Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

132

 застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

 проведення інших заходів державного регулювання фінансових

ринків.

Органи державного регулювання фінансових ринків:

 ринок банківських послуг – Національний банк України;

 ринок цінних паперів – Державна комісія з цінних паперів і

фондового ринку;

 інші ринки фінансових послуг – спеціально уповноважені органи

виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Державне регулювання діяльності щодо надання фінансових послуг

здійснюється відповідно до Закону України "Про фінансові послуги і

державне регулювання ринків фінансових послуг".

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів і

фондового ринку й уповноважений орган мають право на доступ до

інформаційних баз даних, що ведуться з метою регулювання ринків

фінансових послуг.

Уповноважений орган – центральний орган виконавчої влади. Він не

може бути учасником фінансових ринків як емітент облігацій внутрішніх і

зовнішніх державних позик чи здійснювати будь-яку іншу діяльність на

фінансових ринках. Положення про уповноважений орган затверджується

Президентом України.

Головою уповноваженого органу можуть бути використані такі

заходи впливу:

 зобов'язати порушника вжити заходи для усунення порушення;

 вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансових

заснувань;

 накладати штрафи;

 тимчасово зупиняти чи анулювати ліцензію на право здійснення

діяльності щодо надання фінансових послуг;

 відстороняти керівника від управління фінансовою установою і

призначати тимчасову адміністрацію;

 затверджувати план відновлення фінансової стабільності

фінансової установи;

 ставити питання про ліквідацію установи.

Уповноважений орган накладає на суб'єктів підприємницької

діяльності штрафи:

1) за діяльність на ринках фінансових послуг без спеціального дозволу

133

(ліцензії), одержання якого передбачено чинним законодавством, – у розмірі

до 5 000 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, але не

більше одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної

особи – суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив правопорушення;

2) за ненадання, не своєчасне надання чи надання свідомо недостовірної

інформації – у розмірі до 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів

громадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового)

капіталу юридичної особи – суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив

правопорушення;

3) за відхилення від виконання чи несвоєчасне виконання розпоряджень

про усунення порушень щодо надання фінансових послуг – у розмірі до 500

не оподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, але не більше

одного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи

– суб'єкта підприємницької діяльності, що здійснив правопорушення.

Рішення уповноваженого органу про накладення штрафу може бути

оскаржене в суді.

Уповноважений орган має право призначити тимчасову

адміністрацію фінансової установи, діяльність якої ліцензується

уповноваженим органом, у випадку:

1) систематичних порушень фінансовою установою законних вимог уповноваженого органу;

2) якщо фінансова установа протягом 30 робочих днів не виконує

десять і більше відсотків своїх прострочених зобов'язань;

3) арешту керівників фінансової установи;

4) здійснення фінансовою установою дій щодо утаювання рахунків,

будь-яких активів, реєстрів, звітів, документів;

5) не обґрунтованого відмовлення фінансової установи у наданні

документів чи інформації уповноваженим особам;

6) наявності публічного конфлікту у приміщенні фінансової установи;

7) наявності клопотання фінансової установи про призначення

тимчасової адміністрації.

Тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків

негайно після ухвалення рішення про її призначення.

Тимчасова адміністрація очолюється керівником, що призначається

уповноваженим органом. Термін повноважень тимчасової адміністрації не

може перевищувати одного року з дня її призначення.

134

Тема 15

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

15.1. Роль фінансового менеджменту в системі управління бізнесом

15.2. Економічна сутність інвестицій та їх класифікація

15.3. Фінансова оцінка ефективності інвестицій в засоби

виробництва (реальні інвестиції)

15.4. Фінансова оцінка ефективності інвестицій у фінансові активи

(фінансові інвестиції)

15.5. Інвестиційні проекти і обґрунтування доцільності

інвестування

15.1. Роль фінансового менеджменту в системі управління бізнесом

В умовах ринкової економіки конкурентоспроможність будь-якого підприємства

може забезпечити тільки ефективне управління рухом його фінансових ресурсів. Для того

щоб раціонально керувати рухом фінансових ресурсів, необхідно знати методологію

фінансового менеджменту і володіти умінням використовувати її на практиці.

Фінансовий менеджмент – це цілісна система знань про фінансові відносини в

господарському процесі, фінансовому механізмі, технології управління фінансовою

діяльністю компанії. Сьогодні однією з ключових фігур підприємництва поряд із

керівником-адміністратором, комерційним директором є фінансовий менеджер,

оскільки саме він відає коштами і зобов'язаний стежити за тим, щоб не розтрачувалися

вільні фінансові ресурси. Для цього фінансовий менеджер повинен добре знати теорію

фінансів, основи менеджменту, набувати необхідний досвід, напрацьовувати інтуїцію і

відчувати ринок.

У малому бізнесі для управління фінансами досить кваліфікації бухгалтера чи

економіста, тому що фінансові операції майже не виходять за рамки звичайних

безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг. Зовсім інша картина з

фінансами великого бізнесу. Великому бізнесу необхідний великий потік капіталу і,

відповідно, великий потік споживачів продукції. У великому бізнесі переважають

фінансові операції, пов'язані з інвестиціями, у тому числі зі збільшенням капіталу. Тому

без кваліфікованого фінансового менеджера великий бізнес сьогодні просто неможливий.

Це розуміють і керівники компаній, звертаючись по допомогу до професіоналів-

консультантів Української Консалтингової Мережі, які проводять навчання персоналу

фінансово-бухгалтерських служб підприємств із метою підвищення їх кваліфікації чи

допомагають у вирішенні конкретних питань фінансово-господарської діяльності.

На думку одного з найвідоміших у діловому світі експертів в області фінансового

менеджменту Э.Хелферта, будь-який бізнес можна розглядати як взаємопов’язану

систему руху фінансових ресурсів, викликаних управлінськими рішеннями. Такий

системний підхід корисний, тому що відбиває фінансову природу всієї діяльності бізнесу,

а також представляє її у фінансово-економічних термінах.

Успішна діяльність і довгострокова життєздатність будь-якого бізнесу залежать від

безупинної послідовності рішень менеджерів, що мають економічний вплив на бізнес.

Наслідками цих рішень є прямування фінансових ресурсів, які забезпечують бізнес.

Наприклад, прийняття людини на роботу приведе надалі до серії виплат зарплати, а

продаж у кредит звільняє від необхідності складування; покупка основного капіталу для

виробництва може викликати цілий ряд фінансових зобов'язань, у той же час домовленість

із кредитором про відкриття кредитної лінії викличе приток капіталу в бізнес і так далі.

Деякі рішення є основними: наприклад, інвестиції у нове обладнання, позика

великих грошових сум чи випуск нового виду продукції. Більшість інших рішень є

частиною щоденного процесу керування всіма учасниками фірми. Загальним для всіх

рішень є принцип "економічного компромісу", відповідно з яким перед кожним рішенням

менеджер зобов'язаний зважувати вигоди і фактичні витрати. Сукупний ефект від таких

компромісів можна спостерігати, коли робота менеджера чи фінансова вартість бізнесу

оцінюються шляхом аналізу фінансової звітності чи за допомогою спеціального аналізу.

Сьогодні світ бізнесу нескінченно різноманітний – підприємства ведуть свій бізнес

у таких галузях, як виробництво, торгівля, фінанси й надання послуг. Підприємства також

розрізняються за своїми правовими й організаційними структурами. Загальним для

успішного функціонування всіх компаній є правильне керування в трьох сферах

прийняття рішень (рис.15.1):

• обережне фінансування бізнесу, свідоме сполучення користі й ризику при

використанні зовнішніх джерел фінансування (фінансова діяльність підприємства);

• одержання прибутку від поточної діяльності завдяки ефективному

використанню всіх трудових ресурсів (операційна діяльність підприємства);

• вибір і використання інвестицій на підставі розумного економічного аналізу й

менеджменту (інвестиційна діяльність підприємства).

Рис. 15.1. Основні області прийняття управлінських рішень

Рішення, які приймають менеджери, впливають на рух контрольованих ними

фінансових ресурсів. Ці рухи описуються терміном "фондові потоки" («funds flows»),

який представляє ресурси, вкладені в бізнес, у вигляді коштів, дебіторської заборгованості,

облігацій чи акціонерного капіталу, запасів, устаткування чи позик.

135

Фінансовий менеджмент є системою раціонального й ефективного використання

капіталу, механізму управління рухом фінансових ресурсів. Він спрямований на

збільшення фінансових ресурсів, інвестицій і нарощування об'єму капіталу. Фінансовий

менеджмент, як систему прийняття рішень, представлено на рис. 15.2.

Рис. 15.2. Загальна схема фінансового менеджменту

Ця схема (див. рис. 15.2) дає загальне уявлення про фінансовий менеджмент як про

механізм керування фінансовими ресурсами. Ціль фінансового менеджменту відповідає

найголовнішій цілі компанії – одержанню прибутку. Фінансовий менеджмент, керуючи

рухом капіталу, може направити його на збільшення виробничих потужностей; керуючи

фінансовими ресурсами, можна використовувати їх для зниження собівартості продукції й

збільшення капіталу.

Задача фінансового менеджменту полягає у керуванні рухом фінансових ресурсів

і фінансових відносин, які виникають між компаніями в процесі руху цих ресурсів.

Відповідь на питання, як найуспішніше керувати цим рухом та відносинами, і складає

сутність фінансового менеджменту.

Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки цілей управління

фінансами й здійснення впливу на них за допомогою методів і важелів фінансового

механізму.

Об'єкт керування у фінансовому менеджменті – це сукупність умов здійснення

грошового обігу, кругообігу, вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між

господарськими суб'єктами і їхніми підрозділами в процесі господарювання.

Суб'єкт керування – це група людей (фінансова дирекція як апарат керування,

фінансовий менеджер як керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу

здійснює цілеспрямоване функціонування об'єкта.

Будь-який об'єкт керування, будь-який процес являють собою систему. Система -

це сукупність взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення. Елемент системи

- це така підсистема, яка в умовах даного дослідження є нероздільною і не підлягає

подальшому розчленовуванню на складові. З огляду на це, загальне правилом фінансового

менеджменту, як системи, полягає у постійному прагненні до стійкості фінансової

системи в цілому, а не тих чи інших її елементів, підсистем.

136

Оскільки фінанси кожного підприємства охоплюють певні грошові відносини, то

можна виділити наступні основні функції фінансового менеджменту:

137



формування коштів (доходи);

 використання цих коштів (витрати);

 контроль за їхнім формуванням і використанням.

Функції об'єкта управління:

 організація грошового обігу;

 забезпечення фінансовими коштами й інвестиційними інструментами;

 забезпечення основними й оборотними фондами;

 організація фінансової роботи.

Функції суб'єкта управління – це конкретний вид управлінської діяльності, що

послідовно складається зі збору, систематизації, передачі, збереження інформації, ухвалення

рішення й утілення його в команду. Функції суб'єкта управління включають: планування,

прогнозування, організацію, регулювання, координування, стимулювання, контроль.

Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль і охоплює весь

комплекс заходів як по розробці рішень, так і по впровадженню їх у життя. Для того, щоб

ця діяльність була успішною, створюються методологія й методика розробки фінансових

планів.

Прогнозування являє собою розробку на довгострокову перспективу змін

фінансового стану об'єкта в цілому і його різних частин. Особливістю прогнозування є

альтернативність у побудові фінансових показників, варіантність розвитку фінансового

стану об'єкта управління. Керування на основі передбачення цих змін вимагає вироблення

у фінансового менеджера певного чуття ринкового механізму й інтуїції, а також прийняття

гнучких і швидких рішень.

Організаційна функція фінансового менеджменту складається в об'єднанні людей,

які спільно реалізовують фінансову програму на підставі певних правил і процедур. До цих

правил і процедур відносяться створення органів управління, установлення взаємозв'язків

між управлінськими підрозділами, розробка норм, нормативів, методик.

Регулювання у фінансовому менеджменті являє собою вплив на об'єкт управління,

за допомогою якого можна досягти стійкого стану фінансової системи у випадку

виникнення відхилень від заданих параметрів. Регулювання охоплює головним чином

поточні заходи щодо усунення виникаючих відхилень від планових завдань, установлених

норм і нормативів.

Координація у фінансовому менеджменті - узгодження роботи всіх ланок системи

управління, апарата управління й фахівців. Координація забезпечує єдність відносини

об'єкта управління, суб'єкта управління й окремого працівника.

Стимулювання у фінансовому менеджменті - спонукання працівників фінансової

служби до зацікавленості в результатах своєї праці.

Контроль у фінансовому менеджменті являє собою перевірку організації

фінансової роботи, виконання фінансових планів і тощо. За допомогою контролю

збирається інформація про використання фінансових коштів і про фінансовий стан об'єкта,

виявляються додаткові фінансові резерви, вносяться зміни у фінансові програми. Контроль

передбачає аналіз фінансових результатів. Аналіз, у свою чергу, є частиною процесу

планування фінансів. Таким чином, контроль є зворотною стороною фінансового

планування і повинен розглядатися як його складова частина.

138

Головне у фінансовому менеджменті – це правильна постановка цілі, яка відповідає

фінансовим інтересам об'єкта управління. Фінансовий менеджмент динамічний,

ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни

умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об'єкта управління. Тому

фінансовий менеджмент повинен ґрунтуватися на знанні стандартних способів управління,

на умінні швидко й правильно оцінювати конкретну фінансову ситуацію, на здатності

швидко знайти правильне її рішення.

У фінансовому менеджменті готових рецептів бути не може. Він учить тому, як,

знаючи методи, способи рішення тих чи інших господарських задач, досягти відчутного

успіху для конкретного підприємства.

15.2. Економічна сутність інвестицій та їх класифікація

Економічна політика України сьогодні знаходиться у стадії формування, протікає в

складних умовах нестабільності економічних зв'язків, з одного боку, і глибокого спаду

інвестиційної активності - з іншою. Але глибокий економічний спад, що відбувається, має

деяке позитивне значення: він призводить до нового типу інвестування, іншого виду

відтворення, для якого буде характерна вища ефективність. Не дивлячись на те, що державні

інвестиції мають велике значення (наприклад, споруда електростанцій, будівництво доріг,

оскільки приватні інвестори у всьому світі неохоче займаються цим), приватні інвестиції є

найбільш ефективними, оскільки знаходяться під контролем тих, хто ризикує своїми

капіталами і зацікавлені у високій віддачі.

У загальному вигляді під інвестиціями прийнято розуміти здійснення економічних

проектів у поточному періоді, з розрахунком отримати доходи в майбутньому.

Згідно Закону України № 1560-ХІІ від 15.09.91 «Про інвестиційну діяльність»

інвестиції – це все види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти

підприємницької та інших видів діяльності, в результаті, чого створюється прибуток або

досягається соціальний ефект.

Такими цінностям можуть бути: грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції

та інші цінні папери; рухоме й нерухоме майно; майнові права, які витікають з авторського

права, досвід і інші інтелектуальні цінності; сукупність технічних, технологічних,

комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної інформації, навичок і

виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виробництва; права

користування землею та інші цінності

Класифікацію інвестицій наведено у табл. 15.1

Як економічна категорія на рівні держави інвестиції виконують такі функції:

 здійснення політики розширеного відтворення;

 прискорення науково-технічного прогресу;

 структурна перебудова суспільного виробництва;

 збалансований розвиток усіх галузей народного господарства і ін.

139

Таблиця 15.1

Класифікація інвестицій

Класифікаційна

ознака

Вид

інвестицій

Визначення

реальні

інвестиції

вкладення у створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння підприємств, що діють.

У цьому випадку підприємство-інвестор, вкладаючи засоби, збільшує свій виробничий капітал –

основні виробничі фонди і необхідні для їх функціонування оборотні кошти

по об'єктах

вкладення

засобів

фінансові

інвестиції

вкладення засобів у фінансові інструменти, переважно цінні папери

прямі

інвестиції

це господарські операції, що припускають внесення засобів або майна в статутній капітал

юридичної особи в обмін на право брати участь в управлінні підприємством

по характеру

участі

у справах

підприємства

непрямі

портфельні)

інвестиції

господарські операції, які передбачають придбання цінних паперів і ін. фінансових активів

за грошові кошти на фондовому ринку. Інвестор не має права на участь в управлінні

підприємством, він лише отримує дивіденди

короткострокові

(до 1 року)

вкладення в короткострокові депозитні внески, державні і корпоративні облігації, з терміном

погашення до 1 року, і ін. фінансові активи

по періоду

інвестування

довгострокові

(більше 1 року)

вкладення в основне виробництво, інноваційну діяльність, цінні папери з терміном

погашення більше 1 року і ін.

приватні інвесторами виступають фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом

державні

інвесторами є державні і місцеві органи влади, держпідприємства інвестують засоби з

бюджетних фондів

іноземні інвесторами виступають фізичні і юридичні особи іноземних держав

по формах

власності

інвесторів

сумісні інвесторами виступають суб'єкти різних держав

внутрішні

інвестиції

засоби інвестуються в об'єкти інвестування в межах держави

за

регіональною

ознакою

зовнішні засоби інвестуються за межами певної держави

венчурні

інвестиції

ризиковані вкладення капіталу, обумовлені необхідністю фінансування дрібних

інноваційних фірм в областях нових технологій. Це вкладення в акції нових підприємств або

підприємств, що здійснюють свою діяльність в нових сферах бізнесу і пов'язаних з великим

рівнем риски. З розрахунку на швидку окупність вкладених засобів венчурні інвестиції

прямують в проекти, не зв'язані між собою, але що мають високий ступінь риски

по рівню

ризиків

ануїтет

інвестиції, що приносять вкладникові певний дохід через регулярні проміжки часу. В

основному це вкладення засобів до страхових і пенсійних фондів

На рівні підприємства інвестиції забезпечують його динамічний розвиток і дозволяють

вирішувати такі завдання:

 розширення власної підприємницької діяльності за рахунок накопичення фінансових і

матеріальних ресурсів;

 придбання нових підприємств;

 диверсифікація діяльності шляхом освоєння нових областей

бізнесу.

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність – це

сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави по реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність є одним з найбільш важливих аспектів функціонування будь-якої

комерційної організації. Причинами, що обумовлюють необхідність інвестицій, є оновлення наявної

матеріально-технічної бази, нарощування обсягів виробництва, освоєння нового вигляду діяльності.

Об'єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, зокрема основні фонди і

оборотні кошти у всіх галузях і сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові

внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові

права.

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та

іноземних держав, а також держави. Всіх суб'єктів можна розділити на інвесторів і учасників інвестиційних

процесів.

Інвестори – суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення засобів в

об'єкти інвестування. Учасники інвестиційної діяльності забезпечують реалізацію інвестицій, як

виконавці замовлень, або на підставі доручення інвестора.

Управління інвестиційною діяльністю на рівні фірми спрямовано на забезпечення реалізації

найбільш ефективних форм вкладення капіталу. Виходячи з цього управління інвестиціями включає

декілька етапів.

Перший етап управління інвестиціями – це аналіз інвестиційного клімату країни. Він

включає вивчення наступних прогнозів:

 динаміки валового внутрішнього продукту, національного доходу і обсягів виробництва

промислової продукції;

 динаміки розподілу національного доходу;

 розвитку приватизаційних процесів;

 державного законодавчого регулювання інвестиційної діяльності;

 розвитку окремих інвестиційних ринків, особливо грошового і фондового.

Другий етап – вибір конкретних напрямів інвестиційної діяльності фірми з урахуванням

стратегії її економічного та фінансового розвитку. На цьому етапі фірма визначає галузеву

спрямованість своєї інвестиційної діяльності, а також основні форми інвестування на окремих етапах

діяльності. Для цього вивчається інвестиційна привабливість окремих галузей економіки (їх

кон'юнктура, динаміка і перспективи попиту на продукцію цих галузей), а також привабливість

регіонів (місцерозташування, розвиток транспортної мережі, характеристика соціальних умов;

розвиток підприємницької інфраструктури; природно-кліматичні умови і т. п.).

Третій етап - вибір конкретних об'єктів інвестування, який починається з аналізу пропозицій

на інвестиційному ринку.

Четвертий етап – визначення ліквідності інвестицій. В процесі здійснення інвестиційної

діяльності підприємницькі фірми мають враховувати, що в результаті зміни інвестиційного клімату по

окремих об'єктах інвестування очікувана прибутковість може значно знизитися. Тому необхідно

ретельно відстежувати всі ці зміни і своєчасно ухвалювати рішення про вихід з окремих інвестиційних

програм і реінвестування капіталу. З урахуванням можливості такої ситуації по кожному об'єкту

141

інвестування спочатку слід оцінити ступінь ліквідності інвестицій і перевагу віддати тим з них, які мають

найбільший потенційний рівень ліквідності.

П'ятий етап управління інвестиціями – визначення необхідного об'єму інвестиційних

ресурсів і пошук джерел їх формування. На цьому етапі прогнозується загальна потреба в

інвестиційних ресурсах, необхідних для здійснення, інвестиційної діяльності підприємницької фірми

в запланованих напрямах.

Таким чином, результатом здійснення перерахованих заходів є формування інвестиційного

портфелю, який є сукупністю інвестиційних програм, здійснюваних фірмою.

Останній етап управління інвестиціями – це управління інвестиційними ризиками. На цьому

етапі необхідно спочатку виявити ризики, з якими може зіткнутися фірма в процесі інвестування по всіх

об'єктах інвестування, а далі розробити заходи щодо мінімізації інвестиційних ризиків.

15.3. Фінансова оцінка ефективності інвестицій у засоби виробництва (реальні

інвестиції)

Реальні інвестиції – це економічні ресурси, які прямують на збільшення реального капіталу

суспільства, тобто на розширення або модернізацію виробничого процесу.

До реальних інвестицій відносять вкладення:

1) в основні активи:

 на придбання або виготовлення нового устаткування, зокрема витрати на їх доставку,

монтаж і введення в експлуатацію;

 модернізацію устаткування;

 будівництво і реконструкцію споруд і т. п.

2) у нематеріальні активи, які пов'язані з придбанням нової технології (патенту, ліцензії) і

торгової марки

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

 нових та додаткових запасів основних і допоміжних матеріалів;

 нових та додаткових запасів готової продукції;

 збільшення рахунків дебіторів.

Всі об'єкти реальних інвестицій інвестор відбирає на конкурсній основі. Зокрема інвестору

слід вкладати засоби в будівництво нового підприємства лише за умови, якщо об'єкт:

 відповідає вимогам НТП, що підтверджується висновками відповідних органів експертизи;

 має позитивний висновок державної екологічної експертизи;

 забезпечує: ефективність використання вкладених засобів; окупність капітальних вкладень

в межах 5 років; дотримання нормативних термінів будівництва; сприяння вирішенню економічних і

соціальних проблем; розширення експортних можливостей.

Інвестування витрат по технічному переозброєнню, реконструкції і розширенню

підприємств, що діють, здійснюватиметься тільки за умови, якщо ці заходи забезпечують:

 прискорення НТП;

 розвиток наукоємих галузей;

 випуск нової високоефективної продукції;

 істотне підвищення продуктивності праці та скорочення чисельності працюючих;

 розширення виробництва товарів і платних послуг населенню.

Офіційна методика визначення ефективності (доцільності) капітальних вкладень, перш

за все, виокремлює загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:

 по-перше, розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються при