Павлюк В.Д., Приступа М.І., Старцун В.І. Соціальна політика

Подождите немного. Документ загружается.

10.1.4. Забезпечення повної зайнятості як один з пріоритетів

сучасної соціально-економічної стратегії

У системі пріоритетів сучасної соціально-економічної страте-

гії демократичних держав забезпеченню повної зайнятості належить

чинне місце. Вагомість цієї мети визначається як економічними нас-

лідками безробіття (для суспільства в цілому і для кожної особи, що

втратила роботу), так і суто соціальними. Проте, необхідність надання

робочого місця всім, хто може і хоче працювати, тобто пропонує свою

робочу силу на ринку праці, – не тотожна забезпеченню зайнятості за

будь-яку ціну. Суспільство дійсно зацікавлене в тому, щоб всі його

працездатні члени працювали, оскільки це за інших рівних умов забез-

печує зростання ВВП і скорочує рівень демоекономічного навантажен-

ня (співвідношення чисельності незайнятого і зайнятого населення);

більше того, керуючись економічними і соціальними міркуваннями,

сучасне суспільство створює умови для загального зростання рівня

трудової активності (жінок, зокрема, чи осіб пенсійного віку). Але

зростання рівня зайнятості ефект матиме тільки тоді, коли він буде

обумовлений економічно, коли результати цієї зайнятості будуть дійс-

но корисними.

Що ж стосується кількісних вимірів ефективності дій уряду по

забезпеченню повної зайнятості, то необхідно мати на увазі природну

норму безробіття. Практика свідчить, що прагнення стримувати безро-

біття на нижчому рівні неминуче обертається порушенням макроеко-

номічних засад стабільної економіки: зростанням інфляції, дефіцитом

державного бюджету тощо, а врешті-решт безробіття виходить з-під

контролю і потрібно надто багато зусиль для приборкання цих нега-

тивних тенденцій економічного розвитку. Таких прикладів в історії

достатньо, навіть в американській.

Для досягнення сформульованої мети управління ринком пра-

ці уряд вдається до активних і пасивних заходів, тобто до активної і

пасивної політики ринку праці.

10.2. Активна політика ринку праці: мета, джерела

фінансування, регіони поширення, основні напрями

10.2.1. Заходи активної політики ринку праці

Ще в 50-х роках ХХ ст. у так званій “шведській моделі”

(моделі Райна–Мейднера) термін “активна політика зайнятості” вико-

ристовувався для того, щоб показати, що інвестиції в політику зай-

нятості зростають в часи економічного спаду і зменшуються в періоди

економічного піднесення; таким чином підтримується необхідна рівно-

161

вага ринку праці, коригування обсягу додають йому гнучкості та доз-

воляють уникнути потенційно інфляційних “вузьких місць”. На від-

міну від цього “пасивна” політика зайнятості була спрямована для по-

яснення безробіття та пов’язаної з ним системи фінансової допомоги.

Останнім часом зміст обох термінів набув принципово іншого

значення. Активні методи підтримки ринку праці передбачають діяль-

ність держави, спрямовану на скорочення рівня безробіття як такого,

тобто на забезпечення можливості реалізації своєї трудової активності

всім громадянам, а відповідно на забезпечення повної зайнятості всьо-

го працездатного населення країни. Оскільки головною причиною

безробіття є невідповідність пропозиції робочої сили потребі в ній,

активна політика спрямована на подолання (або принаймні зменшен-

ня) цієї незбалансованості.

Отже, активна політика складається із заходів, спрямованих на:

− збільшення попиту на робочу силу з боку як приватного, так

і державного секторів економіки;

− підвищення конкурентноздатності робочої сили та забезпе-

чення якісної відповідності робочої сили і робочих місць (в просторі і

в часі);

− поліпшення процесу працевлаштування.

Фінансується активна політика головним чином за рахунок

цільових асигнувань центрального та місцевих бюджетів.

10.2.2. Забезпечення кількісної відповідності

пропозиції робочої сили попиту на неї

Нагнітання попиту на робочу силу. Сьогодні український

ринок праці перебуває в стані глибокої кризи, яка охопила переважну

більшість галузей і професій. Проблема в тому, що на фоні зниження –

і досить помітного – зареєстрованого безробіття, його обсяги, визна-

чені за методологією МОП, лишаються практично незмінними.

В Україні з 2001 р. дотація щомісячно в розмірі фактичних

витрат надається роботодавцям на працевлаштування за направлен-

нями державної служби зайнятості на строк понад два роки безро-

бітних, які знаходились на обліку в державній службі зайнятості як

безробітні не менше 6 місяців, в першу чергу, жінок, які мають дітей

віком до 6 років; одиноких матерів, які мають дітей віком до 14 років

або дітей-інвалідів; молоді, яка закінчила або припинила навчання у

середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих

навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтерна-

тивної служби і якій надається перше робоче місце; дітей, які зали-

шилися без піклування батьків; осіб передпенсійного віку; осіб, звіль-

нених після відбуття покарання або примусового лікування.

162

Що стосується надання пільгових кредитів, то тут є дві

проблеми. Перша стосується застави – як правило, безробітні не мають

необхідного для цього майна; житло при наявності неповнолітніх дітей

не може бути заставлене. Тому необхідний гарант повернення кредиту.

Друга проблема пов’язана із сплатою відсотків за кредит. В Україні

банки та кредитні спілки вимагають дуже високі відсотки, які унемож-

ливлюють користування кредитами за умови невисокої рентабель-

ності. Виходячи з цього, до прийняття закону “Про зайнятість насе-

лення” безробітним для відкриття власної справи надавались безпро-

центні кредити під гарантію Фонду сприяння зайнятості населення. На

сьогодні такої практики немає.

Поліпшення процесу працевлаштування незайнятих гро-

мадян або таких, що хочуть змінити місце роботи. Велике зна-

чення для поліпшення процесу працевлаштування має наявність та

повнота інформації в службах зайнятості щодо наявних вакансій. Нині

підприємці мотивуються надавати відповідну інформацію тільки штра-

фами за невиконання, цієї вимоги. Світовий же досвід доводить, що

значно більш ефективним є застосування стимулюючих механізмів:

можливість на пільгових умовах публікувати рекламу в засобах інфор-

мації, що належать службам зайнятості, або розміщати її в примі-

щеннях служб тощо.

Сприяння працевлаштуванню населення за допомогою ін-

ших посередників на ринку праці є надзвичайно важливим компо-

нентом взаємодії структур – державних та приватних, загальних та

спеціалізованих – у наданні допомоги безробітним.

Поява приватних агенцій – якщо їх діяльність поширюється на

окремі професійні групи безробітних – несе цілий ряд загроз, пов’яза-

них з потенційними можливостями для них надавати послуги тільки

більш конкурентним на ринку праці особам: кваліфікованим, освіче-

ним, молодим тощо. Відповідно вони можуть ухилятися від надання

послуг по працевлаштуванню тим групам населення, які з різних при-

чин (за віком, освітою, професією, станом здоров’я тощо) мають ниж-

чу конкурентноздатність. За таких умов вони будуть “знімати верш-

ки”, а державним структурам, які не мають права обмежувати коло

своїх клієнтів, поступово доведеться працювати із все менш конку-

рентноздатним контингентом. Це неминуче знижуватиме престиж

державних структур і очікування роботодавців отримати саме від них

ту робочу силу, яка потрібна. Отже, вони втрачатимуть авторитет як у

роботодавців, так і у широких верств населення. Крім того, неприй-

нятною є практика оплати безробітними послуг по працевлаштуванню,

яку в тій чи іншій формі бере більшість таких агенцій.

163

Найбільш простим і водночас продуктивним напрямом взає-

модії з іншими посередниками є обмін інформацією щодо наявних

вакансій та робочої сили. Варто використовувати також інформацію з

рекламних оголошень в засобах масової інформації та біля підпри-

ємств. Пошук необхідної робочої сили – і водночас її підготовку –

можна здійснювати на семінарах та у клубах безробітних. Ефективним

засобом швидкого працевлаштування в результаті безпосередніх масо-

вих контактів безробітних з потенційними споживачами їх робочої си-

ли є ярмарки вакансій.

Працевлаштування за контрактами тимчасового найму.

Зазвичай контракти тимчасового найму заключаються на тристоронній

основі між службою зайнятості, тимчасовим працівником і підприєм-

цем. Вони являють собою важливий канал зниження безробіття.

Беручи участь у підписанні тристоронньої угоди тимчасового

найму, державні служби зайнятості мають можливість здійснювати

контроль за дотримуванням угоди і умовами найму. Цією формою

найму користуються переважно такі уразливі з точки зору зайнятості

групи робочої сили як некваліфіковані працівники, жінки, молодь,

іноземні працівники. Однак за тимчасовими контрактами працюють і

висококваліфіковані фахівці: конструктори, дизайнери, архітектори то-

що, тобто ті, хто виконує конкретні проекти.

Працевлаштування через підприємства тимчасового най-

му. Високою організаційною формою тимчасового найму стало праце-

влаштування через так звані підприємства тимчасового найму, які не

просто виступають як посередники між працедавцями і працюючими,

а створюють своєрідну проміжну форму між постійною зайнятістю та

випадковими роботами. Підприємство тимчасового найму виплачує

своїм працюючим заробітну плату відповідно до їх кваліфікації і тієї

роботи, яку вони виконують на інших підприємствах (з ними контрак-

ти підписані самим підприємством тимчасового найму), виконує від-

повідні соціальні платежі (перш за все по системах соціального страху-

вання), провадить професійну підготовку і перепідготовку робочої

сили, підвищуючи її конкурентоспроможність.

Оскільки в розрахунки між підприємством тимчасового найму

і працедавцем входять не тільки виплати тимчасовим працівникам, а й

оплата посередницьких послуг, загальний рівень оплати праці і соці-

альних виплат у таких працівників нижчий в порівнянні з постійними

працюючими, але вони звичайно мають підвищені гарантії зайнятості

в порівнянні з тими, хто шукає роботу на загальних підставах.

Поруч з тим, нижча вартість робочої сили тимчасових працю-

ючих загрожує певною соціальною напругою серед працюючих на

164

постійній основі, оскільки знижує їх конкурентоспроможність. Тому в

ряді країн розвиненої ринкової економіки було прийнято закони щодо

регулювання зайнятості по тимчасовим контрактам, а в 1984 р. країни

ЄС прийняли директиву стосовно умов праці за тимчасовими конт-

рактами. Головним чином це стосувалося обмежень строку дії конт-

рактів і їх поновлення.

У країнах перехідної економіки ситуація – дещо інша. По-пер-

ше, вони не є такими потужними центрами тяжіння мігрантів, хоча

легальний і нелегальний міждержавний перетік робочої сили існує.

Наприклад, за даними Міністерства праці Чехії, найбільші обсяги

трудової міграції до цієї країни здійснюють українці, які заповнюють

робочі місця в будівництві, сільському господарстві, частково – у

промисловості. Практично така ж картина в Польщі. У Росії, за даними

Національного інституту українсько-російських відносин, працює

більше 300 тис. наших співвітчизників. Законодавчого вирішення

проблеми тимчасової зайнятості в країнах перехідної економіки поки

що нема, але в майбутньому з розвитком економіки воно стане неми-

нучим. Тільки за таких умов можна буде водночас поширювати гнучкі

форми ринку праці і забезпечувати конкурентноздатність всіх працю-

ючих, незалежно від виду зайнятості.

10.2.3. Сприяння додатковій тимчасовій зайнятості безробітних

Організація тимчасових робіт є важливим напрямом соціаль-

ного захисту безробітних, оскільки дозволяє з одного боку – забезпе-

чити їм більш прийнятний рівень добробуту, виплачуючи певну

винагороду за суспільно корисну діяльність, а з другого – протидіє

соціальній дезадаптації осіб, що вимушено мають перерву в зайнятості

протягом тривалого періоду. Проте, тимчасові роботи мають не стіль-

ки економічний, скільки соціальний ефект.

Програми громадських робіт. Оскільки організація громадсь-

ких робіт передбачає створення додаткових робочих місць (не принци-

пово, на кого саме вони орієнтовані), цей напрямок політики ринку

праці, безумовно, є елементом активної політики. Але треба мати на

увазі, що забезпечується певною мірою квазізайнятість, що жодна

людина не сприймає свою участь в громадських роботах як нормальну

трудову діяльність. Практично всі розглядають її як можливість одер-

жання доходів, вищих за звичайну допомогу по безробіттю. Тому орга-

нізацію громадських робіт можна розглядати як проміжний етап між

активною та пасивною політикою.

Крім цього треба звернути увагу на позицію Світового банку,

який розглядає участь в громадських роботах як своєрідну перевірку

165

трудової активності безробітного, як можливість відокремлення тих,

хто дійсно хоче знайти роботу, від тих, хто реєструється в службах

зайнятості виключно для одержання допомоги по безробіттю. Фак-

тично цю ідею реалізовано в Білорусі, при чому в ряді випадків для

уникнення психологічного дискомфорту осіб, які раніше мали досить

високий соціальний статус, їх залучають для участі в громадських

роботах в інших населених пунктах.

Програми інтервенційних робіт. Окремим видом тимчасових

робіт є так звані “інтервенційні роботи”, поширені зокрема в Польщі.

Це роботи, спрямовані на виконання конкретного завдання (зазвичай,

ремонтного чи будівельного характеру), обмежені не в часі, а в обсязі

робіт, які фінансуються і організуються за загальною схемою гро-

мадських робіт.

Організація сезонних робіт. Цей напрям є особливо вдалим

при направленні безробітних на сільгоспроботи. Як свідчить практика,

люди часто погоджуються на такого роду роботу навіть за умови

отримання винагороди у натуральній формі.

Тимчасове працевлаштування в державному секторі поширене

в критичних випадках у Швеції і є досить дорогим напрямом політики

ринку праці. Як правило, до таких дій вдаються у випадках необхід-

ності допомоги особам з обмеженою працездатністю, безробітним

більше 1 року та особам, що повернулися з міст позбавлення волі.

Підтримка населення у відкритті власної справи. Основні

напрями діяльності стосовно самозайнятості. Складові бажаної

політики стосовно самозайнятості в доповіді Міжнародного бюро пра-

ці формулюються таким чином:

− відсутність дискримінації по відношенню до цього виду ді-

яльності;

− селективна допомога, спрямована на усування дисбалансів і

нерівності можливостей – з одного боку, і на витиснення неефектив-

них, небажаних суспільству форм самозайнятості – з другого;

− рівноправність і однакова з найманими працівниками дос-

тупність соціального забезпечення;

− створення спеціальних органів для представництва і захисту

інтересів самозайнятих.

Сприяння створенню власної справи безробітними. Тоді,

коли це стосується безробітних, то по суті допомога у відкритті власної

справи означає оплату урядом створення самими безробітними собі ро-

боти замість компенсації доходів, втрачених внаслідок відсутності роботи.

Допомога в організації власної справи поширена в економічно

розвинених країнах. Системи фінансування безробітних, що вирішили

166

розпочати власний бізнес, на початку 1990-х років існували в 17 дер-

жавах-членах ОЕСР. Загальною метою цих систем є зниження рівня

безробіття, а не вплив на рівень та якість самостійної зайнятості. Усю

існуючу різноманітність систем самозайнятості в країнах розвиненої

ринкової економіки можна звести до двох моделей, які найкраще реп-

резентують французька та англійська системи.

Цей напрям активної політики ринку праці виявив свою висо-

ку ефективність передусім в умовах економічної кризи і відповідної

обмеженості до найманої праці. Взагалі аналіз динаміки розвитку

самозайнятості свідчить про її зворотній зв’язок з розвитком зайня-

тості у сфері найманої праці. Але сприяння реалізації трудової актив-

ності безробітних громадян у сфері самозайнятості дає не тільки пози-

тивні наслідки. Є і так званий “хвіст”, під яким розуміють викликаний

організацією нових підприємств процес банкрутства – як тих, хто

працював у цій сфері (чи галузі) раніше, так і тих, хто тільки розпочи-

нає власну справу і з різних причин виявиться неконкурентоздатним.

За оцінками експертів (прямих даних з цього приводу нема) згаданий

хвіст становить близько 30 %, тобто відкриття 100 нових підприємств

(на умовах самозайнятості чи мікробізнесу) призводить до того, що

приблизно через рік на ринку праці залишається 70. З огляду на те, що

таке підприємство забезпечує засоби до існування не тільки своєму

власникові, а і всій його родині, можна вважати, що таким чином 70 сі-

мей перестають потребувати адресної соціальної допомоги (по безро-

біттю, по бідності, на дітей тощо).

Збереження можливості одержання допомоги по безро-

біттю (або іншої) протягом перших місяців після відкриття влас-

ної справи. Британська програма, створена в 1983 р., передбачає

виплату протягом 12 місяців щотижневої допомоги у розмірі £40 всім

особам, що не мають роботи більше як 8 тижнів; основна умова участі

в програмі – можливість власних інвестицій на суму £1000; єдине

обмеження щодо виду діяльності – це її законність. Програма вияви-

лась особливо привабливою для одинаків – понад 70 % учасників рані-

ше отримували менше £40 на тиждень.

Програма забезпечує більше 20 % приросту самозайнятих і

поглинає близько 3 % безробітних.

Можливість отримання допомоги по безробіттю авансом

у формі одноразової грошової виплати для забезпечення стартового

капіталу. Французька програма “Шомьор-креатьор (безробітні твор-

ці)”, створена в 1977 р. та удосконалена в 1984 р., була першою

системою такого типу; нині у Франції, Канаді, Португалії та ряді

інших країн претенденти можуть отримати замість допомоги авансом

167

субсидію на відкриття власної справи; розмір субсидії залежить від

досвіду попередньої роботи та тривалості безробіття (перевага нада-

ється особам з більш короткою перервою у зайнятості); система доз-

воляє також придбати діюче підприємство за умови забезпечення

контрольного пакету акцій. Учасники програми (близько 3 % безро-

бітних) створюють 20–25 % нових підприємств.

В Україні з 2001 р. допомога по безробіттю може виплачу-

ватись одноразово в розмірі річної суми допомоги по безробіттю,

визначеної конкретному безробітному, для організації підприємниць-

кої діяльності безробітним старше 18 років, які не можуть бути пра-

цевлаштовані та виявили відповідне бажання. Якщо безробітний вже

отримав частину призначеної допомоги, то виплачується її залишок.

Особам, яким допомогу по безробіттю виплачено одноразово,

у випадку їх повторної реєстрації в державній службі зайнятості як

безробітних у період двох років, у межах яких вона мала сплачуватись,

допомога по безробіттю не призначається.

Надання необхідної професійної підготовки та консультатив-

них послуг протягом початкового періоду ведення власної справи є

надзвичайно важливим видом діяльності, оскільки переважна біль-

шість населення не має необхідних знань з маркетингу, бухгалтерсь-

кого обліку, законодавства, включаючи податкове.

Надання пільгових кредитів. Це один з найбільш дискусійних

і проблематичних напрямів діяльності щодо організації безробітними

нових підприємств. По-перше, настанови на повне 100 % повернення

виданих безробітним кредитів є абсолютно нереальними. Навіть в

економічно розвинених країнах, де початковий етап підприємництва є

набагато менше ризикованим ніж в Україні, повертається приблизно

70 % виданих кредитів – решта осіб, що взяли кредити, банкрутує.

Відсоток повернення кредитів у нашій країні реально може бути ще

меншим. До того ж, в умовах збереження досить високого рівня

інфляції (а 15–20 % на рік є високим рівнем) надання безпроцентних

кредитів провокує безробітних до їх нецільового використання і пев-

ною мірою розбещує їх, як в цілому розбещує можливість неповер-

нення кредитів, несплати податків тощо.

Організація лізингу. Йдеться про те, що особа, яка відкриває

власну справу, може отримати обладнання в своєрідну оренду (яку

буде сплачувати виробленою продукцією). Така система існує в біль-

шості країн світу, включаючи перехідні економіки. Його переваги по-

лягають, з одного боку, в можливостях для виробника обладнання

зберігати (або навіть нарощувати) обсяги виробництва, а з другого – у

забезпеченні нового підприємства необхідними засобами виробництва.

168

Цей напрям видається досить перспективним, хоча на сьогодні

питання з Міністерством фінансів не узгоджені. Проведення експери-

менту, однак, відкриває можливості для його подальшого впроваджен-

ня в масштабах усієї країни.

10.2.4. Забезпечення якісної збалансованості між

пропозицією робочої сили та попитом на неї

Однією з основних характеристик ринку праці, критерієм

ефективності його функціонування є ступінь якісної збалансованості

між пропозицією робочої сили та попитом на неї, тобто відповідність

за професійно-освітньою підготовкою, статтею, віком, рівнем праце-

здатності тощо.

Професійна підготовка та перепідготовка робочої сили здійс-

нюється цілим рядом структур, як приватних, так і державних. Проте,

при формуванні відповідної стратегії треба мати на увазі можливі

протиріччя між потребами в робочій силі певної якості і правом кож-

ної людини одержувати саме ту професію, яку вона бажає. Можливим

вирішенням цього протиріччя є досвід Німеччини. Там, по-перше,

центри профорієнтації мають прогнози щодо ймовірностей працевлаш-

тування та заробітків по широкому колу професій, а по-друге, мають

дуже детальну інформацію щодо кожного учбового закладу: не тільки

стосовно переліку професій, які там можна набути, а й стосовно

провідних викладачів. Таким чином, кожна людина має можливість

вільно обрати собі місце навчання та професію, але цей вибір робиться

(чи принаймні може робитися) цілком свідомо, спираючись на зміс-

товні дані. Не можна нехтувати і тією обставиною, що в Німеччині

система підготовки кадрів функціонує під егідою не Міністерства осві-

ти, а Міністерства праці.

Підготовка та перепідготовка з метою подальшого пра-

цевлаштування. У контексті забезпечення якісної збалансованості

пропозиції робочої сили попиту на неї першочергове значення має

підготовка та перепідготовка економічно активного населення за тими

професіями, яких потребує економіка країни, та у відповідності з її

вимогами щодо кваліфікації. Отже, одним з першочергових завдань

державного управління є розробка якісного прогнозу попиту на робочу

силу в розрізі професій і формування на його основі державного за-

мовлення на підготовку (та перепідготовку) робочої сили. Це замов-

лення, яке повністю забезпечується бюджетним фінансуванням, має на

конкурсних засадах розміщуватись у навчальних закладах.

Підготовка робочої сили (це стосується як вищої, так і про-

фесійно-технічної освіти) поза межами державного замовлення може

здійснюватися за кошти населення, підприємств, кредитів тощо.

169

Підготовка робочої сили до відкриття власної справи.

Важливим напрямом активної політики ринку праці є підготовка ро-

бочої сили до відкриття власної справи. Це передусім стосується мікро-

підприємництва та самозайнятості. Оскільки далеко не все населення

має необхідні для цієї діяльності здібності, кінцевий успіх значною

мірою залежить від якості попереднього професійного відбору.

З 2000 р. з коштів Державного фонду сприяння зайнятості

населення на перепідготовку працівників, які підлягають скороченню

у зв’язку із змінами в організації робочого процесу та на навчання

прийнятих на роботу громадян, вивільнених з інших підприємств ком-

пенсується до 50 % витрат.

10.3. Пасивна політика зайнятості населення

10.3.1. Програма допомоги по безробіттю

Пасивна політика зайнятості спрямована на підтримку доходів

населення у випадку втрати роботи. Фінансується пасивна політика

зайнятості з спеціальних страхових фондів; в Україні це Фонд спри-

яння зайнятості населення.

Виплата допомоги по безробіттю є важливою складовою час-

тиною системи соціального захисту приблизно 50 країн світу, пере-

важно це – індустріальні країни з достатньо розвинутими і організова-

ними ринками праці. Більшість нині діючих програм було сформовано

перед Другою світовою війною, і лише незначна їх кількість (зокрема в

країнах перехідної економіки, де раніше не визнавалося саме існу-

вання безробіття) з’явилася за останні роки.

У рекомендаціях МОП стосовно відшкодування втрачених до-

ходів підкреслюється доцільність виплати допомоги у випадку повного

чи часткового безробіття лише тим, хто зазвичай працює, здатен пра-

цювати, має професійну підготовку і застрахований. Відповідно біль-

ше ніж у 80 % країн матеріальна допомога надається на базі діючих

систем соціального страхування.

Основою виплати допомоги по безробіттю є страхування:

близько 75 % всіх програм базуються на обов’язковому страхуванні.

Але, наприклад, в Данії та Швеції програми опираються на добро-

вільне страхування; відповідно в цих країнах фонди, з яких сплачу-

ється допомога, фінансуються профспілками та урядом.

Приблизно половина програм, що опираються на обов’язкове

страхування, орієнтовані на всіх зайнятих. Інші охоплюють зайнятих

тільки у виробничих (несільськогосподарських) галузях. У деяких

країнах діють спеціальні професійні програми для будівельників, до-

керів, залізничників і моряків.

170