Подольська Є. А. Філософія

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

позанауковий характер, про її зв’язок з ідеологією. Ідеологія

визначається як відображення суспільного буття крізь призму

соціально%групових та класових інтересів. Головний принцип

ідеології – не принцип об’єктивності, як в природничих науках,

а принцип партійності в розумінні визначеності соціальної

позиції суб’єкта, адже в зміст ідеології входить система політич%

них ідей та програма практичних дій. Оскільки філософія ви%

являється пов’язаною з ідеологією, то в її змісті є ідеологічна

сторона, а філософію можна вважати в даному аспекті такою,

що має певне відношення до ідеології.

Філософія прагне до наукового пізнання світу і в той же час

до максимального виявлення інтересів суб’єкта. У взаємодії цих

двох тенденцій в історії філософії нерідко одна з них витісняла

іншу, однак ця обставина не відміняє ні спрямованості філо%

софії на досягнення істини, ні можливостей повного або част%

кового співпадання цієї спрямованості з інтересами соціально%

го суб’єкта.

У змісті філософського знання можна вичленити також

частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук,

об’єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ

та пов’язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духов%

ної культури суспільства. До гуманітарних наук відносяться

психологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціаль%

на психологія), громадянська історія, літературознавство,

лінгвістика та інші науки, що дозволяють проникнути у

внутрішній духовний світ людини завдяки розумінню, завдя%

ки тексту.

У силу зверненості до індивідуальності філософія виступає

як гуманітарне знання, адже філософська рефлексія завжди

прагне діалектично проникнути у смисл діалогічного відношен%

ня, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціо%

нальний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, харак%

терні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва.

Мистецтво – образне освоєння дійсності, де превалює індиві%

дуальне, одиничне в конкретних, живих образах. Мистецтво

Є. А. Подольська «Філософія»

спрямоване на осягнення естетичного в самій дійсності. А філо%

софська картина світу містить в собі також емоційне відношен%

ня до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства.

Філософські праці нерідко набували форми художніх творів

(наприклад, у Платона, Ф. Ніцше, А. Камю), а багато видатних

поетів та письменників (О. С. Пушкін, Ф. М. Достоєвський,

Л. М. Толстой) були філософами%мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його

трансцендуючий характер. «Трансцендентний» (лат.

Transcendere – переступати) – тлумачиться як той, що виходить

за межі можливого (не тільки індивідуально і в теперішній час)

досвіду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому понят%

тю протилежне «іманентне». Трансцендування як метод осяг%

нення чогось, як «вихід за межі» пов’язане з самозаглибленням,

з наявністю певного «таїнства», «неосяжності для розуму», і в

цьому розумінні, надлюдяності, осяжності трансраціонально.

Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і

точного знання як наукова раціональність, воно здатне все ж

уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючись у

себе, людина через себе осягає світ в його першооснові, а заг%

либлюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе.

Така медитація являє собою розумову дію, що спрямована на

приведення психіки людини в стан заглибленої зосередженості.

В психологічному аспекті медитація передбачає усунення

крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов’язане і з містикою, що тлума%

читься як щось загадкове, незрозуміле, нез’ясоване. Оскільки

філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень

про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери над%

природного. Результатом філософського трансцендування з

включеними в нього елементами – медитацією та містикою – є

філософська віра як психологічна установка індивіда, що сприй%

має щось необгрунтоване належним чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установ%

ку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближ%

чих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

практиці. Саме в повсякденному житті, в його глибинах

відбувається кристалізація того дорогоцінного феномену со%

борного людського життя, який являє собою «мудрість».

Вона тлумачиться як глибокий розум, що спирається на

життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва

правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумово%

го та морального удосконалення.

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що

притаманні:

1) природничонауковим знанням;

2) ідеологічним знанням (суспільним наукам);

3) гуманітарним знанням;

4) художнім знанням;

5) трансцендуючому осягненню (релігії, містиці) та

6) повсякденним знанням людей.

У філософському знанні всі види знань представлені як

сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони

внутрішньо взаємопов’язані між собою, причому настільки, що

виявляються злитими, неподільними. Отже, філософське знан/

ня є комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність

виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому

якогось об’єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його

раціоналістичність.

  

 



Міфом ми називаємо щось

нереальне, вигадане, таке, чого не

було в історичній дійсності (сло%

во «міф» від грец.

 

–

оповідь, переказ). У давніх греків

слово «міф» означало: слово, промова, розмова, порада, намір,

чутка, оповідання, переказ, зміст.

Міф – історично перша світоглядна форма відображення

дійсності, в якій художнє, моральне, пізнавальне та практично!

перетворююче освоєння світу постає в синкретичній, взаємоопо!

середкованій єдності. Міф виступає духовно%практичним засо%

бом освоєння форм суспільної життєдіяльності, форм

взаємовідносин людини і природи, людини і суспільства.

Є. А. Подольська «Філософія»

Побудова світу, його буття в природному середовищі фор%

мується в міфах за принципом діяльної взаємодії, взаємоперет%

ворення міфів, персонажів і різних форм природної та суспіль%

ної реальності. Невіддільність природного та суспільного в

предметній образності міфів, закріплення їх в таких проявах

суспільного життя людини, як мова, жест, ритуальне%обрядова

дія, забезпечували формування світосприйняття, світопережи%

вання та світорозуміння первісної людини. Народжувалися

суспільні, духовні, вольові, розумові, моральні форми освоєння

світу, суспільної прихильності (поваги, захоплення, любові

тощо), поступово вони перетворювалися в певні способи та

норми родового буття, сподівання людей на оволодіння сила%

ми природи та суспільства, самовдосконалення. Міфи перетво%

рювали родові надбання в надбання окремого індивіда.

Міф відображує історично першу специфічну для людини

форму її зв’язків з природою, що фіксує не будь%яке емпіричне

ставлення до природи, а лише загальне, тобто цінне для всього

суспільства (роду).

Міфологія відбивала дійсність в її цілісності, яка включала

в себе природу і родоплемінні відносини. Але цей природно%

суспільний світ міфологія відбивала, враховуючи не його об%

’єктивність, а його цінність, значення для даного родового ко%

лективу, тобто крізь призму докорінних інтересів роду.

Міфологія була покликана доповнити або полегшити процес

матеріально%практичного освоєння світу. Здійснюючи духовно%

практичне перетворення дійсності, вона була способом і засо%

бом духовної видозміни всього світопорядку.

Міфи – це узагальнені образи, які включають в себе не

тільки світ наявного буття, котрий часто виступає чимось во%

рожим для людини, але і світ бажаний, світ надій і сподівань, в

якому вільно здійснюються докорінні життєві інтереси родово%

го колективу. Міф не можна розглядати як первісну форму

науки або філософії. Тим більше недопустимо інтерпретувати

міф як простий вимисел. Свідомість первісного суспільства

єдина. Вона не знає роздвоєння. Первісний колектив не відок%

ремлює себе від природи, на яку переносяться внутрішньо%ро%

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

дові відносини. Можна вважати, що міфологія як зібрання міфів

відображає погляди первісних людей на явища природи і жит%

тя, зародки наукових знань, релігійні та моральні уявлення, які

панували в родовій общині, і художньо%естетичні почуття лю%

дей на початку їхньої історії.

Таким чином, передумовами міфологічної «логіки» можна

вважати:

 по%перше, нездатність людини виділити себе з оточуючо%

го середовища;

 по%друге, цілісність міфологічного мислення, яке не відок%

ремлене від емоційної, афективної сфери.

Міф відрізняється від казки, оскільки в ньому є спроба по%

яснити світ. Він відрізняється й від легенди, бо в його основі не

лежить конкретне явище, подія.

Існують космогонічні, антропологічні, етнологічні міфи про

походження, а також створення та впорядкування світу

міфічними персонажами; календарні міфи, пов’язані з осмис%

ленням природно%господарських ритмів та циклів змін жит%

тя, закріпленням їх у ритуально%обрядових діях; есхатолочні

міфи як закріплення уявлень про потойбічний світ та май%

бутнє, їхню традиційну зверненість у минуле; культово!біог!

рафічні міфи про життєві випробування міфічних персо%

нажів, що стають надбанням окремих індивідів через їх

ритуально%обрядове відтворення. Наприклад, давні греки по%

різному пояснювали виникнення світу. Існував міф про по%

чаток усіх речей від богині Евріноми й північного вітру,

який богиня перетворила на великого змія Офіона, а сама

стала голубкою і знесла яйце, що з нього виник Всесвіт –

Сонце, Місяць, планети, зорі й земля з усім, що на ній. Зго%

дом Еврінома з Офіоном оселились на горі Олімпі, але Евр%

інома розгнівалась на змія, бо він твердив, що ніби сам ство%

рив Всесвіт, і скинула його з гори у підземну темряву, В

інших міфах йдеться про виникнення світу з первісної

«ріки» Океану або про те, як богиня Ніч знесла яйце, а з

нього вийшов бог світового ладу Ерот, що пізніше став бо%

гом Кохання. Нарешті в пізніших міфах уже не йдеться про

Є. А. Подольська «Філософія»

яйце, а про первісну Гею – матір Землі, яка створила бога

Урана – батька Неба, а потім народила все, що є на світі.

У єгипетській міфології Сонце (бог Ра) народилося від

союзу Землі і Неба. Спільним для всіх космогонічних міфів

була ідея про те, що створенню світу передував хаос води,

початок виходу з хаосу зв’язувався зі світлом, яке ототож%

нювалось із Сонцем.

Уявлення про водний простір, з якого з’являється земля,

тісно пов’язане з єгипетською дійсністю, воно відповідає річно%

му розливу Нілу, води якого покривали долину, а потім відсту%

пали, і поступово з’являлася земля. В цьому розумінні акт ство%

рення світу, так би мовити, повторювався щорічно.

Інші міфи розповідали про походження людей. Ці оповідан%

ня дуже суперечливі. За деякими міфами, олімпійські боги ство%

рили людей, щоб ті служили їм, приносили жертви. Інші міфи

стверджують, ніби людей виліпив з глини титан Прометей. В

єгипетських міфах дуже мало місця приділено створенню лю%

дини. Людина створена, щоб поклонятися богам.

У багатьох давньогрецьких міфах розповідалось про народ%

ження богів – фантастичних істот, що втілюють різні природні

явища: грім, блискавку, вогонь, сонячне світло, нічну темряву.

Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки олюдню%

вали, тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей.

Розповідалось, що від шлюбу богів Землі і Неба народилось

перше покоління богів, так званих титанів – шестеро братів і

шестеро сестер. Один із них, Кронос, захопив владу, скинувши

свого батька Урана. Йому було провіщано, що так само, як він

забрав владу у батька, так і один з його синів забере в нього

владу. Отож, коли його дружина Рея народжувала дітей, він

відразу поглинав їх. Але коли народився Зевс, Рея сховала його,

він виріс, пішов служити батькові.

Міфи про діяння богів – часом сприятливі, а часом згубні

для смертних людей. Існували численні міфи про героїв: на%

півбогів%напівлюдей. Тих людей, що робили багато доброго,

були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали ге%

роями, будували для них храми. Такими героями були Геракл,

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

Персей. Міфи славили добродійність Прометея. Існували міфи

про заснування міст, наприклад про Мілета, що був заснов%

ником Мілета.

Багато міфів розповідали про родоначальників різних родів.

Дуже цікаві міфи, що їх переказували давньогрецький поет Гесіод

і римський поет Овідій, про «віки», тобто періоди історії людства.

За цими переказами, в історії людства послідовно заступали один

одного п’ять великих «віків»: «золотий», коли люди жили щас%

ливо, без турбот і без воєн; «срібний» – також досить щасливий

для людей, які проте не шанували богів і були знищені; «брон%

зовий», коли люди впали на землю, мов достигле насіння з

ясенів, і воювали, уже озброєні бронзовою зброєю; ще один

«бронзовий», коли відбулися похід аргонавтів по золоте руно,

війна ахейців з троянцями; нарешті, «залізний», за якого люди,

несправедливі й жорстокі, невпинно воюють між собою.

Греки, так само як і інші народи, вважали різні лиха (хворо%

би, смерть) за кару богів. Найвищою нагородою богів було без%

смертя. Часто боги перетворювали людей на тварин, рослин, ка%

мені. Самозакоханий Нарцис стає квіткою, поранений Адоніс –

горицвітом, Дафна, рятуючись від переслідування Аполлона,

стає вічнозеленим деревом – лавром.

Міфи оповідають також і про перетворення неживих речей

на живих людей (наприклад, оживлення статуї, яку вирізьбив

Пігмаліон), або речей та істот – на зірки, сузір’я (так, Ліра – це

кіфара Орфея, Лев – саме той, якого переміг Геракл).

У грецьких міфах відбилися різні мрії людства: приборкан%

ня сил природи (Геракл), освоєння далеких земель і морів (по%

дорожі аргонавтів), опанування повітряного простору (Дедал та

Ікар), перемога над усіма хворобами і навіть смертю (міф про

божественного лікаря Асклепія, якого його батько Аполлон

віддав кентавру Хірону, щоб той навчив сина лікувати; Аск%

лепій вмів навіть оживляти мертвих, за що розгніваний Зевс

убив його блискавкою). Давні греки зображали Асклепія з па%

лицею, навколо якої обвилася змія.

Схожість міфів різних народів, класичне відбиття в них тих

чи інших проявів первісної свідомості обумовлені спільністю

Є. А. Подольська «Філософія»

смисложиттєвих питань та предметів, що усвідомлювались у

міфах, єдністю принципів і засобів опредмечування міфічного

світогляду і спільністю походження (греки, кельти, слов’яни).

Як спосіб духовно%практичного освоєння світу міф є спе%

цифічною формою світоперетворення, опанування та олюднен%

ня світу, що виростає з надії, мрії про вільну реалізацію життє%

вих цілей (підкорення реального світу діям та волі сил

«невідомого» світу тотемних предків, героїв, богів – уособлених

персоніфікованих суб’єктивно%діяльних здібностей суб’єктів

родоплемінного колективу).

Міф як історично перша форма духовного життя первісної

людини був разом з тим засобом розвитку людської духовності,

суспільної духовної культури. Минуле, сучасне, майбутнє по%

ляризовані в міфологічному світогляді категоріями істини та

помилки, добра і зла. В міфологічній свідомості часове сприй%

няття світу звернене в минуле, а майбутнє та сучасне змістов%

но продовжують його, єдині з ним. Через міфи, обряди та ри%

туали здійснювалися освоєння людиною форм суспільної

діяльності, соціалізація індивідів, гуманізація людини та світу.

У міфах відсутні уявлення про природну закономірність,

оскільки людина не усвідомлювала відмінності власного спосо%

бу дії від способу дії природних сил. У них домінує ідея доц%

ільної взаємодії різних формоутворень життя в природі і

суспільстві, виявлення стосунків природної та культурно%істо%

ричної реальностей через протилежні визначення явищ: то%

тожність – відмінність, загальне – одиничне, постійне – мінли%

ве, хаос – космос.

Таким чином, специфіка міфологічного світогляду полягає у

тому, що всі речі і явища сприймаються як взаємозв’язані одне

з одним. Це значить:

 по%перше, що якості одних речей переносяться на інші;

 по%друге, відбувається «олюднення» сил природи, відоб%

раження їх у вигляді чуттєвих образів;

 по%третє, всі дії сприймаються як звичайні (Атлант, на%

приклад, дійсно держить небосхил, Зевс насправді пород%

жує грім і блискавку).

Розділ перший. Метафізична сутність та структура філософії

Міфологічна свідомість практично поставила всі основні

світоглядні питання: про походження світу і людини; про її місце

та призначення в світі; про шляхи і засоби виникнення найваж%

ливіших явищ природи і суспільного життя, культури та інші.

Треба сказати, що в історії людства міфологія оцінювалась

по%різному.В епоху Відродження Віко порівнював міфи з ди%

тячою психологією. Французьке Просвітництво вважало міфи

продуктом неуцтва і омани (Дідро, Вольтер, Монтеск’є).

Німецький філософ XVIII ст. Гердер, навпаки, називав міфи ба%

гатством і мудрістю народу. Великого значення їм надавав і

французький етнограф і соціолог Леві%Строс, поставивши їх на

рівень аналізу, узагальнення. Міфологія еволюціонує з розвит%

ком виробництва, діяльності, інших форм свідомості, а потім

розвивається у мистецтві. У XX ст. представники деяких на%

прямів літератури свідомо звертаються до міфів (Кафка, Томас

Манн, Ануй). Крім того, зберігається «міфотворчість» як засіб

маніпуляції масовою свідомістю, коли люди живуть в уявних

обставинах, серед уявних міфічних образів.

Другим типом світогляду є релігія. Термін релігія походить

від лат.: religio – благочестя, побожність.

Основною ознакою будь%якої релігії є віра в надприродне, в

Бога. Від фольклорних і літературних образів надприродного

релігія відрізняється тим, що проголошує його реальність, мож%

ливість впливу його на долю людини і можливість людини

впливати на нього, одержувати від нього допомогу. Релігія

являє собою комплексне явище, яке включає: ідеї, погляди, уяв%

лення про надприродне; викликані ними переживання, почут%

тя, емоції, настрої; відповідні їм культові дії – молитви, обряди,

свята, богослужіння; побутові традиції; організації, що об’єдну%

ють, спрямовують і контролюють віруючих.

Таким чином, релігія – це більш!менш струнка система, яка

включає:

 релігійні ідеї;

 релігійні почуття;

 релігійні дії.

Є. А. Подольська «Філософія»

Релігія виникла в епоху верхнього палеоліту (кам’яний вік)

40–50 тисяч років тому на відносно високому ступені розвит%

ку первісного суспільства. Первинним об’єктом релігійного

ставлення був реально існуючий предмет, наділений надчуттє%

вими властивовостями (фетиш). Фетишизм тісно пов’язаний з

магією (намір впливати на події, чаклунство, заклинання).

У ранньому класовому суспільстві існували племінні, а потім

національно%державні релігії (конфуціанство, іудаїзм, індуїзм).

На пізнішій стадії історичного розвитку формуються світові,

наднаціональні релігії: буддизм у VI–V ст. до н. е., християнство

у І ст., іслам (VII ст.).

Отже, можна зробити деякі висновки. Способом існування

будь%якої релігії є віра. На відміну від міфів, релігія розділяє світ

на два рівні – реальний і потойбічний, орієнтує людину на по%

тойбічне життя. Релігія являє собою фантастичне відображення

пануючих над людьми природних та соціальних сил. Як соціаль%

но%історичне явище релігія змінювалась разом із зміною форм

суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її

еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм,

анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, сінтоїзм, даосизм, конфу%

ціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Філософія від міфологічних і релігійних форм світогляду

відрізняється тим, що реалізує свою світоглядну функцію на

основі теоретичного відношення до дійсності, звертаючись до

фактів логічних побудов, виробляючи гносеологічні і логічні

критерії для свідомого пошуку і вибору істинних поглядів.

Отже, за способом опанування дійсністю філософія є нау%

кою, котра створює теоретичний світогляд шляхом раціональ%

ного осягнення дійсності. Але це не означає, що будь%яка філо%

софська система є об’єктивно істинною і позбавлена впливу

міфологічної або релігійної свідомості.

Філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ

та людину в ньому, і це заради цієї людини, а тому імперати%

вом філософії є навчити людину мислити творчо та самостійно.