Плющ М.Я. Граматика української мови. У 2 ч. Часть 1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія

Подождите немного. Документ загружается.

За місцем у слові виділяють префіксальні і постфіксальні

морфеми.

Префікс (від лат.

ргае

— попереду і

fixus

— прикріпле-

ний) — морфема, що стоїть перед коренем, наприклад: про-

славитися, над-будова, на-земний.

Постфікс (від лат. post — після і fixus — прикріплений) —

це афікс, прикріплений після кореня.

До постфіксів належать суфікс, флексія і власне постфікс.

Суфікс (від лат. suffixus — підставлений) — це морфема,

що займає місце відразу після кореня, поряд

із

ним, наприклад:

спів-ак, літ-н-ій, віт-а-ти.

Флексія, або закінчення, — це афікс, який займає кінцеву

позицію в змінюваному слові, слугуючи показником синтак-

сичних відношень між пов'язаними словами в словосполученні

і реченні. Наприклад, у словосполученнях глибок-е озеро,

перш-а

груп-а закінчення вказують на зв'язок залежних від

іменників

прикметника і числівника.

Власне постфікс — це афікс, що знаходиться в абсолютно-

му кінці слова, після закінчення і виконує словотворчу і грама-

тичну роль. Наприклад, постфікс -ся — це змертвіла давня

форма знахідного відмінка зворотного займенника себе, що за-

знав десемантизації. Він приєднується до дієслів як слово-

творчий афікс і водночас надає

їм

зворотного або пасивного

значення: учити — учитися, писати — писатися.

Конфікс — це поєднання префікса і постфікса, які спільно

функціонують у процесі словотворення. Конфікси ще називають

циркумфлексами, тому що вони оточують корінь з обох боків

одночасно: рукав

—>

нарукавник,

глина

—>

суглинки, брова

—•>

надбрівний, стовп

—>

остовпіти, літній

—•»

по-літньому.

Інтерфікс (від лат. inter — між і fixus — прикріплений) —

це афікс, що стоїть між двома (або більше) основами у склад-

них словах — композитах.

§ 7. Словотворчі (деривативні)

і граматичні афікси

За функцією в слові афікси поділяються на

слово-

творчі

(деривативні)

граматичні.

Слово-

творчі афікси слугують для уточнення речового значення коре-

ня. Цю роль можуть виконувати суфікси, префікси і постфікси.

Суфікс

як словотворчий засіб відрізняється

від

інших

морфем низкою ознак. Він чутливо реагує на вибір твірної

основи і своє значення реалізує лише у зв'язку з кореневою

морфемою. Так, суфікси -от(а),

-їсть,

-изн(а) можуть вира-

жати значення узагальненої ознаки, властивості, абстрактного

поняття в єдності з коренями прикметників, які позначають

конкретні ознаки або властивості предметів: добр-от-а

<—доб-

р-ий, хоробр-ість

<—

хоробр-ий, крут-изн-а

<—

крутий.

Суфікс, приєднуючись до кореня твірної основи, уточнює

чи

видозмінює поняттєвий зміст похідного слова і водночас є по-

казником (разом із закінченням) належності його до певної

частини мови. Саме суфікс виявляє здатність переводити ос-

нову слова з одного розряду (частини мови) в інший. Напри-

клад: зима — зимувати (суфікс -ува перевів основу

іменни-

ка до дієслів); списати — список (похідний від дієслова імен-

ник утворено суфіксом

-ок);

мужній — мужньо (суфікс -о

переводить основу прикметника до прислівників).

Префікс

відрізняється від словотворчого суфікса

тим,

що він не впливає на морфологічне оформлення слова; при-

єднуючись не до кореня, а до цілого слова, префікс не може

переводити основу з однієї частини мови в іншу. Наприклад:

весна — провесна, давній — прадавній, ходити — заходи-

ти, звично — незвично.

Значення префіксів чіткіше окреслене порівняно з суфікса-

ми, вони більш стандартизовані, спрямовані на вираження про-

сторових, часових, кількісних та інших ознак, що характеризу-

ють дії, процеси, стани, предмети: від'їхати, рознести, забіг-

ти, перебрести, побігати, познаходити, доісторичний,

надпотужний, заглибокий, надхмарний, безмір, просинь,

недавній, недовго.

Префікси не закріплені за частинами мова, тому багато з них

можуть уживатися як словотворчі засоби в різних класах слів,

наприклад: заходити і завеликий, прадід і прадавній, про-

голосити і проректор, несила, несильний і несильно.

Власне постфікси виступають

із

словотворчою функцією у

дієсловах, займенниках і прислівниках.

Постфікс -ся приєднується до дієслів як словотворчий афікс

і водночас надає

їм

зворотного або пасивного значення: купа-

ти — купатися, хотіти — хотітися, сидіти — (не)си-

дітися.

До постфіксів зараховують також афікси, похідні від часток,

які мають значення неозначеності істоти, предмета, ознаки або

обставинної характеристики дії, стану: хто-небудь, що-небудь,

будь-що,

який-небудь,

будь-де, де-небудь, хтозна-як, хто-

зна-відколи, абикуди, деколи.

Вони приєднуються до питально-відносних займенників або

займенникових прислівників на початку (будь-хто, будь-що,

будь-який, будь-де, будь-коли, хтозна-хто, хтозна-як,

хтозна-відколи)

або в кінці слова (хто-небудь, чий-небудь,

котрий-небудь,

де-небудь, звідки-небудь).

На відміну від дієслівного постфікса -ся (-сь), який відіграє

класифікуючу роль (оформляє і розрізняє активні й пасивні,

зворотні і незворотні дієслова), такі постфікси не розрізняють

частин мови. Тому

їх

можна характеризувати як аглютинативні,

стандартизовані афікси, спеціалізовані на вираженні граматич-

них значень слів.

Особливим різновидом словотворчих афіксів є

інтер-

фікси,

що виступають для зв'язку двох (або більше) коренів

у складному слові. В українській мові роль

інтерфіксів

вико-

нують голосні о,

(є).

їх

називають сполучними, або словотвір-

ними, голосними. Наприклад: лісотундра, першодрук, само-

рух, сонцепоклонник,

працездатний,

життєрадісний.

Різновидами

інтерфіксів

є частини складних і простих слів,

які з'являються між коренями, коренем і суфіксом у ролі «про-

кладки», що зумовлено правилами сполучуваності фонем на

стику морфем, милозвучності тощо. Такими, наприклад, є го-

лосні або сполучення голосного з приголосним у складних

словах:

кількадобовий,

десятиденний, двох'ярусний. У при-

кметниках, утворених від складних числівників, може бути кілька

інтерфіксів (за походженням це колишні закінчення числів-

ників), наприклад:

сімдесят-и-чотирь-ох-річний

чоловік,

ст-а-двадцят-и-п'ят-и-кілометрова відстань, чотирь-ох-

тисячп

ят-и-сотрічна давність.

До деривативних афіксів близькі так звані а ф і к с о ї д и,

що є початковими або кінцевими елементами складних слів.

Початкові елементи складних слів називають п р

ф і к с о ї -

дами:

багато, велике, гідро, енерго, метео, ново, повно,

само, свіжо (багаторазовий, великоваговий, гідропоніка,

енергоносій, метеостанція, нововведення, повнометраж-

ний), а кінцеві елементи —

суфіксоїдами:

бальний, бо-

кий, дайний, грійка, думець, лов (п'ятибальний, червонобо-

кий, життєдайний, тілогрійка, однодумець, птахолов).

Граматичні афікси слугують для творення форм

того самого слова. Розрізняють формотворчі і словозмінні гра-

матичні афікси.

Формотворчі афікси — суфікси і меншою мірою

префікси — відрізняються від словотворчих (деривативних)

тим,

що беруть участь в актах формотворення, взаємодіючи з осно-

вою того самого слова, тоді як деривативні афікси в актах

словотворення взаємодіють

із

твірною

основою

похідних

словах.

Формотворчі суфікси стандартизовані, обов'язкові для всіх

слів тієї частини мови, у межах якої утворюють певну систему

словоформ. Так, усі дієслова мають форму інфінітива, що тво-

риться суфіксом -ти; форми минулого часу дієслів творяться

за допомогою суфіксів -в (або нульового) та -л-, до яких при-

єднується родочислове закінчення: писати — писав, писала,

писало, писали; нести — ніс, несла, несло, несли. За допо-

могою формотворчих суфіксів -уч-

(-ЮЧ-),

-ач-

(-яч-), -л-

творяться активні дієприкметники теперішнього і минулого

часів; за допомогою суфіксів -«-

(-єн-),

-т- утворюються

дієприкметники минулого часу; дієприслівники теперішнього часу

творяться за допомогою суфіксів -учи (-ючи), -ачи (-ячи), а

минулого — суфіксами

-ши,

-вши,

наприклад: рожевіти —

рожевіючий, зчорніти — зчорнілий, побілити — побілений,

збити — збитий; рожевіти — рожевіючи, зчорніти —

зчорнівши, побілити — побіливши, збити — збивши.

Формотворчі суфікси

-ш-,

-іш- слугують для творення форм

вищого ступеня порівняння прикметників (довгий — довший,

рівний — рівніший) та -ше, -іше — для творення таких

самих'

форм прислівників (довго — довше, рівно

—•

рівніше).

Ці

суфікси у поєднанні з префіксом най- виступають як засоби

творення форм найвищого ступеня (найдовший, найрівніший,

найдовше, найрівніше).

Формотворчими називають також префікси і суфікси, які

слугують для творення видової пари

дієслів.

Відмінність

між

словотворчими і формотворчими префіксами полягає в тому,

що перші виступають в актах словотворення і, взаємодіючи з

цілим словом як твірною основою, уточнюють або

видозміню-

ють лексичне значення, а

інші

(формотворчі) не вносять додат-

кових відтінків у значення дієслова, виражають лише вказівку

на внутрішню межу перебігу дії, що є граматичним значенням

виду.

Порівняймо словотворче значення префіксів: летіти (пере-

міщатися за допомогою крил (про птахів) •— влетіти (... усере-

дину приміщення, окресленого простору), перелетіти (... з од-

ного місця на інше, через предмет, певну межу) і формотворче

значення: летіти — прилетіти (завершити політ у минуло-

му чи в майбутньому).

Основним типом граматичних афіксів в українській мові є

флексія

(закінчення),

що виражає відношення сло-

ва до

інших

слів у словосполученні і реченні. Закінчення зав-

жди виступає в певній системі словозміни змінюваних частин

мови. Відмінювання

іменників,

прикметників, числівників, за-

йменників розрізняється системою закінчень, які виражають

граматичні значення відмінка, роду і числа або лише відмінка

(в кількісних числівниках). Дієслова мають складну систему

дієвідмінювання за особами, родами і числами, основними

показниками яких є особово-, родочислові флексії. Закінчення

характеризується високим ступенем абстракції. Воно вільно

приєднується до всіх слів певного типу відмінювання

чи

дієвідмінювання, утворюючи певну систему словоформ —

імен-

ників, прикметників, числівників, займенників,

дієслів.

У системі словозміни змінюваних частин мови показником

граматичних значень може виступати також

нульовий,

тобто матеріально не виражений у звуках, афікс. Наприклад, у

системі словозміни іменників II відміни чоловічого роду нульове

закінчення виступає в називному відмінку, а в назвах неістот —

також у знахідному.

Словоформа знахідного відмінка відрізняється від називного

як керована, залежна форма, називний відмінок є так званим

прямим

відмінком.

Нульове закінчення властиве словоформам іменників родо-

вого множини (вікно — вікон, вишня — вишень, череда —

черід). Нульове закінчення мають короткі прикметники (рад,

зелен, ясен), форми минулого часу дієслів чоловічого роду,

які

протиставляються формам жіночого й середнього роду та мно-

жини (записав — записала, записало, записали).

§ 8. Основа слова. Типи основ

Основа — це частина змінюваного слова, що виражає

його лексичне значення. При морфемному поділі слова після

відкидання афіксів з граматичним значенням залишається

основа. Наприклад, у словах місто, визвольний, чотири виді-

ляються основи міст-, визвольн-, чотир- шляхом відкидання

закінчень -о, -ий,

-и;

у дієслівних словоформах пишу, пишемо,

пишуть, пиши, пишіть після відкидання флексій — основа

пиш-

(теперішнього часу), а в словоформах писав, писала,

писали (основа виділяється шляхом відкидання формотворчих

суфіксів (-в-, -л-) і закінчень — нульового, -а, -и (основа

минулого часу — писа-).

За морфологічним складом основа може бути

корене-

вою

(простою) й афіксальною (складною). Корене-

ва основа відповідає кореню. На відміну від неї в афіксальній

основі крім кореня наявний один або кілька словотворчих

афіксів.

З погляду сучасних семантико-словотвірних зв'язків основа

може бути непохідною

(немотивованою)

похідною

(мотивовано

ю).

Непохідна — це основа, в складі якої не виділяються

словотворчі афікси і яка не мотивується словами того самого

кореня: наприклад, у словах мир, сонце, білий, знати — мир-,

сонц-,

біл-,

зна-. Значення непохідної основи замкнене в ній

самій і може бути виявлене лише внаслідок

етимологічного

аналізу.

Похідна — це основа, в складі якої, крім кореневої мор-

феми, виділяється один чи кілька словотворчих афіксів і яка

мотивується через

семантико-словотвірні

зв'язки з іншими сло-

вами того самого кореня. Наприклад, основи слів морозиво,

правдивий, роздати мають у своєму складі словотворчий афікс

(мороз-и-,

правд-и-, роз-да-) і мотивуються через споріднені

слова

{мороз,

правда, дати). Похідна основа завжди мотиво-

вана.

За особливостями вияву в споріднених (однокореневих)

словах розрізняють вільні і зв'язані основи.

Вільна

(незв'язана)

— це основа, що має здатність

до вільного вияву свого морфемного складу: у похідних (афік-

сальних) споріднених словах і в словах з непохідними основа-

ми. Наприклад, у словах покрикувати, перекричати, викрик

основа крик може виступати самостійно і в споріднених сло-

вах, як ускладнена словотворчими афіксами, так і неускладнена

(крик).

Зв'язана — це основа, яка не має здатності вільно ви-

являти свій морфемний склад; її коренева (коренева і суфік-

сальна) морфема виявляє себе тільки у складі похідних слів.

Наприклад: у словах роззути, взути; звикнути, звичка,

навики кореневі та ускладнені суфіксом морфеми зу-, вик-

(вич-) без поєднання з префіксом не вживаються.

Змінюване слово є складною діалектичною єдністю спільної

для всіх його словоформ частини (що є носієм лексичного

значення й тому залишається постійною, незмінною) і змінної

частини, вираженої функціональною відмінністю однієї слово-

форми від іншої. Послідовне розрізнення кожної словоформи з

усіх інших можливе за наявності спільної основи і властивого

окремій словоформі закінчення (флексії), що є показником од-

ного або кількох граматичних значень. Наприклад, іменникове

слово груша при постійній основі груш- за допомогою закін-

чень виражає різні значення відмінків і числа, груш-а, груш-і,

груш-і, груш-у, грушею, (на) груш-і (однина), груш-і, груш,

груш-ам, груш-і, груш-ами, (на) груш-ax (множина), а при-

кметник високий за допомогою закінчень виражає граматичні

значення відмінка, роду і числа, залежних від роду, відмінка і

числа

іменника:

висок-а груша, висок-ої груші, висок-ій груші,

висок-у грушу, висок-ою грушею, на висок-ій груші.

§ 9. Зміни в морфемній будові слова

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний

склад слова може зазнавати змін. Основним виявом змін у

морфемній структурі слів української мови є порушення пря-

мих співвідношень між похідною і непохідною основами. Внас-

лідок різних фонетичних процесів, змін у лексичному значенні

похідного чи первинного слова, зникнення слова, на основі яко-

го виникло похідне, з активного словника відбуваються зміни у

морфемній будові слова: спрощення, перерозклад, ускладнення

та ін.

Спрощенням називається процес, наслідком якого є

втрата похідним

словом,,

здатності виділяти наявну в ньому

первісну морфему. Наприклад, слово вікно в сучасній ук-

раїнській мові поділяється на дві морфеми — кореневу

вікн-

флективну -о.

У давньоукраїнській мові в цьому слові виділявся ще суфікс

-к-, який уже став непродуктивним (порівн.: ряд-н-о, сук-н-о)

і поступово зрісся з коренем. Цьому сприяли звукові зміни:

втрата зредукованого голосного в суфіксі {-ън-, -ьн-) і зумов-

лена цим процесом поява нового закритого складу, в якому

давній [о] перейшов в [і], а перед ним з'явився приставний

(протетичний) звук [в]. У сучасній

мові

слово

вікно

вже не

сприймається як похідне від слова око.

Спрощення зазнають слова з різних частин мови, однак найчас-

тіше воно спостерігається у словах, утворених суфіксальним

способом. Наприклад, в іменниках жир, шило, мило, рило, знак

та багатьох

інших

колись «живі» суфікси

-/?-,

-л(о), -к- стали

непродуктивними і далі зрослися з коренями слів. Унаслідок

спрощення основи цих слів стали непохідними, так само як

непохідними в сучасній українській мові стали основи при-

кметників високий, гіркий, мілкий, тонкий, важкий, лука-

вий або дієслів включити, виключити, замкнути, відімкну-

ти, піймати та

інших

за відсутності в сучасній мові безпре-

фіксних дієслівних лексем ключити, микати,

імати.

Зміни в морфемному складі слів можуть відбуватися вна-

слідок переміщень між значущими частинами, наприклад, пре-

фікса до кореня (пор.: утроба і внутрішній, де давній префікс

прийменникового походження вън- злився з коренем), і навпа-

ки, відходу морфеми, що належить основі слова, до флексії (пор.

давньоукраїнську форму рука-ми, де суфікс -а- входив до ос-

нови, і сучасну українську рук-ами, в якій суфікс відійшов до

закінчення).

Мовний процес, наслідком якого є зміна зовнішнього вигля-

ду службових морфем, переміщення меж

між

похідною

осно-

вою і словотворчим афіксом, називається перерозкла-

д о м. Унаслідок перерозкладу може відбуватися також

збільшення обсягу словотворчого афікса за рахунок іншого

афікса, наявного в основі, від якої утворено похідне. У такий

спосіб виникають так звані складні суфікси -анин, -чанин,

-инськ(ий), -ність та ін. Пор., наприклад: ліс-ник (від ліс-н-

ий), мат-усеньк-а (від

мат-ус-я),

сух-ощав-ий

{від,сух-ість,

сух-ощ-і), блиск-оті-ти (від блиск-іт).

Перерозклад має місце на стику префіксів: наприклад, префікс

зне- виник унаслідок зрощення префіксів з- і не- в основах

дієслів, похідних від іменників і прикметників: не дати долі —

знедолити; не мати сили — знесилитися; зажити неслави —

надати поганої слави — знеслави-ти(ся). Нова модель діє-

слівних утворень префіксально-суфіксальна (або ще й пост-

фіксальна) використовує складний префікс зне-: кров — зне-

кров-и-ти, шкода — зне-шкод-и-ти, ціна —

зне-цін-юва-ти;

зрідка допускає префікс обез-, також утворений з двох морфем

о +

без-,

біль — обез-бол-и-ти.

Своєрідні процеси, що зумовлюють зміни в морфемному

складі слів, виникають унаслідок переходу слів з одного розря-

ду в інший: прикметників і дієприкметників — в іменники

(субстантивація),

змінюваних слів — у прислівники

(адвербіалізація),

самостійних слів — у службові

слова, вигуки. Процеси переходу слів з однієї частини мови в

іншу обов'язково спричиняють зміну граматичних значень, а

отже, і зміну граматичних (формотворчих і словозмінних) мор-

фем на словотворчі афікси. Такий процес називають

деко-

реляцією.

Список рекомендованої літератури

Безпояско О.

К.,

Городенська

К. Г. Морфеміка української мови. — К.,

1987.

Ільїн

В. С. Префікси в сучасній українській мові. —

К.,

1953.

Клименко

Н.

Ф.,

Карпіловська

Є. А. Морфемні структури слів у сучасній

українській мові // Мовознавство. — 1991. — № 4. — С

10—21.

Клименко

Н.

Ф., Карпіловська Є. А. Словотвірна морфеміка сучасної

української літературної мови. — К., 1998.

Ковалик 1. І. Проблеми суфіксальної омонімії та синонімії в сфері

імен-

ників слов'янських мов // Питання слов'янознавства. — Л., 1962. —

С 5—26.

Максимов В. И. Структура и членение слова. — Л., 1977.

Морфологічна будова сучасної української мови. — К., 1975.

Немченко В. Н. Основные понятия морфемики в терминах. — Красно-

ярск, 1985.

Полюга

Л. М. Морфемний словник. — К., 1983.

Словотвір сучасної української літературної мови. — К., 1979.

Цыганенке Г. П. Состав слова и словообразование в русском языке. — К.,

1978.

СЛОВОТВІР

§ 10. Предмет і завдання словотвору

Словотвір,

або деривація (лат. derivatio —

творення, відведення), — це розділ мовознавства, який ви-

вчає слова за способами і засобами

їх

творення та сло-

вотвірною структурою.

Словотвір є одним

із

головних джерел поповнення лексич-

ного складу мови, тому цей термін використовується і для по-

значення процесу деривації — творення

похідних

слів.

Предметом вивчення словотвору є словотвірна підсистема

мови. До завдань цього розділу належать питання про способи

і засоби творення похідних слів, з'ясування мотиваційних відно-

шень між вихідними і похідними одиницями, класифікацію по-

хідних слів за ознаками дериваційної структури і словотвірни-

ми значеннями в межах відповідних лексико-граматичних

класів слів (частин мови), визначення продуктивності окре-

мих способів і засобів деривації.

Словотвірні процеси української мови орієнтовані на фор-

мування лексичних одиниць різної частиномовної природи,

насамперед тих, що виконують номінативну функцію, — нази-

вають предмети, осіб,

інших

істот,

ознаки, дії, процеси, стани, абст-

рактні поняття. Словотвір тісно пов'язаний з кількома рівнями

мови — лексичним, морфемним і граматичним, на кожному з

яких розглядається слово, проте в різних

його

аспектах (щодо

значення, морфемної будови, словозміни і належності до певної

частини мови, функцій словоформ).

Словотвірний аспект стосується сфери

мовної

діяльності

людини, спрямованої на забезпечення процесів номінації, ство-

рення мотивованих однослівних знаків мови. Завдяки слово-