Павлюк В.Д., Приступа М.І., Старцун В.І. Соціальна політика

Подождите немного. Документ загружается.

Система добровільного страхування поширюється лише на ті

галузі, де профспілки мають відповідні фонди (переважно на промис-

ловість). Внески до цих фондів зазвичай є обов’язковими для всіх

членів спілки, але відповідні відрахування можуть робити також і інші

працівники галузі. Система добровільного страхування, наприклад, у

Данії і Швеції охоплює відповідно 50 і 66 % всіх зайнятих. Незастра-

ховані працівники у випадку безробіття в таких країнах можуть розра-

ховувати на урядові субсидії.

Протягом тривалого часу дія систем страхування по безробіт-

тю поширювалась тільки на осіб найманої праці. Однак нині розвиток

цих систем характеризується постійним зростанням контингенту за-

страхованих: охоплюються всі категорії зайнятих, навіть ті, хто працює

не за наймом, включаючи самозайнятих, але сплачує страхові внески.

З систем страхування в деяких країнах традиційно виключа-

ються тимчасові працівники. Це пов’язано головним чином з адмі-

ністративними труднощами щодо сплати внесків. Одним з методів

подолання цих труднощів є встановлення мінімального числа відпра-

цьованих годин або мінімальної суми заробітку, з якої сплачуються

внески. Аналогічним чином включаються до систем страхування по

безробіттю працюючі на умовах неповної зайнятості.

Зазвичай національним законодавством визначаються такі

умови, що дають право на одержання допомоги по безробіттю:

− вимушений характер безробіття;

− здатність займатися трудовою діяльністю;

− готовність погодитися на робоче місце, що пропонується;

− активний пошук роботи;

− визначена тривалість попереднього періоду зайнятості.

Крім того, згідно з рекомендаціями МОП, обмежується також

тривалість попереднього періоду зайнятості або сплати страхових

внесків. Зокрема, законодавство ФРН передбачає зайнятість протягом

360 днів за останні 3 роки (для сезонних працівників – 180 днів);

Франції – наявність оплачуваної роботи протягом 3 місяців за останній

рік; Швеції – сплата внесків до фонду протягом 12 місяців, включаючи

обов’язкові 5 місяців з останнього календарного року.

Українське законодавство передбачає попередню зайнятість

(повну або неповну) протягом 26 тижнів (або більше) впродовж 12 мі-

сяців, що передували початку безробіття та сплату внесків на стра-

хування по безробіттю.

10.3.2. Джерела фінансування допомоги

по безробіттю та розмір допомоги

Джерела фінансування, як правило, – ті ж, що і для інших сфер

соціального страхування: внески, що сплачуються працедавцем і най-

171

маним працівником відповідно до заробітку. Часто внески розподі-

ляються (у тій чи іншій пропорції) між підприємцем і працюючим:

наприклад в ФРН роботодавець і найманий працівник сплачують внес-

ки в розмірі 2,15 % заробітку. У багатьох країнах підприємці сплачу-

ють більші внески: зокрема в Канаді роботодавці вносять 3,3 % фонду

заробітної плати працюючих, а наймані працівники – 2,5 % свого

заробітку; у Франції – відповідно 4,4 і 2,5 %. Альтернативою є сплата

внесків виключно роботодавцем, наприклад, такою є ситуація в біль-

шості штатів США (крім Алабами, Аляски, Нью-Джерсі, Пенсільванії

та Західної Вірджинії), де в федеральний фонд сплачується 0,68 % фонду

заробітної плати, а в фонд штату – 5,4 %; в Італії підприємці спла-

чують внески в розмірі 1,6 % фонду заробітної плати.

У багатьох випадках уряд надає субсидії, насамперед для спла-

ти допомоги тим безробітним, які не є застрахованими. Не говорячи

вже про такі країни з традиційно вагомою участю держави в соціаль-

ному захисті як Швеція, де доля державних витрат складає біля 40 %,

уряд фінансує майже третину витрат на допомогу по безробіттю в

Японії, Франції, приблизно чверть – у ФРН. В Австралії допомога по

безробіттю повністю фінансується з бюджету. У середньому по всіх

країнах, що мають в системі свого соціального захисту програми вип-

лати допомоги по безробіттю, частка урядових субсидій сягає двох

третин всіх витрат на ці цілі.

Розміри допомоги по безробіттю визначаються або відповідно

до попереднього заробітку або в твердих сумах, але крім цього розмір

допомоги часто залежить від сімейного статусу (не обов’язково від

наявності утриманців). Інколи вводяться додаткові обмеження по

максимальному розміру допомоги.

Достатньо велика група країн сплачує допомогу по безробіт-

тю, виходячи з двох критеріїв: існує базовий розмір, що визначається в

твердих ставках і додатковий, який залежить від попереднього заро-

бітку. Типовим прикладом такої схеми є французька, де сплачується 46

франків на день плюс 42 % попереднього заробітку, але загальна сума

допомоги не може бути нижчою за 110 франків на день. Крім того

сплачуються додаткові кошти в сумі від 44 до 95 франків на день

залежно від віку, стажу роботи і сімейного стану та 67 франків на день

(для осіб старше 55 років з 20-річним стажем роботи – 93 франки)

протягом першого року безробіття. Таким чином, тільки прямі виплати

сягають мінімум 220 франків на день.

Згідно з подібною схемою законодавство ФРН передбачає

виплату допомоги по безробіттю в розмірі 68 % попереднього заро-

бітку (63 % для одинаків); додаткові платежі по програмі, орієнтованій

172

на осіб з низькими доходами, становлять 58 % (56 % – для одинаків)

попереднього заробітку. Тобто безробітний, який мав низькі заробітки,

може отримувати допомогу, більшу за свої попередні доходи.

У США розмір допомоги становить біля 50 % попереднього

заробітку, але є обмеження щодо мінімального (в середньому по країні

приблизно 50 дол. на тиждень, але варіація по штатах – дуже велика) і

максимального (біля 300 дол.). Крім того передбачається додаткова до-

помога на дітей та утриманців (біля 100 дол. на тиждень на кожного).

Треба зазначити, що програми допомоги по безробіттю часто

включають часткову або повну компенсацію витрат на житло: Мальта,

Франція, Ірландія, Великобританія. Зокрема у Франції сплачується від

25 до 50 франків на день протягом 365 днів.

Українське законодавство пов’язує розмір допомоги по без-

робіттю з розміром заробітної плати на останньому місці роботи, три-

валістю страхового стажу та тривалістю безробіття. При страховому

стажі до 2 років сплачується 50 % заробітної плати за останнім місцем ро-

боти, від 2 до 6 років – 55, від 6 до 10 років – 60, понад 10 років – 70 %.

Залежно від тривалості безробіття розмір допомоги зменшується і

виплачується у такій пропорції до початкової визначеної суми: протя-

гом перших 90 днів – 100, наступних 90 днів – 80, надалі – 70 %.

Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню за-

робітну плату, що склалася в галузях економіки відповідної області за

минулий місяць, і нижчою за встановлений законодавством розмір.

Основною причиною збільшення розміру допомоги законо-

давство ряду країн визнає наявність утриманців. Так, в Фінляндії до

основної допомоги в 70 марок на день додається 15 марок при наяв-

ності однієї дитини, 22 марки – двох, 28 марок – трьох та більше. В

Австрії допомога в розмірі 60 % попереднього заробітку збільшується

до 80 % при наявності утриманців. В Італії при наявності сім’ї допо-

мога збільшується в таких розмірах: на дружину додатково випла-

чується 160 лір на день, на кожну дитину – 220 лір, на інших утриман-

ців – по 90 лір на день. У Великій Британії надбавка на дорослого

утриманця становить £24,75, на дитину – 8,4.

На перших етапах формування програм допомоги по без-

робіттю вони охоплювали досить обмежене коло найманих працівни-

ків, були невеликими за розмірами і не оподатковувались. Зазвичай

вони становили основне джерело доходів безробітних та їхніх сімей і

не могли досягти рівня доходу, що підлягав оподаткуванню. Нині

ситуація в економічно розвинених країнах докорінно змінилась в зв’яз-

ку з розширенням сфери охоплення системами страхування по безро-

біттю і збільшенням розміру допомоги – з одного боку, та розширен-

173

ням рамок прибуткового податку – з другого. Держава прагне запобіг-

ти тому, щоб певна частина безробітних, які отримують допомогу,

мала дохід на рівні попереднього заробітку (а в окремих випадках

навіть більший за нього), оскільки це неминуче знижує стимули актив-

ного пошуку роботи. Тому в одних країнах (ФРН, Італія) допомога по

безробіттю, як і раніше, звільнюється від оподаткування та внесків на

соціальне страхування, а в інших (їх набагато більше) з кінця 1970-х

років поступово вводиться протилежна практика.

10.3.3. Тривалість надання допомоги по безробіттю

Згідно з конвенцією МОП № 102 “Мінімальні норми соціаль-

ного забезпечення”, мінімальний період допомоги по безробіттю за

страховими програмами визначений 13 тижнями протягом 12 місяців.

Але ця ж конвенція передбачає виплату допомоги особам чиї доходи

не перевищують визначеної межі за програмою соціальної допомоги,

що охоплює все населення країни (допомога по бідності), протягом 26

тижнів. З часу прийняття конвенції № 102 максимальна тривалість

виплати допомоги по безробіттю (що на той період рідко переви-

щувала 26 тижнів), у більшості економічно розвинених країнах збіль-

шилась приблизно до 52 тижнів.

Чи не найдовша тривалість надання допомоги по безробіттю в

Норвегії: 80 тижнів безперервно або протягом двох календарних років –

для осіб молодших 64 років і протягом повних двох років – для стар-

ших. Пенсійний вік в цій країні – 67 років. Протягом 52 тижнів сплачу-

ється допомога в ФРН (відповідно до тривалості страхового стажу) і

Великобританії, 50 – в Канаді (відповідно до законодавства конкретної

провінції), 30 – в Австрії, 26 – в Італії і США (в США тривалість

надання допомоги по безробіттю збільшується до 39 тижнів в штатах з

напруженою ситуацією на ринку праці, а в Італії тривалість виплати

може двічі збільшуватись на 90 днів в районах чи галузях, які урядом

визначені як кризові).

Взагалі тривалість надання допомоги визначається двома чин-

никами:

− періодом очікування від моменту звільнення (або реєстра-

ції) до початку сплати;

− обмеженнями тривалості самого періоду надання допомоги.

Наявність періоду очікування обумовлена насамперед тим, що

кожна з трьох сторін (держава, роботодавець і найманий працівник)

повинна нести свою частку відповідальності за безробіття. Така логіка

встановлення цього періоду в країнах розвиненої ринкової економіки

передусім для безробітних протягом тривалого періоду (більше 6 міся-

174

ців). Ідея “першої втрати” або “сумісного страхування” передбачає, що

кожний працівник повинен брати на себе відповідальність за наслідки

перших днів безробіття, якою б не була його тривалість.

Конвенція МОП № 102 “Мінімальні норми соціального забез-

печення” передбачає, що дні без роботи, до і після тимчасової роботи,

тривалість якої не перевищує визначеного періоду, враховуються як

один і той же випадок втрати заробітку. Це означає, що випадки найму

безробітного на тимчасову або випадкову роботу не враховуються як

зайнятість при визначенні періоду очікування. Так, у Великій Британії

два періоди безробіття, відділених один від одного інтервалом не біль-

ше вісім тижнів, розглядаються як дві частини однієї перерви в зай-

нятості. Це положення, прийняте з невеликими модифікаціями і в

інших країнах світу, дозволяє не пересувати початок періоду очікуван-

ня допомоги на кінець останнього нетривалого періоду зайнятості.

Крім того, у випадках короткострокового безробіття допомога

не сплачується, що не тільки економить кошти, а й значно спрощує

адміністративну процедуру.

Тривалість періоду очікування в більшості країн становить від

трьох (Австрія, Великобританія) до семи днів (Італія, США), хоча є й

інші варіанти. Зокрема в Канаді період очікування становить два

тижні, а в ФРН взагалі допомога сплачується з першого дня. По одних

програмах такий період очікування існує один раз на рік, хоча особа

може працевлаштовуватися і втрачати своє робоче місце декілька ра-

зів; по інших – період очікування допомоги передбачається при кожно-

му випадку безробіття.

Іншу роль відіграє період очікування при довготривалому

(більше шести місяців) безробіттю.

Необхідно підкреслити, що тривалість і періоду очікування, і

періоду сплати допомоги аж ніяк не залежить від моделі ринку праці і

взагалі системи соціального захисту країни.

В Україні загальна тривалість виплати допомоги по безробіт-

тю не може перевищувати 360 днів протягом двох років з дня призна-

чення допомоги по безробіттю. Для осіб передпенсійного віку (за два

роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по

безробіттю не може перевищувати 720 днів.

Згідно з вітчизняним законодавством виплата допомоги по

безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у разі надання

особі відповідно до законодавства України вихідної допомоги та

інших виплат при вивільненні з підприємств, установ і організацій, що

забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробіт-

ку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачу-

ється з громадських фондів.

175

Умови припинення або скорочення тривалості виплати

допомоги по безробіттю. Зазвичай тимчасова втрата права на от-

римання допомоги обумовлюється:

− звільненням за власним бажанням;

− звільненням внаслідок порушення трудової дисципліни або

участі в страйку;

− безпідставною відмовою від запропонованого робочого міс-

ця, що відповідає спеціальності та кваліфікації безробітного.

Законодавство ФРН, Бельгії, Фінляндії, Австрії передбачає поз-

бавлення права на допомогу по безробіттю на чотиримісячний строк.

В Україні тривалість виплати допомоги по безробіттю скоро-

чується на 90 днів у разі звільнення з останнього місця роботи за влас-

ним бажанням без поважних причин.

При відмові безробітного від двох пропозицій підходящої

роботи тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на

строк від 60 до 90 днів, при відмові безробітного, який не має професії,

спеціальності або займав робоче місце, яке не потребує спеціальної

підготовки, від проходження професійної підготовки на строк від 30 до

90 днів, при приховуванні відомостей про працевлаштування на тимча-

сову роботу (на строк від двох до чотирьох місяців для заміщення тим-

часово відсутнього працівника, за яким зберігається його місце робо-

ти) в період одержання допомоги по безробіттю – на строк від три-

валості тимчасової роботи до 90 днів, при порушенні умов і строку

реєстрації та перереєстрації – на строк від 30 до 90 днів, при відмові

від роботи за спеціальністю чи професією, набутою після професійної

підготовки або перепідготовки за направленням державної служби

зайнятості – на строк від 60 до 90 днів.

Функції допомоги по безробіттю. Головне завдання програ-

ми – забезпечити виконання обох функцій допомоги по безробіттю:

− компенсації втрачених доходів;

− стимулювання якомога швидшого працевлаштування.

Допомога по безробіттю має забезпечити належне існування

самого безробітного та його утриманців і водночас стимулювати його

до активного пошуку роботи. І якщо з першою функцією все більш-

менш ясно, проблема – лише в фінансових можливостях, то щодо

стимулюючої ролі єдиної думки фахівці не мають. Зрозуміло, що над-

то щедра допомога підштовхує безробітного зволікати з працевлаш-

туванням (практично до закінчення терміну виплати допомоги), вису-

вати завищені вимоги до оплати праці на новому місці роботи. Саме

цим було обумовлене впровадження у Великій Британії в 1982 р. так

званої основної допомоги у твердих розмірах.

176

Запитання для самоконтролю

1. Що таке “повна зайнятість” і яке місце посідає її досягнення в

системі сучасних пріоритетів розвитку демократичних держав?

2. Що є метою активної політики ринку праці? З яких джерел

вона фінансується? Які її основні напрями?

3. Яку роль відіграє сприяння тимчасовій зайнятості в сучас-

ній політиці ринку праці?

4. Що є метою пасивної політики ринку праці? З яких джерел

вона фінансується?

5. Якими методами досягається кількісна збалансованість про-

позиції робочої сили та попиту на неї?

6. Якими методами досягається якісна збалансованість пропо-

зиції робочої сили та попиту на неї?

7. Яку роль відіграє сприяння тимчасовій зайнятості в сучас-

ній політиці ринку праці?

Література: [10; 22; 23; 28; 34; 37; 40–43].

177

СТИСЛИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Агент з питань соціальних змін – працівник, який сприяє

впровадженню соціальних змін у цих сферах і територіальних зонах,

де можна розв’язати соціальні проблеми або поліпшити якість життя.

Адміністративно-територіальна одиниця (в Україні) – об-

ласть, район, місто, район у місті, селище, село.

Адміністратор – соціальний працівник, який організує пла-

нування, здійснення та розвиток системи сервісних послуг соціальних

установ; диригент соціальних послуг.

Акцизний збір, акциз – вид непрямого податку на товари

масового вжитку, який підприємці включають у їх ціну продажу.

Альтруїзм – самовіддане, добровільне, некорисливе служіння

людям, надання їм допомоги за скрутних життєвих обставин.

Аніматор – соціальний працівник, який сприяє реалізації та

розвитку потенціалу людських можливостей у сфері вільного часу.

Безробіття – соціально-економічне явище, що характеризу-

ється відсутністю повної зайнятості у певної частини сукупної робочої

сили, здатної і бажаючої трудитися.

Бідність – неможливість для людини жити по мінімальних

національних стандартах споживання. Бідне населення – громадяни,

чиї доходи нижче офіційного прожиткового мінімуму.

Борг державний – загальна сума заборгованості держави чи

органів місцевого самоврядування, до якої входять усі непогашені

зобов’язання, у тому числі й ті, що виникають у результаті дії виданих

раніше гарантій за кредитами.

Борг зовнішній – сума державного гарантованого державного

боргу і приватного негарантованого довгострокового боргу, включаю-

чи кредити МВФ та короткотерміновий борг.

Брокер соціальних послуг – соціальний працівник, який залу-

чає клієнта до необхідних сервісних послуг.

Бюджет державний – план накопичення, розподілу та вико-

ристання фінансових ресурсів для забезпечення функцій держави і

місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Бюджетні установи – установи та організації, які фінансу-

ються з бюджету.

178

Валеологія – наука про здоровий спосіб життя.

Валовий внутрішній продукт – 1) загальний випуск товарів і

послуг для кінцевого використання, вироблених усією економікою

держави, місцевим населенням, а також нерезидентами, незалежно від

розподілу внутрішніх та іноземних вимог; 2) вигода, користь; дохід від

торгівлі або перепродажу; бариш, зиск, приріст, збільшення.

Видатки місцевих бюджетів – кошти, які спрямовуються

місцевими органами влади на фінансування заходів для забезпечення

покладених на ці органи функцій, фінансування чинної мережі підпри-

ємств комунальної власності, а також заходів соціального захисту та

соціального забезпечення населення за рахунок поточних видатків.

Вислуга років – особливий вид спеціального стажу (вислуга

термінів служби) окремих категорій працівників, який передбачає

пільгове пенсійне забезпечення у зв’язку з втратою професійної пра-

цездатності і виходом на пенсію до настання віку, який дає право на

пенсію за віком.

Власні повноваження місцевого самоврядування – ті, які

виконкоми здійснюють самостійно і під свою відповідальність, їх

реалізація пов’язана з вирішенням питань місцевого значення, надан-

ням послуг населенню.

Гарантії соціальні – матеріальні і духовні засоби, юридичні акти,

що забезпечують реалізацію прав людини в сучасному співтоваристві.

Годувальник – 1) той, хто утримує кого-небудь; 2) перен. про

те, що є джерелом засобів до існування; 3) той, хто годує і доглядає ко-

го-небудь або готує їжу.

Грамотність серед дорослого населення – відсоток осіб у віці від

15 років, які можуть написати та прочитати коротке твердження про їх

повсякденне життя з розумінням змісту написаного та прочитаного.

Громада – 1) група людей, об’єднаних спільністю становища,

інтересів тощо, суспільство, громадянство, суспільність, спільнота; 2) об’єд-

нання людей, що ставлять перед собою певні спільні завдання; органі-

зація, товариство, об’єднання, середовище, гурт, група, угруповання,

парафія; 3) іст. в Україні і в Білорусі – поземельне селянське об’єд-

нання, а також збори членів цього об’єднання; 4) (власн.) організація

української ліберальної інтелігенції в 60–90-х рр. XX ст.

Громадянське суспільство – це соціальне неоднорідне сус-

пільство, яке досягло високого рівня розвитку, що дає йому змогу

регулювати основні економічні, культурні та інші відносини самостій-

но, без втручання держави.

179

Гуманітарний розвиток – розвиток самої людини як індивіда

та особистості, яка є водночас продуктом соціального розвитку, разом

з розвитком культури і цивілізації вона творила і творить сама себе,

розвиває свої фізичні та духовні здібності, вдосконалює пізнання світу.

Делеговані повноваження місцевого самоврядування – пов-

новаження органів виконавчої влади, надані органам місцевого само-

врядування законом, а також повноваження органів місцевого само-

врядування, які передаються за рішенням районних, обласних рад; на-

дані законом окремі повноваження органів виконавчої влади органам

місцевого самоврядування, реалізація яких пов’язана з виконанням

функцій виконавчої влади на місцях і у виконанні яких виконкоми

підконтрольні та підзвітні відповідним органам виконавчої влади.

Демографічна політика – цілеспрямоване формування опти-

мального в довготерміновій перспективі типу відтворення населення.

Демпфер – 1) техн. пристрій для зменшення чи запобігання

механічним коливанням у електровимірювальних приладах, електро-

машинах, двигунах внутрішнього згорання тощо; 2) у суспільстві –

збалансований.

Депопуляція – природний збиток населення країни внаслідок

перевищення смертності над народжуваністю, що проявляється у

зменшенні абсолютної чисельності населення, перевищенні смертності

над народжуваністю.

Держава – особлива організація політичної влади у соціально

неоднорідному суспільстві, яка відстоює насамперед інтереси домі-

нантних груп цього суспільства і за допомогою якої здійснюється

управління суспільством.

Державна політика – сукупність цілей і задач, практично ре-

алізованих державою, і засобів, використовуваних при цьому.

Державне екологічне регулювання – система активних зако-

нодавчих, адміністративних та економічних заходів і важелів, які ви-

користовують державні органи різного рівня для примусу, економіч-

ного спонукання і матеріального стимулювання забруднювачів навко-

лишнього середовища до запобігання, обмеження чи усунення викидів

забруднюючих речовин у природні і техногенні середовища.

Державне управління – 1) багатогранна організована діяль-

ність держави, яка здійснюється на підставі та відповідно до чинного

законодавства через практичну діяльність її органів виконавчої влади;

2) діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні правових

актів шляхом різних форм організаційного впливу на суспільні явища

та процеси.

180