Пепа Т.В., Федорова В.О., Кондрашихін А.Б. Управління фінансовою санацією підприємств

Подождите немного. Документ загружается.

151

- перелік нормативно-правових актів, згідно з якими зроблено оцінку;

- перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки, виклад усіх

припущень, у межах яких проводилася оцінка;

- опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої ін-

формації під час проведення оцінки;

- висновки щодо аналізу існуючого обладнання та найбільш ефектив-

ного використання об'єкта оцінки;

- виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціноч-

них процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких

підготовлено висновок про вартість майна;

- письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних

та іншої інформації, особистий огляд об'єкта оцінки чи відповідні

пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо вико-

ристання результатів оцінки, дотримання національних стандартів

оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під

час її проведення, інші заяви щодо підтвердження достовірності та

об'єктивності оцінки майна;

- висновок про вартість майна;

- додатки з копіями всіх вихідних даних, а також у разі потреби – інші

інформаційні джерела, які роз'яснюють і підтверджують припущення

та розрахунки.

Не дозволяється складення у стислій формі звіту про оцінку майна у

разі проведення незалежної оцінки цілісних майнових комплексів, час-

ток (паїв, акцій) або повторного доопрацювання (актуалізації) оцінки

майна.

Доопрацювання (актуалізація) оцінки майна може здійснюватися у

разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість

майна, встановленого законодавством, або на вимогу керуючого санаці-

єю чи іншого замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціону-

вання та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного

майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення

доопрацювання (актуалізація), не відбулося.

З метою доопрацювання (актуалізації) оцінки із керуючим санацією

укладається новий договір на виконання робіт з доопрацювання (актуа-

лізації) оцінки майна, якщо можливість її проведення не була передбаче-

на у договорі на проведення оцінки майна.

Звіт про оцінку майна підприємства-боржника підписується оціню-

вачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється пе-

чаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта

господарювання. Термін зберігання документів та інформаційних мате-

ріалів, звіту про оцінку майна складає не менше ніж п'ять років, якщо

інше не встановлено договором на проведення оцінки майна.

152

Висновок про вартість майна повинен містити відомості про:

- замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна;

- назву об'єкта оцінки та його коротку характеристику;

- мету і дату оцінки;

- вид вартості, що визначався;

- використані методичні підходи;

- величину вартості, отриману в результаті оцінки.

Висновок підписується оцінювачем, який безпосередньо проводив

оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта

оціночної діяльності - суб'єкта господарювання. Законодавством можуть

бути встановлені додаткові вимоги до оформлення висновку про вартість

підприємства-боржника.

Звіт про оцінку майна, додатки до нього готуються не менш як у двох

примірниках, один з яких зберігається в оцінювача, а інші видаються ке-

руючому санацією після реєстрації в книзі обліку виданих документів.

Звіт про оцінку майна та висновок про вартість майна підприємства-

боржника може надаватися для рецензування. Це здійснюється на вимо-

гу керуючого санацією чи інших осіб, які використовують оцінку майна

та її результати для прийняття рішень щодо продажу майна банкрута.

Замовниками рецензування також виступають замовники оцінки май-

на, органи державної влади та місцевого самоврядування, судді та особи,

які заінтересовані у неупередженому критичному розгляді оцінки майна.

Підставою для проведення рецензування є письмовий запит про здій-

снення рецензування звіту про оцінку майна (далі - рецензенти).

Рецензування виступає елементом контролінгу фінансової санації

на етапі продажу майна підприємства. Воно сприяє визначенню най-

більш об’єктивної ціни майна боржника та передбачає неупереджений

об'єктивний розгляд оцінки майна сторонньою особою, яка не має осо-

бистої матеріальної

або іншої заінтересованості в результатах оцінки. За результатами

рецензування готується рецензія у письмовій формі. Будь-які судження

про вартість об'єкта оцінки, виражені у грошовій формі, можуть відо-

бражатися рецензентом виключно у формі звіту про оцінку майна, скла-

деному у повній формі відповідно до вимог національних стандартів.

У рецензії зазначаються наступні дані:

- підстави проведення рецензування;

- повна назва звіту про оцінку майна, що був об'єктом рецензування,

відомості про його виконавців, їх кваліфікацію та висновок про мож-

ливість проведення зазначеними особами оцінки майна відповідно

до правових вимог провадження професійної оціночної діяльності;

- строк проведення рецензування і дата підписання рецензії;

153

- висновок про обґрунтованість вибору виду вартості та її відповідність

вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна;

- висновок про зібрані виконавцем звіту про оцінку майна вихідні дані

та іншу інформацію (їх повнота, достатність для проведення оцінки

майна);

- висновок про відповідність і правильність застосування під час про-

ведення оцінки методичних підходів, методів та оціночних процедур

з урахуванням мети і бази оцінки, обґрунтованість використаних

припущень;

- загальний висновок про достовірність оцінки майна;

- інші відомості.

Рецензування звіту про оцінку вартості майна є додатковим заходом

з управління фінансовою санацією підприємства. Воно виступає складо-

вою системи управління та удосконалення ринкових механізмів господа-

рювання.

Функції контролінгу також передбачають спостереження за правиль-

ністю оцінки майна підприємства-боржника та висувають наступні кри-

терії невірної оцінки:

1) необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправдивих

вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання

необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки;

2) неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням

принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та

(або) на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом

рецензування;

3) непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікацій-

них вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, май-

нових прав та професійну оціночну діяльність.

В господарській практиці контроль за дотриманням вимог законо-

давства з оціночної діяльності забезпечують державні органи влади на

місцях – правоохоронні структури, підрозділи з боротьбі з організованою

злочинністю, судова гилка влади. Важливу роль також грають суспільні

заходи контролю: стеження з боку працівників підприємства, звертання

до громадських організацій, залучення відомих фахівців, установ з само-

розвитку та саморегулювання ринкових відносин. Наприклад, В Україні

саморегулівними організаціями професійних оцінювачів є всеукраїнські

громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані оціню-

вачами, отримали свій статус та здійснюють повноваження з громадсько-

го регулювання оціночної діяльності.

Утворення та порядок діяльності саморегулівних організацій оціню-

вачів регулюються законодавством про об'єднання громадян з урахуван-

ням особливостей, встановлених Законом «Про оцінку майна, майнових

154

прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Вони є юридичними

особами, які діють на засадах самоврядування і діяльність яких не має на

меті отримання прибутку.

Питання для самоконтролю до теми 9

1. Як обирати базу оцінки майна підприємства-боржника?

2. Що виражає показник вартості майна?

3. Що відноситься до оціночних процедур?

4. Хто виступає суб'єктом оціночної діяльності?

5. Що розуміється під кваліфікаційним свідоцтвом оцінювача?

6. Які вимоги надаються щодо отримання кваліфікаційного свідоцтва

оцінювача?

7. Який державний орган відповідає за регулювання оціночної діяль-

ності?

8. Вкажіть роль стандартизації в оцінки майна підприємств.

9. Які види вартості майна розрізняють та використовують для оцінки

майна підприємств?

10. Згадайте принципи оцінки майна.

11. Назвіть вимоги до звіту про оцінку майна.

12. Чим відрізняються ринкова та неринкові вартості?

13. Що означає поняття „метод оцінки”?

14. Згадайте методичні підходи до оцінки майна.

15. Охарактеризуйте особливості оцінки майна під час продажу активів

підприємства-боржника.

16. Які вимоги додаються до оцінки цілісного майнового комплексу

підприємства-боржника?

17. Як відбувається продаж частини майна боржника?

18. Як визначити початкову вартість майна боржника?

19. У якій послідовності здійснюється незалежна оцінка майна боржни-

ка?

20. Як оформити Звіт про оцінку майна?

21. Згадайте зміст висновку про вартість майна.

22. У якому випадку здійснюється рецензування звіту про оцінку май-

на?

23. За якими критеріями визначається якість оцінки?

24. З якою метою утворюються саморегулівні організації оцінювачів?

25. Назвіть особливості поводження з інформацією фінансового ринку.

Словник до теми 9

Актуалізація (доопрацювання) оцінки майна може здійснюватися у

разі закінчення строку дії звіту про оцінку майна та висновку про вартість

майна, встановленого законодавством, або на вимогу керуючого санаці-

155

єю чи іншого замовника оцінки, коли істотних змін в умовах функціону-

вання та фізичному стані об'єкта оцінки, а також стані ринку подібного

майна від дати оцінки до дати оцінки, на яку передбачається здійснення

доопрацювання (актуалізація), не відбулося.

База оцінки - комплекс методичних підходів, методів та оціночних

процедур, що відповідають певному виду вартості майна. Для визначен-

ня бази оцінки враховуються мета оцінки та умови використання її ре-

зультатів.

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість

витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який

є ідентичним об'єкту оцінки.

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість ви-

трат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцін-

ки, який може бути йому рівноцінною заміною.

Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об'єкт

оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій.

Вартість майна - еквівалент цінності об'єкта оцінки, вираженому у

ймовірній сумі грошей, тобто найбільшої сумі грошей, яку може отрима-

ти продавець та може погодитися сплатити покупець.

Вартість реверсії - вартість об'єкта оцінки, яка прогнозується на пе-

ріод, що настає за прогнозним.

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із

сучасних умов використання об'єкта оцінки і може не відповідати його

найбільш ефективному використанню.

Дійсна вартість майна для цілей страхування – вартість відтворення

(вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно

до умов договору страхування.

Залишкова вартість заміщення (відтворення) – вартість заміщення

(відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для неру-

хомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при

її існуючому використанні (прав, пов'язаних із земельною ділянкою)).

Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкрет-

них умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки.

Кваліфікаційне свідоцтво - документ, який підтверджує достатній фа-

ховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для

самостійного проведення оцінки майна.

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови

продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експо-

зиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною,

яка дорівнює ринковій вартості.

156

Метод оцінки – спосіб визначення вартості об'єкта оцінки, послідов-

ність оціночних процедур якого дає змогу реалізувати певний методич-

ний підхід.

Методичні підходи - загальні способи визначення вартості майна, які

ґрунтуються на основних принципах оцінки.

Необ'єктивна оцінка - оцінка, яка ґрунтується на явно неправди-

вих вихідних даних, навмисно використаних оцінювачем для надання

необ'єктивного висновку про вартість об'єкта оцінки.

Непрофесійна оцінка - оцінка, проведена з порушенням кваліфікацій-

них вимог, що визначаються законодавством про оцінку майна, майно-

вих прав та професійну оціночну діяльність.

Неякісна (недостовірна) оцінка - оцінка, проведена з порушенням

принципів, методичних підходів, методів, оціночних процедур та (або)

на основі необґрунтованих припущень, що доводиться шляхом рецензу-

вання.

Оціночна вартість - вартість, яка визначається за встановленими ал-

горитмом та складом вихідних даних.

Оціночні процедури - дії (етапи), виконання яких у певній послідов-

ності дає можливість провести оцінку.

Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність із цінами на

дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на

дату оцінки.

Принципи оцінки - покладені в основу методичних підходів основні

правила оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори

та закономірності формування вартості майна, зокрема: корисності, по-

питу і пропонування, заміщення, очікування, граничної продуктивності

чи внеску, найбільш ефективного використання.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцін-

ки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між

покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за

умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без при-

мусу.

Саморегулівними організаціями професійних оцінювачів є всеукра-

їнські громадські організації, що об'єднують фізичних осіб, які визнані

оцінювачами, отримали свій статус та здійснюють повноваження з гро-

мадського регулювання оціночної діяльності.

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка

формується за наявності нетипової мотивації чи особливої заінтересова-

ності потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

157

ТЕМА 10 ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ САНАЦІЇ,

БАНКРУТСТВА ТА ЛІКВІДАЦІЇ ПІДПРИЄМСТВ

10.1 Структура законодавчих і нормативних актів з фінансової санації

підприємств

10.2 Визначення економіко-правових особливостей управління фінан-

совою санацією

У соціалістичному способі виробництва механізм банкрутства до під-

приємств не застосовувався, тому перехід на ринкові відносини в госпо-

дарському комплексі незалежної України потребував нової нормативно-

правової бази, яка б регламентувала практичні дії з оздоровлення суб'єктів

господарювання. Використовування нових правил налагодження госпо-

дарства дозволило виявити і нові виробничі відносини. Але будь-яки дії

мають власну вартісну оцінку. Тому в практиці господарювання напра-

цьовуються найбільш ефективні прийоми управління з найменшими ви-

тратами на виконання управлінських дій.

10.1 Структура законодавчих і нормативних актів з банкрутства

підприємств і пошук управлінського рішення

Відповідно до Конституції в Україні визнається та діє принцип вер-

ховенства права. Конституція України має вищу юридичну силу. Зако-

ни і інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні

відповідати їй (стаття 8). Ретельний аналіз відносин фінансової санації,

дослідження структури управління визначають особливості розвитку

виробничої системи. Це відбувається в нерозривному зв'язку з ієрархі-

єю правових норм, що вимагає додаткової градації нормативних актів за

ступенем їх впливу на систему відносин, рівню узгодженості з іншими

правовими нормами, тривалості дії у часі та глибини наслідків, що до-

сягаються.

Нормативно-правові акти органів центральної виконавчої влади і

місцевого самоврядування видаються в різних формах (рішення, розпо-

рядження, накази, роз'яснення, листи тощо) і містять правові норми, які

не повинні суперечити змісту законодавчих актів країни. Застосування

протизаконних чи суперечливих норм створює загрозу економічним ін-

тересам інших суб'єктів відносин фінансової санації і банкрутства, тому

може викликати з їхнього боку відповідні дії, що веде до виникнення

проблем або конфліктів у відносинах. Оскільки законодавство України

з питань банкрутства динамічно формується і оновлюється, попереднім

етапом вивчення банкрутства у кожному випадку стає аналіз норматив-

них вимог щодо їх відповідності закону, узгодженості одна з одною, вияв-

158

лення суперечностей тощо. Законодавством щодо санації і банкрутства

вважається сукупність нормативно-правових актів, які регулюють цей

сектор суспільних відносин та визначають своєрідні правила гри (право-

ве поле) для суб'єктів відносин - рис.10.1.

авове

поле суб’єктів

відносин

санації та

банк

ру

тства

Рішення

Постанови

Положення

Статути

Правові

ецеденти

Інші

нормативні

документи

Закони, Укази

езидента

Інструкції

листи

Конституція

Ук

аїни

Рис.10.1. Сукупність нормативно-правових актів для дослідження бан-

крота та відносин навколо нього

Для ефективності зіставлення нормативних вимог у відносинах фі-

нансової санації рекомендовано групувати нормативні акти за розділа-

ми:

1) державне регулювання;

2) приватизація і секторальний аналіз;

3) галузеві норми;

4) антимонопольне законодавство;

5) фінансовий обіг;

6) оподаткування;

7) судова практика з питань санації підприємств.

Господарський кодекс України (розділ 23) містить основні позиції

щодо процедури визнання суб'єкта підприємництва банкрутом у на-

ступних статтях: стаття 209. Неспроможність суб'єкта підприємництва;

стаття 210. Кредитори неплатоспроможних боржників; стаття 211. За-

ходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва; стаття

159

212. Процедури, що застосовуються до неплатоспроможного боржника;

стаття 213. Майнові активи неплатоспроможного боржника; стаття 214.

Державна політика з питань банкрутства; стаття 215. Відповідальність за

порушення законодавства про банкрутство.

У Господарському кодексі містяться лише загальні підходи, які засто-

совуються до боржника-банкрута в господарському комплексі регіону.

Більш докладні норми і правила поведінки суб'єктів відносин фінансової

санації і банкрутства містить спеціальне законодавство України.

Основним законодавчим актом з фінансової санації виступає Закон

України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання

його банкротом» № 784 – XIV від 30 червня 1999 року, який став новою

редакцією Закону «Про банкрутство» № 2343-XII від 14 травня 1992 року.

Примітно, що за короткий строк економічних трансформацій це вже дру-

га редакція Закону, яка зазнала істотних змін, безперервно оновлюєть-

ся сьогодні. Цей факт ще раз підтверджує складність і неоднозначність

соціально-економічного явища банкрутства в господарському комплексі,

налаштовує фахівців на ретельне і зважене використовування наданих

повноважень в управлінні фінансовою санацією підприємства.

Закон містить 7 розділів:

1. Загальні положення (5 статей).

2. Провадження у справах про банкрутство (16 статей).

3. Ліквідаційна процедура (11статей).

4. Мирова угода (5 статей).

5. Припинення провадження у справі про банкрутство (1 стаття).

6. Особливості банкрутства окремих категорій суб'єктів підприємниць-

кої діяльності (13 статей).

7. Прикінцеві положення.

Зміна окремих нормативних вимог або цілих розділів закону віддзер-

калює практику і досвід усвідомлення механізмів фінансової санації в

структурі продуктивних сил країни.

Рокрокові дії суб'єктів управління регламентовані в спеціальних за-

конодавчих актах. Наприклад, Закони України «Про оподаткування при-

бутку підприємств» від 22 травня 1997 року №283/97-ВР, „Про банки і

банківську діяльність”, “Про фінансові послуги та державне регулюван-

ня ринків фінансових послуг” від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ, «Про

цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 року № 348-IV ви-

значають особливості управління господарською діяльністю галузевих

суб'єктів, зокрема, у режимі фінансової санації.

Закони України „Про аудиторську діяльність” від 14 вересня 2006

року № 140-V, «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціноч-

ну діяльність в Україні» та інші регламентують окремі управлінські дії чи

процедури з приводу фінансового оздоровлення підприємства.

160

Кримінальний кодекс України в Розділі „Злочини проти власності”

містить декілька статей, які безпосередньо відносяться до банкрутства

суб'єкта господарювання, зокрема: стаття 218. Фіктивне банкрутство;

стаття 219. Доведення до банкрутства; стаття 220. Приховування стійкої

фінансової неспроможності; стаття 221. Незаконні дії у випадку банкрут-

ства.

Для з'ясування окремих аспектів банкрутства використовується су-

дова практика, коментарі судових і виконавчих органів, публікації фа-

хівців з цих питань. Перелік нормативних документів не можна вважати

вичерпним, оскільки законодавчі акти постійно поповнюються, видозмі-

нюються, оновлюються.

Сучасний фахівець повинен оперативно орієнтуватися в безлічі нор-

мативів, положень, різних інструкцій і рекомендацій з приводу банкрут-

ства для того, щоб інтегрально оцінювати фактичний стан суб'єкта у ході

фінансової санації, усвідомлювати суспільну потребу в оздоровчих захо-

дах. На таких засадах будується управління підприємством-банкрутом,

пошук шляхів виходу з фінансових утруднень. Важливим сектором та-

кож виступають законодавчі акти з питань приватизації, іноземних інвес-

тицій, галузеві норми та стандарти діяльності.

Існуючі в суспільстві нормативно-правові вимоги розглядаються в

їхній підпорядкованості згідно ієрархії правових актів. При цьому кіль-

кість правових норм, які містяться в різних документах, суттєво відрізня-

ється. Наприклад, спеціальний Закон «Про відновлення платоспромож-

ності боржника або визнання його банкротом» повністю присвячений

питанням санації і банкрутства, тому містить найбільшу кількість регу-

ляторних норм.

В інших законах, які мають таку ж правову силу, норми щодо бан-

крутства або фінансової санації містяться лише в окремих статтях, при-

свячених цим фазам господарської діяльності. При цьому юридична на-

ука віддає перевагу нормам спеціального закону, якщо вони не узгоджені

з нормами загального закону. Інструкції і внутрішні документи госпо-

дарського суб'єкта не можуть містити норми, які суперечать кодексу або

законам. При невіповідності будь-якої норми внутрішнього документа

нормам закону пріоритет надається нормі із закону.

Для наочності ієрархію законодавчих і правових актів України, яка

застосовується в аналізі питань щодо фінансової санації і банкрутства,

надано на рис.10.2.

Звичайно, до прийняття управлінських рішень залучається широ-

ке коло осіб, зокрема, працівники господарського суб'єкта, кредиторів,

службові особи господарського суду і державних органів. Спільно вони

розробляють і реалізують практичні дії щодо виходу з фінансової кризи,

а процедура управління підприємством-банкротом здійснюється на ко-