Наукові праці Донецького національного технічного університету. Серія: Педагогіка, психологія і соціологія. Випуск 2 (133), 2008

Подождите немного. Документ загружается.

101

компетентності, оволодіння широким діапазоном теоретичних знань, практичних умінь та

навичок щодо розв’язання складних педагогічних завдань;

• цілеспрямований розвиток творчого потенціалу майбутніх фахівців,

необхідного для формування готовності до постійного вдосконалення і

професійного зростання;

• гуманізація та гуманітаризація навчально-виховного процесу;

• створення та запровадження гнучких педагогічних технологій, передового

педагогічного досвіду, науково-методичних досягнень тощо.

Продуктивність навчальної діяльності, формування творчих здібностей школярів

значною мірою залежить від того, наскільки раціонально вчитель вміє поєднати в

навчанні його змістовий, операційний та мотиваційний компоненти. Важливою ланкою у

цьому процесі є турбота педагога про формування операційних знань учнів, оскільки

відомо, що найефективніше формується будь-яке поняття в тому разі, якщо учнів при

цьому спеціально навчають виділяти його суттєві ознаки, встановлювати різноманітні

зв’язки між цим поняттям та іншими, розглядати те чи інше з них різнобічно як елемент

більш складної системи понять. З огляду на це надзвичайної актуальності набував розділ

"Формування загальнонавчальних умінь і навичок у молодших школярів" у чинній

програмі загальноосвітньої школи (1-4 класи), який фактично є головним орієнтиром

вчителя у формуванні операційних знань учнів.

Серед усіх цих умінь, які забезпечують успішність перебігу навчальної діяльності,

чільне місце посідають загальнопізнавальні вміння, в основі яких лежать операції

мислення: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, встановлення різного

роду зв’язків і відношень тощо. Ці вміння не тільки забезпечують процес пізнання,

оскільки є необхідними „знаряддями” інтелекту, але й інтенсивно впливають на

розумовий розвиток особистості, її творчих можливостей.

Як показує аналіз педагогічної пpактики, проведене aнкетування вчителів

початкових класів, формування загальнопізнавальних умінь у молодших школярів, як

правило, здійснюється опосередкованим способом, епізодично, безсистемно.

Відвідування уроків учителів з різним досвідом педагогічної роботи дав підставу

констатувати, шо тільки в одиничних випадках формування конкретних

загальнопізнавальних умінь було визначено в меті уроку. Фактично ці вміння формуються

на матеріалі різних предметів, але ізольовано, без урахування їх міжпpедметного

характеру.

Вивчення досвіду роботи кращих учителів показує, що для уроків цих педагогів

характерним є постійна турбота про розвиток особистості дитини, її пізнавальних

можливостей, вміле використання диференційованих завдань, різноманітних вправ

тренувального і творчого характеру, які значною мірою сприяють розвитку

мислення дітей.

На цих уроках застосовуються завдання на порівняння, виділення головного,

узагальнення, конкретизацію, встановлення причинно-наслідкових зв'язків тощо. Проте,

як правило, вчителів цікавить правильність виконання завдання, його кінцевий результат,

в той час як сам процес його досягнення залишається поза межами уваги вчителя і учнів, а

значить і не усвідомлюється повною мірою. Це значно знижує розвиваючий потенціал

навчання.

У методичній літературі для вчителів початкових класів підкреслюється

необхідність формування загальнопізнавальних умінь у школярів, проте, рекомендацій

щодо їх формування не надається. У більшості випадків автори посібників орієнтують

вчителя на опосередкований спосіб формування вмінь, без спеціальної уваги до

усвідомлення учнями їх операційної основи.

Аналіз педагогічного досвіду засвідчує той факт, що вчителі початкових класів

погано обізнані зі змістом розділу програми „Формування у молодших школярів

загальнонавчальних умінь та навичок” і по суті не володіють методикою їх формування.

102

Все вище зазначене вимагає за настійну потребу в опануванні майбутніми

педагогами необхідними професійними знаннями та навичками шодо методики

формування у молодших школярів як конкретно групи загальнопізнавальних умінь, так і

всієї системи загальнонавчальних умінь в цілому, оскільки виявляється існуюча

суперечність між об'єктивними потребами шкільної практики і рівнем підготовки

вчителів. Враховуючи те, що основним принципом педагогіки є взаємозв'язок теорії з

практикою, проводимо значну роботу з удосконалення форм та методів викладання та

засвоєння студентами навчального матеріалу, структурування його змісту, вироблення у

майбутніх учителів спеціальних та загальнопедагогічних умінь і навичок практичного й

інтелектуального характеру.

Курс методики викладання природознавства на педагогічному факультеті має

широкі можливості для реалізації цих завдань. Так, розглядаючи теоретичну частину

курсу, увагу студентів звертаємо на те, яку роль у засвоєнні природничих понять

відіграють знання операційного характеру - різні загальнопізнавальні вміння (аналіз,

синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, встановлення різного роду взаємозв'яз-

ків та залежностей, різнобічний розгляд предмету тощо), яке значення в їх формуванні має

реалізація змістових, операційних та мотиваційних міжпредметних зв'язків.

У лекційному курсі з'ясовуємо, що цілий ряд природничих понять має

міжпредметний характер, оскільки вивчається в межах різних навчальних предметів

початкової школи. Кожен із них розглядає ці поняття під певним кутом зору,

використовуючи при цьому властиві йому методи і прийоми. Водночас здійснення

міжпредметних зв'язків на основі спільності змістового матеріалу дає можливість не

тільки краще його засвоїти, а й уточнити, конкретизувати, наповнити його новим змістом,

розширити його обсяг. Міжпредметні знання при цьому набувають характеру дієвості,

усвідомленості, системності та узагальненості. На конкретних прикладах формування

окремих природничих понять показуємо, як можуть реалізуватися міжпpедметні змістові

зв'язки між різними навчальними предметами (природознавство, читання, образотворче

мистецтво).

Водночас увагу студентів зосереджуємо на тому, що процес формування

природничих понять, як і будь-яких інших, проходить значно ефективніше, якщо у ньому

реалізуються не тільки змістові, а й операційні міжпредметні зв'язки. І це природно, aдже

повноцінне засвоєння знань можливе тільки в тому випадку, якщо цей процес відбуваєть-

ся на основі цілеспрямованого формування операційних структур розумової діяльності.

Дійсне значення засвоєння знань і полягає в умінні включати їх у розумову діяльність. У

зв’язку з цим зазначимо, що розгляд можливостей міжпpедметних зв'язків у формуванні

інтелектуальних умінь є дуже продуктивним. Конкретизуючи це положення,

підкреслюємо, що саме на міжпредметній основі вміння шліфується, розвивається,

вдосконалюється, створюються необхідні умови для відпрацювання як окремих його

складових, так і всього вміння в цілому. Встановлення операційних міжпpедметних

зв’язків передбачає чітке визначення тих дидактичних ситуацій, у яких буде проходити

кожен етап у формуванні уміння. Це означає, що потрібно з’ясувати, на якому

пpедметному матеріалі, в межах якого навчального предмету буде відбуватися первинне

ознайомлення учнів із операційним складом уміння, формуватися мотиваційна готовність

до застосування його при виконанні дій за зразком, розв’язанні тренувальних вправ.

Необхідно також буде визначити, який змістовий матеріал у межах інших предметів ляже

в основу пізнавальних завдань, у т.ч. і завдань міжпредметного характеру для реалізації

вміння в умовах близького і віддаленого перенесення. Підкреслюємо також, що в межах

тільки одного навчального предмету цей процес буде проходити досить довго ї

неефективно. Координація напрямків здійснення операційних міжпредметних зв’язків дає

можливість його значно сконцентрувати. На всьому проміжку його перебігу вміння буде

не просто відпpацьовуватися, а й набувати характеру узагальненості, досконалості,

оскільки застосовуватиметься у різних умовах, на різному змістовому матеріалі.

103

Продовжуючи теоретичний розгляд питання, зауважуємо, що реалізація

міжпредметних зв’язків сприяє не тільки ефективному засвоєнню змістового й

операційного компонентів навчання, а й значною мірою впливає на розвиток мотиваційної

сфери школярів. Оволодіння знаннями і вміннями на міжпредметній основі упорядковує

навчальну діяльність учнів, що значно частіше приводить до одержання позитивних

результатів у виконанні навчальних завдань. Це, в свою чергу, підвищує інтерес до учіння,

створює у школярів відчуття певної компетентності у здійсненні різної за своїм

характером діяльності. Встановлення міжпредметних зв’язків сприяє перенесенню

інтересу з одного навчального предмету на інший, між якими такий зв’язок реалізується.

Розкриваючи організаційно-методичний аспект міжпредметних зв’язків,

зазначаємо, що при їх плануванні необхідно узгоджувати навчальні програми з системою

роботи вчителя, при якій учні, оволіваючи новими знаннями, спираються на знання з

інших навчальних предметів з метою кращого засвоєння програмового матеріалу. Для

реалізації даних рекомендацій пропонуємо створити синтезовані схеми послідовності

вивчення навчального матеріалу, план-карти здійснення міжпредметних зв’язків,

„синхронні” таблиці.

Розглядаючи організаційно-методичний аспект операційних міжпредметних

зв’язків, підкреслюємо, що знання, які характеризують міжпредметні вміння, досить

складно включити в навчальний процес, не порушуючи при цьому логіку вивчення

матеріалу. Тому у розв’язанні цього питання існує декілька підходів запровадження такої

інформації у процес навчання:

• фрагментарно на уроках з одного навчального предмету;

• фрагментарно на уроках з різних навчальних предметів із дотриманням

послідовності в цій роботі;

• на спеціальних заняттях, які виділяються в межах одного якогось предмету;

• на спеціальних міжпредметних заняттях.

Аналіз означених підходів показує, що повідомлення інформації, яка характеризує

вміння, невеликими дозами на уроках тільки з одного навчального предмету розтягує цей

процес на довгий час, у результаті чого частина матеріалу забувається, порушується

цілісність його сприймання, на уроках не залишається часу на відтворення цих знань,

оскільки вивчається предметний матеріал. Тому доцільнішим буде дозоване повідомлення

інформації в межах кількох предметів, що узгоджується із загальноначальним характером

інтелектуальних умінь.

У подальшому розгляді питання ми знайомимо студентів із структурою

загальнопізнавальних умінь, способами керівництва з боку вчителя поетапним процесом

їх формування та критеріями визначення рівня сформованості їх у молодших школярів.

При розгляді інших тем лекцій студенти продовжують оволодівати методикою

формування загальнопізнавальних умінь шляхом використання різнотипних пізнавальних

завдань при застосуванні різноманітних методів та прийомів: у роботі з дидактичними

матеріалами, засобами унаочнення, при опрацюванні тексту та ілюстрацій підручника

тощо.

У змісті лекцій, присвячених формам організації навчально-виховного пpoцecу,

зокрема пpиродничим екскурсіям, позакласній роботі, ми намагаємося продемонструвати,

як можуть застосовуватись варіативні завдання, в основі яких лежать різні

загальнопізнавальні вміння, при проведенні спостережень, бесід, ігор, вікторин, КВВ, при

використанні ТЗН.

Оволодіваючи практичним досвідом у підготовці до проведення уроків на

лабораторних та практичних заняттях, студенти розробляють плани-конспекти фрагментів

уpоків, де на основі використання різних методів і прийомів одночасно розв’язуються

різні за своїм дидактичним призначенням педагогічні задачі. За своїм змістом це задачі,

які потребують застосування знань про структуру різних загальнопізнавальних умінь,

творчого моделювання пізнавальних завдань залежно від поставленої дидактичної мети

104

або навпаки визначення мети, виходячи із змісту завдань чи запитань при опрацюванні

тексту, предметних чи тематичних малюнків підручника, при проведенні узагальнюючої

бесіди та бесіди на актуалізацію знань, у роботі із змістом вірша, загадки, прикмет тощо.

Це і завдання, які фактично реалізують міжпредметні зв’язки із змістом курсу ботаніки,

зоології, землезнавства, де потрібно правильно визначити причину й наслідок, доповнити

відсутні суттєві ознаки поняття, визначити серед перелічених ознак суттєві та другорядні

з необхідним коментарем, зробити різнобічне порівняння або скласти повний опис об’єкту

із наведенням зразка плану послідовності опису у вигляді запитань, формування

висновків-узагальнень, підведення під поняття, класифікації об’єктів за різними ознаками

та ін.

Інтенсифікації навчального процесу на заняттях з методики викладання

природознавства значно сприяє використання:

• технологій колективного навчання (робота в парах, малих групах, де відбувається

синтез думок, педагогічне передбачення, презентується спільний проект тощо);

• фронтальних технологій навчання („мозковий штурм”, розв’язання проблем у

загальному колі, аналіз ситуативних обставин тощо);

• технологій навчання в грі (емпатія, розігрування різних ситуацій, діалогів з

елементами театральної педагогіки, рольова, ділова гра).

З метою ознайомлення студентів з різними формами контролю та виявлення рівня

сформованості знань і вмінь поряд із традиційними формами застосовуються і

нетрадиційні: методичні, графічні диктанти для безмашинного програмованого контролю

знань, дидактичні й рольові ігри, тести, закодовані схеми, фрагменти карт з

невизначеними умовами завдань, завдання для само- та взаємоконтролю тощо.

Увесь цей методичний „арсенал” створює операційне підгрунтя щодо формування

інтелектуальних умінь студентів:

• логічного і професійного мислення;

• мовленнєвих (зовнішньо- і внутрішньомовленнєвих);

• перцептивних, мнемічних, імажинативних.

Проведення практичних і лабораторних занять з різних тем передбачає не тільки

оволодіння студентами різними уміннями та навичками, необхідними у майбутній

професійній діяльності, а й продукує елементи аналізу, моніторингу, дослідження.

Суттєвий творчий потенціал має самостійна робота студентів. Готуючись до

педагогічної практики, вони збирають найрізноманітніші дидактичні матеріали для уроку

за вибором та папки-календаря до певного місяця або пори року для оформлення класного

календаря природи, готують розробку та необхідні атрибути для проведення позакласного

заходу.

Важливим фактором у формуванні творчих здібностей майбутніх учителів є

функціонування проблемних груп, де студенти, перебуваючи на педагогічній практиці

вже на ІV курсі, оволодівають методикою ведення педагогічного експерименту. Це

служить основою для написання курсових робіт та виступів на наукових студентських

конференціях, що проходять щорічно в університеті.

Така система опанування курсом методики викладання природознавства у

визначених пріоритетах створює умови для творчої самореалізації майбутнього педагога і

готує до управління навчально-пізнавальною діяльністю учня, в якій плекається його

творча особистість.

Література:

1. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. –

К.: А.П.Н., 2002.

2. Кан-Калик В.А., Никандров Н.Д. Педагогическое творчество. – М.: Педагогика,

1990.

3. Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал.

Вип. 2. – 2003.

105

УДК 371.89 Зощук О. В.

АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ОПТИМІЗАЦІЇ ПРОЦЕСІВ НАВЧАННЯ ШЛЯХОМ

ВПРОВАДЖЕННЯ НАЙСУЧАСНІШИХ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ

ТЕХНОЛОГІЙ.

Перед сучасним українським суспільством стоїть глобальна мета – визначити

ієрархію цілей, завдань, пріоритетів освіти, навчання й виховання, виходячи із

загальнолюдських фундаментальних цінностей.

У кожній країні проблеми освіти й виховання розглядаються з урахуванням

власних завдань і пріоритетів. На даному етапі Україна перебуває в новій стадії розвитку

– входження в європейське й світове співробітництво, здійснення радикальних змін у всіх

сферах громадського життя. Зробити це без інформатизації суспільства неможливо.

Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) складають вагому частку світового

виробництва, що призводить до глобального перерозподілу як ринку праці, так і ринку

світових послуг. Крім того розбудова єдиного європейського та світового простору

суттєво підвищує роль ІКТ в освіті.

Одним із елементів європейської інтеграції вважається Болонський (19 червня

1999 р.) процес. Його головною метою є узгодження спільних вимог, критеріїв та

стандартів національних систем вищої освіти та формування єдиного європейського

освітнього й наукового простору до 2010 р. у продовження Лісабонської конвенції 1997 р.

щодо визнання кваліфікації дипломів, отриманих у європейських країнах і Сорбонської

декларації 1998 р., яка була орієнтована на узгодження структури вищої освіти в Європі.

[1]

Однією з основних умов інтеграції у Болонський процес є активне використання

сучасних інформаційних освітніх технологій, під якими розуміють таку модель

навчально-виховного процесу, в якій мета досягається насамперед за рахунок

найповнішого використання можливостей комп’ютерів, комп’ютерних мереж і

програмного забезпечення. [2]

Україна значно відстає від провідних країн за темпами та якістю впровадження

інформаційних технологій у сферу освіти. Перед українським суспільством стоять

важливі завдання: реформування у галузі освіти, вдосконалення нормативно-правової бази

стосовно питань інформатизації освіти, забезпечення освітньої галузі достатньою

кількістю комп’ютерної техніки, підключення до мережі Internet, активна розробка та

впровадження нових інформаційних технологій. Невирішення цих питань значно

ускладнює інформатизацію суспільства.

Постановою Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2005 р. № 1153 затверджена

державна програма «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-

2010 рр. Програма передбачає виконання комплексу завдань, які повинні забезпечити:

підвищення загальної інформаційної грамотності населення; оснащення навчальних

закладів сучасним комп’ютерним та телекомунікаційним обладнанням; упровадження

інформаційних ресурсів; розроблення, впровадження та легалізацію програмного

забезпечення; залучення мережевих технічних ресурсів для забезпечення підключення

наукових установ і навчальних закладів до мережі Internet; розвиток технологій

дистанційного навчання і використання їх для запровадження в Україні системи навчання

протягом усього життя; забезпечення захисту прав інтелектуальної власності (авторів і

розробників); підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів; розбудова

інфраструктури науково-освітньої телекомунікаційної мережі (УРАН), інтеграцію її з

європейською науково-дослідницькою мережею (GEANT); розширення мережі

106

електронних бібліотек навчальних закладів і наукових установ; розроблення систем

забезпечення інформаційної безпеки функціонування мереж та інформаційних ресурсів.

В Україні створюється сучасна телекомунікаційна інфраструктура –

багатофункціональні цифрові мережі телерадіомовлення, телекомунікаційні системи

державного й відомчого значення, корпоративні мережі, і здійснюється їх інтеграція.

Україна – активний учасник впровадження глобальних супутникових телекомунікаційних

систем. Глобальні витрати на інформатизацію щорічно збільшуються на 5,4 %, на кінець

2007 р. сягнули 1,1 трлн дол. [5, C. 3]

Отже, перед навчальними установами постає проблема по формуванню у студентів

та учнів здібностей самостійно й творчо використовувати засоби інформатики й

інформаційних технологій у рішенні навчальних і надалі професійних завдань. Однак

рішення даної проблеми виключно силами викладачів інформатики неможливо. Для цього

необхідні зусилля всього педагогічного колективу. Поки не одержало широкого

поширення використання інформаційних технологій у викладанні предметів,

безпосередньо не пов'язаних з інформатикою. Однією з основних причин такої ситуації є

психологічний бар'єр у викладачів. Вивчення комп'ютера — це значне додаткове

навантаження для дорослої людини зі сталими звичками й навичками роботи з

інформацією. Причому труднощі відчутні, а переваги неочевидні.

Використання персонального комп’ютера дає можливість замінити більшість

існуючих на сьогоднішній день технічних засобів навчання, за наявності відповідного

програмного забезпечення та додаткових пристроїв. Важко представити в наш час захист

дисертації, наукової доповіді або навіть захист студентської дипломної або курсової

роботи, які не супроводжувалися б застосуванням технічних засобів, наприклад

презентації. Наукові дослідження показали, що люди засвоюють 20% почутого й 30%

побаченого, але запам'ятовують більше 50% того, що бачили й чули одночасно.

Використання технічних засобів дає можливість викладачу оперативно сполучати

різноманітні засоби, що сприяють більш глибокому й усвідомленому засвоєнню

досліджуваного матеріалу, заощаджує час лекцій, насичує їх інформацією. Крім того

реалізується інтерактивний діалог між студентом та викладачем, між студентом та

навчальним програмним середовищем; використовується комп’ютерне модулювання

об’єктів, явищ, процесів, що вивчаються; автоматизується процес контролю навчальних

досягнень студентів; можливість забезпечення дистанційних систем консультацій та

індивідуального вивчення курсів лекцій.

У той самий час слід враховувати можливі негативні наслідки активного

використання комп'ютерних технологій у навчанні: збіднення мови, зумовлене частими

однотипними відповідями, які використовуються в машинних варіантах навчання;

недостатність часу, який відводиться на формування навичок рукописного письма,

розвиток дрібних м'язів руки; можливий відхід від спілкування з іншими людьми,

відсторонення, намагання обмежити коло спілкування комп'ютером; комп'ютерна

навчальна програма не може передбачити всіх можливих нюансів складного процесу

навчання і не зможе повною мірою замінити викладача.

Тому, необхідно передбачати компенсацію негативних наслідків: забезпечити

виконання вправ на розвиток усного мовлення, писемних навичок, активної роботи в

парах і малих групах, здійснення обов'язкового педагогічного контролю за виконанням

вправ на комп'ютері з наступним аналізом їх діяльності.

Ефективність застосування інформаційно-комунікаційних засобів у навчальному

процесі багато в чому залежить від вмілого підбору і використання програмного

забезпечення персонального комп'ютера.

Комп'ютерні технології можна використовувати в навчальному процесі для

підвищення його ефективності та розвитку учнів. Деякі програмні засоби можуть

допомогти вчителю розвивати в учнів загальнонавчальні та спеціальні навички, а також

навички мислення високого рівня значно швидше і ефективніше, ніж при використанні

107

традиційних засобів. Так, наприклад, використовуючи в навчальному процесі

мультимедійні презентації, публікації та web-сайти, можна розвивати у студентів такі

навчальні вміння та навички:

 усний виступ перед аудиторією при використанні презентації;

 вміння стисло формулювати свою думку;

 використання різних мультимедійних засобів і можливостей (зображення,

звукозаписи, відеофайли, гіперпосилання на інші веб-сайти або файли);

 комбінування тексту і зображень (схем, графіків і діаграм);

 періодичне висвітлення ходу та результатів досліджень в публікаціях;

 публікація поточної інформації або результатів досліджень на веб-сайтах;

 спілкування з широкою аудиторією в межі Internet.

Одне з провідних місць серед інформаційних освітніх технологій займає

дистанційна освіта. Дистанційне навчання – це навчання, при якому надання тому, хто

навчається, істотної частини навчального матеріалу і більша частина взаємодії з

викладачем здійснюється з використанням сучасних інформаційних технологій:

супутникових зв’язків, комп’ютерних телекомунікацій, національного і кабельного

телебачення, мультимедія, навчальних систем.

В Україні питанню дистанційної освіти приділяється значна увага. Розвиток

технологій дистанційного навчання визначений одним з основних завдань Державної

програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 рр.

Переваги дистанційної освіти очевидні – це сучасна, перспективна форма навчання,

яка, не вимагаючи значних фінансових витрат, забезпечує можливості навчання

незалежно від відстані, дає змогу поєднувати навчання з роботою, розширює коло

споживачів освітніх послуг, забезпечує підвищення якості навчання.

Але є значні недоліки дистанційної освіти, що пов’язані, перш за все з

використанням комп’ютерних технологій. Можна зазначити, що комп’ютерні технології

тією чи іншою мірою негативно впливають на фізичний стан людини та можуть привести

до серйозних психологічних проблем: захоплення віртуальним світом, відсутність вміння і

бажання «живого спілкування» тощо. Але головною проблемою є те, що така форма

навчання є доступною для людей, які на достатньому рівні володіють комп’ютерними

технологіями. Тобто постає питання: «Як вирішити проблему комп’ютерної грамотності

викладачів та студентів?» У цьому може допомогти метод проектів.

На сьогодні Міністерство освіти та науки України повністю підтримує благодійну

освітню програму корпорації Intel «Навчання для майбутнього», яка відповідає вимогам

часу і допомагає вирішувати питання підвищення загальної інформаційної грамотності

українського суспільства та масово впроваджувати інноваційні педагогічні та

інформаційно-комунікаційні технології в навчальний процес. По суті, Програма виступає

каталізатором реформування освіти; сприяє широкому включенню освітніх закладів

України у світовий інформаційний простір та підготовці вчителя сучасного типу, навчає не

тільки користуватися комп'ютером, а й ефективно використовувати його потенціал у

навчальному процесі. [6]

Глибинні принципи програми, які спрямовані на розвиток в учнів навичок XXI

сторіччя та на підготовку їх до економіки знань, ставлять її у передові лави педагогічних

інновацій. Можливість поповнити зміст Програми національним компонентом, привести її

у відповідність до державних стандартів та програм, застосувати програму до будь-якого

навчального предмету.

Програма запроваджена, як окремий 48-годинний курс в системі післядипломної

педагогічної освіти України і розпочато експеримент по її включенню в систему

підготовки майбутніх вчителів. Кожен вчитель України закінчивши навчання за цією

програмою, був здатний, ефективно використовувати потенціал новітніх технологій, таким

чином змінюючи майбутнє країни на краще. Головна лінія програми: найважливішою

108

складовою процесу навчання є не комп'ютери, а вчителі, озброєні методиками

застосування комп'ютерних технологій. [6]

Метод проектів не є принципово новим у світовій педагогіці. Він виник у 20-ті роки

минулого століття у США (його називали також методом проблем). Цей метод пов'язують з

ідеями гуманістичного напряму у філософії й освіті, висунутими американським

філософом і педагогом Дж. Дьюї, а також його учнем В.Х. Килпатріком.

Метод проектів набув поширення і великої популярності завдяки раціональному

поєднанню теоретичних знань і можливостей їх практичного застосування для

розв'язування конкретних проблем дійсності у спільній діяльності учнів. „Все, що я пізнаю,

я знаю, навіщо це мені потрібно, де і як я можу ці знання застосувати" - ось основна теза

сучасного розуміння методу проектів, яка приваблює багато освітніх систем, що прагнуть

знайти розумний баланс між академічними знаннями і прагматичними вміннями.

Проект – сукупність певних дій, документів, текстів, призначених для створення

рельного об'єкта, предмета або теоретичного продукту.

В основі методу проектів лежить розвиток в учнів пізнавальних навичок, уміння

самостійно конструювати свої знання та орієнтуватися в інформаційному просторі,

розвиток критичного мислення, формування навичок мислення високого рівня.

Метод проектів надає можливості для:

— формування вмінь збирати необхідну інформацію, систематизувати й

узагальнювати її, висувати гіпотези, робити висновки;

— вироблення системного підходу в самоорганізації та груповій взаємодії,

формування взаєморозуміння, взаємоповаги, відповідальності;

— підвищення мотивації навчання, стимуляції самоосвіти;

— формування проектної та інформаційної культури;

— організації творчої діяльності учнів. [6]

Технічні вимоги до проекту полягають в орієнтуванні на сучасну комп'ютерну

техніку, забезпеченні високої стійкості до помилкових чи некоректних дій користувачів.

Навчальний телекомунікаційний проект - це спільна навчально-пізнавальна творча

або ігрова діяльність учасників проекту – партнерів, організована на основі комп'ютерної

телекомунікації, яка має спільну мету - дослідження деякої проблеми, узгодження

методів, способів діяльності, направлених на досягнення спільного результату діяльності.

Специфіка телекомунікаційних проектів полягає в тому, що вони за своєю суттю завжди

міжпредметні. [3, C. 80]

Тематика і зміст телекомунікаційних проектів повинні бути такими, щоб їх

виконання цілком природно вимагало залучення властивостей комп'ютерних

телекомунікацій.

Особливості телекомунікаційних проектів полягають в тому, що вони, як і проекти

будь-якого іншого виду, можуть бути ефективні тільки в контексті загальної концепції

навчання і виховання. Вони припускають відхід від авторитарних методів навчання, з

одного боку, але з іншого, передбачають ретельно продумане і концептуально обґрунтоване

поєднання різноманітних методів, форм і засобів навчання. Це лише компонент системи

освіти, а не сама система. Телекомунікаційні проекти дозволяють не тільки передавати

іншим об’єм (комплекс) знань, а також вчать здобувати ці знання самостійно за допомогою

можливостей глобальної комп'ютерної мережі Internet; вміти користуватися одержаними

знаннями для розв'язування нових пізнавальних і практичних завдань.

Використовуючи телекомунікаційні технології у навчальному процесі, викладач

повинен націлювати учасників проекту на:

 пошуково-дослідницьку роботу, яка надає можливість використовувати потужні

ресурси Інтернет;

 телекомунікаційну проектну діяльність, яка надає учасникам проекту можливість

для сумісної навчально-пізнавальної, дослідницької, творчої діяльності при вирішенні

спільних проблем;

109

 участь у телекомунікаційних, відео- та Інтернет-конференціях, яка не тільки

надає змогу ознайомитись із найсучаснішими телекомунікаційними технологіями, але й має

велике мотиваційне та стимулююче значення у навчанні, надає можливість візуального

спілкування та представлення спільних результатів;

 навчання у віртуальних навчальних закладах. [3, C. 81]

Отже, підсумовуючи дослідження, можемо заявити, що телекомунікаційний проект,

який виник на основі методу проектів та здобув значний розвиток завдяки програмі

корпорації Intel «Навчання для майбутнього», допомагає вирішувати питання підвищення

загальної інформаційної грамотності українського суспільства.

Інформатизація освіти є одним із пріоритетних напрямків розвитку українського

інформаційного суспільства. Впровадження сучасних інформаційних і телекомунікаційних

технологій в освіту можна розглядати як пріоритетний напрям у розвитку освіти, оскільки

це забезпечує покращення процесів навчання, сприяє доступності й ефективності освітньої

системи та готує молодь до активного життя в інформаційному суспільстві. Тому необхідно

проводити оновлення підготовки з інформаційних технологій у вищих навчальних закладах,

зробивши її орієнтованою на практичне використання комп’ютерних систем у навчальному

процесі відповідно до фаху майбутніх спеціалістів.

Література

1. Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (Факти, роздуми,

перспективи).– К.: Грамота, 2003. – 216 с.

2. Інформаційні технології //http://uhl-

edu.kiev.ua/ukr/technologies/information_edu.html.

3. Сальникова І.І., Шестопалов Є.А. Інформатика. Практичні та тематичні

роботи і проекти. / – Шепетівка: «ПП Шестопалов Є.А.», 2008 – 160 с.

4. Шакотько В.В Методика використання ІКТ У початковій школі: Навч.-

метод.посіб.–К.: ТОВ Редакція «Компютер», 2008. – 128 с.

5. Вовковінська Н. Про стан інформатизації в Україні. – Інформатика. № 41-42

(377-378), 2006

6. Intel

Навчання для майбутнього. – К.: Видавництво «Нора-прінт», 2005.

УДК 378 Кабанець М.М.

СПЕЦКУРС „ТВОРЧА САМОРЕАЛІЗАЦІЯ ІНЖЕНЕРА” ЯК УМОВА

ФОРМУВАННЯ У МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ ПОТРЕБИ У ТВОРЧІЙ

САМОРЕАЛІЗАЦІЇ

В статье дается обоснование спецкурса для студентов технических вузов

«Творческая самореализация инженера» как условия формирования у будущих инженеров

потребности в творческой самореализации, раскрываются его цели, задачи и основное

содержание.

Метою високоякісної вищої освіти має бути ознайомлення особистості зі шляхами,

за допомогою яких людина може стати тим, ким вона здатна стати, тобто

самореалізуватися. Найяскравішою формою самореалізації є творчість, і це майбутній

фахівець має усвідомити ще у стінах університету. Це є дуже важливим для вищої

технічної освіти, оскільки специфіка професійної діяльності інженерів вимагає творчих

підходів та винаходів, і є найважливішим джерелом розвитку технічного прогресу та

соціально-економічних змін. Основне завдання технічних університетів полягає в

підготовці та вихованні творчого інженера, а потребу самореалізуватися в творчій

діяльності треба цілеспрямовано формувати, оскільки саме вона є джерелом творчої

активності.

Залежність науково-технічного прогресу від творчості інженерів спрямувала

110

зусилля психологів та педагогів на розробку методів діагностики творчих здібностей та

стимуляції творчої активності. Питання технічної творчості висвітлені в роботах

Г.Альтшулера, В.Блохіна, М.Давлєтшина, А.Есаулова, М.Зіновкіної, Ю.Іванова, К.Зуєва,

І.Калошиної, В.Міхельковича, В.Моляко, В.Морозова, В.Радомського, О.Романовського,

А.Савенкова, Ю.Фокіна, Е.Чугунової та ін. Для активізації технічної творчості та розвитку

необхідних для неї якостей у різні часи пропонувалися такі методи як морфологічний

аналіз, синектика, методи контрольних питань, матриць відкриття, мозкового штурму,

ТРІЗ (теорія розв’язання винахідницьких задач), творчого інженерного конструювання,

психоевристичного програмування, гірлянди випадковостей та асоціацій, стратегія

семикратного пошуку та інші.

Серед вітчизняних методик найбільш поширеною та відомою є методика з

конструкторської творчості КАРУС, розроблена В.Моляко. Він наполягає, що в творчості

треба навчати стратегічному пошуку, а не методам або алгоритмам розв’язування творчих

задач, оскільки мова йде про творчі задачі, які є нетиповими, нестандартними, і тому вони

не можуть мати якихось алгоритмів вирішення. Алгоритмічні методи, які виробляють у

людини штампи рішень і фактично гальмують творчий процес, можуть бути застосовані

для навчання рішення типових задач, але не продуктивні там, де має розкритися творча

особистість. В творчості треба навчати стратегічному пошуку, розумінню контекстів,

формуванню задуму, вмінню приймати рішення, а не етапам рішення. Методика

В.Моляко КАРУС, що розшифровується як „комбінування, аналогізування,

реконструювання, універсалізування та випадкові підстановки”, поєднує основні стратегії,

що вживає в своїй діяльності конструктор [5].

Вивчення методів формування творчого технічного мислення сформувало думку

про те, що ці методики навчать інженера або майбутнього інженера робити винаходи,

застосовувати творчі підходи, якщо в нього вже є прагнення до творчості, і вони

безсумнівно підсилять це прагнення. Але першим кроком в цьому напрямку має бути

формування потреби майбутнього інженера самореалізуватися саме в творчості.

Однією з педагогічних умов формування у майбутніх інженерів потреби у творчій

самореалізації є впровадження спецкурсу „Творча самореалізація інженера” у

педагогічний процес на І курсі ВТНЗ. Метою даної статті є аналіз даного спецкурсу,

розкриття його цілей, задач та основного змісту. Провідні ідеї курсу – допомогти

студентам усвідомити, що:

1) креативність є невід’ємною якістю особистості;

2) тільки розвинена здатність особистості до творчості у поєднанні з високим

рівнем професійної майстерності можуть зробити фахівця конкурентоспроможнім на

сучасному ринку праці;

3) тільки самореалізація особистості в творчій професійній діяльності може

принести справжнє задоволення від роботи та дати стимул до подальшого особистісного

та професійного зростання.

Метою спецкурсу є актуалізація потреби особистості у творчій самореалізації та

підвищення рівня її сформованості, створення настанови особистості на творчий

саморозвиток.

Задачі спецкурсу:

1) ознайомити студентів із психологічними особливостями інженерної діяльності

в сучасному суспільстві;

2) сформувати уявлення про самореалізацію особистості, її основні типи;

3) познайомити студентів із системою потреб особистості;

4) дати загальне поняття про творчість, креативність; розкрити основні

філософські та психологічні концепції творчості, основні підходи до вивчення творчої

особистості;

5) ознайомити з найбільш поширеними методами розвитку творчих здібностей та

творчого інженерного мислення;