Момот Т.В. Фінансовий менеджмент

Подождите немного. Документ загружается.

331

підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів

(вкладників);

3) задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових

платежів);

4) задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому

числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’язань у процедурі

розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового

колективу до статутного фонду підприємства;

6) задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на

рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог

попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для

повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються

пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги.

У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому

порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього

кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх

подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої

особистої зацікавленості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або

посадовою особою суб’єкта підприємницької діяльності дій, що призвели до

стійкої фінансової неспроможності суб’єкта підприємницької діяльності,

якщо це завдало істотної шкоди державним чи громадським інтересам правам

та інтересам кредиторів, що охороняються законом, – карається штрафом від

п’ятисот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з

332

позбавленням права займати певні посади або займатися певною

діяльністю на строк до 5 років.

Ті ж дії, якщо вони завдали великої матеріальної шкоди, караються

позбавленням волі на строк до 5 років з конфіскацією майна.

12.3. Методи прогнозування банкрутства:

західний і вітчизняний досвід

Сучасна економічна наука має у своєму арсеналі велику кількість

різноманітних прийомів і методів прогнозування фінансових показників, в тому

числі в плані оцінки можливого банкрутства.

Діагностика банкрутства – це система цільового аналізу, спрямованого на

виявлення ознак кризового стану підприємства та проблем, що виникли в

процесі його функціонування в цілому, виявлення параметрів кризового

розвитку підприємства, оцінки загрози його банкрутства та (або) подалання

кризи та є одним із необхідних етапів процесу антикризового управління,

результати якого дають можливість визначити глибину кризи, її масштаби,

реальність і час виникнення ситуації банкрутства, обґрунтувати заходи,

необхідні для її подолання, оцінити можливість підприємства щодо подолання

кризи та прогнозування наслідків подальшого розвитку ситуації у разі

відсутності управлінського впливу.

Розглянемо три основних підходи до прогнозування фінансового стану з

позиції можливості банкрутства підприємства:

а) розрахунок індексу кредитоспроможності;

б) використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

в) оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу.

Однією з перших спроб використати аналітичні коефіцієнти для

прогнозування банкрутства вважається робота У. Бівера, який проаналізував 30

333

коефіцієнтів за п’ятирічний період по групі компаній, більша частина з яких

збанкрутіла (Beaver 1966). Всі коефіцієнти були розділені ним на шість груп,

при цьому дослідження показало, що найбільшу значимість для

прогнозування мав показник, що характеризував співвідношення обсягу

надходження грошових коштів і залученого капіталу.

Коефіцієнт Бівера розраховується, як відношення різниці між чистим

прибутком і нарахованою амортизацією до суми довгострокових і поточних

зобов’язань, за формулою:

ДППЗ

ЧВГП

ДППЗ

АЧП

де ЧП – чистий прибуток;

А – амортизація;

ПЗ – поточні зобов'язання;

ДП – довгострокові позики;

ЧВГП – чистий вхідний грошовий потік.

або

ПП

ФФ

620480

260220

де Кб – коефіцієнт Бівера;

Ф220, Ф260 – чистий прибуток і амортизація, наведені у рядках 220 і 260

форми № 2 ―Звіт про фінансові результати‖ відповідно;

П480, П620 – довгострокові і поточні зобов’язання (підсумки розділів ІІІ і

ІV), наведені у рядках 480 і 620 форми № 1 ―Баланс‖.

Ознакою формування незадовільної структури балансу є таке фінансове

становище підприємства, у якого протягом тривалого часу (1,5–2 роки)

коефіцієнт Бівера не перевищує 0,2, що відображає небажане скорочення

частки прибутку, який направляється на розвиток виробництва. Це приводить

до незадовільної структури балансу, коли підприємство починає працювати в

борг і його коефіцієнт забезпечення власними засобами стає меншим 0,1.

334

Найбільш відомою є праця західного економіста Е. Альтмана, що розробив

за допомогою апарату мультиплікаційного дискримінантного аналізу (Multiple-

discriminant analysis, МDA) методику розрахунку індексу

кредитоспроможності (Altman, 1968). Цей індекс дозволяє виділити серед

господарських суб’єктів потенційних банкрутів.

Альтман дослідив 66 підприємств промисловості, частина яких збанкрутіла в

період між 1946 та 1965 рр., а частина працювала успішно, і дослідив 22

аналітичних коефіцієнта, з метою прогнозування можливості банкрутства. З

цих показників він обрав п’ять найбільш значних і побудував багатофакторні

регресійні рівняння. Таким чином, індекс Альтмана являє собою функцію від

показників, що характеризують економічний потенціал підприємства і

результати його роботи за минулий період. В загальному вигляді

співвідношення для розрахунку індексу кредитоспроможності (Z) має

наступний вигляд:

Z =

ХХХХХ

54321

16,03,34,12,1

де: Х1– відношення власних оборотних активів «робочого капіталу» до

суми всіх активів підприємства

Поточні Активи Поточні Пасиви

Обсяг Актива

;

Х2– рівень рентабельності капіталу

Нерозподілений Прибуток

Обсяг Актива

;

Х3– рівень доходності активів

Балансовий Прибуток

Обсяг Актива

;

Х4– коефіцієнт співвідношення власного та позичкового

капіталу

КапіталПозичковий

КапіталВласнийАкційВартістьКурсова )(

;

Х5– обіговість активів (кількість обігів)

Чиста Виручка Від Реалізації

Обсяг Актива

;

РІВЕНЬ ЗАГРОЗИ ОЦІНЮЄТЬСЯ ЗА НАСТУПНОЮ ТАБЛИЦЕЮ:

Значення показника ―Z‖

Ймовірність банкрутства

до 1,8

Дуже висока

1,81-2,70

Висока

2,71-2,99

Ймовірна

3,00 та вище

Дуже низька

335

Значимість методики Альтмана визначається не стільки приведеним в ній

значенням показника Z, скільки запропонованою методикою.

Застосування критерію Z для українських підприємств якщо і є можливим,

то з за умов проведення коригувань. Причин тому декілька:

По-перше, модель побудована за даними американських компаній, разом з

тим очевидно, що будь-яка країна має свою специфіку організації бізнесу (про

це, до речі, свідчать і дослідження британських вчених).

По-друге, критерій Z побудований, в основному, за даними 50-х років. За

минулі роки економічна ситуація змінилась у всьому світі і тому зовсім не

обов’язково, що повторення аналізу за методикою Альтмана сьогодні

залишило б структурний склад моделі незмінним.

По-третє, модель Альтмана може бути реалізована лише у відношенні

великих компаній, що котирують свої акції на біржах. Саме для таких

компаній можна отримати об’єктивну ринкову оцінку власного капіталу.

Однак вже є досвід розрахунку індексу Z для вітчизняних компаній

нафтогазового комплексу.

Відомі й інші подібні критерії. Наприклад, у 1977 р. британські вчені

Р.Таффлер і Г. Тишоу апробували підхід Альтмана на даних вісімдесяти

британських компаній і побудували чотирьохфакторну прогнозну модель

(Taffler, Tisshaw):

Z =

ХХХХ

4321

16,018,013,053,0

де Х1 – відношення операційного прибутку до короткострокових

зобов'язань;

Х2 – відношення обігових активів до суми зобов'язань підприємства;

Х3 – відношення короткострокових зобов'язань до суми активів;

Х4 – відношення виручки від реалізації до суми активів.

Якщо величина інтегрального показника перевищує 0,3, це говорить про те,

що у підприємства непогані довгострокові перспективи, а якщо менша за 0,2,

336

то банкрутство є більш ніж вірогідним. Проміжок від 0,2 до 0,3 становить

так звану „зону невизначеності”.

Модель Спрингейта розроблена в 1978 р.:

Z =

ХХХХ

4321

4,066,007,303,1

де Х1 – відношення оборотних активів і короткострокових зобов'язань до

суми активів;

Х2 – відношення суми прибутку до оподаткування і сплати процентів до

суми активів;

Х3 – відношення суми прибутку до оподаткування до короткострокових

зобов'язань;

Х4 – відношення виручки від реалізації до суми активів.

Якщо

862,0Z

- стійкій фінансовий стан;

Якщо

862,0Z

- нестійкій фінансовий стан.

Модель Ліса:

Z =

ХХХХ

4321

001,0057,0092,0063,0

де Х1 – відношення оборотного капіталу до суми активів;

Х2 – відношення суми прибутку від реалізації до суми активів;

Х3 – відношення нерозподіленого прибутку до суми активів;

Х4 – відношення власного капіталу до позиченого.

Якщо

037,0Z

- стійкій фінансовий стан;

Якщо

037,0Z

- нестійкій фінансовий стан.

Використання системи формалізованих та неформалізованих критеріїв.

Розрахунок індексу кредитоспроможності в найбільш завершеному вигляді

можливий лише для компаній, що котирують свої акції на фондових біржах.

Частка таких компаній в будь-якій країні є відносно невеликою. Так, у

337

Великобританії зареєстровано близько 900 тис. акціонерних товариств

різного типу, але лише 2 тис. з них котирують свої цінні папери на

Лондонській фондовій біржі. Крім того, орієнтація на будь-який з критеріїв,

навіть досить привабливий з позиції теорії, на практиці не завжди виправдана.

Тому значні аудиторські фірми й інші компанії, що займаються

аналітичними спостереженнями, прогнозуванням і консультуванням,

використовують для своїх аналітичних оцінок власні системи критеріїв.

Оцінка і прогнозування показників задовільності структури балансу.

Наказом Мінекономіки України від 17 січня 2001 р. № 10 було затверджено

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності

підприємства та ознак дій з приховання банкрутства чи доведення до

банкрутства.

Економічним показником поточної платоспроможності (Пп) за наявності

простроченої кредиторської заборгованості є різниця між сумою наявних у

Метою їх затвердження є забезпечення однозначності підходів при

оцінці фінансово-господарського стану підприємств, виявленні ознак

поточної, критичної або надкритичної їх неплатоспроможності, а

також своєчасне виявлення незадовільної структури балансу для

запобігання банкрутству.

Поточною неплатоспроможністю може характеризуватися будь-яке

підприємство, якщо на конкретний момент суми наявних у нього коштів

і високоліквідних активів недостатньо для погашення поточного боргу,

що у відповідно до законодавства характеризує неспроможність

суб’єкта підприємницької діяльності виконати грошові зобов’язання

перед кредиторами після настання встановленого строку їх сплати, у

тому числі із заробітної плати, а також виконати зобов’язання щодо

сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через

відновлення платоспроможності.

338

підприємства грошових коштів, їх еквівалентів та інших високоліквідних

активів і його поточних зобов’язань, що визначається за формулою:

ПАААААП

п 620240230220045040

де А040, А045, А220, А230, А240 – відповідні рядки активу балансу;

П620 – підсумок ІV розділу пасиву балансу.

Від’ємний результат суми зазначених статей балансу свідчить про

поточну неплатоспроможність суб’єкта підприємницької діяльності.

Ознаки критичної неплатоспроможності, що відповідають фінансовому

стану потенційного банкрутства, мають місце, якщо коефіцієнт покриття

(Кп) і коефіцієнт забезпечення власними засобами (Кз) у кінці звітного

кварталу менше їх нормативних значень – 1,5 і 0,1.

Коефіцієнт покриття визначається за формулою:

620

260

де А 260 – підсумок ІІ розділу активу балансу;

П 620 – IV розділ пасиву балансу.

Визначається за формулою:

АП

260

080380

Коефіцієнт покриття характеризує достатність оборотних коштів

підприємства для погашення боргів і визначається як відношення оборотних

коштів до поточних зобов’язань за кредитами банку, інших позикових

коштів і розрахунків з кредиторами.

Коефіцієнт забезпечення власними засобами характеризує

наявність власних оборотних коштів у підприємства, необхідних для

забезпечення його фінансової сталості і визначається як відношення

різниці між обсягами джерел власних та прирівняних до них коштів і

фактичною вартістю основних засобів та інших необоротних активів до

вартості наявних у підприємства оборотних активів – виробничих

запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів,

дебіторської заборгованості та інших оборотних активів.

339

де П380 – підсумок розділу І пасиву балансу;

А080 – підсумки І і ІІ розділів активу балансу.

Якщо в кінці звітного кварталу хоча б один із зазначених коефіцієнтів (Кп

або Кз) перевищує нормативне значення або протягом звітного кварталу

спостерігається їх зростання, перевага повинна надаватися позасудовим

заходам відновлення платоспроможності боржника або його санації в процесі

провадження справи про банкрутство.

Якщо протягом терміну, встановленого планом санації боржника,

забезпечується позитивний показник поточної платоспроможності і

перевищення нормативного значення коефіцієнта покриття (Кп > 1,5) за

наявності тенденції зростання рентабельності, платоспроможність боржника

може вважатися відновленою (відсутні ознаки потенційного банкрутства).

Якщо за підсумками року коефіцієнт покриття менше 1 і підприємство не

отримало прибутку, то такий його фінансовий стан характеризується

ознаками надкритичної неплатоспроможності, коли задоволення визнаних

судом вимог кредиторів можливе не інакше, як через застосування

ліквідаційної процедури.

Якщо на початку звітного періоду, що передував поданню заяви до

господарського суду про порушення справи про банкрутство, були відсутні

ознаки надкритичної неплатоспроможності, тобто фактичний коефіцієнт

покриття перевищував 1 при нульовій або позитивній рентабельності, це

може свідчити про наявність ознак фіктивного банкрутства.

Заходи по попередженню банкрутства підприємства пов’язані з

ефективним управлінням його фінансами і виробництвом, правильним

визначенням стратегічних цілей і тактики їх реалізації.

Все це значною мірою пов’язано з реформуванням підприємств, під яким

розуміється їх структуризація в процесі переходу на прийняті в ринковій

економіці принципи функціонування при державній підтримці і стимулюванні.

Це передбачає покращання управління, підвищення ефективності виробництва і

340

конкурентноздатності продукції, що випускається, підвищення ефективності

праці, покращання результатів фінансово-економічної діяльності. Таким чином,

успіх реформування підприємства буде визначатись ефективністю створених

державою умов та стимулів діяльності підприємства і запобіганням кризових

явищ в економіці, а також ефективністю заходів, по залученню і використанню

економічних ресурсів.

Цілями антикризової стратегії підприємства є:

Для цього держава повинна проголосити, що її головною метою є

макроекономічне регулювання і боротьба з інфляцією на основі підтримки

національного виробництва. Тому необхідно:

В сучасних умовах процедуру банкрутства та ліквідації підприємств

регламентує Закон України ―Про внесення змін до Закону України “Про

банкрутство‖, прийнятий 30 червня 2000 року. Завдяки цьому з’явилась

реальна можливість фінансового оздоровлення неплатоспроможних

забезпечення ліквідності і

платоспроможності

підприємства на підставі

оптимального поєднання власних і

залучених джерел засобів

отримання прибутку і

забезпечення відповідного рівня

рентабельності, достатнього для

задоволення всіх своїх потреб при

здійсненні основної, інвестиційної і

фінансової діяльності

розробити систему економічних і фінансових показників на всіх

рівнях, а також підтримки базових галузей економіки;

створити умови, що забезпечують підприємствам можливість

заробити практично відсутні в них власні оборотні засоби;

здійснити заходи, що розширюють можливості підприємств з

використання залучених коштів, (для цього необхідно понижувати

облікову ставку НБУ до світового рівня, ввести державну гарантію

за деякими кредитами для окремих підприємств);

впроваджувати ефективні заходи щодо різкого скорочення

неплатежів із залучення таких ринкових інструментів як комерційний

кредит, вексель, чек;

змінити податкову політику, спрямувавши її на стимулювання

виробництва та інвестицій;

визначити ступінь ліквідності і платоспроможності підприємства;

спрямувати митну політику на захист національного виробника і

конкурентноздатних товарів.