Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси
Подождите немного. Документ загружается.
162
великі грошові активи, надійну репутацію, розвинуту мережу зарубіжних відділень і
філій, значний обсяг міжнародних розрахунків. Певне значення також має державна
політика валютних обмежень, політика банків, а також стан телекомунікації в регіоні їх
розташування.
Основною функцією активних учасників ринку є котирування для дрібніших
банків; останні можуть прийняти або не прийняти ці котирування. Тобто вони формують
ціни шляхом здійснення операцій один з одним та з меншими банками, які є учасниками
ринку.
Пасивні учасники ринку – це дрібніші банки та компанії, які використовують для
своїх операцій встановлені курси. Оскільки вони не є активними гравцями на ринках і
"беруть ціну", то їх ще називають користувачами ринку (від англ. market users).
Незважаючи на те, що сукупний обсяг їхніх операцій на ринку може бути достатньо
великим, частка кожного з них - незначна.
Головними гравцями на світовому фінансовому ринку є банки, які здійснюють 85-
95% угод між собою на міжбанківському ринку та з торгово-промисловою клієнтурою.
Через брокерські фірми (в тому числі біржі) здійснюється близько 30% операцій
світового фінансового ринку. З кінця 60-х років XX ст. зростає роль великих компаній
на світовому фінансовому ринку.
Світовий (міжнародний) фінансовий ринок поділяється на централізований та
децентралізований. Централізований світовий фінансовий ринок представлений
валютними біржами. Його також називають біржовим ринком. На децентралізованому
(позабіржовому) світовому ринку торгівля повністю децентралізована і здійснюється
переважно через дилінгові системи, міжнародні телекомунікаційні системи, телефоном.
На сучасному етапі спостерігається процес глобалізації централізованого фінансового
ринку. Прикладом цього є угода про злиття лондонської та франкфуртської фондових
бірж. До цієї угоди приєднується також американська, яка в Європі представлена через
електронну біржу у Брюсселі.
Залежно від здійснюваних на світовому фінансовому ринку операцій (валютних,
кредитних або інвестиційних), ринок має відповідні сегменти: валютний ринок,
кредитний ринок і ринок цінних паперів.
Міжнародний валютний ринок – це система економічних та організаційних
взаємовідносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів у
іноземній валюті.
Валютний ринок охоплює ту особливу сферу фінансової діяльності, де об'єктом
купівлі-продажу й інструментом здійснення цих операцій є валюта різної національної
приналежності. Ціною ж на валютному ринку є або валютний курс, або процентний
доход.
Валютний курс – це ціна, за якою може бути продана або куплена валюта однієї
країни, виражена у валюті іншої країни, тобто це певне співвідношення для валют, які
163
можна обміняти одна на одну. Валюта може обмінюватися на іншу лише за умови її
конвертованості.
Конвертованість – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно
обмінюватися на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому
порядку, а також можливість її вільно переміщуватися через кордон.
Учасниками (суб'єктами) валютних відносин можуть бути: національні й
комерційні банки, казначейства, валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових
бірж, юридичні й фізичні особи. За характером виконуваних операцій і ступенем їх
ризику всі суб'єкти валютного ринку можна поділити на групи: інвестори, позичальники,
спекулянти, посередники, хеджери, підприємці.
Інвестори валютного ринку вкладають свій або позичений капітал у валютні
цінності з метою отримання доходу.
Хеджери валютного ринку проводять захисні операції від несприятливої
кон'юнктури валютного ринку.
Спекулянти валютного ринку отримують доход від різниці в курсах, купуючи-
продаючи валюту.
Посередники валютного ринку створюють умови для діяльності всіх суб'єктів
валютного ринку.
Позичальники валютного ринку продають валютні цінності з метою отримання
фінансового капіталу.
Підприємці валютного ринку здійснюють операції з валютою для забезпечення
своєї комерційної діяльності.
На кон'юнктуру валютного ринку впливають: обсяг ВНП; темпи зростання
промислового виробництва; рівень безробіття; індекс оптових і роздрібних цін; стан
основних статей платіжного балансу; динаміка відсоткових ставок.
Міжнародний кредит – це переміщення позичкових капіталів з одних країн в
інші на умовах оплати та повернення у визначені строки.
Залежно від особи, що надає позички, міжнародні кредити бувають:
банківськими, фірмовими, урядовими, міжнародних організацій.
Фірмовий кредит – це комерційний кредит на міжнародному ринку, коли
розрахунки між імпортером та експортером здійснюються в борг.
Урядовий кредит виникає при інвестуванні однією країною іншої або при
розміщенні урядових цінних паперів на міжнародному ринку капіталів.
Найбільшу частку кредитного ринку становлять банківські кредити, коли
однією із сторін кредитних відносин є банк. Кредит надається по змінних (плаваючих)
відсоткових ставках, які переглядаються щоквартально або раз на півріччя відповідно до
зміни базових ставок. Базовими називаються середні ставки, за якими першокласні банки,
що мають значну частку операцій на ринку, надають позики іншим першокласним
банкам шляхом розміщення в них депозитів.
На міжнародному ринку в банківському кредитуванні часто кредити надають у
євровалютах. Євровалютами прийнято вважати кошти в операціях банків у валюті,
164
яка не є офіційною на території розташування банку. Кредити банків у євровалютах,
ставки по яких визначаються на євроринках, називаються єврокредитами.
Найбільші банківські єврокредити найчастіше надаються в межах банківських
синдикатів і пулів. Синдикований кредит – це кредит, який фінансується групою
банків. При такому виді кредитування банки мають можливість, незалежно від їхнього
розміру, брати участь у кредитуванні та рівномірніше розподілити свої ризики, а
позичальники - отримати значну суму коштів, яку за інших умов отримати неможливо.
Особливе місце займають кредити міжнародних фінансових інститутів. Такі
кредити надаються переважно через МВФ, СБ, ЄБРР, регіональні банки розвитку та ін.
Кредитування суб'єктів міжнародних фінансів такими інститутами відбувається через
певні механізми й певними способами.
Кредитування країн – членів МВФ здійснюється за допомогою звичайного,
спеціального та пільгового механізмів кредитування.
Звичайний механізм кредитування передбачає використання загальних ресурсів
МВФ, до яких належать внески держав до фонду та запозичені кошти.
Спеціальний режим кредитування – це надання фінансових ресурсів членам
МВФ на умовах компенсаційного і надзвичайного фінансування та фінансування
платіжного балансу.
Пільговий режим кредитування – передбачає надання пільгових позик та
грантів членам фонду з метою фінансування структурної перебудови в країні.
Міжнародний ринок цінних паперів – це ринок, на якому здійснюється
переміщення фінансових зобов'язань та інструментів у вигляді цінних паперів за межі
країни шляхом купівлі-продажу з метою отримання прибутку. До цінних паперів
належать акції, облігації, похідні цінні папери (деривативи), векселі, депозитарні
розписки. Найчастіше на світовому ринку капіталів обертаються, крім кредитних
ресурсів, єврооблігації та євроакції.
Євроакції – це акції, які розміщуються на фінансових ринках інших країн. Вони
можуть також котируватися на своєму національному ринку й одночасно на різних інших
ринках, де вони можуть обертатися. Євроакції можуть обертатися на євроринку і
котируватись у світовому фінансовому центрі (наприклад у Лондоні) або в офшорній
зоні. Ціна купівлі-про-дажу акцій встановлюється, як правило, в євровалютах.
Останнім часом деякі багатонаціональні корпорації (ТНК) активно емітують
свої акції спеціально для продажу в інших країнах. Для цього вони вносять ці акції в
курсові бюлетені на біржах різних країн, що призводить до значних затрат. Тому ТНК для
емісії й одночасного розміщення акцій на зарубіжних ринках об'єднуються в синдикат.
Часто євроакції реалізуються міжнародними банківськими синдикатами.
Єврооблігації – це боргові зобов'язання євроринку, які випускаються
позичальником для отримання довгострокової позики і можуть котируватись одночасно
на фінансових ринках кількох країн. Єврооблігації в основному реалізуються в іноземній
для кредитора валюті, хоча для окремих кредиторів валюта може бути й національною.
165
Єврооблігаційні позики можуть розміщуватись емісійним синдикатом. Єврооблігації
бувають з фіксованою відсотковою ставкою на весь період позики та з плаваючою
відсотковою ставкою (використовуються у період різких коливань відсоткових ставок).
Поряд з єврооблігаціями на світовому ринку боргових цінних паперів обертаються
й інші інструменти. На сучасному етапі єврооблігаційні позики значно перевищують
емісію інших боргових цінних паперів, що пояснюється їхньою особливістю не
прив'язуватися до певної території, наприклад як іноземні облігації.
16.3. Міжнародні фінансові інститути
Сучасна інституціональна структура характеризується розгалуженою системою
міждержавних організацій та інститутів, до складу якої входять як глобальні, так і
регіональні валютно-фінансові установи. Значну роль у концентрації фінансово-
кредитних ресурсів і регулюванні сучасного світового господарства відіграють, зокрема,
такі міжнародні фінансові організації, як Бреттон-Вудські інститути, Банк міжнародних
розрахунків (БМР) та банки регіональної спеціалізації (Африканський банк розвитку,
Азіатський банк розвитку, Міжамериканський банк розвитку та ін.).
Бреттон-Вудські інститути – це Міжнародний валютний фонд (МВФ) та
Світовий банк. Вони мають таку назву, оскільки рішення про заснування цих двох
установ було прийнято на міжнародній валютно-фінансовій конференції в місті Бреттон-
Вудс. Зі створенням Бреттон-Вудських інститутів міжнародна валютна система стає
законодавчо регульованою офіційними угодами.
Міжнародний валютний фонд – міжнародна валютно-кредитна організація,
створена для сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва
шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх додержанням,
вдосконалення багатосторонньої системи платежів, а також для надання державам-
учасницям коштів у іноземній валюті при валютних труднощах, пов'язаних із
платіжними дисбалансами країн.
МВФ почав свою діяльність у 1946 р., після ратифікації договорів, розроблених
на Бреттон-Вудській конференції Організації Об'єднаних Націй з валютно-фінансових
питань. МВФ входить у систему ООН як спеціалізована установа. Цілями МВФ є:
заохочення міжнародного співробітництва в галузі валютної політики;
сприяння збалансованому росту світової торгівлі для стимулювання і
підтримки високого рівня зайнятості та реальних доходів, для розвитку виробничого
потенціалу всіх країн-членів як головної мети економічної політики;
підтримка стабільності валют й упорядкування валютних відносин між
державами-членами, а також девальвації валют з огляду на конкуренцію;
участь у створенні багатосторонньої системи платежів, усунення обмежень на
трансфер валюти;
надання засобів для ліквідації незбалансованості платіжних балансів країн-
166
членів.
Нині членами МВФ є майже 180 країн, включаючи всі колишні союзні
республіки СРСР. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.
Кожна країна-член МВФ має 250 голосів + 1 голос за кожну частину квоти, яка
дорівнює 100 тис. СДР. СДР (Special Drawing Rights, SDR) – це спеціальні права
запозичення, що визначаються на основі вартості кошика з п'яти провідних світових
валют: долара США, євро, французького франка, фунта стерлінгів і японської єни.
Внески (квоти) держав-членів і позики МВФ у своїх членів є основними джерелами
фінансування МВФ. Як правило, МВФ надає кошти своїм членам рівними кредитними
траншами, кожний з якого відповідає 25 відсоткам квоти держави-члена.
У галузі регулювання платіжних балансів і зовнішньої заборгованості МВФ надає
кредити країнам-членам за умови проведення ними визначених змін у своїй
економічній політиці. Перед одержанням кредитів країна-позичальник повинна
погодити з фондом програму фінансово-економічної стабілізації. Надання валютних
засобів здійснюється залежно від виконання цієї програми. Наявність подібної програми
й угоди з МВФ звичайно розглядається як міжнародне свідчення платоспроможності
країни.
У межах програми розширеного фінансування членам МВФ може надаватися
середньостроковий кредит (звичайно на три роки) для усунення внутрішньо-зовнішніх
економічних неузгодженостей.
Одночасно МВФ використовує такі спеціальні механізм.
1. Фонд системної трансформації надає фінансову допомогу країнам, які
зазнають труднощів у торговельній і платіжній системах у зв'язку з переходом до
ринкової економіки.
2. Фонд компенсаційного фінансування і фінансування у випадку непередбачених
допомагає державам-учасницям у разі понесення ними збитків (значне зростання цін на
імпортоване зерно), якщо ці збитки мають тимчасовий характер та зумовлені
причинами, що знаходяться поза сферою впливу цих країн, а також за необхідності
підтримки темпів реформ, проведених відповідно до схвалених МВФ угод.
3. Система фінансування буферних запасів може надавати фінансову допомогу
для відновлення запасів сировини.
4. Термінова допомога надається шляхом закупівлі товарів для країн,
платіжний баланс яких зазнає значних труднощів внаслідок стихійних лих.
5. Фонд структурної адаптації і Розширений фонд структурної адаптації надає
допомогу для проведення структурних реформ у країнах, що розвиваються і мають
низькі доходи, а також для реалізації середньострокових макроекономічних програм.
У сфері боргового регулювання МВФ активно взаємодіє із Світовим банком.
Світовий банк – багатостороння кредитна організація, яка включає п'ять тісно
пов'язаних між собою установ, що входять до системи ООН. Загальною метою їх є
167
мобілізація та перерозподіл фінансових ресурсів на користь країн, що розвиваються, і
країн з перехідною економікою за рахунок розвинутих країн. Світовий банк, як один із
спеціалізованих фінансових закладів ООН має сприяти виконанню стратегічного завдан-
ня: інтегрувати економіку всіх її держав-членів із світовою системою господарювання і
таким чином забезпечувати підвищення рівня життя у бідніших країнах до рівня
розвинутих.
Групу Світового банку утворюють: Міжнародний банк реконструкції та розвитку
(МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація
(МФК), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний
центр урегулювання інвестиційних спорів (МЦУІС).
Найвагомішою кредитною організацією групи Всесвітнього банку став
Міжнародний банк реконструкції та.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку – міжурядовий інвестиційний
інститут, основним завданням якого є стимулювання економічного розвитку країн-
членів МБРР (у даний час - переважно країн, що розвиваються), сприяння розвитку
міжнародної торгівлі та підтримки платіжних балансів, надання довгострокових позик і
кредитів, гарантування приватних інвестицій. МБРР був утворений у 1945 р. Членами
банку можуть бути тільки країни, що вступили до МВФ. У 1988 р. їх налічувалося 151.
МБРР формально є спеціалізованою фінансовою установою ООН, однак відповідно до
статуту банку й угоди, укладеної між ООН і МБРР, цілком незалежний у своїх діях від її
рішень.
Основною діяльністю МБРР є надання довгострокових позик під досить високий
відсоток. Велика частина його кредитів надається на умовах, аналогічних умовам
приватних комерційних позик. Позики виділяються як державним, так і приватним
підприємствам за наявності гарантій їхніх урядів. Значна частина кредитів направляється
в місцеві (регіональні) банки розвитку, що перерозподіляють отримані від МБРР засоби.
Більшість кредитів видається на термін близько 20 років за ставкою в розмірі 10%.
Банк був створений і дотепер діє під контролем розвинутих держав. Його кредитна
політика орієнтується на інтереси приватного капіталу, який функціонує у країнах, що
розвиваються. Надання позик обумовлюється виконанням рекомендацій МБРР щодо
основних напрямів економічного, а часто і соціального розвитку країни-позичальника.
Банк міжнародних розрахунків – міжнародна валютно-кредитна організація, яку
називають "центробанком центробанків", члена-ми якої є центральні банки різних країн.
Банк міжнародних розрахунків (БМР) координує валютно-фінансову політику країн-
учасниць.
У статуті БМР зазначено, що з юридичної точки зору ця міжнародна організація є
корпорацією, яка створена в 1930 р. на основі Гаазької угоди в Базелі. БМР функціонує на
комерційній основі як акціонерне товариство. Його акціонерами є майже всі європейські
центральні банки, а також центральні банки США, Канади, Японії, Австралії та Південної
Африки, які беруть участь або тісно пов'язані з різноманітною діяльністю БМР.
168
Банк діяв спочатку для здійснення врегулювання різних фінансових претензій між
країнами-кредиторами, пов'язаних з виплатою репарацій після першої світової війни.
Нині основною діяльністю БМР є операції щодо розміщення валютних резервів,
здійснення кредитних угод як агента довіреної особи, проведення великих наукових
досліджень, керування резервами центральних банків, традиційні форми інвестування,
розміщення на світових фінансових ринках засобів, не затребуваних для кредитування
інших центральних банків.
Основними формами інвестицій є депозити в комерційних банках і купівля
короткострокових банківських паперів, що конвертуються, включаючи казначейські
векселі США. БМР також кредитує одні центральні банки за рахунок засобів, отриманих як
депозити з інших центральних банків. Однак БМР не має права надавати позички урядам і
відкривати їм визначені види рахунків. Також не дозволяються проводити операції з
нерухомістю. За статутом, при проведенні банківських операцій БМР повинен
гарантувати, що його дії не суперечать грошовій політиці центрального банку - клієнта.
Також до інституційної системи міждержавних організацій та інститутів входять
регіональні валютно-фінансові установи, зокрема, такі як банки регіональні, банки
розвитку (Африканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Міжамериканський
банк розвитку та ін.).
Регіональні банки розвитку – банківські установи регіональної спеціалізації
щодо надання кредитів на фінансування інвестиційної діяльності приватних фірм і
міжнародних проектів. їхня діяльність здійснюється на обмеженій території, але впливає
на систему міжнародних фінансових відносин і процеси міжнародної економіки.
169
Тема 17
ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ
17.1. Комплексна система національної безпеки України
17.2. Фінансова безпека держави
17.3. Оцінювання рівня фінансової безпеки України
17.1. Комплексна система національної безпеки України
Досліджуючи проблеми економічної безпеки, слід пам'ятати про системну
сутність цього явища. Економічна безпека держави, з одного боку, – це підсистема, яка
складається з систем різних напрямків (які також мають свою внутрішню структуру). З
іншого боку, економічна безпека – це підсистема національної безпеки держави.
Водночас, економічна безпека може розглядатися, як підсистема міжнародної
економічної безпеки, що в свою чергу, є складовою частиною надсистеми –
міжнародної безпеки.
Національна безпека держави – це системна категорія права, політичної економії
та політології, тісно пов'язана з категоріями територіальної єдності й недоторканності,
агресії та примусу, економічної незалежності та економічного суверенітету тощо.
Згідно із Законом України «Про основи національної безпеки України» від
19.06.2003 р. під національною безпекою розуміється стан захищеність життєво
важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якого
забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і
нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.
Суб'єктами забезпечення національної безпеки в Україні є: Президент
України; Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Рада національної
безпеки і оборони України; НБУ; Прокуратору України; Збройні сили України;
Служба безпеки України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого
самоврядування; громадяни України та їх об’єднання.
До об'єктів національної безпеки належать: людина і громадянин – їхні
конституційні права і свободи; суспільство – його духовні, морально-етичні,
культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і
навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава – її конституційний
лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.
Загрози національній безпеці – це наявні та потенційні явища і чинники, що
створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України.
На сучасному етапі розвитку нашої країни, чинним законодавством України
визначено основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України.
Зокрема, в економічній сфері такими є:
неефективність системи державного регулювання економічних відносин;
170
наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод
становленню ринкових відносин;
невирішеність проблеми ресурсної, фінансової та технологічної залежності
національної економіки від інших країн;
економічна ізоляція України від світової економічної системи;
неконтрольований відплив за межі України інтелектуальних, матеріальних і
фінансових ресурсів;
криміналізація суспільства, діяльність тіньових структур;
З урахуванням сучасної геополітичної і внутрішньої ситуації в Україні, діяльність
усіх державних органів має бути зосереджена на виконанні основних засад державної
політики з питань національної безпеки.
За сучасних умов розвитку нашого суспільства, проблема забезпечення
економічної безпеки України набуває першочергової ваги. Вона постає стрижнем всієї
економічної політики держави, відправною точкою у прийнятті основних політичних
рішень.
Економічна безпека (ЕБ) є досить новою економіко-правовою та інформаційною
категорією для національних органів управління економікою. Після другої світової
війни загострилися міжнародні аспекта економічної безпеки. Обмеженість ресурсів у
глобальному масштабі, зокрема енергетична криза 70-х років, змусила провідних
вчених багатьох країн, передусім Норвегії, США, Канади, ФРН, спрямувати зусилля на
розв'язання проблем міжнародної економічної безпеки, а згодом – і національної
економічної безпеки. Це вимагало масштабних досліджень і призвело до створення
нової науки, що отримала назву "екосестейт" (economic security of state) [52, с. 16; 53].
Згідно Наказу Міністерства економіки України №60 від 02.03.2007 р. під
економічною безпекою України розуміється такий стан національної економіки,
який надає змогу зберігати стійкість до внутрішніх та зовнішніх загроз і здатний
задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства та держави.
Суб’єктами ЕБ України є функціональні і галузеві міністерства, податкові та
митні служби, банки, біржі, фонди і страхові компанії, а також виконувачі робіт і
послуг, продавці продукції і вітчизняні споживачі
До об’єктів ЕБ України належать: держава, її економічна система та всі її
природні багатства; суспільство з його інститутами, установами, фірмами, а також
кожна окрема особа.
Загрози ЕБ України – це сукупність наявних та потенційно можливих явищ і
чинників, що створюють небезпеку для реалізації національних інтересів у
економічній сфері
Завданнями держави є виявлення загроз, вимірювання рівня їх небезпеки,
реалізація адекватних заходів щодо запобігання та усунення загроз, а також
негативних наслідків їхнього впливу.
Економічна безпеки держави уявляє собою систему, складовими якої є:
макроекономічна, фінансова, зовнішньоекономічна, інвестиційна, науково-
технологічна, енергетична, виробнича, демографічна, соціальна, продовольча безпека
(рис. 17.1).
Рис. 17.1. Складові економічної безпеки
Отже, з огляду на структурну побудову, національну безпеку України пов’язано
з її економічною та фінансовою безпекою. Схему таких взаємозв’язків подано на рис.
17.2.
Зовнішні та внутрішні чинники
Рис. 17.2. Схема взаємозв’язків національної, економічної
та фінансової безпеки
171