Пепа Т.В., Федорова В.О., Кондрашихін А.Б. Управління фінансовою санацією підприємств

Подождите немного. Документ загружается.

Про результати своєї роботи керуючий санацією готує письмовий

звіт, який надає комітету кредиторів за 15 днів до закінчення санації, а

також за наявності підстав для її дострокового припинення.

Законодавство передбачає типову структуру звіту керуючого санаці-

єю. Обов'язковими є наступні складові звіту:

- баланс боржника на останню звітну дату;

- рахунок прибутків і збитків боржника;

- відомості про наявність у боржника грошових коштів, які можуть

бути спрямовані на задоволення вимог кредиторів боржника;

- відомості про дебіторську заборгованість боржника на дату подання

звіту та про нереалізовані права вимоги боржника;

- відомості про стан кредиторської заборгованості боржника на дату

подання звіту.

Керуючий санацією виступає однієї із провідних фігур у контролін-

гових діях. Тому до свого звіту він додає інформаційні матеріали, яки

підтверджують зміст санаційних заходів. До звіту керуючого санацією,

зокрема, додаються докази задоволення вимог конкурсних кредиторів

згідно з реєстром. Одночасно із звітом керуючий санацією вносить до ко-

мітету кредиторів одну з пропозицій:

- про прийняття рішення про дострокове припинення процедури сана-

ції у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника;

- про прийняття рішення щодо припинення процедури санації і укла-

дення мирової угоди;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про продовжен-

ня процедури санації;

- про звернення до господарського суду з клопотанням про визнання

боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредито-

рів не пізніше десяти днів від дати його надходження. Комітет кредито-

рів розглядає звіт керуючого санацією, направляє в господарський суд

клопотання про припинення процедури санації та укладення мирової

угоди (відновлення платоспроможності, визнання боржника банкрутом,

відкриття ліквідаційної процедури) або продовження терміну процедури

санації. У разі виникнення підстав для припинення процедури санації,

комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності зві-

ту керуючого санацією.

Інформаційними документами стосовно реалізації плану санації під-

приємства є звіт керуючого санацією, розглянутий комітетом кредито-

рів, і протокол засідання комітету кредиторів. Ухвалення документів

означає реалізацію правовстановлюючої функції управління. Надалі до-

кументи направляються в господарський суд не пізніше п'яти днів після

дати їх ухвалення.

До звіту керуючого санацією також додаються реєстр вимог креди-

торів і скарги кредиторів, які голосували проти прийнятого комітетом

кредиторів рішення або не брали участі в голосуванні (за наявності). До-

даткових управлінських дій із залученням господарського суду потребу-

ють наступні події:

- затвердження звіту керуючого санацією;

- розгляд скарг кредиторів;

- оскарження дій та документів у судовому порядку.

На підставі звіту керуючого санацією і клопотання комітету кредито-

рів господарський суд може винести ухвалу про:

- затвердження звіту керуючого санацією;

- відмову в затвердженні звіту;

- продовження строку санації;

- затвердження мирової угоди.

Про прийняте у суді рішення виноситься ухвала, яка може бути та-

кож оскарженою у встановленому порядку. Копія ухвали господарсько-

го суду та звіту керуючого санацією направляється державному органу з

питань банкрутства.

Якщо у встановлені терміни не були проведені розрахунки з кредито-

рами, суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процеду-

ру без пропозиції комітету кредиторів про продовження строку санації.

У такому випадку алгоритм фінансової санації (рис. 4.2) також втрачає

чинність.

Суб’єкти відносин фінансової санації виконують управлінські функ-

ції та пропонують власні управлінські рішення згідно повноважень, ці-

лей, що додаються до завдання оздоровлення виробничих систем. З

одного боку вони демонструють власне волевиявлення, а з іншого – зму-

шені підкорятися вимогам з боку інших суб'єктів. Тому управлінські дії

складають послідовність узгоджувальних операцій між суб’єктами. Зрос-

тання кількості суб’єктів управління фінансовою санацією сприяє росту

кількості узгоджувальних дій, їхній тривалості.

Типова схема узгодження вимог представлена на рис. 4.3.

Центральним ланцюгом узгоджувальних дій виступають керуючий

санацією та представники комітету кредиторів. Вони також виконують

провідні функції з управління виробництвом на етапі фінансової санації,

забезпечення контролінгу всередині виробничої системи.

Багатофакторність умов господарювання обумовлює різноманітність

показників, що потребують узгоджувальних дій. Наприклад, законодав-

ство орієнтує керуючого санацією на роботу в координатах вартості май-

на, заборгованості тощо. Власні дії керуючий санацією буде узгоджувати

саме в цих координатах. Однак присутність вимог з боку представників

трудового колективу підприємства-банкрута змушує керуючого прийня-

ти до уваги також координату соціального розвитку, зокрема, кількість

робочих місць, можливе їхнє скорочення внаслідок оздоровчих заходів

тощо. В такому випадку типова схема узгодження набуває більш склад-

ного виду.

Рис.4.3. Типова схема узгоджувальних дій з приводу фінансової санації

Питання для самоконтролю до теми 4

1. Що розуміється під планом фінансової санації боржника?

2. Які заходи щодо відновлення платоспроможності містить план сана-

ції?

3. Згадайте основні заходи щодо запобігання банкрутству боржника.

4. Що розуміється під досудовою санацією?

5. Які види судових процедур можуть застосовуватися до банкрута?

6. Назвіть роль та функції розпорядника майна у структурі управління

боржником.

7. Вкажіть повноваження, які надаються розпоряднику майна з вико-

ристання досанаційних заходів управління боржником.

8. Яку роль виконує мирова угода в до санаційних заходах?

9. У який спосіб обліковуються фінансові результати від санаційних за-

ходів?

10. У чому полягають зміни в системі управління під час призначення

керуючого санацією?

11. Які вимоги надаються до плану санації?

12. Назвіть структурні складові плану санації.

13. Згадайте основні етапи підготовки та ухвалення плану санації.

14. Які контролінгові функції виконують суб’єкти управління з розробці

плану санації?

15. Вкажіть основні дії керуючого санацією щодо підготовки плану сана-

ції.

16. Які управлінські дії виконуються збоку суб’єктів на етапі підготовки

плану санації?

Словник до теми 4

План фінансової санації боржника – документ, який складається ке-

руючим санацією протягом трьох місяців з дня винесення ухвали про са-

націю боржника та подається комітету кредиторів для схвалення.

Досудова санація - система заходів щодо відновлення платоспромож-

ності боржника, які може здійснювати власник майна (орган, уповноваже-

ний управляти майном) боржника, інвестор, з метою запобігання банкрут-

ству боржника шляхом реорганізаційних, організаційно-господарських,

управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, пра-

вових заходів відповідно до законодавства до початку порушення про-

вадження у справі про банкрутство.

Розпорядник майна - фізична особа - суб'єкт підприємницької діяль-

ності, яка має вищу юридичну чи економічну освіту або володіє спеці-

альними знаннями, не є заінтересованою особою стосовно боржника та

кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого, що видається в уста-

новленому законодавством порядку. На розпорядника майна у встанов-

леному Законом порядку покладаються повноваження щодо нагляду

та контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника на

період провадження у справі про банкрутство в порядку, встановленому

Законом.

Мирова угода - домовленість між боржником та кредитором (групою

кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочку платежів або припинен-

ня зобов'язання за угодою сторін (далі - прощення боргів).

ТЕМА 5. ОКРЕМІ ЦИКЛИ УПРАВЛІННЯ У СПРАВІ

ПРО БАНКРУТСТВО

5.1. Розпорядження майном боржника і мирова угода

5.2. Ліквідація підприємства

5.3. Інші особливості управління відносинами фінансової санації

Управління фінансовою санацією – тривалий та складний процес.

Його учасники вступають один з одним в різні відносини, укладають

угоди, розривають раніше досягнуті домовленості. Відносини, що фор-

муються внаслідок санації, існують також і після її завершення.

Тривалість процесу санації підприємства передбачає для управлін-

ців доцільний крок – розділити усю процедуру на окреми типови стадії.

Уніфікація підходів до виконання управлінських дій знижує витрати ре-

сурсів саме підпримєства-банкрута, а також власних ресурсів суб’єктів.

Нижче розгдянуто найпоширені у практиці банкрутства стадії управлін-

ня підприємством, що можна оцінювати як окремі управлінські цикли.

5.1. Розпорядження майном боржника і мирова угода

Це перша з передбачених Законом судових процедур, яка є

обов'язковою для виконання усіма суб'єктами відносин санації і бан-

крутства. Її мета - забезпечити майнові інтереси кредиторів в судочин-

стві. Виконання цієї процедури покладається на спеціальну особу – роз-

порядника майна, призначення якої стає окремою ланкою управління

фінансовою санацією.

Звичайно, пропозиція щодо кандидатури розпорядника майна до

господарського суду надають збори кредиторів, виходячи з вимог неупе-

редженості і професіоналізму особи розпорядника. Строк повноважень

розпорядника майна – не більш 6 місяців, а коректування строку здій-

снюється судом за клопотанням комітету кредиторів, саме розпорядника

або власника майна боржника.

Розпорядник виконує ключову роль в більшості дій щодо розвитку

сценарію банкрутства. Тому він наділяється суттєвими повноваження-

ми Закон (стаття 13). Перелічені повноваження не тільки забезпечують

ефективну участь у відносинах санації і банкрутства, але і припускають

виконання певних обов'язків розпорядником майна, зокрема:

- розгляд заяв кредиторів щодо боржника (разом з керівниками борж-

ника);

- ведення реєстру вимог кредиторів і повідомлення кредиторів про

включення в реєстр їх вимог;

- вживання заходів для захисту майна боржника;

- аналіз фінансової, господарської та інвестиційної діяльності боржни-

ка, його становища на товарних ринках;

- виявлення ознак фіктивного банкрутства або доведення до банкрут-

ства;

- скликання зборів кредиторів;

- надання необхідних відомостей, звітів про свою діяльність і про борж-

ника в межах, передбачених законодавством.

Технологія прийняття рішень розпорядником майна є лінійним лан-

цюгом послідовних операцій (див. рис.3.2), що поєднують інформаційну,

правовстановлюючу, регулюючу і контрольну функції. Послідовне на-

копичення рішень і дій суб'єктів відносин формується у вигляді схеми

процедури розпорядження майном – рис. 5.1. Знаком «х» відзначено за-

кінчення процедури банкрутства.

Рис.5.1. Схематичне зображення процедури розпорядження майном

Для розпорядника майна важливим є добросовісне виконання сво-

їх функцій, реалізація дій, які відповідають інтересам боржника та його

кредиторів. Оскільки інтереси можуть не співпадати, суперечити одні од-

ним або можуть висуватися нові вимоги з боку органів місцевої влади, те-

риторіальної громади, розпоряднику майном слід правильно оцінювати

як власні дії, так і можливі негативні оцінки з боку інших суб'єктів від-

носин санації і банкрутства. Зокрема, Закон передбачає відповідальність

розпорядника майна за неналежне виконання своїх обов'язків, вихід за

межі своїх функцій, зайве втручання в оперативно-господарську діяль-

ність суб'єкта господарювання - боржника.

Проблемним залишаються питання співвідношення повноважень

розпорядника майна боржника і його органів управління. Закон перед-

бачає два варіанти побудови системи управління боржником в процедурі

розпорядження майном:

1) одночасна участь в управлінні як розпорядника майна, так і раніше

призначених органів управління боржника з розмежуванням сфер

компетенції кожного з них;

2) одноосібне управління з боку розпорядника майна всією діяльністю

боржника у разі, коли повноваження органів управління зупинено.

Вибір варіанту управління, строку переходу від однієї системи управ-

ління до іншої регламентується нормами Закону і оформляється судо-

вою ухвалою. Наприклад, органи управління боржником зобов'язані

погоджувати з розпорядником майна наступні управлінські рішення: ре-

організація і ліквідація боржника; створення філій, представництв, юри-

дичних осіб за участю боржника; виплата дивідендів, здійснення емісій

цінних паперів, викуп у акціонерів раніше випущених акцій; господарські

операції з нерухомістю боржника (оренда, застава, внесок до статутного

фонду), кредитні, довірчі, заставні операції від імені боржника.

За своєю суттю обидві системи управління боржником є колегіаль-

ними, оскільки окрім розпорядника майна і посадовців боржника в при-

йнятті управлінських рішень беруть участь кредитори, господарський

суд, представники заінтересованих осіб і працівників боржника. Напри-

клад, господарський суд або кредитори можуть не затвердити рішення

розпорядника майна про залучення фахівців, звіт про виконання своїх

обов'язків тощо. Технологія ухвалення управлінського рішення у тако-

му разі збагачується безліччю зворотних зв'язків та ітеративних повторів

операцій, набуваючи розгалуженого характеру – рис.5.2. Відповідно, роз-

галуженою стає схема процедури розпорядження майном.

Аналогічні взаємовідносини виникають між органом управління

боржником і розпорядником майна у випадку, якщо останній не дає своєї

згоди на певні дії управлінців. Ускладнення алгоритму взаємодії може

виникати між різними суб'єктами відносин санації і банкрутства – гос-

подарським судом, державними органами, працівниками боржника і

мешканцями регіону. В цьому випадку можна говорити про прагнення до

часткового узгодження вимог з боку різних суб'єктів, для чого необхідні

додаткові ресурси часу і коштів (матеріальних, інтелектуальних, інфор-

маційних тощо).

В залежності від розвитку процедури розпорядження майном, її за-

кінченням може бути одна з наступних процедур – санація, ліквідація

боржника або укладення мирової угоди, кожна з яких визначена в тексті

Закону і має власні показники дій, суб'єктів, що беруть участь, та строків

виконання.

Рис. 5.2. Розгалуження алгоритму управлінського рішення за рахунок зво-

ротних зв'язків (ЗЗ), що виникають у відносинах санації та банкрутства

5.2. Ліквідація підприємства

Ліквідація підприємства – припинення діяльності юридичної особи

без переходу прав і обов'язків у порядку правонаступництва до інших

осіб. Підстави для ліквідації та її порядок перелічені в Цивільному ко-

дексі.

Ліквідаційна процедура щодо суб'єкта господарювання – боржника

відкривається господарським судом після визнання його банкрутом та

регламентується розділом ІІІ Закону. З цього часу змінюється порядок

функціонування банкрута: припиняються повноваження органів управ-

ління банкротом, в тому числі його керівника, власників майна банкру-

та, якщо це не було зроблено раніше. Водночас завершується підприєм-

ницька діяльність банкрута, наступає строк виконання всіх грошових

зобов'язань, припиняється нарахування неустойки та інших штрафних

санкцій, знімається статус конфіденційності і комерційної таємниці щодо

фінансової інформації про банкрута, змінюється порядок дій з вимогами

до боржника та з його майном.

Для здійснення ліквідаційної процедури господарський суд призна-

чає ліквідатора – фізичну особу, яка організовує здійснення ліквідаційної

процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення

визнаних судом вимог кредиторів згідно з рішенням суду і норм Зако-

ну. Ліквідатором може бути розпорядник майна або керуючий санацією

боржника.

У ліквідаційну комісію включаються представники кредиторів, фінан-

сових, місцевих, державних органів з питань банкрутства і регулювання

фінансових ринків (страхового, цінних паперів, грошового тощо), Анти-

монопольного комітету України. Узгоджений з ліквідатором і комітетом

кредиторів склад ліквідаційної комісії затверджується судом.

До повноважень ліквідатора і ліквідаційної комісії відносяться: гос-

подарське відання майном і забезпечення його збереження, виконання

функцій з управління банкрутом і розпорядження його майном, в тому

числі проведення інвентаризації та оцінки, формує ліквідаційну масу,

аналізує фінансове становище, пред’являє вимоги до третіх осіб щодо по-

вернення дебіторської заборгованості, здійснює звільнення працівників

банкрута, зберігає документи і надає інформацію до державного органу

з питань банкрутства. Крім того, ліквідатор приймає від посадовців бан-

крота бухгалтерську та іншу документацію, печатку і штампи, може отри-

мувати кредит для виплати вихідної допомоги звільненим працівникам,

в судовому порядку визнавати недійсними операції банкрута, виявляє та

повертає від третіх осіб майно банкрута.

В ході ліквідації формується ліквідаційна маса – стягнуті на користь

банкрута суми, всі види майнових активів банкрута (майно та майнові

права), що належать йому на правах власності або повного господарсько-

го відання на дату відкриття ліквідаційної процедури, зокрема заставне

і спільне майно, речі банкрута на правах володіння або користування.

Оцінку майна проводить арбітражний керуючий або залучені з цією ме-

тою фахівці.

Після завершення інвентаризації і оцінки ліквідатор здійснює продаж

майна банкрота. Суттєвими є порядок сповіщення через засоби масової

інформації, встановлення форми продажу (відкриті або закриті торги,

конкурс, аукціон) та надходження коштів на поточний рахунок банкру-

та, умов продажу, які повинні бути узгодженими з комітетом кредиторів.

Кошти, які надходять від продажу майна, спрямовуються на задоволення

вимог кредиторів, у порядку, встановленому статтею 31 Закону. Черго-

вість розрахунків з кредиторами має наступний вид:

1) вимоги, забезпечені заставою, виплата вихідної допомоги звільненим

працівникам банкрута, витрати Фонду гарантування вкладів фізич-

них осіб (для банку), господарського суду та роботи ліквідаційної

комісії (державне мито, публікації, збереження майна, аудит, оплата

праці арбітражного керуючого);

2) зобов'язання банкрота перед його працівниками, довірителями, вклад-

никами, зокрема внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю гро-

мадян;

3) вимоги щодо сплати податків і зборів, управління державним резер-

вом;

4) вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;

5) вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до ста-

тутного фонду підприємства;

6) інші вимоги.

Черговість виплат забезпечується шляхом повного задоволення ви-

мог попередньої черги в міру надходження коштів і після цього – пере-

ходу до вимог наступної черги.

Після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор оформ-

ляє звіт і подає його на затвердження в господарський суд разом з паке-

том документів, до якого входять: ліквідаційний баланс, показники вияв-

леної ліквідаційної маси і реалізації її об'єктів; договори купівлі-продажу

з актами приймання-передачі майна; реєстр вимог кредиторів з розміра-

ми погашених зобов'язань і підтверджуючими документами.

Після заслуховування звіту і думки членів комітету кредиторів суд

виносить ухвалу про затвердження звіту і ліквідаційного балансу, а лік-

відатор інформує державний орган з питань банкрутства про закінчення

процедури ліквідації боржника. Схема здійснення ліквідаційної проце-

дури зображена на рис.5.3.

Якщо в результаті ліквідації не залишається майна, господарський

суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи – банкрута і на-

правляє її органам державної реєстрації, статистики, податкової служби

і власнику майна банкрута. Якщо після задоволення всіх вимог кредито-

рів банкрут вважається таким, що не має боргів, він може продовжувати

свою господарську діяльність.

Інколи суд може встановити, що ліквідатор не виявив або не реалізу-

вав всіх майнових активів ліквідаційної маси для задоволення існуючих

вимог. Тоді призначається новий ліквідатор, який очолить ліквідаційну

комісію.