Павлюк В.Д., Приступа М.І., Старцун В.І. Соціальна політика

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна проблема – суперечність, яка об’єктивно виникає у

процесі функціонування та розвитку суспільства; комплекс питань, які

вимагають вирішення засобами соціального управління.

Соціальна реабілітація – відновлення юридичного, соціаль-

ного, професійного статусу. Індивідуальний процес реабілітації –від-

новлення в особистості навичок до соціального спілкування, актуаліза-

ція особистістю правил і норм, прийнятих у суспільстві. Правова

реабілітація – знаходження людиною всіх юридичних прав і гарантій,

прийнятих у даному суспільстві, побутова реабілітація містить у собі

реабілітацію професійну, виробничу, сімейного статусу. До соціальної

реабілітації належить також проблема психологічної реабілітації, на-

самперед у питанні знаходження особистістю колишнього соціального

статусу. У соціальній політиці пріоритетне значення має проблема

юридичної і професійної соціальної реабілітації.

Соціальна робота як вид діяльності – вид професійної ді-

яльності, спрямованої на задоволення соціально гарантованих і осо-

бистісних інтересів та потреб різних груп населення, на створення

умов, що сприяють відновленню або поліпшенню здатності людей до

соціального функціонування.

Соціальна справедливість – соціально-психологічне сприй-

няття принципів і форм організації суспільства, що відповідає інте-

ресам людей і соціальних груп, тобто узагальнена моральна оцінка

суспільних відносин. Соціальна справедливість – один з основних

загальнолюдських ідеалів, конкретне розуміння якого змінювалося

протягом історії і немає єдиного розуміння його змісту. При визна-

ченні соціальної справедливості найчастіше її співвідносять із соціаль-

ною рівністю і в цьому контексті соціальна справедливість розуміється

як міра рівності в розподілі матеріальних і духовних благ у суспільст-

ві, статусів і влади, а також у життєвому стані різних суспільних груп.

Соціальна структура – сукупність соціальних груп, пов’я-

заних із суспільством структурними відносинами, які визначають їх

соціальне становище (статус) та сукупність соціальних інститутів, у

межах яких відбувається задоволення соціальних потреб членів суспільства.

Соціальна сфера – область життєдіяльності людського сус-

пільства, у якій реалізується соціальна політика держави шляхом

розподілу матеріальних і духовних благ, забезпечення прогресу всіх

сторін громадського життя, поліпшення положення людини праці.

Соціальна сфера – складова суспільного життя, яка констатує

специфічний людський спосіб існування; опосередковане і безпосе-

реднє відтворення людського буття, сутність якого становлять різно-

191

манітні соціальні стосунки і зв’язки, в яких перебувають люди, задо-

вольняючи свої матеріальні і духовні потреби. До складу соціальної

сфери зараховують ринок праці та рівень зайнятості населення, освіту,

науку, охорону здоров’я, культуру та фізичну культуру і спорт, доз-

вілля і туризм (іноді суто соціальний захист), забезпечення житлом, а

також фінансування цих галузей (напрямів).

Соціальна сфера (економіко-управлінський аспект) – сукуп-

ність галузей, програм і заходів, спрямованих на досягнення соціаль-

них цілей і результатів, пов’язаних з підвищенням суспільного добро-

буту і поліпшення якості життя населення.

Соціальна сфера як підсистема суспільного організму харак-

теризується специфічними процесами взаємодії і відтворення людини,

особистості, соціальних груп, населення в цілому особливого виду

відносинами, що складаються з приводу відтворення людського потен-

ціалу і розподілу соціальної справедливості в суспільстві, здійснює

тільки їй властиві функції диференціації й оформлення соціальних груп.

Соціальна технологія – 1) певний спосіб досягнення суспіль-

них цілей у соціальній сфері суспільних відносин; 2) набір прийомів

для досягнення соціально корисних цілей, які у той чи інший спосіб

задовольняють вимоги соціального періоду.

Соціальна трансформація – зміни соціальної структури сус-

пільства внаслідок зовнішніх і (або) внутрішніх дій.

Соціальне забезпечення – державна система допомоги, під-

тримки та обслуговування літніх і непрацездатних громадян, а також

родин, що мають дітей. Соціальне забезпечення є складовою частиною

соціального обслуговування населення.

Соціальне обслуговування – діяльність соціальних служб по

соціальній підтримці, наданню соціально-побутових, соціально–ме-

дичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і мате-

ріальної допомоги, проведення соціальної адаптації, реабілітації і реа-

білітації громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації.

Соціальне обслуговування – комплекс заходів для надання со-

ціальної допомоги нужденним в ній громадянам, що сприяє збережен-

ню соціального здоров’я і підтримці життєдіяльності, подоланню

кризових ситуацій, розвитку самозабезпечення і взаємодопомоги.

Соціально орієнтована ринкова економіка – економіка, в

якій домінують соціальний захист, соціальна справедливість та еконо-

мічна ефективність заради соціального спокою в суспільстві та забез-

печується шляхом реалізації державної соціальної політики.

192

Соціальне партнерство – трудові відносини, що характери-

зуються спільністю позицій і погодженістю дій осіб найманої праці,

роботодавців і держави. Їх звичайно представляють на переговорах

при укладанні колективних договорів профспілки, організації підпри-

ємців, представники адміністрації. Основні принципи соціального

партнерства – облік взаємних вимог і відповідальності, поважне

відношення до інтересів один одного, вирішення спорів і конфліктних

ситуацій за столом переговорів, готовність сторін до компромісів, пос-

лідовне виконання досягнутих домовленостей, підписаних угод. Соці-

альне партнерство (трудові угоди) – важливий фактор соціального

захисту робітників та службовців, членів їхніх сімей.

Соціальне страхування – система грошових відносин, що

здійснюється державою на основі обов’язкових внесків. Основні види

грошових виплат: по безробіттю, по непрацездатності, по вагітності і

родам, а також пенсії по старості, по інвалідності і з нагоди втрати

годувальника.

Соціальне страхування – система соціально-економічних від-

носин, при яких за рахунок внесків підприємств, організацій і

населення створюються страхові фонди, призначені для відшкодуван-

ня збитку від стихійних лих і інших несприятливих випадкових явищ,

а також для надання громадянам або їхнім родинам допомоги при

настанні визначених подій у їхньому житті, що є предметом страхо-

вого договору.

Соціальний бюджет – система розрахунків та прогнозів

соціальних витрат, джерел доходів в основних системах соціального

забезпечення, виконаних з урахуванням макроекономічних і демогра-

фічних прогнозів, соціальних норм і нормативів, статистичних і бю-

джетних даних.

Соціальний захист – система пріоритетів і механізмів по

реалізації законодавчо закріплених соціальних, правових і економіч-

них гарантій громадян, органів управління всіх рівнів, інших інститу-

тів, а також система соціальних служб, покликаних забезпечити визна-

чений рівень соціальної захищеності, що допомагають досягти соці-

ально прийнятного рівня життя населення відповідно до конкретних

умов суспільного розвитку.

Соціальний розвиток – це розвиток людських спільнот, ма-

лих і великих етносів, народностей, держав та їхніх союзів, а також

цивілізацій і культур, які створені чи сформовані людьми.

Соціальний стандарт – прийнятий спосіб і рівень надання

соціальних послуг та забезпечень (у сферах доходів населення, соці-

ального забезпечення, соціального обслуговування, житлово-кому-

193

нального обслуговування, транспортного обслуговування, освіти, охо-

рони здоров’я, культури, побутового обслуговування, фізичної культу-

ри та спорту) населенню.

Соціальний стандарт – норми, правила, характеристики,

розроблені на основі згоди по істотних питаннях соціальної політики

між більшістю заінтересованих сторін, прийняті, затверджені відпо-

відним органом. Соціальні стандарти відбивають рівень задоволення

сукупності соціальних потреб населення, тому за рівнем можуть

диференціюватися на мінімальний, середній, раціональний.

Соціальні відносини – вид універсальних відносин, що розви-

ваються на основі взаємодії особистісних, міжособистісних і групових

відносин з урахуванням соціального статусу кожної людини, ступеня

спільності і відмінності громадян за родом занять, політичними

симпатіями, етнічною приналежністю, майновим статусом й іншими

сутнісними факторами. Основною ланкою соціальних відносин є міра

соціальної справедливості, що є похідною від рівності можливостей

для реалізації свого потенціалу всіма членами суспільства.

Соціальні інститути – елементи соціальної структури сус-

пільства.

Соціальні пенсії – щомісячні виплати, які призначаються

непрацюючим, непрацездатним громадянам, котрі не мають права на

трудову пенсію. На відміну від трудових пенсій, розмір яких визна-

чається трудовим стажем, попереднім заробітком та умовами праці,

соціальні пенсії враховують лише соціальну незахищеність громадян.

Розмір цих пенсій диференційований і становить від 30 до 200 % міні-

мальної пенсії за віком. Ці пенсії вперше запроваджені у законодавст-

во про соціальне забезпечення Законом СРСР “Про пенсійне забезпе-

чення громадян в СРСР” з 1.01.1991 р. та пізніше удосконалені ЗУ “Про

пенсійне забезпечення” (1991).

Соціодинаміка (соціальна динаміка) – універсальна власти-

вість процесів соціального буття, що відображає розвиток, конструк-

тивну чи деструктивну зміну стану того чи іншого соціального явища,

яке відбувається внаслідок впливу певних сил.

Соціум (лат. socium – спільне) – соціальна реальність як

об’єкт соціологічної науки, тобто суспільство, яке розглядається в ра-

курсі загальних форм людської взаємодії.

Стандартизація соціальних послуг – діяльність по встанов-

ленню основних вимог до об’єктів стандартизації, обсягів і якості со-

ціальних послуг, порядку й умов їх надання.

194

Стратегія соціальної політики – корінне рішення системи

соціальних проблем на певному історичному етапі розвитку суспільст-

ва. Визначальним у стратегії є не тимчасові параметри, а характер

рішення, достатність для якісних змін ситуації. Вихідним пунктом її

розробки є вибір моделі соціально-економічного устрою суспільства.

Страховий поліс – свідоцтво (документ), видане страховим

товариством (страхувальником) особі, що страхується.

Страховий фонд – резервний фонд або фонд ризику, створе-

ний підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами для за-

безпечення їхньої діяльності при несприятливій кон’юнктурі, затримці

замовниками платежів за поставлену продукцію. Має важливе значен-

ня для соціальної підтримки працюючих і членів їхніх родин.

Субвенції – бюджетні кошти, що надаються з одного бюджету

в інший за умови їх використання на цілі і в порядку, визначеному тим

органом, який прийняв рішення про надання субвенцій.

Суб’єкти соціальної політики – різні організаційні струк-

тури, соціальні інститути, соціальні групи, персонал, що реалізують

соціальні програми і заходи в суспільстві.

Субсидії – 1) бюджетні кошти, що надаються фізичним та

юридичним особам на цілі, визначені органом, який прийняв рішення

про їх надання; 2) сукупність взаємозв’язаних державних, регіональ-

них і місцевих стандартів.

Супервізор – соціальний працівник, який сприяє зростанню про-

фесійної компетенції своїх колег.

Темп інфляції – середньорічний темп інфляції, який вимі-

рюється зростанням внутрішнього дефлятора ВВП за кожний показа-

ний період.

Тендерна диференціація – метод соціальної класифікації, в

основу якого покладено біологічні відмінності між чоловіком і жін-

кою, котрим надається соціологічне значення.

Територіальна громада – мешканці, об’єднані постійним про-

живанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністра-

тивно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жите-

лів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Техногенні фактори – фактори, пов’язані з технологічними

катастрофами (викиди хімічних речовин, забруднення територій радіо-

нуклідами тощо).

Трансферти міжбюджетні – кошти, які безоплатно і безпо-

воротно передаються з одного бюджету до іншого.

195

Трудове каліцтво – каліцтво, отримане не лише під час ви-

конання трудових функцій, а й внаслідок інших нещасних випадків,

перелічених у ст. 26 ЗУ “Про пенсійне забезпечення”.

Умови праці – сукупність факторів виробничого середовища і

процесу праці, які впливають на здоров’я та працездатність людини

під час цього процесу (праці).

Утилітаризм – 1) етичне вчення, за яким в основу вчинків

людини покладено принцип вигоди; 2) перен.: прагнення з усього мати

зиск, користь, дріб’язковий практицизм.

Утриманці – члени сім’ї померлого, що перебувають на його

повному утриманні або отримували від нього допомогу, яка була для

них постійним та основним джерелом засобів для існування.

Учитель соціальних змін – соціальний працівник, який нав-

чає клієнтів мистецтву ефективної взаємодії з соціальним оточенням.

Фізична особа – особа як носій громадських прав і обов’язків.

Цивільне суспільство – сфера вільної, творчої життєдіяль-

ності особистості, колективів і спільнот людей.

Цивільне суспільство – тип суспільного устрою, який від-

різняється багатосуб’єктністю суспільного, економічного, соціального,

культурного, політичного життя, що припускає діяльність у суспільст-

ві вільних асоціацій, соціальних інститутів, соціальних рухів; наяв-

ність безлічі самостійних суб’єктів господарювання та інститутів само-

врядування, реалізацію прав і свобод особи, забезпечення її недотор-

канності та безпеки.

Цільові фонди – різновид позабюджетних фондів; кошти, які

використовуються для розв’язання конкретних проблем, визначених

органом управління.

196

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1. До основних напрямків соціальної політики на сучасному

етапі розвитку українського суспільства належать:

а) підпорядкування багатоаспектності цілеспрямованої діяль-

ності, що полягає в освоєнні соціального простору;

б) діяльність суб’єктів соціальної політики, спрямована на

створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу лю-

дини і суспільства;

в) соціальна політика, що спрямована на створення умов для

реалізації соціального потенціалу людини;

г) гуманітарні сфера та політика.

2. До основних напрямків соціальної політики на сучасному

етапі розвитку українського суспільства належать:

а) політика, що спрямована на створення умов для реалізації

соціального потенціалу людини;

б) політика як чинник розвитку суспільних, соціальних відносин;

в) політика, що націлена на формування соціальної безпеки

людини і суспільства;

г) політика спрямована на формування сучасної системи освіти;

д) гуманітарна сфера і гуманітарна політика.

3. Соціальна політика як чинник розвитку суспільних,

соціальних відносин містить такі основні напрямки:

а) розширення суспільного поля для реалізації творчого со-

ціального потенціалу людини;

б) формування і розвиток соціально-орієнтованого господарства;

в) досягнення в суспільстві соціальної злагоди у процесі сус-

пільного розвитку;

г) утвердження в суспільстві соціальної справедливості, ство-

рення умов для соціальної безпеки;

д) формування в суспільстві нової соціальної культури.

4. Принцип єдності об’єктивного і суб’єктивного в реаліза-

ції соціальної політики передбачає:

а) врахування в соціальній політиці комплексу об’єктивних і

суб’єктивних чинників;

б) найсуттєвіші та найважливіші моменти здійснення соціаль-

ної політики;

в) взаємопов’язаність різноспрямованої, багатогранної діяль-

ності всіх суб’єктів соціальної політики;

197

г) підпорядкування багатоаспектності цілеспрямованої діяль-

ності, що полягає в освоєнні соціального простору.

5. Принцип пріоритету соціальних інтересів людини, осо-

бистості полягає у:

а) підпорядкуванні багатоаспектності цілеспрямованої діяль-

ності, що полягає в освоєнні соціального простору;

б) освоєнні соціального простору, реалізації соціальних прог-

рам, соціальних інтересів людини, створенні адекватних умов для

самореалізації її соціального потенціалу;

в) взаємопов’язаності різноспрямованої, багатогранної діяль-

ності всіх суб’єктів соціальної політики;

г) урахуванні в соціальній політиці комплексу об’єктивних і

суб’єктивних чинників.

6. Активний характер соціальної політики передбачає:

а) утвердження динамічності механізму регулятивної діяль-

ності, спрямованої на збагаченя соціального потенціалу суспільства;

б) взаємопов’язаність різноспрямованої, багатогранної діяль-

ності всіх суб’єктів соціальної політики;

в) підпорядкування багатоаспектності цілеспрямованої діяль-

ності, що полягає в освоєнні соціального простору;

г) діяльність суб’єктів соціальної політики, спрямованої на

створення умов для найповнішої реалізації соціального потенціалу лю-

дини і суспільства.

7. Завданнями соціальної політики в Україні є:

а) створення умов для реалізації соціального потенціалу людини;

б) сприяння розвитку соціальних та соціально-ринкових відносин;

в) утвердження динамічності механізму регулятивної діяльності;

г) перетворення соціальних чинників на одну з домінант еко-

номічного зростання.

8. До об’єктивних умов реалізації соціальної політики належать:

а) використання в соціальній політиці адекватних принципів

регулятивної діяльності;

б) трансформація суспільних відносин;

в) децентралізація соціальної політики;

г) утвердження процесів соціально-трудової мобільності.

9. До суб’єктивних умов реалізації соціальної політики на-

лежать:

а) використання в соціальній політиці адекватних принципів

регулятивної діяльності;

198

б) децентралізація соціальної політики;

в) трансформація суспільних відносин;

г) утвердження процесів соціально-трудової мобільності;

д) викорінювання форм і методів командно-адміністративно-

го, директивного управління.

10. Важливою умовою ефективної реалізації соціальної по-

літики є:

а) утвердження динамічності механізму регулятивної діяль-

ності, спрямованої на збагаченя соціального потенціалу суспільства;

б) утвердження процесів соціально-трудової мобільності;

в) децентралізація соціальної політики;

г) використання в соціальній політиці адекватних принципів

регулятивної діяльності.

11. Представниками нижчого вищого класу за моделлю

Уотсона є:

а) банкіри, відомі політики, власники великих фірм, які досяг-

ли успіху під час конкурентної боротьби;

б) бізнесмени, які досягли успіху, наймані управляючі фірм,

відомі юристи, лікарі, наукова еліта, видатні спортсмени;

в) наймані працівники: інженери, викладачі, висококваліфіко-

вані робітники;

г) наймані робітники, які створюють додаткову вартість у сус-

пільстві.

12. Представниками нижчого середнього класу, за моделлю

Уотсона, є:

а) наймані робітники, які створюють додаткову вартість у сус-

пільстві;

б) наймані працівники: інженери, викладачі, висококваліфіко-

вані робітники;

в) іноземні робітники;

г) представники маргінальних груп населення.

13. Представниками вищого вищчого класу, за моделлю

Уотсона, є:

а) іноземні робітники;

б) наймані працівники: інженери, викладачі, висококваліфіко-

вані робітники;

в) бізнесмени, які досягли успіху, наймані управляючі фірм,

відомі юристи, лікарі, наукова еліта, видатні спортсмени;

199

г) банкіри, відомі політики, власники великих фірм, які до-

сягли успіху під час конкурентної боротьби;

д) представники впливових і багатих династій, які мають знач-

ні ресурси влади.

14. Система соціальної безпеки на Заході дістала назву –

держава...

а) загального добробуту; в) соціального добробуту;

б) загальної благочинності; г) загального братерства.

15. Доктрина держави загального добробуту грунтується на

принципах:

а) соціальної справедливості; г) матеріального достатку;

б) взаємодопомоги; д) соціальної врівноваги.

в) рівності;

16. Найвідомішою класифікацією держав загального доб-

робуту є класифікація, яку розробив:

а) Бенжамін Франклін; г) Г. Еспін-Андерсен;

б) Дж. Кейнс; д) Ф. Енгельс.

в) К. Маркс;

17. До країн з ліберальним типом політичного устрою на-

лежать...

а) США, Канада, Австралія;

б) Італія, Франція, Німеччина;

в) Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія;

г) Фінляндія, Бельгія, Люксембург.

18. До країн з консервативним типом політичного устрою

належать...

а) Фінляндія, Бельгія, Люксембург;

б) Італія, Франція, Німеччина;

в) США, Канада, Австралія;

г) Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія.

19. До країн з соціалістичним типом політичного устрою

належать...

а) США, Канада, Австралія;

б) Фінляндія, Бельгія, Люксембург;

в) Італія, Франція, Німеччина;

г) Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія.

200