Плющ М.Я. Граматика української мови. У 2 ч. Часть 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Подождите немного. Документ загружается.

Категорії роду, числа і відмінка

іменників

відрізняються від

прикметникових, займенникових і частково числівникових: в

іменнику вони є визначальними, а в

інших

іменних частинах

мови — синтаксично зумовленими формою іменників. Напри-

клад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою;

мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом.

В іменнику значення числа досить часто виражається допо-

міжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається у

процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (пор.:

ткач і піч, день і сіль) та на основі семантичної віднесеності

до статі в назвах істот (пор.: батько і яблуко, Микола і Ма-

рина) або інших ознак.

У прикметників, частини займенників і числівників усі три

граматичні значення (роду, числа й відмінка) виражені флек-

сією.

Іменник як назва предмета виступає в типовій для нього

синтаксичній функції підмета (в початковій формі — називно-

го відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад:

Небо сьогодні синіло по-весняному (Гонч.); Шипшина важ-

ко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Кост.).

Іменник може також виконувати вторинні функції: означен-

ня (узгодженого — прикладки та неузгодженого), обставини,

іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омель-

ко — невеличке хлоп'я — стояв біля матері й дивився, що

вона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав йому на-

зустріч

прісною свіжістю великих вод, тонким прянистим

духом далеких степів (Гонч.); У чужому краю Не шукай-

те, не питайте Того, що немає І на небі, а не тільки на

чужому полі (Т.

Ш.);

Поезія — це завжди неповторність,

якийсь безсмертний дотик до душі (Кост.).

§ 48. Власні і загальні, конкретні

й абстрактні назви.

Семантико-граматичні

категорії

іменника

Значення предметності в

іменнику

його

всеохоплюючою

лагальнокатегорійною

ознакою. У межах класу іменників виді-

ляють менші категорії, що характеризуються за ознакою інди-

иідуальне/загальне.

Відповідно до цього

іменники

поділяються

па

власні і загальні назви. До

власних

назв належать усі

індивідуальні

найменування предметів (прізвища,

імена,

по бать-

кові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет,

сузір'їв, клички тварин та

ін.).

До загальних назв — усі

слова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад:

клас, студент, море, зоря, хлопець).

Межі між цими категоріями слів досить умовні. Загальні

назви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв,

спортивних організацій тощо: «Наукова думка», «Вища школа»,

«Шахтар»), а власні назви — переходити в загальні (напри-

клад: галіфе, бостон, панама, ват).

Розрізнення власних і загальних назв з граматичного по-

гляду виражається в тому, що власні назви не мають форм

множини {Дніпро, Марс,

Кобзар),

а деякі з них, навпаки, ви-

ступають лише у формі множини (Суми, Карпати).

За характером

позначуваного

(конкретне/абстрактне)

іменники поділяються на конкретні й абстрактні

назви.

Іменники з конкретним значенням виражають ре-

альні денотати, в яких передається все те, що людина пізнає

органами чуття. Це назви предметів {будинок, грудка, виш-

ня),

явищ (туман, заметіль), істот (кінь, дитина), одиниць

виміру (метр, літр, кілограм, тиждень, рік та ін.).

До

іменників

з абстрактним значенням належать

назви узагальнених опредметнених понять — якостей, власти-

востей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синя-

ва, навчання, прискорення, вимір, переліт.

Категорія

конкретності

/абстрактності знаходить своєрідне

граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників має

граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі

абстрактні іменники мають множинну форму і не утворюють

однини (кошти, заручини, вибори).

Абстрактні іменники — це здебільшого мотивовані вторинні

слова. Твірними в них виступають прикметникові і дієслівні

основи. Словотвірне значення в цих

іменниках

виражається

спеціальними суфіксами:

-ість-,

-от(а), -анн(я), -енн(я)

та ін.

Чіткого розмежування всіх

іменників

за ознакою «конкретне/

абстрактне» бути не може, оскільки слова в непрямому значенні

легко набувають або, навпаки, втрачають її (пор.: полум'я в печі і

полум'я серця, раптовий вихор і вихор думок).

Серед іменників — загальних назв з конкретним значен-

ням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видовою

категорією).

§ 49. Категорія збірності й одиничності

Збірні іменники виражають сукупність однакових або по-

дібних предметів, істот, що сприймаються як одне ціле, напри-

клад: колосся, гілля, комашня, кімната, клієнтура.

За семантико-словотвірними ознаками виокремлюють чоти-

ри групи збірних

іменників:

1) назви сукупної множинності осіб (браття,

чоловіцтво,

парубоцтво, рідня, учительство, буржуазія, пролетаріат);

2) назви супупної множинності

інших

істот

(звірина,

звір'я,

мушва, худобина, птаство);

3) назви сукупної множинності об'єктів рослинного світу

(зілля, насіння, гілля, дубняк, осичник, виноградник, огу-

диння, озимина);

4) назви сукупної множинності предметів (волосся, груд-

дя, жмуття, лахміття, мотуззя, павутиння, пір'я, сміття,

устаткування, череп'я, шпаргалля, франкіана, фільмо-

тека).

До збірних належать також іменники

із

вторинним значен-

ням, а саме: збірно-речовинні на зразок квасоля, ягода, галь-

ка, ломань, а також ті, що позначають нерозчленовану мно-

жинність істот (плотва, птиця, риба та

ін.).

Збірні

іменники

поєднуються з дієсловом-присудком, коорди-

нуючи оформлення одниною, що вказує на сукупність, збірність,

цілісність нерозчленованої множинності. Збірні іменники, за

незначними винятками, позначатися кількісними числівниками

не можуть.

Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон лис-

тя, а лише багато збіжжя, чимало листя, все колосся,

більшість студентства.

Деякі іменники мають співвідносні форми граматичного чис-

ла однини й множини та форми сукупної множинності (збір-

ності), наприклад: миша — миші — мишва, жінка — жін-

ки — жіноцтво (і жінота), парубок — парубки — пару-

боцтво (і парубота), птах — птахи — птаство, профе-

сор — професори — професура, але більшість іменників не

мають співвідносних форм граматичного числа. До збірних

іменників не належать назви об'єднань, військових одиниць,

позначень масовості істот, у яких значення сукупної збірності

виражено лексично (армія, бригада, полк, ватага, зграя,

отара).

§ 50. Категорія речовинних іменників

За семантико-граматичними ознаками зі збірними назвами

зближуються речовинні

іменники,

що виділяються з-поміж кон-

кретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності,

маси, яку не можна перелічити, а лише виміряти. Категорія ре-

човинних іменників сформувалася як узагальнення поняття

речовини незалежно від форм її

існування

у навколишньому

світі. Значення об'ємної маси — речовини — виражають імен-

ники кількох груп. До них належать назви:

1) продуктів харчування, напоїв, страв та

ін.:

мед, олія, чай,

жир, джем, кетчуп, майонез, пиво;

2) продуктів перероблення речовин тваринного походжен-

ня: віск, баранина, осетрина, хутро, каракульча;

3) рослин і продуктів

їх

перероблення: акація, граб, глід,

хміль, гарбуз, жито, овес, кора, живиця;

4) хімічних (органічних і неорганічних) речовин, сполук, еле-

ментів: бром, водень, залізо, хром, цезій, ефір, оксид, суль-

фат, хлорофос, динаміт, тротил;

5) корисних копалин,

ґрунтів,

мінералів: нафта, вапняк, маг-

ма, рубін, олександрит, яшма;

6) будівельних, текстильних матеріалів, промислової продукції

і відходів: азбест, асфальт, брезент, шифон,

лінолеум,

гліце-

рин, попіл, утиль;

7) ліків: баралгін, бутадіон, валідол, гліцерин, мозолін;

8) парфумів: гель, лосьйон, шампунь та ін.

Категорія речовинності знаходить вияв у своєрідному офор-

мленні слова за граматичним значенням числа: речовинні

імен-

ники вживаються здебільшого в однині, або мають форму лише

множини (ласощі, вершки, дріжджі, духи).

Речовинні

іменники

однинної форми виступають у

множині,

якщо позначають площі посівів, лани, дорогоцінності тощо. На-

приклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці,

жита).

Речовинні

іменники

мають

ще

один граматичний вияв: у

родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II

відмі-

ни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можли-

иих

флексій надається перевага флексії -у (цукру, воску, по-

роху).

Об'ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності спри-

ймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Семан-

тична мотивація реалізується граматично у формі родового об'єк-

та. Відхилення у виборі флексії незначні і переважно поясню-

ються змінами семантичних відтінків слова.

Виділення одного предмета із загальної маси, сукупності зна-

ходить вияв в одиничних

(сингулятивних)

імен-

никах.

Одиничні назви протиставляються своїм значенням збірним

та речовинним

іменникам,

наприклад: птаство — пташина,

селянство — селянин, бадилля — бадилина, зерно — зерни-

на, пшениця — пшеничина, волосся — волосина.

Граматичне протиставлення кількісного вияву в одиничних

іменниках виражається у формах числа: квасолина — квасо-

лини, намистина — намистини, перлина — перлини, стеб-

лина — стеблини.

Одиничні іменники можуть означатися числівниками: три

горошини, одна намистинка, чотири насінини, кілька крап-

лин, сто перчинок.

Отже, семантико-граматичні категорії збірності, речовинності,

одиничності відчленовуються від більш загальної категорії кон-

кретності не лише за своїми семантичними відтінками, а й діста-

ють своєрідне граматичне вираження. Семантичні відтінки

кількісної характеристики предмета є одними з найвиразніших

ознак семантико-граматичного групування іменникової пред-

метності. Ці самі ознаки знаходять вияв на вищому рівні абст-

ракції — в граматичній категорії числа.

§ 51. Категорія істот і неістот

У системі семантико-граматичних категорій іменника виді-

ляється також категорія істот і неістот.

Групування

іменників

відбувається за семантичними озна-

ками: до категорії

істот

належать назви людей і тварин {син,

робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні та міфо-

логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер,

Діана);

усі

інші назви — предметів, явищ, рослин, абстрактних понять —

входять до категорії неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв у відмінко-

вих формах іменника. Так, іменники чоловічого роду, що позна-

чають істот, у знахідному відмінку однини і множини мають

форму, спільну з родовим, а назви неістот — з називним

відмінком: запросив гостя

{гостей);

слухав жайворонка

{жайворонків);

поклав зошит {зошити); беру цвях (цвяхи).

Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви

істот

чи неістот лише у формах множини: покликали сестер,

розстелили хустки.

Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот

не виражають (порівняйте: скликали народ, повідомили полк,

зібрали

гурт).

Деякі

іменники

можуть уживатися в обох формах (напри-

клад: пасти гусей і пасти гуси; у назвах неістот: покласти

ножа і ніж, зробити стола і стіл). Значно частіше це спо-

стерігається в діалектах української мови.

Граматичне розрізнення назв істот і неістот виявляється

частково в давальному, місцевому, а ще меншою мірою — в

родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках

однини іменників II відміни чоловічого роду перевага на-

дається флексії -ові

(-еві,

-єві),

якщо це назви істот, напри-

клад: Петр-ові, батьк-ові, ковал-еві, Сергі-єві. У назвах

предметів переважає флексія

-у

(-ю):

клен-у, Дніпр-у,

під-

жак-у.

Назви

істот

формально відмежовуються певною мірою і в

родовому відмінку: іменники чоловічого роду II відміни, що по-

значають істот, мають лише флексію -а (-я), наприклад: лева,

учня, Івана; у назвах неістот флексія залежить і від інших

групувань цих

іменників

(пор. у конкретних, абстрактних та

інших назвах: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у,

блиск-у, тиск-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в

іменниках

чоловічого роду значно чіткіше, ніж в іменниках жіночого й

середнього роду. Це не випадково, бо в

основі

своїй

воно

спирається на давнє об'єктивне протиставлення осіб чолові-

чої статі всім іншим істотам і предметам (категорійне зна-

чення персональності/імперсональності).

Складовою частиною категорії

істот/неістот

є значення,

основане на бінарному протиставленні —

«особа/неособа».

Це значення є узагальненням абстрактно-поняттєвого змісту

категорії персональності/імперсональності, що полягає у ви-

окремленні

людини

з-поміж

інших

істот.

Поняття «особа» у мові вичленовується з категорійного зна-

чення предметності, властивого іменникам — назвам людей.

У структурі змісту

іменника

значення особи знаходить вияв у

семантичній функції суб'єкта дії, носія стану та інших предмет-

них функціях, які в єдності з референційною функцією струк-

турують семантику речення як предикативної одиниці.

Значення особи іменника в реченні транспонується до змісту

морфологічної категорії особи дієслова, граматична семантика

якої виражається у формах 3-ї особи дієслова-присудка

(дієслівного чи

іменного

складеного), якщо

іменник

виконує

роль підмета.

З іменником у називному відмінку дієслово координує

свою

форму 3-ї особи: Сурми грають в степу широкому, роз-

лігся голос війська — То сам Сірко-кошовий з славним

товариством Веде звитяжну Січ із Кримського походу

(Липа).

За влучним висловом О. О. Шахматова, граматичні кате-

горії дієслова (особи, роду і числа) «викликані» іменником, з

яким воно пов'язане у ролі присудка. Значення семантичної

категорії особи

іменників,

що є назвами людей, реалізуються у

відмінкових формах, які позначають суб'єкта-діяча, носія стану

або компонента з апелятивною функцією — звертання або

прикладки при особових займенниках 2-ї особи (адресата мов-

лення) чи 1-ї особи (мовця). Наприклад: Нарешті господиня

промовила: — Рідкісний ви в нас гість, Степане Павлови-

чу (Підмог); Я, людина двадцятого віку, — і от,

зачудо-

вана, бачу лише первозданність (Кост.).

На поверхневому рівні речення категорія особи представле-

на у структурі дієслова й особових (я

-—

ми,

ти — ви) та

особово-вказівних (він, вона, воно, вони) займенниках. Осо-

бові займенники виконують вказівну функцію: об'єктивують

мовця

(1-ша

особа) й особу адресата мовлення (2-га особа).

Протиставлення «1-ша і 2-га особи» (як учасники мовлення) —

3-тя особа (неучасник мовлення) відображає зміст семантико-

граматичної категорії персональності через зв'язок з реальною

дійсністю і ситуацією мовлення. Проте займенники він, вона,

воно, вони позначають також предметно-особове значення.

Наприклад: Ті пісні мене найперше вчили Поважати труд

людський і піт, Шанувать Вітчизну мою милу, Бо вона

одна на цілий світ (Сим.).

Отже, семантико-граматична категорія персональності/імпер-

сональності, закладена в змісті

іменників,

реалізується на ос-

нові дейктичної функції особових та анафоричної функції осо-

бово-вказівних займенників як позначення особи мовця й ад-

ресата чи неучасника мовлення — того, про кого йдеться. Інші

іменникові займенники слугують для вираження вказівки на

істоту чи предмет, об'єктивно розрізняючи, хто чи що є пред-

метом повідомлення. Відмінкова форма назв істот і неістот

виражає також граматичні значення означеності/неозначеності,

роду і числа, займаючи відповідні позиції в реченні — підмета,

додатка, означення, прикладки, обставини, іменної частини скла-

деного присудка, головного члена односкладного речення чи

звертання.

Граматичні категорії іменника

§ 52. Категорія роду

Граматична категорія роду є однією з визначальних, класи-

фікаційних характеристик іменника як частини мови.

Усі

іменники,

за незначними винятками, поділяються за гра-

матичним родом на три групи: чоловічого, жіночого і середньо-

го роду.

Значення роду в іменниках виражається переважно морфо-

логічно — характером основ і системою флексій.

Синтаксично рід іменників визначається формою узгоджу-

ваних з ними слів — прикметників, займенників, порядкових

числівників:

дерев'яний

стіл, круглий(-а) сирота, третій

маестро, знайома пані, овочеве рагу, моє дитя.

У назвах

істот,

особливо людей, значення роду виражаєть-

ся семантично:

іменник

чоловічого роду батько має флек-

сію, спільну з

іменниками

середнього роду. Рід цього

іменни-

ка визначається за семантичною віднесеністю особи до чо-

ловічої статі. Може також виражатися за допомогою слово-

тиорчих суфіксів: українець — українка, шахіст — шахі-

стка.

У поодиноких випадках належність слова до певного роду

грунтується

лише на семантичній мотивації, а граматичні засо-

би не є визначальними. Так, іменники суддя, староста, воєво-

да належать до чоловічого роду, хоча морфологічні ознаки

їх

спільні з іменниками жіночого роду. Це пов'язане

із

семантич-

ною мотивацією слів: посади судді, старости, воєводи в мину-

лому обіймали лише особи чоловічої статі.

Більшість

іменників

розподіляється за родами залежно від

характеру основи і системи флексій.

До чоловічого роду належать:

а) іменники з кінцевим приголосним основи {віл, степ, гай.,

ступінь, гараж);

б) частина

іменників

на -а (-я), що семантично вказують на

віднесеність

осіб до чоловічої статі (суддя, Микола, Ілля);

в) деякі

іменники

на -о (батько, Павло, Дніпро).

До жіночого роду належать:

а)

іменники

на -а (-я) (сестра, Софія, ткаля), крім деяких

чоловічого роду із семантичною мотивацією статі (Микита,

суддя) та середнього роду (знаряддя, ім'я, лоша);

б) частина іменників на приголосний (ніч, радість, міль,

тінь) та іменник мати.

До середнього роду належать:

а) майже всі

іменники

на -о,

-є

(срібло, марево, море, поле);

б) частина

іменників

на -а (-я) (насіння, життя, дозрі-

вання, теля, ягня, курча та ін.).

Спеціальної флексії для вираження родової

віднесеності,

як

видно з прикладів, немає. Вона виявляється у системі всіх

відмінкових закінчень. Так, іменники з нульовою флексією роз-

різняються в

інших

відмінках: ткач, ткач-а, ткач-еві (-у),

ткач-ем; ніч, ноч-і, нічч-ю.

Система флексій, проте, не завжди є достатнім критерієм

для розрізнення роду

іменників.

Так, наприклад,

іменники

чоло-

вічого і середнього роду об'єднуються в одному типі відміню-

вання (II відміна), а іменники жіночого роду на -а (-я) разом з

іменниками чоловічого роду з цією самою флексією станов-

лять І відміну. Частина іменників на -а (-я) може мати зна-

чення двох родів — жіночого і чоловічого, наприклад: нероба,

плакса, сирота, причепа, Валя,

Шура.

Іменники спільного роду не виражають якогось особливого

граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від

їхньої

статі, вони поєднуються з означуваними словами у фор-

мах чоловічого або жіночого роду (круглий сирота, кругла

сирота; такий причепа, така причепа; другий плакса, дру-

га плакса; прийшов Саша, прийшла Саша).

У назвах істот граматичне

значення'роду

певною мірою об-

ґрунтовується семантично, але не збігається з розподілом істот

за статтю. Наприклад,

іменники

з нульовою флексією {інже-

нер, шофер, директор, геній, педагог, пілот, вожак, міністр)

належать до чоловічого роду. Щоправда, семантична мотивація

може виявлятися в синтаксичній вказівці і на жіночу стать

особи: лікар Валентина порадила; педагог Іваненко розпо-

віла; ця водій,

дівчина-контролер.

У назвах тваринного світу спостерігається ще менша се-

мантична вмотивованість розподілу іменників за родами.

Більшість назв позначають істот без вказівки на стать, на-

приклад: крокодил, барс, сом, кит, шпак, метелик (іменни-

ки чоловічого роду), куниця, сорока, гусінь, білуга (іменни-

ки жіночого роду).

Словотворчо співвідносні назви самця і самиці фіксуються

переважно в назвах свійських (наприклад: баран — вівця,

кріль — кролиця, гусак — гуска) та деяких диких (напри-

клад: слон — слониха, заєць — зайчиха, вовк — вовчиця,

ведмідь — ведмедиця) тварин.

Тварини, що мають важливе народногосподарське значення

(як корисні, так і хижаки), позначаються іменниковими назва-

ми, семантично або словотворчо співвідносними для

істот

обох

статей і малят:

Чоловічий рід

кабан

бик

{віл)

кінь

лев

заєць

Граматичні показники належності іменника до роду наявні і

в наведених прикладах: нульова флексія в чоловічому роді;

флексія -а (-я), приєднана до кореня або до словотворчого су-

фікса

іменників

жіночого роду; флексія -а {-я), що при відміню-

Жіночий

рід

свиня

корова

кобила

левиця

зайчиха

Середній

рід

порося

теля

лоша

левеня

зайченя