Ольшанська O.B., Фащевський М.І., Білоконь І.В. та ін. Регіональна економіка

Подождите немного. Документ загружается.

підходів в економічній науці обґрунтовується необхідність еко-

номічної оцінки природних ресурсів за критерієм диференційної

ренти. Будучи, є одного боку, результатною характеристикою

(перевищення результатів експлуатації будь-якого об'єкта над

витратами), рента також виражає витрати. Але на відміну від фак-

тичних витрати, виражені в ренті, є суспільно необхідними, що

виникають за умови вибуття ресурсу, котрий підлягає оцінці.

Диференційна рента визначається різницею в індивідуальних

витратах на використання конкретного ресурсу та в суспільно

необхідних витратах на освоєння гіршого за якістю, ресурсу з

тих, що піддані експлуатації. Приміром, земельна рента І виникає

як надлишок суспільної ціни виробництва над індивідуальною

ціною виробництва сільськогосподарської продукції на кращих і

середніх за родючістю та вигідно розташованих стосовно ринку

земельних ділянках порівняно з гіршими. Оскільки ринкові ціни

на ту саму продукцію однакові, а суспільству продукція сільсько-

го господарства потрібна як з кращих, так і з гірших ділянок зем-

лі, регулятором ринкових цін на неї стає вартість сільськогоспо-

дарської продукції, яка виробляється на гірших ділянках.

Внаслідок цього сільськогосподарська продукція з кращих і се-

редніх ділянок чи вигідно розташованих щодо ринку збуту дає

додатковий прибуток — ренту.

Диференційна рента II виникає як результат ефективності додат-

кових капіталовкладень у сільське господарство та видобувну про-

мисловість, тобто вона зумовлена інтенсифікацією виробництва.

Отже, рента відображає диференціацію об'єктивних умов ви-

користання природних ресурсів. Вона становить прибуток, зумов-

лений не зусиллями працівників, а лише якістю ресурсів, їх виче-

рпністю чи обмеженістю та близькістю до ринку збуту. Тому во-

на використовується для створення рівних умов функціонування

підприємств і служить об'єктивним критерієм економічної оцін-

ки природних ресурсів. Необхідною умовою формування дифе-

ренційної ренти є ринкова економіка.

Даний етап природокористування відзначається намаганням

створити в Україні господарський механізм управління процесом

природокористування адміністративними, правовими, економіч-

ними, виховними й превентивними методами. На початку

1980-х рр. впроваджуються платежі за природні ресурси і забруд-

нення довкілля, формується екологічне законодавство, розроб-

ляються Територіальні комплексні схеми охорони природи (ТЕ-

РКСОПи), проводиться активна робота з формування екологічної

свідомості на всіх рівнях освітнього процесу.

•301

На третьому етапі природокористування особливі зміни від-

булися в наукових підходах до раціонального використання при-

родного середовища. Економічна наука вперше розробляє нові

поняття, насамперед суспільні витрати, пов'язані з проблемами

довкілля, куди входять і затрати на додаткову компенсацію нега-

тивних наслідків забруднення довкілля витрати на відвернення та

боротьбу з його забрудненням. Вперше обґрунтовується поняття

економічних і соціальних збитків, які завдаються забрудненням

середовища, розробляються методики визначення їх обсягів.

На останньому етапі розробляються і принципи раціонального

природокористування, які відбивають дію законів розвитку су-

спільства й природи, закони взаємодії між ними. Ці закони нале-

жить свідомо виконувати, щоб процес природокористування по-

стійно перебував під суворим контролем і регулювався держа-

вою. Принципи раціонального природокористування — це певні

економічно зумовлені правила поведінки людини та суспільства

в природному середовищі. Дотримання принципів раціонального

природокористування дозволить розробити заходи з охорони дов-

кілля, відновити порушені взаємозв'язки в екосистемах, запобігти

загостренню екологічних ситуацій.

у9.5. Принципи раціонального природокористування

У загальному вигляді принципи раціонального приро-

докористування можуть бути сформульовані так:

1. Принцип «нульового» рівня споживання природних ресурсів.

Даний принцип використовується в багатьох економічно роз-

винутих країнах для регулювання споживання первинних пере-

робних ресурсів у державному масштабі. Називається він так то-

му, що за нульовий рівень береться обсяг первинних природних

ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на на-

ступний — перевищення цього рівня споживання обмежується в

державному масштабі чітко визначеним коефіцієнтом (це може

бути для окремих видів ресурсів 2—7 %). Дотримання коефіцієн-

та є обов'язковим, оскільки з порушника стягується штраф, який

значно позначиться на прибутках підприємства.

2. Принцип відповідності антропогенного навантаження при-

родно-ресурсному потенціалу регіону.

Дотримання вказаного принципу дозволить уникнути пору-

шень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансо-

ваному циклу використання і відновлення. Таке порушення зако-

•302

нів функціонування природних систем відбувається у двох ви-

падках:

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження. Це

виражається в надмірній концентрації виробництва. Протягом

багатьох років у практиці територіального планування виходили

з того, що собівартість виробництва продукції знижується при

збільшенні концентрації виробництва. При цьому не тільки ігно-

рувалися обмежені відновлювальні властивості природно-ресурс-

ного потенціалу регіону. Часто споживання окремих природних

ресурсів виробництвом перевищувало їх наявність, необхідну для

нормального існування населення в регіоні. Особливо це акту-

ально для забезпечення регіону водою, атмосферним повітрям

необхідної якості тощо. Так виникли регіони гостро екологічної

кризи в Донбасі і Придніпров'ї, а в Росії — на Уралі, в Поволжі,

Кузбасі.

Особливо багато еколого-економічних проблем спричинила

концентрація виробництва у великих містах. «Економічність»

розраховувалася без обчислення витрат на створення об'єктів не-

обхідної інфраструктури. Часто не брали до уваги той факт, що

вартість інфраструктури у великому місті значно перевищує її

створення у малому й середньому містах. Крім того, не врахову-

валися витрати на заходи з охорони довкілля від забруднення

відходами виробництва. Така практика розміщення призвела до

того, що в усіх великих містах і промислових центрах спостеріга-

ється сильне забруднення довкілля відходами виробництва. Через

надмірну концентрацію промисловості впровадження природо-

охоронних заходів перетворюється у значну проблему;

б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці при-

родно-ресурсного потенціалу. Така невідповідність спостеріга-

ється у рекреаційних регіонах України — в Криму, Карпатах, де

найоптимальніше використання рекреаційних ресурсів сприяло б

формуванню рекреаційного комплексу і виробництва, яке його

обслуговує. Розвиток галузей важкої промисловості та інших

екологічно небезпечних галузей призвів тут до погіршення якості

повітря, питної води і навіть деяких мінеральних джерел.

3. Принцип збереження просторової цілісності природних си-

стем

у процесі

їх

господарського використання.

Принцип випливає з найважливіших закономірностей взаємо-

зв'язку змін компонентів природи під впливом антропогенної ді-

яльності. Вплив людини на окремі компоненти екосистеми та

окремі види ресурсів не обмежується змінами лише в них. Зміни

одного з компонентів екосистеми призводять до змін в інших, а

•303

іноді до зміни якості екосистеми в цілому. Прикладом може бути

осушення боліт в областях Українського Полісся, після чого змі-

нилася якість багатьох екосистем: рілля виявилася підтопленою,

на осушених ділянках розпочалася вітрова ерозія, на торфови-

щах— пожежі, обміліли малі річки, зникли деякі види лікарсь-

ких рослин тощо.

4. Принцип збереження природно зумовленого кругообігу ре-

човин у процесі антропогенної діяльності

Природний ресурс, що видобувається людиною з природних

систем, пройшовши цикл «ресурс — виробництво — споживан-

ня», знову повертається у вигляді відходів у екосистеми. Якщо це

повернення наближається до природного кругообігу, воно не зав-

дає шкоди природі, бо відходи легко асимілюються.

Сутність принципу зводиться не тільки до того, щоб техноло-

гічні процеси конкретних виробництв обмежувалися циклічніс-

тю, але й щоб циклічні процеси являли собою послідовні стадії

виробництва, пов'язані між собою чи комплексністю переробки

сировини чи її постадійним використанням.

Порушення даного принципу призвело до утворення великої

кількості відходів, які не включаються в природний кругообіг ре-

човин і змінюють властивості багатьох екосистем у регіоні. Ака-

демік Б. М. Ласкорін запропонував вживати спеціальний термін

«техногенні родовища», підкреслюючи, що у відвалах і «хвос-

тах» збагачувальних фабрик, у стічних водах є значна кількість

важливих елементів, запаси яких можна зіставляти з природними

родовищами. Для України вказаний принцип має особливе зна-

чення, оскільки існуюча тривалий час практика розміщення ви-

робництва, не враховуючи критерії екологічної доцільності, при-

звела до нагромадження великої кількості відходів, особливо в

областях Придніпров'я, Донецького регіону. На сучасному рівні

розвитку НТП спостерігається важлива закономірність — чим

вищий рівень економічного розвитку країни, тим ефективніше

переробляється сировина, тим менше відходів.

5. Принцип економічної зацікавленості й відповідальності.

Суть принципу зводиться до того, що природоохоронна діяль-

ність має бути невіддільною від процесу виробництва, а пробле-

ми охорони довкілля необхідно розв'язувати в процесі самого

виробництва. Плата за забруднення довкілля нині стягується від-

повідно до заподіяних збитків. Однак в умовах економічної скру-

ти така плата не компенсує всього обсягу економічних і соціаль-

них втрат, розмір нинішніх платежів за забруднення не пере-

криває навіть мінімально необхідних природоохоронних потреб.

•304

Складним є також регулювання цін за природні ресурси. їх

підвищення в сучасних умовах може лише ускладнити ситуацію.

Але низька вартість природних ресурсів значно зумовлює їх не-

раціональне використання.

В умовах України, де порушена цілісність екосистем, назріла

гостра необхідність збалансувати критерії екологічної доцільнос-

ті та економічної ефективності виробництва.

Принцип погодження виробничого і природних ритмів.

Динаміка біосфери в часі має ритмічний характер. Принцип

ритму — один з тих принципів, що властиві Всесвітові. Подібне

погодження дотримується в сільськогосподарському виробницт-

ві, де ритмічно функціонують сировинні та переробні ланки

АПК. Даним принципом часто нехтували під час спорудження

ГЕС на рівнинних річках, не беручи до уваги, що періодичність

падіння рівня води позначається на роботі не лише ГЕС, але й

підприємств, які споживають енергію.

Принцип погодження виробничого і природного ритмів ви-

пливає з того, що будь-яка екосистема і кожний її компонент під-

порядковуються своєму часовому ритмові. Для збереження еко-

системою рівноваги необхідно, щоб загальна швидкість її внут-

рішніх процесів керувалася її найповільнішою ланкою, оскільки

будь-який антропогенний вплив, що змушує котрусь частину

циклу працювати швидше, ніж працює вся екосистема, призведе

до порушення стабільності екосистеми. Циклічна ритмічність

природних процесів спричиняє їх повторюваність, що дозволяє

враховувати багато процесів у перспективному плануванні, пого-

джуючи належним чином у часі діяльність господарських підроз-

ділів.

7. Принцип партнерства.

Принцип передбачає необхідність налагодження тісного спів-

робітництва між органами державної влади всіх рівнів та органів

місцевого самоврядування у справі поліпшення екологічної ситу-

ації в Україні. За центральними органами закріплюються функції

розробки стандартів і нормативів якості довкілля, дослідження

проблем організації екологічного моніторингу — його розгалу-

женість є одним з найважливіших завдань для вивчення екологіч-

них проблем в Україні; проведення державної екологічної експе-

ртизи господарської діяльності, а отже, планів та проектів ново-

будов; надходження матеріалів на споживчий ринок тощо. Ефек-

тивність природоохоронної роботи вимагає підвищення ролі

місцевих органів влади у підготовці Територіальних комплексних

схем охорони природи.

•305

8. Природні процеси, що перебігають у часі, визначаються фак-

торами як короткочасними, так і тривалої дії. Звідси випливає не-

обхідність їх урахування і в поточній і в перспективній виробни-

чій діяльності. Тому потрібно дотримуватися такого принципу

природокористування, як пріоритетність екологічної оптималь-

ності на довгострокову перспективу щодо економічної ефектив-

ності поточного природокористування, тим більше, що у сфері

природокористування всі негативні екологічні наслідки госпо-

дарської діяльності є незворотніми.

Дотримання принципів раціонального природокористування

доцільне в усіх регіонах незалежно від ієрархічного рівня. Збере-

ження спільної екологічної рівноваги можливо за умови збере-

ження рівноваги природних систем окремих регіонів, і навпаки.

Крім того, проблема раціонального природокористування не мо-

же бути вирішена лише в регіональних і навіть у загальнодержав-

них межах. Це — глобальна проблема, властива всій планеті.

•306

шміі 10

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ

МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ

ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯМ

ТА ОХОРОНОЮ ДОВКІЛЛЯ

10.1. Основні важелі механізму управління

та

зв'язки між

ними.

10.2. Екологічний

моніторинг,

його види і рівні.

10.3. Нормативи

та стандарти якості

довкілля.

10.4. Екологічне законодавство і механізм його

чинності.

(10.1. Основні важелі механізму

управління та зв'язки між ними

Механізм управління природокористуванням у зарубіж-

них країнах сформувався на початку 1970-х рр. В Україні він по-

чав створюватися з 1990-х рр. У загальному вигляді до його

складу входять п'ять важелів, які становлять єдине ціле і допов-

нюють один одного. Водночас кожен з них має самостійні функ-

ції, розв'язує певне коло завдань і залежно від рівня сформовано-

сті стимулює або гальмує роботу системи в цілому. До таких

важелів належать:

1. Державно-адміністративна система управління, регулю-

вання і контролю за природокористуванням і природоохоронни-

ми процесами. До її складу входять:

1) Органи загального державного управління:

а) органи центральної державної влади:

• Верховна Рада України, Адміністрація президента;

• Кабінет Міністрів;

• Постійна урядова комісія з питань техногенної екологічної

безпеки і надзвичайних ситуацій;

• Рада національної безпеки й оборони;

б) органи державної виконавчої влади Автономної Республіки

Крим;

•307

в) органи місцевої виконавчої влади:

• обласні державні адміністрації;

• Київська міська державна адміністрація;

• Севастопольська міська державна адміністрація;

• Районні державні адміністрації.

2) Органи спеціального державного управління:

а) органи відомчого управління і контролю за природоохо-

ронними процесами:

• Міністерство охорони навколишнього середовища України;

• Міністерство охорони здоров'я України;

б) органи спеціального управління з використання окремих

видів ресурсів:

• Державний комітет України із земельних ресурсів;

• Державний комітет України з водного господарства;

• Державний комітет України з нагляду за охороною праці;

• Державний комітет лісового господарства України;

в) органи спеціалізованого функціонального управління:

• Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у спра-

вах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

• Міністерство внутрішніх справ України;

г) органи спеціалізованого галузевого управління:

• Міністерство палива та енергетики України.

3) Органи місцевого самоврядування:

• міські ради, обласні ради;

• селищні ради, районні ради;

• сільські ради, районні в містах ради.

4) Органи громадського управління:

• Українське товариство охорони природи;

• Українська екологічна академія наук;

• Українська екологічна асоціація «Зелений Світ»;

• Національний екологічний центр;

• Український екологічний фонд;

• Всеукраїнська екологічна Ліга.

У кожній країні створено спеціально вповноважену організа-

цію — міністерство, комітет чи агентство, на яку перекладено всю

відповідальність за контроль, координацію природоохоронної ро-

боти та екологічної ситуації в державі. Наприклад, у США — це

ЕПА — Агентство з питань охорони довкілля, створене в 1970 р., і

до складу якого входять шість галузевих (з основних екологічних

проблем), десять регіональних управлінь. — одне управління

•308

обслуговує п'ять штатів, п'ять науково-дослідних інститутів та

близько ЗО тис. інспекторів-екологів, яке контролює вплив на до-

вкілля всіх ланок економіки. В Україні в 1989 р. було створено

Державний комітет з питань охорони довкілля, пізніше перейме-

нований у Міністерство охорони навколишнього природного сере-

довища. Його функції стримуються, насамперед, економічними

чинниками, відсутністю достатніх матеріальних і фінансових ре-

сурсів для розгалуженого систематичного контролю за викидами

забруднюючих речовин, а також за якістю компонентів довкілля.

2. Екологічне законодавство та механізм його чинності в

Україні почало формуватися в 1991 р. з прийняттям закону «Про

охорону навколишнього природного середовища». Закон склада-

ється із 16 розділів, які охоплюють усі сфери природоохоронної

діяльності і служать правовою базою для створення всіх важелів

управління природокористуванням.

3. Економічні методи управління, що використовують вплив

економічними важелями — заохочувальними, регулюючими та

каральними, найпоширеніші у світовій практиці, однак їх вико-

ристання в Україні гальмується кризовими явищами.

4. Превентивні методи управління, куди входять поточне і

перспективне планування, розробка територіальних комплексних

схем охорони природи, екологічна експертиза — державна й

громадська, — це методи, які при належній організації роботи

можуть попередити кризові явища в екологічній ситуації країни.

5. Виховні методи, спрямовані на формування екологічного

мислення, екологічної свідомості. В усіх розвинутих країнах їм

приділяється особлива увага.

Ц0.2. Екологічний моніторинг,

його види та рівні

Для ефективної роботи механізму управління необхід-

на база даних як про використання ресурсів, так і про джерела

І забруднення, яку може забезпечити екологічний моніторинг —

\ комплексна система спостережень, збору, обробки, систематиза-

ції та аналізу інформації про стан навколишнього середовища,

котра дає оцінку і прогнозує його зміни, розробляє обґрунтовані

рекомендації для прийняття управлінських рішень.

Залежно від призначення здійснюється загальний (стандартний),

І оперативний (кризовий) та фоновий (науковий) моніторинг довкіл-

•309

ля. Загальний

(стандартний)

моніторинг довкілля — це оптимальні

за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних у

єдину інформаційно-технологічну мережу, які дають змогу на основі

оцінки і прогнозування стану довкілля регулярно розробляти управ-

лінські рішення на всіх рівнях. В Україні його здійснюють десятки

міністерств і відомств. Це Міністерство охорони навколишнього

природного середовища України, Державна гідрометеорологічна

служба Міністерства охорони навколишнього середовища, Націо-

нальне космічне агентство України, Міністерство охорони здоров'я,

Міністерство сільського господарства та продовольства, Державний

комітет лісового господарства, Державний комітет з водного госпо-

дарства, Державний комітет з питань житлово-комунального госпо-

дарства, Державний комітет природних ресурсів, Державний комітет

із земельних ресурсів, Національний комітет авіації.

Спостереження проводяться за різними методиками, переслі-

дують різні цілі залежно від функцій міністерства, яке їх прово-

дить. Тому результати таких спостережень не можуть служити

базою ні для прийняття наукових рішень, ні для прогнозу змін

екологічної ситуації по всій території країни.

Оперативний {кризовий) моніторинг довкілля — це спостере-

ження спеціальних показників за окремими об'єктами, джерела-

ми підвищеного ризику в районах, визначених як зони надзви-

чайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкід-

ливими екологічними наслідками.

Фоновий (науковий) моніторинг довкілля — це спеціальні ви-

сокоточні спостереження за всіма компонентами довкілля, а та-

кож за характером, складом, міграцією забруднюючих речовин,

за реакцією живих організмів на забруднення. Він здійснюється у

природних і біосферних заповідниках, на базових станціях тощо.

Комплекс екологічного моніторингу має такі підсистеми: гео-

сферний, геохімічний, біологічний. Цілями геосферного моніто-

рингу є оцінка і прогнозування змін в атмосфері, забезпечення

мінеральними, земельними та водними ресурсами, стану гравіта-

ційного, магнітного, радіаційного та інших полів, ерозійних про-

цесів у рельєфі.

Геохімічний моніторинг включає дослідження й інвентариза-

цію джерел забруднення, обсягів та характеру забруднення кож-

ного джерела, вивчення хімічного складу повітря, опадів, ґрунтів,

рослин, поверхневих і підземних вод, донних відкладів та ін.

Біологічний моніторинг вивчає стан рослинності, візуальні

симптоми пошкодження листя, розвиток лишайників на деревах

та інші зміни під впливом природних і антропогенних факторів.

•310