Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

321

пізнання його закономірностей. У нинішніх умовах виникає

необхідність розгляду історії педагогіки у широкому соціаль-

ному і антропологічному контекстах, привернення уваги до

історичних коренів багатоаспектних процесів, які відбувають-

ся в сучасному освітньому просторі України.

З огляду на це, Академія педагогічних наук України в

«Основних напрямках досліджень з педагогічних і психологі-

чних

наук в Україні» передбачає дослідження таких актуаль-

них проблем: методологічні і загальнотеоретичні проблеми

історико-педагогічних досліджень; проблеми періодизації

розвитку історико-педагогічної науки в Україні; розвиток на-

ціональної педагогіки; культурно-антропологічна історія осві-

ти; історія релігійної освіти і виховання; українська народна

педагогіка в її історичному розвитку; історія розвитку освіти в

Україні як

соціально-культурного феномену в різні історичні

періоди; персоналія в історико-педагогічній дискусії; націона-

льні і загальнолюдські цінності в історії української і світової

педагогічної думки, освітньо-виховні ідеали і цінності в істо-

рико-педагогічному процесі, розвиток освітніх і виховних

систем у зарубіжжі; історико-порівняльний аналіз.

Проведені дослідження дадуть змогу синтезовано відо-

бразити еволюцію української педагогічної думки від най

давніших часів до сучасності, стануть основою для створення

сучасних виховних систем, зокрема в середовищі вищої шко-

ли.

Контрольні запитання та завдання:

Розкрийте сутність перших виховних систем.

Які особливості виховання часів Середньовіччя?

Що було характерним для розвитку виховання у європейсь-

ких країнах ХVІІ – ХVІІІ ст.?

У чому особливості розвитку виховних систем в Україні у

ХІХ – ХХ ст.?

Охарактеризуйте особливості виховання часів Київської

Русі.

Розкрийте значення братських шкіл у розвитку педагогіки

та

виховання в Україні.

У чому сутність козацького виховання?

Проаналізуйте основні засади педагогічної системи

К. Д. Ушинського.

322

Назвіть видатні постаті в історії української педагогіки

ХІХ – початку ХХ ст.

Які особливості розвитку педагогіки на сучасному етапі?

4.2. Суть, зміст і завдання процесу

виховання у вищому навчальному

закладі

Виховання – процес цілеспрямованого систематично-

го формування особистості, зумовленого законами суспільно-

го розвитку, дією об’єктивних і суб’єктивних чинників.

У вихованні особистості беруть участь сім’я, родина, на-

вчально-виховні заклади, на нього впливають мікро і макро-

середовище, соціально-політична та економічна ситуація в

країні, засоби масової інформації, громадські організації та

ін.

Усе це робить процес виховання, з одного боку, більш керова-

ним, оскільки існує чимало ефективних способів і засобів

впливу на особистість, а з іншого – ускладнює управління

ним, тому що важко інтегрувати всі фактори впливу, застерег-

ти особистість від негативних впливів.

Різноманітність виховних факторів впливу на особис-

тість зумовлена «варіативністю

наукових визначень самого

поняття «виховання». Крім того, у процесі розвитку педагогі-

чної науки виховання зазнало істотних змін. Спочатку фено-

мени виховання досліджували насамперед з позиції соціаль-

ної функції, іноді навіть ототожнювали із соціалізацією, що

неправомірно.

Поняття виховання, як базову категорію педагогіки, ни-

ні вживають у широкому і вузькому соціальному значенні

слова

, а також у широкому і вузькому педагогічному розумін-

ні.

У широкому соціальному значенні виховання – переда-

вання соціального досвіду, накопиченого людством упродовж

усієї історії, від старших поколінь молодшим.

У вузькому соціальному значенні виховання – спрямо-

ваний вплив на людину суспільних інститутів з метою переда-

ти їй певні знання, сформувати необхідні навички і

вміння,

гідну поведінку, наукові переконання, суспільні цінності, мо-

323

ральні та політичні орієнтири, життєві настанови і перспекти-

ви.

У широкому педагогічному значенні виховання – цілес-

прямований, організований і систематичний вплив виховате-

лів, організованого соціального педагогічного середовища з

метою сформувати всебічно розвинену особистість. Поняття

«виховання» в такому разі охоплює весь навчально-виховний

процес.

У вузькому педагогічному значенні виховання – процес,

спрямований на

розв’язання конкретних виховних завдань

щодо формування, розвитку і професійної підготовки особис-

тості.

Теорія виховання як розділ педагогічної науки має свій

об’єкт і предмет.

Об’єкт виховання – процес формування особистості

разом з її ставленням до суспільства, себе й інших людей, до

праці. Деякі стосунки відповідають структурі психічних якос-

тей особистості

й охоплюють сферу її потреб, знань, почуттів,

вольових дій і вчинків.

Предмет виховання – специфічні для виховання

проблеми та явища: закономірності й принципи, зміст, техно-

логії, методи, прийоми та форми, спрямовані на реалізацію

мети й завдань виховання.

Виховувати – означає створювати системи таких стосун-

ків між людьми, що стимулюють певне ставлення особистості

до себе й інших, до суспільства, до праці. Виховання, як розви-

ток і навчання, – безперервний процес.

Психологічна сутність виховання – у переведенні особи-

стості з одного стану в інший, інтеріоризації зовнішнього що-

до неї досвіду, знань, цінностей, норм, правил у внутрішній

психологічний план, у її переконання, установки, поведінку.

Наслідки виховання, а саме

поведінка особистості, залежать

від того, наскільки системно в процесі виховання поєднано

емоційно-чуттєву та вольову сфери психіки, поведінку особис-

тості.

Процес формування, розвитку особистості, який містить

цілеспрямований зовнішній вплив, самовиховання особистос-

ті, за визначенням І. П. Підласого, характеризують як процес

324

виховання. Його не можна вважати стихійним, хаотичним

явищем. Він підпорядкований певним діалектичним законо-

мірностям і має свою структуру. Схематично її можна подати

так (рис. 5.1).

Зазначені компоненти діють не лінійно, а перебувають у

діалектичному взаємозв’язку.

Рис.5.1. Структура процесу виховання.

По-перше, практична діяльність особистості є, з одного

боку, спонукальним чинником

до вияву зусиль на оволодіння

нормами поведінки (дій), навичками і вміннями, а з іншого –

через практичну діяльність можна перевірити рівень володін-

ня вміннями поводити себе в конкретній ситуації.

На певному етапі виховання життєві обставини потре-

бують від людини володіти відповідними нормами поведінки.

Колишні учні, а сьогодні студенти перших курсів розпочина-

ють

свою життєдіяльність у новій для них ситуації (незнайома

раніше форма навчання, нове оточення, система взаємостосу-

нків та ін.). За допомогою педагогів, куратора своєї навчальної

групи вони мають своєчасно і безболісно пройти адаптацій-

ний період, засвоїти новий стиль життя та нормативні прави-

ла, які потрібно виконувати. З цього починається виховна

робота

на початку кожного етапу.

В основі процесу – система стосунків, які завжди мають

суб’єктивно-об’єктивний характер. Наявність їх – результат

поведінки вихователя та вихованця в певній педагогічній си-

Оволодіння знаннями,

нормами і правилами

поведінки (дій)

Формування переко-

нань

Формування почуттів

Формування умінь і

навичок поведінки

Практична діяль-

ність

325

туації. Деякі вчені розглядають процес виховання як прохо-

дження основних педагогічних ситуацій.

Педагогічна ситуація – спосіб взаємопов’язаної дія-

льності вихователя та вихованця, змістом якої є обмін інфор-

мацією, пізнання особистості, надання допомоги, вирішення

конфлікту тощо. Як наслідок, виникають нові потреби, моти-

ви поведінки, зміни ставлення до різних об’єктів свого життя

Послідовність, єдність і наступність процесу виховання

пов’язана з психологічною структурою особистості. Складо-

вими процесу виховання є категорії самовиховання і переви-

ховання, які одночасно відображають і специфіку виховання, і

становлять понятійно-категоріальний апарат педагогіки.

Самовиховання – «вищий етап виховного процесу,

систематична й свідома індивідуальна діяльність людини,

спрямована на вироблення в собі

бажаних фізичних, розумо-

вих, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й

характеру, усунення негативних звичок». Провідним компо-

нентом змісту самовиховання є формування вольових і мора-

льних якостей.

Потреба у самовихованні – вища форма розвитку особи-

стості.

Перевиховання – «виправлення відхилень, вад, нега-

тивних наслідків, допущених у вихованні особистості». Пере-

виховання спрямовано на перебудову

неправильних (хибних)

поглядів, суджень, переконань, перетворення негативних

способів поведінки у суспільно визнані норми. Провідним

механізмом перевиховання є залучення особистості до суспі-

льно-корисної діяльності, в процесі якої відбувається переоці-

нка цінностей, зміна поведінки.

Виховання як педагогічна категорія та процес має свої

особливості:

 двоаспектний характер;

 безперервність та довготривалість;



взаємозв’язок, взаємодоповнюваність процесів ви-

ховання, самовиховання і перевиховання;

 багатофакторність різноманітних виховних впливів

(батьки, друзі, навколишнє середовище, засоби ма-

сової інформації тощо);

326

 латентний (прихований) характер результатів вихо-

вання;

 концентризм формування якостей особистості з ура-

хуванням індивідуальних, психічних і вікових мож-

ливостей;

 різноманітність форм, методів і прийомів вихован-

ня;

 специфіка й труднощі оцінювання поведінки та яко-

стей особистості у зв’язку з неточністю методів діаг-

ностики виховання.

 багатогранність завдань

і різноманітність змісту;

 залежить від специфіки професійних завдань і необ-

хідність формування громадянина – патріота Украї-

ни;

 самокерованість.

Виховання – цілеспрямований процес формування осо-

бистості; він має свою внутрішню логіку і його можна визна-

чити у вигляді функцій, які послідовно реалізують.

Мета виховання – те, до чого прагне виховання. Ме-

тою

виховання в педагогіці традиційно вважають остаточний

результат формування особистості.

Водночас, таке означення досить умовне, бо «остаточно-

го» результату формування особистості не існує. Людина фо-

рмується впродовж усього життя залежно від об’єктивних та

суб’єктивних умов її онтогенезу. Але, оскільки педагогічні

системи (дошкільна, шкільна і позашкільна) мають хроноло-

гічні межі, які

дають змогу фіксувати рівні і якості сформова-

ності особистості, можна говорити й про відносно завершені

результати освіченості й вихованості на певних етапах.

Визначення мети виховання молодого покоління – пре-

рогатива держави, яка за широкої участі науки і громадськості

формулює її як головний компонент свої педагогічної політи-

ки. Держава зобов’язана конституювати,

узаконити забезпе-

чення економічних, правових і організаційних умов досяг-

нення декларованих виховних завдань.

327

Меті виховання підпорядковано все: зміст, організація,

форми і методи. Тому проблема мети виховання є важливою в

педагогіці.

Виокремлюють загальну та індивідуальну мету вихо-

вання.

Загальна мета виявляє якості, які потрібно сформовані у

всіх людей, а індивідуальна – те, що стосується виховання

окремої людини. Прогресивна педагогіка передбачає єдність

загальної та індивідуальної мети.

Мета

виявляє загальну цілеспрямованість виховання.

На практиці її реалізують через систему конкретних завдань.

Мета та завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її

компоненти. Тому є й таке означення: мета виховання – сис-

тема виховних завдань.

До основних функцій виховання належать:

організаційно-мотиваційна – формування мотивації

розвитку особистості, її вдосконалення і самовдосконалення,

організація діяльності, спілкування та творче залучення всіх

вихованців до виховного процесу;

діагностична – виявлення реального рівня розвитку

людини, факторів впливу на особистість;

прогностично-проективна – планування бажаного ре-

зультату та умов його досягнення, розроблення плану та про-

грами досягнення виховної мети;

формуючо-розвивальна – формування та постійне вдо-

сконалення у людини соціально-ціннісних

якостей, забезпе-

чення гармонійного розвитку особистості та максимальної

реалізації її творчого потенціалу;

інформаційно-комунікативна – цілеспрямований пси-

холого-педагогічний та інформаційний вплив на свідомість,

інтелектуальну, духовно-перцептивну, вольову і мотиваційну

сфери особистості, формування високої культури спілкування,

правил загального етикету і поведінки, розвиток соціально-

значущих цінностей;

контрольно-оцінювальна – виявлення й оцінка резуль-

татів

виховання, ефективності системи виховної роботи та

внесення відповідних коректив і змін.

328

Структуру виховного процесу розкривають через єдність

мети, змісту і способів досягнення результату. Провідні ком-

поненти цієї структури – мета і завдання сучасного виховання,

які надають йому цілеспрямованого, систематичного, послі-

довного характеру.

Система актуальних виховних завдань розкрива-

ється через конкретні характеристики основних напрямів

виховання.

Національне виховання – історично зумовлена і

створена в народі

сукупність ідеалів, поглядів, переконань,

традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спря-

мованих на організацію життєдіяльності молодого покоління,

у процесі якої засвоюють духовну і матеріальну культуру нації,

формується національна свідомість і досягають духовної єдно-

сті поколінь.

Завдання національного виховання:

 формувати національну самосвідомості, любов до

рідної землі, родини, свого народу, бажання

працю-

вати задля розквіту держави, готовності її захищати;

 виховувати повагу до Конституції, законодавства

України, державної символіки формування правової

культури;

 забезпечувати єдність поколінь, виховувати повагу

до батьків, рідного народу;

 формувати високу мовну культуру, оволодіння укра-

їнською мовою:

 виховувати духовну культуру особистості та створю-

вати умови для вільного

формування її світоглядних

позицій;

 утверджувати принципи загальнолюдської моралі:

правди, справедливості, патріотизму, доброти, толе-

рантності та ін.;

 культивувати найкращі риси української ментально-

сті – працелюбність, індивідуальна свобода, глибо-

кий зв’язок із природою, гостинність тощо;

 виховувати шанобливе ставлення до рідної мови,

культури, традицій;

329

 забезпечувати повноцінний розвиток молоді, охоро-

ну й зміцнення її фізичного, психічного та духовного

здоров’я;

 формувати соціальну активність особистості через

залучення вихованців у процес державотворення,

реформування суспільних відносин;

 розвивати індивідуальні здібності й таланти молоді,

забезпечення умов для соціалізації, формування на-

укового світогляду;

 формувати високу етику міжнаціональних стосунків

тощо.

Розумове виховання – цілеспрямоване й системати-

чне управління розвитком розуму і пізнавальних здібностей

через пробудження зацікавлення та інтелектуальної діяльнос-

ті, озброєння знаннями, методами їх набуття і використання

на практиці, розвиток культури розумової праці.

Розумове виховання орієнтоване на розвиток інтелекту-

альних здібностей людини, зацікавлення пізнанням навко-

лишнього світу й себе.

Завдання

розумового виховання:

 розвиток пізнавального інтересу, творчої активності,

культури мислення, раціональної організації навча-

льної праці;

 формування культури навчальної й інтелектуальної

праці;

 стимулювання інтересу до роботи з книгою й нови-

ми інформаційними технологіями;

 засвоєння системи знань (фактів, понять, термінів,

законів, закономірностей, правил, алгоритмів діяль-

ності тощо);

 формування потреби

в постійному розвитку й само-

розвитку;

 вироблення вміння самостійно здобувати знання;

 готовність до застосування знань і вмінь у практич-

ній діяльності.

330

Завдання розумового виховання розв’язують засобами

навчання й виховання, спеціальними психологічними трені-

нгами і вправами, бесідами про вчених, державних діячів

різних країн, вікторинами й олімпіадами, залученням до про-

цесу творчого пошуку, дослідження й експерименту.

Моральне виховання – виховна діяльність вищого

навчального закладу, спрямована на формування у студентів

стійких моральних якостей, потреб, почуттів

, навичок і звичок

поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у

практичній діяльності. У письмовій традиції людства основні

постулати моральної поведінки людини представлено в Біблії

та Корані.

Завдання морального виховання:

 формування у вихованців розуміння норм загально-

людської та народної моралі;

 розвиток моральних почуттів: порядності, тактовно-

сті,

чесності, доброти, милосердя тощо;

 виховання почуття власної гідності: честі, свободи,

рівності, самодисципліни, працелюбності;

 накопичення морального досвіду й знань про пра-

вила суспільної поведінки (у родині, на вулиці, у

школі й інших громадських місцях);

 формування культури статевих і сімейних відносин,

формування готовності укласти шлюб і виконувати

сімейні обов’язки

Естетичне виховання – цілеспрямоване формування

естетичних смаків та ідеалів особистості, розвиток її здібнос-

тей естетичного сприймання явищ дійсності і предметів мис-

тецтва, а також до самостійної творчості в галузі мистецтва.

Завдання естетичного виховання:

формування системи знань про світову культуру й мис-

тецтво;

розвиток естетичних потреб і почуттів;

оволодіння основами народного мистецтва,

усної на-

родної творчості, музики, побуту тощо;

готовність будувати власне життя за законами краси.