями руху як дії можуть бути тільки обме%

жені тілесні субстанції. У безтілесних субстанцій, якими є ефір,

простір, час і душа, руху і дії не може бути. Важливими для

пізнання категоріями система вайшешики вважає загальне і

особливе. Маючи загальну природу, речі деякого класу одержу%

ють і загальне ім’я. Загальне є реальне, знаходиться в самих

предметах реального класу, воно не є тотожним з їх індивіду%

альними властивостями, воно є сутність окремих предметів.

Якщо б існувало тільки все загальне, неможливо було б

відрізнити одну субстанцію від другої, бо кожна субстанція має

те, що належить їй одній. Це і є особливість.

Через те, що субстанції вічні, то вічні і їх особливості. Вчен%

ня вайшешика про атомістичну будову землі, води, повітря і

вогню має матеріалістичний характер. Але згодом деякі вчителі

цієї школи стали стверджувати, начебто всі дії атомів підляга%

ють волі вищої істоти, яка і направляє все до морального очи%

щення. Утворений світ начебто має світову душу, і всі страж%

денні в ньому істоти за проходження деякого повторюваного

циклу звільняються від страждань. Умова цього звільнення –

руйнування світу та існуючих у ньому з’єднань атомів. З часом

Є. А. Подольська «Філософія»

релігійне забарвлення філософії вайшешика ще більш посилю%

валось. Пізніші вчителі школи вайшешика почали розглядати

атоми тільки як матеріальну причину світу, а діючою причиною

світу проголосили Бога.

Адживіка виникла на початку I тисячоліття до н. е. По%

слідовники вчення критикували брахманійсько%ведичний

світогляд, заперечували існування брахмана і атмана (Бога%аб%

солюта і душі як особливої першопричини, якій притаманна

свідомість). Світ складається з п’яти елементів: води, вогню,

землі, повітря й вітальної (життєвої) сили. Прихильники аджи%

віки виступали за приборкання плоті: самокатування вогнем,

виснажливі пози.

У низці вчень стародавньоіндійської філософії є системи, які

безпосередньо спираються на «Веди». У цих системах тексти

«Вед» розглядаються як священні книги, подібно до стародавнь%

оєврейської Біблії і новозавітної християнської літератури. Ці

системи – міманса і веданта. Для них «Веди» – авторитет, єдине

джерело пізнання. Позиції, що стверджуютья у ведійських гімнах,

вважаються безумовно істинними. Єдиним засобом звільнення

від пут сансари і карми, згідно із вченням школи міманса, є дот%

римування того, чому вчать тексти «Вед», у яких вчення вбачає

надчуттєву універсальну субстанцію, яка існує вічно і є абсолют%

ною. Іноді ці тексти повністю ідентифікуються з брахмою.

Відмінною рисою міманси є те, що це вчення, мета якого

виправдати ведійський ритуал. Міманса приділила велику ува%

гу питанням теорії пізнання і логіки. Чуттєві сприйняття роз%

глядаються тут як особливе джерело знання. Предмети сприй%

няття характеризуються як реальні, що мають різні об’єктивні

ознаки. Крім сприйняття, джерелом пізнання вважають логічний

висновок, порівняння, авторитетне свідчення священних книг

і визнання деяких неприйнятних істин як постулатів.

Ідеалістичне вчення веданти вперше систематично розвив

Бадараяна. У цьому вченні були різні відтінки, обумовлені

різницею в розумінні відносин між душею і Богом. Найбільш

граничними були такі погляди: 1) душа і Бог різні; 2) вони

єдині. Перше вчення захищав Мадхва, друге – Шанкара.