Плющ М.Я. Граматика української мови. У 2 ч. Часть 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Подождите немного. Документ загружается.

Граматична форма слова — це єдність граматичного зна-

чення і відповідного засобу вираження його у конкретному

пипадку

вживання слова. Слово в різних формах може вира-

жати одне або кілька граматичних значень, в останньому випад-

ку — за допомогою якогось одного формального показника.

Наприклад, у слові легкий формальний показник -ий. вира-

жає значення роду, числа й відмінка, але для кожного грама-

тичного значення в слові може бути окремий формальний

показник. Наприклад, у дієслівній формі принесли значення

минулого часу виражається суфіксом

-л-;

значення множини —

закінченням

-и;

видове значення завершеності

дії—

префіксом

при-.

Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні. Морфо-

логічні форми — це видозміни повнозначного слова для вира-

ження властивих певному класу слів відношень до

інших

повно-

значних слів або для вираження різних абстракцій (заверше-

ності/незавершеності дії,

інтенсивності

виявлення ознаки та

ін.).

У синтаксичних формах виражаються різні типи поєдну-

наності

слів.

Часткові граматичні значення слів, що знаходять свій вияв

у відповідних формальних показниках, об'єднуються у грама-

тичні категорії.

§ 44. Граматична категорія

Граматична категорія (грец.

хащуоріа

— су-

дження, визначення) — це одна з мовних категорій найвищого

ступеня абстракції, що трактується як система взаємопроти-

ставлених рядів граматичних форм слова, об'єднаних одно-

рідними значеннями.

Граматична категорія є поняттям родовим щодо однорідних

граматичних значень: вона узагальнює однорідні граматичні

значення конкретних граматичних форм на основі опозицій-

них відношень. Наприклад, за значенням граматичної категорії

числа іменники утворюють ряди взаємопротиставлених форм

однини і множини (день — дні, горобець — горобці, село —

села, юнак — юнаки). Граматична категорія особи дієслова

відображає протиставлення:

1-ша

особа — мовець, 2-га — адре-

сат і 3-тя — та, що не бере участі у мовленнєвому акті чи є

предметом мовлення, повідомлення).

Якщо граматична категорія знаходить вияв у протиставле-

них одна одній морфологічних формах, вона належить до мор-

фологічних категорій. У сучасній українській мові наявна сис-

тема таких морфологічних категорій: роду, числа, відмінка, сту-

пенів порівняння ознак в іменних частинах мови; виду, спосо-

бу, часу, стану, особи, валентності у дієслові.

І. І. Мєщанінов, розглядаючи проблему взаємовідношення

категорій мови і мислення, висунув ідею про тісний зв'язок

граматичних категорій

із

поняттєвими (аспектуальності, тем-

поральності, квантитативності, компаративності, персональності,

статі, посесивності та

ін.).

Услід за ним теоретична граматика

трактує поняттєву категорію як замкнену систему значень пев-

ної універсальної семантичної ознаки або окреме значення цієї

ознаки безвідносно до ступеня

їх

граматикалізації та способу

вираження («прихованого» чи

«наявного»)'.

Поняттєві (мисленнєві, семантичні, філософські) категорії ха-

рактеризуються «польовою» структурою, у центрі якої перебу-

ває морфологічна категорія, а периферія може обслуговуватися

різними засобами інших рівнів мови. За концепцією О. В. Бон-

дарка, смислові компоненти поняттєвих категорій можуть реа-

лізуватися як у мовному змісті морфологічних категорій, так і

в структурі функціонально-семантичного поля

Морфологічні категорії ґрунтуються на номінативних або на

синтаксичних елементах значення. Одні з них пов'язані з відоб-

раженням відношень реальної дійсності, виконуючи класифіка-

ційну функцію (наприклад, категорія роду іменників), а інші

відображають синтаксичні відношення в реченні. Перші по-

значаються терміном кваліфікаційні (іноді —

лек-

сико-граматичні)

категорії (роду, виду, стану), другі

мають назву словозмінних (відмінка, особи), хоча в

деяких категоріях ці дві функції поєднуються (наприклад, у ка-

тегорії числа іменників, часу дієслів).

Словозмінні морфологічні категорії представлені рядами

словоформ однієї лексеми, що різняться тільки конкретним

значенням цієї категорії. Цей компонент граматичної категорії

'Лингвистический энциклопедический

словарь.

— М., 1990. —

С. 216.

Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. — Л., 1976. —

С. 204—223.

позначають терміном грамема — як поняття видове щодо

значення родового. У категоріях,

що

поєднують словозмінну

функцію з класифікаційною, крім протиставлених форм за зна-

ченням, наявні форми, що відображають класифікаційні ознаки

номінованих

сутностей. Наприклад, категорія числа у більшості

іменників представлена формами однини і множини (один —

більш як один), але наявні також форми однини, формально не

протиставленої множині (singularia

tantum),

та множини, не

протиставленої однині

(pluralia

tantum).

У системі дієслів наявні форми парного виду і форми одно-

нидових

дієслів.

Кваліфікація синтаксичних категорій викликає дискусії, зок-

рема з приводу того, чи треба до синтаксичних зараховувати

граматичні смисли синтаксичного часу, способу, особи тощо, чи

насамперед категорії речення — предикативність, модальність,

особовість/безособовість,

активність/пасивність.

У мовознавчій літературі «граматична категорія» має і шир-

ший зміст. Так, О. О. Потебня, вперше вживши цей термін, ви-

користовував його і щодо кваліфікації лексико-граматичних

класів слів — частин мови, які нині розглядаються як сфера

функціональної морфології з її морфологічними категоріями в

межах кожної частини мови. За своїм змістом граматичні ка-

тегорії відрізняються від семантико-граматичних розрядів слів

у межах частин мови (наприклад, власні і загальні, конкретні й

абстрактні іменники; якісні, відносні і присвійні прикметники;

кількісні і порядкові числівники; зворотні дієслова та

ін.).

§ 45. Основні способи і засоби вираження

граматичних значень слова в українській мові

В українській мові є три способи вираження граматичних

значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синтетич-

ний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

За синтетичним способом граматичні значення ви-

ражаються в єдності з лексичним значенням у межах того са-

мого слова афіксальними засобами, наприклад, в іменнику хат-

ою значення роду, числа і відмінка виражається флексією. Крім

афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах

того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголо-

су. Порівняйте, наприклад: забрати — забирати,

весни.

— весни.

Граматична форма, утворена синтетичним способом, називаєть-

ся

синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень

виступає тоді, коли формальним показником є службове слово,

наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий —

більш вдалий,

найбільш

вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить

своє вираження поза основним словом у формалізованому служ-

бовому слові, називається

аналітичною.

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш

читати ...) так само, як і наказового способу (хай пише, хай

пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідов-

но витриманій системі дієслівних форм. Хоча формальні по-

казники винесені поза основне слово, граматичне значення в

аналітичній формі сприймається невід'ємно від лексичного, як і

в синтетичній формі слова (пор.: завзятіший і більш завзя-

тий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалізуєть-

ся, що прирівнюється за своїм призначенням до стандартизова-

ного (формалізованого) афікса (пор.: частки хай, нехай та

інші службові слова в аналітичних формах з формотворчими

суфіксами

-їй-,

-іш- у формах ступенів порівняння прикмет-

ників і прислівників).

Граматичні значення можуть також виражатися

аналі-

тично-синтетичним способом. Наприклад, у сучасній

українській літературній мові значення місцевого відмінка ви-

ражається флексією і прийменником. Без прийменника форма

місцевого відмінка не вживається, а формальний показник його

збігається з показником давального відмінка (у класі, при до-

розі, по полю).

§ 46. Частини мови і принципи виділення

їх

Граматична природа слів з'ясовується в теорії частин мови,

яку започаткували вчені Давньої Греції

. Уже Платон нама-

гався класифікувати частини мови, виділивши на логічній ос-

нові ім'я і дієслово. У «Поетиці» Арістотеля

їх

визначено три:

Див.: Березин Ф. М. История лингвистических учений: Учеб. для

филол. спец. вузов. — М., 1984. — С.

8—20.

ім'я,

дієслово та сполучник. Засновники школи стоїків розрізня-

ли п'ять частин мови: ім'я власне, ім'я загальне, дієслово, сполуч-

ник і член (це вказівні, питальні, відносні й неозначені за-

йменники та артиклі). Представники Олександрійської гра-

матичної школи

(III—II

ст. до н.

є.)

уточнили і деталізували

поняття про частини мови. Зокрема, Діонісій Фракієць виді-

лив вісім частин мови: ім'я, дієслово, дієприслівник, член, за-

йменник, прийменник, прислівник і сполучник, обґрунтувавши

граматичні властивості зміни за відмінками імені, наявність роду,

числа та «невідмінкової» частини мови — дієслова — за наяв-

ністю способу, стану, виду, образу, числа, особи, часу і дієвідміню-

вання.

Римські граматисти загалом слідували традиціям грецької

граматики. Граматика латинської мови, яка в середні віки була

універсальною мовою науки, мала значний вплив на розвиток

теорії європейського мовознавства. В основу національних євро-

пейських граматик були покладені схеми латинських граматик.

У подальшому у поглядах граматистів на проблему вивчення

частин мови намітилися значні розбіжності. Незважаючи на

тривалу

історію

вивчення її на матеріалі різних мов, питання про

принципи класифікації слів за частинами мови та

їх

кількісний

склад і досі залишається дискусійним.

Частини мови розглядаються як лексико-граматичні класи

слів, кожний з яких характеризується: спільністю загальнока-

тегорійного (частиномовного) значення і граматичних власти-

востей:

морфологічних

категорій, системи форм словозміни (або

її відсутності) та синтаксичних функцій, а також своєрідністю

морфемного складу і словотворення.

Традиційно визначаються три основні критерії розподілу слів

на частини мови: лексико-семантичний, мор-

фологічний

синтаксичний

але досить супереч-

ливо трактується

їх

ієрархія:

дискутується питання про те,

який принцип є найважливішим для розподілу слів на части-

ни

мови.

В. В. Виноградов, характеризуючи структурно-семантичні

типи

слів російської мови, зазначив, що

їх

поділ на частини

мови зумовлюється: 1) відмінностями тих синтаксичних функцій,

Українська мова: Енциклопедія. — К., 2000. — С. 723.

які виконують різні категорії слів у зв'язному мовленні, в струк-

турі речення; 2) відмінностями морфологічної будови слів і

форм слів; 3) відмінностями речових (лексичних) значень слів;

4) відмінностями у способі відображення дійсності; 5) відмінно-

стями у природі тих співвідносних і супідрядних граматичних

категорій, які пов'язані з тією чи іншою частиною мови

Виведення на перше місце синтаксичного критерію цілком

правомірне, якщо брати до уваги функціонування слів (та

форм

їх)

у мовленні. Словник кожної мови відображає ло-

гічну

категоризацію

предметів і явищ реальної дійсності і

водночас граматичну категоризацію на класи слів, за якими

закріплені відповідні

їх

загальнокатегорійному значенню пер-

винні синтаксичні функції. Синтаксична спеціалізація кожно-

го лексико-граматичного класу зумовлює морфологічну орга-

нізацію слів: системи морфологічних категорій, засобів вира-

ження граматичних значень, системи словозміни, специфіку

морфемної будови, а для похідних слів — і способів слово-

творення.

Проте не всі слова характеризуються за всіма цими крите-

ріями, що дає підставу дослідникам заперечувати можливість

виділення як окремих частин мови вигуків чи сполучників,

прийменників і часток, дискутувати з питання про віднесеність

дієприкметника і дієприслівника до класу дієслів чи виділення

їх

в окремі лексико-граматичні класи слів, 3 огляду на

відповідність слів усім зазначеним критеріям виділяється різна

кількість частин мови: 8 — в античних граматиках, 10 — за

усталеною традицією у більшості навчальних граматик, 12 —

в О. О. Шахматова і В. В. Виноградова, 4 основні (іменник,

прикметник, дієслово, прислівник), наприклад, у О. М. Пєшков-

ського, Є. Куриловича, Л. Теньєра, І. Р. Вихованця, О. П. Суника

та

інших

учених.

Традиційна граматична теорія застосовує три основні прин-

ципи виділення частин мови та один-два додаткові, розглядаючи

стрижневим для кожної з них семантичний. У сучасних сту-

діях спостерігається виділення в ньому не тільки категорійно-

го значення частин мови, а й власне лексичного, адже наймену-

вання стосується відповідних об'єктів навколишньої

дійсності,

Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. —

М.; Л., 1947. — С. 38—39.

при цьому виявляється національна своєрідність мовної карти-

ни світу (лексична категоризація).

Кожний клас слів має своє загальнокатегорійне лексичне

значення: предметності, статичної ознаки предмета, кількісності,

узагальненої вказівки на предметність, ознаки або кількості,

динамічної ознаки (або дії, процесуальності), статичної ознаки

дії (або

іншої

ознаки) чи стану як сутності. Такі класи слів

називають

повнозначними.

Класи слів, що виражають

певні відношення між повнозначними словами, надають додат-

кових семантичних, модальних відтінків словам, словосполу-

ченням, реченням або слугують для зв'язку слів, тобто

свого

значення самостійно не виражають, називаються

неповно-

значними.

У сучасній українській мові до класів повнозначних слів

належать такі частини мови:

іменник,

прикметник, числівник,

займенник, дієслово, прислівник.

Неповнозначними частинами мови є прийменник, сполучник,

частки. Вигук посідає проміжне місце як клас слів, що слугує

для вираження (не називання) почуттів і волі.

Кожна частина мови має властиві

їй

граматичні категорії, що

знаходить вияв у системі словозміни, в її парадигматиці.

У сучасній українській мові до змінюваних слів належать:

іменник,

прикметник, числівник, займенник і

дієслово.

Усі

інші

частини мови об'єднують незмінювані слова.

Вираження граматичних категорій у відповідних граматич-

них значеннях в кожній повнозначній частині мови дістає своє-

рідний вияв за допомогою граматичних засобів — флексій,

інших

афіксів, морфонологічних чергувань, що переважно за-

кріплюються за моделями будови слів певної частини мови

або мають місце лише в межах певного класу слів (чергуван-

ня, наголос).

Усе це позначається на морфологічній будові слова та особли-

ностях

словотворення кожної частини мови. Пор., наприклад:

два, двійко, двійка, двійня, двічі; синій, синька, синяк, сині-

ти. Кожне з названих слів має різне граматичне оформлення, за

формальними показниками і словотворчими суфіксами можна

чітко визначити належність слова до певної частини мови.

Слова кожного класу мають свою систему парадигми (або

не мають її). Кожна словоформа є морфологічним засобом ви-

раження певної основної функції в реченні та додаткових син-

таксичних функцій. За синтаксичними функціями частини мови

поділяються на самостійні та службові. Самостійні слова ви-

ступають у реченні в типовій для кожної частини мови син-

таксичній ролі, виявляють властиві

їм

ознаки сполучуваності і

синтаксичних зв'язків.

Службові слова виступають у синтаксичних зв'язках не са-

мостійно, а в єдності з повнозначними словами або є граматич-

ними засобами вираження певних синтаксичних відношень.

Усі повнозначні слова є синтаксично самостійними. До служ-

бових належать прийменники, сполучники і частки.

Список рекомендованої літератури

Основна:

Адмони

В. Г. Основы теории грамматики. —

М.;

Л., 1964.

Безпояско

О. К.,

Городенська

К. Г.,

Русанівський

В.

М.

Граматика ук-

раїнської мови: Морфологія. — К., 1993.

Блох

М.

Я. Теоретические основы грамматики. — М., 1986.

Бондарко А. В. Грамматические значения и смысл. — Л., 1978.

Бондарко А. В. Классификация морфологических категорий // Типология

морфологических категорий:

Мещаниновские

чтения. — М., 1975.

Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. — М., 1976.

Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. — М.;

Л., 1947.

Вихованець І. Р. Частини мови в

семантико-граматичному

аспекті. — К.,

1988.

Вихованець I. P., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика україн-

ської мови. — К., 1982.

Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов / За ред.

О. С. Мельничука. — К., 1966.

Загнітко

А. П. Основи функціональної морфології української мови. —

К., 1991.

Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови: Морфологія. —

Донецьк, 1996.

Кучеренко І. К. Теоретичні питання граматики української мови: Морфо-

логія:

В 2 ч. — К., 1961.

Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику. — М., 1978.

Леонова

М.

В. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. — К.,

1983.

Потебня А. А. Из записок по русской грамматике. — М., 1985. — Т. IV,

вып.

Сучасна українська мова. Морфологія / За заг. ред. І. К. Білодіда. — К.,

1969.

Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка. — 3-тє

вид. — К., 2002.

Додаткова:

Бенвенист

Э. Общая лингвистика. — М., 1974.

Гак В. Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология. —

М„

1979.

Есперсен О. Философия грамматики. — М., 1958.

Кубрякова

Е. С. Части речи в ономасиологическом освещении. — М.,

1978.

Курилович

Е. Очерки по лингвистике. — М., 1962.

Мещанинов И. И. Члены предложения и части речи. — М.; Л., 1945.

Милославский

Н. Г. Морфологические категории современного русского

языка. — М., 1981.

Мучник И. П. Грамматические категории глагола и имени в современ-

ном русском языке. — М., 1971.

Никитевич

В. М. Грамматические категории в современном русском

языке. — М., 1963.

Проблемы функциональной грамматики. — М., 1985.

Русская грамматика: В 2 т. — М., 1980. — Т. 1.

Слюсарева Н. А. Проблемы функциональной морфологии современного

английского языка. — М., 1986.

Суник О. П. Общая теория частей речи. — М.; Л., 1966.

Сучасна українська мова / За ред. О. Д. Пономарева. — К., 1997.

Шахматов А. А. Очерк современного русского литературного языка. —

4-е изд. — М., 1941.

Шахматов А. Л. Синтаксис русского языка. — Л., 1941.

Щерба Л. В. О частях речи в русском языке // Избр. работы по русско-

му языку. — М., 1957.

ЧАСТИНИ

МОВИ

ІМЕННИК

§ 47. Загальна характеристика іменника

Іменник — це частина мови, що об'єднує слова з

предметним значенням, вираженим у граматичних ка-

тегоріях відмінка і числа та у формах певного

грама-

тичного роду.

Іменник об'єднує спільні за значенням предметності, але

семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен,

ліс, золото),

істот

(дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи

(блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (добро-

та, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота)

та ін. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів

іменни-

ки називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від

тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто

носіями

їх.

Загальнокатегорійне значення предметності в

іменнику

дістає вияв у граматичних категоріях і словотворчих засо-

бах. Головні граматичні ознаки іменника — це наявність кате-

горій роду, відмінка і числа. Іменники належать до одного з

трьох граматичних родів — чоловічого, жіночого або серед-

нього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної

форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.), окремі групи

імен-

ників виражають значення двох родів (сирота, бородище,

хлопчисько).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншо-

мовного походження, абревіатур і прізвищ і характеризують-

ся граматичним значенням числа (одні мають співвідносні

форми числа,

інші

вживаються лише в однині або у мно-

жині).