Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

розробці різних проектних і планових (прогнозних) документів; оптимізації розподілу реальних

інвестицій по різним формам відтворення основних фондів; оцінюванні ефективності витрачання

власних фінансових коштів підприємства;

 по-друге, при розрахунках визначають загальну економічну ефективність як відношення

ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що обумовили цей ефект. Витрати та результати

обчислюють з урахуванням чинника часу. На підприємствах економічним ефектом капітальних

вкладень є приріст прибутку;

 по-третє, з метою всебічного обґрунтування й аналізу економічної ефективності

капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників –

часткових й узагальнюючих. До узагальнюючих показників належать період окупності капітальних

витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі

капітальні вкладення (у розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) -

капіталомісткість. Окрім узагальнюючих, до системи входять такі часткові показники, що

підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача;

матеріаломісткість (енергомісткість), собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість

інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (в порівнянні з соціальними нормативами);

показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;

 по-четверте, при визначенні ефективності капітальних вкладень має бути виключено вплив на

сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто дію заходів, здійснення яких не вимагає

капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба

вилучати ефект, спричинений: більш повним використанням введених раніше виробничих потужностей,

збільшенням коефіцієнта змінності роботи устаткування; запровадженням прогресивних форм організації

виробництва, праці та управління, підвищенням професійної підготовки і майстерності персоналу тощо.

У практиці господарювання підприємства приймаються різноманітні рішення, пов'язані з

інвестуванням виробництва і соціальної інфраструктури. З огляду на це прийнято розрізняти

загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність (оцінку доцільності) капітальних вкладень.

Абсолютна ефективність капітальних витрат визначає загальну величину їх віддачі

(результативності) на тому чи іншому підприємстві. Їі розрахунки потрібні для оцінювання

очікуваного або фактичного ефекту від реальних інвестицій за певний період часу.

Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є декілька

інвестиційних проектів. Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) одного проекту

(варіанту) капітальних витрат порівняно з іншим або іншими. Розрахунки порівняльної ефективності

здійснюють з метою визначення кращого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва.

Абсолютна і порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємопов'язані. Визначення

найбільш доцільного проекту (варіанту) капітальних вкладень базується на зіставленні показників

абсолютної їх ефективності, а аналіз останньої здійснюється шляхом порівняння нормативних,

запланованих та фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний період.

Застосовують два взаємопов'язані показника, за якими визначають абсолютну ефективність

інвестицій:

коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) капітальних витрат Ер (прямий

показник);

період (строк) окупності капітальних вкладень(зворотний показник):

142

ðð

T=1/Å.

(15.1)

Коефіцієнт економічної ефективності (прибутковості) обчислюють за формулами: для

окремих проектів або форм відтворення основних фондів діючих підприємств

ïêâ

Å' = Ï /Ï ;

çêâ

"=Ï/Ï,

(15.2)

де П

– приріст прибутку (зниження собівартості);

кв

– кошторисна вартість проекту;

– загальна сума прибутку.

Приріст прибутку визначається як різниця величини прибутку за кінцеві роки попереднього і

розрахункового періодів (на сільськогосподарських підприємствах – як середньорічний приріст

прибутку), а капітальні вкладення враховуються сумарно за порівняльними цінами без будь-яких

вирахувань.

Проект (варіант) капітальних вкладень з найменшими зведеними витратами має вважатись

найкращим з економічної точки зору. При цьому треба враховувати, що порівнянню підлягають лише

проекти, які відповідають вимогам соціальних і техніко-економічних нормативів, охорони

навколишнього середовища і техніки безпеки.

Викладений метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на

припущенні, що вони (вкладення) здійснюються одноразово у повному обсязі. Насправді порівнювані

проекти часто відрізняються один від іншого розподілом інвестицій за термінами їхнього здійснення

або економічну ефективність капітальних вкладень визначають з урахуванням чинника часу, тобто

проводять розрахунок впливу неоднозначності капітальних витрат на їх ефективність. З цією метою

інвестиції більш пізніх років призводять до одного розрахункового року (звичайно, це перший рік

інвестування) шляхом їх множення на спеціальний коефіцієнт.

Існують певні особливості визначення ефективності капітальних вкладень на окремих

стадіях і напрямах інвестиційно-відтворювального циклу.

При здійсненні проектно-кошторисних робіт ефективність капітальних вкладень має

визначатися з урахуванням кінцевого їх результату – якості проектних рішень. Для досягнення

належного рівня ефективності реальних інвестицій проводяться набір та економічне обґрунтування

найкращих варіантів проектних рішень. За реалізованими проектами розраховують питомі капітальні

витрати на проектування, порівнюють останні з нормативами або аналогами з урахуванням періоду

їх окупності.

При розрахунках ефективності інвестування технічного переозброєння або реконструкції

підприємства використовують додаткові показники - умовне вивільнення працюючих і економія

матеріальних та паливно-енергетичних ресурсів. Якщо метою технічного переозброєння

(реконструкції) є поліпшення якості продукції, то економічний результат інвестицій може визначати

збільшення прибутку виробника і ефекту у споживача.

При проведенні цієї форми відтворення основних фондів, з метою організації виробництва

продукції оновленої номенклатури, економічні показники інвестування технічного переозброєння

(реконструкції) мають бути зіставлені з аналогічними вимірниками ефективності створення нового

підприємства.

Розрахунки ефективності інвестування нового будівництва або розширення діючих

підприємств повинні проводитись з обов'язковим порівнянням економічної результативності

технічного переозброєння (реконструкції) відповідних виробничих об'єктів. У процесі порівняння

показників ефективності необхідно враховувати весь обсяг капітальних вкладень, включаючи

витрати на створення об'єктів соціальної інфраструктури, а також витрати від "заморожування"

інвестицій.

143

144

Економічну ефективність капітальних вкладень в природоохоронні об'єкти визначають

шляхом порівняння досягнутого ефекту від збереження чи поліпшення екологічного стану

навколишнього середовища або зменшення шкоди від його забруднення і капітальних втрат на

створення (розвиток) таких об'єктів. При проектуванні таких об'єктів вибір кращого технічного

рішення з числа можливих здійснюється з урахуванням чинника часу. Для визначення повного

ефекту від здійснення природоохоронних заходів доцільно враховувати можливе запобігання

(скорочення) збитків на всій території, де мають місце негативні наслідки порушення екологічної

рівноваги.

Викладена методика визначення ефективності капітальних вкладень дозволяє відібрати кращі

їх проекти (варіанти) за мінімальною величиною так званих зведених витрат (собівартість обсягу

товарної продукції плюс середні щорічні капітальні вкладення в межах періоду їх нормативної

окупності) та визначити загальну економічну ефективність здійснюваного проекту шляхом

обчислення очікуваного (фактичного) коефіцієнта прибутковості інвестування. Проте її повсюдне і

повсякчасне застосування істотно обтяжує чи навіть робить неможливою достатньо об'єктивне

оцінювання доцільності капіталовкладень в умовах розвинутих ринкових відносин. Це зумовлюється

тим, що вона: 1) спирається на показник зведених витрат, який є штучно сконструйованим і реально

не існує в практиці господарювання; 2) лише частково враховує чинник часу (зміну вартості грошей

у часі); 3) ігнорує амортизаційні відрахування як джерело коштів і цим самим обмежує грошові

потоки лише чистими доходами; 4) не враховує існуючі у ринковій економіці господарський ризик та

інфляцію.

З огляду на ці міркування виникає нагальна потреба в застосуванні дещо інших методичних засад

оцінки доцільності виробничих інвестицій, які мають бути позбавлені перелічених вад, що властиві

існуючій офіційній методиці, і завдяки цьому пристосовані до умов ринкових відносин.

Перш за все, треба домовитись щодо однозначного розуміння

і тлумачення нових (раніше не використовуваних) фінансово-економічних термінів. До таких

термінів належать: початкові інвестиції, грошовий потік, дисконтна ставка, теперішня вартість

майбутніх надходжень (доходів), внутрішня ставка доходу, господарський ризик.

Початкові інвестиції (початкова вартість проекту) - це реальна вартість проекту капітальних

вкладень з урахуванням результатів від продажу діючого устаткування та податків. Математично вони

обчислюються як сума звичайних витрат на започаткування інвестицій за мінусом всього початкового

доходу. Початкові капітальні витрати охоплюють: вартість машин, устаткування та інших необхідних

підприємству знарядь праці за купівельною ціною; додаткові витрати, що пов'язані з транспортуванням

і монтажем нового обладнання, а також технічним наглядом за ним; податки з продажу старого

обладнання, якщо вони передбачені чинним законодавством країни. За умови технічної реконструкції

або розширення діючого підприємства капітальні виграти включають також вартість будівельно-

монтажних робіт. При спорудженні нового підприємства довгостроковими є всі виграти, що входять до

складу виробничих інвестицій (капітальних вкладень). У зв'язку з започаткуванням інвестицій кожне

діюче підприємство має певний початковий дохід, до якого, звичайно, можуть належати: виручка

грошей від продажу старого устаткування; податкова знижка на продаж старою устаткування;

податкова знижка на продаж старого обладнання зі збитком; податкові пільги на інвестиції тощо.

Грошовий потік являє собою фінансовий показник, що характеризує ступінь так званої

ліквідності підприємства (фірми, компанії), тобто вимірник того, як швидко можна продати його активи і

одержані кошти. Цей показник складається з чистого доходу підприємства і безготівкових витрат

(зокрема амортизаційних відрахувань). Врахування амортизації як джерела фінансових коштів є

виправданим і важливим, позаяк амортизаційні відрахування мають певний лат (проміжок часу) між їх

нарахуванням і використанням за призначенням.

145

При оцінці доцільності інвестицій обов'язково встановлюють (розраховують) ставку дисконту

(капіталізації), тобто процентну ставку, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний показник

мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. За допомогою дисконту (облікового

процента) визначають спеціальний коефіцієнт, в основу обчислення котрого покладена формула

складних процентів і який застосовується для приведення інвестицій і грошових потоків за різні роки до

порівняної о в часі виду (інакше: визначення теперішньої вартості останніх через певну кількість років

інвестиційного циклу).

Під теперішньою вартістю прийнято розуміти вартість майбутніх доходів на теперішній

час, яка обчислюється шляхом множення грошового потоку за кожний рік на так званий процентний

чинник теперішньої вартості (спеціальний коефіцієнт приведення) відповідного року за визначеною

дисконтною ставкою. Якщо з загальної величини теперішньої вартості вирахувати початкові

інвестиції, то матимемо показник чистої теперішньої вартості, що покладений в основу одного з

найпоширеніших методів оцінки доцільності капіталовкладень у країнах з розвиненою ринковою

економікою.

Внутрішня ставка доходу відображає ставку дисконту, за якої теперішня вартість грошових

потоків та початкові інвестиції є приблизно однаковими за величиною. Інакше кажучи, внутрішня

ставка доходу - це дисконтна ставка, за якої чиста теперішня вартість грошових потоків дорівнює

нулю. Цей показник також може порівняно широко використовуватись у практиці господарювання

підприємств для оцінки ефективності капітальних вкладень. Розрахований показник внутрішньої

ставки доходу повинен бути не нижчий від граничної (крайньої або необхідної) ставки, яку

підприємства (фірми, компанії) мають встановлювати, виходячи з вартості фінансування та

ризикованості проекту капітальних витрат. Господарський ризик, звичайно, означає непевність і

нестабільність щодо інвестування, гарантування і одержання сподіваних доходів від капітальних

вкладень. Оцінка доцільності інвестицій — це майже завжди оцінка проектів (альтернативних

варіантів) з ризиком. Майбутні доходи від реалізації того або іншого проекту вкладення капіталу

можуть несподівано впасти або вирости. Існує багато чинників, які обумовлюють зменшення

сподіваних грошових потоків підприємства. Зокрема до них мають бути віднесені: втрата

підприємством своїх позицій у будь-якому сегменті зовнішнього чи внутрішнього ринку; підвищення

собівартості виготовлюваної товарної продукції (продукованих послуг); зростаюча вартість

фінансування; більш жорсткі вимоги щодо захисту навколишнього середовища тощо. За умови

підприємницької діяльності основні методичні положення визначення доцільності інвестицій того або

іншого господарюючого суб'єкта повинні знайти своє відображення в узгодженій системі розрахунків

та логічних дій, здійснюваних поетапно, у певній послідовності.

Перший етап: розрахунок початкових інвестицій на основі наявних цифрових даних з усіх

елементів, що входять до складу початкових капітальних витрат і початкового доходу підприємства.

Другий етап: визначення сподіваних і безпечних грошових потоків за кожний рік розрахункового

періоду, враховуючи всі види доходів підприємства, суми амортизаційних відрахувань та фактор

еквівалента певності, абсолютне значення якого з кожним наступним роком зменшується.

Третій етап: встановлення теперішньої вартості майбутніх грошових потоків з

використанням її процентного чинника (коефіцієнта приведення а (альфа)), що обчислюється за

формулою 2, в якій позначає ставку дисконту (капіталізації).

Четвертий етап: а) обчислення чистої теперішньої вартості (ЧТВ) грошових потоків і оцінка

за методом застосування ЧТВ доцільності інвестицій з урахуванням ризику й інфляції та (або) б)

визначення внутрішньої ставки доходу (ВСД), за якої ЧТВ дорівнює нулю, і прийняття рішення про

доцільність капітальних вкладень за методом ВСД.

Методика оцінки ефективності інвестування в умовах ринкових відносин враховує реалії системи

146

господарювання, за яких у більшості випадків інвестори вкладають свої кошти (капітали) у ті або інші

проекти одномоментно (без їх розподілу на декілька років). Якщо ж інвестування здійснюється впродовж

декількох років (зокрема при новому будівництві великих виробничих проектів), то варто застосовувати

принцип дисконтування не лише грошових потоків, а й капітальних вкладень.

При наявності альтернативних проектів (варіантів) капітальних вкладень вибір кращого з них

має здійснюватись за такою ж (викладеною вище) алгоритмічною схемою. За кожним проектом

(варіантом) розрахунки завершуються обчисленням показників ЧТВ і (або) ВСД. Найбільш

ефективний проект визначається за найбільшою абсолютною величиною цих показників.

15.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій

у фінансові активи (фінансові інвестиції)

Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають

цінні папери, з метою отримання доходу (прибутку) в майбутньому.

Під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно призводять до

виникнення (збільшення) фінансового активу одного підприємства і фінансового зобов'язання або

інструменту власного капіталу іншого.

Фінансові інструменти поділяють на:

 фінансові активи (грошові кошти не обмежені для використання і їх еквіваленти; дебіторську

заборгованість не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції та ін.);

 фінансові зобов'язання;

 інструменти власного капіталу (прості акції, паї і інші види власного капіталу);

 похідні фінансові інструменти (ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні

цінні папери).

Основою фінансових інструментів є цінні папери.

Цінні папери – це грошові документи, які засвідчують право володіння або відношення позики,

визначають взаємини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило,

виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передачі грошових та інших

прав, які витікають з цих документів, іншим особам.

Згідно чинному законодавству в Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних

паперів.

1. Основні (боргові та права власності): акції; облігації внутрішніх і зовнішніх державних

позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання; ощадні

сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі.

2. Похідні цінні папери (деривати): форвардні (ф'ючерсні) контракти; опціони (варанти);

депозитарні розписки (свідоцтва).

Ринок цінних паперів – це складний механізм, за допомогою якого встановлюються

відповідні правові і економічні взаємини між підприємцями, корпораціями і іншими структурами,

яким необхідні фінансові кошти для свого розвитку і організаціями і громадянами які можуть їх

позичити (надати) на певних умовах.

Первинний ринок – це шлях, який цінний папір проходить від свого емітента до першого

покупця.

Вторинний ринок – це сфера обертання цінних паперів, куди вони потрапляють після того, як

їх продасть перший власник, який купив ці цінні папери у емітента.

Головна мета функціонування та розвитку фондового ринку в Україні – це залучення

інвестиційних ресурсів для спрямування їх на забезпечення подальшого зростання виробництва.

Фондова біржа – це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів,

147

сприяє формуванню їх біржового курсу.

Фондова біржа може бути створена не менше чим 20 засновниками – торговцями цінними

паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної і комісійної діяльності з цінними паперами за

умови внесення ними до статутного фонду не менше 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян.

Фондова біржа – організація, яка створена без мети отримання прибутку і займається виключно

організацією укладання угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати

операції з цінними паперами від свого імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції

депозитарію.

Діяльність фондової біржі припиняється у тому випадку, коли кількість її членів стала менше 10

(якщо нові члени не прийняті впродовж 6 міс.)

Основні учасники фондових бірж:

брокери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів на

підставі договорів довіреності або комісії за рахунок своїх клієнтів;

ділери – це компанії, які здійснюють цивільно-правові угоди щодо цінних паперів від свого

імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам;

маклери – особи, які виступають посередника при укладанні угод на біржі.

Купуючи акції будь-якої фірми, ми лише прогнозуємо отримання певного доходу. Ніхто не

може з упевненістю сказати, що прогнози справдяться. Варто пам'ятати, що акції належать до

найбільш ризикованих цінних паперів.

Однак, якщо фірма у минулому мала стабільні результати й досить незначний ризик, то, купуючи

її акції, можна сподіватися на певні прибутки у майбутньому. Нижче подано формулу, за якою можна

обчислити очікуваний дохід від акцій:

Очікуваний дохід =

Дивіденди + Підвищення цін на акції__

Ціна акцій протягом часу (t – 1)

(15.3)

Більш точний розрахунок прибутковості акцій можна зробити за результатами діяльності фірми за

рік. Прибутковість акції визначає дохід, який мають власники часток капіталу фірми від своїх інвестицій, і

обчислюється за такою формулою:

Прибутковість акції =

Дивіденди__

Ринкова ціна акції

(15.4)

Отже, акціонер матиме тим більший річний прибуток, чим більші дивіденди на акцію і чим

менша їх ринкова ціна.

Прибутковість акції – основний статистичний індикатор, який дає змогу порівняти

доходність акцій різних корпорацій, а також акцій з іншими альтернативними видами заощаджень.

Іноді цю величину називають рендитом, або дивідендною віддачею акцій.

Проте формула прибутковості акції недосконала (приблизна), тому що цей показник буде

завжди вищим через день після оголошення дати реєстрації, ніж за день до цього. Це пояснюється

тим, що наступного дня після виплати дивідендів біржова ціна акції (знаменник у формулі) буде

завжди меншою на величину дивідендна порівняно з ціною попереднього дня. Тому для розрахунку

прибутковості акції доцільно використовувати таку формульну модифікацію:

148

Прибутковість акції =

Дивіденди _ _________

Ціна акції – (Дивіденди х Дпвд) / 360

Х 100%, (15.5)

де Дпвд – кількість днів після виплати дивідендів.

Дохідність звичайних акцій постійно змінюється (незафіксований відсоток дивідендна), і тому

наприкінці року акціонерне товариство, оцінюючи свій капітал, обчислює дохід на звичайну акцію

таким чином:

Прибуток після сплати податку і дивідендів за

привілейованими акціями

Дохід на звичайну акцію =

Кількість звичайних акцій

(15.6)

Ця величина на відміну від показника прибутковості акції вимірюється не у відсотках, а в

грошових одиницях і показує, з якої суми треба виходити при сплаті дивідендів на звичайну акцію.

Оскільки дивіденди за звичайними акціями виплачуються залежно від рішення ради директорів, то

тут можливі різні варіанти. Одні компанії виплачують у вигляді дивідендів більшу частину своїх

доходів, інші - меншу, або й зовсім не виплачують залежно від їхніх планів на майбутнє та від

становища фірми у минулому.

Наведемо розрахунок ще одного показника повного доходу від капіталу, який узагальнює всі

доходи і збитки, що приносять акції:

Дивіденд + (ціна на кінець року –

– ціна на початок року)

Повний дохід від капіталу =

Ціна на початок року

(15.7)

У біржовій практиці світу використовують індекси, які характеризують ситуацію на ринку

цінних паперів. Найбільш відомий і популярний з них – індекс Доу-Джонса (промисловий), який

існує з 1597р. Цей індекс характеризує курс акцій 30 американських провідних промислових

корпорацій на певну дату, що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі, та розраховується за

такою формулою:

Сумарна ціна акцій 30

промислових корпорацій

Індекс Доу-Джонса =

, (15.8)

де К - коригуючий коефіцієнт, який змінюється зі зміною списку корпорацій і при подрібненні акцій.

Як доповнення до індексу промислових корпорацій за аналогічною методикою розраховують

індекси курсу акцій 20 провідних транспортних корпорацій і 15 великих комунальних компаній, а

також об'єднаний індекс Доу-Джонса, що характеризує курс акцій 65 акціонерних товариств. Крім

індексів Доу-Джонса, у США публікуються індекси, які характеризують курси акцій 1500 корпорацій,

що котуються на Нью-Йоркській фондовій біржі.

У Канаді на Торонтській фондовій біржі розраховується комбінований індекс, який визначає

щоденний курс акцій близько 300 корпорацій, поділених на 14 груп та 41 підгрупу. Ці групи належать до

різних секторів канадської економіки. Аналогічні індекси обчислюються в інших країнах, де функціонують

біржі.

Інвестувавши гроші в облігацію, її власник отримує дохід у вигляді фіксованих відсотків та

різниці між ціною придбання і номіналом, за яким облігація погашається. Ефективність (дохідність)

довготермінових облігацій може бути виміряна у вигляді: купонної дохідності (норма відсотка

облігації); ставки розміщення (річної ставки складних відсотків).

Ставка розміщення найбільш точно характеризує реальну фінансову ефективність облігації,

враховуючи всі види доходів від неї. Отже, завдання вимірювання фінансової ефективності облігації

зводиться до обчислення ставки розміщення у вигляді річної ставки складних відсотків. Нарахування

відсотків за цією ставкою на ціну придбання облігації, яка може відрізнятись від номіналу, дає дохід за

весь період "життя" облігації, враховуючи момент її погашення.

Методика визначення річної ставки дохідності для різних видів облігацій різна. Розглянемо

способи обчислення ставок розміщення (ставок ефективності) для облігацій:

 безвідсоткових;

 з виплатою відсотків наприкінці терміну;

 без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків;

 які погашаються наприкінці терміну.

Використовуємо такі позначення: N - номінальна вартість облігації; Р – ціна облігації при

купівлі; g - купонна дохідність облігації (норма відсотка на облігації); n – термін облігації у роках

(строк від моменту придбання облігації до моменту її погашення); і – річна ставка складних

відсотків; і

– ставка розміщення, показник ефективності фінансової операції (ставка ефективності); t

- поточна дохідність облігації.

Ціну придбання облігації у розрахунку на 100 г.о. номіналу називають курсом облігації,

позначають Р

і обчислюють за формулою

= 100%.

(15.9)

Отже, якщо Рк>100 (курс облігації більший 100 г.о.), то це означає, що облігація куплена з

премією, дешевше від номінальної вартості.

Облігації без виплат відсотків (безвідсоткові) приносять власнику лише один вид доходу –

дисконт – різницю між вартістю погашення та ціною придбання. Їх курс Р

<100. Облігації з

виплатою відсотків наприкінці терміну можуть бути куплені з дисконтом і з премією. Їхня ставка

ефективності (і

) може бути більшою від купонної дохідності і

>g, якщо Р

<100, і навпаки – меншою,

<100 (купівля з премією).

Облігації без обов'язкового погашення з періодичною сплатою відсотків (типу акцій)

зустрічаються дуже рідко, їх дохідність можна виміряти так:

i = 100%, àáî i = .

(15.10)

Найбільш поширені облігації, що погашаються наприкінці терміну. Для них визначають

поточну дохідність за формулою:

(15.11)

Поточну дохідність ще називають прямим доходом від облігації.

В усіх наведених розрахунках при визначенні ставки розміщення облігації вважалося, що

149

облігація купується у момент її випуску. Це окремий випадок. Іноді облігація купується під час

виплати відсотків,

і тоді всі наведені розрахунки зберігають свою силу, лише під п розуміють термін, який залишився

до погашення облігації. Якщо облігація придбана у момент між двома виплатами за купонами,

наведені формули дадуть наближені оцінки.

Під курсом облігації як цінного паперу з фіксованим відсотком прибутку розуміють відсотковий

курс – ціну за 100 г.о. Для акцій поняття курсу збігається із курсовою вартістю, тобто теперішньою

ціною акції.

Вексель продається за ціною, меншою від номіналу, тому прибуток за ним – це різниця між

номіналом та ціною придбання (вартістю на момент продажу). Чим ближче до дати погашення векселя,

тим його вартість більша. Щоб при купівлі порівняти різні векселі між собою, визначають курс векселя -

ціну, заплачену за 100 г.о. на даний момент часу.

Також визначають норму прибутку за векселем, яку ще називають ставкою за векселем, або

нормою відсотка за векселем.

Нехай r – норма прибутку за векселем, тоді формула ставки за векселем буде такою:

100 - P

= * ,

00 g

(15.12)

де g – кількість днів до погашення;

– курс векселя.

Норма прибутку (ставка за векселем) показує дохідність векселя за рік, і тому ЇЇ можна

порівняти з позичковим відсотком або іншою ставкою дохідності.

Часто також визначають і купонний еквівалентний прибуток (q), використовуючи формулу:

100 - P

= * .

(15.13)

Чим більша купівельна ціна векселя, тим Р

більший, а норма відсотка менша. До настання

терміну погашення векселі можна продавати за ціною, меншою від номіналу, тобто за поточною

ціною. Можливий також перепродаж векселів. Наприклад, комерційний банк купив у фірми вексель,

а потім через деякий час продав його іншому банку чи Національному банку.

15.5. Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності інвестування

Вся різноманітність процесів, які відбуваються в економічній системі країни, можна

представити як сукупність соціальних, технічних, організаційних, економічних і інших проектів.

З одного боку, проект, можна розглядати як захід із заздалегідь певною метою,

досягнення якої означає завершення проекту, з іншого боку проект – це одноразова сукупність

завдань і дій, яка має наступні ознаки:

 чіткі цілі, які повинні бути досягнуті з одночасним виконанням ряду технічних,

економічних і інших вимог;

 внутрішні і зовнішні взаємозв'язки операцій, завдань і ресурсів, які вимагають чіткої

координації в процесі виконання проекту;

 певні терміни почала і закінчення проекту;

150

151

 обмежені ресурси;

 певний ступінь унікальності цілей проекту, умов здійснення;

 неминучість різних конфліктів.

Тобто, під інвестиційним проектом слід розуміти сферу діяльності по створенню або

зміні технічної, економічної або соціальної систем, а також розробку нової структури управління

або програми науково-дослідних робіт.

Оцінка ефективності інвестиційних проектів є одним з найбільш важливих етапів в процесі

управління інвестиціями. Тому, наскільки якісно виконана така оцінка, залежить правильність

ухвалення остаточного рішення.

В процесі здійснення оцінки ефективності для отримання об'єктивних результатів необхідно

враховувати наступні моменти:

1) оцінка ефективності інвестиційних проектів повинна здійснюватися на основі зіставлення

об'єму інвестиційних витрат, а також сум планованого прибутку і термінів окупності інвестованого

капіталу;

2) оцінка об'єму інвестиційних витрат повинна охоплювати всі використовувані ресурси,

задіяні при реалізації проекту;

3) оцінка окупності засобів, що інвестуються, повинна здійснюватися на основі показника

чистого грошового потоку, який формується за рахунок сум чистого прибутку і амортизаційних

відрахувань в процесі експлуатації інвестиційного проекту;

4) в процесі оцінки суми інвестиційних витрат і чистого грошового потоку повинні бути

приведені до справжньої вартості за допомогою дисконтної ставки, яка повинна бути

диференційована для різних інвестиційних проектів.

Найчастіше інвестиційний проект – це об'єкт реального інвестування, який може бути

представлений в наступних видах:

1. Інвестиції у підвищення ефективності виробництва.

Їх мета – створення умов для зниження витрат фірми за рахунок досконалішого оснащення, навчання

персоналу або переміщення виробничих потужностей в регіони з вигіднішими умовами виробництва.

2. Інвестиції в розширення виробництва. Завданням такого виду інвестування є

збільшення можливостей випуску товарів для раніше сформованих ринків, в рамках вже існуючих

виробництв.

3. Інвестиції в створення нових підприємств, які випускатимуть нові товари, або дозволять

фірмі спробувати вийти на нові для неї ринки з товарами, які випускалися раніше.

4. Інвестиції щодо задоволення вимог державних органів управління. Цей різновид інвестиції

необхідний у тому випадку, коли фірмі треба задовольнити вимоги властей в частині екологічних

стандартів, безпеці продукції, або інших умов діяльності, які не можуть бути забезпечені тільки за

рахунок удосконалення менеджменту.

Враховуючи на таку класифікацію, інвестиційний проект може існувати у формі:

а) нульового проекту – передбачає утворення нового виробництва;

б) реконструкції – що передбачає впровадження передових технологій без зміни профілю

підприємства;

в) розширення (реабілітація) - перепрофілювання діючого підприємства.

В процесі аналізу інвестиційного проекту важливе значення має тип грошового потоку.

Потік називається ординарним, якщо він складається з інвестицій, здійснених одночасно або

впродовж декількох послідовних базових періодів, і подальших приток грошових коштів. Якщо

притоки грошових коштів чергуються в будь-якій послідовності з їх відтоками, то потік

називають неординарним.