Окландер М.А. Логістика

Подождите немного. Документ загружается.

281

Закінчення табл. 6.11

Машинобудівний

комплекс

Агропромисловий

комплекс

Назва показника

факт.

нормована

довжина ра-

діус-вектора

факт.

нормована

довжина ра-

діус-вектора

Рентабельність (збитковість) продукції, % 1,9 1 –5,1 0,1

Частка прибуткових підприємств, % 50,8 1 33,4 0,67

Обіговість грошових коштів 3,6 0,71 5,1 1

Кількість зайнятих, тис. чол. 137,8 0,61 225,5 1

Внесок у ВДВ, % 13,0 0,8 16,0 1

Частка експорту в обсязі продажу території 10,18 0,8 12,41 1

Наявність підготовлених кад

ів

(

експе

тна

оцінка)

—1—1

Введення в дію основних фондів, млн дол. 17,7 1 11,4 0,64

Індекси виробництва, % до базисного року 48,5 0,46 104,7 1

На основі цієї інформації побудуємо «багатокутник конкурен-

тоспроможності» машинобудівного та агропромислового ком-

плексів Одеської області (рис. 6.14).

0,2

0,4

0,6

0,8

Машинобудівний

комплекс

Агропромисловий

комплекс

Рис. 6.14. «Багатокутник конкурентоспроможності»

машинобудівного та агропромислового комплексів Одеської області

282

Площа багатокутника конкурентоспроможності машинобуді-

вного комплекса дорівнює:

.46,1)46,01180,080,061,0

71,01186,014,090,0(

5,0

МАШ

=⋅+⋅+⋅+

+⋅+⋅+⋅⋅⋅=S

Площа багатокутника конкурентоспроможності агропромис-

лового комплекса дорівнює:

10,1)164,01111167,01,0111(5,05,0

АГРО

=⋅+⋅+⋅+⋅+⋅+⋅⋅⋅=S .

Різниця площ багатокутників конкурентоспроможності цих

кластерів дорівнює:

АГРО

S –24,0

МАШ

=S .

Отже, агропромисловий комплекс має більшу конкурентосп-

роможність відносно машинобудівного комплекса. Маючи ре-

зультати такого аналізу, маркетологи можуть розпочинати розро-

бляти відповідні комплекси маркетингу.

Найістотнішим у маркетинговому плануванні є те, що держава

нікому не наказує, не нав’язує своєї волі. Кожне підприємство

залишається автономним суб’єктом господарювання. План мар-

кетингу держави тільки орієнтує підприємців певних секторів

економіки у виборі рішення. Маркетинговими заходами держава

здатна створити більш сприятливі умови для перспективних га-

лузей національної економіки і тим самим адаптувати її структу-

ру до потреб суспільства.

Важливим питанням формування системи макромаркетингу є

проблема визначення критерію і показника ефективності її функ-

ціонування. Існує багато точок зору щодо набору індикаторів

конкурентоспроможності країн та регіонів.

В США однією з пропозицій є використання таких узагальне-

них індексів: індекс економічної активності (зростання зайнятос-

ті, доходів, рівень бідності, екологічні і соціальні умови); індекс

ділової життєздатності (рівень інвестицій, темпи створення і за-

криття підприємств); індекс потенціалу зростання (середній осві-

тній рівень працездатного населення, кількість наукових дослі-

джень, розвиток інфраструктури); податково-фіскальний індекс

(рівень місцевих податків і зборів). У пакеті з ними рекоменду-

ється використовувати систему громадянських індексів, що хара-

ктеризують участь населення території в прийнятті рішень з міс-

283

цевих питань, ефективність роботи місцевої адміністрації, стан

комунікацій та ін.

У Росії Є. В. Песоцька рекомендує вимірювати ефективність

макро- і мезомаркетингу за допомогою різних варіацій показника

якості життя. Але фахівці ще не виробили загальновизнаних ме-

тодичних підходів до визначення змісту поняття «якість життя»

Усі вони можуть бути розділені на дві групи.

Одні вважають, що поняття «якість життя» пов’язано з понят-

тям добробуту і формується під впливом багатьох об’єктивних

факторів: забезпечення продуктами харчування, побутовими по-

слугами, житлом, розвиненістю систем охорони здоров’я, освіти і

культури, станом навколишнього середовища, величиною дохо-

дів населення, рівнем зайнятості та інфляції, безпекою життєдія-

льності та ін. За таких теоретичних засад якість життя визнача-

ється за допомогою системи об’єктивних статистичних

показників і графічно відображається на карті «якості життя».

Інші концептуально поділяють цю точку зору, проте, на їх ду-

мку, йдеться не тільки про об’єктивні фактори, що забезпечують

добробут людини (харчування, житло, зайнятість та ін.), а й про

його суб’єктивне розуміння щастя, добробуту, задоволення ста-

ном здоров’я, сімейними відносинами, роботою, фінансовим по-

ложенням, рівнем освіти, самооцінкою, здатністю до творчості та

ін. Відповідно до цього трактування, якість життя може бути ви-

явлена через систему об’єктивних і суб’єктивних оцінок (набір

показників, фактичні значення яких порівнюються з норматив-

ними, а також результатів проведених маркетингових досліджень

у формі опитувань). Очевидно, що другий підхід потребує більше

часу, коштів і працівників, а тому може використовуватися лише

періодично.

При аналізі ефективності маркетингової діяльності в межах

макро- і мезоекономічних систем не можна обмежитися тільки

показником якості життя. Маркетингова система органу вико-

навчої влади створюється для досягнення не однієї, а триєдиної

мети.

Оскільки маркетинг здійснюється з метою досягнення показ-

ників, що перевищують нормативні чи середні, критерієм ефек-

До кінця 80-х років XX ст. в світі панувала концепція рівня життя населення, яка

ґрунтувалася на вартісних показниках, що розрахувавалися як відношення величини

ВВП чи НД на душу населення. За визначенням ООН (1961), рівень життя включає: здо-

ров’я, споживання продуктів харчування, вид занять і діяльності, житлові умови, соціа-

льне забезпечення, одяг, відпочинок і вільний час, права людини. В 1990 р. ООН ввела

інтегральний показник — індекс людського розвитку (ІЛР), що має три складові: трива-

лість життя, рівень освіти та рівень життя.

284

тивності функціонування маркетингової системи органу вико-

навчої влади можна вважати такий стан, коли її характеристики

не менші ніж нормативні чи середні (на певній території — сві-

тові, європейські, національні, регіональні) показники. Тобто чим

вищі результативні індикатори діяльності маркетингової системи

органу виконавчої влади порівняно з відповідними нормативни-

ми чи середніми на певній території, тим ефективніше вона фун-

кціонує.

На основі цього критерію розраховують інтегральний показ-

ник ефективності функціонування маркетингової системи органу

виконавчої влади, за допомогою якого можна контролювати, як

задовольняються потреби:

— формування довготермінових конкурентних переваг юри-

дичних осіб і підвищення якості життя населення;

— збільшення надходжень до бюджету;

— нейтралізації негативних наслідків господарської діяльності.

Ці потреби різнохарактерні, і тому відповідні локальні показ-

ники мають різну розмірність. Тому потрібно використовувати

індексну форму виразу, при якій вплив розмірності усувається

і з’являється можливість для проведення математичних розра-

хунків.

Алгоритм методики розрахунку інтегрального показника ефе-

ктивності функціонування маркетингової системи органу вико-

навчої влади містить шість етапів.

Перший — вибір, ранжування і визначення рівня локальних

показників: задоволення інтересів споживачів (суб’єктів господа-

рювання та населення), задоволення інтересів органу виконавчої

влади, задоволення інтересів суспільства. Використовуються такі

локальні показники:

1. Показники задоволення інтересів споживачів.

1.1. Показники підвищення конкурентоспроможності суб’єк-

тів господарювання:

• виробництво ВВП чи ВДВ на душу населення;

• величина інвестицій на душу населення;

• витрати на інновації на душу населення;

• середній освітній рівень працюючих;

• рентабельність господарської діяльності;

• чистий експорт.

1.2. Показники якості життя населення:

• тривалість життя;

• рівень освіти населення;

• рівень зайнятості;

285

• рівень інфляції;

• рівень середньодушового доходу;

• обсяг заощаджень у банках на душу населення;

• рівень бідності (мінімальний споживчий бюджет);

• забезпеченність населення житлом.

2. Показники задоволення інтересів органу виконавчої влади:

• обсяг податкових надходжень та зборів;

• ступінь дефіцитності бюджету.

3. Показники задоволення інтересів суспільства

• природний приріст (+), скорочення (–) населення;

• коефіцієнт злочинності;

• коефіцієнт злочинності по особливо важких злочинах;

• коефіцієнт захворюванності населення особливо небезпеч-

ними інфекційними хворобами;

• коефіцієнт захворюванності на СНІД;

• ступінь відповідності питної води світовим стандартам;

• ступінь відповідності атмосферного повітря світовим стан-

дартам.

Другий — розподіл вибраних показників на дві групи: для

яких зростання є бажаним і для яких зростання є небажаним

(табл. 6.12).

Таблиця 6.12

РОЗПОДІЛ ЛОКАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ

Показники, для яких зростання є бажаним

(група 1)

Показники, для яких зростання є небажаним

(група 2)

1. Показники задоволення інтересів спожи-

вачів.

1.1. Показники підвищення конкурентосп-

роможності суб’єктів господарювання:

• виробництво ВВП чи ВДВ на душу на-

селення;

• величина інвестицій на душу населення;

• витрати на інновації на душу населення;

• середній освітній рівень працюючих;

• рентабельність господарської діяльності;

• чистий експорт.

1.2. Показники якості життя населення:

• тривалість життя;

• рівень освіти населення;

• рівень зайнятості;

• рівень середньодушового доходу;

• обсяг заощаджень у банках на душу на-

селення;

• забезпеченість населення житлом

1. Показники задоволення інте

есів

споживачів.

1.1. Показники підвищення конкурен-

тоспроможності суб’єктів господарю-

вання:

• немає

1.2. Показники якості життя населення:

• рівень інфляції;

• рівень бідності (мінімальний спожи-

вчий бюджет)

У цій групі показників усі коефіцієнти розраховуються на 100 тис. населення.

286

Закінчення табл. 6.12

Показники, для яких зростання є бажаним

(група 1)

Показники, для яких зростання є небажаним

(група 2)

2. Показники задоволення інтересів органу

виконавчої влади:

• обсяг податкових надходжень та зборів

2. Показники задоволення інтересів ор-

гану виконавчої влади:

• ступінь дефіцитності бюджету

3. Показники задоволення інтересів суспі-

льства:

• природний приріст (+) населення;

• ступінь відповідності питної води світо-

вим стандартам;

• ступінь відповідності атмосферного по-

вітря світовим стандартам

3. Показники задоволення інтересів су-

спільства:

• природне скорочення (–) населення;

• коефіцієнт злочинності;

•

кое

іцієнт злочинності по особливо

важких злочинах;

• коефіцієнт захворюваності населення

особливо небезпечними ін

екційними

хворобами;

• коефіцієнт захворюваності на СНІД

Третій — визначення індексів для кожного локального показ-

ника окремо в групі 1 і в групі 2.

У групі 1 індекс розраховують за формулою

= ,

де

І — індекс i-го локального показника, ni ,1= ;

n — кількість показників;

Фi

— фактичний рівень i локального показника;

Нi

П — нормативний чи середньонаціональний рівень i-го ло-

кального показника.

У групі 2 індекс розраховують за формулою

І .

Четвертий — присвоєння кожному локальному показнику

вагового коефіцієнту (

). Процес може відбуватися у двох

формах:

а) для забезпечення обґрунтованості і достовірності результа-

тів рекомендується використовувати метод експертної оцінки.

При цьому слід забезпечити точність та ясність поставлених пи-

тань, залучити достатньо широке коло експертів, забезпечити по-

вну незалежність суджень;

287

б) з враховуванням місця показника (m), яке він займає в кож-

ному переліку. На першому місці розташовується найбільш зна-

чимі показники, далі в порядку зменшення значущості. Його ви-

значають за формулою

=ϕ

П’ятий — визначення системи інтегральних локальних пока-

зників: задоволення інтересів споживачів [підвищення конкурен-

тоспроможності суб’єктів господарювання (

Е ) та якості життя

населення (

Е )]; задоволення інтересів органу виконавчої влади

(

Е ); задоволення інтересів суспільства (

Е ).

Е = Е

При цьому кожний з чотирьох інтегральних локальних показ-

ників визначають за формулою

Е =

∑

Шостий — визначення інтегрального показника ефективності

функціонування маркетингової системи органу виконавчої влади

як середньої арифметичної інтегральних локальних показників,

оскільки вони є рівноважливими:

Е =

4321

ЕЕЕЕ

Цей інтегральний показник одночасно виступає як орієнтир та

підсумкова характеристика в макро- та мезомаркетингу. За допо-

могою методів інженерного прогнозування він дозволяє розкрити

структурні компоненти маркетингової діяльності органів вико-

навчої влади.

288

Запитання для самоконтролю

1. Які існують точки зору щодо питання про співвідношення

логістики і маркетингу підприємства?

2. Що спільного мають логістика і маркетинг?

3. Які відмінності між логістикою і маркетингом?

4. Які найважливіші питання ситуаційного аналізу стану ло-

гістики підприємства?

5. Назвіть логістичні потреби маркетингу.

6. Охарактеризуйте форми статистичної звітності логіс-

тики і маркетингу.

7. Чим зумовлена необхідність макромаркетингової підтри-

мки логістичної системи підприємства?

8. Яка структура комплексу макромаркетингу?

9. Яка структура і показники ефективності комплексу дер-

жавних маркетингових комунікацій?

10. За якими показниками визначають пріоритети держав-

ної підтримки логістичної системи підприємства?

289

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР КОНЦЕПЦІЇ

ТА МЕТОДОЛОГІЇ ЛОГІСТИКИ

7.1. ВПЛИВ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ

НА РЕЗУЛЬТАТИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Моделювання впливу логістичної системи на результати гос-

подарської діяльності підприємства починається з апріорного

економічного аналізу предмету дослідження, який складається з

двох основних стадій:

1) вибір показників результативної ознаки і визначення голо-

вних чинників, виконання канонічного аналізу;

2) встановлення напряму та висування гіпотез про форму

зв’язку між результативною ознакою і чинниками;

За рахунок створення логістичної системи оптимізуються

логістичні витрати. Логістичними слід вважати витрати,

пов’язані з рухом та зберіганням товарно-матеріальних ціннос-

тей від первинного джерела до кінцевого споживача. Припус-

каючи, що ці витрати пропорційні обсягу матеріальних запасів,

саме вони є агрегованою характеристикою окремих складових

логістичних витрат. Отже, логістична система регулює обсяги

запасів. Витрати на їх утворення та збереження впливають на

собівартість. Механізм цього впливу безпосередній. Він відбу-

вається при скороченні транспортних і/чи складських витрат.

Крім того, наявність виробничих запасів зумовлює виникнення

втрат прибутку внаслідок втрачених можливостей, зумовлених

їх існуванням.

Чим менші матеріальні запаси, тим менші витрати та втрати

прибутку, менша собівартість і більший прибуток. Знижувати ви-

трати за рахунок створення логістичної системи і таким чином

збільшувати прибуток нерідко буває простіше, ніж збільшувати

прибуток за рахунок зростання обсягу продаж. Таким є механізм

впливу логістичної системи на ефективність господарської діяль-

ності підприємства.

Обсяг виробничих запасів більшою мірою визначається

ефективністю функціонування постачальницького апарату.

Обсяг запасів незавершеного виробництва визначається особ-

290

ливостями технологічного процесу, ступенем раціональності

процедур його оперативно-календарного планування та впли-

вом випадкових факторів. Обсяг запасів готової продукції ви-

значається їх середньодобовим надходженням на склад та се-

реднім часом знаходження на складі. Отже, можна зробити

такі висновки:

1. Запаси, витрати на які складають основу логістичних

витрат, об’єктивно обумовлені. Дійсно, час виконання кожно-

го окремого технологічного процесу знаходиться під впливом

великої кількості незначно діючих факторів і можуть вважа-

тися випадковою величиною. Згідно з центральною гранич-

ною теоремою теорії вірогідності, її можна вважати розподі-

леною за нормальним закону. Саме тому на межі двох

технологічних процесів об’єктивно можуть виникнути такі

варіанти ситуацій.

Оптимістичний варіант — потреби в нормативному запасі

не виникає. Якщо попередня ланка витрачає більше часу, то

можлива оцінка ситуації, при якій передбачається, що наступ-

на ланка також витрачає більше часу. Припускаючи, що час

виконання робіт є випадковою величиною, можна для заданої

ймовірності визначити його відповідні зміни. Якщо продукти-

вність виконання робіт на цих ланках однакова, отримаємо, що

зниження кількості продукції, яку виробляють обидві лан-

ки, буде також однаковою. Вірогідність такого випадку вкрай

мала.

Помірний оптимізм — потрібен нормативний запас, обсяг

якого із заданою надійністю (ймовірністю) можна встановити,

виходячи із специфіки технологічного процесу. Утворюватися

запаси можуть за таких обставин:

— скороченням часу виконання попередньої операції;

— збільшенням часу виконання наступної операції.

У випадку, коли на попередній ланці зменшується час вико-

нання операції, а на наступній не змінюється, виникає ситуація,

при якій норматив запасу може бути визначено як результат

множення середнього часу зменшення технологічного періоду

попереднього етапу на продуктивність його роботи. Мінімальний

обсяг нормативного запасу детерміновано випадком, коли факти-

чний час виконання робіт на попередній операції мінімально три-

валіший від нормативного, а наступна операція здійснюється згі-

дно з технологією чи мінімально швидше.

Песимістичний варіант — нормативного запасу може не ви-

стачити, і є технологічний процес переривається. Така ситуація