Москаленко В.В. Соціальна психологія

Подождите немного. Документ загружается.

Глава 1. Соціальна психологія як явище

вона у взаємодії з іншими. В соціальній взаємодії люди поводять?

ся непередбачувано. Ще Платон стверджував, що насамоті люди?

на поводиться раціонально, а у натовпі – вона жертва стадних

інстинктів. Чому так? В Античності склалась концепція, що в

людській спільноті (групі, натовпі) особистість не виявляє кра?

щих якостей, а навпаки. Людська спільнота прагне до нижчого

рівня її членів. Тим самим всі можуть приймати участь у суміс?

них діях і відчувати себе рівними. Тому не має підстав говорити,

що дії і думки зводяться до „середнього”, вони скоріше за все на

нижчій відмітині. Солон стверджував, що один окремо взятий

афінянин – це хитра лисиця, але коли афіняни збираються на на?

родні збори, уже маєш справу з чередою баранів.

Римляни придумали приказку: сенатори – мужі дуже достойні,

а римський сенат – це паршива тварина. Так вони визначили кон?

траст імовірних позитивних якостей кожного сенатора окремо і не?

розсудливість, необачливість і моральну вразливість, що заплямо?

вують сумісні обговорення на зборах, від яких залежали тоді мир

або війна в античному суспільстві.

Отже, соціальність, що виявляється в сумісній поведінці лю?

дей, має особливу властивість, яка полягає у великій силі впливу на

окремих індивідів, в автоматичності механізму її дії, в його підсвідо?

мості і блискавичності спрацьовування.

В чому полягають підґрунтя цього ефекту соціальності психіч?

ної діяльності? Чому якийсь наказ або повідомлення з переконли?

вою силою заставляє людину прийняти деяку ідею, емоцію, дію, які

логічно людина не мала розумної підстави приймати? У людей з’яв?

ляється ілюзія, що вони приймають рішення самі, не усвідомлюю?

чи того, що стали об’єктом впливу, навіювання.

Щоб дати відповідь на ці запитання, потрібно проникнути в

саму суть явища. А це вже є задачею науки. Задача ця не з легких,

бо немає складнішого явища у світі, ніж людина та її поведінка.

Англійський психолог Бартлет, який займався дослідженнями со?

ціально?психологічних явищ, підкреслював, що суспільна поведі?

нка є великою тайною. І якщо він більш?менш проникнув в глиби?

ни людської істоти, не може осмілитись стверджувати, що він зро?

зумів суспільну поведінку, хоча займається цим все життя.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Соціально?психологічна реальність, яка виявляється через

ефект соціальності, охоплює такі групи явищ. По?перше, це –

мінливі психічні групові утворення, що виникають як відображен?

ня певних соціальних ситуацій в конкретно?історичних умовах сус?

пільства (соціальний настрій, соціальна думка, революційність мас,

соціальний патріотизм, соціальний оптимізм чи песимізм та ін.). По?

друге, це стійкі явища масової психіки, що утворюються тільки в

масах людей в результаті їх взаємодії через механізми психічного

зараження, наслідування, навіювання (чутки, плітки, мода, паніка

та ін.). По?третє, це стійкі психічні утворення, які характеризують

соціальний характер груп (великих – нація, клас; малих – виробни?

ча бригада, шкільний колектив). По?четверте, до певного типу соц?

іально?психологічної реальності належить також соціальність по?

ведінки особистості в ситуації групи.

Форми існування соціальнопсихологічних явищ

Отже, як випливає з характеристики різноманітності соціаль?

но?психологічних явищ, можна визначити різні форми, в яких вони

існують. Це, перш за все, буденна (житейська форма); це також фор?

ма літератури і мистецтва; це наукова форма, яка виникла зовсім

недавно. За короткий період існування соціальної психології у формі

самостійної науки їй вдалося дати відповідь на далеко не прості за?

питання: “Чи змінюється поведінка людини під впливом установок?

Що спонукає людей то спричиняти шкоду, то допомагати один од?

ному? В чому причина соціальних конфліктів і як можна їх прига?

сити?”. Відповіді на ці запитання сприяли подальшому розвитку

соціальної психології як науки і оформленню соціально?психологі?

чного мислення в перспективну мислительну парадигму, яка задає

певний погляд на всю систему сучасного людинознавства. Говоря?

чи про таку парадигму, Б.Д. Паригін характеризує її як концентра?

цію уваги дослідників на соціальній психіці як мірі всіх речей”.

В яких би формах не існувала соціальна психологія, люди завж?

ди використовували ці форми для своїх практичних цілей. На основі

житейських спостережень, зразків літератури, мистецтва і наукових

даних створювались різні прийоми соціально?психологічного впли?

Глава 1. Соціальна психологія як явище

ву, стратегії побудови стосунків в тій або іншій ситуації, технології

управління поведінкою і установками людей. Тому можна говорити

ще про одну форму існування соціальної психології – психотехнічну.

Соціально?психологічні техніки лежать в основі прийомів ри?

торики, цілеспрямованого впливу на великі маси людей, в основі

правил політичного тиску, управління людьми на виробництві і т.ін.

Отже, соціальна психологія як різноманітні явища, що виникають

на основі ефекту соціальності, існують в різних формах. На сучас?

ному етапі суспільства можна виділити такі її форми, як житейська

(буденна), зразки мистецтва і літератури, наука, мислительна пара?

дигма та психотехніки.

Висновки

1. Слід розрізняти соціальну психологію як явище і соціальну

психологію як науку. Соціальна психологія як наука – це лише

одна з форм соціально?психологічної реальності. В основі соціаль?

но?психологічної реальності лежить ефект соціальності психічної

діяльності, який полягає в тім, що в соціальній взаємодії люди по?

водяться непередбачувано.

2. Соціально?психологічна реальність виявляється через такі

групи явищ:

– мінливі психічні групові утворення як відображення певних

соціальних ситуацій в конкретно?історичних умовах (соціальний

настрій, соціальна думка, революційність мас, соціальний патріо?

тизм, соціальний оптимізм чи песимізм);

– стійкі масовидні явища психіки, що утворюються тільки в

масах людей через механізми психологічного зараження, насліду?

вання, навіювання (чутки, плітки, мода, паніка та ін.);

– стійкі психічні утворювання, які характеризують соціальний

характер груп (нація, клас, бригада);

– соціальність поведінки особистості в ситуації групи.

3. На сучасному етапі можна виділити такі форми, в яких

існують соціально?психологічні явища: житейська (буденна),

зразки мистецтва і літератури, наука, мислительна парадигма,

психотехніки.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Основні терміни та поняття

Соціально?психологічні явища, соціальна психіка, масовидні

психічні явища, ефект соціальності психічної діяльності, форми со?

ціально?психологічної реальності, буденна (житейська) соціальна

психологія, соціальна психологія як наука, соціальна психологія як

наукова парадигма, психотехнічна соціальна психологія.

Питання для обговорення

та закріплення матеріалу

1. Чим відрізняється соціальна психологія як явище від со?

ціальної психології як науки?

2. Які можна виділити групи соціально?психологічних явищ?

3. В яких формах існують соціально?психологічні явища?

4. Що означає ефект соціальності психічної діяльності?

5. Чому, на Вашу думку, в соціальній взаємодіяльності люди

поводяться непередбачувано?

6. Проілюструйте на прикладах соціально?психологічні яви?

ща, які існують у формі мистецтва і літератури.

7. Яку соціальну функцію виконує буденна соціальна психологія?

8. Що таке “соціальна психіка”?

9. Як Ви розумієте те, що соціальна психологія є мислитель?

ною парадигмою людинознавства?

10. Які відомі Вам соціально?психологічні техніки та технології?

Глава 2.

Соціальна психологія як наука

Соціальна психологія як наука досить молода. Більшість дос?

лідників вважає, що вона стала самостійною в першій половині

ХХ ст. Існують також інші думки. Дехто стверджує, що соціальна

психологія виникла в 90?і роки ХІХ ст., пов’язуючи цей термін з

датою виходу в 1895 р. роботи Г. Лебона “Психологія народів і мас”.

Інші дослідники прямо вказують на дату 1908 р. як рік народження

соціальної психології, коли одночасно вийшло дві книги: Уільяма

Мак?Даугалла “Вступ в соціальну психологію”, яка вийшла в Лон?

доні, і Едварда Росса “Соціальна психологія”, яка вийшла в Нью?

Йорку. Б.Д. Паригін стверджує, що соціальна психологія оформи?

лась в самостійну науку в 70?х роках ХХ ст.

Такий різнобій у визначенні цієї дати пояснюється тим, що на?

звати точну дату появи науки, як народження дитини, неможливо,

бо становлення науки, її розвиток – це багатоманітний, розтягну?

тий у часі процес. Тому, визначаючи термін появи соціальної пси?

хології як самостійної науки, ми можемо говорити приблизно про

етап її виникнення, виходячи з розгляду його передумов, а також

особливостей періодів, стадій, в яких відбувався розвиток соціаль?

но?психологічних знань.

Передумови виникнення

та розвитку соціальної психології як науки

Можна говорити про декілька стадій розвитку соціальної пси?

хології. Б.Д. Пригін вказує на три стадії оформлення соціальної пси?

хології як самостійної науки.

Перша стадія – це формування соціальної психології як на?

прямку думки.

Друга стадія – це формування соціальної психології як си?

стеми знань.

Третя стадія пов’язана з диференціацією прикладних

розділів, відділення їх від загальної соціальної психології, пе?

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

ретворенням соціальної психології у загальну теорію і мето?

дологічну основу людинознавства.

Формування соціальної психології як напрямку думки здійсню?

валось на основі складання певних передумов, серед яких можна

виділити такі.

Накопичення емпіричних даних на основі досвіду практичної

діяльності людей. Це чисельні дані про механізми створювання пев?

них психологічних станів у людей, про способи впливу на маси, які

накопичено в історії людства.

Серед передумов формування соціальної психології як наукової

думки визначну роль відіграють філософські джерела. Потрібно

зауважити, що більшість проблем дослідження соціальна психологія

бере з філософії. Роботи багатьох філософів античності присвячені

соціально?психологічним питанням. В трактаті Аристотеля “Про по?

літику” людина визначається як політична тварина, а політична орга?

нізація — як психологічне об’єднання, в основі якого – інстинкти.

Платон, розмірковуючи про політику і державу, говорить про

ірраціональну поведінку мас у натовпі як таке явище, що супровод?

жує демократію. Він звертає увагу на явище “бунтівних настроїв”

людей, які невдоволені існуючим ладом, як фактор політичних змін.

Філософські роботи наступних часів включають багато різних

соціально?психологічних проблем. Згадаємо, хоча б “теорії суспіль?

ного договору” французьких просвітителів, в яких природа держа?

ви пояснювалась природними людськими інстинктами, потягами та

іншими психічними властивостями. Або, скажімо, французьких ма?

теріалістів ХVІІІ ст. Гольбаха, Гельвеція, які писали про роль по?

треб, здібностей, що обумовлені соціальним середовищем.

А великого філософа, найяскравішого представника німець?

кої класичної філософії Г.В. Гегеля, справедливо можна назвати

й соціальним психологом. В своїх “Лекціях з філософії історії”

він пояснює історію як розвиток “духу народу”, а релігію і дер?

жаву – як виявлення тих або інших змін в “духові народу”. Г.В. Ге?

гель підкреслює значення “почуття ми” для національної спільно?

ти, а у діях людей виділяє такі детермінуючі фактори як потреби,

інтереси, здібності.

Глава 2. Соціальна психологія як наука

Велике значення для формування філософських передумов

соціальної психології мали погляди Л. Фейербаха, який послідовно

і яскраво показав всю важливість емоційних, особистісних відно?

син між людьми, відносин “я” і “ти”.

Передумовою формування соціальної психології як напрямку

думки стали також дослідження соціальнопсихологічних проблем

в людинознавстві. Насамперед такі дослідження з’являються у

мовознавстві (Лазарус, Штейнталь, Вундт) в зв’язку з вирішенням

різних проблем, пов’язаних з міграцією народів, зокрема проблем

мовного спілкування.

В роботах антропологів, етнографів, археологів соціально?пси?

хологічні проблеми досліджувались у зв’язку з аналізом психологі?

чних особливостей етносів (Л.Г. Морган), побуту людей первісної

культури (Е. Тейлор), особливостями мислення людей стародав?

нього світу (Л. Леві?Брюль).

З’являється соціальнопсихологічний напрямок в психології

(роботи психологів Б. Болдуіна, В. Мак?Даугалла, В. Вундта, Т. Рі?

бо), в психіатрії (Бехтерєв, З. Фрейд). Формується психологічний

напрямок в соціології. Основи соціально?психологічного підходу в

соціології були створені французьким соціологом Емілем Дюркгей?

мом, який доводив, що поведінка індивіда визначається сукупністю

соціальних фактів, які здійснюють тиск на індивіда і штовхають його

на ті чи інші вчинки.

В якості соціальних фактів Дюркгейм розглядав колективні

уявлення, тобто певні способи мислення, відчуття і діяльності, яких

людина набуває в ході соціалізації. Механізм регуляції соціальної

поведінки людини він уявляє як дві можливі форми “соціального

примушування”: з одного боку, соціальна поведінка людини регу?

люється і обмежується зовнішніми об’єктивно існуючими правила?

ми соціальної взаємодії, а з іншого – не менш дійовим способом ре?

гуляції виступають інтеріоризовані соціальні норми і цінності. Ос?

таннім Дюркгейм відводив головну роль, бо, як він стверджував,

істинна основа солідарності в суспільстві полягає не в примушу?

ванні, а в інтерналізованому моральному обов’язку по відношенню

до норм групи. Таке розуміння регуляції соціальної поведінки було

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

успадковано соціальною психологією в подальшому. Також була

успадкована ідея Дюркгейма про існування рівня колективних уяв?

лень як одного з двох рівнів індивідуальної свідомості. Ця ідея, зок?

рема, в переробленому вигляді використана в одній з основних кон?

цепцій засновника теорії символічного інтеракціонізму в соціальній

психології Дж. Г. Міда – понятті “узагальненого іншого”, яке розу?

міється як результат інтерналізації людиною соціальних установок

в ході соціалізації. Головна ідея Дюркгейма полягала в тім, що лю?

дину робить людиною саме всезагальне, тобто символічно представ?

лене в свідомості суспільство. Індивідуальне і соціальне в людині,

за Дюркгеймом, існують паралельно, як два полюси, які досить жор?

стко розведено. Полюс індивідуального пов’язано з фізичними по?

требами людини, а полюс соціального – з соціальними (мораль).

Таке опозиційне розведення соціального і індивідуального в людині,

а також акцентування на процесах інтерналізації соціального конт?

ролю у вивченні соціалізації, надалі стало переважаючим у погля?

дах на соціальну детермінацію індивідуального розвитку серед

більшості спеціалістів з проблем соціалізації.

В переліку концепцій, які ми відносимо до перших соціально?

психологічних досліджень в соціології, належне місце посідає кон?

цепція теорії “дзеркального Я” одного із засновників теорії малих

груп Чарльза Хортона Кулі (1864?1929). Кулі розглядав суспільство,

соціальні групи і індивіда як єдиний живий організм, який ґрун?

тується на ментальній природі “зверх Я”, “великій свідомості”. “Со?

ціальне й індивідуальне” – дві сторони ментальної цілісності, осо?

бистість і суспільство єдині як частини загального цілого. В цій

єдності “соціальне” є лише кумулятивним аспектом цілісності, а

“індивідуальне” – її дискретний аспект. Цю цілісність Кулі визна?

чає категорією “людське життя”. Залучення індивідуальних менталь?

них процесів до “великої свідомості” – це і є соціальний процес, який

Кулі розуміє як соціалізацію індивідуальної свідомості. Соціаліза?

ція індивідуальної свідомості починається в первинній групі (сім’я,

сусіди), де є безпосередній психологічний контакт. Вона розвиваєть?

ся від інстинктивного самовідчуття, в якому “Я” – це емоції, збуд?

ження, до соціальних почуттів (любов, повага, співчуття та ін.). Ре?

Глава 2. Соціальна психологія як наука

зультатом соціалізації є “образи” або “уявлення”. В “уявленнях” “са?

мовідчуття” індивіда асоціюється із загальноприйнятими символа?

ми і стають в результаті “соціальними почуттями”. “Соціальні по?

чуття”, за Кулі, – це основа соціальної організації і соціального кон?

тролю. Потенційна розумна природа індивідуального “Я” набуває

соціальної якості лише в комунікації, міжособистісному спілкуванні

всередині первинної групи. Уявлення про своє “Я”, які індивід зас?

воює, і які виникають у свідомості “інших”, Кулі називає “уявлен?

ням уявлень”. Вони визначаються як соціальний факт і є основним

предметом соціології Кулі. “Соціальне” на мікрорівні зводиться до

індивідуального досвіду, а на макрорівні виступає як посередник,

що координує функціонування частин цілісного розумного органі?

зму – “людського життя”. “Людське життя” постійно змінюється,

еволюціонує і уявити його можна лише описуючи окремі соціальні

факти. Об’єктом соціологічного аналізу, який встановлює соціальні

факти, є досвід первинної групи, який синтезує в собі індивідуаль?

ну і загальну свідомість. Первинну групу і суспільство пов’язує ідеал

“морального співтовариства” – домінуючого соціального уявлення

відносно самих загальних питань зміни і розвитку. Концепція Кулі

вплинула на розвиток інтеракціоністських концепцій в соціальній

психології, зокрема на теорію Дж. Г. Міда.

Отже, накопичення емпіричних даних на основі досвіду прак?

тичної діяльності людей; філософські роботи, в яких розглядались

соціально?психологічні питання; дослідження соціально?психоло?

гічних проблем в людинознавстві; формування соціально?психо?

логічного напрямку в психології і психологічного – в соціології,

склали передумову до наступної стадії розвитку соціальної психо?

логії, оформлення її в соціальну науку, а саме, до етапу становлен?

ня її як системи знань. Цей етап є третьою стадією формування

соціальної психології як науки, вона є переходом від напрямку

наукового мислення до системи наукових знань.

Ця стадія передбачає визначення статусу соціальної психо?

логії в системі інших наук, визначення предмету дослідження,

інструментального апарату, методів дослідження, а також експе?

риментальної і фактологічної бази науки.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК ЯВИЩЕ І ЯК НАУКА

Предмет соціальної психології як науки

В залежності від ступені дослідження соціально?психологічних

явищ змінювались визначення предмету соціальної психології,

відбувалось його уточнення.

На сьогодні існує багато різних підходів до визначення пред?

мета соціальної психології як науки. Американський соціальний

психолог Шеріф визначає соціальну психологію як наукове вив?

чення досвіду і поведінки індивіда в зв’язку з впливом на нього

соціального стимулу. Д. Майєрс дає визначення соціальній пси?

хології як науці про те, як люди думають одне про одного і як

ставляться одне до одного. А.Г. Олпорт запропонував своє, так

би мовити, “синтетичне” розуміння соціальної психології. Він

зазначив, що переважна більшість соціальних психологів роз?

глядає свою дисципліну як спробу зрозуміти і пояснити, який

вплив здійснює на думки, почуття і поведінку індивідів реальна,

уявна або передбачувана присутність інших.

В цих визначеннях можна виділити три пункти, які не викли?

кають різних тлумачень: одиницею аналізу вибирається індивід;

предмет вивчення визначається як вплив на індивіда інших індивідів

(як основних елементів соціальної ситуації, основних соціальних

стимулів і т.ін.); предмет вивчається у відповідності з правилами

особливого способу пізнання.

Вибір індивіда в якості одиниці аналізу пояснюється тим, що

носієм психіки є індивід, саме тому наука називається хоча і со?

ціальною, але все?таки психологією. Крім того, соціальна психо?

логія як експериментальна наука виросла із загальної психології,

тісно з нею пов’язана і не повинна зраджувати її методологічним

принципам. Отже, психічне тут розуміється як індивідуальне. Не

можна не погодитись з П. Шихиревим, що таке розуміння психіч?

ного є спрощенням, яке створює труднощі для соціальної психо?

логії у дослідженні соціального буття людини. Для вирішення цієї

проблеми потрібно визначити, що таке соціальне для соціальної

психології, тобто визначити психологічний аспект соціального. По

суті, вирішення даного питання означатиме відповідь на те, що є

предметом соціальної психології.