Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 2. Соціальна психологія як наука

Існує декілька способів визначення соціального. У більшості

випадків соціальне визначається через соціальну ситуацію як ситу?

ацію, яка передбачає присутність іншого індивіда. Існує і більш

широке розуміння соціального як ситуації, що включає не тільки

іншого індивіда, але й інші “соціальні стимули”. Цими соціальними

стимулами є, окрім індивіда, інші групи, ситуації колективної взає?

модії, а також культурного середовища (результати взаємодії лю?

дини з іншими людьми у минулому або сучасному). Соціальність

визначається через віднесеність до зовнішнього, соціального світу.

Виходить, що чим більш чисельною є спільнота, тим вона більш со?

ціальна. В цьому випадку виникає проблема “розміру” цієї соціаль?

ності, яку повинен вивчати соціальний психолог, тобто проблема

того, чи повинен він враховувати макроструктуру, макропроцеси,

що вивчаються іншими науками (соціологією, антропологією, по?

літичними науками). Шибутані пропонує визначення соціального

як безпосередню соціальну взаємодію, яка обмежується сферою по?

ведінки індивіда. Але з його точкою зору можна не погодитись, тому

що соціальне в його достовірному розумінні не обмежується наяв?

ною взаємодією індивідів.

Соціальне – це взаємодія індивідів, яка опосередкована знако?

вими, економічними, політичними та іншими системами, в які вклю?

чений даний конкретний індивід.

Отже, у визначенні предмета соціальної психології є багато про?

блем. Не дивно, що дискусії з цього приводу ще й досі продовжують?

ся. У вітчизняній соціальній психології виокремлюють декілька етапів

цієї дискусії. Така дискусія відбулась в 20?х роках, в якій це питання

обговорювалось в зв’язку з умовами соціальної детермінації психіч?

ного. Російський психолог Т. Челпанов запропонував поділити пси?

хологію на дві частини: соціальну і власне психологію. Обговорення

цих питань стало передумовою розвитку соціально?психологічних

досліджень у рамках загальної психології та педагогіки.

В 50?60?их роках знову розгорнуто дискусію щодо предмета со?

ціальної психології. Ця дискусія відбувалась навколо питань

співвідношення соціальної психології та ідеології, психології соціаль?

них груп та особистості. Соціальна психологія розглядалась як один

із рівнів свідомості поряд з іншим її рівнем – ідеологією. У визна?

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

ченні предмета соціальної психології в цій дискусії намітилось дек?

ілька підходів. Перший підхід, якого дотримувались соціологи, поля?

гав в тому, що соціальну психологію потрібно розглядати як науку

про “масовидні явища психіки”. Представники другого підходу – пси?

хологічного – вважали предметом дослідження соціальної психології

особистість. За допомогою третього підходу вчені намагались синте?

зувати два попередніх і розглядали соціальну психологію як науку,

яка вивчає і масові психічні процеси, і стан особистості в групі.

Поступово як наслідок дискусії про предмет соціальної психо?

логії у 20?х та 60?х роках склалось компромісне рішення, що поєдна?

ло в собі два різні підходи – психологічний та соціологічний у визна?

ченні предмета соціальної психології. Поширеним стало визначення

соціальної психології як науки з подвійним предметом (не два пред?

мети, а подвійний предмет). З одного боку – психологічні властивості

людини, які виявляються у взаємодії з іншими людьми, з другого боку

– особливості соціально?психологічних процесів і феноменів, які по?

роджують ці психологічні властивості. Г.М. Андрєєва визначає со?

ціальну психологію як науку з двоєдиним предметом і вказує на ос?

новні напрямки розвитку цієї науки. Предметом соціальної психо?

логії вона вважає закономірності поведінки і діяльності людей, які

обумовлені включеністю їх в групи, а також психологічні характери?

стики цих груп. Вона виділяє такі розділи соціальної психології:

– закономірності спілкування і взаємодіяльності людей;

– соціально?психологічні характеристики груп, взаємозв’язок

особистості і групи;

– соціально?психологічні особливості особистості.

Коло об’єктів сучасної соціальної психології як науки доволі

широке та різноманітне, що і визначає структуру соціально?психо?

логічного знання, яка в кожний історичний період розвитку є ре?

зультатом взаємодії диференціації (розділення її на складові части?

ни) та інтеграції з іншими науками. Відомий західно?європейський

соціальний психолог С. Московічі, аналізуючи нинішній стан со?

ціальної психології як науки, розділяє її на такі підрозділи: таксо?

номічну, диференційну і системну.

Метою таксономічної (таксономічною вона називається тому,

що обмежується психологічним описуванням і класифікацією різних

Глава 2. Соціальна психологія як наука

видів стимулів) соціальної психології є визначення характеру

змінних, які пояснюють реакцію індивіда на стимул. Для таксоно?

мічного підходу є характерним перенесення соціального на об’єкт.

Суб’єкт же розуміється як щось недиференційоване, невизначене,

тобто тільки як індивід, що здатен відповідати на стимули. Об’єкт

же диференціюється на соціальний і несоціальний. Метою дослід?

ження в цьому випадку є вивчення того, як соціальні стимули впли?

вають на процеси мислення, сприйняття, формування установок.

Параметрами можуть бути різні дослідження соціальної перцепції,

соціокультурної зумовленості сприйняття.

Диференційна соціальна психологія, на відміну від таксономі?

чної, диференціює не об’єкт, а суб’єкт. За основу диференціації бе?

руться різні критерії в залежності від того, до якої дослідницької

школи належить дослідник, або від характеру досліджуваної про?

блеми. Так, наприклад, дослідження можуть диференціюватись за

їх когнітивними стилями (конкретний, абстрактний), характером

установок (етноцентричні, догматичні) і т.ін. Прикладом можуть

бути дослідження мотивації до досягнення, лідерства, зрушення до

ризику і т.ін., в яких соціальні феномени пояснюються в термінах

психологічних характеристик індивідів.

Третій розділ соціальної психології, який виділяє С. Московічі, –

це системна соціальна психологія. Її характеризує підхід до явищ з

позицій системи, яка утворюється відношенням суб’єкта і об’єкта. Це

відношення опосередковується втручанням ще одного суб’єкта – аген?

та дії. В цьому трактуванні кожна зі сторін повністю опосередко?

вується двома іншими. В залежності від того, як розглядається цей

трикутник: у статиці чи динаміці – з’являються два типи досліджень.

У статичному підході аналізується зміна реакцій в результаті про?

стої присутності інших (роботи з соціальної фасилітації). У динам?

ічному підході соціальне відношення (відношення між двома інди?

відами) розглядається як основа для появи процесів, що породжу?

ють соціально?психологічне поле, в якому виникають і відбувають?

ся психологічні феномени, що спостерігаються. Прикладами тако?

го типу досліджень можуть бути роботи динаміки групових процесів

К. Левіна, розвитку міжгрупових відносин М. Шеріфа, досліджен?

ня проблеми соціального порівняння Л. Фестінгера.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Виділені С. Московічі три типи соціально?психологічних дос?

ліджень можна розглядати також з точки зору історії соціально?пси?

хологічних досліджень. Історично таксономічна соціальна психоло?

гія домінує в період 40?50?х рр. Саме в цей період найбільший авто?

ритет має школа К. Ховленда, яка досліджує процес зміни устано?

вок під впливом цілеспрямованих переконань. Тоді ж починається

активне дослідження соціальної перцепції.

Другий етап – це 50?60?ті роки – період розквіту диференцій?

ної соціальної психології. В цей період з’являється теорія когнітив?

ного дисонансу Л. Фестінгера, починаються дослідження феноме?

ну зрушення до ризику Д. Стоунера.

Третій етап починається з кінця 70?х років, коли починає фор?

муватись системна соціальна психологія. Цей період характери?

зується відродженням інтересу до символічного інтеракціонізму,

пожвавленням досліджень міжгрупових відносин ( А. Теджфел).

Кожен з виділених С. Московічі типів соціальної психології

досліджує специфічні закономірності певної сторони соціально?пси?

хологічної реальності. Всі разом ці типи соціальної психології відоб?

ражають багатоаспектність соціальної психології як науки, що

підтверджується тим, що в підручниках з соціальної психології вони

представляють одну науку, яку в широкому розумінні можна ви?

значити як науку “про закономірності становлення соціально?пси?

хологічної реальності, її структуру, механізми розвитку та функціо?

нування” (М.К. Корнєв, А.Б. Коваленко).

Оскільки предметом соціальної психології є соціально?психо?

логічна реальність, яка складається у процесі її суб’єктивного відоб?

раження людиною, то цей предмет не може бути чимось сталим.

Пошуки парадигм його визначення тривають і досі. Це пояснюєть?

ся як динамікою самої соціально?психологічної реальності, так і гли?

биною її розуміння, ступенем дослідження. Останнє визначається

не тільки потребами суспільства в соціально?психологічних знан?

нях, але й можливостями самої науки, етапом її розвитку.

Сучасна стадія розвитку соціальної психології пов’язана з ди?

ференціацією цієї науки на різні прикладні соціально?психологічні

напрямки, які вивчають закономірності функціонування соціаль?

но?психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності

Глава 2. Соціальна психологія як наука

індивіда та групи (соціальна психологія управління, економічна

психологія, організаційна психологія, політична психологія, юри?

дична психологія тощо). Разом з цим йде процес перетворення за?

гальної соціальної психології в загальну теорію і методологічну ос?

нову людинознавства. Соціальна психологія стає мислиннєвою па?

радигмою сучасної системи гуманітарних наук.

Методологія та методи дослідження в

соціальній психології

Поняття “методологія” визначається як система принципів і

способів організації і побудови теоретичної і практичної діяльності,

а також як теорія про цю систему.

У вітчизняній науці, слідом за Г.М. Андрєєвою, більшість нау?

ковців відмічають, що в сучасному науковому знанні терміном “ме?

тодологія” визначаються три різних рівні наукового підходу.

1. Загальна методологія – це певний загальний філософський

підхід, загальний спосіб пізнання, який приймається дослідником.

Загальна методологія формулює деякі найбільш загальні принци?

пи, які свідомо або несвідомо застосовуються у дослідженнях.

2. Спеціальна методологія – сукупність методологічних прин?

ципів, які приймаються в даній галузі знання. Спеціальна методо?

логія є реалізацією філософських принципів стосовно специфічно?

го об’єкта дослідження. Цей спосіб пізнання є адаптованим для більш

вузької сфери знання.

3. Методологія – як сукупність конкретних методичних засобів

дослідження, що здебільш позначається терміном “методика”. Кон?

кретні методичні засоби порівняно з загальною та спеціальною ме?

тодологією є більш автономними і можуть застосовуватись в одна?

ковій формі в рамках різних методологічних орієнтацій. Конкретні

методики, які застосовуються в теорії соціалізації, не є абсолютно

незалежними від більш загальних методологій.

Значення цієї ієрархії методології для теорії соціалізації поля?

гає в тім, щоб не допустити зведення всіх методологічних проблем

тільки до третього значення цього поняття. Тобто, які б емпіричні

або експериментальні методики не застосовувалися, вони не можуть

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

розглядатись ізольовано від загальної і спеціальної методології.

Будь?який методологічний засіб: анкета, тест, соціометрія і т.ін. зав?

жди застосовуються в певному методологічному “ключі”, за умов

вирішення низки більш загальних питань дослідження.

В зарубіжній соціальній психології розрізняють методи в широ?

кому розумінні – це сукупність систематичних і логіко?послідовних

методів пошуку знання; та у вузькому значенні – як способи отри?

мання фактів. В широкому розумінні поняття “методологія” викори?

стовується як еквівалент поняття “науковий метод”, розуміючи, що

однією єдиною методологією може бути методологія наукова.

Науковий метод дослідження вимагає дотримання прийнятих ка?

нонів дослідження. Можна виокремити декілька моментів, які характе?

ризують науковий підхід до будь?якої проблеми. По?перше, проблема

повинна бути визначеною. Визначити проблему означає охарактеризу?

вати її таким чином, щоб вона стала доступною для ретельного дослід?

ження. По?друге, проблема повинна бути сформульованою таким чи?

ном, щоб її можна було пов’язати з існуючою теорією і відомими емпі?

ричними фактами. Наука – це не просто зібрання “сирих” фактів, вона

складається з фактів, які повинні бути об’єднані і інтерпретовані у світлі

теорії і накопичених знань. По?третє, повинна бути сформульованою гіпо?

теза, яку потрібно перевірити. Гіпотеза повинна бути вираженою так,

щоб вона пов’язувалась з основами прийнятих принципів. По?четверте,

потрібно визначити процедури дослідження. По?п’яте, збираються і ана?

лізуються факти, і згідно результатам аналізу підтверджуються або відки?

даються гіпотези. По?шосте, у відповідності з новими результатами

змінюються основи існуючого наукового знання.

Метод у вузькому розумінні – це спосіб отримання фактів. Роль

фактів у науці визначається насамперед тим, що в результаті їх сис?

тематизації вчені можуть сформулювати теорії, визначити законо?

мірності і закони, за допомогою яких можуть пояснюватись певні

явища. Задача дослідника – знайти для вирішення конкретних за?

дач такий метод, завдяки якому можна було б систематизувати фак?

ти адекватної реальності.

Поняття метода як способу означає те, що створюється пев?

ний набір операцій, завдяки яким можна отримати не всякі, а нау?

кові факти. Метод включає ряд процедур, що дозволяють повто?

Глава 2. Соціальна психологія як наука

рити дослідження. Науковий факт має ціну лише тоді, коли його

можна отримати багатократно, коли він має всезагальний вияв.

Соціальна психологія має багато методів отримання наукових

фактів. Методи удосконалюються або повністю змінюються з ча?

сом. Це пов’язано з розвитком суспільства і науки, боротьбою і

співдружністю теорій, зміною парадигми. Багатоманітність методів

отримання знань дає можливість отримати велику кількість мате?

ріалу. Цей матеріал у систематизованій, узагальненій формі, пред?

ставлений у вигляді законів, теорій, конструкцій складає фундамен?

тальні знання, на яких основана наука.

Не дивлячись на те, що сучасна соціальна психологія має до?

сить широкий арсенал методів, проблема їх класифікації залишаєть?

ся актуальною. Методи соціальної психології можна розглядати з

точки зору виділення груп: методи емпіричного дослідження і спе?

ціалізовані соціально?психологічні методи.

Методи емпіричного дослідження

До цієї групи методів належать спостереження, опитування

(інтерв’ю, анкетування), бесіда, невербальна комунікація.

Спостереження – це науково цілеспрямоване, організоване і пев?

ним чином фіксоване сприйняття досліджуваного об’єкта. Метод спос?

тереження було застосовано вперше в дитячій психології. Великий фак?

тичний матеріал про розвиток дитини було зібрано батьками – відоми?

ми психологами в результаті спостережень за розвитком власних дітей.

Н.А. Рибніков в роботі “Дитячі щоденники як матеріал з дитячої

психології” (1946) дав історичний нарис цього методу вивчення дити?

ни. Аналізуючи значення перших зарубіжних щоденників (Ч. Дарвін,

1877; В. Прейер, 1882), поява яких стала зворотним пунктом в розвит?

ку дитячої психології, він писав про те, що російські психологи можуть

претендувати на першість, оскільки А.С. Симонович уже в 1861 р. про?

водила систематичні спостереження за мовним розвитком дитини від

народження до 17 років. Тривале систематичне спостереження за од?

нією і тією самою дитиною, щоденна регістрація поведінки, доскональне

знання всієї історії розвитку дитини, близькість до дитини, хороший

емоційний контакт з нею – все це позитивні моменти спостереження.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Однак, спостереження різних авторів проводились з різною метою і їх

важко співставляти. В перших щоденниках була відсутня єдина техні?

ка спостережень, а інтерпретація фактів була суб’єктивною.

М.Я. Басов вважає, що спостереження за дитиною повинен вести

сам педагог, який навчає дітей в колективі, в який входить дитина. Він

підкреслював значення природності і звичайності умов спостереження.

Факти, що отримані через спостереження, є дуже цінними.

В. Штерн в результаті спостереження за розвитком своїх дочок,

підготував два томи дослідження про розвиток мови. А.Н. Гвоздєв

теж опубікував двотомну монографію про розвиток мови у дітей на

основі спостережень за розвитком свого єдиного сина.

В 1925 році в Ленінграді під керівництвом Н.М. Щелованова

була створена клініка нормального розвитку дитини, де спостеріга?

ли за дитиною 24 години на добу, саме там були відкриті всі основні

факти, які характеризують перший рік життя дитини. Відомо, що

концепція розвитку сенсомоторного інтелекту була побудована

Ж. Піаже на основі спостережень за трьома своїми дітьми. Тривале

вивчення (протягом трьох років) підлітків одного класу дозволило

Д.Б. Ельконіну і Т.В. Драгуновій дати психологічну характеристи?

ку підліткового віку. Угорські психологи Л. Гараі і М. Кечкі, спос?

терігаючи розвиток власних дітей, прослідкували, як відбувається

диференціація соціальної позиції дитини в умовах сім’ї. В.С. Мухі?

на вперше описала розвиток поведінки двох синів?близнюків.

Предметом соціально?психологічного спостереження є вер?

бальні і невербальні акти поведінки окремої людини, групи або де?

кількох груп в певному соціальному середовищі і ситуації.

Спостерігаються:

– мовні акти, їх зміст, послідовність, спрямованість, частота,

тривалість, інтенсивність, експресивність, особливості лексики, гра?

матики, фонетики, синхронізація;

– виразні рухи, експресія обличчя, очей, тіла, звуків;

– рух, пересування і нерухомі стани людей, дистанції між ними,

швидкість і спрямованість руху, дотики;

– фізичний вплив: дотики, штовхани, удари, підтримка, сумісні

зусилля, передача, відняття, затримка;

– сполучення перерахованих ознак.

Глава 2. Соціальна психологія як наука

Спостереження застосовується головним чином у дослід?

женні малих груп і первинних колективів. Зі збільшенням числа

спостережуваних об’єктів зменшується число вимірюваних ознак.

Так, спостереження за натовпом обмежується регістрацією таких

параметрів, як число зіткнень або їх наявність, рухи груп, осіб

певної статі, колір одягу, напрямок і швидкість їх пересування,

число тих, хто жестикулює, кричить, зміни сили шуму натовпу і

т.ін. Таке спостереження може дати тільки загальну динаміку на?

строю, комунікативної активності індивідів, їх груп.

Отже, метод спостереження має велике значення, але потрібно

мати на увазі, що за його допомогою можна виявити лише “явища”,

зовнішні ознаки предмета дослідження. Тому в соціально?психоло?

гічних дослідженнях використовується комплекс методів.

Бесіда, інтерв’ю – це допоміжні методи розмови з індивідом,

які застосовуються в особливих умовах. За їх допомоги визначають

гостроту тих або інших соціальних проблем, соціальних ситуацій. В

інтерв’ю є можливість прослідкувати за реакціями, ставленням до

тих чи інших подій в умовах особливої довіри, які не можуть бути

відображені, наприклад, у тестуванні.

Тестування – це операція, за допомогою якої можна виявити

індивідуальні відмінності для визначення сфер, де людина може себе

реалізувати. Тестування проводиться за допомогою тестів – завдань

стандартної форми, за якими йдуть іспити. Існують складні мето?

дики їх складання, перевірки на валідність (тобто мірність) і

надійність (отримання однакових результатів у разі повторного ви?

мірювання), достовірність і багато іншого.

З часу появи тестів – з початку ХХ ст. (А. Біне і Т. Сімон) –

і до цих пір існує проблема вимірювання дійсних можливостей

людини. Імовірно, вона вирішена з деякими огріхами, оскільки, з

одного боку, авторами тесту є люди, що закладають в нього пи?

тання з проблеми, яка їх цікавить, а з іншого, – при всьому ба?

жанні виміряти те, що дане людині природою (генотип), навряд

чи можливо. Людська натура занадто багата. Дослідник в більшій

мірі вимірює те, що зумовлено середовищем (фенотип), а також

основні психологічні характеристики. Тому тести, скоріше за все,

вимірюють ступінь адаптивності.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Спеціалізовані соціальнопсихологічні методи

До спеціалізованих соціально?психологічних методів належить

перш за все соціальнопсихологічний експеримент. Він

відрізняється від спостереження (емпіричного методу) активним

втручанням в ситуацію з боку спостерігача.

Експериментальні методи різноманітні за організацією їх

проведення.

Лабораторний експеримент

В загальній психології за допомогою цього методу в спеціально

обладнаних лабораторіях досліджуються пам’ять, сприйняття, увага,

термін протікання психічних процесів, швидкість реакції і багато

іншого за допомогою спеціальних приладів. Суть метода полягає у

порівнянні результатів суб’єктивних, існуючих у свідомості людини

еталонами, з об’єктивними, що знаходяться поза свідомістю людини.

Якщо проаналізувати публікації в західних журналах за ос?

танні десятиліття ХХ ст., то в них доля публікацій з лабораторним

експериментом переважає, складаючи 84?85 %. З цього факту

більшість дослідників робить висновок, що критерієм науковості

в соціальній психології вважається застосування лабораторного

експерименту. Таким же обов’язковим критерієм вважається зас?

тосування статистичних методів.

Соціальні психологи експериментують, утворюючи ситуації, які

імітують важливі особливості нашого повсякденного життя. Д. Ма?

йерс дає таке визначення експериментальному дослідженню: це є

дослідження, в якому виявляється інформація про причинно?на?

слідкові зв’язки через маніпуляцію одним або декількома фактора?

ми (незалежними змінними) і контроль інших. Основними факто?

рами, які застосовуються в лабораторному експерименті, є незалеж?

на змінна і залежна змінна.

Незалежна змінна – це експериментальний фактор, яким маніпу?

лює дослідник, виясняючи, як зміни цього фактору впливають на нас.

Залежна змінна – це вимірювана змінна, яка отримала свою назву від

того, що вона може залежати від маніпуляцій незалежної змінної.