Нагайчук Н.Г. Конспекти лекцій з навчальної дисципліни Фінанси

Подождите немного. Документ загружается.

наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції

ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому

фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання

коштів для задоволення державних потреб.

Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист

М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла у

1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами

відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а

останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків.

До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського

університету святого Володимира М.Х. Бунге, відомий як державний діяч,

який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є

декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу,

кредиту, державних фінансів.

Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету

М.М. Алексєєнка. Основну його працю "Погляд на розвиток вчення про

податки", яка вийшла у Харкові в 1870 році, присвячено дослідженню

поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля.

Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко

доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди

Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги

держави – це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх

створення є продуктивною і повинна обкладатися податками.

Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку

XX століття є те, що у працях вчених-фінансистів більше розглядаються

проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага

фінансовим проблемам Російської імперії.

Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною

українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, I.I. Патлаєвського,

М.П. Яснопольського.

Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором

університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл

державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї

тематики. Нині ідеї, які було започатковано М.П. Яснопольським,

розвиваються сучасними вченими – у світовій фінансовій літературі вони

дістали назву фіскального федералізму, а в Україні – актуальні при

розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.

Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників

української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової

фінансової науки, а у деяких випадках – і випереджала її.

2.3. Сучасна світова наукова фінансова думка

Центральне місце у наукових дослідженнях сучасних фінансистів

посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення

суспільного блага, яке має забезпечуватися за допомогою демократичних

інститутів держави та політичної волі правлячої еліти. Обов'язковою умовою

для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних

структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.

Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз

сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з ураху-

ванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії

суспільного добробуту.

Вперше основні положення теорії суспільного добробуту було

розроблено італійським економістом В. Парето (1848 – 1923 pp.).

Відповідно до його тверджень: зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише

тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без

погіршення його для інших; видатки бюджету можуть зростати за певними

напрямками тільки за умови, що це не зашкодить іншим напрямкам; фінанси

відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою

якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх: коли існує

великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами

здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення.

З оптимуму Парето випливає декілька важливих висновків, що мають

для фінансової науки першорядне значення: усілякі зміни або реформи у

фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення; всі

фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в

іншому разі вони матимуть руйнівний характер.

Важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про

функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Питання

про співвідношення демократії і фінансів досліджують багато вчених-

фінансистів, проте найяскравішим представником цього напрямку слід

вважати американського вченого Дж. Бюкенена. Його наукові праці "Державні

фінанси в демократичному процесі" (1967 р.) і "Попит та пропозиція

суспільних благ" (1972 р.) є одними із фундаментальних робіт у сучасній

світовій фінансовій думці. Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як

окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо

кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. За цикл робіт

із розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фінансових

рішень Бюкенену в 1986 р. було присуджено Нобелівську премію.

До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія

М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави", яка вийшла в

1978 р. У ній дуже стисло та обґрунтовано викладено суть податків і їхній

зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне

обґрунтування еволюції податків у сучасних умовах.

Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насамперед

плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ

суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших

рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із

позицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях зарубіжних вчених

позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних

уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.

Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика наукової

полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення,

плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.

Тема 3

ГЕНЕЗИС ТА ЕВОЛЮЦІЯ ФІНАНСІВ

3.1. Історичний аспект виникнення і розвитку фінансів. Фінанси як

економічна категорія

3.2. Соціально-економічна сутність і функції фінансів

3.1. Історичний аспект виникнення і розвитку фінансів. Фінанси як

економічна категорія

Суспільно-економічні системи різняться економічними

відносинами, які, у свою чергу, є похідними від рівня та характеру розвитку

продуктивних сил. Кожній суспільній системі і, відповідно, державі у цій

системі притаманний певний фінансовий устрій. Відмінності між

фінансами в окремих людських цивілізаціях зумовлено такими причинами:

1) кожній суспільній системі відповідає власна класова структура

суспільства. При цьому фінанси не можуть не враховувати відносини

розподілу національного доходу, організовуючи їх перерозподіл на користь

держави;

2) у кожній суспільно-економічній системі фінанси підпорядковані

цілям і завданням держави, яка захищає тією чи іншою мірою інтереси

населення країни;

3) кожний новий суспільний лад породжує нову систему господарських

відносин. Так, якщо рабовласницькому і феодальному устроям відповідали

натуральні відносини, то й формування доходів держави мало переважно

натуральний характер. Капіталістичне господарство є товарно-грошовим.

Відповідно й формування доходів держави здійснюється у грошовій формі;

4) якщо держава як орган управління вирішує завдання відтворення

економічних відносин і продуктивних сил, то цим самим завданням слугують

фінанси.

Як історична категорія фінанси з'явилися одночасно з виникненням

держави при розшаруванні суспільства на класи.

У докапіталістичних цивілізаціях більша частина потреб держави

задовольнялася встановленням різного роду натуральних повинностей і зборів.

Грошові відносини в той період почали розвиватися в армії. Так, у Римській

імперії вводяться грошові виплати для найманців, офіцерів. Ці, а також інші по-

треби (організація видовищ, допомога безробітним вільним громадянам)

потребували грошових витрат. Тому на додаток до військової здобичі й

контрибуцій вводяться й грошові податки. Першим таким податком був

податок на купівлю й продаж раба. Стягувався податок (у розмірі 1%) за продаж

непродовольчих виробів. Під час війни кожен громадянин платив надзвичайний

податок на майно. Був уведений податок із спадку у розмірі 5%.

Феодалізм як суспільний устрій розвивався або на основі рабовласництва,

або патріархального ладу. Роль централізованого уряду та його функції

визначалися у кожній країні впливом феодалів. У межах своєї вотчини феодал

установлював власну систему податків. Центральна влада могла втручатися у

господарське життя, зокрема оподатковувати населення тільки в узгоджених

з феодалами межах.

З розкладом феодалізму і поступовим розвитком капіталістичної

ринкової економіки все більшого значення стали набувати грошові доходи і

витрати держави; частка натуральних зборів і повинностей різко

зменшується.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розмежувань між

ресурсами держави і ресурсами її голови: монархи керували ресурсами

держави як своїми власними, о виникненням державної скарбниці і повним

відділенням її від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникають поняття

державних фінансів, державного бюджету, державного кредиту.

Державні фінанси стали значним важелем первинного накопичення

капіталу, яке відбувалося в XVI-XVIII ст. У цей період державні позики й

податки широко використовувалися для створення перших капіталістичних

підприємств. Розвивається система протекціонізму, яка надала можливість

першим капіталістам встановлювати на продукцію високі ціни, отримувати

високі прибутки, значну частину яких спрямовувалося на розширення

виробництва.

В умовах капіталізму, коли товарно-грошові відносини стають

домінуючим, фінанси відображують економічні відносини щодо

утворенням, розподілу і використання фондів грошових засобів у процесі

розподілу й перерозподілу національного доходу.

Для державних фінансів капіталістичних країн кінця XIX ст.

характерним є таке:

більше 2/3 державних видатків використовувалося на військові цілі та

на погашення державного боргу та відсотків по ньому;

зростають витрати на утримання державного апарату;

витрати на освіту та охорону здоров'я є незначними;

головними джерелами наповнення бюджету держави стають податки,

насамперед непрямі.

Для XX ст. характерним є стрімкий розвиток продуктивних сил,

утворення монополістичних об'єднань, злиття держави з монополіями,

розширення функцій капіталістичних держав. Держава не лише

забезпечувала обороноздатність країни, охорону приватної власності на

засоби виробництва, розподіл і використання суспільного продукту, а й

сприяла становленню та розвитку грошово-кредитної системи,

інфраструктури ринкових відносин.

В умовах державно-монополістичного капіталізму, особливо під час

другої світової війни, різко зростають державні витрати. У післявоєнні роки

витрати держави трохи скорочуються і в подальшому мають тенденцію до

збільшення.

Після другої світової війни у структурі державних витрат відбуваються

суттєві зміни:

частка витрат на мілітаризацію зменшується;

витрати на соціальне забезпечення, освіту й охорону здоров'я, різко

зростають;

у країнах Західної Європи (Норвегії, Швеції та ін.) витрати на соціальні

потреби стали одними з головних; виникає поняття "шведська модель

соціалізму";

зростають капітальні вкладення держави у вугільну, газову та інші

галузі промисловості, на підтримку сільського господарства;

різко зростають витрати на науково-технічний прогрес;

значного розвитку набувають місцеві фінанси, позабюджетні спеціальні

урядові фонди, фінанси державних підприємств та приватних національних і

транснаціональних корпорацій;

виникають нові державні витрати на охорону довкілля, надання

субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Отже, історично виникнення фінансів пов'язано з двома суспільно-

економічними передумовами:

1) виникнення держави й розвиток державності;

2) розвиток товарно-грошових відносин.

Ці передумови визначають об'єктивну причину їхньої появи – потреба

суб'єктів господарювання й держави у фінансових ресурсах, які забезпечують

їхню діяльність.

Таким чином, фінанси є однією із конкретних історичних форм

економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною

необхідністю розподілу й перерозподілу вартості суспільного продукту.

Історичний характер фінансів як об'єктивної економічної категорії

проявляється у такому:

з одного боку, їхня сутність не може кардинально змінюватися при зміні

суспільно-економічної формації, тому що вони завжди спрямовані на

розроблення ефективної системи формування й використання фондів і доходів,

які забезпечували б виконання державою своїх функцій;

з іншого боку – у кожній формації фінанси мають свої відмінності за

соціальною спрямованістю, ролі у суспільному виробництві, конкретними

формами фінансових відносин.

Фінанси – це система грошових відносин з приводу формування і

використання фондів, необхідних державі для виконання своїх функцій.

Фінанси як економічна категорія. Оскільки економічними є відносини

із приводу виробництва, обміну, споживання й розподіли сукупного

суспільного продукту, то як економічна категорія фінанси характеризуються

рядом специфічних ознак, які дозволяють виділити фінансові відносини із

загальної сукупності грошових відносин:

 грошовий характер;

 розподільчий характер;

 матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові

ресурси.

Грошовий характер. Гроші є обов'язковою умовою існування

фінансів. Наявність фінансових відносин завжди супроводжується реальним

рухом грошових коштів. Немає грошей – не може бути й фінансів. Але на

відміну від грошей фінанси не можна реально відчути дотиком. Отже,

фінанси –

це економічні відносини між державою й суспільством, які виражаються через

рух грошових потоків. Тому у суті фінансів відображається не вся сукупність

економічних відносин, а лише такі операції, які можна оцінити у вартісних

вимірниках.

Розподільчий характер. Розподільний характер фінансових відносин

проявляється у такому: сферою виникнення фінансових відносин є процеси

первинного розподілу вартості суспільного продукту на зарплату й прибуток;

на основі фінансів відбувається й подальший перерозподіл вартості між

суб'єктами господарювання (вилучення частини прибутку на користь держави,

сплата податків громадянами й т.д.). Таким чином, фінанси виражають грошові

відносини, які виникають між:

 підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних

цінностей, реалізації продукції й послуг;

 підприємствами й вищими організаціями при створенні

централізованих фондів, грошових ресурсів і їхньому розподілі;

 державою й підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну

систему й фінансуванні витрат;

 державою й громадянами при внесенні ними податків;

 підприємствами, громадянами й позабюджетними фондами при

сплаті платежів і одержанні ресурсів;

 окремими ланками бюджетної системи;

 органами майнового й особистого страхування, підприємствами,

населенням при сплаті страхових платежів і відшкодуванні збитку після

настання страхових випадків.

Матеріальними носіями фінансових відносин виступають фінансові

ресурси. Розподіл і перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов'язково

супроводжується рухом грошових коштів, які приймають специфічну форму

фінансових ресурсів: вони формуються у суб'єктів господарювання й держави

за рахунок різних грошових доходів, відрахувань і надходжень, а

використовуються на розширене відтворення, матеріальне стимулювання

працюючих, задоволення соціальних і інших потреб суспільства. Отже,

фінансові відносини завжди пов'язано з формуванням грошових фондів і

нагромаджень, які приймають форму фінансових ресурсів.

Специфічні ознаки фінансів як економічної категорії дозволяють дати

таке визначення: фінанси – це грошові відносини із приводу формування,

розподілу й використання фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання й

держави з метою задоволення суспільних інтересів і потреб, що виникають у

процесі розподілу й перерозподілу на макрорівні вартості внутрішнього

валового продукту й національного доходу, на мікрорівні – виторгу й

прибутку.

3.2. Соціально-економічна сутність і функції фінансів

Соціально-економічна сутність фінансових відносин полягає у

дослідженні питання – за рахунок кого держава одержує фінансові ресурси й

у чиїх інтересах їх використовує.

Суспільне призначення фінансів відображується у тому, що вони:

забезпечують розподіл ВВП на потреби юридичних і фізичних осіб;

забезпечують кругообіг фінансових ресурсів;

здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між областями,

регіонами, соціальними верствами, і окремими фізичними та юридичними

особами;

впливають на суб'єктів розподільчих відносин;

відіграють провідну роль у системі економічних методів керування

економікою держави;

забезпечують контроль за використанням фінансових ресурсів.

Фінанси як економічний інструмент кількісно і якісно впливають на

суспільне виробництво. Вплив фінансів на суспільне виробництво

здійснюється через:

забезпечення джерел економічного розвитку;

регламентування процесу формування фінансових ресурсів і їхнього

використання за допомогою фінансового механізму.

Кількісний вплив фінансів на суспільне виробництво характеризується

пропорціями розподільного процесу – обсягом і пропозицією мобілізованих,

розподілених і використаних фінансових ресурсів. Якісний – впливом на

матеріальні інтереси суб'єктів господарювання, через різні форми організації

фінансових відносин і пов'язаний з перетворенням фінансів у стимул розвитку

економіки, що стає можливим, якщо умови й принципи формування прибутків,

фондів, напрямів їхнього використання погоджено з економічними інтересами

суб'єктів господарювання.

Сутність фінансів розкривають їхні функції. Фінанси виконують дві

основні функції: розподільчу й контрольну.

Суть розподільчої функції полягає у тому, що фінанси виступають

інструментом розподілу й перерозподілу ВВП. Механізм дії розподільчої

функції фінансів зв'язано зі схемою розподілу ВВП і містить у собі такі

стадії:

1) первинний розподіл – це розподіл знову створеної вартості (V+m) і

формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у формуванні ВНП.

Первинні доходи формуються при розподілі національного доходу серед

учасників матеріального виробництва:

а) заробітна плата працівників сфери матеріального виробництва (V);

б) доходи підприємств сфери матеріального виробництва (m).

Проте первинні доходи не утворять суспільних грошових фондів,

необхідних для розвитку пріоритетних областей народного господарства,

забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних

потреб населення. Тому необхідним є подальший розподіл або перерозподіл

національного доходу.

2) перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих

фондів;

3) вторинний розподіл – другий етап перерозподілу у частині

формування первинних доходів фізичних осіб бюджетної сфери.

Перерозподіл національного доходу пов'язано з:

 міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів в інтересах

найбільш ефективного й раціонального використання доходів і нагромаджень

підприємств;

 наявністю поряд із виробничою невиробничої сфери, в якій

національний доход не створюється (охорона здоров'я, освіта, соціальне

забезпечення й т.п.);

 перерозподілом доходів між різними соціальними групами населення.

Внаслідок такого перерозподілу утворюються вторинні доходи. До них

відносяться доходи, отримані у галузях невиробничої сфери, податки.

Вторинні доходи є основою для формування кінцевих пропорцій

використання національного доходу.

Отже, перерозподіл національного доходу здійснюється між виробничою

й невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального

виробництва, окремими регіонами країни, формами власності й соціальними

групами населення. Кінцевою метою розподілу й перерозподілу валового

внутрішнього продукту, що здійснюються за допомогою фінансів, є розвиток

продуктивних сил, створення ринкових структур економіки, зміцнення

держави, забезпечення високого рівня життя населення.

Суть контрольної функції полягає у тому, що фінанси виступають

інструментом контролю за формуванням і використанням доходів суб'єктів

обмінно-розподільчих відносин. Контроль охоплює виробничу й невиробничу

сфери, всю діяльність юридичних і фізичних осіб і держави.

Одним із важливих завдань фінансового контролю є перевірка

дотримання законодавства по фінансових питаннях, своєчасності й повноти

виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, податковими органами,

банками, а також взаємних зобов'язань підприємств по розрахунках і

платежах.

Контрольна функція фінансів реалізується через діяльність фінансових

органів. Працівники фінансової системи й податкової адміністрації

здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при

виконанні доходної й видаткової частин бюджетної системи.