Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 3. Соціальна психологія як наука: історичний аспект

20. В чому полягало головне наукове досягнення експериментів

Ф. Олпорта?

21. Чому експериментальна соціальна психологія стала з 30?х

років американською?

22. В чому особливість дослідження фасилітації В. Меде?

23. Яке значення мала поява вимірювальних шкал в проведенні

соціально?психологічних експериментів?

24. Які Ви знаєте вимірювальні шкали, що створені в терстоу?

нівському стилі?

Основні терміни та поняття

Масовидні явища, теорія мас, гіпнотичне навіювання, “психіч?

на інфекція”, натовп, навіювання, наслідування, психологічне зара?

ження, знеособленість маси, консервативність маси, ірраціо?

нальність натовпу, колективне безсвідоме, аномальність натовпу,

закони наслідування, ідентифікація з вождем, “інстинкти соціаль?

ної поведінки”, “психологія народів”, надіндивідуальність душі, об’є?

ктивний дух, стадії розвитку людських психічних процесів, концеп?

ція соціального контролю, теорія телезису, ефект соціальної фасил?

ітації, соціальна інгібіція, коактні групи, вимірювальні шкали, вим?

ірювальні шкали терстоунівського стилю.

Література

1. Американская социологическая мысль: Тексты. – М.: МГУ,

1994. – 496 с.

2. Андреева Г.М. Социальная психология. – М: Изд?во МГУ, 1980.

3. Андреева Г.М., Богомолова Н.Н., Петровская Л.А. Совре?

менная социальная психология на Западе. – М., 1978.

4. Беккер Г., Босков А. Современная социологическая теория.

– М., 1961.

5. Бехтерев В.М. Объективная психология. – М., 1981.

6. Битянова М.Р. Социальная психология: наука, практика и

образ мысли: Учебное пособие. – М., 2001. – 575 с.

7. Дюркгейм Э. Социология и социальные науки. – СПб, 1911.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

8. История буржуазной социологии ХІХ – начала ХХ века. –

М.: Наука, 1979.

9. История буржуазной социологии первой половины

ХХ века. – М.: Наука, 1979.

10. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підруч?

ник. – К.: Либідь, 1995. – 304 с.

11. Лебон. Психология народов и масс. – М., 1995.

12. Майерс Д. Социальная психология. – СПб, 1997.

13. Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психо?

логии масс. – М., 1996. – 478 с.

14. Олпорт Г. Личность в психологии. – М., 1998.

15. Парыгин Б.Д. Социальная психология. – СПб, 1999.

16. Психология масс (Хрестоматия). – Самара, 1998.

17. Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической

мысли. – К., 1992.

18. Тард Г. Социальная логика. – СПб, 1901. – 491 с.

19. Фрейд З. Психология масс и анализ человеческого «Я» //

Преступная толпа. – М., 1998.

20. Шибутани Т. Социальная психология. – М.: Прогресс. – 496 с.

21. Шихирев П. Современная социальная психология. – М.:

ИП РАМ, 2000. – 448 с.

22. Шихирев П.Н. Современная социальная психология США. –

М., 1979.

РОЗДІЛ ІІ.

СУЧАСНІ НАПРЯМКИ

РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ

СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Визначити головні теоретичні орієнтації зарубіжної соціальної

психології надзвичайно важко через відсутність критеріїв їх чіткої

диференціації. М.Н. Корнєв та А.Б. Коваленко звертають увагу на те,

що в американській соціальній психології в 60?х роках було запропо?

новано два принципи аналізу теоретичних концепцій в соціальній

психології: погляд на сутність людини та головна проблематика до?

сліджень. Пізніше була здійснена спроба конкретизації цих двох прин?

ципів шляхом введення шести критеріїв визначення теоретичних

підходів, а саме: головне джерело даних для спостереження; поняття,

які використовуються для пояснення мотивації, або особистості за?

галом; роль свідомості в поведінці; роль несвідомого в поведінці; роль

зовнішнього середовища; роль соціокультурного середовища.

Розглядаючи ту чи іншу соціально?психологічну концепцію,

можна зробити висновок, що її особливість визначається побудо?

вою моделі особистості. І це цілком зрозуміло, оскільки об’єктом

соціальної психології є людина, і суб’єктом дослідження – також

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

людина. Фактично всю історію соціально?психологічної думки мож?

на представити через зміну цих моделей. Кожна з цих моделей по?

будована як відповідь на запитання, перелік яких наводиться в книзі

Дойча і Крауса у зв’язку з класифікацією основних теоретичних

напрямків в соціальній психології.

До цих питань відносяться, як вони вважають, наступні:

1. Чи є люди просто розумними тваринами або ж соціальна взає?

модія, постійна необхідність співробітничати один з одним форму?

ють у них особливі психічні властивості, які відсутні у тварин?

2. Чи визначається поведінка людини егоцентричними моти?

вами або ж інтереси інших людей можуть бути для неї такими ж

важливими і близькими, як і особистісні?

3. Чи являється поведінка людини переважно ірраціональною

і такою, що закріплюється під впливом випадкових покарань і зао?

хочень або ж людина усвідомлює і організує свою поведінку на

підставі досвіду?

Чи визначена поведінка людини біологічно або ж форма і зміст

її вчинків детермінується головним чином соціальними умовами?

5. Чи поведінка дорослого є в основному наслідками пережи?

того в дитинстві або ж людина розвивається і змінюється під впли?

вом навколишнього середовища протягом всього життя?

Макдевід і Херері, класифікуючи соціальну психологію за напрямка?

ми, доповнюють цей перелік питань ще питанням про роль безсвідомого.

Відповіді на ці запитання в основному і складають основу тих

чи інших соціально?психологічних напрямків.

В основу побудови тієї чи іншої моделі людини покладена

також модель суспільства, соціального середовища, бо соціаль?

ний психолог разом з прийняттям моделі людини приймає спе?

цифіку її бачення, відповідний спосіб інтерпретації. В моделі сус?

пільства явно або імпліцитно міститься модель взаємодії інди?

віда і суспільства. І ця остання має особливе значення для со?

ціальної психології, оскільки від того, якою вона представляєть?

ся, залежить аспект бачення у аналізі таких кардинальних для

соціальної психології проблем, як: взаємовідносини соціального

і психічного, суспільного й індивідуального, процес соціалізації,

роль індивіда в соціальному процесі і т.ін. Ці проблеми виникли

ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Таблиця

Головні теорії в соціальній психології

за Дж. МакBДевідом та У.Херері

Головні теоретичні

аспекти

Теорія

Модель

людини

Головні

предстаB

вники

Джерело

даних

УявленB

ня про

мотиваB

цію

Внесок у

соціальну

психологію.

Об’єкти

досліджень

Оцінка

статусу

у псиB

хологічB

ній науB

ці

Психо?

аналі?

тична

“Люди?

на, яка

бажає”

Фрейд,

Абрахам,

Фромм,

Хорні,

Юнг, Ад?

лер, Біон

Вербальна

поведінка,

яка роз?

глядаєть?

ся як до?

свід

Наголос

на джере?

лі енергії,

а не на її

спрямо?

ваності

Розвиток

особистості,

соціалізація,

агресія,

культура та

поведінка

Змен?

шується

(1968,

1974)

Когні?

тивна

“Люди?

на, яка

пізнає”

(думає)

Левін,

Хайдер,

Піаже,

Колберг,

Фестін?

гер

Вербальна

поведінка,

на підста?

ві якої

робиться

висновок

про реаль?

ний досвід

Наголос

на спря?

мованості

енергії, а

не на її

джерелі

Установка,

мова й мис?

лення, дина?

міка групо?

вих процесів,

пропаганда,

соціальна

перцепція.

“Я” – концеп?

ція

Стабіль?

но збері?

гає своє

значення

(1968).

Найбі?

льший

автори?

тет

(1974)

Біхе?

віо?

рист?

ська

“Люди?

на меха?

нічна”

(яка

реагує)

Халл,

Міллер,

Доллард,

Роттер,

Сіре,

Скіннер,

Бандура

Зовнішня

поведінка,

яка спо?

стеріга?

ється (до?

свід має

другоряд?

не зна?

чення)

Енергія –

функція

від змен?

шення

драйву,

спрямо?

ваність

поясню?

ється зви?

чками

Чіткість у

теорії та екс?

перименті,

соціалізація,

соціальний

контроль,

соціальні

установки

Зростає

(1968)

Втрачає

своє об?

личчя

(1974)

Гума?

ністи?

чна

“Люди?

на, яка

граєть?

ся”

Роджерс,

Маслоу,

Мей, Се?

пір, Фе?

ріс

Вербаль?

ний само?

звіт (його

“розумію?

ча” інтер?

претація)

Ієрархіч?

но зорга?

нізовані

потреби

“Я” –кон?

цепція, між?

особистісні

відносини,

суспільство

та індивід

Збіль?

шує ав?

торитет

(1974)

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ

в самих джерелах соціальної психології ще в давнину. В сучасній

соціальній психології ця модель взаємодії індивіда і суспільства

має також велике значення. Конфліктна модель психоаналізу,

людина як пасивний об’єкт навчання в моделі біхевіоризма, мо?

дель суспільства як театру, а людини – як актора, що грає роль за

написаним для нього сценарієм в теоріях Дж. Г. Міда, Р. Мерто?

на та ін. – все це варіанти моделі взаємодії суспільства і індивіда.

Загальне уявлення про співвідношення цих моделей дає таблиця

Макдевіда і Херері.

Російський соціальний психолог П.Н. Шихирев відносно

класифікації різних напрямків і шкіл в сучасній соціальній пси?

хології ставить питання так: а чи існує логіка саморозвитку об’єк?

та соціально?психологічного дослідження, тобто якась зако?

номірність, яка виявляється у зміні тих чи інших аспектів, що вив?

чаються, а може послідовність напрямків соціальної психології

задається суспільною практикою, залежить від особистісних

схильностей і долі дослідників? Якщо такої логіки немає, то тоді

дослідження різних соціально?психологічних напрямків є

рівнозначущими, рядоположеними і кожен з них може претенду?

вати на роль провідного. І якщо така логіка є, то оцінку певному

напрямку потрібно давати з врахуванням наступного: яке значен?

ня має теорія в світлі отриманих раніше результатів, які об’єкти і

постановки проблеми є найбільш перспективними для соціаль?

но?психологічної науки та її практичного застосування.

П.Н. Шихирев пропонує визначити місце тієї чи іншої теорії в

розвитку науки керуючись тим, наскільки вона є продуктом двох зу?

стрічних тенденцій: розвитку суспільства і розвитку самої соціальної

психології. На його думку ( і з нею не можна не погодитись), динамі?

ка розвитку соціальної психології як науки пов’язана і відповідає ди?

наміці і закономірностям розвитку суспільства в цілому.

Якщо подивитись на історичний процес з точки зору змін в

галузі організації соціальної дії, або, говорячи схематичніше, на

те, якими способами одна людина або соціальна група може спо?

нукати іншу людину або групу щось робити, то можна виділити

чотири таких способи.

ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

Історично перший спосіб – ці фізичне примушування, на?

сильство, загроза смерті, найбільш яскравий приклад цього –

рабовласницьке суспільство, концтабори. Другий спосіб – по?

літичний, за допомогою соціальних норм, законів, традицій і

т.ін., теж тісно пов’язаних із загрозою насильства. Третій спосіб

– економічний, мобілізація економічних, матеріальних потреб

людини, починаючи з елементарних і закінчуючи потребами, що

відповідають сучасним стандартам якостей життя. Четвертий –

ідеологічний – за допомогою психологічного, морального, ідей?

ного впливу, апеляції до етичних норм, почуттів власної гідності,

обов’язку, совісті тощо.

Отже, аналіз історії тільки в одній сфері людської діяльності

– економіці – показує, що людство рухається від зовнішніх форм

спонукання всередину, до мотиваційного ядра особистості, її ба?

зових цінностей, все більше втягуючи їх в діяльність. В кожній

культурі і країні в провідних сферах діяльності хороший праців?

ник сьогодні повинен не просто виконувати роботу, він повинен її

любити і ставитись до неї творчо.

В сучасному суспільстві все більш настирливо заявляє про себе

практична потреба суспільства в розумінні не тільки закономірнос?

тей зовнішнього, предметного світу, але й світу внутрішнього ду?

шевного, духовного. Якщо подивитись на історію досліджень в со?

ціальній психології, то в ній можна виявити ту ж саму закономірність

розвитку, що й у закономірностях зміни способів спонукання до дії.

Мова йде про рух наукових досліджень від вивчення зовнішньої

поведінки, через включення опосередковуючих змінних у вигляді

установок, когнітивних схем і т.п. до все більше глибинних рівнів

людської сутності: цінностей, життєвих смислів, ідеалів, потреби

трансцендувати за межі емпіричної реальності.

Спираючись на логіку єдності двох зустрічних тенденцій –

розвиток суспільства і розвиток соціально?психологічних до?

сліджень – можна визначити в строкатому розмаїтті соціально?

психологічних теорій домінування таких основних напрямків,

як біхевіоризм, когнітивізм, психоаналіз, інтеракціонізм та гу?

маністичний напрямок.

Глава 4. Біхевіоризм

Біхевіоризм – це напрямок в психології, який виник на по?

чатку ХХ ст., поставивши своєю метою створити “науку про

людську поведінку”. Прихильники цього напрямку стверджу?

вали, що єдиним предметом дослідження в науковій психології

повинна бути поведінка, за якою можна спостерігати, яку мож?

на вимірювати. Свою теорію поведінки вони створювали індук?

тивним способом, а саме: спочатку збирали окремі “факти” того,

що і як роблять люди. Ці дослідники ретельно визначали і кон?

тролювали стимули, які було пред’явлено в експерименті, а

потім спостерігали і записували поведінкові реакції на ці сти?

мули. Отже, вони не створювали своєї теорії зарання, а ціле?

спрямовано конструювали її крок за кроком, проводячи спочат?

ку прості експерименти, а потім розробляючи все більш складні.

Оскільки цих дослідників цікавили зовнішні доступні для спо?

стереження і вимірювання форми поведінки, їх назвали біхевіо?

ристами (від англ. “behaviour” – “поведінка”).

Біхевіоризм веде своє походження, головним чином, від

робіт І.П.Павлова (1849?1936) з умовних рефлексів, а також від

досліджень Джона Б. Уотсона (1878?1958) з научіння. Методо?

логічною основою цих теорій є концепція tabula rasa Джона

Локка (1639?1704), згідно з якою у людей немає ніяких вродже?

них ідей, а їх психіка формується під впливом зовнішнього сере

довища. Біхевіористи виходять з того, що людина народжуєть?

ся лише як реактивна істота, яка просто реагує на зовнішній

вплив. Кожний індивід формується завдяки процесу утверджен?

ня зв’язків між стимулами і своїми реакціями на них або між

варіантами поведінки і їх наслідками. Отже, процес научіння

проходить автоматично. Біхевіористи не займаються аналізом

того, що відбувається між стимулом і реакцією. З їх точки зору,

психіка і особливо її внутрішня робота, практично не може бути

доступною для спостереження і описування з позицій зовніш?

нього спостерігача. Будучи послідовними, біхевіористи не виз?

нають ні безсвідомих, ні генетичних детермінант поведінки.

Глава 4. Біхевіоризм

Класичний біхевіоризм

Біхевіористську модель людини деякі вчені вважають механі?

стичною, яка уподобляє людей машинам, що приводяться в дію

вхідним сигналом (стимулом) і у відповідь на нього виробляють

вихідний сигнал (реакцію). Біхевіористську модель людини нази?

вають також детерміністською, бо згідно з цією моделлю, все, що є в

поведінці людини (цінності, установки, емоційні реакції) визна?

чається впливом зовнішнього середовища в минулому або в сучас?

ному. А тому такі поняття, як провина, повага і достоїнство, на дум?

ку біхевіористів, не потрібні в описуванні поведінки людини.

Біхевіористів особливо цікавило визначення і описування про?

цесів научіння. Базисну форму научіння прийнято називати зумов

люванням. Існує декілька класичних експериментів, які демонст?

рують різні типи зумовлювання. Найбільш відомими прикладами

класичного зумовлювання є експерименти І.П. Павлова. Класичне

зумовлювання (виробітка умовних рефлексів) – це тип научіння, в

якому нейтральний подразник, наприклад, дзвоник, починає вик?

ликати реакцію (виділення слини) після того, як він багатократно

сполучається з безумовним подразником (наприклад, на харчі).

Експерименти появи умовних рефлексів у людей, які було про?

ведено на 20 триденних малюках (отримання реакції смоктання на

звуковий сигнал), показали, що научіння відбувається з самих пер?

ших днів життя людини. Це дослідження показало також, що за до?

помогою метода вироблення умовних рефлексів дослідники можуть

вивчати здатність малюків обробляти сенсорну інформацію задовго

до того, як вони оволодіють мовою. Це дослідження підтвердило, що

біхевіористський підхід може допомогти у розумінні научіння як ме?

ханізму соціалізації особистості.

Були проведені також експерименти, які показали, що емоційні

реакції, такі як страх, теж можуть виникати умовнорефлекторним шля?

хом, особливо в дитинстві. Американські психологи Джон Уотсон і Ро?

залія Рейнор провели класичний експеримент з зумовленням страху у

11?місячної дитини, який потім отримав назву “маленький Альберт”. В

цьому експерименті вони виявили таке явище як генералізація подраз?

ника, що означає розповсюдження реакції з одного специфічного под?

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЗАРУБІЖНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

разника на інші схожі. Легко побачити, як генералізація подразника відбу?

вається у повсякденному житті дітей. У малюків можуть викликати страх

білі халати, запах ліків, бо вони асоціюються з болючими уколами.

Позитивні емоційні реакції можуть виникати таким же чином,

як і негативні, тобто умовнорефлекторно. Якщо людина починає

пов’язувати раніше нейтральний подразник з неприємним емоц?

ійним станом, то змінити цю умовну реакцію можна контрзумов?

люванням. Контрзумовлювання – це методика усунення раніше не?

гативної умовної реакції шляхом заміщення її новою умовною ре?

акцією в тій самій стимульній ситуації.

Нова позитивна асоціація незабаром приведе до зміни негатив?

ної умовної реакції на протилежну їй позитивну. На основі дії прин?

ципу класичного зумовлення в психотерапії було створено методи?

ки лікування різних фобій. Однією з них є систематична десенсібі

лізація, яку було використано у вигляді навчання релаксації для

лікування таких фобій, як страх літати на літакові, страх перед на?

чальством, несприйняття лікарен, коли в якості умовних подраз?

ників виступають такі фактори як висота, формений одяг, лікарняні

запахи і начальник. Ці приклади є ілюстрацією класичного зумов?

лення. Однак цю методику виробки умовних рефлексів не можна

застосовувати для засвоєння більш складних форм поведінки, та?

ких, як керування автомобілем, гра у футбол або декламація віршів.

Пояснення більш складним формам поведінки було дано ви?

датним американським психологом Скіннером його теорією операн?

тного научіння.

Теорія оперантного научіння

Берреса Фредеріка Скіннера (19041990)

Відмінність теорії Скіннера, якого інколи називають необіхевіори?

стом, від теорії Уотсона (радикальний біхевіоризм) полягає в наступно?

му. В той час як у концепції Уотсона у поясненні поведінки людини ос?

новна увага зосереджена на фізіології і рефлексивних діях, підхід Скінне?

ра значною мірою зорієнтовано на ті ефекти, які виникають у навко?

лишнім середовищі. Скіннер стверджував, що поведінка людини майже

цілком безпосередньо зумовлюється можливостями підкріплення з на?